Результати виборів у Мексиці та їхній вплив на зовнішню політику держави

Висновки

1. Перемогу в президентських виборах 2024 р. в Мексиці здобула представниця правлячої партії «Рух національного відродження» (ісп. Movimiento de Regeneración Nacional, Morena) Клаудія Шейнбаум. Вона фактично є наступницею президента Андреса Мануеля Лопеса Обрадора і продовжуватиме його політику. Парламентські вибори, які проходили одночасно з президентськими в рамках загальних, підтвердили тенденцію до зміщення суспільних настроїв на користь «нетрадиційних» лівих партій, таких як Morena, PVEM, PT, що утворюють коаліцію під назвою «Продовжимо творити історію» (ісп. Sigamos Haciendo Historia). Крім того, партія Morena зміцнює позиції та поступово перетворюється на домінуючу політичну силу в державі. 

2. Зміни в політичному ландшафті Мексики зумовлені внутрішніми соціально-економічними проблемами, котрі спричинені, зокрема, високим рівнем організованої злочинності, насильством, нелегальною міграцією з країн Центральної Америки, корупцією, нерівномірним розподілом багатства, порушенням прав корінного індіанського населення. Ці проблеми не змогли розв’язати попередні адміністрації, представники «традиційних» партій правого, правоцентристського спрямування (PAN, PRI).

3. Специфіка зовнішньої політики Мексики за новообраної президентки, найвірогідніше, не зазнає змін. Клаудія Шейнбаум продовжить розпочатий Лопесом Обрадором курс, сутність якого полягає в дотриманні принципів невтручання та нейтралітету (т. зв. доктрина Естради). Цілком імовірно, що фокус уваги К. Шейнбаум буде спрямований на розвʼязання внутрішніх проблем, а зовнішньополітична активність на міжнародній арені не буде динамічною. Мексиканська дипломатія, найімовірніше, зосереджуватиметься на регіональних питаннях. Проте цілком можливо, що Мексика братиме участь у глобальних ініціативах, які стосуються питань захисту навколишнього середовища та боротьби зі зміною клімату.

4. Мексика офіційно додержується нейтральної позиції щодо повномасштабної воєнної агресії Росії проти України та виступає за розв’язання конфлікту дипломатичним шляхом. При цьому на міжнародних майданчиках, зокрема в ООН, послідовно підтримує Україну. Лопес Обрадор, хоча однозначно й не засудив агресивні дії Росії, заявив про «несприйняття» Мексикою російського вторгнення. Мексика не запроваджувала санкцій проти РФ. Цілком імовірно, що й за нової президентки позиція цієї держави щодо російсько-української війни не зазнає суттєвих змін.

Результати виборів  у Мексиці

За підсумками президентських виборів у Мексиці, що відбулися 2 червня 2024 р., переконливу перемогу здобула представниця правлячої партії Morena Клаудія Шейнбаум. Вона отримала 58,3 % голосів, майже вдвічі випередивши суперницю від опозиції Сочітль Гальвес, яка набрала 29 %. Електоральна географія демонструє практично повне домінування на президентських виборах лівих сил. Клаудія Шейнбаум перемогла в Мехіко й 30 штатах країни[1], за винятком невеликого штату Агуаскальєнтес, де першість (із незначною перевагою) дісталася Сочітль Гальвес. Це найкращий результат лівих сил від 1988 р.

За результатами парламентських виборів, що проходили одночасно з президентськими, 372 місця (із 500 можливих) у Палаті депутатів Почесного Конгресу Союзу (нижній палаті Конгресу Мексики) отримали правляча партія Morena та її союзники – «Зелена екологічна партія Мексики» (ісп. Partido Verde Ecologista de México, PVEM), Робітнича партія (ісп. Partido del Trabajo, PT), які порівняно з минулими виборами покращили свої результати, здобувши додатково майже 100 місць. Одночасно в 128-місному Сенаті Республіки (верхній палаті Конгресу Мексики) коаліція виборола 83 місця, проте їй усе ж не вистачило два голоси для здобуття двох третин голосів, які необхідні для ухвалення конституційних реформ. Разом із тим, переможці можуть скористатися голосами т. зв. chapulines («коників») – політиків-перебіжчиків, які змінюють партійну приналежність за винагороду (це характерна риса мексиканської політики).

Виборчий процес  у Мексиці

Сочітль Гальвес балотувалася на пост президента Мексики від коаліції ідеологічно різношерстих партій, до якої увійшли, зокрема, права Партія національної дії (ісп. Partido Acción Nacional, PAN), ліва Партія демократичної революції (ісп. Partido de la Revolución Democrática, PRD) та центристська Інституційно-революційна партія (ісп. Partido Revolucionario Institucional, PRI). Партії з різними цілями та політичними орієнтаціями об’єдналися, щоб не дати перемогти кандидату від провладної партії Morena. С. Гальвес користується популярністю серед тих, хто виступає проти досить суперечливих реформ нині вже експрезидента Андреса Мануеля Лопеса Обрадора і насамперед проти реформування незалежних політичних інститутів та політики правлячої партії Morena загалом. За цю кандидатку готові були голосувати багато представників мексиканського середнього класу та частина дрібних підприємців. У своїй передвиборчій кампанії С. Гальвес акцентувала на тому, що чинний президент і партія Morena є неефективними та некомпетентними у питаннях боротьби зі злочинністю та охорони здоровʼя.

У разі перемоги вона обіцяла скасувати податки для тих, хто заробляє менше 15 тис. песо на місяць (приблизно 900 дол. США), сприяти розвиткові малого бізнесу, модернізувати державну нафтову компанію «Petróleos Mexicanos», відкривши її для іноземних інвестицій, розвивати в країні відновлювані джерела енергії. Питання безпеки були важливими у передвиборчій риториці С. Гальвес: її передвиборча програма містила пункти щодо будівництва нових в’язниць, переорієнтації армії на боротьбу з організованою злочинністю. У своїх виступах ця кандидатка неодноразово посилалася на політику президента Сальвадору Найіба Армандо Букеле як на вдалий приклад такої боротьби (до речі, на його діяльність у цьому питанні орієнтується ціла низка глав латиноамериканських країн). За результатами опитувань, мексиканці головною проблемою держави дійсно вважають низький рівень безпеки. Однак ця проблема не нова, вона постала ще за часів президентства Ф. Кальдерона (2006–2012), який був представником PAN. Саме він оголосив відкриту боротьбу з організованою злочинністю та наркокартелями.

Довідково. Дев’ять мексиканських злочинних картелів із 37 підрозділами охоплюють близько 60 % території держави, а їхня діяльність перетворилася на головне джерело нестабільності та насильства в Мексиці. Боротьба з наркотрафіком, яку урядові сили вели проти численних банд (ісп. el fuego contra el fuego – «вогонь проти вогню»), загострилася за президента В. Фокса (2000–2006), а згодом за президента Ф. Кальдерона (2006–2012) переросла у відкриту війну з наркобандами. Жертвами кривавих зіткнень стали близько 83 тис. осіб. 

Лопес Обрадор визнавав існування «наркодержави» в Мексиці, але покладав відповідальність за її виникнення на попередніх президентів країни. У передвиборчих заявах на підтримку правлячої партії Morena він обіцяв зосередитися на економічному розвиткові та «усунути корінні причини злочинності й насильства». Один із слоганів його передвиборчої кампанії звучав так: «Обійми замість пострілів».

Тобто у насильстві, що охопило країну, фактично були винні саме ті партії, від коаліції яких на виборах виступала С. Гальвес, а не Лопес Обрадор та коаліція лівих партій. Крім того, насильство в Мексиці з часом стало звичним елементом повсякденного життя, відтак, втративши свою гостроту, почало викликати втому та розчарування. Тому ініціативи щодо будівництва в’язниць та розширення участі збройних сил у боротьбі з організованою злочинністю (за аналогією до політики президента Сальвадору) не мобілізували й не надихнули громадян віддати свої голоси за кандидата від опозиції. Мілітаризація як можливий варіант забезпечення безпеки мексиканців була частково втілена в життя адміністрацією президента Лопеса Обрадора. Зокрема, військові вже контролюють морські порти та керують будівництвом важливих інфраструктурних проєктів, наприклад нафтопереробних заводів чи залізниць.

Клаудія Шейнбаум, зі свого боку, неодноразово заявляла, що продовжить багато проєктів попередника, але з урахуванням власного бачення. Вона пообіцяла зберегти режим економії, за який виступав Лопес Обрадор, розширити стратегічні інвестиції в інфраструктуру. Її програма «100 кроків уряду» містить плани щодо використання відновлюваних джерел енергії при одночасному зміцненні державних енергетичних компаній, орієнтованих на викопне паливо. Крім того, К. Шейнбаум критикувала неоліберальну економічну політику колишніх президентів Мексики, стверджуючи, що саме це сприяло зростанню нерівності серед населення країни. Вона пообіцяла збільшити соціальне забезпечення та продовжити програми, започатковані попереднім президентом, як-от універсальна пенсія, що передбачала фінансову підтримку в розмірі 2550 песо (138 дол. США) кожні два місяці.

Основний електорат К. Шейнбаум (на відміну від С. Гальвес) – це переважно виборці з низьким рівнем доходу, на яких і спрямовано більшість соціальних програм правлячої партії. К. Шейнбаум за роки своєї політичної кар’єри набула певної популярності, зокрема як колишній мер Мехіко, а щільна робота з Лопесом Обрадором також сприяла її успіхові.

Можна очікувати, що у своїй діяльності на посаді глави держави К. Шейнбаум наштовхнеться на труднощі через гострі внутрішні соціально-економічні проблеми. Це станеться навіть у тому випадку, якщо колишній президент, усупереч традиції, що склалася, не піде з політики, а продовжуватиме відігравати важливу роль, передусім братиме участь в управлінні правлячою партією Morena та координації її роботи.

Клаудії Шейнбаум уже як чинній президентці доведеться вирішувати не тільки проблеми злочинності, корупції та нерівномірного розподілу доходів, а й ті, що стосуються нелегальної міграції через мексиканську територію, спричиненої високими рівнями бідності та насильства в державах Центральної та Південної Америки. Найбільш гострою ситуація була на початку XXI ст. у «Північному трикутнику» – Гватемалі, Гондурасі та Сальвадорі, де основними жертвами насильства є жінки та діти. У 2018 р. в Центральній Америці сталася «міграційна трагедія», коли «караван» із майже 5,5 тис. мешканців Гондурасу рушив у бік США через Гватемалу та Мексику. Хоча згодом 2 тис. мігрантів повернулися додому, 3 тис. осіб залишилися на кордоні з Мексикою і намагалися його перетнути, щоб будь-яким шляхом дістатися Сполучених Штатів.

Мексика, незважаючи на зусилля протидії міграційним потокам з Південної Америки, перетворилася на «сіру зону» міграції до США, що загострило її відносини з Вашингтоном. Ситуація для Мехіко ускладниться, якщо на президентських виборах у США восени 2024 р. переможе Дональд Трамп, який виступає за жорсткі заходи у боротьбі з незаконною міграцією. К. Шейнбаум буде змушена на це реагувати, шукаючи рішення проблеми всередині країни.

Зовнішньополітичні традиції Мексики

Традиційно Мексика додержує доктрини Естради, проголошеної 1930 р. тодішнім міністром закордонних справ. Ця доктрина заперечує право будь-якої держави втручатись у справи інших країн, визначати легітимність або нелегітимність того чи того уряду і, відповідно, заявляти про його визнання або невизнання – на це має право лише народ відповідної країни. Така політика ґрунтується на принципах невтручання, мирного вирішення спорів та самовизначення всіх націй.

У статті 89 Конституції Мексиканських Сполучених Штатів зазначено сім принципів зовнішньої політики: 1) невтручання; 2) самовизначення народів; 3) мирне врегулювання суперечок; 4) міжнародне співробітництво з метою розвитку; 5) заборона загроз або застосування сили в міжнародних відносинах; 6) юридична рівність держав; 7) боротьба за міжнародний мир та безпеку.

Саме такими принципами зовнішньої політики керувався Лопес Обрадор, їх, імовірно, продовжить реалізовувати Клаудія Шейнбаум. Дотримуючись політики невтручання, попередній президент Мексики не підтримав США та Групу Ліми[2] і не виступив із засудженням правлячих режимів Венесуели та Нікарагуа, а також Еквадору та Болівії в період антиурядових виступів у цих державах. Натомість Лопес Обрадор запропонував посередницьку роль Мексики між урядовими та опозиційними силами. Мексика також засудила нав’язування санкцій проти країн та економічну блокаду Куби.

Така позиція нейтралітету спричинила неоднозначну реакцію у країні. Зокрема, колишній міністр закордонних справ Хорхе Кастаньєда вважав, що Мексика має рішуче виступати проти авторитарних режимів і не втрачати репутації на міжнародній арені як захисник демократії.

Лопес Обрадор заявляв, що «найкраща зовнішня політика – це внутрішня політика», підкреслюючи цим першорядність для нього вирішення внутрішніх проблем. Тому в перші місяці свого правління він не виступав із серйозними зовнішньополітичними ініціативами. Цілком вірогідно, що К. Шейнбаум послідовно дотримуватиметься такої само зовнішньополітичної стратегії.

Мексика офіційно посіла нейтральну позицію щодо повномасштабного воєнного вторгнення Росії в Україну, хоча на міжнародних майданчиках, зокрема в ООН, послідовно підтримує Україну. Саме Мексика першою серед країн Латинської Америки в 2014 р. оприлюднила заяву щодо підтримки територіальної цілісності та незалежності нашої держави, а також послідовно підтримувала всі проукраїнські резолюції Генасамблеї ООН і в 2014-му, і в 2022-му. Президент Мексики Лопес Обрадор заявив 22 квітня 2022 р., що його країна «не сприймає» російське вторгнення в Україну та виступає за мирне вирішення конфлікту. Попри засудження вторгнення РФ, офіційний Мехіко відмовився підтримати санкційну політику західних держав. Глава держави не висловив солідарності з українським народом і не запропонував притулку українським біженцям, хоча, наприклад, 2021 р., коли владу в Афганістані захопили таліби, відповідна пропозиція надійшла афганським жінкам. Мексика відмежувалася від решти держав Латинської Америки, утримавшись від голосування в Генасамблеї ООН щодо питання про виключення Росії з Комітету з прав людини за порушення норм міжнародного права. Країна також не приєдналася до групи із 41 держави, яка звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням провести офіційне розслідування злочинів, скоєних російською армією в Україні. Це риси мексиканського нейтралітету, який, швидше за все, не зазнає змін у коротко- та середньостроковій перспективі.

Додаток

Політичний ландшафт Мексики

У Національному виборчому інституті Мексики (одному з автономних конституційних органів держави, відповідальному за проведення та регулювання виборчих процесів) було зареєстровано сім національних політичних партій: Morena, PVEM, PT, PRD, Громадянський рух (ісп. Movimiento Ciudadano, МС), які дотримуються лівої ідеології, а також PAN та PRI, які здебільшого перебувають на центристських або правоцентристських позиціях.

Після виборів 2021 р. Morena, PVEM, PT утворили коаліцію лівих сил «Sigamos Haciendo Historia» («Продовжимо творити історію»), а PAN, PRI та PRD обʼєдналися в опозиційний блок «Fuerza y ​​Corazón por México» («Сила і серце для Мексики»). Громадянський рух також був представлений у парламенті та входив до опозиції.

Результати виборів 2024 р. продемонстрували посилення позицій лівих, оскільки покращити результат вдалося партіям Morena, PVEM, PT, тоді як «традиційні» партії, як-от PAN, PRI та PRD, продовжили втрачати прихильність виборців. МС також не вдалось суттєво покращити позиції, хоча, за попередніми результатами, ця партія спромоглася здобути 11,1–12 %, які забезпечують від 23 до 32 місць. За результатами попередніх виборів, ця політсила мала 28 місць. 

У 2018 р. вперше в історії демократичної Мексики виборці відмовилися підтримати «традиційні» партії та зробили вибір на користь лівих сил. До такої різкої зміни суспільних поглядів призвело розчарування населення результатами роботи «традиційних» політичних сил. Найбільше це зачепило інтереси найстарішої PRI, яка після Мексиканської революції 1910–1917 рр. беззмінно керувала країною аж до кінця ХХ ст. У 2000 р. мексиканські виборці, зневірившись у соціально-економічних наслідках неоліберальних реформ, які PRI проводила з 1980-х років, звернули погляди до опозиційної PAN, що з моменту створення в 1939 р. пропагувала християнсько-демократичні принципи, постійно критикуючи авторитарне правління PRI. На президентських виборах 2000 р., а потім і 2006 р., більшість виборців віддали перевагу кандидатам від PAN. Відповідно, в ці роки президентами Мексики послідовно було обрано Вісенте Фокса Кесаду та Феліпе Кальдерона. Однак ці політики не виправдали сподівань, продовжуючи здійснювати неоліберальний курс, що завдавав шкоди соціальним потребам населення, життєвий рівень якого, попри досягнуте на початку нового століття пожвавлення економіки, продовжував падати на тлі зростання рівнів корупції, безробіття та організованої злочинності.

На президентських виборах 2012 р. мексиканці, відчуваючи ностальгію за відносно благополучними 1960–1970-ми роками, повернули владу PRI та її представникові Енріке Пенья Ньєто, який керував країною до 2018 р. PRI зробила ставку на «підтримку макроекономічної стабільності», як було заявлено в першому посланні президента Конгресу Мексики у вересні 2013 р.

Основним досягненням цієї стратегії стало скорочення майже вдвічі (з 2,4 % ВВП – у 2012 р. до 1,3 % – у 2017 р.) дефіциту бюджету. Загалом мексиканська економіка переживала період застою. У період 2013–2017 рр. середньорічний приріст ВВП становив 2,4 %, це майже вдвічі менше, ніж було протягом останніх трьох післякризових років за керівництва попередньої адміністрації. А темпи виробництва на душу населення сповільнилися з 2,8 до 1,06 %. У 2017 р. інфляція зросла майже вдвічі – з 3,4 до 6,4 %. Не вдалося вирішити проблему безробіття. До 3,6 млн осіб зросла кількість частково зайнятих, причому лише 1,8 млн із них значилися на оплачуваній роботі за офіційними договорами. За економічно активного населення, яке становило 54,3 млн осіб, на кожних 27 працездатних припадав один повністю безробітний, а на кожних 15 – один частково зайнятий.

Поступове зниження рівня життя тривало останні 20 років на тлі зростання масштабів організованої злочинності. Наркотрафік, безпрецедентне зростання рівня насильства та пов’язана з ними корупція – характерні риси сучасної Мексики. Запропонована Пенья Ньєто «Нова безпекова стратегія» суттєвого результату не дала.

Розгул злочинності та корупції на тлі зниження життєвого рівня населення в 2018–2024 рр. посилював невдоволення громадян діяльністю «традиційних» партій, а це, своєю чергою, породжувало недовіру до них. 

На рішення виборців вплинула й внутрішньополітична ситуація напередодні голосування. Наприкінці 1990-х років у Мексиці відбувалася трансформація політичної системи: з однопартійної (в особі PRI) – у трипартійну, яку представляли вже PRI, PAN і створена 1989 р. завдяки об’єднанню лівих сил PRD. За два десятиліття також відбулася ідеологічна конвергенція у бік центру. Чіткі ідеологічні розмежування, що були в минулому, стерлися, а тому більшість мексиканських виборців перестала помічати різницю між програмами та заявами провідних політичних штабів, віддаючи перевагу особистим якостям та харизмі того чи того кандидата.

Зростання невдоволення зробило PRD реальною альтернативою PRI та PAN. Однак PRD регулярно дискредитувала себе відсутністю згуртованості, розколом та ідеологічним хитанням керівництва, що призвело до виходу з неї багатьох керівних членів. Серед них був і Андрес Мануель Лопес Обрадор, який 2011 р., залучивши своїх прихильників, створив партію Morena. Саме в цьому рухові та в його харизматичному лідері мексиканський виборець побачив альтернативу. З 2018 р. Лопес Обрадор обіймав посаду президента Мексики.

Вибори 2024 р. мають принципове значення для майбутнього країни не тільки тому, що президенткою Мексики вперше стала жінка, а й тому, що Клаудія Шейнбаум продовжуватиме політику попередника, спрямовану на зміну політичного режиму у бік домінування партії-гегемона. Сьогоднішня ситуація в Мексиці нагадує ту, що спостерігалася до початку 2000-х років із PRI, яка була при владі майже 70 років. Нині в ролі гегемона виступає правляча лівоцентристська партія Morena.

За шестирічний термін перебування на посту президента Лопес Обрадор мав певні досягнення. Можна загалом позитивно оцінити низку соціальних програм, які сприяли зростанню мінімальної заробітної плати, а також боротьбі з бідністю. З великими застереженнями можна привітати реалізацію важливих інфраструктурних проєктів (таких як «Потяг Майя» або «Міжокеанічний коридор»), які мали надати імпульс розвитку мексиканському півдню. Одночасно варто відзначити дуже посередні темпи економічного зростання, утиски преси, конфлікти з корінним населенням, безпрецедентну хвилю насильства, посилення ролі збройних сил та авторитарні тенденції влади. Останні пов’язані з ініціативами мексиканського президента, що спрямовані на обмеження автономії судової влади та фактичну ліквідацію незалежності ключових для мексиканської демократії інститутів, насамперед Національного виборчого інституту. При цьому Лопес Обрадор і досі має досить високий рейтинг (55–60 %), що нетипово для президента, який залишає посаду. Його підтримка залишалася досить високою навіть під час такої серйозної кризи, як пандемія COVID-19. Критика опозиції та проблеми у державі практично не вплинули на імідж її лідера.