Національний інститут стратегічних досліджень як інституційний партнер польського Інституту східних досліджень, організатора 10-го Європейського конгресу органів місцевого самоврядування, провів у рамках Конгресу панельну дискусію «Новий дизайн політики згуртованості в умовах сучасних викликів».
Конгрес відбувся 3–4 березня 2025 р. у польському місті Миколайки та зібрав понад 2800 учасників – представників урядів, органів місцевого самоврядування, політиків, експертів, науковців, журналістів, громадських діячів з європейських країн.
Панельну дискусію модерував заступник директора – керівник центру економічних і соціальних досліджень НІСД д-р екон. наук Ярослав Жаліло. У дискусії взяли участь: Франческо Туфареллі (Francesco Tufarelli), генеральний директор Департаменту європейських політик Президії Ради міністрів Італійської Республіки; Пьотр Борс (Piotr Bors), заступник голови воєводської Ради м. Лодзь (Польща); Шандор Колес (Sandor Koles), президент Карпатської фундації (Угорщина); Андреа Галло (Andrea Gallo), голова правління, директор медіа-компанії Fasi.eu (Італія); Андріус Валіцкас (Andrius Valickas), головний радник Групи з регіональної політики Міністерства внутрішніх справ Литовської Республіки; Лінда Хелен Хокланд (Linda Helen Haukland), заступниця мера округу Нордланд (Норвегія).
У вступному слові Ярослав Жаліло нагадав, що типові цілі політики згуртованості визначено в Договорі про функціонування Європейського Союзу. ЄС має скорочувати регіональні диспаритети та підвищувати рівень життя в регіонах, які перебувають у менш сприятливих умовах. Проте, чи є таке загальне розуміння політики згуртованості актуальним у світлі нових системних загроз, таких як російська агресія, зміни в постачанні енергетичних ресурсів, глобальні кліматичні зміни, цифровий розрив, глобальна нерівність тощо?
Зазначені загрози однаково впливають на регіони як у більш, так і у менш сприятливих умовах, створюючи виклики для рівня життя людей, незалежно від місця їх проживання. З огляду на це, нині політика згуртованості має бути спрямована не на забезпечення рівних стандартів життя, а на спільні дії та узгоджене розуміння сенсу таких дій. А також на здатність реалізовувати узгоджені цілі та захищати спільні цінності в умовах глобальних потрясінь. Таке бачення спричиняє дебати щодо нової політики згуртованості з 2027 р. Хоча, ймовірно, перезапуск цієї політики має відбутися навіть раніше.
Я. Жаліло відзначив, що Резолюція Європейського комітету регіонів щодо оновленої політики згуртованості після 2027 р. підкреслює її трансформаційний вимір. Сьогодні згуртованість нерозривно пов’язана зі сприянням безпеці, стійкості та конкурентоспроможності ЄС. На регіональному рівні це означає підтримку ліпшої адаптації регіонів до поточних трансформацій та вирішення пов’язаних соціальних ризиків. Відповідно, політика згуртованості має взаємодіяти з іншими європейськими та національними політиками задля досягнення колективних цілей, як-от зміцнення безпеки та стійкості, здійснення зеленого, цифрового та демографічного переходу. На національному рівні це означає, що галузеві політики більше не повинні бути просторово нейтральними, а позиція регіонів у досягненні спільних цілей має враховуватися. Сила регіонального різноманіття має бути поєднана із синергією спільних зусиль для пом’якшення глобальних ризиків і досягнення синергії згуртованості.
Я. Жаліло згадав, що Резолюція Європейського комітету регіонів також підкреслює внесок політики згуртованості в інтеграцію, економічний розвиток та нарощування потенціалу країн – кандидатів до Європейського Союзу. Отже, коли йдеться про інструменти політики згуртованості, варто враховувати, як вони можуть охоплювати країни, що не входять до складу ЄС, – опосередковано, заохочуючи партнерів у ЄС долучатися до євроінтеграційних трансформацій, або безпосередньо, сприяючи контактам майбутніх нових членів із партнерами в ЄС.
Відбулася жвава дискусія, під час якої учасники загалом підтримали висловлену думку щодо доцільності застосування розширеного підходу до розуміння політики згуртованості в умовах сучасних та очікуваних викликів.
Лінда Хелен Хокланд наголосила на важливості інтегрованості політики згуртованості із загальноєвропейськими політиками, зокрема – у безпековій сфері. На основі багаторівневих політик та децентралізованих інструментів потрібно вибудовувати стійку екосистему, котра сприятиме залученню до регіонів капіталів, які працюватимуть на вирішення специфічних проблем регіонального розвитку.
Франческо Туфареллі сконцентрував увагу на побудові політикою згуртованості спроможності регіонів, що особливо важливо в умовах нових викликів. Очікуване розширення ЄС потребуватиме нових достатньо витратних політик, які забезпечуватимуть як інтеграцію фізичної інфраструктури нових країн, так і формування їх нової ідентичності. Зазначене може створювати ризики для фінансування цілей безпеки.
На думку Шандора Колеса, згуртованість має виявлятися в інклюзивному розвитку, який передбачає автономність локальних урядів – і водночас зв’язаність регіонального, національного та європейського рівнів. Наразі європейська згуртованість піддається комплексним ризикам, що пов’язані з російською агресією, наростанням популізму в низці країн. Субсидіарність має поєднуватися з партнерськими стосунками між національними урядами та регіонами / громадами при посиленій увазі до стійкості громад. Показовим прикладом поєднання локальної, регіональної та європейської ідентичності є транскордонна співпраця. Брак фінансів може створювати додаткові труднощі реалізації цілей згуртованості, проте вони можуть і повинні долатися за допомогою розумних політик, які реалізують потенціал людського капіталу.
Пьотр Борс підтримав думку про необхідність досягти інклюзивності розвитку регіонів і громад. Інклюзивність має підтримувати динамізм трансформацій локальних спільнот. Прикладом такої політики є м. Лодзь. Між тим, нові виклики змушують спрямовувати дедалі більше коштів на безпеку, що відволікає ресурси від політики згуртованості.
Андреа Галло наголосив, що важливою складовою частиною згуртованості є спільне бачення майбутнього ЄС. Таке бачення потребує узгодженості в оцінках ефективності політики згуртованості, зокрема – у досягненні конвергентності. Важливими практичними завданнями є налагодження ефективного управління коштами політики згуртованості, враховуючи досвід реалізації політики відновлення та стійкості (Recovery and Resilience Facility), встановлення пріоритетів для інвестицій, зокрема – у розвиток людського капіталу, інтеграція з промисловою політикою на засадах сталого зростання, формування єдиної цифрової платформи для консолідації правил використання коштів згуртованості. Останнє має забезпечити гнучкість фактичного фінансування.
Андріус Валіцкас відзначив критичну важливість для згуртованості дотримання спільних європейських принципів, що забезпечить передбачуваність єдиної політики. Тому спільні правила мають бути якомога простішими. Реалізація політики згуртованості має задовольняти потреби пересічних громадян. З цією метою необхідно вирішувати ключові сучасні проблеми за допомогою спільних політик: подолання високої інфляції, вирішення соціальних проблем громад, досягнення сталого розвитку міст, кооперації між містом і селом тощо.
Підбиваючи підсумки обговорення, Ярослав Жаліло зазначив багатовимірний характер сучасної політики згуртованості, яка має не лише перерозподіляти кошти, а, найголовніше, формувати принципи взаємодії щодо консолідованої відповіді на найнагальніші проблеми сьогодення.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД