Стан та перспективи розвитку промислового перероблення сировинних ресурсів в Україні

Спроможність української економіки до оперативного відновлення та системної повоєнної відбудови істотно обмежена сировинною орієнтованістю внутрішнього промислового виробництва та експорту. Так, у 2022 р. продукція добувної галузі становила понад 20 % у структурі реалізації добувної та переробної галузей. В експорті дві третини становили сировина та напівфабрикати, причому близько половини – тільки сировинна продукція. Зокрема, частка руд і мінералів засягла 7,4 %, зернових та олійних культур – 29 %.

На тлі зростання попиту на різноманітну промислову продукцію для потреб відновлення нестача внутрішнього постачання зумовлює дальше нарощування імпорту, наслідками чого є погіршення платіжного балансу, недоотримання надходжень до державного бюджету, занепад промислового підприємництва. Переважання в експорті низьковартісної сировини та напівфабрикатів відчутно обмежує надходження до державного бюджету критично потрібних фінансових ресурсів.

З початку війни державну та міжнародну підтримку промислового перероблення забезпечено в рамах декількох програм. Зокрема, у межах програми «Доступні кредити 5–7–9 %» передбачено надання підприємствам (у т. ч. переробним) кредитів розміром до 60 млн грн строком від 1 до 5 років. Попри те, що з початку 2023 р. на кінець червня 2023 р. банки видали бізнесу 11 400 кредитів на 41,8 млрд грн [1], частка промислових переробних підприємств досі є незначною (13 %) та зменшується.

З 2020 р. також реалізовувано урядову програму підтримки мікро-, малого, середнього та великого бізнесу «Доступний фінансовий лізинг 5–7–9 %», що передбачає фінансову допомогу шляхом здешевлення фінансового лізингу, через державну компенсацію ставки до рівня 0 %, 5 %, 7 % або 9 % річних за фінансовим лізингом. Проте на початок червня 2023 р. основну частину фінансування отримали підприємства сільського господарства, тоді як переробні підприємства є передостанніми за обсягами залучення – їхня частка майже в 40 разів менша. Зокрема, на фінансовий лізинг обладнання для харчового перероблення отримано 2,13 млн грн (на сільгоспобладнання – 198,1 млн грн) [2].

У липні 2022 р. Уряд розпочав реалізацію грантової програми для переробних підприємств «Новий рівень», якою передбачено надання підприємцям грантів сумою до 8 млн грн на розвиток переробного бізнесу за умови створення щонайменше 25 робочих місць [3]. Грант покриває 70 % загальних витрат на проєкт для перших 1000 отримувачів і 50 % – для решти. Кошти можна витрачати на придбання, доправлення та введення в експлуатацію виробничого обладнання. У 2022 р. гранти на розвиток переробних підприємств отримали 178 підприємців на майже 1 млрд грн, на квітень 2023 р. – 61 переробне підприємство на суму 282 млн грн [4]. Про результати роботи програми наразі не повідомляють.

Вагомим чинником підтримки промислового перероблення може стати розширення спільних проєктів з ЄС. Сьогодні проєкти підтримки є фрагментарними. Так, на початку 2023 р. в межах програми ЄС «EU4Business: конкурентоспроможність та інтернаціоналізація МСП» за інформаційної підтримки Фонду розвитку підприємництва 8 українських кластерів, більшість з яких представляють переробну галузь, виграли грантове фінансування обсягом до 25 тис. євро [5].

У червні 2023 р. завершився грантовий конкурс від «EU4Business» із підтримки розвитку МСП у сфері харчової промисловості з областей, де ведуться бойові дії. Кожне з 10 відібраних харчопереробних підприємств отримає грант сумою 10 тис. євро [6].

У 2022 р. Інноваційне об’єднання Європейського інституту інновацій та технологій ЄС EIT «RawMaterials» спільно з Українським фондом стартапів організовували в Україні конкурс інноваційних стартапів у сировинному секторі, здатних запропонувати нові підходи у сфері використання / перероблення критичних матеріалів. Співфінансування від ЄС отримають проєкти з розроблення нових технологій розвідки, інтелектуального видобутку, перероблення (у т. ч. вторинного в рамах циркулярної моделі) критичної сировини [7]. Конкурс може стати щорічним.

Зважаючи на структуру виробництва та експорту, першочерговими напрямами державного стимулювання промислового перероблення треба вважати поглиблення перероблення в галузях з найбільшим сировинним потенціалом – сільськогосподарської, мінеральної та металевої сировини.

Водночас потреба істотних парадигмальних змін у підходах до розвитку промисловості на шляху євроінтеграції, зокрема її озеленення та циркулярність, а також величезні акумульовані обсяги вторсировини актуалізують завдання відчутного нарощування вторинного перероблення.

Перероблення сільськогосподарської сировини

Третину товарного експорту з України формують зернові та олійні культури. Тому нарощування їх внутрішнього перероблення є визначальним чинником збільшення експортних надходжень і забезпечення економічної безпеки загалом. Постійні погрози з боку РФ зупинити роботу «зернових коридорів», висока вартість перевезень сухопутними шляхами, а також обмеження країнами ЄС імпорту кукурудзи, ріпаку та соняшнику з України загрожують різким скороченням експорту.

Аналіз показників експорту засвідчує, що виробництва борошна та круп здатні формувати втричі більшу вартість тонни експорту порівняно з виробництвом зерна, а виробництва готової продукції з борошна – в 11 разів більшу (табл.).

                                                                                                                                                                               Таблиця

Експорт певних видів продукції Україною у 2022 р.

Сировина				Перероблена продукція
назва	вага, тис.т	вартість 1 т, тис. дол.	частка у товарному експорті, %	назва	вага, тис.т	вартість 1 т, тис. дол.	частка у товарному експорті, %
М'ясо та їстівні субпродукти	430,1	2,2	2,1	Готові харчові продукти з м'яса	7,6	3,2	0,1
Молоко, вершки, сироватка	74,4	1,7	0,3	Масло вершкове, сири	23,1	5,4	0,3
Овочі, плоди, горіхи	399,0	1,0	0,9	Продукти перероблення овочів, плодів, горіхів	156,9	1,4	0,5
Зернові культури	38538,6	0,2	20,6	Борошно, крупи, солод, крохмалі, інулін	234,6	0,6	0,3
				Готові продукти з борошна	74,4	2,2	0,4
Насіння, плоди олійних рослин	7908,5	0,5	8,4	Олії	4598,4	1,3	13,3
Цукор	181,0	0,8	0,3	Кондвироби з цукру	70,0	2,0	0,3
Разом	47531,6	1,1 (середня)	32,6		5164,9	2,7 (середня)	15,2

Джерело: складено авторами за даними Державної митної служби України [8].

Загалом перероблена харчова продукція (зокрема олія та борошно) за вдев’ятеро меншого тоннажу експорту формує лише вдвічі меншу частину його вартості (15,2 % до 32,6 %) у структурі товарного експорту України проти відповідної сировинної. Зокрема, у кілька разів порівняно з відповідною сировиною в середньому зростає вартість тонни експорту у виробництвах м’ясної (в 1,5 раза), молочної (у 3,2 раза), плодоовочевої (в 1,4 раза) продукції, а також олії (у 2,6 раза) та кондитерських виробів з цукру (у 2,5 раза).

Значний попит на технічні зернові, олійні культури, залишки та відходи харчової промисловості, що нині експортуються, можуть сформувати внутрішні виробництва альтернативного палива.

Перероблення металічних руд та неметалічних корисних копалин

Україна недостатньо ефективно використовує сировинний потенціал добувної галузі. Рішенням РНБО України від 16 липня 2021 р., уведеним у дію Указом Президента України від 23 липня 2021 р. № 306/2021, визначено перелік металічних руд та неметалічних корисних копалин, які мають стратегічне значення для сталого розвитку економіки та обороноздатності держави. Проте наразі системної політики стимулювання розвитку визначених у рішенні галузей не створено, а заплановані завдання виконано лише частково.

Зважаючи на розміри покладів, частку України в європейських / світових запасах та прогнозований попит на внутрішньому та світовому ринках пріоритетними, зокрема, треба вважати налагодження видобутку та глибокого перероблення літію, титану, графіту.

Українські поклади літію становлять близько третини від загальноєвропейських. Україна має чотири розвіданих родовища літію, два з яких перебувають у зоні бойових дій чи на окупованій території (Донецька та Запорізька області). Перспективи видобутку та перероблення літію в Україні визначено постійним зростанням попиту на нього, зокрема з боку ЄС, де імпортозалежність за концентратом літію становить близько 90 %, а за рафінованими сполуками – 100 %.

Переважна частина наявних європейських потужностей з виробництва батарей розміщена на території Польщі та Угорщини, що спрощує розбудову логістичних ланцюгів з Україною. Анонсоване у 2022–2023 рр. будівництво потужностей з виробництва батарей у ЄС азійськими компаніями збільшуватиме попит на літієві компоненти, які можуть виробляти в нашій країні. До війни 20 % оксиду літію до ЄС постачали з РФ, що актуалізує перспективу заміщення цієї продукції українською.

Літій також може бути використано для внутрішнього та європейського виробництва керамічних та склокерамічних виробів підвищеної міцності та іншої продукції глибокого перероблення (зокрема для потреб відновлення). Так, у світі 71 % літію наразі використовують у виробництві батарей, 14 % – у виробництві кераміки та склокераміки, 4 % – мастил [9].

За оцінками експертів, в Україні зосереджено 20 % світових покладів титанових руд. При цьому видобуток ведуть лише на 10 % родовищ. Україна, замість налагодити власне перероблення, десятиліттями постачала на зовнішні ринки (переважно до РФ) ільменітовий концентрат, з якого потім виробляли кінцеву продукцію.

Розвиток титанової галузі в Україні значною мірою визначатиметься ефективністю приватизації державних компаній (АТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат») та забезпеченням внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію галузі. На 2020 р. світові потужності з виробництва титанової губки було завантажено на 60 %. Ми споживали близько 10 % внутрішньо виробленої титанової сировини.

Стратегічною метою є налагодження внутрішнього виробництва металевих виробів з титану (прокату, комплектування тощо), здатного створювати більшу додану вартість порівняно з виробництвом пігментів на основі двоокису титану. Це уможливить інтегрування до світових ланцюгів високотехнологічних виробництв ОПК, аерокосмічної, автомобільної, медичної промисловості, де основними споживачами є США та ЄС. Є перспективи замістити українським титаном російський, що його постачали компаніям «Boeing» та «Airbus» [10]. Загалом до війни Україна забезпечувала 12 % імпорту ЄС металевого титану (РФ – 32 %) та 4 % титанової губки (РФ – 19 %).

Україна входить до п’яти провідних країн світу за обсягами розвіданих запасів графіту та є одним з найбільших його експортерів. У промисловій експлуатації перебуває лише одне з шести родовищ, яке розробляє австралійська компанія «Volt Resources Ltd». Наразі експортують лише сировину. Зокрема, українська частка в постачаннях графіту до ЄС до 2022 р. становила близько 8 % (РФ – 3 %). Близько половини видобутого графіту у світі використовують для виробництва вогнетривів для металургії, проте потенціал використання графіту для технологічних секторів активно досліджують. Так, у 2013 р. Єврокомісія ініціювала науково-дослідну програму «Graphene Flagship», що вивчає потенціал використання графену – інноваційного матеріалу з графіту завтовшки в один атом вуглецю, що є міцнішим за сталь та діамант, – в електронній, медичній та інших високотехнологічних галузях [11].

Для потреб відновлення важливо нарощувати виробництва будівельних виробів з використанням значних внутрішніх запасів кварцового піску (для виробництва листового скла), будівельного каменю, вогнетривких глин.

Значна частина цінних сировинних ресурсів (у т. ч. стратегічно важливих) сконцентрована на сході та півдні України, що унеможливлює їх використання до закінчення бойових дій. Так, за оцінкою Канадської аналітичної агенції «SecDev», загальна вартість корисних копалин на окупованій РФ українській території сягає близько 13 трлн євро. Зокрема, на територіях бойових дій, прифронтових та окупованих територіях є 2 родовища літію, 7 ділянок та родовищ титану, 7 родовищ рідкоземельних та рідкісних металів [12].

Частина родовищ цінних металів та неметалічних корисних копалин досі є нерозвіданими. Їхню геологічну оцінку найчастіше здійснювали за радянськими стандартами, а отже, вона є застарілою. Процедури отримання спецдозволів на видобуток – непрозорі. Деякі родовища стратегічно важливих корисних копалин роками простоюють після отримання надрокористувачами (у т. ч. закордонними) спецдозволів на розроблення (титан, марганець тощо). Загалом галузь видобутку та перероблення корисних копалин є однією з найкорумпованіших, що істотно знижує її привабливість для стратегічних іноземних інвесторів.

Перероблення вторинної сировини

Потужним ресурсом для відновлення зруйнованої інфраструктури та енергетичного забезпечення є вторинне перероблення промислових, побутових відходів та відходів руйнування.

В Україні щороку утворюється 434 млн т промислових та 14,6 млн т побутових відходів. 6 тис. сміттєзвалищ та полігонів сукупно засягають 5 % території України. Лише близько 5 % відходів переробляють (скло, пластик, алюмінієві пляшки, папір, картон, текстиль), ще близько 1 % спалюють для енергетичних потреб [13].

Попри величезні масштаби утворення відходів, наявні в Україні промислові потужності з перероблення вторсировини протягом багатьох років є недозавантаженими й змушені імпортувати сировину. Зокрема, рівень завантаженості картонно-паперових заводів, склозаводів та підприємств, що переробляють полімери і пластик, становить 50–70 % [14].

З початком повномасштабного вторгнення РФ на території України утворюються величезні обсяги відходів руйнування. Лише на деокупованих територіях Київської, Чернігівської та Сумської областей від руйнувань будівель та споруд через дії РФ утворилося близько 15,2 млрд т відходів. В Україні знищено понад 200 тис. легкових і вантажних автомобілів, які зараз складують у спеціально відведених місцях [15]. На кінець червня 2023 р. знищена техніка ворога утворила близько 520 тис. т відходів. Загальні збитки від засмічення земель відходами на кінець червня 2023 р. сягають 918 млрд грн [16].

До війни Україна щороку імпортувала макулатуру на 50 млн дол., полімерні матеріали – на 12 млн дол., склобій – на 1,5 млн дол.[17]. Це значною мірою зумовлено нестачею якісної вторсировини через відсутність в Україні системи обов’язкового роздільного збирання відходів, яка мала бути запроваджена рамковим Законом України «Про управління відходами» [18]. Завантаження потужностей з перероблення вторсировини за сучасних умов можна збільшити завдяки використанню відходів руйнувань (у межах чинного законодавства про поводження з такими відходами [19]).

Висновки

Задеклароване стратегічною метою Уряду збільшення промислового перероблення дасть змогу залучити значні незадіяні сировинні ресурси для забезпечення потреб відбудови української економіки та наповнення державного бюджету, а в перспективі – створити повні цикли виробництва кінцевої продукції з високою доданою вартістю.

Проєкти та заходи зі стимулювання внутрішнього промислового перероблення первинних та вторинних сировинних ресурсів мають максимально інтегруватися до наявних інструментів повоєнної відбудови. Зокрема, важливу роль у фінансуванні таких проєктів мають відігравати новоутворений Фонд розвитку України [20], Фонд розвитку підприємництва, Український фонд стартапів.

Важливо налагодити системну взаємодію щодо підтримки переробної галузі з міжнародними фінансовими організаціями та ЄС, взаємодія з якими наразі досі є точковою. Серед іншого, треба вводити проєкти розвитку перероблення критичної сировини до порядку денного стратегічного партнерства України з ЄС у рамах Меморандуму про стратегічне партнерство в сировинній галузі, що дасть змогу залучити фінансову, експертну й технологічну підтримку ЄС.

Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:

- читайте нас у Telegram 
- слухайте на Google Podcast 
- дивіться на YouTube

Зображення: НІСД

Список використаних джерел: