Залученість літніх людей у різні сфери життєдіяльності – трудову, культурну соціальну – набуває дедалі більшої актуальності. Серед населення в Україні літні люди складають значний, але поки що мало затребуваний суспільством ресурс. Бути затребуваним – важливо для людини загалом, а особливо для старших вікових груп, оскільки соціальна залученість безпосередньо пов’язана з рівнем і якістю життя. Дієвим засобом залученості є освіта.
Один із пунктів «Гамбурзької декларації про навчання дорослих» [1] наголошує, що частка осіб похилого віку в загальній структурі населення світу досягла безпрецедентного рівня і продовжує стабільно зростати. Люди літнього віку мають потенціал для суттєвого внеску в розвиток суспільства, у зв’язку з чим важливо забезпечити рівний доступ до освітніх можливостей для їхньої повноцінної участі в освітньому процесі. Також потрібно визнавати, належним чином оцінювати та ефективно використовувати їхні навички й компетенції.
Потребу в продовженні освіти літніх людей у світі усвідомили в 60-ті роки минулого століття. Внаслідок чого виникла концепція «продовженої освіти» (continuing education) «від колиски до могили», яка дуже близька і часто збігається з концепцією «освіти протягом життя» (life-long learning).
На базі таких концепцій створено Університет третього віку (Срібний університет, Університет срібного віку, Університет третього покоління тощо) – глобальний рух, спрямований на забезпечення успішної адаптації літніх людей до сучасного життя, їх самоосвіту та самовдосконалення. Мета такої ініціативи –розширення традиційних форм освіти та стимулювання соціальної активності старшого покоління в рамках стратегії розвитку суспільства.
Завданнями Університету третього віку (далі – УТВ) є:
продовження активного довголіття;
створення умов передачі досвіду та знань між поколіннями;
підвищення якості життя та рівня соціальної активності літніх громадян;
формування та розвиток громадських майданчиків для спілкування;
стимулювання творчого потенціалу та підтримання позитивного ставлення до життя;
рекламування здорового способу життя та збільшення фізичної активності;
розвиток інтелектуального потенціалу та підтримання здоров’я літніх людей;
забезпечення ефективної взаємодії у сфері підтримки літніх людей.
Відмінною рисою процесів освіти та самоосвіти в УТВ є орієнтація:
не на власне знання,а на розуміння явищ і процесів (герменевтична освіта),оскільки літні люди вже мають значний обсяг знань, які в більшості випадків є застарілими або такими, що втратили свою практичну цінність;
не так на набуття нового досвіду в якійсь сфері, як на усвідомлення, оформлення та переосмислення власного накопиченого життєвого та професійного досвіду;
світоглядної освіти та самоосвіти не на онтологічне поповнення, а на оформлення та переосмислення власного інтелектуального багажу;
на користувальницькі навички та вміння, спрямовані насамперед на самообслуговування.
Одним з результатів освіти третього віку є зміна вектора відносин між поколіннями (знання передаються не від старших генерацій до молодших, а навпаки – від молодших до старших), а також перехід на креативну освіту. Креативна функція у літніх людей не тільки не послаблюється, але й має тенденцію до посилення: людина звільняється від тиску відповідальності у трудовій діяльності, розкріпачується, вивільняється для творчості.
Існують кілька типів УТВ, про що докладніше викладено в Додатку. Україні притаманні риси як французької, так і англосаксонської моделей функціонування УТВ, хоча переважає остання з вітчизняною специфікою: освіта третього віку має статус соціально-педагогічної послуги. Від французького типу УТВ український відрізняється слабким залученням ЗВО до освіти третього віку та орієнтацією на неформальну освіту. Також український тип майже не має схожості з англосаксонським типом щодо самоорганізації літніх людей в УТВ без підтримки та участі держави та ЗВО. Проте український тип частково збігається з китайським – щодо державного фінансування.
В Україні УТВ – це заклади неформальної освіти для дорослих старшого віку, що функціонують самостійно або на базі територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг), закладів формальної й неформальної освіти, закладів культури, громадських та інших організацій. Засновниками УТВ можуть бути державні, комунальні, громадські та інші організації, підприємства, установи, фізичні та юридичні особи [2]. Найчастіше УТВ в Україні:
створені при територіальних центрах соціального обслуговування і діють у межах їхніх відділень (наприклад, відділення соціально-побутової адаптації);
утворюються як ініціатива кількох партнерів і можуть діяти на базі ЗВО;
засновані як навчальні програми (курси) у приватних навчальних закладах;
працюють як складова частина громадської організації;
є самостійною громадською організацією [3].
За даними Національної соціальної сервісної служби, наразі в Україні працює понад 150 особливих університетів, які допомагають людям старшого віку адаптуватися до сучасних умов, здобувати корисні навички та навіть опановувати нові професії.
Соціально-педагогічна соціальна послуга Університет третього віку спрямована на:
адаптацію літніх людей до сучасного життя, формування нових важливих навичок та компетенцій;
підтримку фізичного та інтелектуального здоров’я літніх людей, сприяння їхній соціалізації;
створення умов для змістовного дозвілля, самозайнятості, спілкування;
сприяння спільно зі службою зайнятості працевлаштуванню слухачів (за бажанням) [4].
Протягом 2023 р. 238 надавачів соціальних послуг організували роботу для більш ніж 21 тис. осіб літнього віку та осіб з інвалідністю. На наш погляд, зважаючи на загальну чисельність таких людей в Україні, цей показник є свідченням низької залученості літніх людей до освіти третього віку, переважно унаслідок їхньої недостатньої обізнаності.
Наразі влада України лише починає звертати увагу на осіб літнього віку як на перспективних працівників, інвестувати в тривалу зайнятість яких вигідніше, ніж у тривалий догляд за ними. При цьому наше суспільство залишається значною мірою закритим для літніх людей, у кращому випадку воно налаштоване індиферентно щодо їхніх особистих освітніх потреб.
Хоча освіта літніх людей в Україні нині набуває дедалі більшої уваги, проте її інституалізації й розвитку перешкоджає сукупність чинників, найбільш суттєвими з яких є:
недостатнє усвідомлення на рівні держави, регіонів, громад важливості ролі освіти дорослих як складової частини освіти впродовж життя в розвитку сучасного суспільства в Україні;
відсутність нормативно-правової бази, що утруднює реалізацію на практиці відповідних заходів щодо освіти літніх людей;
стихійність розвитку неформальної освіти дорослих;
ситуативність (або й відсутність) міжвідомчої взаємодії у сфері освіти дорослих;
відсутність організаційно-координаційної структури геронтоосвіти, яка б сприяла координації освітніх проєктів і програм навчання літніх людей;
брак відповідної навчально-методичної літератури;
відсутність системи підготовки менеджерів, андрагогів [5], герогогів [6] та інших фахівців для геронтоосвіти;
невирішеність питань фінансування.
Окрему проблему становить не завжди задовільна кваліфікація державних службовців, соціальних працівників, психологів, що працюють з літніми людьми. Саме цим пояснюються недостатня розробленість механізмів соціальної участі літніх людей в освітніх процесах, відсутність специфічних технологій, соціально-геронтологічних прийомів для освітньої роботи з такою категорією людей. Практично немає наукових досліджень проблеми геронтоосвіти та її впливу на літніх людей [7], [8].
Попри вдавану малозначущість освіти третього віку, розвиток цього напряму забезпечує позитивний результат у таких сферах життєдіяльності суспільства.
Населення загалом. Відбувається згуртування та єднання між поколіннями, особливо на сімейному рівні. Збільшується віддача й допомога від старшого покоління. У молодших людей з’являється реальний приклад їхнього особистого майбутнього та життєвої траєкторії.
Літні люди. Освіта третього віку допомагає знайти нові смисли життя в старості. Відбувається освоєння нового, передусім нових навичок і вмінь, а отже, і можливостей. Продовжується життєва активність: зайнятість, сімейні турботи, організація дозвілля. Отримують новий імпульс самовираження і самореалізація, відбуваються духовне омолодження та оновлення. Розширюється коло спілкування.
Система освіти. УТВ довершує парадигму «навчання протягом усього життя» (life-long learning). Потрібні вчителі, підручники, навчальні програми й технології нового типу, необхідно залучити до УТВ учнівську молодь як учителів. Змінюється робота закладів вищої освіти та структур професійної (початкової та середньої) освіти. Розвиваються науково-методичне забезпечення і супровід освіти для літніх осіб.
Економіка. Створюються нові робочі місця в значному масштабі, відкриваються нові малі бізнеси, розширюється плацдарм благодійної та спонсорської діяльності на довготривалій основі, розвивається сфера соціальних послуг.
З огляду на викладене вище, Україні вкрай важливо розвивати концепцію УТВ, а відповідна державна політика має спрямовуватися на забезпечення рівного доступу літніх людей до освітніх можливостей, розвиток інфраструктури та розробку відповідної нормативно-правової бази для підтримки освіти протягом життя. Щодо останнього, на розгляді ВРУ знаходиться проєкт Закону України «Про освіту дорослих» (від 10 лютого 2022 р. № 7039). Вважаємо за доцільне продовжити роботу над швидшим ухваленням цього закону.
Водночас основна увага державної політики розвитку «срібної освіти» має приділятися формуванню міжвідомчої взаємодії, розвитку спеціальних навчальних методик і підготовці кадрів для геронтоосвіти. Особливо важливо усунути бар’єри щодо соціальної участі та працевлаштування літніх людей, використовуючи їхній потенціал для передачі знань між поколіннями та креативної самореалізації.
Додаток
Типологія університетів третього віку
На основі аналізу зарубіжних практик функціонування університетів третього віку, виділимо два принципово відмінні типи, на які орієнтується більшість з таких університетів: французький та англосаксонський.
Французький тип УТВ почав формуватися в 1968 р., коли уряд Франції ухвалив програму неперервної освіти (lifelong education) і зобов’язав національні університети її підтримати.
Перший УТВ запрацював у 1972 р., у ньому не лише навчали літніх людей, а й проводили наукові дослідження у сфері освіти третього віку та геронтопедагогіки (герагогіки).
До 1980 р. Французька спілка УТВ запропонувала перелік критеріїв та вимог до УТВ. Зокрема, однією з вимог є залучення до викладання в УТВ провідного професорсько-викладацького складу, який також задіяний у виборі дисциплін, розробці навчальних планів та програм.
Отже, французька модель передбачає створення і розвиток УТВ на базі ЗВО як підрозділів, де можна здобути формальну вищу й додаткову професійну освіту за державної фінансової підтримки. Така модель функціонує в Італії, Нідерландах, а також у французьких провінціях Канади.
Німецький варіант цієї моделі сформувався на межі 1970–1980 рр., наразі УТВ працюють при всіх великих німецьких університетах та установах додаткової професійної освіти. Загальний напрям їх діяльності визначає федеральний уряд, а за конкретні проєкти відповідають землі. Оскільки для мешканців Німеччини характерна висока тривалість життя, УТВ розвиваються і за рахунок набору студентів 80+, освітні потреби яких складають новий дослідницький та прикладний напрям.
Також у Німеччині налагоджено систему сертифікації здобутої професійної освіти літніми людьми й систему працевлаштування людей третього віку відповідно до отриманого сертифікату.
Порівняно з середнім показником для 37 країн – членів Організації економічного співробітництва та розвитку, скандинавський досвід активного впровадження моделей УТВ має найбільш успішні показники рівня освіти та зайнятості населення старше 60 років. При цьому у Фінляндії УТВ комбінують дві моделі: французьку (УТВ організовують у ЗВО і пропонують освоєння академічної програми) і подану нижче англосаксонську (в УТВ студенти самостійно обирають дисципліни, які будуть вивчати).
Англосаксонський тип УТВ відрізняється від французького відсутністю зв’язку із ЗВО і більше спрямований на організацію дозвілля, а не на здобуття освіти. Університети (наприклад, Стратклайдський у Глазго, який в 1980-х роках першим розробив програми для літніх людей) можуть забезпечувати методичну й кадрову підтримку британських УТВ. Проте УТВ відкриваються не на базі ЗВО, а в центрах денного перебування, у церквах, музеях та інших місцях, зручних для студентів. УТВ не фінансуються державою, вони створюються і функціонують за ініціативи самоорганізованих груп літніх людей. Ці групи самі розробляють навчальні програми, незалежно і від державної системи соціального захисту, і від університетів. З початку 1980-х діяльність таких груп координує Асоціація освіти та старіння (колишня назва – Асоціація освітньої геронтології). У Сполученому Королівстві налічується майже 11 тис. подібних УТВ. Така сама особливість характерна й для канадського варіанта англосаксонського типу УТВ: в Онтаріо асоціація Third Age Network дозволяє слухачам самостійно об’єднуватися, розробляти програму, адмініструвати її та, за бажанням, залучати до викладання запрошених університетських співробітників.
На окрему увагу заслуговує китайський тип УТВ, зумовлений специфікою історичного розвитку цієї країни, її державно-правового регулювання та політичного режиму. Освітні програми для літніх людей, серед яких більшість не має жодної освіти, організовує та субсидує держава. Ці програми передбачають очне навчання в інститутах для літніх людей або дистанційне навчання у відкритих університетах для літніх людей зі скороченим набором програм, але з можливістю отримати сертифікат про освіту та працевлаштуватися.
Крім того, з 2002 р. до будь-якого класичного університету в КНР можна вступити без обмежень за віком. Для викладання в інститутах та університетах для літніх людей широко залучаються професори, котрі вийшли на пенсію і входять до професійних асоціацій вікових професій у галузі науки та освіти (Асоціація літніх науковців, Асоціація літніх професорів).
___________________________________________________________
[1] Гамбурзька декларація про навчання дорослих. Прийнята п’ятою Міжнародною конференцією з освіти дорослих. Гамбург, Німеччина, 14–18 липня 1997 р.
URL: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/hamburg_decl.sht…
[2] Аніщенко О. В. Положення про університет третього віку. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/733599/1/Polozhenia_UTV_Anishchenko…
[3] Кабаченко Н. В., Смик І. О. Деякі проблеми діяльності університетів третього віку в Україні. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/items/3a0c494a-be67-40fe-8df0-9731cf02651a
[4] Соціально-педагогічна послуга «Університет третього віку». URL: http://surl.li/eqjokl
[5] Андрагог – працівник сфери освіти, який володіє професійними компетентностями для надання освіти дорослим.
[6] Герогог – фахівець, який працює в сфері освіти представників старших поколінь.
[7] Лук’янова Л. Концепція діяльності університетів третього віку. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/730357/1/koncepciy%D0%B0_%D0%B5-%D0%…;
[8] Аніщенко О. В. Освіта дорослих і розвиток громадянського суспільства в Україні. Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи : зб. наук. праць. Ін-т пед. освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України. Київ, 2023. Вип. 2 (24). С. 25–35. URL: http://adult-education-journal.com.ua/index.php/aej/issue/view/24/27
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД
Експертна аналітика у форматі pdf: