За три тижні до того, як в РФ повідомили про «оновлення ядерної доктрини» і фактичне зниження порогу застосування ядерної зброї, відомі кремлівські аналітики презентували книжку «От сдерживания к устрашению / Дмитрий Тренин, Сергей Авакянц, Сергей Караганов. — М.: Молодая гвардия, 2024. — 152 с». На презентації в «Интерфакс» автори запропонували "возродити рятівний страх перед ядерною зброєю", називаючи це «застрашуванням».
Книжка становить собою відредаговану для відкритого доступу доповідь для «керівництва Російської Федерації» і сама по собі заслуговує на увагу. Складається враження, що окремі тези цієї доповіді РФ, запустивши Орєшнік, вже почала втілювати в життя. Однак цей комент присвячений лише одному моменту – до непізнаваності викривленим постулатам раціональної комунікації, які перетворено на абсурд у термінологічному сенсі. Подолати ядерну ескалацію тут пропонують за допомогою подальшої ескалації і активного застрашування країн «недружнього» світу». Нова російська ядерна доктрина повністю відкидає принципи раціональної взаємодії, на яких трималось ядерне стримування часів Холодної війни.
Комунікативна взаємодія людей і спільнот підпорядкована жорстким загальним правилам. Найвідоміші з них – максими комунікації Грайса, існують у вигляді вимог: говори доречно, говори правду, говори зрозуміло, говори по суті. Це універсальні принципи, потрібні для того, щоб спілкування досягло мети, було успішним. Але що відбувається у разі, коли хтось порушує принципи спілкування? Бреше, заплутує справу, не дотримується обіцяного? Зазвичай це веде до комунікативних провалів, у крайніх випадках - до розриву зв’язків.
У міжнародних відносинах недотримання постулатів спілкування використовують переважно з наміром, усвідомлено - не так для того, щоб спричинити розрив, а щоб виправдати вже наявний конфлікт. Однак і тут, у порушеннях, діють певні правила.
Сказати адресату прямо: «я тобі погрожую!», «я тебе лякаю!», «дивись, який я страшний!», - за межами умовних текстів для дітей майже неможливо, адже такий вислів обнуляє сенс самої погрози, так само, як гіпотетичне «я брешу» обнуляє брехню, породжуючи, в кращому випадку, логічні парадокси, а в гіршому, як в нинішніх інформаційних фейках, що подекуди позначають самі себе як фейк – заплутаний безлад.
Можна перетворити обіцянку на погрозу і показати зневагу до візаві, своє домінування, однак використати застрашування, страх у неприхованому вигляді, страх, який демонструє і декларує себе – це абсолютна новація навіть для кримінального шантажу, не кажучи про шантаж ядерний.
Звичайний, так би мовити, шантажист ніколи не скаже: "Зараз я тебе буду залякувати і використаю твій страх, щоб ти робив те, що мені потрібно". Він діє зрозумілими, але натяками, і водночас попереджає жертву, погрожуючи важкими наслідками за відмову виконати його вимоги. Так само приховують свої наміри терористи, які теж використовують страх, але не для попередження, а провокуючи стан масового жаху, що виникає після теракту.
Натомість Росія та путінські придворні аналітики з легкістю долають ці базові комунікативні і логічні обмеження. Відверто, як терористи, використовуючи колективний страх, і роблячи його інструментом попередження, як класичні шантажисти. Нехтуючи раціональністю, на якій тримається теорія та практика ядерного стримування, вони переводять ядерні погрози на рівень абсурду. Поєднання тактики терористів з ядерним шантажем відкриває портал до ірраціональних практик, в яких РФ, КНР, Іран, КНДР діють як соратники.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД