Соціалізація літніх людей є важливою для підтримки їхнього психологічного добробуту та забезпечення дальшої інтеграції в суспільство. Проте вихід на пенсію може спричинити втрату соціального статусу, пов’язаного з їхньою професійною діяльністю, та скорочення соціальних зв’язків. Ці проблеми, разом з погіршенням здоров’я та втратою близьких людей, можуть призвести до ізоляції, самотності й десоціалізації.
Проте завдяки цілеспрямованим заходам такі негативні наслідки можна подолати через ресоціалізацію. Успішна соціалізація допомагає літнім людям бачити себе важливими членами суспільства, стимулюючи їх до соціальної активності та постійного самовдосконалення. У розвинених країнах зусилля щодо інтеграції людей поважного віку охоплюють різні аспекти їхнього життя, і це не лише медичне обслуговування, але й створення нових соціальних зв’язків, запобігання самотності та підтримка зайнятості (за потреби). Безперервне навчання визнано важливим елементом цього процесу.
На процес соціалізації впливають три групи чинників: макрорівень (державна політика та формальні інститути, що підтримують літніх людей), мезорівень (сім’я та громада) і мікрорівень (індивідуальні психологічні риси та особистий досвід). Активна роль держави є особливо важливою на макрорівні, зокрема у формуванні соціальних інститутів, розвитку безперервної освіти, волонтерства та культурної активності, запозичуючи досвід найліпших світових практик.
Отже, соціалізація є важливим процесом для підвищення якості життя літніх людей і зміцнення суспільної єдності, що є особливо актуальним з огляду на демографічні виклики України. Є потреба у вжитті зусиль на національному рівні для подолання зазначених проблем та поліпшення соціалізації літніх людей, зокрема у спосіб сприяння безперервній освіті, заохочення фізичної та культурної активності, підтримки громадських ініціатив та залучення літніх людей до активної участі у формуванні власного буття.
Після виходу на пенсію людина починає новий психосоціальний кризовий етап свого життя. Насамперед вона автоматично втрачає соціальний статус, що його давала робота, а разом з ним значну (коли не більшу) частину соціальних зв’язків. Далі вікові зміни стану здоров’я істотно обмежують можливості активного відпочинку та занять фізкультурою. Фізичні, а часто й матеріальні проблеми стають перешкодою для подорожей та культурного дозвілля. Насамкінець, відхід з життя чоловіка чи дружини, близьких людей старшого віку стає причиною самотності й тривалих депресій.
Ці та інші обставини призводять до того, що коло спілкування людини звужується, подеколи аж до цілковитої соціальної ізоляції. Відбувається десоціалізація, тобто виключення людини з активного соціального середовища. Відновити самосприйняття літньої людини як гідного активного члена суспільства, сприяти збереженню цінностей соціальної активності, прагненню до подальшого самовдосконалення може зворотний процес – соціалізація, тобто включеність у життя суспільства, активна взаємодія з іншими людьми. Соціалізацію подеколи розглядають як спеціально організований процес з активізації внутрішніх ресурсів літньої людини, як можливість та засіб її найповнішої самореалізації, розвитку соціальної активності.
Соціалізація в розвинутих країнах світу охоплює всі аспекти життєдіяльності літніх людей, і не лише пов’язані з доглядом та медичним обслуговуванням. Активно розв’язують питання набуття нових зв’язків, спілкування, уникнення самотності, продовження (за потреби) роботи. Одним з напрямів соціалізації в Європі вважають безперервну освіту [1].
На перебіг та результати процесу соціалізації літніх людей впливають три групи чинників різного рівня.
1. Чинники макрорівня – це світові тенденції, фактори державного суспільного впливу, національні звичаї та традиції. Найважливішою з них є соціально спрямована державна політика щодо літніх осіб. Провідні держави світу приділяють великої уваги розвитку формальних інститутів, до яких належать комплексні центри соціального обслуговування, будинки для літніх людей тощо. Головною функцією цих інститутів є допомога, підтримка та соціалізація людей старшого віку.
2. Чинники мезорівня можна умовно поділити на внутрішні та зовнішні. Внутрішні чинники – близьке оточення, яке є неформальним інститутом соціалізації. Головна роль внутрішніх чинників мезорівня належить сім’ї. Чинник сімейності визначає рівень психологічної комфортності літніх людей, а часто-густо – і рівень матеріального добробуту. Наявність інших членів сім’ї – чоловіка (дружини), дітей, онуків – визначає сенс сімейного щастя, стає ознакою затребуваності та успішної соціалізації.
На соціалізацію літніх людей також впливають соціально-побутові чинники (наявність житла чи його частини, доброустрій житла, близькість медичних та побутових закладів тощо). Усі наведені умови впливають на світовідчуття, самооцінку свого статусного становища, а отже, на успішність чи неуспішність процесу соціалізації.
Зовнішнім чинником мезорівня, що впливає на соціалізацію людей поважного віку, можна назвати соціокультурний чинник. Його основна функція полягає у формуванні інтересу до життя, життєлюбності, оптимізму, розвитку внутрішнього потенціалу для проходження соціальних та вікових труднощів. Вплив цього чинника підтримують завдяки поширенню й розвитку громадських організацій та ініціатив, роботі закладів культури. До таких формальних інститутів належать бібліотеки, будинки культури, соціально орієнтовані некомерційні організації, які проводять роботу та реалізують проєкти, спрямовані на людей старшого віку.
3. Чинниками мікрорівня, що впливають на успішну соціалізацію, є соціально-індивідуальні явища (індивідуально-психологічні особливості, установки, особистий та професійний досвід), які визначають вибір шляхів для дальшої самореалізації в нових соціальних умовах.
У контексті соціальної політики вплив держави на чинники мікрорівня треба вважати вкрай обмеженим і таким, де результат навряд чи виправдає докладених зусиль. Те ж саме, хоча й дещо меншою мірою, стосується внутрішніх чинників мезорівня. Тобто основні зусилля держави в напрямі соціалізації літніх людей доцільно зосередити на чинниках макрорівня (центри соціального обслуговування, будинки для літніх людей) та зовнішніх чинниках мезорівня (розвиток громадських організацій та ініціатив, заклади культури, соціально орієнтовані некомерційні організації, які проводять роботу та реалізують проєкти, спрямовані на літніх людей).
Водночас треба брати до уваги, що успішна соціалізація літніх людей можлива лише на основі активного конструювання соціальної реальності самими адаптантами. Недостатньо високий рівень використання потенціалу літніх людей і як наслідок низький рівень їх інтеграції в сучасний соціум спричинено не тільки впливом соціально-економічних і соціально-політичних умов, особливостями системи охорони здоров’я та соціального захисту, а й недостатнім особистісним потенціалом адаптантів, а також вибором стратегій соціалізації, що відрізняються різним рівнем проактивності.
Іншими словами, характер соціалізації літніх людей залежить від: способу життя в молодості; ставлення великих і малих соціальних груп, інституцій до цієї вікової категорії осіб; власного ставлення до себе, до оточення, до старості; наявності адаптаційного ресурсу та можливостей самореалізації літніх людей в умовах мінливості соціуму [2].
Зусилля держави та суспільства у сфері соціалізації такої категорії осіб мають за мету підвищити тривалість, рівень та якість життя людей старшого покоління. Механізмами досягнення цієї мети з урахуванням інтересів, потреб та можливостей громадян старшого покоління, є такі.
На рівні держави:
методичне забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для розроблення політик і заходів щодо соціалізації літніх громадян;
надання методичної та інформаційної підтримки соціально орієнтованим некомерційним організаціям, які здійснюють діяльність на користь літніх громадян;
популяризація та поширення найліпших практик соціалізації літніх громадян (у тому числі щодо залучення їх до добровольчої діяльності та реалізації заходів щодо створення позитивного образу літніх людей у суспільстві);
забезпечення участі громадян старшого покоління в консультативних органах, що створюють для розроблення законодавчих ініціатив і державних програм, що зачіпають їхні інтереси;
надання підтримки волонтерським організаціям, які працюють у сфері залучення громадян, у тому числі старшого покоління, до добровільної діяльності, зокрема організації роботи в клубному форматі;
розроблення програми з підготовки літніх громадян у галузі самодопомоги, навчання осіб, які здійснюють неформальний догляд за людьми старшого покоління.
На рівні місцевих органів влади:
забезпечення доступу літніх громадян до інформаційних освітніх ресурсів:
- здійснення заходів, спрямованих на розвиток і підтримку сфери навчання літніх громадян;
- здійснення заходів, спрямованих на розвиток інституційної інфраструктури, що забезпечує освітнє консультування та супровід індивідуальних освітніх траєкторій, зокрема осіб з особливими освітніми потребами;
- реалізація освітніх програм, спрямованих на формування різних видів функціональної грамотності літніх осіб (комп’ютерної, фінансової, правової, мовної, екологічної тощо);
- розвиток та підтримка інтегрованих культурно-освітніх центрів;
- розвиток волонтерства у сфері навчання літніх громадян;
- розвиток системи інформаційного забезпечення про освітні послуги для літніх громадян;
- забезпечення використання досвіду та знання літніх людей під час розроблення та здійснення освітніх програм і професійних тренінгів;
- удосконалення наявних освітніх програм підготовки фахівців у сфері соціального обслуговування громадян;
- проведення інформаційних кампаній на користь літніх громадян;
формування умов для організації дозвілля літніх громадян:
- пропаганда фізичної культури серед літніх громадян;
- організація регулярних доступних оздоровчих заходів та змагань всіх рівнів для літніх громадян;
- вдосконалення кадрового забезпечення масової фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання літніх громадян та в організаціях соціального обслуговування;
- розроблення й упровадження комплексу заходів щодо соціокультурної реабілітації літніх громадян, у т. ч.:
• впровадження форм та методів, які активно впливають на особистість літньої людини, на її соціальну реабілітацію та становище в суспільстві;
• організація культурно-дозвільної діяльності та надання послуг закладами культури літнім громадянам;
• планування культурного дозвілля літніх громадян з урахуванням їхніх пріоритетів та можливостей;
• залучення літніх громадян до різних видів художньої та прикладної творчості;
• розвиток соціального туризму для громадян старшого віку;
забезпечення участі громадян старшого покоління в консультативних органах, що створюють при органах місцевого самоврядування.
Нехтування проблемою соціальної ізоляції літніх людей зрештою загрожує суспільству роз’єднаністю та атомізацією. Тому проблематика соціалізації чи не найчисленнішої вікової когорти українців, включення їх в активне (зокрема економічне) життя з огляду на перспективу демографічної ситуації в Україні з часом набуватиме дедалі більшого значення.
___________________________________________________________________
[1] Бакай О. Європейський досвід соціалізації людей третього покоління. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти. 2023. № 18. С. 141–150. URL: https://doi.org/10.31865/2414-9292.18.2022.272679
[2] Лисенко Ю. Специфіка соціалізації людей похилого віку в сучасному суспільстві. Social Work and Education. 2018. Т. 5. № 4. С. 33–44. URL: https://doi.org/10.25128/2520-6230.18.4.3
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД
Експертна аналітика у форматі pdf: