"Першочергові заходи державної політики щодо розвитку саморегулівних організацій в агропродовольчій сфері". Аналітична записка

Анотація

 

У записці проаналізовано чинне нормативно-правове поле щодо розвитку саморегулівних організацій в аграрному секторі економіки, виділено проблеми і «прогалини» законодавчого унормування інституту саморегулювання в Україні. Запропоновано першочергові заходи державної політики щодо врегулювання питання подальшого розвитку саморегулівних організацій в агропродовольчій сфері.

 

ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАХОДИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО РОЗВИТКУ САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В АГРОПРОДОВОЛЬЧІЙ СФЕРІ

 

Формування системи управління економікою на засадах саморегулювання має на меті розмежування повноважень між органами державної влади та організаціями, що об’єднують суб’єктів господарювання та представників професій, за принципом побудови системи на засадах співрегулювання.

 

Застосування одночасно інструментарію регулювання та саморегулювання в агропродовольчій сфері України сприятиме зниженню регламентованості частини господарських процесів, децентралізації прийняття рішень і здійснення контролю та нагляду, зниженню витрат на адміністрування та державний контроль, а також налагодженню більш ефективної системи взаємодії між державою та бізнес-громадськістю, формуванню етичного кодексу діяльності в галузях АПК тощо.

 

У Господарському Кодексі України (ст. 5, п. 1) оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів визначено основою правового господарського порядку. Водночас, законодавчо закріплена єдина концепція розвитку саморегулювання та саморегулівних організацій (СРО) в Україні на сьогодні відсутня. Існуюча законодавча база визначає умови функціонування СРО в окремих сферах діяльності та галузях (здебільшого у сфері послуг).

 

Довідково. Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»[1] визначаються правові рамки діяльності СРО на рику послуг фінансових компаній; Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»[2] та Положенням НКЦПФР «Про об’єднання професійних учасників фондового ринку»[3] визначаються умови діяльності СРО на фондовому ринку; Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»[4] встановлюються нормативно-правові умови діяльності СРО оцінювачів майна; Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»[5] встановлюються вимоги до СРО арбітражних керуючих; Законом України «Про архітектурну діяльність»[6] визначаються рамки діяльності СРО у сфері архітектурної діяльності.

 

Ідея запровадження єдиних правил щодо становлення інституту саморегулювання вже достатньо тривалий час обговорюється в органах державної влади та знайшла відображення у проектах нормативно-правових актів (так і не прийнятих)[7], оскільки єдиного бачення для всієї економіки знайдено не було.

 

При цьому в агропродовольчій сфері можливість створення і функціонування саморегулівних організацій передбачена, зокрема:

- у сфері землеустрою – Законом України «Про землеустрій»[8] та Постановою КМУ «Про затвердження Порядку визнання статусу саморегулівної організації у сфері землеустрою»[9];

- оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок - Законом України «Про оцінку земель»[10] та Постановою КМУ «Про затвердження Порядку визнання Державним агентством земельних ресурсів статусу саморегулівної організації оцінювачів, що проводять експертну грошову оцінку земельних ділянок»[11];

- оптових ринків сільськогосподарської продукції - Законом України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції»[12] та наказом Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу саморегулівної організації оптового ринку сільськогосподарської продукції»[13];

- суб’єктів дорадчої діяльності - Законом України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність»[14] та Постановою КМУ «Про затвердження Порядку надання всеукраїнській громадській професійній організації статусу саморегулівної організації»[15].

 

В аграрному секторі України, за даними ННЦ «Інститут аграрної економіки»[16], на національному рівні функціонують близько 50 громадських організацій. Виконуючи роль «єдиного голосу» у відносинах з органами державної влади та функції регулювання діяльності власних членів відповідно до чинного законодавства, фактично ці організації частково можуть бути віднесені до саморегулівних.

 

Координація діяльності саморегулівних організацій не в повній мірі виписана в функціональних повноваженнях відповідних центральних органів виконавчої влади. Так, у Положенні про Міністерство аграрної політики та продовольства України містяться функції координації діяльності саморегулівної організації, яка об’єднує суб’єктів дорадчої діяльності (п. 46), а також затвердження порядку перевірки документів, представлених саморегулівною організацією оцінювачів (п. 7.43), проте, відсутні позиції щодо координації діяльності саморегулівної організації оптових ринків[17]. У Положенні про Державне агентство земельних ресурсів України наявні лише норми щодо здійснення в установленому порядку визнання статусу саморегулівної організації у сфері землеустрою (п. 44)[18], проте відсутні позиції щодо здійснення координації саморегулівної організації оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

 

Слід відмітити, що три з чотирьох визначених в нормативно-правовому полі видів СРО в АПК (за винятком саморегулівних організацій оптових ринків сільськогосподарської продукції) за організаційно-правовою формою є громадськими організаціями (об’єднаннями). Але, зважаючи на те, що відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання»[19] його дія не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення діяльності саморегулівних організацій і організацій, які здійснюють професійне самоврядування (ст. 2, п. 2.5), особливості регулювання яких можуть визначатися іншими законами (ст. 2, п. 3), це вимагає законодавчого унормування діяльності саморегулівних організацій як в економіці в цілому, так і з урахуванням особливостей АПК.

 

З позицій розвитку саморегулювання в АПК метою законодавчого врегулювання діяльності СРО має стати, насамперед, легітимізація статусу фактично існуючих об’єднань в сфері АПК, а також делегування частини повноважень державного управління СРО щодо регулювання господарської діяльності своїх членів (членство в СРО як умова отримання права займатись певним видом діяльності чи професії, внутрішня сертифікація замість державної, контроль якості виконуваних робіт, наданих послуг та проданих товарів, забезпечення їх на рівні стандартів та правил, що перевищують законодавчо встановлені вимоги).

 

Разом з тим, є й певні ризики від запровадження інституту саморегулювання при відсутності належного контролю з боку держави, зокрема:

- корумпованість в СРО як в центрі впливу на ринкову ситуацію;

- неякісний контроль з боку СРО за діяльністю своїх членів;

- превалювання інтересів членів СРО над інтересами споживачів послуг та товарів членів СРО.

 

Необхідність розвитку саморегулювання в аграрному секторі зазначена одним з ключових принципів розвитку аграрного сектору у сфері формування та реалізації державної аграрної політики. Так, розвиток саморегулювання в аграрному секторі, делегування державою галузевим, фаховим та територіальним об’єднанням частини повноважень щодо регулювання аграрного ринку передбачені Стратегією розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 р.[20]. Шляхами реалізації пріоритетних напрямів Стратегії для досягнення стратегічних цілей визначено, зокрема, наступні:

-  делегування саморегулівним об’єднанням на засадах взаємовідповідальності частини повноважень щодо здійснення контролю за відповідністю сільськогосподарської продукції національним стандартам;

- делегування частини повноважень щодо регулювання аграрного ринку саморегулівним об’єднанням сільськогосподарських товаровиробників та розширення їхньої участі у формуванні і реалізації державної аграрної політики;

- підвищення рівня відповідальності саморегулівних об’єднань сільськогосподарських товаровиробників та кооперативів у здійсненні контролю якості та безпечності продукції, виробленої її членами;

- поступове скорочення переліку об’єктів державного цінового регулювання і способів адміністративного регулювання цін, перехід до регулювання обсягів виробництва (на основі продуктових балансів) із залученням саморегулівних об’єднань сільськогосподарських товаровиробників та використанням механізму проведення товарних і фінансових інтервенцій;

- наукове забезпечення інноваційного розвитку, формування партнерських відносин між саморегулівними об’єднаннями сільськогосподарських товаровиробників, державою та галузевою наукою у сфері розвитку насінництва, селекції та племінної справи, техніко-технологічного забезпечення аграрного сектору[21].

 

Слід відмітити, що робочою групою при Міністерстві аграрної політики та продовольства України підготовлено проект Закону України «Про особливості діяльності громадських галузевих об’єднань у агропродовольчій сфері»[22], який нині проходить громадське обговорення. Проектом закону визначаються засади формування системи самоврядування в агропродовольчій сфері, порядок та критерії присвоєння статусу саморегулівної організації, особливості участі громадських об’єднань в управлінні розвитком агропродовольчої сфери, регулюванні ринків сільськогосподарської продукції та продовольства тощо. Цим законопроектом, зокрема, передбачається:

- прощення регулювання аграрного ринку через формування критеріїв визначення організацій, що представляють інтереси учасників (сегменту) певного ринку або галузі у діалозі «влада-бізнес»;

- визначення особливостей діяльності саморегулівних організацій в АПК та надання повноважень з регулювання ринків та галузей об’єднанням виробників, що має на меті, зокрема, підвищення якості продукції та послуг, що надаються в агропродовольчій сфері, захист інтересів споживачів;

- створення Вищої агропродовольчої ради як вищого органу координації та представництва інтересів суб’єктів аграрного сектору щодо заходів та стратегічного бачення аграрної політики. Вища агропродовольча рада формується з представників кожного репрезентативного галузевого об’єднання. Спектр завдань, що покладаються на Вищу агропродовольчу раду, достатньо широкий, це зокрема:

- експертиза та громадське погодження проектів нормативно-правових актів, що стосуються регламентації діяльності відповідної галузі або виду економічної діяльності, професії в агропромисловому комплексі;

- участь у розробленні та організації виконання державних цільових, галузевих та інших програм розвитку галузей агропромислового виробництва;

- опрацювання спільно з відповідними органами державної виконавчої влади принципів, напрямів, обсягів та механізмів спрямування коштів державної підтримки розвитку агропромислового виробництва;

- внесення пропозицій органам державної виконавчої влади щодо надання (підтвердження) статусу саморегулівного галузевого об’єднання відповідно до визначених на законодавчій основі процедур і критеріїв;

- затвердження та контроль дотримання міжгалузевих угод тощо.

 

Загалом, ефективне саморегулювання є ознакою професійної зрілості учасників ринку. Статус саморегулівної організації для об’єднання учасників ринку – це ознака високої самовідповідальності, дієвий спосіб завоювання довіри споживачів, можливість донесення консолідованої позиції до органів державної влади при формуванні заходів аграрної політики. На державному рівні вигодами стимулювання розвитку СРО в агропродовольчій сері є підвищення оперативності та ефективності прийняття рішень через налагодження більш тісної взаємодії між державою та учасниками ринку в завданнях регулювання аграрного сектору економіки; формування високих стандартів діяльності та продукції; створення системи вирішення суперечок між членами СРО.

 

При формуванні першочергових заходів державної політики із розвитку саморегулівних організацій в АПК необхідно:

 

1.   Міністерству аграрної політики та продовольства України:

- завершити проведення громадського обговорення та подати на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про особливості діяльності громадських галузевих об’єднань у агропродовольчій сфері»;

- сформувати при Мінагрополітики України робочу групу для здійснення аналізу основних галузей та ринків продукції АПК з метою визначення доцільності запровадження в них інституту саморегулювання, специфічних особливостей, що впливатимуть на його функціонування, а також основних критеріїв визнання статусу саморегулівних організацій;

- врахувати положення щодо розвитку саморегулювання в АПК при опрацюванні проекту Державної програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року;

- запровадити пілотний проект саморегулювання в певній галузі АПК (за продуктовим принципом);

- забезпечити залучення профільних саморегулівних організацій до громадських обговорень питань щодо удосконалення нормативно-правової бази регулювання аграрного сектору.

 

2. Міністерству аграрної політики та продовольства України, Державному агентству земельних ресурсів України ініціювати внесення змін до Указів Президента України відповідно «Про Міністерство аграрної політики та продовольства України» та «Про Державне агентство земельних ресурсів України» щодо здійснення координації саморегулівних організацій у відповідних сферах компетенції.

 

Відділ секторальної економіки

(О.В. Ковальова)

№ 30, Серія «Економіка»