Важливим підходом до державної політики ідентичності є розуміння її як наріжного каменю національної безпеки в умовах тривалої російської агресії, спрямованої на окупацію території України з подальшою абсорбцією населення та знищенням не російської ідентичності – національної, громадянської, локальної, культурної, релігійної, гендерної.
Законодавча база державної політики України стосовно ідентичності не узгоджена щодо термінології та не гармонізована зі стандартами ЄС, що вже стало однією з пріоритетних проблем переговорів про членство у ЄС.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну прискорило процеси ідентифікації населення країни з політичною нацією та зумовило чіткіше окреслення зовнішніх меж української ідентичності.
Громадянська самосвідомість українців більшою мірою формувалась під час спротиву авторитарним політичним тенденціям, у боротьбі за політичні права, демократичні свободи та європейське майбутнє. Ця боротьба набула форм активізму та, зрештою, повстання за відсутності легальних важелів впливу на корумпований політикум, в умовах беззаконня та перекриття соціальних ліфтів.
На регіональному та місцевому рівнях питання локальної історичної пам’яті мають потенційний конфліктний потенціал. Зокрема, населення громад та регіонів, економічне й культурне піднесення яких припало на період імперій, часто демонструє позитивне ставлення до подій чи персон імперської історії. Такі настрої суперечать нормам законодавства та загалом офіційному державному курсу на деколонізацію суспільної свідомості, а під час війни можуть бути використані з метою популяризації країни-агресорки.
Одним із наслідків війни стало відчуження між мешканцями неокупованих і тимчасово окупованих територій. В Україні сформувалося своєрідне негативне ставлення до мешканців тимчасово окупованих регіонів, які 2014 р. потрапили під російську окупацію. Йдеться про Крим та особливо про окремі райони Донецької і Луганської областей.
Для національної безпеки держави загрозу становить не наявність локальної або регіональної ідентичності, а її політизація й суперечливі уявлення про те, що інтереси територіальної спільноти не відповідають інтересам країни в цілому. Неможливість реалізації реального або уявного бачення локальної / регіональної спільноти в межах політичної системи призводить до виникнення рухів за територіальну автономію, федералізацію держави або вихід території з її складу. Останнє може бути чинником міжрегіонального конфлікту та становить загрозу для територіальної цілісності держави.
В українському суспільстві, особливо після початку повномасштабного російського воєнного вторгнення, домінує громадянська ідентичність, а тому малоймовірним є розвиток локальних та регіональних ідентичностей, які за своїм спрямуванням суперечитимуть принципу територіальної цілісності України.
У політичній культурі українців поєднуються елементи підданської та активістської політичної культури, які зазнали істотних змін після Революції Гідності щодо формування європейського активістського типу політичної культури і нівелювання підданського компонента.
У Законі України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» не згадуються поняття «європейські цінності» та «європейська ідентичність», які за логікою інтеграційного курсу, спрямованого на набуття членства України у ЄС, мають бути присутніми в політиці формування української ідентичності.
Саме формування європейської ідентичності на основі універсальних цінностей сприятиме подоланню різних ціннісних орієнтацій населення регіонів та соціальних груп, стане інструментом нівелювання можливої соціальної напруги.
Існують виклики національній безпеці через зміни у сприйнятті представниками постіндустріальних соціальних груп громадянської ідентичності, риси якої були сформовані в індустріальному суспільстві, зокрема щодо виконання свого громадянського обов’язку стосовно захисту держави, де людина народилася, під час війни, також і через мобілізацію. Дехто намагається уникнути мобілізації та виїхати з країни, і це – системний виклик традиційній системі державної (національної) безпеки.
Широкомасштабна мобілізація суспільства та його ресурсів у період війни фактично стає чинником розбудови держави. Потреба реагувати на дії зовнішнього агресора є потужним імпульсом, щоб розпочати структурні зміни, а також створити спільну національну (громадянську) ідентичність.
Війна засвідчила, що стійкість спротиву агресору значною мірою залежить від ідентичності населення як складника національної безпеки. До того ж, війна як зовнішня загроза суттєво вплинула на вагоме зростання рівня громадянської ідентичності українського суспільства.
Концепція ідентичності досить чітко окреслює коло викликів для національної безпеки, включно й для мобілізаційного потенціалу. Відповідно, виникає необхідність розроблення інструментів боротьби у війні ідентичностей, яку Росія розгорнула проти України. Потреби реагування на зовнішнього агресора, тривалий характер війни, труднощі майбутнього повоєнного відновлення – усе це достатньо сильна мотивація для того, щоб започаткувати структурні зміни задля подальшого зміцнення української колективної ідентичності.
ЗМІСТ
| Резюме | 3 |
| 1. Методологія підходів до визначення колективної ідентичності | 5 |
| 2. Аналіз правової бази державної політики ідентичності | 10 |
| 3. Національна, соціокультурна, етнічна ідентичність | 14 |
| 4. Громадянська ідентичність | 20 |
| 5. Локальна та регіональна ідентичність | 25 |
| 6. Гендерна ідентичність | 31 |
| 7. Релігійна ідентичність | 34 |
| 8. Європейська ідентичність | 37 |
| 9. Інклюзивність державної політики ідентичності | 47 |
| 10. Деукраїнізація ідентичності на тимчасово окупованих територіях | 52 |
| 11. Війна ідентичностей | 56 |
| Підсумки та рекомендації | 61 |
| Дані про авторів | 68 |
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД
Докладніше в аналітичній доповіді: