"Проблеми державної системи екологічного моніторингу в Україні та шляхи їх подолання". Аналітична записка

Поділитися:

Стан державної системи моніторингу довкілля за її структурою, рівнем організації, можливостями вимірювання якісних та кількісних параметрів стану навколишнього середовища, способом передачі та агрегації даних не відповідає завданням, що поставлені перед нею, і сучасним вимогам. Система екологічного моніторингу як важлива складова системи державного управління у сфери природокористування, екології та формування державної політики сталого розвитку потребує принципового удосконалення.

 

Стан державної системи екологічного моніторингу недопустимий ще й з огляду на розширення діяльності з видобування вуглеводнів з використанням технологій, недостатньо апробованих у специфічних екологічних умовах України.

 

Виконання Україною зобов’язань, взятих через підписання міжнародних договорів у природоохоронній сфері, також спричиняє виникнення проблем, пов’язаних з недосконалістю екологічного моніторингу.

 

Через недосконалість державної системи екологічного моніторингу і низьку якість та доступність екологічної інформації попит на послуги цієї системи і фінансові надходження за такі послуги вкрай недостатні.

 

Сучасна державна система екологічного моніторингу могла б стати ефективним механізмом попередження корупції і тіньової економіки в сфері природокористування.

 

На сьогодні забезпечення функціонування загальнодержавної інформаційно-аналітичної системи моніторингу навколишнього середовища регламентується Законом України більш ніж 20-річної давності, базовою є постанова КМУ від 30.03.1998 № 391 «Про затвердження положення про державну систему моніторингу довкілля». Відповідно до цього документа «система моніторингу – це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям».

 

Моніторинг довкілля здійснюють дев’ять міністерств і відомств: Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство надзвичайних ситуацій України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, Державне агентство земельних ресурсів України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державна служба геології та надр України.

 

Продовжується адаптація українського природоохоронного законодавства в частині моніторингу до законодавства Європейського Союзу. Однак нормативна база системи екологічного моніторингу за окремими об’єктами моніторингу все ще не відповідає міжнародним і європейським стандартам.

 

Для координації роботи центральних органів виконавчої влади, задіяних у системі екологічного моніторингу, постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 № 1551 було створено Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля. На Мінприроди покладалося організаційно-технічне забезпечення роботи комісії та профільних секцій. Відповідно до постанови від 2.06.2010 № 397 «Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України», Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля припинила свою роботу. На сьогодні систему моніторингу фактично координує Мінприроди, хоч важливі для функціонування цієї системи елементи перебувають у сфері управління інших міністерств і відомств.

 

Організація і координація державного моніторингу вод здійснюється Мінприроди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 № 815 «Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод». Для вирішення поточних питань, пов’язаних зі здійсненням державного моніторингу вод, Мінприроди разом з іншими суб’єктами державного моніторингу вод має утворювати постійно діючу міжвідомчу комісію з проведення державного моніторингу вод, хоч на практиці вона досі не створена.

 

За таких умов і фінансування системи екологічного моніторингу суб’єктів екологічного моніторингу здійснюється без погодження з Мінприроди.

 

Приладово-технічне оснащення державної системи екологічного моніторингу можна охарактеризувати як таке, що морально і фізично застаріле, не забезпечує вимірювання всього спектру показників, не передбачає автоматизованого збору, аналізу і зберігання інформації та оперативного надання її основним споживачам. Відсутні й сучасні системи отримання інформації з геостаціонарних та полярно-орбітальних супутникових метеорологічних систем. Є проблеми з упровадженням у практику екологічного моніторингу ГІС-технологій.

 

Тривожним є стан приладово-технічної бази суб’єктів екологічного моніторингу, що створюють відповідні функціональні підсистеми на випадок надзвичайних ситуацій. Перш за все це функціональні підсистеми «Спостереження і контроль за природними гідрометеорологічними явищами та забрудненням довкілля» і «Прогнозування гідрометеорологічних умов і явищ».

 

Зважаючи на це, актуальним є технічне переоснащення сучасними апаратно-програмними комплексами прогностичних організацій гідрометеорологічної служби, в першу чергу Українського гідрометеорологічного центру, від роботи якого залежить ефективність діяльності функціональної підсистеми прогнозування гідрометеорологічних умов, у тому числі щодо технічного забезпечення його участі у функціонуванні Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій.

 

Йдеться про технічне забезпечення ефективного функціонування системи РОДОС як основної системи підтримки і прийняття рішень на випадок радіаційної аварії. Саме через проблеми прогнозування радіаційної обстановки в гострий період аварії на Чорнобильській АЕС несвоєчасно було вжито заходів з протирадіаційного захисту населення, неправильно вибрані шляхи евакуації населення тощо. Аварія на японській АЕС Фукусіма-1 теж підтвердила важливість системи підтримки і прийняття рішень на випадок радіаційної аварії. Зважаючи на цей досвід, недопустимо, що система РОДОС без особливого успіху впроваджується в Україні вже близько 10 років.

 

У цілому стан системи екологічного моніторингу відображає реальний стан справ в держави, коли природокористуванню приділяється значно більше уваги, ніж природоохоронним заходам.

 

З метою забезпечення розвитку єдиної державної системи моніторингу навколишнього природного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. № 1376 було затверджено Державну цільову екологічну програму проведення моніторингу навколишнього природного середовища на 2008–2012 рр. Однак через систематичне недофінансування програми заплановані завдання значною мірою не виконані. Так, у 2010 році обсяг фінансування програми становив лише 10 % від запланованого обсягу.

 

Спірним є виділення як пріоритетів у цій Програмі створення Інформаційно-аналітичного центру державної системи екологічного моніторингу при меншій увазі до проблем технічного удосконалення периферійних и регіональних елементів системи.

 

Саме через нерозвинутість периферійних елементів рівень функціонування Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій не можна і досі визнати належним.

 

Продовжується адаптація українського природоохоронного законодавства в частині моніторингу до вимог міжнародних організацій і законодавства Європейського Союзу. Однак нормативна база системи екологічного моніторингу все ще не відповідає міжнародним та європейським стандартам.

 

Для контролю за станом національної безпеки в екологічний сфери Минприроди розроблено систему екологічних показників (індикаторів), яка включає:

- рівень утилізації небезпечних відходів;

- частку територій природно-заповідного фонду від загальної площі території;

- індекс забруднення атмосфери;

- скиди в поверхневі водні об’єкти забруднюючих речовин у складі стічних вод, у тому числі в розрізі водних об’єктів, адміністративно-територіальних одиниць та галузей економіки;

- співвідношення показників скидів у поверхневі водні об’єкти забруднюючих речовин у складі стічних воду (у тому числі у розрізі водних об'єктів, адміністративно-територіальних одиниць та галузей економіки) з попереднім роком;

- скиди стічних вод (без очистки, недостатньо очищених) у розрізі водних об’єктів та галузей економіки;

- співвідношення скидів стічних вод (без очистки, недостатньо очищених), у тому числі в розрізі водних об’єктів та галузей економіки, з попереднім роком;

- скиди колекторно-дренажних вод у розрізі водних об’єктів та галузей економіки;

- співвідношення скидів колекторно-дренажних вод (у тому числі у розрізі водних об’єктів та галузей економіки) з попереднім роком;

- скиди шахтно-кар’єрних вод у розрізі водних об’єктів та галузей економіки;

-  співвідношення шахтно-кар’єрних вод (у тому числі в розрізі водних об’єктів та галузей економіки) з попереднім роком;

- площу сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножатей, пасовищ), у тому числі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць;

- співвідношення сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножатей, пасовищ), у тому числі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, з попереднім роком;

- площу лісів, полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень, у тому числі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць;

- співвідношення площі лісів, полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень, у тому числі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, з попереднім роком;

- площу лісів, полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень відносно науково обґрунтованих показників, у тому числі в розрізі регіонів.

 

Ці показники, безумовно, є кроком уперед в забезпеченні екологічної безпеки держави, однак реалізація цього методологічного підходу передбачає і якісно новий рівень функціонування державної системи екологічного моніторингу в аспекті як організації системи, так і фінансової підтримки її діяльності.

 

Висновки

  1. Стан державної системи моніторингу довкілля не відповідає завданням, що поставлені перед нею, і сучасним вимогам.
  2. Система моніторингу довкілля як важлива складова системи державного управління у сфері природокористування, екологічної безпеки, формування державної політики сталого розвитку, виконання міжнародних зобов’язань України у природоохоронній сфері потребує принципового удосконалення.
  3. Основними причинами проблем функціонування державної системи моніторингу довкілля є недосконала нормативно-правова база, низький рівень координації діяльності суб’єктів екологічного моніторингу, недостатні обсяги фінансування, у тому числі з позабюджетних джерел, застаріла приладово-технічна база суб’єктів екологічного моніторингу тощо.
  4. Державну цільову екологічну програму моніторингу навколишнього середовища на 2007–2012 рр. слід визнати як таку, що не досягла визначених у ній цілей.
  5. Ефективність державної системи екологічного моніторингу і попит на екологічну інформацію зміняться на краще лише за умов реформування і удосконалення всіх її рівнів з упровадженням сучасних технологій, для чого необхідні значні інвестиції.
  6. Рівень оснащення суб’єктів екологічного моніторингу апаратно-програмними комплексами не забезпечує здатність відповідних функціональних підсистем на випадок надзвичайних ситуацій прогнозувати наслідки надзвичайних ситуацій для прийняття адекватних захисних заходів. Перш за все це стосується забезпечення ефективного функціонування системи підтримки і прийняття рішень на випадок радіаційної аварії РОДОС.

Пропозиції

1. Кабінету Міністрів України:

- забезпечити розробку і законодавче затвердження дієвих механізмів підвищення координаційних функцій Міністерства екології та природних ресурсів України у державній системі екологічного моніторингу, у тому числі через повноваження на надання пропозицій з розподілу коштів та інших ресурсів моніторингу між суб’єктами екологічного моніторингу;

- організувати розробку та затвердження у встановленому порядку Загальнодержавної програми з удосконалення системи екологічного моніторингу і забезпечити належне фінансування цієї програми.

2. Міністерству екології та природних ресурсів України:

- привести плани розвитку системи екологічного моніторингу у відповідність із реальними обсягами фінансування протягом останніх десяти років. Концентруючи наявні ресурси на завершенні геоінформаційної системи та відкритого он-лайн доступу до бази даних з перспективою насичення даними космічного спостереження, необхідно належну увагу приділяти фінансовій підтримці удосконалення приладово-технічної бази мережі спостереження за станом довкілля;

- продовжити роботу щодо удосконалення екологічних індикаторів (показників) оцінки стану навколишнього середовища України для потреб національної безпеки, контролю за дотримання норм використання природних ресурсів та екологічного стану довкілля;

- доопрацювати нормативно-правову базу державної системи екологічного моніторингу і привести її у відповідність із рекомендаціями міжнародних організацій і директив ЄС у цій сфері.

 

3. Кабінету міністрів АР Крим, обласним державним адміністраціям, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям всебічно сприяти розвитку регіональних систем екологічного моніторингу та їх інтеграції до державної системи екологічного моніторингу.

 

Відділ екологічної та техногенної безпеки

(В.Г. Потапенко, І.В. Шевчук)