Реінтеграція жінок-військовослужбовиць до цивільного життя

На другому році після повномасштабного російського вторгнення на територію України збільшується кількість демобілізованих військових, які повертаються до цивільного життя. Здебільшого це відбувається внаслідок поранення, інвалідності, а також через закінчення терміну служби. Адаптація військовослужбовців, а особливо військовослужбовиць, до цивільного життя потребує спільних зусиль держави, бізнесу, громадських організацій. Виникає потреба в організації єдиної системи підтримки для військовослужбовців, яка буде об’єднувати зусилля на всіх рівнях, державних та громадських організацій, благодійних фондів та платформ.

Сьогодні зафіксовано рекордну кількість жінок-військових у новітній історії України. Якщо у 2014 р. загальна чисельність жінок у ЗСУ становила 49 926 осіб, з них військовослужбовиць – 16 557 осіб, то на жовтень 2023 р. (за даними Кадрового центру ЗСУ) кількість жінок у ЗСУ зросла до 62 062 осіб, з них військовослужбовиць – 43 479 осіб. На полі бою – близько 5 тис. жінок.

Водночас кількість військовослужбовиць, яким присвоєно статус учасника бойових дій, становить 13 487 осіб[1]. Зростає кількість жінок на керівних посадах: згідно з опублікованою статистикою понад 1 тис. військовослужбовиць мають звання старших офіцерок, а близько 800 командують відділеннями та взводами[2].

Сьогодні соціальний захист для всіх військових регламентується ст. 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:

  • створення належних умов для підтримання здоров’я та активного довголіття;

  • організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;

  • виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;

  • надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров’я [3].

Тим часом, попри активну інтеграцію жінок у війську, сьогодні немає адаптованих програм соціального захисту та підтримки для ветеранок [4], а програми соціальної / психологічної реінтеграції однакові як для жінок, так і для чоловіків, хоча вони мають ураховувати відмінності гендерних ролей та суспільних очікувань від жінок і чоловіків у мирному житті, різні типи сприйняття чоловіками і жінками себе після війни та в колі своїх сімей.

Потребують адаптації й програми перекваліфікації, які б ураховували вже наявні досвід, знання та навички й концентрувалися саме на здобутті професійних кваліфікацій, яких бракує.

Демобілізовані також стикаються з низкою проблем економічного та психологічного характеру. Повертаючись до мирного життя, жінки часто стикаються з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), труднощами з пошуком психологічної підтримки, сімейними та економічними проблемами, сексуальними домаганнями, ейджизмом і навіть громадським осудом на тлі панування гендерних стереотипів. Показово, що таких стереотипів немає безпосередньо під час військової служби, оскільки на війні немає розподілу військовослужбовців за гендерною ознакою [5]. 

Адаптація проходить складніше для тих, хто був на передовій і безпосередньо бачив поранення та смерть побратимів і посестер. Відповідно, психологічна терапія для них може бути потрібнішою. Згідно з дослідженням IREX, ветеранки в 1,7 раза ймовірніше звернуться за психологічною допомогою, ніж їхні колеги-чоловіки [6]. 

Треба враховувати, що після повернення військовослужбовиць до цивільного життя їхня психіка певний час і далі функціонує за правилами війни, що може спричиняти низку проблем у їхніх родинах. Зокрема, це стосується непорозуміння з рідними, неможливості швидко пристосуватися до цивільного життя, проблеми в спілкуванні з дітьми, включеності в домашні / родинні обов’язки. 

Схожим чином відбувається адаптація військовослужбовиць і в освітньому середовищі, оскільки воно є менш ієрархічним і йому властива менша регламентація стандартних процедур.

Військовослужбовиці більшою мірою потребують створення простору для спілкування між собою в цивільному житті. Це особливо очевидно в момент переходу до цивільного життя, під час якого багато військовослужбовиць відчувають себе перевантаженими своїми численними обов’язками, що змінюються. Тому в розвинутих країнах поширено механізм розвитку спільнот жінок-ветеранів та наставництва, тобто активної участі громадянського суспільства в процесі реінтеграції відставних військовослужбовиць. Такі спільноти не обов’язково повинні мати формалізовану форму громадської організації. Водночас ці групи можуть запропонувати допомогу в адаптуванні до цивільного життя, зокрема – на ринку праці, у відновленні професійного зростання, а також у спрямуванні унікальних навичок та життєвого досвіду ветеранок на найефективніше їх застосування в цивільному житті [7]. Для порівняння, США є однією з країн з найбільшою чисельністю ветеранів (вона сягає близько 19 млн осіб). При цьому рівень безробіття серед цієї соціальної групи становить 4,4 %, що є меншим, ніж у середньому серед цивільного населення, безробіття якого сягає в середньому 5,3 % [8]. Важливу роль у таких процесах сприяння відіграє інститут наставництва.

Також держава має забезпечити ветеранок транзитними механізмами залишення за бажанням на службі / роботі в складі Збройних Сил України чи Міністерства оборони України на цивільних посадах, що сприяло б ліпшій їх адаптації в цивільному середовищі.

Потреби ветеранок стають актуальнішими й на тлі того, що з їхнього боку є запит на пояснення юридичних аспектів отримання пільг, можливостей та програм підтримки, на які вони можуть розраховувати. На надмірну бюрократизацію механізмів надання цих пільг чи участі в програмах указали респондентки дослідження «Невидимий батальйон 2.0: повернення ветеранок до мирного життя» [9]. Важливість цього аспекту підтверджує і міжнародний досвід. Зокрема, за оцінками практики адаптації ветеранок у США, відставним війсковослужбовицям часто бракує чіткого розуміння наявних у них можливостей та яким чином ними можна скористатись [10]. У відповідь на цей виклик розпрацьовано та впроваджено програми орієнтації, які надають їм відповідну допомогу.

Таким чином, реінтеграція та соціальна адаптація військових, а особливо військовослужбовиць до цивільного життя є викликом перед державою: це завдання, аби досягнення та можливості для жінок у секторі безпеки було збережено, належно гарантовано та розвинуто в процесі мирної відбудови України[11].

Загалом сутність державних політик щодо ветеранок та їхніх сімей: полягає у збереженні та посиленні людського капіталу; має бути орієнтована на ефективне та динамічне повернення цієї категорії людей до активного економічного й соціального життя в Україні.

Так, у Міністерстві у справах ветеранів України в результаті експертного обговорення в березні 2023 р. запропоновано моделі інтегрованих соціальних послуг для учасниць бойових дій. Ішлося про проблемні питання, з якими стикаються українські ветеранки та військовослужбовиці під час соціальної адаптації в цивільному житті, і шляхи їх подолання. 

Наразі Міністерство у співпраці з іншими відомствами створює умови, щоб українські захисники і захисниці після повернення з війни та військовослужбовці після завершення служби мали дієві інструменти для успішної інтеграції в суспільство, економіку, родину. 

Запропонована модель містить:

  • упровадження системи оцінки проблем і потреб індивідуального диференційованого підходу для учасниць бойових дій, які звертаються за допомогою;

  • систему надання послуг, яка об’єднує державні служби, недержавні організації, об’єднання ветеранів;

  • гендерний підхід до надання соціальних послуг;

  • сприяння самоорганізації учасниць бойових дій та підтримку їхньої активності;

  • систему підготовки працівників, які надають соціальні послуги, до роботи з учасницями бойових дій[12].

З огляду на викладене, дії зі сторони держави повинні бути більш активними задля політики соціальної адаптації наших захисниць. Украй потрібно залучати не тільки ідеї, програми та напрацювання, підготовлені на державному рівні, а й пропозиції недержавних організацій, фондів, які в наш час провадять доволі активну роботу в цьому напрямі. Спільна мета цих структур – полегшити вкрай нелегкий етап переходу військовослужбовиць з військової служби до цивільного життя, адже збереження та відновлення людського капіталу матиме неабиякий вплив та допомогу в післявоєнній відбудові України. 

______________________________________________________________________________
[1] Див.: URLhttps://www.slovoidilo.ua/2023/11/20/novyna/suspilstvo/zsu-rozpovily-sk…

[2] Див.: URLhttps://poltavawave.com.ua/p/zhinki-na-fronti-seksizm----tse-te-z-chim-… 

[3] Див.: URLhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text

[4] Див.: URLhttps://poltavawave.com.ua/p/zhinki-na-fronti-seksizm----tse-te-z-chim-stikaiutsia-veteranki-koli-povertaiutsia-z-viini-585146 

[5] Там само.

[6] Див.: URLhttps://www.irex.org/sites/default/files/Female%20Veterans%20in%20Ukrai…

[7] Див.: URLhttps://www.nvti.org/2023/08/31/transition-challenges-for-women-veteran…

[8] Див.: URLhttps://censor.net/ru/blogs/3468559/chogo_pragnut_veterani

[9] Див.: URLhttps://ukraine.un.org/sites/default/files/2020-09/invisible%20battalion%2020uk.pdf

[10] Див.: URLhttps://www.nvti.org/2023/08/31/transition-challenges-for-women-veteran…

[11] Див.: URLhttps://glavcom.ua/columns/svitlana-voicehovska/vijna-ta-mozhlivosti-dl… 

[12] Див.: URLhttps://www.kmu.gov.ua/news/u-minveteraniv-vidbulosia-ekspertne-obhovor… 

 

Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:

- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast 
- дивіться на YouTube

Зображення: НІСД