Сучасна гуманітарна політика Угорщини: виклики для України

Резюме

Зазначено, що підставами активізації гуманітарної політики Угорщини на Закарпатті є: роль колишніх земель у національній свідомості; угорське населення цих земель, яке має зберегти свою національну ідентичність; спільна історія, культурне домінування, колишня державницька велич; населення яке прийняло угорське громадянство як електорат. Одним з основних об’єктів наступальної гуманітарної політики Угорщини у центрі якої стоїть мовне питання є Україна, з огляду на її непросте становище. Свої подальші відносини з Україною угорська сторона ставить у залежність від її гуманітарної політики, вимагаючи від України скоригувати свою політику згідно угорського бачення конфліктних гуманітарних проблем.

Важливість розвитку партнерства України та Угорщини, втілення політики добросусідства в контексті євроінтеграційних процесів потребує проведення таких заходів:

  • ініціювати створення українсько-угорської Спільної Президентської Комісії щодо гуманітарного співробітництва, для вироблення спільних підходів до питань мови, історії та культури;
  • під патронатом Президентів України та Угорщини ініціювати діяльність українсько-угорського гуманітарного форуму прикордонних регіонів;
  • розробити та запровадити програму реалізації науково-грантових та культурно-інформаційних проектів, спрямованих на встановлення тісних зв’язків між Україною та Угорщиною для дослідження проблем мови, історії, культури, а також з зарубіжними країнами для обміну досвідом ефективного вирішення проблем гуманітарної сфери;
  • організувати українсько-угорську педагогічну конференцію на якій співставити зміст і методики викладання мов та історії в Угорщині та в Україні, використати позитивний досвід Словаччини та Сербії щодо навчання відповідних державних мов для угорськомовної меншини.

Сучасна гуманітарна політика Угорщини: виклики для України

Після приходу до влади в Угорщині консервативного уряду В. Орбана гуманітарна тематика стає важливим елементом внутрішніх та міжнародних відносин і викликає напругу, зокрема і в україно-угорських стосунках. Інтенсифікація гуманітарної політики обумовлена ідентифікаційною кризою, причини якої вбачаються у суспільно-політичних постсоціалістичних трансформаціях: демонтажу патерналістської за своїм характером соціалістичної системи так званого «гуляш-соціалізму»; втіленні ліберальних реформ, але без економічного піднесення, втрати робочих  місць та зубожіння населення, еміграції угорців у заможні європейські країни та можливої міграції з країн «третього світу»; вступі до ЄС, який сприймався частиною населення та владою як обмеження суверенітету (з Будапешта звучать звинувачення на адресу офіційного Брюсселя «в неоколоніалізмі»); пропаганді західноєвропейської етики толерантності, нівелюванні християнських та традиційних цінностей, космополітизації та денаціоналізації, розмиванні угорської національної ідентичності.

Після розчарування у ліберальному капіталізмі та європейських цінностях у ситуації розколотого і схильного до аномії угорського суспільства в якості консолідуючої ідеології був затребуваний новий патерналізм на право-консервативних і право-популістських засадах. На думку правих політиків, країна постала перед необхідністю відродження національної ідентичності, що базується на угорських традиційних цінностях. Свідомісно-ідентифікаційну кризу покликаний був подолати консервативний проект партії Фідес на чолі з В. Орбаном.

Користуючись отриманим «кредитом довіри» від виборців Фідес розпочинає здійснення глибоких системних політичних перетворень. Було ухвалено нову Конституцію, яка наголошувала на значенні угорської історії і центральній ролі християнства в житті країни. Основний закон встановлював етнічне розуміння угорської нації (до якої зараховувалися й угорці діаспори). У Конституції проголошується, що держава відповідальна за долю угорців, що живуть за її межами і має підтримувати їх прагнення, спрямовані на збереження угорської ідентичності. Цей пункт Основного закону відображає трагічну реальність, яка настала для угорців після закінчення першої світової війни за Тріанонським мирним договором 1920 р., коли країна втратила до 75 % територій Транслейтанії. Кілька мільйонів угорців опинилися в сусідніх державах, зокрема й на Закарпатті, яке увійшло до складу Чехословаччини.

За часів прем’єрства В. Орбана «Тріанон» став офіційним символом угорської ідентичності як квінтесенція національної трагедії на якій будується державна ідеологія. Зусилля, спрямовані на посилення «відповідальності» за співвітчизників, що проживають в інших країнах, супроводжуються риторикою «подолання травми Тріанону» через інтеграцію угорської нації.

Уряд створив кілька державних установ для підтримки угорських організацій у сусідніх країнах, зокрема й на Закарпатті. Державний бюджет виділив кошти для фінансування угорських політичних, освітніх і культурних організацій в регіоні. Напругу у відносинах викликала намагання влади Угорщини створити посаду урядового уповноваженого, відповідального за розвиток Закарпатської області, що  сприйнялося Києвом як втручання у внутрішні справи, оскільки «до компетенції уповноваженого віднесено частину суверенної території України»[1].

Після ухвалення закону про громадянство Угорщина масово видає свої паспорти мешканцям Закарпаття. Мета закону – забезпечити особливий статус угорців, які живуть у сусідніх країнах, і переконати їх залишатися там водночас будучи угорськими громадянами. З одного боку, це збільшує електорат Угорщини, з іншого – дає можливість впливати на сусідні країни через діаспори. Також видачу паспортів можна трактувати як неприйняття післявоєнних кордонів, які від’єднали від Угорщини ті території, які в ній прийнято вважати своїми. Крім того, при певній сприятливій геополітичній ситуації території з компактно проживаючим населенням можуть відійти до складу Угорщини. Так з початком війни на Сході України окремі угорські політики допустили дезінтеграцію українських земель.

Уряд Угорщини проводить послідовну правоконсервативну політику і будує державу «неліберальної демократії», що грунтується на моделях, які міцно закріплені в угорській політичній історії, соціальній психиці і сповідуються більшістю населення. Вона спрямована на: формування сильної та активної державної влади, яка домінує над суспільством; зміцнення національного суверенітету відносно наддержавних органів ЄС; виховання патріотизму та історичної гордості за «Велику Угорщину»,  на захист угорських меншин, які проживають у сусідніх країнах.

За задумом влади правих сил, консервативна революція (В. Орбан назвав прихід до влади Фідес «революцією у виборчих  кабінах»), частиною якої є наступальна гуманітарна політика, повинна cтати основою переформатування (відродження) угорської нації. ЇЇ сутність зводиться до повернення неоконсерватизму і етнічного патріотизму XIX ст. Метою гуманітарної політики проголошують відновлення традиційних цінностей, повернення угорцям гордості за батьківщину, зміцнення солідарності суспільства і його ідентифікації з державою.

Фідес вперше ставши правлячою партією в кінці 1990-х рр., свідомо пропагував образ «величного угорського минулого», провівши величезну пропагандистську кампанію 2000 р. присвячену тисячоліттю угорської держави.  Для своєї легітимації партія втілює активну історичну політику з явним консервативним та демагогічно-ревізіоністським ухилом. Вона базується на таких основних засадах:

  • популяризації ідеї «Великої Угорщини» –  багатонаціональної держави у якій домінував угорський народ у кордонах до Тріанонського мирного договору (в Угорщині вкорінилася думка про певне цивілізаційне лідерство угорців щодо інших народів, оскільки вони змогли створити свою державу);
  • пропаганді авторитаризму, культі сильного державного провідника як збирача земель «Великої Угорщини» (наприклад, адмірал М. Хорті, який приєднав у 1939 р. Закарпаття до Угорщини).

Однією з важливих складових частин гуманітарної політики Угорщини є підтримка угорської діаспори, зокрема й в Україні. Ця  політика не може бути зрозумілою без врахування сукупності політико-інформаційних та ментальних контекстів. Особливо чутливі угорці до свого минулого, до історичної самобутності Угорщини, як неповторної «мадьярскості». Угорці вважають (і в цьому їх підтримує сучасна влада), що їх країна була і залишається особливим випадком – зі своєю національною гордістю, колективним почуттям інакшості – і одночасно відчуттям невизнаності усім світом.

Вважається, що в ході своєї історії угорці неодноразово ставали жертвами з боку різних племен та народів. Історичні колізії сприяли нагнітанню страху перед можливим зникненням народу. Так, після входження до складу монархії Габсбургів у XVIII ст., коли значна частина угорського дворянства та міського населення, втратили свою етнокультурну ідентичність, перейнявши німецьку мову, а почасти й самосвідомість, з'явилося пророцтво німецького мислителя І. Гердера про можливе зникнення угорської мови, а отже, і народу як такого. Надалі у боротьбі за збереження та функціонування угорської мови формувалася угорська ідентичність та нація. Мова стала стрижнем угорської самосвідомості і саме мові угорці надають величезного значення, оскільки вважають, що «нація живе мовою». Угорські посадовці заявляють, що покращання освіти угорською мовою є ключем до виживання угорців діаспори і цьому питанню приділяється особлива увага, зокрема й на Закарпатті.  Крім того, в області діють центри вивчення угорської мови фінансовані урядом Угорщини.

Угорці вважали себе жертвою історії, яка безжалісно пройшлася по їх ідентичності. У ХХ столітті через зміни національних кордонів або форми правління держави угорці змушені були постійно пристосовуватися до нових суспільно-політичних обставин (кордони змінилися чотири рази, форми влади – вісім разів). Кожне державне утворення запроваджувало нову ідеологію, переважно протилежну попередній, і вимагало нової політичної лояльності. Люди повинні були змінювати свою ідентичність знову і знову. Відтак, партія Фідес трактує історію ХХ століття як серію трагедій угорської нації.

Угорська історична пам’ять розірвана між гордістю за «тисячолітню державу» (символ перемоги) та «травмою Тріанону», як наслідок розвалу цієї держави (символ поразки). Це сформувало психологію (порівняно) «малої нації», самосвідомість якої після трьох поколінь, які пережили втрату історичних територій, значною мірою відповідає самосвідомості «великої» країни[2]. «Тріанон» спровокував певний суспільно-політичний національний стрес – частина вже сформованої нації, яка була
залучена до процесу національного будівництва й політично та культурно домінувала, раптом стала національною меншістю інших держав. Думка про колишню велич Угорщини, що грала помітну роль в Центральній і Східній Європі, але поступово втратила свої землі і військово-політичний вплив у регіоні з усіма наслідками, сформувала самообраз «маленької нації», що безстрашно протистоїть усім загрозам
​​і намагається будь-що зберегти себе.

Питання проведення угорської зовнішньої політики, зокрема і гуманітарної треба розглядати через призму «регіонального контексту». Уряд В. Орбана сповідує концепцію лідерства Угорщини в Центральній Європі і має на меті з'єднувати всі території, які раніше належали до Угорського королівства в Карпатському регіоні. І українське Закарпаття – невід'ємна частина особливого регіону, який існує в угорській свідомості – «Великої Угорщини». Це поняття слід сприймати не лише як означення територіальних просторів, а передусім простори де домінували угорські політичні та культурні впливи і особливу зону національних інтересів.

Землі Закарпаття розглядаються як колишні угорські комітати, тому що угорська держава нібито існувала на цій території протягом 1100 років. Частина «місць пам'яті» пов’язаних із Закарпаттям є знаковими для історії Угорщини (підкреслюється, що без Мукачівського замку і подій навколо нього неможливо уявити собі угорське минуле). Угорщина маркує територію Закарпаття пам'ятками та знаками своєї «тисячолітньої присутності», які мають відверто великодержавну символіку (пам’ятники  на честь 1100-річчя «завоювання угорцями Батьківщини». Фігури птаха турула, зображення якого можна трактувати не лише як тотем угорського народу, а й як символ війни, центральний символ ірредентистського руху). Часто зустрічаються угорські прапори, вінки з стрічками національного триколора біля памятників угорським діячам тощо.

Водночас факти мадяризації місцевого населення, його нещадної експлуатації, майже не згадуються. Українські упорядники книги про історії примусових робітників із Закарпаття 1939-1944 рр. стверджують, що в угорські трудові табори було забрано втричі більше закарпатців, ніж у сталінські потрапило угорців, однак у сучасній угорській історіографії це не відображено[3]. До історичних воєн в українсько-угорських відносинах не дійшло, хоча угорська сторона часто аргументує свою політику на Закарпатті історичними фактами.

Захист угорських меншин, зокрема й на Закарпатті, залишається важливим політичним інструментом і використовується Будапештом у геополітичній грі на тлі російської гібридної війни. В. Орбан наголосив на особливій гостроті «угорського питання» в Україні і зазначив, що угорці мають право на автономію, подвійне громадянство та на права національної спільноти[4]. Заклики Будапешта до створення Закарпатської автономії експлуатуються Росією з метою розпалювання конфлікної ситуації на Закарпатті, між Угорщиною і Україною та між Угорщиною та країнами ЄС (особливо тими у яких є угорська діаспора).

У пропагандистських меседжах Кремля допускається територіальний розпад України, який може поставити на порядок денний деякі старі історичні образи між центрально-східно-європейськими державами, поставити питання про перегляд кордонів на основі «історичних претензій», що відносяться до двох світових воєн. Крім того, за словами В. Орбана, можливість того, що Росія знову встановить гегемонію над Україною, не є «нереальною»[5]. Одночасно Угорщина, будучи членом НАТО і ЄС, блокує співпрацю України з ними.

Черговим приводом для демонстрації неадекватної жорсткості став український закон про освіту, який визначає модель викладання державною мовою у школах національних меншин. Суголосно з риторикою російських пропагандистів очільник МЗС Угорщини П. Сійярто звинуватив Київ у грубій атаці на меншини. Надалі він заявив, що Україна використовує практику «найтемніших диктатур», прагнучи змінити етнічний склад Берегового, зменшивши частку угорського населення[6].

Висновки і пропозиції

Підставами активізації гуманітарної політики Угорщини на Закарпатті є: роль колишніх земель у національній свідомості; угорське населення цих земель, яке має зберегти свою національну ідентичність; спільна історія, культурне домінування, колишня державницька велич; населення яке прийняло угорське громадянство як електорат. Одним з основних об’єктів наступальної гуманітарної політики Угорщини, у центрі якої стоїть мовне питання, є Україна, з огляду на її непросте становище. Свої подальші відносини з Україною угорська сторона ставить у залежність від її гуманітарної політики, вимагаючи від України скоригувати свою політику згідно угорського бачення конфліктних гуманітарних проблем.

Правоконсервативна концепція уряду В. Орбана про сильну й активну державу резонує з певним етатизмом, що історично сформувався у  свідомості угорського суспільства. Втілюється концепція угорської етнічної нації, важливою складовою якої є підтримка угорських меншин, які проживають за кордоном (зокрема, й на Закарпатті), допомагаючи їм зберегти свою ідентичність.

У проблемі актуалізації мовного питання віддзеркалюються всі найбільш складні моменти «центрально-східної політики» Угорщини. До них належать історико-культурні та суспільно-психологічні аспекти цієї проблеми: необхідність подолання національної травми та «комплексу Тріанона» від втрати Закарпаття та інших земель після Другої світової війни; пошуку прихильності діаспори та патріотично налаштованого електорату; збереження угорської історико-культурної спадщини на Закарпатті; використання для політичного шантажу України вимог угорських правих радикалів щодо повернення історичних територій.

Важливість розвитку партнерства України та Угорщини, державно-суспільна значущість розв’язання гуманітарних конфліктів, втілення політики добросусідства в контексті євроінтеграційних процесів потребує проведення таких заходів:

1. Адміністрації Президента України:

  • ініціювати створення українсько-угорської Спільної Президентської Комісії щодо гуманітарного співробітництва для вироблення спільних підходів до питань мови, історії та культури;
  • під патронатом Президентів України та Угорщини ініціювати діяльність українсько-угорського гуманітарного форуму прикордонних регіонів.

2. Верховній Раді України інтенсифікувати роботу групи Парламентської асамблеї України та Угорщини, сформувати міжпарламентську комісію з депутатів ВР України та парламенту Угорщини, яка б діяла на постійній основі й оперативно реагувала на випадки маніпулювання конфліктними темами в обох країнах.

3. Кабінету Міністрів України, Міністерству освіти і науки України, Національній академії наук України, місцевим органам влади Закарпатської області:

  • розробити та запровадити програму реалізації науково-грантових та культурно-інформаційних проектів, спрямованих на встановлення тісних зв’язків між Україною та Угорщиною для дослідження проблем мови, історії, культури, а також із зарубіжними країнами для обміну досвідом ефективного вирішення проблем гуманітарної сфери;
  • активізувати й удосконалити співпрацю центральних державних та місцевих органів влади з організаціями угорської національної меншини (проведення консультацій з різних етнонаціональних аспектів місцевого життя, підтримка в організації угорських етнічних фестивалів, днів національної культури, виділення ефірного часу на місцевих радіо- і телеканалах, площ у періодичних виданнях тощо).

4. Міністерству освіти і науки України, Міністерству молоді та спорту України, використовуючи механізми державно-приватного партнерства для реалізації спільних проектів, створювати громадсько-державні фонди і запроваджувати програми розвитку історичного краєзнавства та культурного туризму з метою ознайомлення школярів Закарпаття з історією та культурою різних регіонів України, налагодження міжрегіонального спілкування учнів та молоді.

5. Міністерству освіти і науки України, Національній академії педагогічних наук України:

  • сформувати українсько-угорську історико-педагогічну Комісію щодо створення спільних шкільних підручників з мов та історії авторськими колективами України та Угорщини;
  • розробити програму підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів викладачів мов та історії для освітніх закладів Закарпаття;
  • організувати українсько-угорську педагогічну конференцію на якій співставити зміст і методики викладання мов та історії в Угорщині та в Україні, використати позитивний досвід Словаччини та Сербії щодо навчання відповідних державних мов для угорськомовної меншини;
  • провести консультації з угорської громадою в Україні щодо розробки нової моделі навчання (навчальних планів і підручників) у школах місць компактного проживання угорської меншини;
  • розробити пакети дидактичних і хрестоматійних матеріалів для вчителів історії та учнів з історії Закарпаття з виділенням спільного загальноукраїнського культурно-історичного ядра як консолідуючої основи, показати взаємодію культур регіону, зробити наголос на спільних цінностях та проблемах, які об´єднують людей краю та України;
  • сприяти вдосконаленню системи засвоєння і поширення наукових історичних знань, як основи формування історичної пам’яті на засадах загальноукраїнської ідентичності, особливо звернути увагу на включення до навчальних планів предмету «Історія» на Закарпатті, уроків медіа-освіти з метою вироблення критичного погляду до історичних текстів, вчити розпізнавати наміри поширювачів історичної інформації, розрізняти факти та їх інтерпретацію;
  • розробити та втілювати програми вивчення української мови та історії засобами інтернет-освіти, дистанційної освіти.

6. Міністерству освіти і науки України, Національній академії наук України, Національній академії педагогічних наук України, Українському інституту національної пам’яті, вищим навчальним закладам України:

  • розробити цільову програму «Історія України та Угорщини: співпраця та конфлікти в контексті історії Європи» (2020-2021 рр.) для поширення історичних знань в Україні, Угорщині та на міжнародній арені, що сприятиме міждержавному порозумінню;
  • започаткувати спільний науково-видавничий проект «Місця пам’яті Закарпаття: Україна та Угорщина».

7. Міністерству освіти і науки України, Національній академії наук України, Національній академії педагогічних наук України, Українському інституту національної пам’яті, вищим навчальним закладам України:

  • проводити конференції, круглі столи та семінари на тему «Суспільні науки, полікультурність та національна інтеграція: досвід Європи та перспективи для України».

8. Державному комітету архівів України посилити роботу щодо розширення фактографічної бази історичних досліджень, виявлення та публікації нових архівних документів, які висвітлюють дискусійні проблеми українсько-угорської історії.

 

В. С. Лозовий

відділ гуманітарної політики

Національний інститут стратегічних досліджень

травень 2019 р.

 

[1] Коментар МЗС України щодо антиукраїнських висловлювань керівництва Угорщини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://https://mfa.gov.ua/ua/press-center/news/66511-komentar-mzs-ukraj…

[2] КОНТЛЕР Ласло История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Пер. с англ. В. Т. Олейник; Науч. ред. Л. С. Стыкалин. – М: Изд-во "Весь Мир", 2002. – 656 с. ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://https://www.e-reading.club/bookreader.php/1040720/Kontler_-_Isto…

[3] Закарпатці в угорському рабстві. Про це мовчить Будапешт  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// https://www.radiosvoboda.org/a/29098642.html4 У рабстві: усні історії примусових робітників із Закарпаття 1939-1944 років [Текст] / [упорядкув., підготов. текстів, комент., прим. Олексія Грицака і Романа Офіцинського]. - Ужгород : ІВА, 2013. - 164 с.

[4] Що Віктор Орбан говорив про Україну [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/partija-viktora-orbana-peremohla-na…

[5] Киев возмутился высказыванием премьер-министра Венгрии о возможной российской гегемонии над Украиной[Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.kurier.lt/kiev-vozmutilsya-vyskazyvaniem-premer-ministra-ven…%

[6] Сійярто заявив, що розкаже США і НАТО, як Україна нагадує "найтемніші диктатури"[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/news/2018/10/11/7088082/