Міжнародний досвід впровадження медіаграмотності для окремих цільових груп: можливості для України

Резюме

Розглянуто проблему впровадження медіаграмотності для тих цільових груп, які традиційно не охоплюються системою медіаосвіти (зокрема, забезпечення навичками медіаграмотності осіб старшого віку). Проаналізовано досвід Швеції у впровадженні медіаграмотності населення для різних цільових груп. Здійснено аналіз поточного стану медіа просвітницької роботи в Україні. Зокрема, визначено, що в українському суспільстві існує запит на впровадження програм медіаграмотності та медіаосвіти, але державна політика на даному етапі сконцентрована, переважно, на впровадженні медіаосвіти у школах та, частково, ВНЗ. Водночас інші цільові аудиторії майже не охоплені аналогічними навчальними програмами.

З метою коригування чинної ситуації надано низку рекомендацій:

  • розглянути можливість створення Державної цільової програми з впровадження медіа інформаційної грамотності дорослого населення;
  • ухвалити рішення про кваліфікаційний стандарт підготовки фахівців з медіа інформаційної грамотності, на основі якого профільні ВНЗ матимуть здійснити розробку навчальних програм для підготовки педагогічних кадрів такої спеціалізації;
  • створити Міжвідомчу робочу групу з питань координації процесу впровадження медіаграмотності дорослого населення;
  • розробити брошуру з основ медіаграмотності для старших вікових категорій для безкоштовного розповсюдження;
  • створити он-лайн платформу для медіапросвіти дорослого населення за прикладом «Медіакомпасу» та визначитись із можливостями та шляхами його найефективнішого поширення.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ ДЛЯ ОКРЕМИХ ЦІЛЬОВИХ ГРУП: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

Одні з найвиразніших ознак демократії – свобода слова та волевиявлення – в епоху цифровізації стали й одними з найбільших вразливих місць демократичних суспільств. Цьому сприяло застосування широкого спектру інструментів інформаційного впливу, які уможливлюють досягнення значних результатів у сфері інформаційної війни через використання психологічних особливостей людей.

Обмежена готовність українського суспільства у 2014 р. до опору комплексним інформаційним операціям, стала одним із потужних інструментів російської військової агресії. Ситуація в Україні змусила й інші демократичні країни звернути увагу на проблему забезпечення інформаційної стійкості власних громад. Цьому додатково сприяла низка скандалів із ознаками російських інформаційних спецоперацій, пов’язаних із виборчими кампаніями у провідних демократичних країнах[1], де основними інструментами таких дезінформаційних операцій стали фейкові новини, пропаганда, робота «фабрик тролів» тощо.

Важливою проблемою стає те, що якість та масштаби впливу фейкових новин істотно відрізняються для різних цільових груп, які можуть бути сегментовані як за соціальним становищем, так і за віком. Результати досліджень виявили, що, зокрема, людям літнього віку бракує навичок для розпізнавання неправдивих онлайн-новин. У середньому, американський користувач Facebook, що старший за 65 років, поширює у сім разів більше публікацій з видань із фейковими новинами, аніж це роблять американці віком 18-29 років. Якщо порівняти з іншою віковою групою (45-65 років), то літні люди поширюють удвічі більше фейків. Ця ситуація додатково ускладнюється зменшення з віком стійкості до протидії ефекту «ілюзія правди» («illusory truth effect»[2]) та інших ефектів.

У такій ситуації медіаосвіта (важливою складовою якої є медіаграмотність) набуває все більшого значення, адже дає практичні вміння та навички оцінки медійного процесу, формує у громадян навички критичного мислення, культуру споживання медійного продукту та вміння орієнтуватися у новому мультимедійному просторі, а також основні знання про способи впливу ЗМІ на свідомість аудиторії. Медіаграмотність є обов’язком і правом споживача інформаційного продукту (за визначенням ЮНЕСКО у Паризькій програмі-рекомендаціях з медіаосвіти від 22 червня 2007 р.), як частини прав на самовираження та інформацію та такого, що належить до основних прав та свобод людини[3].

Європейські країни протягом ХХ сторіччя (у т.ч. – в умовах холодної війни та значної інформаційної активності СРСР) набули значного досвіду масштабного впровадження медіаграмотності на всіх рівнях (у т.ч. – для найрізноманітніших цільових аудиторій та груп). Особливий інтерес для України становить досвід Швеції – саме ця країна демонструє одні з найкращих показників протидії іноземній дезінформації.

 

Довідково: З 9,4 млн громадян Швеції більше, ніж 85 % є користувачами Інтернету. Більш, ніж 97 % осіб у віковій категорії від 12 до 44 років є регулярними користувачами Інтернету. За цими показниками Швеція має найвищий рівень інтернетизації у ЄС[4]. Водночас у 2017 р. Швеція посіла друге місце у щорічному світовому рейтингу «Журналістів без кордонів»[5], основними показниками якого є ступінь свободи журналістів та новинних агенцій та зусилля держави у сфері забезпечення гарантій такої свободи[6].

 

Дослідження проведене в 2017 р. (напередодні вересневої виборчої кампанії та очікуваного посилення загрози втручання у виборчий процес зі сторони РФ), показало, що 60 % шведів щотижня бачать фейкові новини, а 3 з 4-х шведів вважають, що саме такі новини спотворюють сприйняття суспільством існуючої ситуації. Але, незважаючи на це усвідомлення і настороженість до фальшивих новин, тільки 1 з 3-х шведських громадян упевнений у своїх можливостях ідентифікувати інформацію як фейкову.

Ще у січні 2007 р. уряд доручив Швецької агенції з надзвичайних ситуацій (Swedish Emergency Management Agency, SEMA) підготувати пропозиції до плану дій з інформаційної безпеки в Швеції. Зокрема, у цьому Плані дій було закцентовано увагу на тому, що заходи щодо підвищення медіаграмотності шведського суспільства мають бути всеохоплюючими та особливо спрямованими на ту частину громадян, які не мають можливості отримувати навички медіаграмотності у школі та на роботі. Було запропоновано низку заходів. Серед яких, зокрема, було продовжено кампанію «Surfa lugnt» («спокійний серфінг») — медіаосвітній проект, націлений на домашніх користувачів, власників малого бізнесу та молодь (включаючи батьків і вчителів), а також старші покоління. Водночас було зазначено, що для стимулювання медіаграмотності дорослих та досягнення більшого діапазону охоплення аудиторії як аспекту підвищення стійкості суспільства необхідна наявність спеціальних освітніх програм (курсів, подальшого навчання викладачів тощо).

Однією з останніх ініціатив уряду Швеції є підвищення рівня захисту населення від фейкової інформації. Згідно з дослідженнями фахівців Шведської цивільної агенції з надзвичайних ситуацій (Swedish Civil Contingencies Agency; MSB)[7], підвищення обізнаності громадян щодо загрози іноземних операцій шляхом інформаційного впливу та збільшення потенціалу критичного мислення серед населення є найважливішими умовами забезпечення національної стійкості. При чому обов’язковою умовою цього процесу є впровадження медіаграмотності. Водночас у шведській моделі медіаграмотності одну з головних ролей відіграє соціально відповідальний медійний бізнес, який створює можливості для молодого покоління засвоїти навички критичного сприйняття медійного контенту.

Фактично медіаосвіта Швеції має початком 1960-ті рр. – з часу створення за ініціативою Асоціації газет Швеції (зокрема, Учительської газети (Tidningen i Skolan) навчального ресурсу Mediekompass. У 2011 р. на зміну паперовому виданню було створено проект Mediekompass («Медіакомпас»), який займається питаннями медіаосвіти у шведській школі. Сьогодні Mediekompass підтримують 50 провідних шведських видань, які вважають, що потрібно виховувати критично налаштованих читачів зі шкільної парти[8].

 

Довідково: Mediekompass – онлайн портал, який у щоденному режимі інформує цільові аудиторії та ставить перед собою завдання допомогти школі розібратися що таке медіа та як працювати з пресою. Цей проект є важливим доповненням до традиційних навчально-методичних матеріалів, якими користуються шведські вчителі. Консультанти сайту надають методичні рекомендації, коментарі вчителям, яким чином можна використати новини країни та світу протягом різних уроків з метою формування критичного мислення та активної громадянської позиції учнів. Навчальні плани у Швеції передбачають вміння учня розуміти і створювати не просто абстрактні тексти, а здобувати навички з декодування саме медійних текстів і створення дописів у медійному просторі. Щорічно школи інспектують вчителів на предмет достатньої кількості текстів для соцмереж, які мають створювати учні. Щопонеділка близько 12 000 шведських вчителів, зареєстрованих користувачів сайту, отримують розсилку. Особливу популярність мають матеріали до уроків – методичні розробки певних тем, завдання і запитання учням, тренінгові вправи. Mediekompass спрямований перш за все на вчителів, яким пропонується гнучка структура, яка може бути застосована для інтегрованого викладання предмету[9].

 

Медіаосвіта є обов'язковою у Швеції з 1980 р. Її елементи пронизують усі освітні рівні. Куратором медіаосвітнього процесу є Шведська національна агенція з освіти та Міністерство освіти Швеції. Зокрема, у навчальних планах, що містять обов’язкові для виконання на всіх рівнях освітньої системи положення зазначено наступне: «Всім студентам повинна бути надана можливість розвинути свої навички використання цифрових технологій. Їм також повинна бути надана можливість розробити критичний і відповідальний підхід до цифрових технологій, щоб мати можливість бачити можливості і розуміти ризики, а також мати можливість оцінювати інформацію». Схоже положення зафіксовано і у навчальних планах для молодшої школи. Укріплюючи цей тренд, у березні 2017 р. Уряд Швеції оголосив загальнонаціональну реформу навчальної програми з метою підвищити якість інформування учнів початкових і середніх шкіл та закріпити у них навички та вміння розпізнавати фальшиві новини. Навчальну програму було офіційно запроваджено у дію в липні 2018 р. Ця програма була розроблена спільними зусиллями Інтернет Фонду Швеції (IIS)[10], Шведського інституту та доповнено ініціативою газети «Метро» («Viralgranskaren») по перевірці фактів. Шведська рада з засобів масової інформації зобов’язала широко долучитися шведські ЗМІ до виконання цієї програми, а також постійно надає методичні розробки для викладачів різних рівнів навчання, які можна використовувати під час обговорення онлайн-пропаганди.

Громадяни літнього віку розглядаються як важлива цільова аудиторія для програм медіаграмотності  –  в силу вікових особливостей, вони часто не в змозі розібратись із якістю різноманітного медійного контенту в Інтернеті. Це спонукало створити у межах проекту Mediekompass низку навчальних матеріалів саме для цієї цільової групи. Ці покрокові уроки з медіаграмотності, зміст яких розробляється з урахуванням специфіки сприйняття інформації цією віковою категорією, розраховані на те, що їх візьмуть в якості методичного посібника фахівці, що проводять навчання на відповідних курсах.

Медіаграмотність стає частиною більш широких зусиль шведського уряду, спрямованих на заохочення критичного ставлення громадян до інформаційних джерел. Зокрема, у січні 2018 р. було створено навчальний посібник з корисними посиланнями на ресурси для перевірки інформаційного контенту, призначений для широкого суспільного споживання. Навіть шведський король і популярний у Швеції мультиплікаційний персонаж «Bamse» намагалися попередити громадськість про дезінформаційні кампанії на передодні виборів 2018 р. Комунікаційна компанія Telenor створила настільну гру для формування та закріплення навичок критичного споживання інформації «Мисливство за правдою». Частиною кампанії стала і брошура «Якщо настане криза чи війна» для всіх 4,7 млн шведських домогосподарств в якій, серед іншого, є окремий розділ з інструкціями щодо протидії інформаційним загрозам та пошуку достовірної інформації. Окрему брошуру було розроблено для урядових комунікаторів. Її текст постійно в доступі на сайті агенції[11] та своєчасно оновлюється відповідно до обставин.

Довідково: Посібник складається з трьох основних частин. Зокрема, І частина («Обізнаність») присвячена переліку видів діяльності, що впливають на інформацію, розповідає про точки вразливості, які можуть використовуватися для впливу на організацію, а також містить рекомендації як дізнатися, коли і на яку організацію було націлено інформаційну атаку. ІІ часина («Ототожнення») присвячена тому, як з’ясувати мету та основні методи інформаційного впливу, а також роз’яснення, як ці компоненти поєднуються один з одним. Ш частина пропонує можливі профілактичні кроки та вибір відповідного методу для протидії. Також довідник містить перелік можливих помилок у протидії інформаційним впливам, а також поради для більш детального ознайомлення з матеріалами щодо інформаційної безпеки.

Увагу закцентовано на необхідності «підвищити поріг для інформаційного впливу шляхом збільшення обізнаності та підготовки суспільства. Розробка проактивних, пропорційних і розумних комунікативних відповідей, які ставлять аудиторію (а не противника) у центрі уваги та підтримує спільні суспільні цінності…Обмін найкращими практиками та навчання одне одного. Будьте пильні, але не параноїдальні!».

СИТУАЦІЯ З МЕДІАГРАМОТНІСТЮ В УКРАЇНІ

Зростання ролі інтернету й цифрових медіа впливає на споживання ЗМІ і в Україні. Про це свідчить збільшення показників читання новин за 2018 р. у порівнянні з 2017 р., а саме, користування новинними сайтами зросло на 6 %, а соціальними мережами на 8 %[12]. Найстрімкіше зростання споживання онлайн-ЗМІ помічено серед українців від 46 до 65 років. Українці все більше звертаються до інтернету як до «основного» джерела інформації та новин. При чому показники користування зростають не лише у традиційних вікових групах (від 15 до 45), але й традиційно складних (з точки зору інтернет-проникнення) групах 55-65 та 65+. Зокрема, відповідно до результатів досліджень, у групі 55-64 рр. проникнення інтернету становить 45 %, а в групі «65+» – 19%. Дослідження КМІС також зафіксувало, що «українці не мають однозначної думки щодо того, у чому полягає секрет впливу російської пропаганди. Частіше, ніж інші, висловлювалися думки, що це наслідок істотних ресурсних вливань у пропаганду (38 % дотримуються такого погляду), відсутності критичного мислення у звичайних людей (33 %) і підкуп Росією ЗМІ та політиків в інших країнах (30 %). При цьому телебачення залишається основним джерелом інформації для українців – за різними оцінками від 74 % до 86 %. На противагу цього інтернет-сайти в якості основного джерела інформації використовує 27 %, а 24 % вказують таким джерелом соціальні мережі.

Основними вимогами українців до новин протягом останніх чотирьох років лишаються чесність та достовірність (44 %), об’єктивність (19 %), своєчасність (15 %). Частка тих, хто знає про існування замовних матеріалів в ЗМІ зросла і становить 65 %. При цьому лише трохи більше половини тих, хто знає про існування таких матеріалів, декларує вміння їх розрізняти. Збільшилась частка тих, хто критично оцінює достовірність інформації в ЗМІ орієнтуючись на походження новин (28 %) та збалансованість точок зору в них (29 %), при тому залишається значною частка аудиторії, яка у визначенні достовірності новин орієнтується на свою інтуїцію чи вподобання (26 %).

В українському суспільстві існує усвідомлення необхідності впровадження медіаграмотності та запит на медіаосвіту, при чому не лише шкільну/студентську, але й на більший загал. У 2018 р. Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ГО «Телекритика» провів дослідження, яке мало на меті з’ясувати, як українці оцінюють вплив медіа та чи вважають за необхідне навчання медіаграмотності. На запитання «Чи вважаєте ви, що потрібно запровадити навчання з медіаграмотності?» 45 % громадян відповіли, що курс має бути запроваджений у школах, 40 % вважають, що він необхідний у вишах, 27,8 % відповіли, що потрібні широкі просвітницькі кампанії з медіаграмотності для дорослих, а 12,1 % вважає, що навчання з медіаграмотності не потрібно. Особисто погодилися б узяти участь у навчальному курсі 22 % опитаних. Найбільше зацікавлені в таких курсах жителі заходу України – серед них 31 % узяли б участь, не більше 20 % виявили бажання взяти участь в інших регіонах. Серед них переважна більшість (56 %) віддають перевагу курсам в інтернеті[13].

Слід визнати, що позитивні зрушення у медіапросвітницькому процесі відбуваються вкрай повільно, а переважна більшість дійсно ефективних проектів були ініційовані та реалізовані громадськими активістами, медіаекспертами, окремими педагогами (Академія української преси, ГО StopFake, IREX, «Детектор медіа», «Телекритика», «Інтерньюз-Україна») за сприяння іноземних партнерів та донорів.

 

Довідково: Проект IREX відзвітував, що за 9 місяців було залучено до навчання більше 15 тис. осіб в 14 східних, південних і центральних областях України. Ініціатива «Вчися розрізняти» (Learn to Discern) охопила людей різних вікових категорій, статі та професій. 91 % з тих, хто пройшов навчання, повідомили, що діляться своїми навичками медіаграмотності в середньому з шістьма друзями, родичами або колегами, збільшуючи непрямий вплив навчання на 90 тис. чоловік. Навчання персоналу було доповнено навчальною відеогрою і курсом дистанційного навчання, з метою розширення аудиторії. Наприкінці 2017 р., через 18 місяців після завершення проекту в Україні, фахівцями було здійснено оцінку довгострокового впливу програми. Результати показали, що учасники Learn to Discern володіли статистично значущими більш високими рівнями навичок аналізу дезінформації, великим знанням середовища новинних ЗМІ і більш сильним почуттям активності щодо джерел інформації, які вони споживали. У порівнянні з контрольною групою, учасники мали на 28 % більше шансів продемонструвати глибоке знання індустрії новинних ЗМІ, на 25 % з більшою ймовірністю самостійно повідомляти про перевірку декількох джерел новин і на 13 % з більшою ймовірністю правильно ідентифікувати і критично проаналізувати фальшиві новини.

 

Водночас на рівні зусиль державних органів в сенсі просування медіаосвіти, кроки залишаються неоднозначними і надміру обережними. Так, Концепцію впровадження медіаосвіти в Україні було ухвалено постановою Президії Національної академії педагогічних наук України ще у 2010 р. та оновлено, відповідно до сучасних реалій, у 2016 р. Згідно цього документу у 2016 р. завершився перший експериментальний етап, а другий етап «поступового укорінення медіаосвіти та стандартизації її вимог» триватиме включно до 2021 р.[14] Проміжні результати експерименту показали, що запровадження медіаосвіти у переважній більшості шкіл відбувалося завдяки особистому ентузіазму вчителів. Більшість педагогів не диференціюють понять «медіаграмотність» і «медіаосвіта», вважаючи, що медіаосвітою є застосування на уроках інтерактивних технічних засобів. З допоміжних методичних засобів українські вчителі мають обмежений набір: посібник для тренерів «Навчання медіаграмотності громадян», підручники «Медіаграмотність на уроках суспільних дисциплін» і «Медіаосвіта та медіаграмотність». У цій ситуації досить вагомою має стати підтримка  Українського медіа освітнього консорціуму, який об’єднав низку громадських об’єднань, що розгортають медіапросвітницький рух в Україні.

Ще більш складною є ситуація із необхідністю підвищення рівня медіаграмотності старших вікових категорій (або інших цільових груп, що не охоплені системою медіаосвіти), які залишається поза увагою не лише відповідної державної політики, але часто і грантових проектів в цій сфері. Когнітивні особливості людей старшої вікової категорії, нерівномірний доступ до сучасних технологій (у т.ч. – брак доступу до технологій, слабкі навички їх використання) залишають основними джерелами комунікації телебачення, радіо, паперові ЗМІ та соціальне оточення (працівників пошти, медперсонал, вчителів сільських шкіл як моральних авторитетів). Зазначені соціальні працівники, з одного боку, виступають провідниками знань з медіа грамотності, але одночасно з цим йі окремими цільовими аудиторіями, щодо яких мають застосовуватись програми медіа грамотності.

До останнього часу в Україні відсутні державні програми, що спрямовані на підвищення рівня медіа грамотності у особливих цільових групах громадян (особливо старших вікових категорій). Останній раз про необхідність розробки таких програм згадувалось у проекті Концепції інформаційної безпеки, розробленої Міністерством інформаційної політики України, але яка так і не стала нормативно-правовим документом. Водночас у Доктрині інформаційної безпеки України «підвищення медіаграмотності суспільства, сприяння підготовці професійних кадрів для медіасфери з високим рівнем компетентності» визначені одним із пріоритетів державної політики в інформаційній сфері. Вирішення цього завдання додатково ускладнюється через відсутність належної кількості фахівців у сфері медіа грамотності, програм їх підготовки та підвищення кваліфікації.

 

 

 

ВИСНОВКИ

  1. Медіаосвіта та медіаграмотність є стратегічним інструментом протидії ворожим дезінформаційним кампаніям впливу. Це визнається як міжнародними документами, так і підходами західних держав до процесу побудови систем інформаційного захисту від деструктивних інформаційних впливів на власне населення.
  2. У той час, як медіа освітні програми орієнтовані на школярів та студентів розвиваються ефективно та за відповідної допомоги державних структур, медіаграмотність окремих категорій громадян (передусім, літніх осіб) залишається складним питанням, що не має загальновизнаного шляху вирішення.
  3. Досвід Швеції у вирішенні цього питання акцентується на розвитку тематичних порталів із адаптованими для особливих цільових груп контентом.
  4. В Україні, незважаючи на наявність суспільного запиту, державна політика багато в чому сконцентрована на впровадженні цілісної медіаосвіти у школах та, частково, ВНЗ. Водночас інші цільові аудиторія майже не охоплені відповідними програмами навчання.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Міністерству інформаційної політики України

  • створити Міжвідомчу робочу групу з питань координації процесу впровадження медіаграмотності дорослого населення. До складу групи мають бути запрошені: Міністерство соціальної політики України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України. Ключове завдання групи – координація зусиль ЦОВВ в питаннях реалізації політики медіаграмотності;
  • розробити брошуру з основ медіаграмотності для старших вікових категорій для безкоштовного розповсюдження. Спільно з представниками Міністерства соціальної політики України, Укрпошти, Міністерства охорони здоров’я України опрацювати можливі шляхи поширення цих брошур для відповідних цільових аудиторій;
  • [спільно з Міністерством освіти і науки України] створити он-лайн платформу для медіапросвіти за прикладом шведського «Медіакомпасу» як точки міжвідомчої агрегації матеріалів з питань медіаграмотності. Забезпечити її регулярне наповнення тематичними матеріалами з сегментацією на різні цільові групи. Забезпечити використання цього ресурсу в освітньому процесі.
  • [спільно з Міністерством освіти і науки України, Міністерством соціальної політики України та Національною Радою з питань телебачення і радіомовлення України] розглянути можливість підготовки «Державної цільової програми з упровадження медіаграмотності дорослого населення». Розробка зазначеного документу має відбуватись із залученням педагогів, психологів, представників неурядового сектору, що вже мають дієві програми/проекти медіаосвіти в Україні.

Міністерству освіти і науки України:

  • ухвалити рішення про кваліфікаційний стандарт підготовки фахівців з медіа інформаційної грамотності, на основі якого профільні ВНЗ матимуть здійснити розробку навчальних програм для підготовки педагогічних кадрів такої спеціалізації;

Міністерству соціальної політики України, Міністерству охорони здоров’я України, Укрпошті

  • провести аудит наявного стану медіа грамотності співробітників зазначених ЦОВВ, а також підпорядкованим ним структур, здійснити оцінку потреб підвищення медіа грамотності для співробітників (передусім, тих, що безпосередньо взаємодіють із населенням – соціальних працівників, медпрацівників середньої ланки, працівників Укрпошти);
  • за методичної допомоги Міністерства інформаційної політики України розробити постійно діючі програми підвищення кваліфікації з питань медіаграмотності для своїх працівників.

 

 

Черненко Т.В.

відділ інформаційної безпеки

та розвитку інформаційного суспільства

Національний інститут стратегічних досліджень    

квітень 2019 р.

 

[1] Less than you think: Prevalence and predictors of fake news dissemination on Facebook //ScienseAdvances [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://advances.sciencemag.org/content/5/1/eaau4586.full

[2] Тенденція вірити, що інформація правдива, якщо ми її почули/побачили багато разів

[3] Подальшого розвитку цей тренд отримав у резолюції Європарламенту щодо медіаграмотності у світі цифрової інформації (від 16 грудня 2008 р.), Феській декларації ЮНЕСКО з медіаінформаційної грамотності (від 17 червня 2011 р.) та Паризькій декларації ЮНЕСКО з медіаінформаційної грамотності в цифрову епоху (від 28 травня 2014 р.).

[4] Measuring the Information Society Report 2018 .// [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.itu.int/en/ITU-D/Statistics/Documents/publications/misr2018…

[5] У 2010 році Швеція посідала перше місце, розділивши його з Норверією, Ісландією та Фінляндією

[6] "Репортери без кордонів": У Європі різко погіршилася ситуація зі свободою преси //DW //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://p.dw.com/p/2wZqP

[7] Шведську цивільну агенцію з надзвичайних ситуацій (Swedish Civil Contingencies Agency; MSB) було створено 1 січня 2009 року на зміну Шведській агенції рятувальних служб (SRSA), Шведській агенції з надзвичайних ситуацій (SEMA) і Шведській національній раді психологічного захисту. //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.msb.se/en/About-MSB/Vision-concept-and-cornerstone/

[8] Mediekompass //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.mediekompass.se/ om-mediekompass/

[9] Mediekompass — маяк шведського освітнього медіапростору [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://medialiteracy.org.ua/mediekompass-mayak-shvedskogo-osvitnogo-med…

[10] “Källkritik På Internet.” IIS, Internet Foundation in Sweden, Accessed 3 Aug. 2018, //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.iis.se/lardig-mer/guider/kallkritik-pa-internet/

[11] Countering information influence activities - A handbook for communicators //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.msb.se/RibData/Filer/pdf/28698.pdf

[12] За результатами щорічного опитування «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів ЗМІ у 2018 р.» здійсненого соціологічною компанією InMind на замовлення міжнародної громадської організації Internews, що реалізує програму «Український медійний проект», за фінансової підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://internews.in.ua/uk/news/dovira-do-zmi-v-ukrajini-zrostaje-nove-…

[13]  45% громадян вважають, що курс з медіаграмотності має бути запроваджений у школах // media sapiens [Електронний ресурс]. — Режим доступу:https://ms.detector.media/mediaprosvita/research/45_gromadyan_vvazhayut…

[14] Наказ Міністерства освіти і науки України від 18.07.2017 №1199 «Про проведення всеукраїнського експерименту за темою «Стандартизація наскрізної соціально-психологічної моделі масового впровадження медіаосвіти у вітчизняну педагогічну практику» на базі навчальних закладів України // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://mediaosvita.org.ua/book/nakaz-mon-pro-provedennya-vseukrayinskog…