Туреччина та Африка: формування стратегічного партнерства

10.03.2025

Проаналізовано зовнішньополітичну стратегію Турецької Республіки на африканському континенті, зокрема основні напрями співробітництва з африканськими країнами, методи поширення впливу.

Висновки

Турецька Республіка (ТР) вважає Африку ключовим регіоном для реалізації своїх зовнішньополітичних амбіцій як «афро-євразійська держава», апелюючи до османської спадщини.
Туреччина активно використовує експорт військової продукції та військово-технічну співпрацю як інструмент зміцнення свого геополітичного впливу в Африці, що дає їй змогу конкурувати з глобальними гравцями й розширювати військову присутність, особливо в стратегічно важливих регіонах, таких як Африканський Ріг і Західна Африка.
ТР зміцнює економічні позиції в Західній Африці, орієнтуючись на розвиток торговельних і транспортних зв’язків через ключові порти, та намагається забезпечити доступ до природних ресурсів і нових ринків збуту, що сприяє зростанню її експорту на континент.
Туреччина активно застосовує мʼяку силу для збільшення свого впливу в Африці, зокрема через розширення медіаприсутності, освітні ініціативи, релігійні проєкти та культурні обміни. Завдяки таким стратегічним заходам, як мовлення мовами хауса й суахілі, відкриття турецьких шкіл і культурних центрів, а також підтримка релігійних ініціатив, Анкара формує позитивний імідж і будує лояльні відносини з африканськими країнами, забезпечуючи довгострокову підтримку та сприяючи зміцненню політичних та економічних зв’язків.
Для ТР пріоритетними країнами т. зв. Чорної Африки є Нігерія, Південноафриканська Республіка, Ефіопія, Кенія, Сомалі, Гана й Танзанія, які мають стратегічне значення в галузях економіки, безпеки та регіональної співпраці.

Політичні інтереси

Турецька Республіка почала розвивати африканський вектор зовнішньої політики ще у 90-ті роки минулого сторіччя за президентства Тургута Озала. Ще як прем’єр-міністр, проголосивши курс на диверсифікацію економічних відносин, він став першим турецьким керівником, який ініціював у 1985 р. відправлення продовольчої допомоги країнам Тропічної Африки (Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Мавританія, Сенегал, Сомалі, Судан), які страждали від посухи. Вже на посаді президента Туреччини в 1989–1993 рр. Тургут Озал продовжив курс на розвиток двосторонніх відносин з країнами африканського континенту – зокрема, підписано угоди в галузі охорони здоров’я, культури, а також торговельної, економічної та технічної співпраці з Ботсваною, Чадом, Джибуті, Гамбією, Замбією, Сенегалом; зросла кількість двосторонніх візитів на високому рівні.

Наступна важлива віха на шляху розвитку африканської стратегії Туреччини –затвердження у 1998 р. ініційованого міністром закордонних справ країни Ісмаїлом Джемом «Плану дій щодо Африки», який передбачав реалізацію турецько-африканської співпраці в політичній, економічній та гуманітарній сферах.

Архітектор турецької зовнішньої політики та автор концепції «стратегічної глибини» Ахмет Давутоглу ще під час свого перебування на посаді міністра закордонних справ (2009–2014 рр.) говорив про формування Афро-Євразії як зовнішньополітичного простору Туреччини та активно сприяв реалізації цих ідей.

Однак реалізація наймасштабніших планів освоєння африканського континенту пов’язана з приходом до влади Партії справедливості та розвитку на чолі з Реджепом Тайїпом Ердоганом. За його президентства 2005 рік уперше оголошено в Туреччині Роком Африки.

Вибравши Африку ареною своєї політичної діяльності, турецький уряд сформулював такі завдання на цьому напрямі:

створити нову платформу для реалізації зовнішньополітичних амбіцій Туреччини, використовуючи геополітичний потенціал Африки для довгострокового впливу;
закріпитися на африканському ринку, ставши ключовим партнером провідних країн континенту в галузях енергетики, видобутку корисних копалин та їх виходу на світові ринки;
сприяти розвитку ісламського сектора турецької економіки – галузі, що функціонують відповідно до принципів шаріату, як-от фінанси та банкінг, халяльна промисловість, туризм, видобуток та продаж корисних копалин, фондова діяльність (вакаф), – забезпечуючи сталий бізнес у країнах Африки, що водночас зміцнюватиме позиції як керівних політичних сил, так і їхніх прихильників;
використовувати успіхи турецької політики в Африці для посилення іміджу керівної партії та популяризації ісламу.

Якщо кооперація турецької влади з північноафриканськими державами, що раніше входили до Османської імперії, є природною як із ціннісних, так і з прагматичних поглядів (зокрема, у рамках концепції «неоосманізму»), то стосовно держав Субсахарської Африки з боку ТР відзначається певне зовнішньополітичне новаторство.

У 2013 р. після успішного завершення започаткованої в 1998 р. «Політики відкриття Африки» турецьке керівництво розпочало реалізацію оновленої стратегії щодо Африканського континенту з назвою «Політика партнерства з Африкою». Ця стратегія спрямована на розвиток партнерських відносин з африканськими державами у різних сферах. Партія справедливості та розвитку виступила з новими ініціативами та проєктами, які сприяють зміцненню та розширенню турецьких позицій на Чорному континенті.

У рамках нового підходу 2014 р. на другому Саміті співпраці Туреччина – Африка ухвалено Спільний план дій на 2015–2019 рр. Саміт мав важливе значення для зміцнення довіри африканських партнерів до Туреччини. У 2021 р. ТР провела третій Саміт співпраці Туреччина – Африка, де прийнято новий план спільних дій на 2022–2026 рр. У документі визначено п’ять стратегічних напрямів співробітництва: мир, безпека та управління; торгівля, інвестиції та промисловість; освіта; розвиток інфраструктури та сільське господарство; охорона здоров’я. На цьому заході були присутні 16 глав держав і 102 міністри.

Нині політичні зусилля Турецької Республіки спрямовані як на зміцнення двосторонніх відносин з країнами Африки, так і на реалізацію глобальних амбіцій, пов’язаних зі зростанням міжнародного авторитету держави. Інструментами реалізації такого підходу стали обміни візитами на високому рівні, збільшення кількості дипломатичних представництв, поглиблення співпраці в рамках міжнародних організацій (насамперед ООН), створення механізмів взаємодії по лінії зовнішньополітичних відомств, міжпарламентське співробітництво.

Показовим також є те, що ще в травні 2011 р. Стамбул став місцем проведення четвертої Конференції ООН з найменш розвинених країн. У заході взяли участь представники 192 держав – членів ООН (з них близько 50 – глави держав). Проведення в Туреччині цього міжнародного форуму, який відбувається що десять років, свідчить про прагнення Анкари виступати в ролі «покровителя» країн, що розвиваються, більша частина яких розташована в Африці.

На регулярній основі діє Турецько-африканський конгрес, що вперше відбувся в січні 2012 р. на африканському континенті – у Хартумі (Судан) під гаслом «Багатовимірна боротьба за Африку: майбутнє турецько-африканських відносин».

Реджеп Тайїп Ердоган і далі розвиває позиціювання Туреччини як «афро-євразійської» держави. Він сформував сучасний образ ТР, що відроджує османську спадщину, водночас обстоюючи турецький націоналізм. Турецький президент також послідовно виступає за переформатування глобальних інститутів, позиціонуючи свою країну не лише як прихильника африканських устремлінь, а і як життєздатну альтернативу традиційним державам, таким як Китай і західні країни.

Як і КНР, Туреччина наголошує на повазі до державного суверенітету африканських країн і утримується від нав’язування політичних умов партнерам. У цьому контексті мусульманська ідентичність Туреччини та відсутність колоніальної історії розглядаються як козирі. Для африканських держав турецька модель допомоги дуже вигідна. Хоча фінансування обмежене, узгодження грантів на двосторонньому рівні робить співпрацю з ТР привабливою альтернативою допомоги від міжнародних інституцій, супроводжуваної серйозними вимогами щодо демократичності політичного режиму в тій чи тій державі, ситуації з правами людини та рівня корупції.

Військово-технічне співробітництво

На тлі посилення значимості військової компоненти в зовнішньополітичних справах Анкари значно збільшилися обсяги експорту турецької військової продукції до Африки, яка є перспективним ринком, що відкриває міжнародним постачальникам значні можливості та переваги.

Для африканських держав купівля зброї в Туреччини має низку переваг. Насамперед це пов’язано з тим, що турецька продукція (особливо БПЛА) зазвичай дешевша і простіша в експлуатації, ніж ізраїльські чи американські аналоги. Крім того, її застосування не передбачає дотримання особливих політичних умов (Анкара не вимагає підтримувати певну політичну позицію і не зобов’язує дотримуватися гарантій невикористання зброї проти тих чи тих сил). Нарешті, важливим є те, що турецькі зразки апробовані в ході реальних бойових дій (Лівія, Сирія, Азербайджан, Україна та ін.), що дає змогу розробникам позиціонувати їх як такі, що довели свою ефективність на практиці. Найбільшими турецькими гравцями на африканському ринку виступають компанії Aselsan, Baykar, Turkish Aerospace Industries (TAI), Havelsan та Roketsan. Серед основних категорій постачань: електронні системи спостереження, бойові гелікоптери, ракети, військово-морські платформи та засоби розмінування.

Особливий акцент зроблено на співпраці у постачанні турецьких БПЛА. У науковому середовищі ТР навіть набув поширення термін «дипломатія дронів», що характеризує успішність експорту Bayraktar TB2 у різних регіонах світу. В Африці найбільшими покупцями турецьких БПЛА є Сомалі, Того, Нігер, Нігерія та Ефіопія.

У контексті розширення військово-технічного співробітництва зростає турецька військова присутність на Африканському Розі (Сомалі, Еритрея, Джибуті та Ефіопія – цей субрегіон виокремлюють як один із найбільш політично динамічних і спірних).

Наявність стратегічних портів, що відкривають доступ до найважливіших водних шляхів, які зʼєднують Європу, Азію і Африку, багатство цінних природних ресурсів за крихкості й нестабільності політичних режимів, поширенні тероризму, піратства й гуманітарних криз перетворило Африканський Ріг на предмет уваги багатьох держав. Сьогодні Республіка Джибуті є територією з найвищою концентрацією іноземних військових баз у світі: на 23,2 тис. км2 розгорнуто об’єкти Франції, США, Італії, Німеччини, Іспанії, Японії та Китаю. Туреччина також планомірно нарощує співпрацю з цією країною: наприкінці лютого 2024 р. підписано три угоди про зміцнення військової співпраці (у галузі професійної підготовки та фінансів) у рамках двосторонніх зусиль щодо «сприяння регіональному миру та стабільності».

Водночас головним провідником турецьких інтересів у зоні Африканського Рогу є Сомалі, що має найдовшу берегову лінію на континенті. Військова активність ТР у Сомалі бере свій початок з 2009 р., коли вона приєдналася до сил багатонаціональної групи боротьби з піратством біля узбережжя країни. Цей факт став аргументом під час укладання двосторонньої угоди про будівництво турецької військової бази, яку офіційно введено в експлуатацію у вересні 2017 р. База дає змогу навчати на її території понад 1,5 тис. військових одночасно.

Турецька сторона наголошує, що Османська імперія відігравала важливу роль у захисті Африканського Рогу від зовнішніх ворогів (зокрема, Португалії) і сучасна Турецька Республіка покликана продовжити цей курс на забезпечення безпеки регіону. Новою сторінкою в сучасній історії турецько-сомалійських відносин стало схвалення у 2024 р. урядом Могадішо 10-річної угоди про оборону та економічне співробітництво з Туреччиною, згідно з якою Анкара бере на себе зобов’язання побудувати, навчити та оснастити військово-морський флот Сомалі. На тлі посиленої мілітаризації субрегіону й запеклої боротьби за вплив за участю гравців усіх частин світу (ЄС, США, Китаю, Японії, держав Перської затоки, Єгипту та ін.) цю новину треба розцінювати як однозначну дипломатичну та військову перемогу Турецької Республіки.

Ще одним новим центром тяжіння Анкари на континенті стає Західна Африка. На тлі низки військових переворотів у Буркіна-Фасо, Гвінеї, Малі, Нігері та послаблення французької присутності з’явилося вікно можливостей для розширення присутності ТР у цьому регіоні, хоча про повноцінне заміщення Парижа Анкарою сьогодні не йдеться.

Економічне співробітництво

Особливі економічні інтереси Туреччини в Західній Африці пов’язані зі зміцненням контактів із Сенегалом, чий порт Дакар є атлантичним терміналом для двох трансафриканських автомобільних маршрутів – сьомого та п’ятого, які перетинають великі міські центри прибережних держав регіону та п’яти держав Сахелю. Ця транспортна мережа відкриває доступ до реалізації товарів і послуг на комерційних і споживчих ринках в західноафриканських містах, стрімке зростання яких підживлюється дедалі швидшою урбанізацією і високим рівнем народжуваності.

Пріоритетне значення Африки зумовлено не тільки прагненням Анкари отримати доступ до перспективного ринку збуту товарів і послуг. Туреччина також зацікавлена в розробленні природних ресурсів континенту, які потрібні для її промисловості та задоволення все більшого внутрішнього попиту на паливо.

Обсяг експорту Туреччини до країн Африки у 2024 р. зріс на 1,7 % у річному обчисленні, досягнувши 19,4 млрд дол. Такі дані наводить Асамблея експортерів Туреччини.

У 2024 р. Туреччина експортувала продукцію до 56 африканських держав, що становило 7,4 % від загального обсягу експорту країни [1]. Лідером у цьому списку став Єгипет, куди Туреччина експортувала товарів на 3,5 млрд дол., далі йдуть Марокко з 3,1 млрд дол. та Лівія з 2,5 млрд дол. Першість в обсязі турецького експорту до Африки посіли хімікати та хімічні продукти – 3,1 млрд дол., зернові, бобові, олійні культури та їхні продукти – 2,5 млрд дол., сталь – 2 млрд дол., продукція автомобільної промисловості – 1,4 млрд дол., а також продукція електроенергетичного сектора. Експорт машин та комплектувальних становить 1,3 млрд дол., текстильної продукції та сировини – 1,3 млрд дол., а чорних та кольорових металів – 912,7 млн дол. Експорт до Гани зріс на 49,6 % у річному обчисленні, до Нігерії – на 9,1 %, до Лівії – на 8,4 %, а до Марокко – на 6,9 %.

М’яка сила

Для зміцнення позитивного іміджу та створення лояльного інформаційного тла ТР провадить відповідну політику у сфері ЗМІ завдяки найбільшій телерадіокомпанії Туреччини TRT. У 2017 р. ця компанія почала мовлення мовою хауса, якою розмовляють 45 млн людей у регіонах Західної та Центральної Африки, а у 2020 р. розпочала мовлення суахілі, якою розмовляють 150 млн людей у Східній та Південно-Східній Африці. У 2021 р. TRT стала асоційованим членом Африканського мовного союзу. У 2023 р. пройшов Саміт телерадіомовлення TRT-Африканський союз мовлення, а також відбулося офіційне відкриття новинної платформи TRT Africa.

У сфері ЗМІ істотну роль відіграє також міжнародне інформаційне агентство Агентство Анадолу, яке відкрило офіс в Ефіопії у 2014 р., а потім у ПАР, Нігерії, Судані, Сомалі, Кенії та Сенегалі. Агентство реалізовує програми навчання африканських журналістів.

Поширенням турецьких релігійних та світоглядних цінностей в Африці займається Управління у справах релігії Туреччини (Діянет). З 2006 р. Діянет організує саміти африканських мусульманських лідерів з метою встановити діалог між духовними світами Туреччини й Африки та поширити турецьку інтерпретацію ісламу на Африканському континенті. Серед держав, з якими Туреччина співпрацює в галузі освіти, є Джибуті, Сомалі й Танзанія. Крім освітніх програм Діянет займається перекладом та поширенням Корану, релігійної літератури, канонічних праць з ісламської юриспруденції. Діянет спонсорує будівництво мечетей та релігійних шкіл для підготовки імамів. У Сомалі побудовано найбільшу мечеть, яка вміщує близько 30 тис. осіб. Другу за величиною мечеть у Західній Африці побудовано в Гані.

Успішним проєктом Туреччини є створення турецьких загальноосвітніх шкіл на континенті. До 2016 р. такі школи створювали без участі держави під патронатом релігійного діяча та мислителя Фетхуллаха Ґюлена. Заклади слугували осередком виховання майбутньої еліти в Африці «у дусі любові до Туреччини й турецької культури». 2016 р. після спроби перевороту в Туреччині контроль над цими школами перейшов до державного фонду «Маариф». Цей фонд започатковано у 2016 р. за підтримки Міністерства освіти Туреччини з метою як управління ґюленівськими школами, так і відкриття міжнародних шкіл «Маариф» за кордоном. Сьогодні в Африці фонд управляє 150 ґюленівськими школами та паралельно відкрив 17 шкіл «Маариф». Ці школи успішно функціонують в Африці, популярні серед місцевої еліти, їхні випускники стають ядром протурецького лобі. Популярність турецьких шкіл забезпечено не лише освітніми програмами міжнародного рівня, а й позашкільною діяльністю викладачів, які займаються благодійністю та активно взаємодіють з учнями та батьками.

Популяризацією турецької мови, культури і мистецтва займається Інститут Юнуса Емре, перше представництво якого на Африканському континенті відкрито 2010 р. Сьогодні Інститут має у своєму розпорядженні центри в 11 африканських державах, у тому числі в Марокко, Судані, Сомалі, Сенегалі, Тунісі. Мета полягає у тому, аби створити позитивний образ Туреччини як спадкоємиці Османської імперії.

__________________________________________________________________________

[1] Див.: URL: https://www.aa.com.tr/ru/экономика/турецкий-экспорт-в-африку-в-2024-году-приблизился-к-20-млрд/3466769