"Перспективи розширення участі роботодавців у розвитку професійної освіти". Аналітична записка

Поділитися:
Анотація

Розглянуто практику низки країн щодо забезпечення участі роботодавців у розвитку професійної освіти, форми співпраці освітніх закладів, роботодавців, держави і суспільства у даній сфері. Визначено перспективні для України напрями оптимізації та інтенсифікації цього процесу.


ПЕРСПЕКТИВИ РОЗШИРЕННЯ УЧАСТІ РОБОТОДАВЦІВ У РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

 

Світовий досвід

Європейські держави прагнуть виробити єдину політику, яка б відповідала сучасним викликам, пов’язаним із адаптацією до структурних змін у глобальній економіці, сприяла підвищенню рівня зайнятості, забезпечувала якісну професійну підготовку кадрів для стимулювання економічного зростання. Шляхи налагодження взаємодії освіти і ринку праці були визначені у стратегічному документі ЄС – «Плані економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року» (Лісабонська стратегія) [1]. Розвиток професійної освіти й підготовки (Vocational Education and Training – VET) було названо одним із пріоритетних завдань освітньої політики на зустрічі міністрів освіти країн-членів ОЕСР у Копенгагені 22-23 вересня 2005 року [2]. За результатами зустрічі була розроблена програма, метою якої стала допомога країнам ОЕСР у справі налагодження прямої взаємодії системи VET і ринку праці. Невід’ємною частиною системи VET є взаємодія трьох зацікавлених сторін: держави, роботодавців і системи освіти. У табл. 1 представлено ступінь залучення роботодавців до функціонування системи професійної освіти і підготовки в країнах ОЕСР [3].

 

Зміст і якість освіти

Взаємодія з роботодавцями починається зі спільної розробки нормативної бази: розробка державних освітніх стандартів, розробка й коригування основних освітніх програм. Далі роботодавець бере участь у навчальному процесі: організація й проведення виробничих практик, проведення навчальних занять, участь у підсумковій атестації.

 

Ще одним пунктом у процедурі оцінки якості є участь роботодавців у роботі різних експертних комісій, насамперед, при акредитації вузів. Можливе також створення комісій з метою виявлення рівня підготовки студентів з ініціативи роботодавців, професійних співтовариств. При цьому учасники експертних комісій повинні бути підготовлені до такої роботи й бути в змозі об’єктивно оцінювати якість підготовки.

 

Важливою формою оцінки якості є статистичний збір інформації. Сюди входить і проведення ВНЗ опитувань роботодавців за спеціально розробленими анкетами, і спостереження самими роботодавцями за молодими фахівцями, тому що тільки в процесі роботи через деякий час після випуску можна більш повно судити про сформованість професійних компетенцій, передбачених освітніми програмами і необхідних у професійній діяльності.

 

Фінансово-економічний аспект

В розвинених країнах участь роботодавців у професійній освіті стимулюється низкою фінансових механізмів: встановленням обов’язкових внесків до фонду професійного навчання; наданням преференцій компаніям, які інвестують у людський капітал; наданням податкових кредитів. Для стимулювання вкладання ресурсів у власне навчання створена система відшкодування роботодавцями витрат своїх працівників (або відкриття додаткових можливостей кар’єрного зростання) за умови, що здобуті знання відповідатимуть тому роду діяльності, якою вони займаються на підприємстві. Державні органи Великобританії, Італії, Швеції у разі найму на роботу молоді віком 16-18 років, яка не має повної середньої освіти, відшкодовують 60 % витрат підприємства на її професійну підготовку. У Великобританії та Франції діє податкова схема стимулювання підприємств, які здійснюють професійне навчання: «податок + дотація». Вона передбачає встановлення фіксованого відсотку податку на професійне навчання кадрів на виробництві від загального фонду заробітної плати підприємства. Сума витрат на професійне навчання повертається державою за поданням рахунків [4].

 

Важливим джерелом фінансування професійної підготовки є кошти самих підприємств (відрахування на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів від 2 до 10  % від фонду заробітної плати встановлені на підприємствах Франції, Великобританії, Італії). В європейських країнах відбувається активний процес щодо організації внутрішньовиробничих навчальних центрів та запровадження механізму прямого фінансування внутрішньовиробничих систем навчання, обов’язковою умовою якого є відповідність професійної освіти вимогам, які висуваються перед сучасними професіями. У Франції існують галузеві, у Німеччині – міжзаводські центри професійної підготовки, які зазвичай є підрозділами корпорацій. Вважається, що це дешевше і результативніше, ніж звертатися до рекрутингових агентств. До прикладу, Renault та Olivetti фактично своїми силами повністю забезпечують себе кваліфікованими кадрами [5]. У Сполучених Штатах бізнес взагалі є основним замовником освітніх і наукових послуг. Оплата за ці послуги забезпечує розвиток навчальних закладів і надає практичний матеріал для навчання. Виробництво фінансує 60 % науки у вищих навчальних закладах. Для підтримки компаній, що активно співпрацюють з навчальними закладами, створено систему пільг і додаткових прав: безкоштовне використання державних наукових лабораторій, пільги на купівлю сировини, матеріалів, податкові пільги тощо [6].

 

Загальний алгоритм залучення роботодавців до розвитку професійної освіти:

  1. Зацікавлення підприємств брати активну участь у підготовці своїх майбутніх кадрів, оскільки навчальний заклад надає своїм випускникам, переважно, академічну освіту. Однак навіть не кожен великий університет має у своєму розпорядженні висококваліфіковані кадри для підготовки таких фахівців, які могли б відразу повноцінно включитися в роботу підприємства.
  2. Для подолання цього розриву освітня установа зі свого боку докладає максимум зусиль для розвитку системи корпоративної освіти, як підсистеми додаткової освіти за рахунок коштів замовника освітніх послуг із залученням його виробничої бази й фахівців.
  3. Спільними зусиллями підприємств і навчальних закладів створюються інтегровані організаційні структури – науково-освітньо-виробничі центри і комплекси, фірми із запровадження наукових розробок тощо.

Ефективність взаємодії вузів і роботодавців значно зростає, коли партнери-роботодавці переходять з позиції сторонніх спостерігачів і виключно споживачів освітніх послуг на позицію зацікавлених учасників освітніх і інноваційних процесів, що всіляко сприяють оволодінню студентами комплексом професійних компетенцій, які відповідають вимогам сучасного ринку праці. Вирішення цього завдання породжує нові форми соціального партнерства, нові правові норми і нові типи договорів, які при максимальному узгодженні й реалізації взаємних інтересів сприяють навчальним закладам у підготовці фахівців, а підприємствам у забезпеченні своїх кадрових потреб.

 

Визначальною рисою ефективної моделі взаємодії освіти і ринку праці є наявність чітких механізмів забезпечення співпраці між суб’єктами-учасниками на засадах соціального партнерства за активного сприяння держави [7].

 

Ситуація в Україні

В Україні участь роботодавців у розвитку професійної освіти доволі обмежена і фрагментарна. Почасти це викликано причинами, що виходять за межі власне освітньої сфери:

  • слабким розвитком громадянського суспільства і, відповідно, відсутністю практики створення механізмів самостійної побудови ефективної співпраці між суспільними інститутами;
  • несформованістю в суспільстві і, зокрема, у більшості роботодавців розуміння необхідності і економічної ефективності інвестицій у розвиток людського капіталу;
  • низьким рівнем інноваційної складової в економіці країни.

Вирішення цих проблем є глобальним стратегічним завданням розвитку країни, потребує значних узгоджених зусиль усього суспільства і тривалого часу.

 

Проте є і більш близька і конкретна обставина, котра заважає розпочати ефективну роботу по  забезпеченню участі роботодавців в освітніх процесах. В Україні спектр питань, пов’язаний з участю роботодавців у підготовці та перепідготовці кадрів, в освітніх і наукових процесах регулюється чинними Законами України, зокрема: «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в України», «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцям», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти)», «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», «Про управління об’єктами державної власності», Господарським кодексом України тощо.

 

Значною проблемою, яка потребує нагального вирішення, є розпорошеність регулюючих норм у законодавчому полі, відсутність єдиного Закону, в якому б визначалися основні напрями і механізми участі роботодавців у професійній освіті. Наразі існує проект Закону «Про залучення роботодавців до підготовки та перепідготовки кадрів, освітніх та наукових процесів», проте він потребує значного доопрацювання.

 

Рекомендації

З метою стимулювання участі роботодавців у процесах професійного навчання і підготовки необхідно прискорити процес доопрацювання і прийняття Закону України «Про залучення роботодавців до підготовки та перепідготовки кадрів, освітніх та наукових процесів». При розробці законопроекту потрібно звернути увагу на врегулювання таких основних напрямів участі роботодавців  у розвитку професійної освіти:

1. Зміст освіти:

  • участь у визначенні актуальних спеціальностей;
  • участь у формування освітніх програм та стандартів освіти з метою їх адаптації до потреб ринку праці;
  • участь в оцінці якості освіти.

2. Освітній процес:

  • організація навчальних практик і стажувань на підприємствах;
  • підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ на підприємствах;
  • участь фахівців з виробництв у процесі навчання (проведення лекцій, практичних занять тощо).

3. Інноваційна інфраструктура:

  • створення спільних навчально-виробничих та дослідницьких підрозділів на підприємствах;
  • створення у ВНЗ підрозділів для підвищення кваліфікації працівників підприємств;
  • модернізація виробничого та навчального обладнання за передовими технологіями;
  • спільні наукові дослідження за профілем виробничої діяльності підприємств;
  • створення спільних наукоємних компаній.

4. Фінансово-економічний аспект:

  • фінансова участь підприємств у підготовці спеціалістів для своїх потреб;
  • укладання тристоронніх договорів (студент, ВНЗ, підприємство) на підготовку фахівців із наступним працевлаштуванням випускників;
  • заохочення державою інвестування підприємствами коштів у підготовку спеціалістів (податкові пільги тощо).

Головною рушійною силою розвитку співробітництва є взаємна зацікавленість держави, закладів професійної освіти та роботодавців у підготовці професійних кадрів, чиї знання, уміння й професійні компетенції відповідатимуть вимогам сучасної інноваційної економіки.

 

Відділ гуманітарної політики

(М. М. Карпенко)

 

Джерела

  1. Lisbon European Council – Presidency Conclusions: 23 and 24 march 2000 // European Parliament [Electronic resource]. –   Mode of access:  http://www.europarl.europa.eu/summits/lis1_en.htm
  2. Chair’s Summary from the Meeting of the Education Chief Executives. Copenhagen, 22 to 23 September. Paris: OECD, 2005 [Electronic resource]. –   Mode of access: http://www.oecd.org/edu/35557211.pdf
  3. Kathrin Hoeckel, Mark Cully, Simon Field, Gábor Halász and Viktória Kis. Learning for Jobs. OECD Reviews of Vocational Education and Training. ENGLAND AND WALES. OECD, 2009 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.oecd.org/unitedkingdom/43947857.pdf
  4. Дяків О. Європейський досвід регулювання взаємодії освіти та ринку праці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej11/txts/10dovorp.pdf
  5. Ринок праці та освіта: пошук взаємодії : [зб. наук. ст. / наук. ред. І. Л. Петрова]. – К. : Таксон, 2007. – 200 с.
  6. Андрюшина О. Теоретико-методологічні засади використання індикаторів моніторингу якості освіти в США / О. Андрюшина // Вища школа. – № 8. – 2012. – С. 104–113.
  7. Дяків О. Європейський досвід регулювання взаємодії освіти та ринку праці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej11/txts/10dovorp.pdf