Зянько В. Глобалізація та інноваційний процес: їхній взаємовплив.// Економіка України.- 2006.- №2.- С. 84-90.

Автором зазначається, що технологічний розрив між Україною і промислово розвинутими країнами, які будь-що намагаються посилити свій вплив на світовому ринку, невпинно збільшується. Тож, на думку автора, постає нагальна проблема активного використання інновацій як засобу розвитку й адаптації до процесу глобалізації.

Запропоновано для розвитку інноваційної діяльності невідкладно реформувати існуючу в Україні систему оплати праці, підвищити вартість робочої сили. На думку автора, цей крок поставить перед підприємцями проблему економії. Це може дещо підвищити рівень безробіття і посилити конкуренцію на вітчизняному ринку праці, але змусить економити енергоресурси та інші фактори виробництва, підвищувати продуктивність праці. Розробка та впровадження новітньої техніки і прогресивних технологій стануть основним способом ведення конкурентної боротьби, завоювання нових ринків збуту. Отже, збільшиться попит на розумову працю інженерів, здатних ефективно працювати в умовах економічних змін, на авансцену вийдуть підприємці-новатори, щоб не лише впроваджувати традиційну, імітаційну чи залежну інноваційну стратегію, а й розробляти стратегію наступальну.

Щоб інтегрувати вітчизняну економіку у світогосподарський процес, автор пропонує підвищувати ефективність і конкурентоспроможність великих підприємств, зокрема, розвивати таку форму інноваційного підприємництва, як концерни. У концернах, на думку автора, можуть об'єднуватися підприємства промисловості, транспорту, торгівлі, банківської сфери для спільного здійснення наукомістких інноваційних проектів, що дасть змогу їхнім учасникам вирівнювати певні галузеві сезонні коливання і ризики, переводити капітал у перспективніші галузі.

Г.М. Сербина. Роль посилення впливу держави на інноваційну діяльність в Україні // Економіка та держава.- 2006.- №2.- С. 20-23.

В статті автором виявлено причини через які, українські підприємства не в змозі підтримувати необхідний темп розвитку та впровадження технологій. Серед них автор називає "розрив між технологічним станом розвинених країн світу та України…", "збитковість підприємств" та інші.

Також, автором досліджена еволюція пріоритетних напрямів науки та техніки за роки незалежності України.

Аналізуючи витрати держави на НДДКР, автор наголошує на необхідності їх збільшення до рівня 3 % від ВВП. Таким чином, пропонується перейняти стратегічний орієнтир ЄС щодо фінансування науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт.

Серед іншого, автор наголошує на потребі вдосконалення механізму активізації інноваційно-інвестиційних процесів, сприяння утворення промислових кластерів в країні.

Також, автором запропоновано приділити увагу наступним принципам інноваційно-інвестиційної політики держави: системності, наступності, ефективності, пріоритетності, наукової обґрунтованості та інтегрованості.

Є.В.Остропольська. Розвиток соціальної складової інноваційних процесів як чинник соціально-економічного зростання України.- Актуальні проблеми економіки.- 2006.- № 2.- С. 127-136

У статті висвітлено механізм розвитку соціальної складової інноваційних процесів, визначено основні шляхи сприяння інноваційному зростанню економіки України, досліджено соціальні процеси на мікро- і макрорівнях.

Автором зазначається що "тільки малому інноваційному бізнесу під силу справитися з вимогами суспільства до підприємств як основних джерел зниження напруженості в суспільстві". Автор наголошує, що малому бізнесу властива гнучкість і мобільність, вони здатні збільшувати зайнятість населення внаслідок створення нових робочих місць, підвищувати добробут населення за рахунок збільшення оплати праці та створення і впровадження нових товарів та послуг, спроможні розробляти нові технології виробництва й управління. Тому державі запропоновано наділяти більшою увагою розвиток малого інноваційного підприємництва, що дозволить Україні, в тому числі, вийти на якісно інший рівень регулювання соціальної сфери суспільства.