«Атака на демократію» – так найчастіше називають у розвиненому світі масштабні кампанії з дезінформації.
Дезінформація (так само як і пропаганда, і фейкові новини) не є принципово новим явищем, з яким зіткнувся світ. Відтоді як виникли перші держави, вона супроводжувала і загалом мирні внутрішні політичні кампанії, і воєнно-політичне протиборство держав. Водночас новітні інформаційні технології, зміна парадигми сприйняття інформації, криза «класичних» медіа тощо змінили інформаційний (а з ним і когнітивний) ландшафт світу.
Особливою сферою відображення зазначених змін стала новинна індустрія. Із середини 90-х років ХІХ ст., одночасно із швидким становленням інтернету, журналісти та медіаексперти почали констатувати, що держава назавжди втратила монополію на новини й можливість формувати інформаційний порядок денний. Але вже за 20 років втрачають першість у виробленні новин самі медіа. Спочатку інформаційні інтернет-ресурси, а потім і соціальні платформи поступово зруйнували класичну ієрархію «новинного виробництва» та змінили самі критерії новинності, розмиваючи поняття «медіа», «журналіст» та створюючи безліч законодавчо нерегульованих прецедентів.
Це радикально позначилося і на якості медіасередовища: якщо «традиційні» журналісти діяли (з різним ступенем успішності) відповідно до вироблених стандартів журналістики, то «новітні» здебільшого просто не дотримуються їх, а подеколи свідомо ігнорують ці стандарти в боротьбі за аудиторію. Соціальні медіа та новинні інтернет-ресурси створюють «бульбашку фільтрів» і чимдалі посилюють ефект луна-камер, дозволяючи ефективно підтримувати власні уподобання, сегментовано обирати джерела інформації не так за принципом «достовірності», як за комфортністю та несуперечливістю щодо власних переконань. Луна-камери стають поживним середовищем створення й поширення дезінформації, зокрема фейків (фальшивих новин та інших повідомлень), а масштаби явища дозволяють деяким експертам казати про виникнення феномену fake reality як нової нормальності.
Нові умови та принципи циркулювання інформації у суспільстві ефективно використовує Російська Федерація (РФ), яка із середини 2000-х років активно розбудовує свою інформаційно-пропагандистську імперію. Створення та продукування дезінформації стає одним з основних інструментів цієї імперії, що використовує як канали їх донесення «класичні» медіа і соціальні мережі, агентів впливу тощо. Дезінформація, яка ще з радянських часів є поширеним методом «активних заходів», використовується для масштабних кампаній у багатьох державах, підтримуючи меседжи Москви на всіх рівнях та забезпечуючи інформаційний супровід російських воєнних кампаній – спочатку проти Грузії, а зараз і проти України. Мета цих кампаній – сформувати потрібну для Росії громадську думку, вплинути на політичний порядок денний, створити нові (а частіше – загострити наявні) протиріччя у суспільствах, сприяти приходу до влади проросійських політичних сил.
Такі «дезінформаційні зусилля» докладаються постійно, водночас вибори та весь виборчий процес стають особливим моментом для проведення дезінформаційних кампаній. Адже вибори є одним з ключових механізмів демократичної держави, що забезпечує змагальність та оновлюваність політичних еліт, можливість мирно й легітимно змінити владну команду, право громадянина обирати та бути обраним. Поширення дезінформації (зокрема, фейків) у цей період може значно вплинути на політичну долю країни, загострити протиріччя та поляризацію у суспільстві, дезорганізувати політичний клас, створити передумови до соціальних заворушень тощо.
Підготовка до виборів, сам день виборів і період, що триває безпосередньо після виборів (потрібний для підрахунку голосів, оголошення результатів тощо), зазвичай регламентуються особливим законодавством, що закріплює ролі, можливості та обмеження як безпосередніх учасників, так і дотичних суб’єктів (передусім медіа). Водночас законодавство, як і державні інституції, чия діяльність спрямована на захист виборів, та громадська думка багатьох країн виявилися не готовими до нових інформаційних реалій проведення сучасних виборів. Це засвідчили передусім президентські вибори 2016 р. у США.
Щонайменше саме з 2016 р. Російська Федерація намагається активно втручатися у вибори та референдуми. Для цього використовуються, зокрема, кіберметоди: атаки на сервери, вилучення/пошкодження списків виборців тощо. Одночасно щодалі найбільш потужними стають традиційні операції впливу, спрямовані на зміну думки, реалізація яких здійснюється кіберзасобами. Є також «гібридні» варіанти: хакери, які працюють на спецслужби РФ (або є їхніми співробітниками), надають «необхідну» інформацію «потрібним» медіа. Спроби вплинути на думку виборців, а отже, і можливі результати виборів, дискредитувати владу, яка ці вибори проводить, сам інститут виборів – основні цілі російської дезінформаційної діяльності у виборчий період в різних країнах.
Усвідомлюючи загрозу, уряди різних країн розпочали активні дії з розбудови механізмів захисту від кампаній з дезінформації. Водночас пошук інструментів протидії порушує цілу низку теоретико-прикладних питань, без відповіді на які складно забезпечити демократичність, ефективність і комплексність контрзаходів. Поміж зазначених питань такі.
- Як пов’язані між собою поняття «фейки», «фейкові новини», «пропаганда» та «дезінформація»?
- Яким є наявний досвід держав у протидії ворожим інформаційним зусиллям під час виборчих кампаній?
- Якою мірою відповідні зусилля державних органів співвідносяться із зусиллями громадянського суспільства, медіа та великих інтернет-ресурсів?
Для України всі ці питання набувають особливої ваги, адже, по-перше, вона є об’єктом гібридної агресії з боку Російської Федерації, а отже, потребує оперативних ефективних дій, а, по-друге, ЄС та НАТО, з якими Україна пов’язує своє майбутнє, настійно чекають від неї таких дій, постійно нагадуючи про необхідність чіткого дотримання прийнятих демократичних норм.
Вибори в Україні традиційно є точкою найвищого політичного протиборства, в якому використовуються всі можливі засоби. Виборчі кампанії 2019 р. не стали винятком: відповідно до звіту ENEMO у більшості областей України фальшиві новини з метою підриву авторитету та гідності кандидатів використовувалися під час агітації, зокрема між двома турами голосування на виборах Президента України. Місія Світового конгресу українців підтверджує «розповсюдженість дезінформації про Україну загалом та про президентські вибори зокрема». Поширення фальшивих новин із зовнішніх та внутрішніх джерел зафіксували також спостерігачі Європарламенту.
Україна на п’ятому році гібридного протистояння досі слабко адаптована до таких деструктивних дій. Не сприяють стійкості до дезінформаційних впливів прогалини в нормативно-правовій сфері, обмежена організаційна готовність, брак ефективних взаємозв’язків між державними структурами та громадянським суспільством (які часто діють паралельно, звинувачуючи до того ж одне одного в неефективності). Інформаційне право України сформувалося здебільшого на початку незалежності держави, абсолютно в іншій інформаційній та політичній реальності, причому не тільки українській, а й світовій. За понад двадцять останніх років воно зазнавало переважно «косметичних» удосконалень, спрямованих на вирішення тактичних, але не стратегічних проблем. Фейки, дезінформація, «неякісна журналістика» – ці питання залишаються складними для управління та осмислення як для держави, так і для медіасередовища, яке обережно і з настороженістю ставиться до будь-яких спроб держави змінити правила гри.
Ця аналітична доповідь – спроба окреслити ключові напрями вдосконалення нормативно-правової та організаційної моделі захисту виборчого процесу від деструктивного впливу дезінформації, а також створити основу для широкого діалогу між державою та професійною спільнотою в пошуках рішень для ефективного інформаційного захисту демократичного процесу в Україні.
Повний текст доповіді: