Вільям Дж. Бернс,
директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ, США)
Оригінал
Spycraft and Statecraft. Transforming the CIA for an Age of Competition
Поки країни зберігали таємниці одна від одної, вони намагалися викрасти їх одна в одної. Шпигунство було й далі буде невіддільною частиною державного управління попри те, що його методи постійно вдосконалюються. Перші шпигуни Америки вели війну за незалежність, використовуючи шифри, таємні кур’єрські мережі та невидимі чорнила, щоб листуватися одне з одним та своїми іноземними союзниками. Під час Другої світової війни нова галузь радіотехнічної розвідки допомогла викрити військові плани Японії. На початку Холодної війни розвідувальні можливості Сполучених Штатів буквально досягли стратосфери з появою U-2 й інших висотних літаків-розвідників, які могли фотографувати радянські військові об’єкти з винятковою чіткістю.
Прості зірки, викарбувані на меморіальній стіні в штаб-квартирі ЦРУ в Ленглі, штат Вірджинія, ушановують пам’ять 140 співробітників агентства, які зложили голови на службі своїй країні. Меморіал є невмирущим нагадуванням про незліченну кількість проявів мужності. Проте ці приклади героїзму та численні тихі успіхи ЦРУ залишаються незрівнянно менш відомими американській громадськості, ніж помилки, які іноді затьмарювали історію управління. Визначальним випробуванням для розвідки завжди було передбачення та допомога політикам зорієнтуватися в глибоких змінах у міжнародному ландшафті – гнучких моментах, які трапляються лише кілька разів на сторіччя.
Як неодноразово повторював президент Джо Байден, Сполучені Штати сьогодні мають справу з одним із таких рідкісних моментів – так само серйозних, як початок Холодної війни чи період після 11 вересня. Посилення Китаю та реваншизм Росії створюють істотні геополітичні виклики у світі гострої стратегічної конкуренції, у якому Сполучені Штати більше не ведуть беззаперечної першості і в якому зростають екзистенційні кліматичні загрози. Ще більше ускладнює ситуацію революція в технологіях – навіть масштабніша, ніж промислова революція чи початок ядерної ери. Від мікрочипів до штучного інтелекту та квантових обчислень – нові технології змінюють світ, зокрема й професію розвідника. Багато в чому ці розробки ускладнюють роботу ЦРУ істотніше, ніж будь-коли, надаючи супротивникам нові потужні інструменти, які дають змогу заплутувати нас, уникати свого викриття і шпигувати за нами.
І все ж таки, хоч світ і змінюється, шпигунство досі є взаємодією між людьми та технологіями. Так само будуть секрети, що їх можуть здобувати лише люди, і таємні операції, які можуть проводити лише люди. Технологічний прогрес, зокрема у сфері радіоелектронної розвідки, не зробив такі людські операції неактуальними, як дехто передбачав, а натомість революціонізував їхню практику. Щоб бути ефективною розвідувальною службою ХХІ ст., ЦРУ має поєднати опанування нових технологій з навичками спілкування з людьми та індивідуальною сміливістю, які завжди були основою нашої професії. Це означає оснащення оперативних співробітників інструментами й навичками для здійснення розвідки у світі постійного технологічного спостереження, а також оснащення аналітиків складними моделями штучного інтелекту, які можуть опрацьовувати колосальні обсяги відкритої і таємно отриманої інформації, щоб вони могли підготувати свої найліпші висновки.
Водночас те, що ЦРУ чинить із зібраними розвідданими, також змінюється. «Стратегічне розсекречення», навмисне публічне розкриття певних секретів, щоб підважити позиції конкурентів і згуртувати союзників, стало ще потужнішим політичним інструментом. Використовувати його не означає необачно поставити під загрозу джерела чи методи збирання розвідданих, але це означає розсудливий опір рефлексивному бажанню тримати все засекреченим. Розвідувальна спільнота США також усвідомлює дедалі більшу цінність розвідувальної дипломатії, отримуючи нове розуміння того, як її зусилля з підтримки союзників і протидії ворогам можуть підтримати політиків.
Це – час історичних викликів для ЦРУ та всієї професії розвідки, коли геополітичні й технологічні зрушення становлять чи не найбільше випробування, з яким ми будь-коли стикалися. Успіх залежатиме від творчого поєднання традиційної агентурної розвідки з новими технологіями. Іншими словами, це вимагатиме адаптації до світу, де єдиний найпевніший прогноз щодо змін полягає в тому, що вони прискоряться.
ПУТІН РОЗПЕРЕЗАВСЯ
Епоха після Холодної війни остаточно завершилася в той момент, коли Росія вдерлася в Україну в лютому 2022 р. Більшу частину останніх двох десятиліть я намагався збагнути вибухове поєднання невдоволення, амбіцій і невпевненості, яке втілює російський президент Володимир Путін. Єдине, що я зрозумів, – завжди було б помилкою недооцінювати його націленість на контроль над Україною з її вибором шляхів дальшого розвитку. Він вважає, що без такого контролю Росія не може бути великою державою, а він – великим російським лідером. Ця трагічна і жорстока фіксація вже вкрила Росію ганьбою та оголила її слабкі сторони – від однобокої економіки до роздмуханої військової могутності та корумпованої політичної системи. Уторгнення Путіна в Україну також спричинило вияв неймовірної рішучості й стійкості українського народу. Я бачив його мужність на власні очі під час систематичних поїздок в обтяжену війною Україну – нас супроводжували російські повітряні нальоти і пам’ятні́ яскраві образи стійкості та винахідливості українців на полі бою.
Війна Путіна вже стала провалом Росії на багатьох рівнях. Його первісна мета захопити Київ і підпорядкувати Україну виявилася дурною та ілюзорною. Його армія зазнала величезних утрат. Щонайменше 315 000 російських військових убито або поранено, дві третини довоєнної кількості російських танків знищено, а розрекламована двадцятилітня програма військової модернізації Путіна пішла за вітром. Усе це є прямим результатом доблесті та майстерності українських воїнів, підкріплених допомогою Заходу. Тим часом економіка Росії зазнає довгострокових невдач і країна впевнено перетворюється на економічного васала Китаю. Надмірні амбіції Путіна також призвели до протилежних наслідків: вони спонукали НАТО розширюватися та зміцнюватися.
Хоча репресивна хватка Путіна, як видається, не ослабне найближчим часом, його війна в Україні тихо роз’їдає його владу всередині країни. Короткотривалий заколот, що його розпочав у червні минулого року лідер найманців Євген Пригожин, оприявнив деякі дисфункції, які ховаються за ретельно відшліфованим іміджем путінського контролю. Для лідера, який старанно створював собі репутацію арбітра порядку, Путін мав вигляд відсторонений і нерішучий, коли різнопері заколотники Пригожина пробиралися дорогою до Москви. Для багатьох представників російської еліти питання полягало не так у тому, чи був король голий[1], як у тому, чому він так довго вдягався. Як найвеличніший апостол розплати, Путін зрештою звів свої порахунки з Пригожиним – той загинув у підозрілій авіатрощі через два місяці після початку свого розруху. Але різка пригожинська критика брехні та військових помилок, які є суттю путінської війни, а також корупції, що лежить в основі російської політичної системи, зійде ще не скоро.
Цей рік, імовірно, буде важким на полі бою в Україні, випробуванням на витривалість, наслідки якого сягнуть далеко за межі героїчної боротьби країни за збереження своєї свободи та незалежності. У міру того, як Путін відновлює російське оборонне виробництво – за допомогою критично важливих компонентів з Китаю, а також зброї та боєприпасів з Ірану та Північної Кореї, – він і далі ставить на те, що час на його боці, що він зможе розчавити Україну та виснажити її західних прихильників. Завдання України полягає в тому, щоб подолати зарозумілість Путіна та продемонструвати високу ціну для Росії від продовження конфлікту, – не лише досягнувши прогресу на лінії фронту, але й завдаючи ударів далеко вглиб за нею та досягаючи стабільних успіхів у Чорному морі. У цій ситуації Путін може знову почати брязкати ядерною зброєю, і було б нерозумно зовсім ігнорувати ризики ескалації. Але було б так само нерозумно лякатися їх без потреби.
Ключ до успіху полягає в збереженні західної допомоги Україні. Менш як п’ять відсотків оборонного бюджету США – це відносно скромна інвестиція зі значним геополітичним прибутком для Сполучених Штатів і чималою видатністю для американської промисловості. Збереження постачання зброї зміцнить позиції України, якщо з’явиться можливість для серйозних переговорів. Це дає шанс забезпечити довгострокову перемогу для України та стратегічний програш для Росії – Україна могла б захистити свій суверенітет і відбудуватися, тоді як Росії залишилося б мати справу з довготривалими витратами через дурість Путіна. Для Сполучених Штатів вийти з конфлікту в цей вирішальний момент і припинити підтримку України було б голом у власні ворота історичного масштабу.
СИЛОВА ГРА СІ ЦЗІНЬПІНА
Ніхто не стежить за підтримкою України США уважніше, ніж лідери Китаю. Китай залишається єдиним суперником США, який має намір змінити міжнародний порядок і має економічну, дипломатичну, військову та технологічну силу для цього. Економічна трансформація країни за останні п’ять десятиліть була надзвичайною. Це те, за що китайський народ заслуговує на величезну похвалу, і те, що решта світу радо підтримує, вірячи – процвітущий Китай є глобальним благом. Проблема полягає не в самому посиленні Китаю, а в загрозливих діях, які дедалі частіше його супроводжують. Лідер Китаю Сі Цзіньпін розпочав свій третій президентський термін з більшою владою, ніж будь-хто з його попередників (після Мао Цзедуна). Замість використовувати цю владу для зміцнення та оживлення міжнародної системи, яка уможливила трансформацію Китаю, Сі намагається її переписати. У розвідувальній сфері ми ретельно вивчаємо те, що говорять лідери. Але ми ще більше звертаємо увагу на те, що вони роблять. Посилення репресій Сі вдома та його агресивність за кордоном – від його «безмежного» партнерства з Путіним до його загроз миру й стабільності в Тайванській протоці – ігнорувати неможливо.
Однак те саме можна сказати про вплив західної солідарності на міркування Сі щодо ризиків застосування сили проти Тайваню, який у січні обрав нового президента Лай Чінте. Для Сі – а він схильний розглядати Сполучені Штати як силу, що згасає, – американське лідерство щодо України, безсумнівно, стало несподіванкою. Готовність Сполучених Штатів заподіяти та витримати економічну шкоду, щоб протистояти агресії Путіна (і їхня здатність згуртувати й спонукати своїх союзників до аналогічних дій) неабияк суперечили переконанням Пекіна, що Америка перебуває в остаточному занепаді. Стійкість американської мережі союзників і партнерів у безпосередній близькості до китайських берегів – в Індо-Тихоокеанському регіоні справила протверезний вплив на мислення Пекіна. Одним з найнадійніших способів відновити сприйняття Китаєм американської безпорадності та розпалити китайську агресивність було б відмовитися від підтримки України. Постійне матеріальне сприяння Україні відбувається аж ніяк не в збиток Тайваню – воно надсилає важливе повідомлення про рішучість США, і це допомагає Тайваню.
Конкуренція з Китаєм відбувається на тлі істотної економічної взаємозалежності та комерційних зв’язків між ним і Сполученими Штатами. Такі зв’язки надзвичайно добре прислужилися двом країнам та решті світу, але вони також створили критичну вразливість і серйозні ризики для безпеки та процвітання Америки. Пандемія COVID-19 дала ясно усвідомити кожному урядові небезпеку залежності від однієї країни щодо постачання медичних препаратів, які рятують життя, – так само і війна Росії в Україні ясно дала усвідомити Європі ризики залежності від однієї країни в енергетичному плані. У сучасному світі жодна країна не хоче опинитися на милості єдиного постачальника найважливіших мінералів і технологій, особливо якщо цей постачальник має намір використовувати ці залежності як зброю. За твердженнями американських політиків, найкращою відповіддю є розумне «зменшення ризиків» і диверсифікація – убезпечення ланцюжків постачань Сполучених Штатів, захист їхньої технологічної переваги та інвестування в їхні промислові потужності.
У цьому нестабільному, розділеному світі вага «геджової середини»[2] зростає. Демократії та автократії, країни з розвиненою економікою та країни, що розвиваються, а також країни Глобального Півдня щораз більше прагнуть диверсифікувати свої відносини, щоб максимізувати свої можливості. Вони бачать мало користі та великий ризик у дотриманні моногамних геополітичних відносин зі Сполученими Штатами чи Китаєм. Більше країн, імовірно, зацікавить статус «відкритих» геополітичних відносин (або принаймні «ускладнений» статус) за взірцем Сполучених Штатів у деяких питаннях і з одночасним розвитком відносин з Китаєм. І якщо минуле є прецедентом, Вашингтон повинен бути уважним до суперництва між дедалі більшою кількістю середніх держав, які історично сприяли розпалюванню зіткнень між великими.
ЗНАЙОМА ЗАПЛУТАНІСТЬ
Криза, спричинена бійнею ХАМАС в Ізраїлі 7 жовтня 2023 р., є болісним нагадуванням про складність вибору, який Близький Схід традиційно ставить перед Сполученими Штатами. Конкуренція з Китаєм і далі буде найвищим пріоритетом Вашингтона, але це не означає, що він зможе уникнути інших викликів. Це означає лише те, що Сполученим Штатам треба керуватись обережністю та дисципліною, уникати перенапруження й мудро використовувати свій вплив.
Переважну частину останніх чотирьох десятиліть я працював на Близькому Сході й рідко бачив його більш заплутаним або вибуховим. Згортання інтенсивної ізраїльської наземної операції в Секторі Гази, задоволення серйозних гуманітарних потреб постраждалого палестинського цивільного населення, звільнення заручників, запобігання поширенню конфлікту на інші фронти в регіоні та формування дієвого підходу для «післязавтра» в Газі – це все неймовірно складні проблеми. Так само відроджується надія на міцний мир, який гарантує безпеку Ізраїлю та палестинську державність, а ще дозволить використати історичні можливості для нормалізування відносин із Саудівською Аравією та іншими арабськими країнами. Хоч як важко уявити ці можливості в умовах нинішньої кризи, ще важче уявити вихід із кризи, не працюючи з ними серйозно.
Ключем до безпеки Ізраїлю – і регіону – є відносини з Іраном. Іранський режим підбадьорився кризою і, здається, готовий боротися до останнього регіонального посередника, одночасно розширюючи свою ядерну програму та сприяючи російській агресії. Через кілька місяців після 7 жовтня єменське повстанське угруповання хуситів, союзне з Іраном, почало атакувати комерційні судна в Червоному морі, і ризики ескалації на інших фронтах так само ймовірні.
Сполучені Штати не несуть виняткової відповідальності за розв’язання будь-яких неприємних проблем Близького Сходу. Але з жодною з них неможливо впоратися (що вже казати про подолання) без активного керівництва США.
ШПИГУНИ, ЯК МИ [3]
Геополітична конкуренція та невизначеність, а поготів і спільні проблеми – як-от зміна клімату та безпрецедентні технологічні досягнення на зразок штучного інтелекту – створюють диявольськи складний міжнародний ландшафт. Для ЦРУ вкрай потрібно змінити свій підхід до розвідки, щоб іти в ногу зі світом, який швидко змінюється. ЦРУ та решта розвідувальної спільноти США – на чолі з Евріл Хейнс, директором Національної розвідки – наполегливо працюють, щоб постати перед цим моментом з належними терміновістю й креативністю.
Цей новий ландшафт створює особливі виклики для організації, яка зосереджена на агентурній розвідці. У світі, де на чолі головних суперників Сполучених Штатів – Китаю і Росії – стоять персоналістські автократи[4], що працюють у вузьких і замкнутих колах радників, зрозуміти наміри лідерів є важливішим і складнішим, ніж будь-коли.
11 вересня 2001 р. почало нову еру для ЦРУ – те саме сталося і з навалою Росії на Україну. Я глибоко пишаюся роботою, яку виконали ЦРУ й наші розвідувальні партнери, щоб допомогти президентові та політичним діячам високого стану США – і особливо самим українцям – перешкодити Путіну. Разом ми забезпечили раннє і точне попередження про майбутнє вторгнення. Це знання також дало змогу президентові ухвалити рішення відрядити мене до Москви, щоб попередити Путіна та його радників у листопаді 2021 р. про наслідки нападу, що його, як ми знали, вони планували. Переконані, що їхнє вікно для домінування в Україні зачиняється, і що майбутня зима надає сприятливих можливостей, вони залишалися незворушними й непримиренними, надміру переоцінивши власну позицію та недооцінивши український опір і рішучість Заходу.
Надійні розвідувальні дані допомогли президенту мобілізувати й підтримувати міцну коаліцію країн для сприяння Україні. Це також допомогло Україні захистити себе з надзвичайною хоробрістю та наполегливістю. Президент також творчо використав стратегічне розсекречення. Напередодні вторгнення адміністрація Дж. Байдена разом з британським урядом викрили російські плани щодо операцій «під чужим прапором», які мали на меті покласти провину на українців і створити привід для російських військових дій. Ці та наступні розкриття спростували брехливі наративи Путіна, що їх, за моїми спостереженнями, він так часто використовував раніше як зброю. Такі дії поставили його в незручне й незвичне положення «стояння на задній нозі»[5]. І вони підтримали як Україну, так і дружню їй коаліцію.
Тим часом невдоволення війною і далі роз’їдає російське керівництво та російський народ під грубим шаром державної пропаганди та репресій. Ця прихована течія невдоволення створює унікальну можливість для вербувальної роботи ЦРУ. Ми не даємо цьому даремно пропасти.
Тоді як Росія становить найбезпосередніший виклик, Китай є більшою довгостроковою загрозою, і протягом останніх двох років ЦРУ реорганізовувало себе, щоб протистояти цьому пріоритету. Ми почали з визнання організаційного факту, який я засвоїв давно: пріоритети не є реальними, якщо їх не відображено в бюджетах. Відповідно, ЦРУ виділило значно більше ресурсів на китайський кейс: збір розвідданих, операції та аналітичні дослідження в усьому світі, що понад удвічі збільшило відсоток нашого загального бюджету, орієнтованого на Китай, лише за останні два роки. Ми більше наймаємо та навчаємо тих, хто говорить мандаринською мовою[6], одночасно активізуючи зусилля по всьому світу, щоб конкурувати з Китаєм, – від Латинської Америки до Африки та Індо-Тихоокеанського регіону.
У ЦРУ є майже дюжина так званих місійних центрів – груп з конкретних проблем, що об’єднують співробітників з різних підрозділів управління. 2021 р. ми створили новий місійний центр, зосереджений винятково на Китаї. Місійний центр, сфокусований на одну країну, є центральним механізмом для координації роботи з Китаєм – роботи, яка сьогодні поширюється на всі куточки ЦРУ. Крім того, ми тихо зміцнюємо розвідувальні канали з нашими колегами в Пекіні, що є важливим засобом допомоги політикам уникати непотрібних непорозумінь і ненавмисних колізій між Сполученими Штатами та Китаєм.
Хоч Китай і Росія привертають значну увагу ЦРУ, управління не може дозволити собі нехтувати іншими викликами – від боротьби з тероризмом до регіональної нестабільності. Успішний удар США в Афганістані в липні 2022 р. по Айману аз-Завагірі (співзасновнику та колишньому лідеру «Аль-Каїди») продемонстрував, що ЦРУ, як і раніше, зосереджено на терористичних загрозах і так само має значні можливості для боротьби з ними. ЦРУ також виділяє значні ресурси на боротьбу з навалою фентанілу[7] – синтетичного опіоїду, який щороку вбиває десятки тисяч американців. Звичні регіональні виклики постають не лише в традиційних стратегічно важливих місцях (як-от Північна Корея та Південно-Китайське море), але й у тих куточках світу, геополітичне значення яких наступними роками тільки зростатиме, наприклад, у Латинській Америці та Африці.
РОЗУМНІШІ ШПИГУНИ
Тим часом ми змінюємо наш підхід до нових технологій. ЦРУ працює над поєднанням високотехнологічних інструментів з класичними методами збирання розвідувальних даних від людей – агентурної розвідки (або HUMINT). Технології, звісно, як ніколи ускладнюють багато аспектів шпигунства. В епоху «розумних міст», коли на кожній вулиці є відеокамери, а технологія розпізнавання обличчя стає чимдалі поширенішою, шпигувати стало набагато складніше. Для співробітника ЦРУ, який працює за кордоном у ворожій країні та зустрічається з джерелами, які заради надання цінної інформації ризикують власною безпекою, постійне стеження становить гостру загрозу. Але та сама технологія, яка інколи працює проти ЦРУ (чи то збір великих даних, щоб викрити закономірності в діяльності управління, чи широкі мережі камер, які можуть відстежувати кожен крок оперативника), також може працювати на нього та проти інших. ЦРУ бореться зі своїми суперниками за використання нових технологій. В управлінні вперше призначено технічного директора. Також створено ще один новий місійний центр, зосереджений на побудові ліпших партнерських відносин з приватним сектором, де американські інновації пропонують значну конкурентну перевагу.
Власні наукові й технологічні спроможності ЦРУ, як і завжди, на найвищому рівні. За ці роки управління розробило безліч шпигунських пристроїв – моїм улюбленим є камера часів Холодної війни, що мала вигляд і літала, як бабка. Революція в галузі штучного інтелекту та лавина інформації з відкритих джерел разом з тим, що ми збираємо таємно, створюють нові історичні можливості для аналітиків ЦРУ. Ми розробляємо нові інструменти штучного інтелекту, щоб допомогти швидше й ефективніше опрацьовувати весь цей матеріал. Це дає змогу офіцерам зосередитися на тому, що вони вміють найліпше: надавати обґрунтовані висновки й ідеї про те, що найважливіше для політиків і що найбільше важить для американських інтересів. ШІ не замінить людей-аналітиків, але він уже розширює їхні можливості.
Ще одним пріоритетом у цю нову еру є поглиблення неперевершеної мережі розвідувального партнерства ЦРУ по всьому світу – активу, якого наразі бракує самотнім суперникам Сполучених Штатів. Здатність ЦРУ отримувати вигоду від своїх партнерів – їхніх розвідданих, їхнього досвіду, їхніх поглядів та їхньої здатності працювати в багатьох місцях з більшою легкістю, ніж управління, – має вирішальне значення для його успіху. Від пожвавлення цих старих і нових партнерств залежить не лише дипломатія, але й розвідка. За своєю суттю професія розвідника пов’язана зі взаємодією з людьми, і ніщо не може замінити прямого контакту для зміцнення зв’язків з нашими найближчими союзниками, спілкування з нашими найзапеклішими супротивниками та розвитку всіх, хто посередині. У понад 50 закордонних поїздках протягом майже трьох років на посаді директора я вивчив увесь спектр цих відносин.
Іноді саме офіцерам розвідки зручніше мати справу з історичними ворогами в ситуаціях, коли дипломатичний контакт може означати формальне визнання. Ось чому президент відправив мене до Кабула наприкінці серпня 2021 р., щоб поспілкуватися з керівництвом Талібану безпосередньо перед остаточним виведенням військ США. Іноді відносини ЦРУ в складних частинах світу можуть запропонувати практичні можливості, як, наприклад, у поточних переговорах з Єгиптом, Ізраїлем, Катаром і ХАМАС щодо гуманітарного припинення вогню та звільнення заручників із Сектора Гази. Іноді такі зв’язки можуть стати стримувальним баластом у відносинах, сповнених політичних злетів і падінь. А іноді розвідувальна дипломатія може сприяти зближенню інтересів та непомітно підтримувати зусилля американських дипломатів і політиків.
У ТІНІ
Щодня, коли я читаю телеграми з резидентур з усього світу, подорожую до іноземних столиць або спілкуюся з колегами в штаб-квартирі, я згадую про майстерність і мужність співробітників ЦРУ, а також про нескінченні виклики, з якими вони стикаються. Вони виконують важку роботу у важких місцях. Особливо після 11 вересня вони діють у неймовірно швидкому темпі. Справді, успішність операцій ЦРУ в цю нову та страшну епоху залежить від турботи про наш особовий склад. Ось чому ЦРУ поліпшило медичне забезпечення співробітників у штаб-квартирі та на місцях; поліпшило програми підтримки сімей і працівників з віддаленим режимом роботи, а також подружніх пар, обидва члени яких будують успішну професійну кар’єру. ЦРУ пропонує також гнучкіші шляхи кар’єрного зростання, особливо для тих, хто працює з технологіями, щоб співробітники могли перейти до приватного сектора, а потім повернутися до управління.
Ми спростили наш процес набору нових співробітників. Тепер перехід від заявки до остаточної пропозиції та допуску до секретної інформації становить четверту частину того часу, який був потрібний два роки тому. Ці вдосконалення сприяли сплескові інтересу до ЦРУ. 2023 р. у нас було більше кандидатів на роботу, ніж за будь-який рік після 11 вересня. Ми також наполегливо працюємо над диверсифікацією нашої робочої сили, досягнувши історичних максимумів 2023 р. з погляду кількості найнятих жінок і представників меншин, а також кількості переведених на найвищі посади в управлінні.
У разі потреби співробітники ЦРУ діють у тіні, зазвичай поза полем бачення та уваги; ризики, на які вони йдуть, і жертви, на які вони йдуть, рідко розуміються належним чином. Коли довіри до державних установ Сполучених Штатів часто бракує, ЦРУ залишається рішуче аполітичною установою, пов’язаною присягою, яку я та всі інші в управлінні склали щодо захисту Конституції, і нашими зобов’язаннями за законом.
Співробітників ЦРУ також об’єднує почуття спільності та глибока загальна відданість державній службі в цей вирішальний момент американської історії. Вони усвідомлюють правдивість поради, яку я отримав багато років тому від мого батька, котрий зробив видатну військову кар’єру[8]. Поки я сушив голову, що робити зі своїм професійним життям, він надіслав мені записку від руки: «Ніщо не може змусити тебе пишатися більше, ніж чесно служити своїй країні». Це допомогло мені розпочати довгу й успішну кар’єру в уряді – спочатку на дипломатичній службі, а тепер у ЦРУ. Я жодного разу не пошкодував про свій вибір. Я надзвичайно пишаюся тим, що служу разом з тисячами інших співробітників ЦРУ, які відчувають те ж саме стосовно себе і приймають виклик нової ери.
Опубліковано 30 січня 2024 р. в журналі «Foreign Affairs».
__________________________________________________________________________________
[1] Голим королем називають людину, яка намагається представити себе тим, ким вона не є. Фразеологізм «А король-то голий» або просто «Голий король» уживають, коли йдеться про дискредитовані авторитети.
[2] Гедж (англ. Hedge) – засіб обмеження ризику шляхом укладання протилежної угоди. Форма страхування вартості товару або прибутку, валютного ризику під час здійснення ф’ючерсних угод у банківській, страховій, біржовій та комерційній практиці.
[3] В. Бернс обігрує назву відомої шпигунської кінокомедії 1985 р. «Spies Like Us».
[4] Персоналістська автократія – режим, у якому вся влада перебуває в руках однієї особи. Вона відрізняється від інших форм диктатур тим, що диктатор має ширший доступ до ключових політичних посад і державної скарбниці, і вони частіше залежать від його волі.
[5] В. Бернс використовує тут стійкий ідіоматичний вислів «to be on the back foot» – бути в невдалому / невигідному становищі; загнатися на слизьке, не знати, на яку ступити.
[6] Мандаринська мова – група діалектів китайської мови, якими розмовляють на півночі та південному заході Китаю, а також у китайській діаспорі. У вузькому розумінні – стандартна розмовна китайська мова путунхуа, яка базується на пекінському діалекті та є офіційною в КНР, на Тайвані, у Сингапурі та в ООН.
[7] Фентаніл має дію у 20–40 разів сильнішу, ніж героїн, і в 100 разів сильнішу, ніж морфін.
[8] Генерал-майор армії США (у відставці) Вільям Ф. Бернс був заступником помічника Державного секретаря США з питань контролю над озброєннями в Бюро з військово-політичних питань, директором Агентства США з контролю над озброєннями та роззброєння в 1988–1989 рр. в адміністрації Рональда Рейгана, а також першим спеціальним посланником США на переговорах з колишніми радянськими республіками з питань денуклеаризації.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД