У кінці лютого 2014 року в Автономній республіці Крим з’явилися озброєні формування в російській військовій формі без знаків відмінностей, загони «самооборони» і «козаки». Порушуючи законодавство України, парламент Криму обрав новий уряд, одночасно почалося блокування військових частин української армії, відключення українських і кримських телевізійних каналів, захоплення української державної власності. 16 березня був проведений референдум, за результатами якого Крим увійшов до складу РФ. Відповідно до офіційної позиції Росії з 18 березня 2014 року Крим став частиною російської території. 11 квітня 2014 року кримськими депутатами прийнято Конституцію Криму.
15 квітня 2014 року Верховною Радою ухвалено Закон (підписаний і опублікований 28.04.14), який визнає Крим тимчасово окупованою територією та стверджує, що тимчасово окупована територія Криму є невід’ємною частиною території України і на неї поширюється українське законодавство, проте відповідальність за порушення прав людини на ній покладається на Російську Федерацію як на окупанта.
Світова спільнота жорстко засудила дії Росії і не визнала відділення Криму від України. 27 березня Генеральна асамблея ООН підтвердила незаконність сепаратистського референдуму в Криму і закликала не порушувати територіальну цілісність України. З 193 держав лише 11 на чолі з Росією проголосували проти.
9 квітня 2014 року Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію № 1988 (2014) із засудженням дій Росії щодо приєднання Криму: «Асамблея рішуче засуджує російську військову агресію і анексію Криму, що послідувала за нею, що є явним порушенням норм міжнародного права, у тому числі положень Статуту ООН, акту Хельсінкі ОБСЄ і Статуту та основних правил Ради Європи». Згідно Резолюції, відділення Криму від України було ініційоване і спровоковане російською владою під прикриттям військового втручання.
З нашої точки зору, світова реакція засвідчує, що анексія Криму є не локальним конфліктом, а подією світового масштабу, яка матиме системні наслідки не лише для безпосередніх її учасників. При цьому на першочергову увагу заслуговують наслідки в економічній сфері.
1. Наслідки для економіки України
Економіка України перебуває у вкрай складному стані, безпосереднім проявом якого насамперед є ситуація у валютно-фінансовій та фіскальній сферах.
Військова інтервенція в Криму і окупація території створюють значні додаткові ризики не лише для півострова, але і для макрорегіону в цілому. Руйнуються багаторічні економічні зв’язки і міжрегіональні стосунки, транспортні і логістичні маршрути перевезень, погіршуються кредитні та інвестиційні рейтинги держав і приватних компаній.
Незважаючи на статус автономії, Крим завжди був економічно тісно пов’язаним з Україною. Частка АРК у зовнішньоторговельному обороті України складає близько 1,5-1,6 %, питома вага Криму разом з Севастополем в створенні національного ВВП впродовж 2001-2012 рр. становила в середньому 3,6-3,7 %, населення Криму складає 4,3 % населення України.
Основними галузями в Криму є оброблювальна промисловість, сфера торгівлі і транспорт, також значну питому вагу у всеукраїнському масштабі становлять обробка вантажів в портах (12,1 %) і видобуток газу (7,6 %). Крим завжди був дотаційним регіоном - розмір дотацій складав приблизно 40 % зведеного бюджету півострова. Російські експерти наразі оцінюють розмір необхідних Криму дотацій від 3 до 5 млрд дол. на рік.
Головною економічною втратою України через анексію Криму слід вважати перехід під російський контроль газовидобування на чорноморському шельфі. Зараз цього газу бракує навіть на потреби Криму (видобуток становить 1,8 млрд м3, а споживання - 2 млрд м3), проте в перспективі шельф міг давати до половини українського видобутку вуглеводнів. Ресурси в північно-західній частині Чорноморського шельфу оцінюються в 495,7 млрд м3 природного газу і 50,4 млн т нафти і конденсату, Прикерченської зони – 321,2 млрд м3 газу і 126,8 млн т нафти і конденсату, континентального схилу - 766,6 млрд м3 природного газу і 232,6 млн т нафти і конденсату. Станом на кінець 2013 року Україною було розроблено лише 4 % загальної потужності родовищ.
Слід зауважити, що розробка шельфових родовищ вимагала чималих фінансових ресурсів. Проте їх поступова розробка розглядалася Україною як дієвий шлях зниження залежності від постачань газу з Росії. Зокрема, планувалося збільшення видобутку газу з 1,8 до 5 млрд м3.
Захоплення ДАТ «Чорноморнафтогаз» вже позбавило Україну близько двох мільярдів кубометрів газу власного видобутку, який компанія видобуває щорічно в Чорному морі поблизу Криму, та подальших перспектив у цьому напрямку. Окрім цього, Україна втратила унікальні бурові вишки, за які сплачено 800 млн дол. ще не повернутих кредитних коштів.
Прямою втратою також слід вважати націоналізацію самопроголошеною кримською владою п’яти морських портів і двох поромних переправ. Порт Феодосія посідає друге місце в Україні за обсягами перевалки нафти і нафтопродуктів, максимальний обсяг переробки - до 11,25 млн т вантажів на рік. У порту Севастополя здійснюється перевалка залізорудної сировини, вугілля і зернових вантажів.
На думку експертів, анексія Криму приведе до переорієнтації вантажопотоку з кримських портів на термінали Одеси, Миколаєва, Херсона і портів Азовського моря. Водночас основна проблема полягає у втраті Україною виходу в Чорне море з Азовського і з частини континентальних портів. Це уможливлює блокування українських кораблів, що пливуть через Керченську протоку, принаймні, оскільки усі виходи тепер проходитимуть через територіальні води, які Росія вважає своїми, за це доведеться платити. Труднощі проходження торговельних суден через Керченську протоку негативно відіб’ються на експортерах аграрної продукції і металопродукції, які активно використовують Маріупольський порт. Втрата кримських морських портів може привести також до короткострокових втрат їх великих клієнтів-експортерів зерна, оскільки країна втратить портові потужності з перевалки 4,0-4,5 млн т зернових вантажів із загальних потужностей в 40,2 млн т, тобто близько 10 %.
Відчутною слід вважати втрату двох найбільших риболовецьких флотів в Севастополі і Керчі і декількох найбільших рибзаводів, що постачали на ринок України скумбрію, камбалу, сардини, бички і кільку (вилов риби в Криму складав, за деякими оцінками, до 70 % загальноукраїнського).
Націоналізацію українських підприємств, що знаходяться на території Криму, слід також віднести до прямих економічних втрат. Після анексії Криму самопроголошена влада оголосила про націоналізацію українських державних підприємств, що знаходяться на території півострова, і їх перехід в російську власність. Активи «Чорноморнафтогазу» і «Укртрансгазу» було націоналізовано 17 березня. Надалі передбачається, що активи «Чорноморнафтогазу» увійдуть до складу «Газпрому», і Росія почне активне освоєння газових і нафтових родовищ на шельфі Чорного моря, незважаючи на те, що юридичний статус націоналізованих підприємств залишається невизначеним, оскільки ані українська влада, ні міжнародне співтовариство не визнали анексії Криму.
Серед основних підприємств і об’єктів, які планується націоналізувати в Криму, і які не входять до газової інфраструктури, - інфраструктура «Укрзалізниці» з 645 кілометрами залізничного полотна, сім тисяч кілометрів автодоріг, порти, інфраструктура Південнокримського каналу, численні державні оздоровчі заклади, понад 130 туристичних об’єктів, які не лише приносили значні доходи, але і належали до пам’ятників державного і світового значення.
За підрахунками Мінюсту України, який систематизував інформацію від міністерств і відомств, сума прямих збитків (не включаючи упущену вигоду, яку буде розраховано додатково), які заподіяні окупацією, складає 950 млрд грн. Ринкова вартість втраченої для України матеріально-сировинної бази в Криму, за підрахунками Міністерства екології і природних ресурсів України, складає 126,8 млрд грн.
Таким чином, загальна сума втрат України у зв’язку з окупацією Криму на даний час оцінюється у понад 1 трлн грн.
До однієї з основних непрямих економічних втрат України внаслідок окупації Криму належить, безперечно, втрата оздоровчого і рекреаційного потенціалу півострова. За статистикою, 4-4,5 млн українців щороку проводили свою літню відпустку в Криму, в т.ч. за соціальними державними програмами. Тепер можливість цього бюджетного відпочинку і оздоровлення для українських громадян втрачена.
2. Наслідки для РФ
Для Російської Федерації найшвидшою реакцією на підвищення економічних ризиків після окупації Криму стало падіння курсу рубля і курсів акцій російських компаній. За даними НДУ «Вища школа економіки», російському фінансовому ринку власне приєднання Криму «обійшлося» майже в 180 млрд дол., що склалися з відпливу капіталу в розмірі 33,5 млрд дол. і падіння капіталізації російських компаній на 82,7 млрд дол. в Росії і на 62,8 млрд дол. в Лондоні.
Загалом через економічну рецесію, посилену геополітичною невизначеністю, що виникла в результаті конфлікту в Україні, МВФ прогнозує відплив капіталу з РФ в 2014 році на рівні 100 млрд дол., а також знизив прогноз зростання російської економіки на 2014 і 2015 роки з 1,3 % до 0,2 %, та з 2,3 % до 1 % відповідно.
Слід враховувати, що анексія Криму спричинить додаткові витрати з бюджету Росії. Крим - дотаційний регіон із слабко розвиненою інфраструктурою. За різними оцінками, лише на забезпечення Криму електроенергією і водою потрібно буде витратити до 5 млрд дол. США, не кажучи вже про інвестиції в транспортне сполучення й інші витрати. В проекті концепції федеральної цільової програми (ФЦП) «Соціально-економічний розвиток Кримського федерального округу до 2020 року», розробленому Міністерством регіонального розвитку Росії, передбачається вкладення у зазначений період майже трильйона рублів (близько 28 млрд дол. за поточним курсом), з яких 95 % - кошти федерального бюджету РФ.
На тлі ситуації на Україні і в Криму втрачають доходи російські банки. Як свідчать дані звітності «Газпромбанку», у березні об’єм термінових вкладів в ньому зменшився на 7,6 %, при цьому з виведених 28 мілрд руб. 16,5 млрд пішли з валютних рахунків нерезидентів. Таким чином, банк втратив 80 % коштів, які розміщували в ньому іноземці.
Наприкінці березня міжнародне рейтингове агентство Fitch знизило з «стабільного» на «негативний» прогноз по рейтингу «Газпромбанку», а також деяких інших, у тому числі «Сбербанку», «Россельхозбанку», «Альфа‑банку» і «Внешекономбанку».
Запровадження світовим співтовариством економічних санкцій проти держави РФ та численних російських компаній[1] призвело до розгалуженого впливу у вигляді збільшення трансакційних видатків, упущеної вигоди тощо, вартість якого, а головне – системний ефект для російської економіки наразі не можуть бути оцінені повною мірою.
3. Наслідки для Криму
Крим тісно пов’язаний з Україною інфраструктурою - півострів забезпечується питною водою і електроенергією на 80 % з території України, а залізничне сполучення з Кримом (не рахуючи украй обмежених за пропускною здатністю поромних перевезень) можливе лише через територію України.
Найбільш проблемним питанням є забезпечення Криму прісною водою. Попри те, що по території півострова протікає 257 річок, степова частина Криму завжди була посушливою і неврожайною.
Для подання води з Дніпра до Херсонської області, а головне - до Криму, в роки СРСР було побудовано Каховське водосховище. Будівництво Північно-Кримського каналу почалося в 1961 р., в 1963 р. вода дійшла до Красноперекопська, в 1965 р. - до Джанкою, в 1971 р. - до Керчі. Протяжність каналу - понад 400 км, пропускна спроможність - 300 кубометрів в секунду. Наразі канал забезпечує потребу півострова у воді на 80 %.
За планом водокористування на 2014 рік вода по Північно-Кримському каналу мала бути подана на 140 тис. га (30 %) зрошуваних земель півострова. Проте, за заявою самопроголошеного уряду Криму, постачання води було спочатку скорочене втричі (при нормі близько 50 м3 на секунду надавався об’єм близько 16 м3 на секунду), а в середині квітня подання води було повністю зупинене. Український уряд в особі Державного агентства водних ресурсів України у свою чергу повідомив, що збільшенню подання води в Крим до запланованих в 2014 році об’ємів перешкоджає відсутність договору про надання послуг водопостачання між уповноваженою від півострова особою і Управлінням Північно-Кримського каналу. Таким чином відповідальність за неперекачування води на насосних станціях повністю покладено на уряд Криму.
Через зупинку подання води на півострові, за оцінками експертів, буде втрачено 120 тис. га зрошуваних культур, а збиток може бути компенсований тільки впродовж 2-3 років. Так, весь посів рису у Криму в поточному році загинув через брак води для поливу, невтішні прогнози щодо врожаю сої та кукурудзи. Загальні ж втрати усього сільського господарства регіону складуть, за оцінками Мінсільгоспу РФ, 1,5 млрд дол.
Важливим є питання продовольчого забезпечення півострова. За статистикою, Крим вирощує зернових удвічі менше, ніж потребує сам. Те ж стосується соняшнику і рапсу. Картоплю, яйця і птахів кримські господарства вирощують приблизно стільки, скільки споживають кримчани. Кримські овочі і фрукти, які більшою мірою постачалися на материк, можуть забезпечити потребу населення повністю, проте за умови вирішення проблем зрошування і зберігання (чи переробки) врожаю.
Проблеми очікуються у виноробній галузі Криму. По-перше, винарі зацікавлені й надалі постачати продукцію до України, адже на території півострова ростуть 25,2 тис. га виноградників, що складає 37 % їх загальної площі в нашій країні, а кримські підприємства виготовляють близько 55-57 % всього бутильованого вина України. У Криму розташовані такі найбільші виноробні компанії, як Inkerman International (Інкерманський завод марочних вин), Євпаторійський винзавод (ТМ «Голицынские вина»), «Массандра», Бахчисарайський винзавод, ДП «Кримський винний будинок» (ТМ Oreanda), завод марочних вин і коньяків «Коктебель» (входить до складу «Кримської горілчаної компанії»), агрофірма «Золота балка», завод шампанських вин. В Асоціації винарів і виноградарів України відмічають, що Мінюст підготував постанову, згідно з якою підприємства Криму можуть за спрощеною системою перереєстровувати свої підприємства у будь-якому іншому регіоні України і таким чином зберегти можливість постачань продукції на материк. Між тим, ставлення самопроголошеної кримської влади до таких дій виробників буде прогнозовано негативним.
По-друге, криза негативно відіб’ється на розвитку галузі, оскільки російське законодавство є невигідним для кримських винарів. Діяльність виноробних підприємств в Україні регулювалася Законом «Про виноград і вино». У Росії такого закону немає, а жорсткіший режим регулювання, аналогічний регулюванню міцних спиртних напоїв, може значною мірою утруднити діяльність кримських винарів.
Гендиректор компанії «Легенда Криму» Михайло Штирлін перерахував найбільш жорсткі норми російського законодавства : «По-перше, з фінансової точки зору акцизи в Росії набагато вищі - наприклад, майже в 150 разів по сухому вину. По-друге, в Росії діє ЕДАІС - Єдина державна автоматизована інформаційна система, в якій повинні будуть працювати усі виробники та імпортери: з наступного року - оптовики, а потім - ще через рік – роздрібні торгівці. Її впровадження та підтримка вимагатимуть від винарів додаткових немалих витрат». У зв’язку з тим, що кримським винарям складніше отримувати ліцензії, вони попросили уряд РФ продовжити їм перехідний період до 1 січня 2017 року.
Очікується значний негативний вплив на підприємницьку та ділову активність. Зараз Крим має набагато більшу економічну потребу в Україні, ніж Україна в ньому. Адже 90 % торговельно-економічних відносин кримських підприємств зав’язані на Україні. Розрив зв’язків - це потужний удар по кримській економіці і кримчанам. Основними ризиками є:
- перервані довгострокові контракти, укладені за українським законодавством;
- зупинений безготівковий розрахунок та ризик блокування рахунків компаній, відкритих в українських банках;
- ризик втрати активів і торгових запасів;
- зростання трансакційних видатків у зв’язку з необхідністю переорієнтації на вимоги законодавства РФ щодо податкової та статистичної звітності, регуляторних норм тощо;
- зміни системи оподаткування, через які підприємства можуть втратити, наприклад, право на податковий кредит;
- труднощі з прийняттям на роботу громадян України, для чого підприємства повинні оформити відповідний дозвіл;
- неможливість відправляти співробітників у відрядження за кордон у зв’язку з обмеженнями візового режиму.
Стосовно нормативно-правового регулювання оподаткування на півострові (на території республіки і міста Севастополя діють близько 50 тис. юр. осіб), наприкінці березня Міндоходов і зборів України запровадило новий механізм, який дозволив місцевим суб’єктам господарювання в АР Крим і місті Севастополі платити податки відповідно до законодавства України, перереєструвавши свій бізнес на території будь‑якої області України або міста Києва. За станом на 12 квітня Міндоходів змінило основне місце обліку 1463 відособлених підрозділів суб’єктів господарювання, розташованих на території Криму. Вони переведені до контролюючих органів материкової частини України, де перебувають на обліку їх головні підприємства. При цьому Міндоходів заявило, що в Криму зросли число операцій з ухилення від сплати податків, потік контрафактної і контрабандної продукції.
Одночасно у квітні Федеральна податкова служба (ФПС) Росії розпочала реєстрацію нових юр. осіб і індивідуальних підприємців в Криму і Севастополі. Крім того, самопроголошеним урядом республіки розробляється низка нормативних актів, в яких визначаються особливості застосування законодавства про податки і збори на території Республіки Крим в перехідний період. З ухваленого Главою Президії Держради Республіки Крим положення «Про особливості застосування законодавства про податки і збори на території Республіки Крим в перехідний період» випливає, що на час перехідного періоду в Криму стосунки, що виникають в процесі здійснення податкового контролю, регулюватимуться Податковим кодексом і законодавством України, що діяло до 21 лютого 2014 року, проте з низкою особливостей. Зокрема, з 1 квітня сплата податків до бюджету відбувається в російських рублях за курсом, встановленим Центробанком РФ за станом на останнє число місяця. Так само перераховані будуть також ті кошти, що накопичилися до 1 квітня 2014 року як суми переплат по обов’язкових платежах, податкові борги, боргові розстрочки і відстрочення. Доходи фізичних осіб, що не є індивідуальними підприємцями, підлягають оподаткуванню відповідно до Податкового кодексу Російської Федерації і не обкладаються прибутковим податком України.
Під впливом комплексу факторів відбувається втрата Кримом курортної привабливості. У 2013 році в Криму відпочило 5,8 млн осіб. Громадяни України складають 66-70 % туристів Криму. Частка туристів з країн СНД складає 32 %, в тому числі 26 % - з Росії та 4 % - з Білорусі.
Наразі, навіть за оптимістичними оцінками самопроголошеного уряду Криму, потік туристів на травневі свята був у 2,5 разу менший, ніж торік.
Для громадян України наразі поїздка в Крим буде менш привабливою, оскільки пов’язана з проходженням контролю (що особливо обтяжливо на автошляхах), обміном валюти, необхідністю реєстрації. Спільними для туристів українського та іноземного походження побоюваннями є труднощі побутового характеру (обмеження забезпечення водою, неможливість використання банкоматів, можливі перебої із забезпеченням товарами, підвищення цін до російського рівня тощо), а також ризики безпеці як на шляху до півострова, так і на території АРК. Даватимуться взнаки обмеження залізничного сполучення материкової України та Криму, ймовірні труднощі для негромадян України при перетині сухопутного кордону Криму, для якого, згідно українського законодавства, має надаватися спеціальний дозвіл. Міжнародні правила авіаперевезень не дозволятимуть здійснювати авіарейси до Криму, відтак авіаперельоти здійснюватимуть лише російські перевізники.
Як наслідок, кримчани не отримають очікувані і звичні доходи від курортного сезону, зросте фактичне безробіття, знизиться рівень життя населення. Негативний ефект буде вельми розгалуженим, оскільки у період «високого сезону» прямим чи опосередкованим чином до обслуговування туристів було задіяно значну частку населення, в т.ч. у неофіційній формі. Цей ефект буде посиленим у разі впровадження жорсткіших правил реєстрації та здійснення економічної діяльності у сфері послуг та оренді житла.
Значні труднощі очікуються у зовнішньоекономічних стосунках підприємств Криму. Іноземні компанії вкрай обережно підходитимуть до укладення контрактів з підприємствами в невизнаному світовою спільнотою правовому режимі, якщо укладатимуть їх взагалі. У 2012 році зовнішньоекономічний оборот товарів АРК з Європою і Росією був практично однаковим за розміром - 366 проти 357 млн дол. відповідно. Частка Росії в експорті товарів кримських компаній складала лише 29 %. Відтак 71 % експорту товарів кримських компаній, який спрямовувався до інших країн світу, поставлено під загрозу припинення. Або, принаймні, відбудеться переформатування товаропотоків з «осіданням» зовнішньоторговельного прибутку в регіонах РФ.
Суперечливими є очікування щодо зміни рівня життя кримчан. За розрахунками аналітиків, в середньому рівень життя в Росії дійсно вищий, ніж в Україні, вищі середня заробітна плата і пенсія, що й було одним з головних мотивів агітаційної кампанії для жителів Криму.
Проте при цьому варто враховувати, що в Росії набагато суттєвішим, ніж в Україні, є рівень розшарування доходів населення – як в регіональному, так і в соціальному вимірах. Так, в Україні загальний дохід 10 % найбагатших громадян (децильний коефіцієнт) в 5,9 (за деякими розрахунками в 7) разів перевищує загальний дохід 10 % найбідніших. У Росії ж цей показник складає 12,7 разу (Рис.). Найнижчим в Європі децильний коефіцієнт є в скандинавських країнах, де він складає 3-4.
Важливо, що у 2007 році глава Інституту економіки РАН Руслан Грінберг пояснював, що «як тільки децильний коефіцієнт сягає десяти, в країні з’являються умови для соціальних безладів». Слід враховувати, що надто високий рівень соціального розшарування, який не сприймався громадянами як справедливий, став одним з чинників суспільної кризи в Україні 2013 року.
Рис. Децильний коефіцієнт для деяких країн Європи, %.
Джерело: ООН
Крім того, в Україні досить значним є розрив мінімальної пенсії відносно середньої. Так, на початок 2014 р. середня пенсія в Україні складала близько 1476 грн, мінімальна - 949 грн, тобто 2/3 середньої. У російському законодавстві досі не існує поняття гарантованої мінімальної пенсії, більше того, федеральна пенсія часто є меншою прожиткового мінімуму, а вже до прожиткового мінімуму її «підтягує» конкретний суб’єкт федерації, в якому цю пенсію отримують. У більшості регіонів прожитковий мінімум, і відповідно пенсія, складають близько 6000 руб., хоча в деяких регіонах вона перебуває на рівні 4800 руб. Таким чином, приєднання до Росії не дає кримчанам законодавчої гарантії більшої пенсії, все залежатиме від політичної волі та фінансових можливостей керівництва регіону.
Несумісною із політикою РФ щодо обмеження та монетизації соціальних пільг є передбачене українським законодавством велике число пільг і доплат. Так, в Україні, за даними Мінфіну, чисельність людей, які одержують різного роду соціальні виплати, складає 18 млн осіб, або 40 % населення. 24 млн осіб, або 55 % населення, мають право на безкоштовний проїзд в громадському транспорті. Загалом, за даними Держстату, частка соціальної допомоги та виплат серед джерел доходів населення України становить 37 % (дані для Криму – 41 %, що пов’язане з вищою часткою пенсіонерів). Натомість в РФ цей показник складає лише 19 %. Притаманна Росії вища частка заробітної плати (66 % проти 42 % в Україні) свідчить про потенційну можливість підвищення доходів працездатного населення. Наразі для Криму про гарантоване підвищення заробітної плати може йтися лише стосовно працівників бюджетної сфери. Проте чисельність тих, чия робота фінансується за рахунок державного бюджету, складає всього 148 тис. осіб з 914 тис. зайнятого населення Криму. Заробітна плата в небюджетному секторі безпосередньо залежатиме від економічної активності в регіоні.
4. Рекомендації
Вищенаведений комплекс наслідків незаконної анексії Криму дає підстави для наступних рекомендацій.
1. Слід усвідомити, що Україна не зможе швидко звільнити і повернути під свій контроль Крим. Відтак має бути розроблено та реалізовано План заходів щодо вирішення проблемних питань, викликаних окупацією Криму. Це потребуватиме якнайшвидшого створення відповідної уповноваженої управлінської структури, яка має міжвідомчі функції у виконавчій владі (віце-прем’єр-міністр з питань Криму з відповідним апаратом, а доцільніше – спеціалізований державний орган з посиленими повноваженнями міжвідомчої координації). Ця структура могла б узяти на себе розробку на основі взаємних консультацій узгодженого законопроекту про засади ведення економічної діяльності на тимчасово окупованій території (в т.ч. економічні стосунки з іншими регіонами України).
2. Україна повинна вимагати неухильного дотримання визначених міжнародних санкцій щодо Росії, а також розширювати спектр санкцій за рахунок долучення міжнародних гуманітарних та правозахисних організацій до захисту прав громадян України на тимчасово окупованій території.
3. Україною має бути запроваджено економічні санкції (заборона діяльності на території України та реалізації продукції) щодо підприємств, до власників яких належать особи, визначені українським законодавством поза законом, зокрема – глава самопроголошеного уряду і голова Верховної Ради АРК.
4. Необхідно довести до логічного завершення (схвалення на міжнародному рівні) майнових претензій, виставлених Україною до РФ внаслідок незаконної окупації та привласнення державного майна. Зокрема, до збитків мають бути віднесені усі об’єкти державної власності, створені на території Криму, починаючи з 1991 року.
5. Україна повинна підтримувати українських громадян, які залишаються жити в Криму, заохочувати культурні і особисті зв’язки між півостровом і материковою Україною. Це стане основою для повернення Криму в майбутньому.
6. Реалізація правових заходів щодо врегулювання відносин України та РФ з приводу тимчасово окупованої території сприятиме швидшому подоланню відкритої політичної конфронтації між двома країнами, а також дозволить запобігти утворенню на території Криму «сірої зони» щодо міжнародних правових норм, існування якої буде джерелом постійної напруженості в регіоні через поширення контрабанди, наркотрафіку, спрощення умов для «відмивання» коштів, посилені кримінальні (чи диверсійні) ризики тощо. Правове врегулювання ситуації створює у довгостроковій перспективі передумови для можливого припинення тимчасової окупації, або принаймні розробки договірних форм спільного використання спірної території.
(К.Г. Юрченко, Я.А. Жаліло)
[1] У квітні під санкції США потрапили, зокрема, російські компанії Volga Group, група «Стройтрансгаз», «СМП Банк» і ТОВ «Трансоил», ТОВ «Акванік» («Російський час»), ТОВ «Авіа Груп Норд», ТОВ «Авіа Груп» (аеропорт Шереметьєво), ТОВ «Стройгазмонтаж», ВАТ «Стройтрансгаз», ТОВ «Інвестиційна компанія «Аброс», ЗАТ «Зест» (лізинг, афільований з банком «Росія»), «Инвесткапиталбанк» і «Собинбанк».