"Пріоритети та важелі державної політики підтримки інноваційного розвитку машинобудівної промисловості України". Аналітична записка

Анотація

 

У записці проаналізовано сучасний стан інноваційного розвитку машинобудівної промисловості, виявлено проблеми, які заважають реалізації інноваційного потенціалу галузі, визначено ключові пріоритети державної політики підтримки інноваційної і науково-технічної діяльності у машинобудівній промисловості.

 

ПРІОРИТЕТИ ТА ВАЖЕЛІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МАШИНОБУДІВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

 

Багатогалузевий машинобудівний комплекс – потужний сектор промисловості України, який посідає вагоме місце в основних показниках промислового розвитку. Частка галузі в обсязі реалізованої промислової продукції України становила у 2012 р. 12,6 %. У машинобудуванні зосереджено 21,8 % вартості основних засобів і 15,6 % оборотних активів промисловості, у галузі працює понад 20 % кількості працівників вітчизняної промисловості.

 

Машинобудування є одним із лідерів інноваційної діяльності у промисловості України. У 2011 р. частка інноваційно активних підприємств у галузі становила 24,5 % від загальної кількості підприємств галузі (табл. 1), що на 8,3 в.п. більше, ніж у середньому по промисловості (16,2 %).

 

Таблиця 1

Динаміка показників інноваційної діяльності машинобудівної промисловості України*

* Інформація Держстату України «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Машинобудування є однією з найпотужніших баз для впровадження інновацій: частка підприємств, що впроваджували інновації, у загальній кількості підприємств галузі зросла з 17 % у 2005 р. до 21,5 % у 2011 р. При цьому частка підприємств, що впроваджували нові технологічні процеси, зросла з 8,7 % у 2005 р. до 9,8 % у 2011 р., підприємств, що освоювали виробництво інноваційних видів продукції, протягом досліджуваного періоду становила у середньому 13,2 % від загальної кількості підприємств галузі.

 

Машинобудування випереджає інші види економічної діяльності промисловості за показником частки підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію: у загальній кількості підприємств промисловості частка таких підприємств становила у середньому за 2005-2011 рр. 18,3 % (у середньому по промисловості за аналогічний період - 9,5 %).

 

Обсяги реалізованої інноваційної продукції машинобудування зросли у 2005-2011 рр. на 23,2 % (з 9153,7 млн грн до 11280,3 млн грн). Це відбулось за рахунок збільшення обсягів реалізації інноваційної продукції при виробництві машин та устаткування на 90,6 % (з 3,2 млрд грн до 6,1 млрд грн), електричного та електронного устаткування – на 50 % (з 1,6 млрд грн до 2,4 млрд грн), водночас, обсяги реалізації інноваційної продукції при виробництві транспортного устаткування зменшились на 37,2 % (з 4,3 млрд грн до 2,7 млрд грн).

 

Машинобудування характеризується високою часткою інноваційної продукції, що реалізується за межами України (58,7 % у середньому за 2005‑2011 рр.). За аналізований період спостерігалось зростання обсягів експорту інноваційної продукції при виробництві насосів, компресорів та гідравлічних систем у 1,9 разу, машин для металургії – у 2,2 разу, побутових приладів – у 5,2 разу, електричних машин та апаратури – у 2,2 разу, літальних апаратів – у 4,3 разу (табл. 2).

 

Таблиця 2

Обсяги реалізованої за межами України

інноваційної продукції машинобудівної галузі, млн грн

 

Водночас, у 2005-2011 рр. відбулось скорочення експорту інноваційної продукції в автомобілебудуванні з 2291,4 млн грн до 18,6 млн грн, що пов’язано з триваючим падінням виробництва у підгалузі, яке за вказаний період становило для автобусів 21,3 % (з 4,7 тис. од. до 3,7 тис. од.), легкових автомобілів – 49,2 % (з 192 тис. од. до 97,5 тис. од.), вантажних автомобілів – 77,9 % (з 14,0 тис. од. до 3,1 тис. од.).

 

У 2011 р. частка машинобудування у загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності у промисловості становила 19,1 %. За цим показником серед видів економічної діяльності у промисловості машинобудування поступається лише виробництву та розподіленню електроенергії, газу та води (35,1 %).

 

Фінансування інноваційної діяльності підприємствами машинобудівної промисловості здійснюється переважно власними коштами, частка яких у середньому за аналізований період становила 84 % (табл. 3).

 

Частка кредитів у загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності у 2005-2008 рр. становила у середньому за період 6,3 %, а у 2009 2011 рр. зменшилась до 1,4 %, 0,4 % та 1,2 % відповідно. Переважна більшість кредитів, наданих підприємствам машинобудівної промисловості, є коротко- та середньостроковими (відповідно 43,5 % і 42,9 % у структурі кредитів, наданих банками підприємствам машинобудування)[1], що свідчить про спрямування кредитів на поповнення оборотних коштів підприємств. Фінансування ж інноваційних заходів здійснюється в основному за рахунок довгострокових кредитів, частка яких становить 13,6 % у структурі кредитів, наданих банками підприємствам машинобудування.

 

Таблиця 3

Розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності у машинобудівній промисловості (млн грн)*

* Інформація Держстату України «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

 

На низькому рівні залишається фінансування інноваційної діяльності у машинобудуванні коштами Державного бюджету, з якого найбільший обсяг за аналізований період було виділено у розмірі 120,2 млн грн у 2008 р.

 

Частка коштів з місцевих бюджетів у загальній структурі фінансування інноваційної діяльності у машинобудуванні у 2005-2008 рр. становила у середньому за період 0,1 %, а у 2009 р. та 2011 р. фінансування з цього джерела не здійснювалось взагалі.

 

Світовий досвід свідчить, що частка держави у фінансуванні інноваційних та науково-технічних робіт в економіці є вагомою і поступається лише приватному сектору. У 2010 р. частка держави в обсязі фінансування науково-дослідних робіт в економіці у Франції становила 39,7 %, Великій Британії – 32,1 %, Чехії – 39,9 %[2]. У Польщі та Литві цей показник становив відповідно 60,9 % і 47,5 % і перевищував частку фінансування таких робіт приватним сектором.

 

У розвинутих країнах світу значні обсяги державного фінансування (зокрема, у формі грантів або субсидій) спрямовуються на підтримку інноваційної та науково-технічної діяльності саме у машинобудівній промисловості. Наприклад, корпорація «Boeing» протягом 1989-2006 рр. отримала від уряду США близько 5,3 млрд дол. США у вигляді субсидій та грантів, «Airbus» одержала 18 млрд дол. США субсидій від Європейського Союзу[3]. Вагому підтримку інноваційної діяльності отримують і інші виробники, наприклад світовий лідер з виробництва електричного обладнання «General Electric Company» протягом 2010-2012 рр. отримав на наукові дослідження та розробки 2,5 млрд дол. США (переважно від уряду США)[4].

 

Важливим показниками інноваційної діяльності у промисловості є надходження заявок на видачу охоронних документів та використання об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій. У 2005‑2011 рр. кількість використаних раціоналізаторських пропозицій у машинобудівній промисловості збільшилась з 3089 до 3493 од.; число заявок на корисні моделі у середньому за аналізований період становила 37,3 % від загальної кількості таких заявок у промисловості, що є найвищим показником серед інших видів промислової діяльності (у нафтохімічній та нафтохімічній промисловості - 13,8 %, металургії - 10,9 %, харчовій промисловості - 6,7 %)[5]. Водночас, у 2005-2011 рр. відбулось зменшення кількості заявок на винаходи з 1113 до 675 од., а чисельність авторів раціоналізаторських пропозицій скоротилась з 4080 до 3907 осіб.

 

Обсяги витрат на інноваційну діяльність у машинобудівній промисловості у 2007-2011 рр. у середньому становили 2,6 млрд грн на рік (табл. 4 ), або 23,8 % від загального обсягу витрат на інноваційну діяльність у промисловості, що є найвищим показником серед інших видів промислової діяльності (15,9 % - у металургії, 14,5 % - хімічній та нафтохімічній промисловості, 10,5 % - харчовій промисловості).

 

Таблиця 4

Обсяги витрат на інноваційну діяльність у машинобудівній галузі України, млн грн*

* Інформація Держстату України «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

 

Між тим, загальні обсяги витрат на інноваційну діяльність у вітчизняному машинобудуванні значно поступаються таким витратам окремих світових виробників машинобудівної продукції. Наприклад, у 2010 р. витрати компанії Shlumberger (виробника нафтогазового обладнання) на інноваційну діяльність становили 6,1 млрд грн, Caterpillar (гірниче обладнання та будівельна техніка) – 10,8 млрд грн, Cummins (енергетичне обладнання) – 2,8 млрд грн, Mitsubishi Heavy Industries– 8,3 млрд грн[6].

 

Частка витрат на здійснення зовнішніх та внутрішніх науково-дослідних робіт підприємствами машинобудівної промисловості України у загальному обсязі витрат на інноваційну діяльність у галузі у 2011 р. становила 27,6 % і була найвищою серед інших видів промислової діяльності.

 

Незважаючи на загалом високі (порівняно з іншими видами промислової діяльності) показники інноваційної діяльності машинобудування України, галузі притаманна низка вад, перешкод та невирішених проблемних питань, що гальмує її розвиток на інноваційній основі, зокрема:

 

1. Низький рівень концентрації виробництва, насамперед, у наукоємних галузях великих організаційних структур. Фактична відсутність концентрації та інтеграції вітчизняних виробників машинобудівної промисловості призводить до розпорошення зусиль вітчизняних виробників, неефективного використання коштів для ведення інноваційної діяльності внаслідок дублювання однакових видів інноваційних робіт кількома конкуруючими підприємствами, загострення конкуренції з аналогічними імпортними зразками продукції. Натомість дослідницький потенціал, масштаби концентрації ресурсів, гнучкість у перерозподілі коштів характеризують особливу функцію корпорацій як лідерів у процесі створення і комерційної реалізації нововведень[7].

 

Закордонний досвід свідчить про активізацію інтеграційних процесів у машинобудуванні останнім часом. Так, на початку 2013 р. між представниками республіки Білорусь та РФ досягнуто згоди щодо інтеграції виробників автомобілів – групи компаній «КАМАЗ» та Мінського автомобільного заводу (МАЗ), яку буде здійснено на паритетних засадах. Очікується, що підписання документів про створення холдингу «Росбелавто» на базі «КАМАЗ» та «МАЗ» може відбутися вже восени 2013 р.[8]. Номенклатура товарів, що вироблятимуться новоствореною компанією, включатиме автобуси, вантажні автомобілі, автомобілі спеціального призначення та ін. Об’єднання дозволить уникнути конкуренції на традиційних ринках збуту між продукцією двох виробників та забезпечить координоване здійснення інноваційної діяльності на перспективних напрямках виробництва.

 

2. Недостатня реалізація потенціалу спільного виробництва товарів з іноземними партнерами. Налагодження спільного виробництва нових інноваційних товарів, що користуються попитом на внутрішньому і зовнішньому ринках, дозволить не тільки підвищити прибутковість, але і отримати нові технології або ноу-хау, що позитивно впливатиме на розширення інноваційного потенціалу підприємств. Вдалі приклади успішної реалізації потенціалу спільного виробництва у машинобудівній промисловості України переважно сконцентровані в автомобілебудуванні – організація виробництва автомобілів компаній GM, Skoda, Renault, Hyundai, Chery, Mahindra & Mahindra Limited, «Volkswagen Group» та ін.

 

3. Нерозвиненість великих комплексних центрів машинобудування з повним циклом робіт: дослідних, дослідно-конструкторських, випробувальних, інноваційних, виробничих, супроводження машин і систем машин в експлуатації, їхнього ремонту тощо[9]. Приклади створення і функціонування таких центрів поки що поодинокі. Так, у 2007 р. створено науковий парк «Київська Політехніка», який плідно співпрацює з органами державної влади, обласними та місцевими державними адміністраціями[10]. Серед замовників послуг парку - «Арселор Міттал Кривий Ріг», «Мотор Січ», «Нафтогаз України», «Антонов», «Укрзалізниця» та ін.

 

Найстарішим в Україні є технологічний парк «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона», яким протягом 2000-2008 рр. було реалізовано інноваційної продукції загальним обсягом на 8,8 млрд грн, що становило 71,7 % від всієї інноваційної продукції, реалізованої у зазначений період українськими технопарками. До 2015 р. планується збільшити частку проектів парку п’ятого технологічного укладу з 20 % до 40 %, шостого – з 20 % до 30 %.

 

Вдалим прикладом також є функціонування технопарку «Інститут монокристалів», який протягом 2000-2008 рр. реалізував інноваційної продукції на суму 3,0 млрд грн. Основними продуктами технопарку є функціональні матеріали, медичні технології, апаратно-програмні комплекси зв’язку, авіаційна техніка, контрольно-вимірювальні системи, сільськогосподарське обладнання, енергоефективне енергетичне устаткування та енергоефективні джерела освітлення.

 

4. Руйнування зв’язків з підприємствами й організаціями машинобудування Російської Федерації та інших країн СНД, у яких концентрувалась більшість провідних КБ і наукових установ, особливо високотехнологічних. Після розпаду СРСР велику кількість коопераційних зв’язків у машинобудівній промисловості було втрачено через закриття або перепрофілювання підприємств. Втрати вітчизняної машинобудівної промисловості через скорочення системи коопераційних зв’язків ілюструються прикладом виробництва літака Ан-124 розробки ДП «Антонов». Виробництво останніх зразків літака Ан-124 розробки ДП «Антонов» з комплектів, виготовлених ще за часів СРСР, було здійснено у 2004 р., після чого серійне виробництво Ан-124 не відбувалось. Причому наслідки розриву коопераційних зв’язків позначились насамперед на науково-дослідному секторі авіаційної промисловості, основні центри якого залишилися за межами України. Тому втрата зв’язку із цими організаціями стала для українського авіабудування вирішальним фактором інноваційного відставання[11].

 

5. Хронічна нестача кадрів, відсутність зміни поколінь, погіршення вікової структури працівників галузі. Між там, інноваційний потенціал машинобудівної промисловості може бути ефективно реалізований лише за умови відповідного кадрового забезпечення потреб галузі. Специфікою машинобудівної промисловості є широке використання різних технологічних процесів, управління якими вимагає глибоких знань різних видів науково-технічної діяльності. Натомість у машинобудівній промисловості з 1990 р. середньооблікова кількість найманих працівників скоротилась на 73,1 % і становила у 2011 р. 587 тис. осіб. Середній вік працюючих на багатьох машинобудівних підприємствах перевищує 55 років.

 

Середньомісячна номінальна зарплата у машинобудуванні у 2011 р. становила 2626,5 грн, що на 12,6 % менше за середню заробітну плату у промисловості (3003,5 грн). Невисокий рівень оплати праці працівників призводить до їхнього відпливу до інших, більш оплачуваних секторів економіки. Ураховуючи, що висока кваліфікація та уміння найманих працівників у машинобудівній промисловості, необхідні для оперативного та якісного виготовлення продукції, досягаються, як правило, при досвіді роботи у 10-15 років, відплив кадрів призводить до неможливості забезпечення спадкоємності генерацій робочих колективів.

 

Проблемою галузі є неповне використання робочого часу, втрати якого становлять 17-20 %. У середньому одним штатним працівником у машинобудуванні у 2010 р. відпрацьовано 79,7 % фонду робочого часу, у 2011 р. – 83,1 %.

 

Сьогодні підвищуються вимоги до кваліфікації працівників машинобудівної промисловості – як робітників, так і інженерно-технічних, фінансово-економічних працівників. У підготовці висококваліфікованих кадрів для машинобудівної промисловості зростає роль освіти та її якості. Слід зазначити, що у квітні 2013 р. КМУ затверджено Державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів для державних потреб у 2013 р., згідно з яким збільшено обсяги державного замовлення на технічні спеціальності за напрямками «електротехніка та електромеханіка», «машинобудування», «матеріалообробка», «металургія та матеріалознавство», «інформатика та обчислювальна техніка» тощо[12].

 

6. Неефективне виконання окремих цільових програм розвитку машинобудування, недостатні обсяги їхнього фінансування з держбюджету. Так, реалізація заходів «Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2008-2012 рр.»[13] у 2012 р. передбачала її фінансування з Державного бюджету України у розмірі 311,6 млн грн, тоді як фактично було профінансовано лише 35,8 % цього обсягу (111,5 млн грн)[14]. У 2012 р. Державну програму розвитку державних підприємств «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» і Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля»[15] було профінансовано на 79,8 %[16].

 

За даними Рахункової палати України, мету «Державної комплексної програми розвитку авіаційної промисловості України до 2010 р.»[17] не досягнуто, більшість її заходів не виконано[18]; неефективно та з порушенням законодавства виконувалась і «Державна програма розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу на 2007-2010 рр.» [19],[20].

 

7. Низький платоспроможний попит на інноваційну продукцію машинобудування, що певною мірою викликано недостатніми темпами становлення сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції в Україні, а також неспроможністю більшості вітчизняних товаровиробників виступати рівноправними партнерами на міжнародному ринку інноваційних товарів та послуг[21].

 

Слід відмітити, що на державному рівні сформовано законодавче підґрунтя для реалізації реформ у машинобудівній галузі України, впровадження інноваційних процесів на підприємствах, зокрема:

- у Державній програмі активізації економіки на 2013-2014 рр.[22] передбачено напрями щодо забезпечення розвитку конкурентоспроможного автомобілебудування, налагодження виробництва інноваційної сільськогосподарської техніки та обладнання для харчової і переробної промисловості та сільськогосподарських підприємств, забезпечення комплексної державної підтримки розвитку пріоритетних високотехнологічних галузей, розроблення та впровадження новітніх технологій, спрямованих на розвиток внутрішнього виробництва та інноваційної економіки;

- Національним планом дій на 2013 р. щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. передбачено стимулювання розвитку інноваційного машинобудування, зокрема, виробництва сучасних електропоїздів, електровозів, дизельних потягів і підвищення їхньої енергоефективності та екологічності, а також модернізацію тепловозів з метою зменшення витрат палива;

- у Державній програмі розвитку внутрішнього виробництва[23] активізація інноваційної діяльності у машинобудуванні визначається одним із головних чинників модернізації національної економіки. Програмою передбачено розроблення проекту Концепції Державної цільової науково‑технічної програми розвитку машинобудування на період до 2020 р., реалізація якої сприятиме розвиткові машинобудівного комплексу, створенню сучасних машин, механізмів та обладнання для потреб енергетичного, важкого, металургійного, транспортного та електротехнічного машинобудування;

- Законом України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу»[24] серед основних напрямів державної підтримки вітчизняного машинобудування виділено впровадження новітніх технологій проектування та виготовлення техніки і обладнання на підприємствах сільськогосподарського машинобудування та стимулювання їхнього технічного переоснащення;

- у квітні 2013 р. прийнято за основу проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми на 2013-2017 рр.»[25], якою передбачено вдосконалення існуючих космічних систем, розроблення і виготовлення зразків космічних приладів, створення національної супутникової системи зв’язку.

 

Підвищення інноваційного потенціалу машинобудівної промисловості України має відбуватись наступними шляхами:

- поглиблення і розширення напрямів міждержавного кооперування для більш повного використання виробничого, інноваційного та науково-технологічного потенціалу машинобудівної промисловості;

- оновлення основних засобів машинобудівної промисловості сучасними зразками обладнання та устаткування;

-  збільшення притоку інвестицій задля проведення технічної модернізації, розгортання виробництва нових видів інноваційної продукції, здійснення НДДКР;

- створення потужних інтегрованих національних науково-виробничих об’єднань, здатних концентрувати ресурси на розробці перспективних зразків машинобудівної техніки, забезпечувати високу ефективність використання таких ресурсів та спроможних інтегруватись у світові ланки з виробництва та збуту інноваційних товарів;

- активне створення (та заохочення вже створених) технопарків, технологічних інкубаторів на базі провідних освітніх та науково-дослідних установ[26];

- забезпечення дієвого механізму взаємодії ринку освітніх послуг та ринку праці, приведення системи підготовки технічних та наукових фахівців у галузі машинобудування у відповідність з потребами роботодавців, сприяння стажуванню випускників професійно-технічних училищ і технікумів машинобудівного комплексу в базових підприємствах машинобудування.

 

Для зміцнення інноваційного і науково-технологічного потенціалу машинобудівної промисловості необхідно:

- КМУ ініціювати внесення змін до Податкового кодексу України, передбачивши звільнення від податку на прибуток підприємств машинобудівного комплексу, які вкладають кошти в інноваційну діяльність, зокрема у проведення досліджень та розробок, у розмірі, пропорційному витратам підприємства на НДДКР, встановивши граничне обмеження таких знижок у розмірі не більше 50 % прибутку;

- КМУ, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України опрацювати питання щодо звільнення від сплати ввізного мита та ПДВ при ввезенні в Україну сировини, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів, які не виробляються в Україні, але необхідні для технологічного переоснащення вітчизняних машинобудівних підприємств;

- Міністерству економічного розвитку і торгівлі, Міністерству промислової політики, Міністерству освіти і науки України зміцнювати зв’язки між галузевими науково-дослідними установами та т