27 вересня 2011 р. у Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) відбулась науково-практична конференція «Соціально-економічні та етнокультурні наслідки міграції для України». Її метою було обговорення позитивних і негативних результатів міграційних процесів, ареною яких стала Україна впродовж періоду незалежності, політичних та управлінських відповідей на виклики міграції.
У конференції взяли участь дослідники з Києва, Львову, Одеси, Тернополя, Хмельницького, Рівного та інших міст України та з-за кордону, представники наукових установ, експертних центрів, неурядових організацій, органів державної влади України, ЗМІ.
Виступаючи зі вступним словом на відкритті конференції, директор НІСД А. В. Єрмолаєв підкреслив, що питання міграції є одним з викликів ХХІ століття. Це наслідок динамічної глобалізації, яка спонукає до потужних міждержавних та міжрегіональних переміщень, посилення обміну соціальним капіталом, робочою силою, інтелектом, соціальними практиками та різними формами соціальної організації. Наступний чинник інтенсифікації міграції - швидке зростання населення та поглиблення диспропорцій у його розміщенні. Третій фактор, який впливає на проблему, – нерівномірність економічного розвитку в умовах розгортання глобальної економічної кризи, що спонукає вихідців з бідних країн до пошуків кращих умов працевлаштування та отримання доходу в країнах з вищим рівнем економічного розвитку та соціального захисту.
З точки зору завдань національної політики, для України найважливішим є реагування на проблему розгортання трудової еміграції за кордон. Тим більше, що Україна переживає демографічну кризу, є старіючою нацією. В світлі вирішення завдань, які постають перед країною у сфері забезпечення високих темпів і якості розвитку національної економіки, не останнє місце належить питанню, на який трудовий і інтелектуальний капітал можуть розраховувати держава і бізнес. Відповідь на нього є необхідною в контексті створення нових робочих місць, забезпечення економіки кваліфікованою робочою силою. З міграцією пов’язані також і гуманітарні проблеми, питання ідентичності, змішування різних соціо-культурних практик, обумовлені швидким урізноманітненням складу населення.
А.В.Єрмолаєв зазначив, що на сьогодні рівень уваги до міграційних питань і влади, і експертного середовища недостатньо високий, проте висловив сподівання, що конференція покладе початок не лише науковій дискусії, а й більш організованій роботі.
Радник Президента України – Керівник Головного управління з питань реформування соціальної сфери Адміністрації Президента України А. А. Максюта висловив вдячність інституту за організацію конференції. Він підкреслив, що питання міграції є певним індикатором успіху чи неуспіху політики держави. Тому дослідження в міграційній сфері важливі для політиків, необхідні для вироблення державних рішень, які б позитивно впливали на розвиток країни.
Друга проголошена доповідачем теза полягала у необхідності обговорення зв'язку між міграцією та структурою економіки. Україна переживає серйозні структурні зміни, найближчим часом вони особливо інтенсифікуються внаслідок запровадження в країні ринку землі. Очевидно, що з модернізацією сільськогосподарського виробництва чисельність зайнятих в цій галузі зменшуватиметься. Необхідно дослідити, які наслідки це матиме для міграційних процесів. Населення переміщуватиметься в міста. Робочі місця тут можуть створюватися шляхом розвитку сфери послуг, проте вона, у свою чергу, може розвиватися лише тоді, коли доходи населення високі. Якщо мігранти з сіл не знаходитимуть можливості для продуктивного працевлаштування в міських центрах власної держави, вони рухатимуться далі. З країни виїжджають висококваліфіковані працівники, які не знаходять тут умов для самореалізації, а також некваліфіковані робітники, що виконують в зарубіжних країнах роботу, якою не бажають займатися їх резиденти.
Майбутнє України полягає у високотехнологічному промисловому виробництві, створенні високооплачуваних робочих місць, для яких потрібні висококваліфіковані працівники. Саме це може стати стабілізатором міграційних процесів. Тому науковцям важливо віднайти відповідь на запитання, чи можемо ми втримати високоосвічених фахівців «вдома» шляхом структурних змін в економіці.
Третя виголошена промовцем теза – чи потрібно і чи можливо обмежувати міграцію. Відповідь на це запитання очевидна: неможливо і недоцільно. Разом з тим, через соціальну і економічну політику на розвиток міграції впливати можна. Політичні рішення мають вибудовуватися залежно від структури міграційних потоків, чіткого усвідомлення того, хто виїжджає і хто в’їжджає в Україну. Політикам необхідні рекомендації науковців, яким чином затримати в країні, або й мобілізувати інтелектуальний та трудовий потенціал нації, який нині використовується зарубіжними державами.
На пленарному засіданні присутні заслухали доповіді, присвячені основним проблемним питанням наслідків міжнародної міграції для України, їх науковому осмисленню.
Директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, академік НАН України Ю.М.Пахомов, розмірковуючи про близькі та віддалені наслідки міграції для України, зазначив, що, в Україні недооцінюються проблеми, пов’язані з міграцією. Поки що наша держава не є країною призначення для численних мігрантів, неприваблива для них внаслідок невисокого рівня життя. На думку Ю.М.Пахомова, це той рідкісний випадок, коли бідність має позитивний результат. Саме завдяки їй хвилі мігрантів обходять Україну, однак, вони не можуть її не зачіпати, їх вплив переважно негативний.
Основні причини інтенсифікації міжнародних переміщень – глобалізація та розвиток інформаційних технологій. Разом з тим, не можна не зважати на ірраціональні чинники, які інколи, у певні історичні періоди, мають навіть більше значення, ніж раціональні. У цьому контексті варто згадати про наростання китайської міграції. Китай має спеціальну програму заохочення еміграції, а також тісного зв’язку із співвітчизниками з-за кордоном. Але найімовірніша перспектива людства – це поширення впливу ісламського світу, який не поділяє споживацьку модель, надзвичайно консервативний. Переселенці з мусульманських країн, на думку доповідача, вже сьогодні фактично «захопили» Європу.
Як вважає Ю.М.Пахомов, це одна з причин того, що європейська перспектива України віддаляється, а також аргумент на користь відмови від просування до Європи. Він підкреслив, що необхідно перебороти споживацькі настрої, націлені на Європу, розвивати власну країну. Особливу увагу в цьому контексті необхідно приділити трудовій міграції українців за кордон, врахувати, що, хоча ці мігранти приносять Україні значні кошти, проте, працюючи в країні, вони могли б бути набагато для неї кориснішими.
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, академік НАН України Е.М.Лібанова у доповіді «Міграційні трансферти, бідність та нерівність в Україні» ознайомила присутніх із розрахунками впливу переказів заробітчан на добробут населення. Вона наголосила, що сума переказів загалом значна, проте розподіляється між окремими групами населення вкрай нерівномірно (20 % найбідніших отримали 15,5 % від загальної суми, а 20 % найзаможніших – 29,7 %). Серед найбіднішої чверті домогосподарств допомогу з-за кордону отримували 59,9 %, а серед найзаможнішої – 65,3 %. У грошових доходах біднішої чверті домогосподарств трансферти складали 4,3 %, а найзаможнішої – 6,0 %. Оскільки гроші надходять систематично, завдяки кумулятивному ефектові різниця у значенні цих надходжень для різних майнових груп є ще більшою.
Існує різниця не лише в обсягах, а й в напрямах використання переказів. Якщо найбідніші господарства вимушені спрямовувати отримані кошти майже виключно на поточне споживання або на лікування, то більш заможні певну частку інвестують у будівництво житла, в навчання, у власний бізнес.
Представлені розрахунки свідчать, що, хоча трансферти сприяють зменшенню загального рівня бідності, вони, водночас, збільшують ступінь нерівності і є 4-м за значенням (після оплати праці, пенсій і доходів від підприємництва) її чинником.
За висновком Е.М.Лібанової, «міграція, безперечно, наносить шкоду економіці України, але нема нічого кращого і важливішого для населення за свободу, включаючи свободу пересування».
Директор Інституту соціології, психології та управління Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, д.і.н., член-кор. НАН України В.Б.Євтух у доповіді «Нові етнічності − нові проблеми» зосередився на питанні формування нових етнічних груп в результаті міграції, їх взаємодії з корінним населенням. Передовсім варті уваги так звані помітні меншини, тобто ті, хто відрізняється за зовнішнім виглядом від слов’янської більшості. Уже з цієї причини населення певним чином дистанціюється від прибулих, виникає проблема пізнання цих меншин, їх культури. На жаль, чимало фактів свідчать про загострення міжетнічної взаємодії, зростання ксенофобських настроїв, хоча ця динаміка й не є гіршою, ніж в країнах Європи. З другого боку, варті уваги наслідки імміграції для соціо-культурного життя країни, які передовсім виявляються в регіонах, куди в’їзд іммігрантів найбільш численний. Закономірно це регіони з кращими показниками економічного і соціального розвитку. Урізноманітнення етнічного складу населення обумовлює поширення космополітизму, розмивання консолідованої української ідентичності. Інша проблема – сегментування ринку праці під впливом міграції. Ми спостерігаємо процес, аналогічний тому, який уже відбувся на Заході: мігранти знаходять робочі місця на вторинному ринку праці, куди неохоче йдуть місцеві жителі, що посилює їхню ізольованість та ускладнює міжетнічну взаємодію. Ще один чинник, що впливає на взаємодію, – етнічний бізнес, тобто такий, який пов’язаний з культурними традиціями. Помітні меншини передовсім сконцентровані у сфері торгівлі й обслуговування. Треба сказати і про «етнічне антрепренерство» –просування своєї етнічності в різних сферах життя.
В.Б.Євтух ознайомив присутніх з результатами проведеного ним дослідження міжетнічної взаємодії на базі опитування учнів старших класів середніх шкіл. Респонденти виявилися добре інформованими про етнічне розмаїття населення України. До прибулих з бідніших країн вони ставилися не дуже прихильно, проте етнічна розмаїтість їм подобається. Опитування показало, що найбільш негативне ставлення молоді до помітних меншин, причому не стільки іммігрантських, скільки традиційних, які давно проживають в Україні, зокрема ромів та чеченців.
За висновком доповідача, особливості сприйняття населенням іммігрантів, як і характерні риси іммігрантських меншин, необхідно враховувати в політиці, формуванні міжкультурного, міжетнічного діалогу. Шляхом належної організацій міського простору необхідно протидіяти героїзації певних районів міст, створювати умови для включення іммігрантів в соціальний та культурний контекст.
Проректор з міжнародних зв’язків – генеральний директор Міжнародного відкритого університету МАУП, д.політ.н. І.С.Піляєв виступив з доповіддю «Міграційна політика в контексті збереження європейської ідентичності України». Він зазначив, що в Україні, де глобальні кризові явища поєднуються з проблемами системної трансформації (структурними, демографічними, соціальними), питання цілеспрямованої, цілісної та відповідальної міграційної політики є, без перебільшення, доленосним для подальшого розвитку держави та суспільства. Між тим, досі в країні фактично відсутня антикризова за спрямованістю державна міграційна політика. Управлінські функції в цій сфері невиправдано розпорошені й нерідко дублюються. Поза впливом держави практично залишається найбільш численний та соціально значущий міграційний потік, а саме тимчасова трудова міграція громадян за кордон. На жаль, ані ухвалення Концепції державної міграційної політики, ні створення Державної міграційної служби не вирішили цієї проблеми. Хоча об’єднати в одному відомстві всі аспекти державної міграційної політики на практиці неможливо, проте це питання можна вирішити шляхом створення відповідного міжвідомчого координаційного органу. Доцільно використати досвід Росії, створити за її прикладом Урядову комісію з питань міграційної політики, рішення якої мають бути обов’язковими для виконання всіма органами виконавчої влади.
Основним позитивом державної міграційної політики залишається те, що вона формувалася на основі загальновизнаних міжнародних норм та стандартів. Таким чином, створено надійний фундамент для її вдосконалення відповідно до сучасних вимог. Разом з тим, у контексті євроінтеграційних пріоритетів зовнішньої політики країни слід чітко усвідомити: якщо українці отримають можливість вільно пересуватися країнами ЄС, то нового відпливу робочої сили з України не уникнути, як це вже сталося з країнами Центральної Європи та Балтії. Натомість український ринок праці заповнять громадяни бідніших країн. Заходи щодо забезпечення їх інтеграції в українському суспільстві повинні стати органічною та невід’ємною складовою державної міграційної політики. Виходячи з європейського досвіду її метою має бути досягнення “регульованої відкритості”, тобто забезпечення керованих міграційних переміщень.
Заступник директора Інституту соціології НАН України, д.соц.н., проф. М.О.Шульга виступив з доповіддю «Щодо ефективності досліджень міграції в Україні». Він зазначив, що Інститут соціології НАНУ здійснює соціологічний моніторинг українського суспільства з 1994 р. і накопичив багатий матеріал щодо оцінок міграції, які становлять емпіричну основу багатьох досліджень. Доповідач привернув увагу присутніх до кількох важливих з точки зору міграційних досліджень питань. Передовсім, на його думку, це завдання, які ставить перед собою наука. Головна мета міграційних досліджень полягає у пізнанні, необхідності розуміння ситуації в світі, вдосконалення теорії, передачі знань учням. Проте не менш важлива ціль – інформування суспільства. Це роблять ЗМІ, використовуючи, на жаль, передовсім сенсаційні факти, уникаючи глибокого аналізу проблеми. Найголовніше завдання дослідників – інформувати державну владу, озброїти її необхідними для регулювання соціально-економічних процесів в країні знаннями в сфері міграції. На жаль, політики звертаються до інформації із сфери міграції лише епізодично і, в основному, спекулятивно, як правило, під вибори, використовуючи болючі для суспільства теми, пов’язані з міграцією, в політичній боротьбі. Інформація про міграційні процеси цікавить також зовнішніх суб’єктів. Причому, судячи з того, що саме міжнародні організації та фонди фінансують багато дослідницьких проектів у сфері міграції, вони зацікавлені в отриманні інформації значно більше, ніж владні структури в Україні.
М.О.Шульга підкреслив, що, якщо до певного напряму досліджень з боку держави немає належного інтересу, то в дослідницькому плані тема стає маргінальною, вона не отримує фінансування, втрачається комплексний підхід до досліджень, який тільки й може забезпечити цілісне уявлення про досліджуване явище. На його думку, українська наука на сьогодні не володіє й третиною необхідної інформації щодо міграції. Причина полягає у нестратегічності держави і влади. Нестратегічність характерна не лише для влади, а й для суспільства, еліти, і політичної і бізнесової. У бізнесі немає впевненості в майбутньому, тим більше невпевнено почувається населення. Конкурентні і активні люди знаходять вихід і стратегічність в еміграції, у вибутті до стабільних середовищ, де можна себе реалізувати. Частина з них, можливо, повернеться на батьківщину, але лише за умови, якщо в Україні буде забезпечено стабільний розвиток.
На думку М.О.Шульги, вкрай важливо скоординувати міграційні дослідження під кутом зору людського капіталу, забезпечити таким чином цілісний підхід. Інше важливе завдання – розробити прогностичні сценарії розвитку міграційних процесів, що вкрай важливо для вироблення стратегії розвитку держави.
В.П.Кіпень, директор Донецького Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, к.філос.н., доц. зробив доповідь на тему: «Міграційний потенціал України: соціологічний зріз». Він ознайомив присутніх із результатами щойно проведеного дослідження, спрямованого на визначення міграційного потенціалу населення України в контексті факторів «виштовхування та тяжіння». На думку доповідача, міграційний процес великою мірою детермінований оцінкою індивідом наявної ситуації та його позицією щодо її зміни. Саме до проактивних життєвих стратегій належить стратегія вирішення своїх проблем шляхом міграції. За даними опитування, майже 3 тис. респондентів в усіх регіонах України, репрезентативного для всього населення, реально планують виїзд за кордон на тривалі (понад 6 місяців) строки приблизно 5 % громадян. Думають про це, проте ще не мають конкретних планів, понад 10 %. Не планують еміграції, однак загалом її не виключають близько 15 % опитаних. Таким чином, міграційний потенціал України є досить високим, хоча насправді далеко не таким, як його інколи представляють деякі журналісти та політики.
Судхаршан Канагараджа, провідний економіст Світового Банку, Координатор програми МІРПАЛ у регіоні Європи та Центральної Азії виступив із доповіддю: «Мережа МІРПАЛ та перспективи України як учасника мережі». Він зазначив, що, попри прогноз МВФ та Світового банку, внаслідок світової економічної кризи обсяги грошових переказів у країнах СНД зменшилися неістотно, і вже в 2010 році їх приріст відновився. Тобто, перекази довели свою антициклічну природу і, ймовірно, й далі становитимуть важливий чинник зростання як для країн, що постачають, так і для тих, що приймають робочу силу. Разом з тим, більшість країн, які залежать від міграції, й досі не мають чіткої стратегії управління в цій сфері; відсутнє розуміння того, яким чином трудова міграція за умови належного управління може допомогти країні упоратися з ризиками, які їй загрожують. Навіть в Росії, де цьому питанню влада приділяє велику увагу, комплексного підходу бракує, зокрема, немає рамкового документу, який би забезпечив реалізацію реформ, фактично відсутні служби підтримки мігрантів. За таких умов Світовий банк виступив з ініціативою щодо розширення регіонального діалогу у сфері міграції і започаткування програми МІРПАЛ, спрямованої на вироблення практичних рекомендацій щодо більш ефективного управління міграціями і в країнах призначення (Росія) і походження мігрантів (Центральна Азія). В рамках МІРПАЛ видається журнал, діє сайт, де розміщуються різноманітні матеріали, проводяться конференції, здійснюється аналітична робота, підтримуються наукові дослідження, зокрема, у сфері грошових переказів мігрантів, методики їх підрахунків та оцінки значення для розвитку економіки. Розширення участі в програмі фахівців з України могло б бути корисним як для держави, так і міжнародного регіонального співробітництва в сфері міграції в регіоні Східної Європи та Центральної Азії.
Представник Міжнародної організації праці в Україні В.І.Костриця, звертаючись до присутніх, підкреслив, що трудова міграція тісно пов’язана з глобальними процесами. На сьогодні на планеті нараховується 214 млн мігрантів. 120 млн з них – трудящі-мігранти. Якщо додати до цього числа членів їхніх сімей, то можна вважати, що 90 % осіб, які змінили країну проживання, пов’язані з трудовою міграцією. Останніми роками вона міняє свою форму й структуру, все більше перетворюється з переселенської на тимчасову. Це дуже важливо для нас як для країни, значна кількість громадян якої виходить на міжнародний ринок праці. Мігранти становлять приблизно 3 % населення Землі. Проте в Україні цей показник відчутно вищий – за різними оцінками від 4 до 10 %. Таким чином, наш міграційний потенціал значно перевищує глобальний вимір, що не дає підстав для оптимізму.
Нещодавно МОП оголосила про спад зайнятості в країнах великої двадцятки, які водночас є країнами призначення працівників-мігрантів з України. Прогнозується, що дефіцит робочих місць зросте до 40 млн до кінця 2014 р. Разом з тим, за оцінками фахівців, щорічно ЄС потрібно близько 13 млн іммігрантів, щоб зберегти баланс між працездатним і непрацездатним населенням. Тому попит на робочу силу з України буде тривати. Особливо турбує те, що внаслідок міграції відбувається декваліфікація фахівців: за деякими оцінками, 30 % науковців залишили Україну за роки незалежності. 3/4 з них працюють за кордоном на некваліфікованих роботах.
В.І.Костриця підкреслив, що, попри ці проблеми, ніхто не може ставити бар’єри для вільного пересування людей. Інша справа, що державі необхідна стратегія повернення і збереження людського потенціалу. Основний засіб для цього – реформування ринку праці. Разом з тим, в стратегічних інфраструктурних проектах, які розроблялися останнім часом, не визначається, як буде розвиватися ринок праці, як створюватимуться робочі місця. За відсутності таких індикаторів немає можливості прогнозувати, що відбуватиметься у сфері зайнятості, яким чином розвиватиметься міграція.
Голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин О.О.Зарубінський почав свій виступ із твердження, що міграція в сучасному світі є неминучою. Питання не в тому, чи буде вона відбуватися, а в тому, як розподілятимуться міграційні потоки. Складається враження, що європейці прагнуть перерозподілити потоки з Близького Сходу, Південно-Східної Азії. Вони зацікавлені в мігрантах, які можуть легко інтегруватися, у т.ч. в українцях, а інших намагаються переспрямувати, у тому числі й до України.
Не лише глобалізація є причиною міграції. Основна причина – прірва між багатими і бідними країнами. Причому особливо швидко населення зростає саме там, де низькі доходи. Тому міграційний тиск не спадатиме. Руйнація патріархального сільського господарства в країнах, що розвиваються, викликає міграцію до міст. У разі, якщо міські центри власних країн не можуть абсорбувати цю робочу силу, вона рухається в напрямку більш урбанізованих держав.
Тому треба зважати, що Україна стає метою для мігрантів, про що, на жаль, у заслуханих доповідях говорилося мало. Врегулювання питання імміграції в Україну посідає важливе місце в роботі Комітету ВРУ у справах прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Уже підписаний Президентом і набрав чинності Закон «Про правовий статус іноземців». В липні Комітет провів законопроект щодо нової редакції Закону «Про біженців». На минулому тижні в цілому проголосований Закон про протидію торгівлі людьми. Внесені зміни до Закону «Про громадянство». Кілька днів тому парламент підтримав проект закону про документи, які посвідчують громадянство і особу в Україні. Крім іншого, він дасть змогу ідентифікувати негромадян, які проживають в країні, чітко визначити, скільки і на яких правах вони тут знаходяться, тому що кожний іноземець, який перетинатиме кордон, буде ідентифікований.
Конференція продовжила свою роботу у чотирьох секціях. Основна увага учасників першої з них - «Вплив міграції на економіку та соціальну сферу» - була зосереджена на результатах міграції для ринку праці, добробуту населення, інвестиційної діяльності та соціального розвитку. У доповідях було аргументовано доведено, що вплив міграції на економіку амбівалентний. Хоча вона й несе певні позитивні зміни, проте водночас створює серйозні виклики, пов’язані із відпливом кваліфікованої робочої сили, інфляційним впливом переказів тощо. Водночас, соціальні наслідки міграції здебільшого негативні, вона призводить до погіршення якісних характеристик населення, втрати здоров’я, поширення соціально-небезпечних хвороб, зокрема, ВІЛ/СНІД, щодо якого трудові мігранти (передовсім ті, які виїжджають в регіони України чи зарубіжні країни з високим рівнем поширення захворювання) перетворюються на групу ризику.
На другій секції «Соціокультурні трансформації в суспільстві під впливом міграції» мова йшла про зміну гендерних ролей внаслідок трудової міграції, видозміну національної культури та ідентичності. Окрему увагу було приділено проблемам дітей мігрантів, які залишаються в Україні. Доповідачі наголошували, що, крім бездоглядності та психологічних стресів, найбільше турбує формування у молоді, батьки яких працюють за кордоном, стійкої орієнтації на виїзд з держави.
Третя секція була присвячена політичним відповідям на виклики міграції. На ній обговорювалися нагальні завдання міграційної політики України, висловлювалися побажання щодо її удосконалення. В центрі уваги було стимулювання повернення мігрантів, діяльність держави щодо забезпечення безвізового режиму поїздок українців до ЄС в рамках виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму.
Четверта секція конференції заслухала дві групи доповідей, присвячених наслідкам міграції для міжетнічних стосунків, а також методологічним питанням міграційних досліджень. На секції порушувалися питання інтеграції нових іммігрантських спільнот в українське суспільство, розглядалися міжетнічні стосунки у світлі навчальної імміграції іноземців в Україну, аналізувалася громадська думка щодо імміграції. Увагу присутніх привернули пропозиції доповідачів щодо використання кібернетичних схем при дослідженнях міграції населення, запропонована комплексна класифікація населення за міграційними ознаками.
На завершення конференції перший заступник директора НІСД Я.А. Жаліло висловив сподівання, що корисна і зацікавлена дискусія, яка відбулася, триватиме в професійних контактах її учасників і надалі. Він підкреслив, що, як засвідчили виголошені доповіді, увага науковців має бути спрямована на аналіз не стільки кількісних, скільки якісних характеристик міграційних потоків, які є визначальними для їх наслідків та результатів. Лейтмотивом багатьох виступів був наголос на необхідності створення умов для повернення мігрантів на батьківщину, яке може сприяти якісному оновленню ринку праці, прискоренню модернізації економіки. Важливо, що учасники конференції говорили про міжнародні міграції не лише в контексті обумовлених ними ризиків, а розглядали міграції як певний ресурс, який має бути використаний в інтересах країни. Я.А.Жаліло нагадав, що НІСД зобов’язаний формувати засади державної політики, у т.ч. і у сфері міграції, і запевнив, що всі ідеї та пропозиції, висловлені на конференції, будуть узагальнені і отримують реалізацію через рекомендації для органів влади.
Конференція була широко висвітлена в засобах масової інформації. За підсумками конференції буде видано збірник наукових праць.