Унікальне географічне розташування Криму на перетині торгових шляхів Старого світу зумовило багату історію півострова. Свій внесок у неї зробили стародавні греки та візантійці, італійські та готські колоністи, автохтони євразійських степів і мореплавці Середземномор’я.
Створена багатьма поколіннями протягом тисячоліть культурна спадщина Криму – безцінне надбання, піклування про яке покладене на Україну міжнародним гуманітарним правом.
Реалізацію цього почесного обов’язку унеможливила російська окупація півострова, яка триває 10 років. Протягом цього часу окупаційна влада повною мірою виявила своє ставлення до об’єктів культурної спадщини Криму, що оформилось у специфічну політику. Її сутність полягає в довільному та безжальному використанні об’єктів культурної спадщини півострова для реалізації поточних цілей політичного та ідеологічного штибу, котрі підпорядковують собі усі інші аспекти роботи з культурною спадщиною, зокрема завдання щодо збереження, реставрації й досліджень тих чи інших об’єктів.
Об’єкти культурної спадщини Криму фактично перетворено на декорації для російської пропаганди, що унаочнюють «переваги» та «перемоги» російського імперіалізму.
Така функціоналізація слугувала завданням гібридної агресії проти України в 2014–2022 рр. і посилилася в період повномасштабного воєнного російського вторгнення в Україну в 2022–2024 рр. Завданням російських окупантів на півострові було впровадження антиукраїнського історичного наративу, насадження російської культури, пріоритетна увага до пам’яток «російської військової слави», зрештою, консервативну й антизахідну політику «скреп» та формування наративів сучасної історичної пам’яті щодо підстав «повернення» півострова та проведення «сво».
Промовистою є доля історичних та культурних об’єктів у заповіднику «Херсонес Таврійський». Ще до окупації Криму, у 2013 р., на 37-й сесії Комітету світової спадщини ЮНЕСКО «Херсонес Таврійський» було включено до списку Світової спадщини. На початку окупації «сакральна Корсунь» була проголошена Путіним духовним джерелом і цивілізаційною основою Росії, аналогом Храмової гори Єрусалима. Тоді ж утверджувався зв’язок спадкоємності між Херсонесом та «містом російської слави» Севастополем (стародавній Херсонес нині знаходиться у межах міста).
Таке ставлення не завадило ініціювати на заповідній території будівництво, результати якого можуть стати фатальними для стародавньої пам’ятки. Зокрема, було розпочато спорудження сценічного комплексу для проведення фестивалю опери та балету – конструкції, габарити якої становили: ширина та довжина – 44,7 х 84,5 м (загальна площа – 3777 м2), висота – 17,5 м. Комплекс розрахований на 1471 посадочне місце, причому загальна вага споруди (із глядачами) становитиме близько 320 т. Така будівля не лише порушить зовнішній вигляд старовинної пам’ятки, а й може спричинити руйнування культурного шару, зсуви великих масивів ґрунту та його ущільнення.
У проєкті т. зв. історико-архітектурного парку «Новий Херсонес», що реалізується в охоронній зоні заповідника, уже зведено й здано в експлуатацію «Дитячу міську школу мистецтв» та «Міжнародний археологічний центр». Також будуються «Музей Античності і Візантії» (з підземним паркінгом на 800 місць); «Музей історії Криму» та квартал «давнього міста» із сувенірними ятками та ремісничими майстернями; «Музей християнства» (з наземним паркінгом) тощо.
Разом з розгортанням будівництва у т. зв. історико-археологічному парку «Херсонес Таврійський» доповнюється перелік новобудов. Зокрема, на початку 2024 р. серед запланованих об’єктів з’явився «Музей Новоросії». Так стародавній Херсонес задіяно для популяризації новітнього історичного наративу Росії, покликаного виправдати територіальні претензії та війну проти України. Невипадково на території заповідника приймають присягу військовослужбовці військових частин, розташованих у м. Севастополі.
У 2019 р. в заповіднику з’явився новий культурно-просвітницький відділ, який відповідає за організацію різноманітних заходів на території заповідника, переважно пропагандистського спрямування. Наприклад, у лютому 2024 р. тут пройшов дитячий квест про Олександра Невського (який не мав жодної причетності до Криму). Тоді ж був проведений конкурс «патріотичної» військової пісні «Пісні у солдатській шинелі», участь у якому брали дитячі художні колективи.
Така орієнтація мілітаристського контенту на молодшу, дитячу аудиторію є характерною ознакою сучасної гуманітарної політики РФ.
Святкова програма відзначення т. зв. «Кримської весни» в заповіднику «Херсонес Таврійський» містила тематичні екскурсії, виставки, концерт «Поєднуємо береги», під час якого виступали музичні й танцювальні ансамблі. Також пройшла акція «Лист солдату», що передбачала залучення всіх охочих до написання листів учасникам війни проти України («сво»). Звісно, такі заходи не мають жодного стосунку до історії стародавнього Херсонесу, вони не корелюють ані з дослідницькими завданнями, ані із завданнями охорони історичної пам’ятки.
У структурі заповідника «Херсонес Таврійський» є окремий підрозділ, що працює над реалізацією «духовно-просвітницьких» програм, покликаних довести особливі права російського православ’я на Крим. Зокрема, у січні 2024 р. на території стародавнього Херсонесу були гучно відзначені різдвяні свята, причому відповідно до традицій російського етносу та з елементами мілітаризації (діяла «польова кухня»).
У січні 2024 р. оприлюднено рішення заснувати на території заповідника православний чоловічий монастир. Кураторство над проєктом здійснює митрополит Сімферопольський і Кримський Тихон, який є наближеною особою російського президента. Його призначення (2023 р.) пов’язують з інтенсифікацією пропагандистської активності на території заповідника, що фіксується на початку 2024 р.
Водночас збільшення кількості пропагандистських заходів у січні – березні 2024 р. пов’язано зі значною кількістю пам’ятних дат календаря окупантів у ці місяці.
Найбільш пафосною серед «червоних дат» стало десятиліття російської окупації Криму (в лексиці окупантів – «Кримської весни»). Ця річниця в офіційному російському дискурсі відіграє роль важливого «місця пам’яті», тобто події, наділеної символічним змістом, значущим для цементування спільноти. Відзначення цієї річниці стало найважливішим завданням культурної політики окупантів у Криму. Тривало воно й у березні, аж до самої дати т. зв. президентських виборів, оскільки підживлювало популярний у Росії образ Путіна як «збирача земель».
У відзначенні десятиліття окупації АР Крим брали участь усі музеї Криму, які на той час працювали. Це, зокрема, будинок-музей М. Волошина в Коктебелі, алуштинські музеї С. Сергеєва-Ценського, О. Бекетова, І. Шмельова, виставковий комплекс фортеці «Ластівчине гніздо», що поблизу Ялти, будинок-музей О. Гріна у Феодосії, Бахчисарайський історико-культурний та археологічний музей-заповідник (Ханський палац) та ін. У цих пам’ятках відбулися численні виставки, екскурсії, читання, тематичні засідання клубів, вікторини (також і для дітей та юнацтва), у змісті яких уславлювали російський експансіонізм та позірну «єдність історичної долі» Криму та Росії.
Утвердження тези про одвічні проросійські орієнтації кримчан та їх нібито органічну інтеграцію до російського суспільства просувалось окупаційною владою Криму і під час відзначення інших пам’ятних дат: річниці Переяславського договору («возз’єднання з Росією»), «Дня Криму» (20 січня) «Дня захисників Вітчизни» (23 лютого) тощо.
Наприклад, 22 лютого у фортеці «Ластівчине гніздо» на честь т. зв. Дня захисника Вітчизни було проведено т. зв. військово-патріотичний захід «Поштівка захиснику Вітчизни». У ньому взяли участь вихованці Алупкінської дитячої художньої школи, які дарували свої малюнки учасникам «сво».
Акції з підтримки російської агресії пройшли й у Лівадійському палаці-музеї, що розташований неподалік від Ялти. Цей палац відомий як одна з резиденцій царської родини Романових, а також місце проведення Ялтинської зустрічі глав союзних країн (В. Черчилля, Ф. Рузвельта, Й. Сталіна) у лютому 1945 р. За десять років російської окупації Криму відбулися невиправдані втручання в історичний ландшафт цієї пам’ятки, насичення його новими пам’ятниками відповідно до імперського історичного наративу. Загальну занедбаність об’єкта культурної спадщини засвідчив фоторепортаж краєвидів цієї заповідної території.
Заходи, що проходять у цьому музеї, цілком відповідають засадам російської культурної та історичної політики, як-от, наприклад, художня виставка «Крим – перлина Росії». Також у Лівадійському палаці-музеї, у будівлі «Будинок барона Фредерікса» проходить акція під назвою «Підтримати наших може кожний!» зі збору теплих речей, медикаментів та інструментів на користь учасників «сво». Об’ява про цю акцію розміщена на головній сторінці сайту установи, разом із докладним переліком потреб російської армії.
Отже, об’єкти культурної спадщини України на ТОТ АР Крим не отримують належного захисту, бо основні завдання російської гуманітарної політики перебувають в іншій площині. Окупанти експлуатують історичні та культурні пам’ятки Криму як знаряддя культурної інженерії з метою стирання історичного минулого півострова та насадження російської ідентичності. Але на перший план дедалі активніше виходять завдання, безпосередньо пов’язані з війною проти України, – це легітимація окупації, військова мобілізація, мілітаристське виховання дітей та молоді, підтримка російських військових, котрі беруть участь у «сво».
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД