Моніторинг розвитку профільних досліджень

У монографії комплексно досліджено конкурентоспроможність української економіки як фактор забезпечення її стабільного та динамічного розвитку, а також активізації міжнародних інтеграційних процесів. Вперше зроблено порівняльний аналіз основних складових конкурентоспроможності економіки України (у тому числі із урахуванням міжнародних рейтингових оцінок), включаючи структурні процеси, ринок праці, підприємницьке середовище, екологізацію виробництва та дієвість державного впливу, насамперед через оподаткування. У практичній площині надано конкретні рекомендації та запропоновано концепцію програми підвищення конкурентоспроможності економіки України.

Автори монографії дослідили наступне коло питань: визначили загальну сутність конкурентоспроможності, у тому числі через аналіз підвищення конкурентоспроможності як фактору динамічного розвитку та участі в інтеграційних процесах та з'ясування світового досвіду підвищення конкурентоспроможності національної економіки. У роботі висвітлюються результати комплексного дослідження конкурентоспроможності економіки України та узагальнення світового досвіду реалізації політики конкурентоспроможності на рівні окремих країн та ЄС. Було проаналізовано місце України у міжнародних рейтингах конкурентоспроможності. Особливе місце в дослідженні посіло визначення особливостей структурних процесів в економіці України. Також у монографія детально досліджено питання щодо Ресурсного потенціалу України та нарощення її конкурентних переваг через інтенсивне впровадження інновацій, забезпечення кластерізації економіки та залучення фактору пільгового оподаткування.

Увага приділена з'ясуванню перспектив підвищення конкурентоспроможності економіки України та визначенню концептуальних засад таких програм. Враховуючи, що стратегічним курсом України є європейська інтеграція, для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки необхідно зосередитися не тільки на власних, але й програмних орієнтирах ЄС. Отже, однією із передумов виходу України на конкурентоспроможний шлях розвитку є сприйняття досвіду країн ЄС, а також інших розвинених країн.

На думку авторів, монографія сприятиме збільшенню уваги наукової спільноти до національної ідеї підвищення конкурентоспроможності України та підпорядкуванню економічних наукових досліджень необхідності формування відповідної стратегії із визначенням заходів державного впливу.

Дацюк С.А. Що таке інтелект? Хто такі інтелектуали та чого вони прагнуть? // http://www.pravda.com.ua/news/2007/8/30/63262.htm

Наукове дослідження присвячено розгляду цілого кола питань, у тому числі визначенню сутності інтелекту та його носіїв, тобто інтелектуалів, їх цілей, соціальної функції та соціальних цінностей, їх ролі в суспільних змінах та ін.

Існує ціла низка визначень категорії інтелекту, серед яких: розум; здатність до мислительної діяльності та пізнання; набір певним чином впорядкованої інформації про середовище та поняття, що об'єднує в собі пам'ять та мислення; вищий спосіб вирішення практичних та пізнавальних завдань. Так, основний зміст інтелекту - це категорія, пов'язана з мисленням, спрямованим на творче пізнання. Однак, навіть у самих інтелектуалів нема чіткого розуміння того, чим є інтелект.

За своєю первинною функцією інтелектуали - це люди мислительної діяльності з наміром розуміння та конструювання нового, які вміють та люблять розробляти нові уявлення, теорії, концепції, які мають складні мотиви життя. З погляду соціальної функції - інтелектуал це людина, яка займається мислительною діяльністю з досить складними до неї мотивами, тоді як розумним називають того, хто з будь-якої розумової діяльності шукає соціально-практичну вигоду, тобто керується досить простими мотивами.

Найцікавіше, що інтелектуалів у будь-якій сфері людської діяльності - 3-7 %. Звичайно, на появу інтелектуала впливають як вроджені розумові здібності, так і масова освіта. Але для того, щоб стати інтелектуалом, достатньо середнього рівня розумових здібностей, інколи й середньої освіти. Інтелектуала породжує інший інтелектуал в індивідуальному навчанні, при якому передаються не стільки знання, скільки вміння мислити, етика стандартних ситуацій інтелектуальної діяльності, традиції поведінки в життєвих ситуаціях поза інтелектуальною діяльністю, середовище спілкування, соціальні зв'язки.

Яка роль інтелектуалів у суспільних змінах та як вони переживають різне ставлення суспільства до них? На інтелектуалів у суспільстві має бути попит. А такий попит є не завжди. ХХ століття знало три періоди інтелектуально-наукового злету: 30-40 роки у фашистській Німеччині, 60-70 роки у СРСР, 80-90 роки у США. Саме в ці часи в цих країнах потреба в інтелектуалах була найбільшою і відповідно соціалізація інтелектуалів найвищою. Також для кожної з цих країн були характерні періоди інтелектуалізації та деінтелектуалізації. Деінтелектуалізація Німеччини в 50-60-ті була нищівною. Деінтелектуалізація США відбувається просто у нас на очах.

Інтелектуалізація 60-70-х в СРСР мала інерцію на 80-ті роки, але вже 90-ті були пов'язані з різкою деінтелектуалізацією. Деінтелектуалізація поглибилася розпадом СРСР. Так, сьогодні за статистичними даними, витрати на науку в Україні складають 0,3 % державного бюджету. Це при тому, що в Росії вони складають 1,3 %, а середньоєвропейський показник - 2-3 %. При цьому відомо: якщо держава вкладає в науку 2-3 %, то бізнес інвестує ще більше, а якщо держава вкладає менше 2 % - бізнес інвестує ще менше. Тобто держава тут є насамперед стрижнем ідеології, яка визначає мотивацію бізнесу до інтелектуалізації.

За даними Washington ProFilе, станом на 2005 р. 45 тис. вчених та технічних спеціалістів виїхали в США з України, а до США за цей же час з Росії - 63 тис. Населення України на 2001 р. - 48 млн чоловік, населення Росії на 2001 р. - 145 млн чол. Отже, з України на кожну 1 тис. людей виїжджали в США приблизно 0,9 вченого. А для Росії це показник становив 0,4. Отже, деінтелектуалізація в Україні більш як удвічі вища, ніж в Росії. 37 % інтелектуалів головною причиною еміграції назвали "сімейні обставини", 30 % - "можливість підвищення кваліфікації", і лише 21 % причиною назвали "роботу чи економічні можливості". Це демонструє специфічні цінності інтелектуалів.

На тлі чужих технологій та чужих найманих інтелектуалів, вітчизняні інтелектуали, які змушені боротися за елементарне виживання і які вже встигли інтелектуально деградувати, звичайно не є конкурентними. Так народжується замкнене коло інтелектуальної деградації та впевненість, що якісний інтелектуальний продукт можна замовити тільки за кордоном, що стає ще однією причиною інтелектофобії. Одночасно від інтелектофобії вмирає наука, оскільки інтелект, який не використовується, швидко втрачає форму. Суспільна комунікація деінтелектуалізується: науково-популярні передачі зникають, на ринку споживацька культура витісняє культуру інтелектуальну. Криза освіти стає тотальною. Бізнесмени намагаються долати такий стан речей навчанням своїх дітей за кордоном. Вузи - введенням принципів закордонної освіти та запрошенням закордонних викладачів. Чиновники намагаються міняти систему оцінок, атестацій, ввести світове визнання дипломів, нічого по суті не зміняючи.

Сьогоднішні вузи продукують зокрема інтелектуалів, які в своїй більшості матимуть зламані долі - вони або будуть змушені деградувати і знайти собі якесь інше заняття, або емігрувати. В результаті, найпрестижніші вузи країни готують майбутніх емігрантів. Тому Україна має не просто неефективну вищу освіту, а контрпродуктивну освіту, бо готує своїх високоосвічених громадян для життя в інших країнах з поламаними долями.

Інтелектуали мають не тільки виживати, але і розвиватися інтелектуально в деінтелектуалізованому суспільстві, тобто кожен день робити інтелектуальне зусилля, напружуючи творче мислення, навіть якщо його результати потрібні будуть не сьогодні. Подолання інтелектофобії має відбутися в різних сферах суспільного життя - у структурі бюджету, у розвитку теорії та методології, у мистецтві, у відродженні науки, в освіті, у політиці, в економіці, у бізнесі.

В. Сизонтов. Інфраструктура інновацій. Взаємодія інноваційних структур при впровадженні наукомістких розробок // http://www.novekolo.info/ua/news/publications/?_m=publications&_t=rec&id=1017&s=print

Спроби створити інфраструктуру для підтримки інноваційних проектів і підприємницького руху в Україні робляться вже давно. Першими стали організовуватись центри підтримки інноваційного підприємництва, з'явилися інноваційні фонди, потім технопарки, бізнес-інкубатори. Діяльність всіх цих структур є спрямованою на забезпечення сприятливих умов для комерціалізації наукомістких розробок, однак на практиці зіштовхується із цілою низкою проблем. За словами Л. Бірюкова, директора Київського відділення Української асоціації бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів, головною проблемою є довгий шлях від ідеї науково-технічної розробки до її впровадження.

Так, за відсутності в Україні розвиненого сегмента за назвою "Ангели бізнесу" - структур, що працюють зі стартовими проектами, інвестори не бажають мати справу з інноваційними ідеями, вимагаючи промислового зразка. Однак, отримання промисловий зразок неможливе без наявності робочої документації, проведення випробування та ін. Тому досить складно розпочати реалізацію навіть дуже перспективної ідеї. Сьогодні, за офіційною інформацією Асоціації бізнес-інкубаторів й інноваційних центрів, в Україні формально близько 60 бізнес-інкубаторів, а реально діє біля десятка. Це структури, де для починаючого підприємця створені умови для реалізації його бізнесу, його інноваційної ідеї, де він може одержати необхідний перелік послуг, навіть площу під офіс і, найголовніше, все це він одержує саме на умовах підтримки.

Бізнес-інкубатор надає йому цю площу спочатку безкоштовно, а через певний термін підприємець починає вже сплачувати за отримані послуги, і через 2-3 роки рівень його оплати сягає 100%. Наступний етап розвитку бізнес-інкубаторів - це співробітництво з технопарками, які мають виробничі потужності, верстати, устаткування, іншу промислову інфраструктуру, де підприємець може виготовити промисловий зразок та продемонструвати його потенційним інвесторам. Технопарки є тими структурами, з якими бізнес-інкубатори повинні тісно співпрацювати. Також доцільно співпрацювати й з територіями пріоритетного розвитку, ВЕЗ, консультаційними, сервісними, інформаційними підприємствами.

Так, в остаточному підсумку ефективність будь-якої діяльності вимірюється тим економічним ефектом, тобто поверненням фінансових ресурсів, які були вкладені в реалізацію ідеї. Чим вище віддача від окремого проекту, тим швидше така структура розвивається. При роботі з новими ідеями, наукомісткими технологіями й продуктами комерційний ризик інвестора завжди вище, ніж при роботі на традиційних ринках. Побачити перспективу у новій розробці не просто. Тільки для оцінки нових рішень потрібні тисячі експертів. Разом з Кібцентром Глушкова й Інститутом математичного моделювання Асоціація бізнес-інкубаторів опрацьовує технологію об'єктивної оцінки проектів, зокрема, механізм оцінки ефективності роботи експертів. Це передбачає, що оцінки експертами проекту, інвестор ухвалює рішення щодо його фінансування, а через якийсь час за результатами реалізації проектів складається рейтинг експертів. Якщо експерт підтримав проект, і той був успішно реалізований, то рейтинг експерта підвищується. Якщо проект одержав позитивну оцінку, але не був реалізований рейтинг експерта зменшується. Це створює систему експертних оцінок інноваційних ідей. Однак, найповнішу оцінку інноваційним проектам дає ринок, що рано або пізно все розставляє на свої місця.

О. Рожен. Кібернетичний калейдоскоп // Дзеркало тижня № 48 (677), 21.12.2007. // http://www.dt.ua/3000/3100/61444/

Публікація присвячена п'ятдесятиріччю створення в Києві Інституту кібернетики і розглядає сьогоднішній стан та перспективи розвитку цієї важливішої науки в Україні. Так, за словами директора Кібцентру й Інституту кібернетики НАНУ І. Сергієчко, у межах установи здійснюються різнобічні дослідження за актуальнішими напрямками. Наприклад, зі створення оригінальної системи з інтелектуальною відеокамерою для фіксації ситуації на дорозі, що перевершує за своїми можливостями закордонні зразки і якою вже зацікавилися в Китаї, Німеччині та ін. країнах. Система не тільки ефективна, а й дешевша за закордонні аналоги. На базі такої системи планується виготовити найсучаснішу систему для голосування, яка може підраховувати всі голоси за хвилини на всіх 35 тис. виборчих дільниць України. У світі вже створені подібні системи, однак вітчизняна кіберсистема для голосування, за словами вчених, оригінальніша значно дешевша за існуючі аналоги. Уже випробувана система електронного голосування, що дозволяє припинити голосування в парламенті чужими картками. Ця система, оснащена відеокамерою, може впізнавати депутата на його робочому місці навіть якщо він зробить нову зачіску або змінить костюм.

Іншою важливою новацією інституту став комп'ютер для спілкування із глухими й незрячими. Ціль розробки - створити систему комп'ютерного віртуального спілкування й навчання людям української мови жестів (для глухих людей) з можливістю голосового синтезу української мови (для незрячих). Використання такої віртуальної системи дасть можливість людям з фізичними обмеженнями працювати дослідниками в наукових установах. Наприклад, в Інституті кібернетики вони зможуть розробляти програми для комп'ютерів та ін..

Г. Костина, Т. Оганесян, В.Сараев. Шведский конкурс инноваций. Нобелевские премии // http://www.expert.ua/articles/12/0/4519/

Нобелівськими преміями цього року, були нагороджені ті інноваційні проекти, які вже перетворені в реальні технології та в більшості вже присутні на ринку. Так, лауреатів у трьох природничо-наукових номінаціях можна назвати видатними експериментаторами. Створення проривних технологій у генетиці, відкриття квантово-механічних ефектів на нанорівні у фізиці та детальна розробка базових механізмів найважливіших промислових реакцій у хімії - всі ці наукові досягнення були зроблені завдяки найвищій експериментальній кваліфікації вчених і їхньому вмінню знаходити нестандартні методики для рішення наукових завдань, що вимагають особливо креативного мислення.

Нобелівська премія 2007 р. з фізіології і медицини присуджена вченим зі США - М. Капечі й О. Сміту, з Великобританії - М. Евансу за відкриття принципів впровадження специфічних модифікацій генів у мишей за допомогою ембріональних стовбурних клітин, що дозволяє "виключати" гени або вносити в них зміни, а в результаті одержувати інформацію, як це впливає на формування генетичних захворювань. Моделі захворювань, створені за допомогою цього методу, дозволяють зрозуміти біохімію й фізіологію спадкових патологій.

Нобелівську премію з фізики 2007 р. отримали француз А. Ферту і німець П. Грюнберг - за відкриття ефекту гігантського магнетоопору. Колосальне практичне значення GMR стало очевидним ще десять років тому, коли в масове виробництво були запущені перші тверді магнітні диски, що працюють на базі відкритого ними в 1988 р. нового фізичного ефекту. Виявлений Фертом і Грюнбергом ефект можна розглядати як неокласичний зразок надпродуктивної взаємодії фундаментальної й прикладної складових сучасної науки. Народження нанотехнологій стало найважливішою передумовою відкриття GMR, яке, у свою чергу, стало потужним стимулом розвитку перспективнішої спинтроніки, яка сьогодні пропонує нанотехнологічному кластеру ідеї і рішення, які можуть знайти практичне застосування в матеріалах, приладах і пристроях майбутнього.

Головним хіміком 2007 р. Шведська академія наук визнала німця Г. Ертля за дослідження хімічних процесів, що відбуваються на поверхнях твердих матеріалів. Г. Ертль є одним з основоположників сучасної хімії поверхневих явищ, видатний експериментатор і методолог, протягом декількох десятиліть досліджував природу хімічних процесів, що відбуваються на межах 3-х фазових станів речовини - твердого, рідкого й газоподібного.

Д. Мельник. Поиграем на троих // Эксперт № 42 (138), 29.10.2007 // http://www.expert.ua/articles/12/0/4605/

Нобелівська премія з економіки за 2007 р. стала п'ятою в історії, присудженої за дослідження в області теорії ігор і прийняття рішень. Її отримали американські економісти: проф. Мінесотського інституту, уродженець Москви Л. Гурвиць, проф. Принстонського університету Е. Маскін і проф. університету Чикаго Р. Маєрсон. Визнання їм принесло дослідження з теми "Створення основ теорії оптимальних механізмів", присвячені механізму прийняття рішень в умовах неповної інформації. Головне питання теорії ігор: як здійснити угоду з максимальною користю для себе? Коли суб'єкт не знає, якою інформацією володіє і як поводиметься компаньйон або конкурент, потрібний механізм, що буде враховувати ймовірність того або іншого результату і пропонувати оптимальний варіант при певному рівні ризику. Саме як сукупністю окремих гравців зі своїми стратегіями є ринок Л.Гурвиця. За його теорією, механізм прийняття рішень - це гра, де всі учасники ринку посилають один одному певні повідомлення й де для кожної групи повідомлень визначений свій рівень доходу.

Незважаючи на довгу історію теорії ігор, наукове співтовариство оцінило її багатофункціональність лише недавно. Так, початок наукових пошуків ігрових теоретиків Дж. Неша, Л. Гурвиця й Р. Маєрсона прийшовся на 60-ті роки ХХ ст. При цьому перша в історії Нобелівська премія по теорії ігор була присуджена тільки в 1994 р. Зараз теорія ігор популярна як ніколи. На макрорівні вона застосовується при прийнятті рішень щодо протекціоністських дій країн або в олігополістичних змовах. Допомагає теорія ігор і на мікрорівні. Вічне питання конкуруючих компаній: скільки витрачати на рекламу? Не змовляючись, гравці одночасно збільшують рекламний бюджет і тим зводять нанівець всі зусилля.

О. Рубан. Взрывайте в правильном месте. 12.11.2007 // http://www.inno.com.ua/index.phtml?id=203&nid=737

Стаття присвячена аналізу ролі підривних і локальних інновацій в економічних процесах. Так, автор стверджує, що між глобальними підривними інноваціями і підтримуючими інноваціями існує проміжний клас - локальні підривні інновації, які заслуговують особливої уваги з боку вітчизняного бізнесу.

Так, класично розрізняють дві категорії бізнесів-інновацій - підтримуючі й підривні. Підтримуючі інновації спрямовані на вдосконалювання вже існуючих продуктів. Підривна інновація являє собою новий продукт або принципово нову пропозицію ринку. Доповнюючи й змінюючи одна одну, підтримуючи та підривні інновації визначають технологічні цикли в галузях і більш вузьких напрямках. Підтримуючі підганяють технологічний прогрес, удосконалюючи вже наявні продукти й технології, а підривні - розпочинають новий технологічний цикл.

Підривні інновації реалізувати складніше, ніж підтримуючі, в них закладено високі ризики й більша невизначеність відносно майбутнього ринку продукту. Підривні інновації можуть носити як глобальний, так і локальний характер. Вони не спричиняють в економіці революційних змін, а лише перевертають ринок у вузьких підгалузевих нішах, рідко одержують настільки ж широку популярність, як глобальні інновації, однак це не зменшує їхнього значення для бізнесу. Крім нових ринків, локальні підривні інновації надають бізнесу істотний виграш у конкурентоспроможності, оскільки їх виконавці одержують довгострокову конкурентну перевагу. Також дослідження підтверджують важливість єдиного інформаційного поля: найчастіше ідеї підривних інновацій і радикально нові технології приходять із боку інших, іноді дуже далеких областей і галузей.

Оскільки епоха саме глобальних підривних інновацій уже закінчилася, а ера інших - ще не наступила, то локальні підривні інновації могли б допомогти вітчизняним компаніям вийти в різні сегменти світового ринку. На них і варто звернути особливу увагу.

М. Бердичевская. Золотые головы - пустые карманы. 10.12.2007 // http://www.inno.com.ua/index.phtml?id=203&nid=740

Підсумки Другого Національного конкурсу інновацій журналу "Експерт", підтвердили, що інноваційний процес в Україні здійснюється занадто повільно, головною причиною цього є неефективний менеджмент, а вітчизняні винахідники практично не вміють адаптувати свою продукцію до вимог ринку

Дев'яносто п'ять інноваційних проектів, що на 44% менше, ніж торік, розглядала експертна рада з представників науки. 54 учасники потрапили в ІІ тур, де вже фахівці з венчурних компаній, міжнародних фондів та бізнес-асоціацій оцінювали проекти і рекомендували до публічних презентацій 28 проектів, з яких 9 стали офіційними переможцями конкурсу. Майже всі проекти-переможці спрямовані на рішення проблем національного масштабу, в сфері енергетичної незалежності, екологічній безпеці й економічності різних виробництв, зниження смертності населення та ін., а тому претендують на розробку державних стратегій і очікують від держави підтримки. Результати конкурсу знову довели, що українські новатори насамперед націлюють свої ідеї на застосування усередині країни, відмовляючись навіть від співпраці з іноземними інвесторами. Як і торік, інноваційні проекти у цілому відповідали найбільш затребуваним ринком галузям науки: з 95 проектів 23 були розробками у сфері IT технологій і телекомунікацій, 18 - біотехнології й медицині та енергетики і енергозбереження.

Неординарних та цікавих проектів було достатньо, тому конкурс виконав своє завдання, продемонструвавши стан наукових розробок у країні і ступень зацікавленості в них бізнесу. Однак стає фактом: переважна більшість підприємців не вірять у здатність вітчизняних вчених якісно оформляти свої розробки для ринку, а винахідники вважають, що складання грамотних бізнес-планів не є їхньою справою. Лише 30% інноваторов замислювалися про комерційне застосування своїх проектів.

Інформаційна записка з інновацій. Джерело: ІНВУР // http://www.novekolo.info/ua/news/publications/?_m=publications&_t=rec&id=1328&s=print

Стаття присвячена особливостям та напрямкам розвитку інноваційного процесу в Росії. Автор відзначає, що інновації можливі не лише у сфері підприємницької діяльності. Нововведення, зміни можливі у всіх сферах діяльності людини: інновація - це ідея, що має своєю метою знайти економічний зміст і бути затребуваною суспільством. Відповідно, інноваційна діяльність - це процес здійснення інновацій. В другій половині XX сторіччя науково-технічний і технологічний фактори набули визначального значення в національній економіці багатьох країн світу. В їх основу лягли новітні досягнення НТП. Крім військово-технічної переваги, технологічне лідерство означало досягнення високої конкурентоспроможності та більших прибутків. Однак ефективні форми організації інноваційного процесу можливі лише за тісної інтеграції науки, виробництва і збуту. Така інтеграція сприяє прискоренню розробки нового виробу, його проходження від виникнення технічної ідеї до появи продукту.

У Росії в даний час розірваний природний ланцюг: фундаментальна наука - прикладні дослідження - промисловість. Нові технології і винаходи не йдуть у виробництво, державний сектор науки слабшає, а незміцніле підприємництво - змушено спиратися на сировинні, а не на інтелектуальні ресурси.

За статистикою, сьогодні частка впроваджених російських розробок у світовому відношенні складає всього 0,3 %, тоді як їх частка у США - 36 % від світових. Однак, фінські фахівці, що займаються пошуком у Росії технологій з ринковою цінністю, називають цифру в 200 тис. невикористаних патентів, у тому числі 120 тисяч технологій для продажу. Глобалізація ринку, що передбачає вступ Росії у СОТ, а також весь світовий досвід диктують необхідність переходу економіки країни на інноваційний шлях. Для досягнення цієї мети у Росії є два шляхи. Перший - створення знань, що зв'язано з освітою та фундаментальними дослідженнями. Другий - включення хайтека в реальну економіку.

Держава повинна займатися освітою і фундаментальними дослідженнями. У першу чергу, це інфраструктура: фінансова, інноваційна, кадрова, технологічна, правова. Держава є каталізатором інновацій за рахунок цільового фінансування, виділення сектора критичних технологій, має виступати як гарант для приватного інвестора щодо незмінності правил. Нарешті, держава регулює відносини між усіма гравцями на поле. Саме на цих принципах російським урядом розроблені Основи політики РФ в області розвитку науки і технології на період до 2010 року і подальшу перспективу, що визначає розвиток науки і технологій як вищій пріоритет РФ. Основними напрямками політики держави в області розвитку науки і технологій, стали: розвиток фундаментальної науки, найважливіших прикладних досліджень; удосконалювання державного регулювання розвитку науки і технологій; формування національної інноваційної системи; ефективне використання результатів науково-технічної діяльності; збереження і розвиток потенціалу науково-технічного комплексу; інтеграція науки й освіти; розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва.

Пріоритетними напрямками розвитку науки, технологій і техніки Російської Федерації названі: інформаційно-телекомунікаційні технології й електроніка; космічні технології; нові матеріали і хімічні технології; перспективні озброєння, військова і спеціальна техніка; виробничі технології; технології живих систем; паливо й енергетика; транспорт; екологія і раціональне природокористування.

В. Гаташ. "Небезпечне знання": як не загинути від власного розуму? // Дзеркало тижня. № 37 (666), 12.10.2007 // http://www.dt.ua/3000/3100/60681/

Публікація присвячена монографії "Опасное знание" в "обществе риска", яку підготували харківські автори і яка першою роботою, присвяченою природничо-науковим і філософським аспектам перетворення сучасної фундаментальної науки та високих технологій на чинник соціального ризику.

Книга містить дві частини. Перша - проф. В. Глазко, який є генетиком та біотехнологом. Її назва - "Технология управляемой эволюции - стратегия выживания человечества. Точка зрения генетика". Друга частина "Наука и технологии в обществе риска. Точка зрения философа" підготовлена доктором філософських і кандидатом біологічних наук В. Чешко. Вчений вважає, що сучасна наука та технології є неусувним джерелом соціальних ризиків різного рівня. І людство підійшло до рубежу, коли воно має контролювати не лише використання конкретних технологій, а й сам перебіг наукових досліджень, прораховуючи наслідки до того, як вони зможуть дестабілізувати розвиток людства або загрожувати його існуванню. Так, потужна промисловість забруднює повітря й воду, пестициди отруюють ґрунт і рослини, а "мирний атом" обернувся чорнобильською катастрофою. Подальші успіхи дослідників у різних галузях діяльності показали, що проблеми "зворотного боку" не лише множаться, а й виростають до небезпечних масштабів.

Нанотехнології обіцяють вже через один-два десятки років створити універсальні пристрої, наприклад, нанороботи, які зможуть проникати в організм людини, аби "відремонтувати" ті чи інші клітини. Однак поки невідомо, як саме наночастинки взаємодіятимуть із довкіллям, у тому числі з біосферою. Що ж до генетично модифікованих продуктів, то всі чули про небезпеку вживання цієї їжі. Тому не вщухають дискусії про їхній можливий небезпечний і необоротний вплив на біосферу - у більшості країн існують законодавчі обмеження, а в деяких і цілковита заборона ГМ-інгредієнтів у продовольчих товарах.

Сьогодні знання стало небезпечним, оскільки людство не в змозі не лише контролювати, а й передбачати наслідки використання нового знання про людину й довкілля. У результаті з кінця ХХ століття процес наукового пізнання почав поступово розшаровуватися на два складники. На традиційне знання, мета якого - створити технології перетворення світу відповідно до інтересів і потреб людини; і на застережне знання, яке заздалегідь прораховує вплив інновацій і перетворювальну діяльність людини на суспільство, природу і найближчий космос. Обидва складники розвиваються паралельно, і один живить інший.

Західні дослідники бачать кілька можливих сценаріїв розвитку. Перший - подальші дослідження в галузі генетики і генних технологій повністю блокуються політичними, юридичними та іншими засобами. Людство при цьому зберігає своє "обличчя", але різко скорочує чисельність. Другий - усі заборони, що існують нині у сфері розвитку генних технологій, руйнуються, а люди вирішують всі проблеми виживання з допомогою генетики, змінюючи вигляд біосфери в цілому. Третій - у разі зіткнення цивілізацій, використовується генно-інженерна зброя, спрямована проти носіїв певних генів, котрі характерні для тієї чи іншої нації. У результаті на Землі різко змінюється їхнє чисельне співвідношення. І тільки четвертий варіант означає можливість збалансованого розвитку генної технології та технології управління людською свідомістю. Люди заздалегідь ставлять певні межі досліджень і виробляють механізм вирішення новопосталих проблем. Вони ефективно контролюють розвиток фундаментальної науки і створених на її основі технологій, зберігаючи потенціал їх розвитку.

Таким чином, вказана монографія робить свій внесок у започатковану в світовій науковій літературі дискусію на цю тему. Її цінність у тому, що вона дає читачеві змогу відчути всю глибину проблеми, а вченого стимулює до більш тверезого і критичного підходу до неї.

О. РОЖЕН. Година "Х" для українських винахідників, або Наскільки правда те, що бажання уряду вступити до СОТ поховало надії наших кулібіних та Едісонів // Дзеркало тижня. № 35 (664), 22 - 28 вересня 2007 // http://www.dt.ua/3000/3100/60529/

Публікація присвячена аналізу двох точок зору щодо рішення уряду про збільшення зборів за патентування винаходів у 20 разів. У Національному інформаційному агентстві "Укрінформ" відбулася прес-конференція, на якій відбувалось обговорення та було озвучено разючі факти. Доповідачі повідомили, що це - катастрофа для українського винахідництва.

Тема, порушена на прес-конференції, дуже складна. У ній професійно розбирається дуже мало людей у країні. Для того щоб усвідомити, наскільки відрізняються різні бачення проблеми, нижче наводяться думки представників двох напрямів стосовно головних питань: перша - у викладі Ю.Капіци, друга - І. Абдуліної.

За словами Ю.Капиці, директору Центру інтелектуальної власності і передачі технологій НАН України, у вересні уряд, в обмін на членство у СОТ, різко підняв ціни на патентування українських винаходів, що було зроблено з метою створення рівних умов сплати зборів вітчизняними та іноземними заявниками. Щоб не допустити ухвалення постанови в наявному вигляді, запропонувати інші варіанти вирішення проблеми до Кабміну звернулися Рада національних асоціацій товаровиробників, Міністерство промислової політики, НАНУ, АМНУ, акад. В.Семиноженко та ін. вчені.

Так, згідно проекту постанови, підготовленої Мінекономіки та Міністерством освіти і науки України, збори за патентування винаходів підвищуються в середньому в 20 разів, а за підтримання дії патентів - у 35 разів. В наслідок цього за отримання патенту на винахід і перші роки його підтримання оплата становитиме близько 9 тис. 100 грн., що призведе до втрати пакетів винаходів українськими підприємствами, монополізації ринку України іноземними власниками патентів. Крім того, оскільки у проекті передбачено пільги для фізичних осіб, то усе, що створюється держсектором, може перейти до приватних рук. Однак, подібне збільшення тарифів не торкнулось інших пострадянських країн. Нині ставки зборів за патентування винаходів в Україні в 3,7 разу вищі, ніж у Вірменії, яка є членом СОТ із 2003 р., у 2,1 разів - ніж у Киргизстані (у СОТ із 1998 р.) і в 1,5 разу вище, ніж у Молдові, яка в СОТ із 2001 р.

За словами І. Абдуліної, головного редактору журналу "Інтелектуальна власність", до обговорення постанови було залучено всі зацікавлені міністерства, у тому числі і Міністерство економіки, яке всім запропонувало підготувати цивілізовану шкалу оплати. Однак, згідно з Паризькою конвенцією, яка була підписана, країна має забезпечити рівні умови всім представникам. Так, основна маса винахідників не спроможна кваліфіковано обговорювати подібні теми. Тому широкого обговорення і не могло бути, оскільки бракує освіченої, по-громадянському налаштованої верстви, готової адекватно реагувати на ситуацію.

На думку Абдуліної, якщо Україна може втратити в наслідок вказаного рішення лише свою нездатність конкурувати у світовому розподілі праці в інноваційних умовах. Високі технології потребують постійної наукової роботи з їх створення, яку, на жаль, через тривале недофінансування вітчизняної науки стало важко здійснювати. Необхідно чітко розмежовувати фундаментальні та прикладні дослідження. Для перших необхідне належне державне фінансування, а для других - умови має диктувати ринок, однак на нові позиції виходить наявність охоронного документа, тобто патенту, який необхідний щоб організувати успішну промислову діяльність з виходом на світовий ринок. А фінансовий успіх і буде головним критерієм результативності проведеної роботи. Також, за словами І. Абдуліної, якщо заявку подає фізична особа, то вона має заплатити лише близько 40 гривень від суми збору за заявку у 800 гривень.

У будь-якому випадку, можна констатувати, що якщо держава усунулася від прямої підтримки винахідників, однак вона не може залишити їх напризволяще, а має подбати про відповідну інфраструктуру: наприклад, створити і фінансувати бізнес-інкубатори, де винахідник міг би спробувати втілити свій винахід у життя.

О. Сидоренко. США, Швейцарія та Данія очолили рейтинг ВЕФ за індексом глобальної конкурентоспроможності. Дзеркало тижня // № 42 (671), 18.11.2007 // http://www.dt.ua/2000/2020/61061/

У жовтні 2007 р. Всесвітній економічний форум представив до уваги світової спільноти Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2007-2008. Так, згідно цьогорічного рейтингу глобальної конкурентоспроможності, Україна перебуває на 73-й позиції, опустившись на чотири сходи в порівнянні з торішнім показником (внаслідок зміни методології торішня 78-я позиція нашої країни відповідає 69-й). Україна поступилася таким країнам, як Литва (38-те місце), Латвія (45), Угорщина (47), Польща (51), Хорватія (57), Росія (58), Казахстан (61), Узбекистан (62), Азербайджан (66), В'єтнам (68), Бразилія (72). За рейтингом, перелік недоліків економіки України включає 92 позиції, серед яких: інфляція, торговельні бар'єри, податковий тягар, обмеження руху капіталу, неефективна антимонопольна політика, якість автомобільних доріг та авіа-інфраструктури, професіоналізм керівників вищої ланки, "витік мозків", темпи поширення туберкульозу та Вілу, середня тривалість життя та ін. Найнижчі результати - за категоріями: довіра суспільства до політиків (107-ме місце), захист прав інтелектуальної власності (108), ефективність використання державного бюджету та незалежність судової системи (111), "якість інститутів" (115), захист прав власності (118), прозорість прийняття урядових рішень (119), неетична поведінка компаній (128 місце) та ін.

За світовим рейтингом конкурентоспроможності бізнесу лідером залишаються США. Україна, як і торік, має лише 81-те місце після Азербайджану (78), Пакистану (79) і Танзанії (80). Також Україна була прорейтингована за індексом економічної свободи. У 2007 р. серед 161 країн світу Україна зайняла 125-ту позицію і була охарактеризована як "в основному економічно невільна країна", істотно поступившись, наприклад, Латвії (41-те місце), Болгарії (62), Румунії (67), Молдові (81), Польщі (87) та Росії (120). Для порівняння, у 2006 р Україна мала 99-у позицію серед 157 країн. Згідно рейтингу поширення корупції, за яким 2007 р. були проранжовані 179 країн, Україна зайняла 118-те місце - після Молдови, Мозамбіку, Замбії, Руанди й Уганди. Тоді як ще торік наша країна займала 99-ту позицію з 163. За індексом глобалізації, що складається з 14 показників економічної, політичної, технологічної й соціальної інтеграції, Україна посіла 43-те місце з 72 країн, погіршивши торішній результат на чотири позиції.

Таким чином, за останній рік Україна на міжнародній арені, продемонструвала стабільну тенденцію - суттєве погіршення економічних, соціальних, політичний та інституційних показників функціонування суспільства.

Т. Галковська. Управління фінансами вузу: за наказом ректора чи за законами ринку? Дзеркало тижня // № 35 (664), 28.09.2007 // http://www.dt.ua/3000/3300/60496/

В останні десятиліття минулого століття державне фінансування вузів у всьому світі почало скорочуватися, й університетам довелося шукати різноманітні шляхи виживання в глобальному конкурентному ринковому середовищі. У результаті освітню діяльність було переведено на нові організаційні методи, завдяки чому класична вища школа вижила та сформувала міжнародний ринок освітніх послуг ємністю близько 50-60 млрд дол. США. Головним завданням керівників приватних і державних вузів став пошук джерел фінансування. Не були винятком у цьому плані й українські вищі навчальні заклади, які позитивно сприйняли західні ідеї. Було відкрито різні благодійні фонди, з'явилися платні відділення, курси. Словом, виявилося, що знайти гроші не є проблемою, труднощі виникли з ефективним управлінням ними.

Невміння оперативно управляти фінансовими потоками заважає багатьом із них позбутися багаторічних боргів, затримок із виплатами зарплати тощо, а отже, приймати відповідальні рішення та планувати роботу. Зазвичай уся фінансова інформація розрізнена, нею окремо володіють керівники різних підрозділів.

Змінити ситуацію спробували в Донецькому національному університеті, де розробили та апробували систему фінансового менеджменту ВУЗу. Ця система є комплексним вирішенням проблеми управління фінансовими ресурсами, спрямована на підтримку конкурентоспроможності вузу. Вона дозволяє не лише виконувати повсякденну роботу з бухгалтерського обліку, оперативно управляти коштами, а й створити єдиний інформаційний простір вузу, до якого включені будь-які, навіть найменші підрозділи.

За два роки роботи з цією системою в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського підвищилася оперативність одержуваної інформації та її достовірність. Система дозволила реалізувати принцип комплексного підходу до управління фінансово-господарською діяльністю, вдалося змінити зміст і характер роботи працівників обліково-фінансової служби. А керівники цих служб здобули можливість краще планувати діяльність співробітників, контролювати виконавчу дисципліну.

Сьогодні розроблена донецькими вченими система фінансового менеджменту вищого навчального закладу впроваджується в десяти вузах країни, Міністерстві освіти і науки України. Як стверджують автори, їхня розробка універсальна й може застосовуватись на об'єктах зі схожими умовами функціонування. Система цілком спроможна стати базою для перспективного розвитку вітчизняної вищої освіти. Головне - щоб це усвідомили ректори вітчизняних вищих навчальних закладів, оскільки щоб вижити в конкурентних умовах, старого досвіду уже скоро буде недостатньо, і вузи, які не зможуть відмовитися від управлінського консерватизму, змінити саму філософію менеджменту, змушені будуть закритися або ввійти до складу потужніших і ефективніших підприємницьких університетів.

Є. Пилянкевич. Інноваційна економіка в Україні: "...Вибирайтеся своєю колією" // Дзеркало тижня. № 36 (665), 5.10.2007 // http://www.dt.ua/3000/3100/60576/

Дослід присвячений тому, як сприймається інноваційний процес у суспільній свідомості нашої країни, що насамперед вимагає визначити, що таке інновація і навіщо вона потрібна. Відповідь була блискуче сформульована засновником російської Національної інноваційної системи Б. Салтиковим: "Інновація - це продане нововведення". Ключовий термін - продане.

Оскільки в питаннях продажу вирішальна роль належить покупцю, спробуймо з'ясувати, хто це нововведення купить, навіщо і за яких умов. Це й буде відповідь на запитання - чи потрібна інновація, і кому. Покупець це підприємець, який має вносити зміни до свого бізнесу, щоб підвищити його конкурентоспроможність. Якщо компанія має досить міцні позиції на ринку, її продукція знаходить попит і не відчуває тиску з боку конкурентів, жодні інновації їй не потрібні. Вона зацікавлена в тому, аби не відбувалось жодних змін. Венчурному бізнесу тут місця немає, і послуги вчених, консультантів або бізнес-інкубаторів затребувані мало. Якщо ж становище на ринку підприємця не задовольняє, він змушений вдаватися до кардинальних змін. На досягнення конкурентної переваги спрямовуються ресурси, заради цього він ризикує.

У середині ХХ століття для вирішення нових завдань довелося створити систему управління інноваціями, яка, своєю чергою, породила системи управління інноваційними проектами. Справжню цінність цього управлінського нововведення у США усвідомили лише через сорок років, а в Росії - наприкінці 90-х років. Але приклади Індії, Ізраїлю та Фінляндії свідчать, що аналіз ситуації із прицілом на особливості економіки держави, її пріоритети і проблеми, зазвичай приводить до створення оригінального рішення. Тобто створені й ефективно використовуються управлінські технології для інноваційного процесу.

Завершення холодної війни привело до того, що державне замовлення військової орієнтації перестало бути головною рушійною силою науково-технічного прогресу.

Сум'яття в управлінні науковими розробками призвело до цілком парадоксальних результатів. Розробку, яка відкрила інформаційну еру - персональний комп'ютер, - було зроблено в гаражі, а всесвітня мережа Інтернет виникла через те, що вчені не захотіли розлучатися з проектом, коли керівництво США припинило фінансування робіт. Найвидатніше фундаментальне відкриття останніх десятиліть - розшифрування геному та створення генної інженерії - також виконане у приватних фірмах без будь-якого державного замовлення. Цей список підтверджує що значно цікавіше проаналізувати не просто механізми успіху, а те, за якими законами ці механізми створювалися. І, опанувавши методологічними принципами інноваційної логістики, домогтися такого ж успіху в нашій країні - замість спроб побудувати українську Силіконову долину або аналоги індійських технопарків. З неодмінною умовою - створення для кожного такого рішення адекватної системи управління, побудованої на засадах інноваційного менеджменту.

І. Кучма. Прибуткова відкритість // Дзеркало тижня // № 41 (670), 10. 11. 2007 // http://www.dt.ua/3000/3994/61007/

Бізнес в інформаційному суспільстві, а тим більше у суспільстві знань, потребує нових творчих підходів. Один із прикладів інновацій - безплатний пошуковий ресурс Google Scholar, що вирішує проблему пошуку наукової літератури. Його використовують науковці з усіх країн світу, і переваги цього ресурсу для науковців очевидні. Які ж зиски можуть отримати українські видавці журналів від співпраці з Google Scholar? Збільшити популярність онлайнових журналів та безплатно оцифрувати свої архіви журналів для онлайнового доступу. Так, видавці, які беруть участь у цій програмі, залишаються власниками авторського права, оскільки з Google укладається лише угода про надання послуг. Оцифровані статті повністю доступні всім користувачам для некомерційного використання. Оцифровані журнальні статті включаються у пошукові індекси Google - Google Web Search та Google Scholar. Видавці можуть посилатися зі сторінки змісту своїх журналів на оцифровані статті Google, отже, користувачі можуть мати доступ до статей з веб-сторінок видавця.

Іншим успішним прикладом став проект Connexions Університету Райса, Х'юстон, США. Connexions - неприбутковий видавничий проект, спрямований на створення підручників та навчальних матеріалів, який створює можливості для ширшого доступу до якісних навчальних матеріалів безплатно он-лайн. Можна отримати ці ж навчальні матеріали за невелику плату у друкованому вигляді. Попит на матеріали Connexions - щомісяця понад 20 мільйонів запитів, 600 000 відвідувачів з більш ніж 200 країн світу. Connexions також запрошує до співпраці українських видавців і науковців. Сьогодні це актуально як ніколи. Так, наприклад, за Законом України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" передбачає полегшення доступу та забезпечення створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів: створення необхідної технічної і технологічної інфраструктури, електронних інформаційних ресурсів в архівах, бібліотеках та музеях, науково-дослідних установах з визначенням вимоги щодо обов'язкового зберігання в єдиному електронному форматі результатів наукової діяльності та забезпечення вільного доступу до результатів досліджень, створених за кошти Держбюджету України".

Сьогодні Connexions є найбільшим популярним відкритим освітнім ресурсом, який використовують як при традиційному, так і для дистанційного навчання у різних країнах світу. Найактивніші сфери - музика, інженерна справа, фізика, хімія, біоінформатика, нанотехнології, історія. Нині Національна рада професорів з освітнього адміністрування США створює у Connexions базу знань з лідерства та адміністрування, яка замінить їхні наявні друковані матеріали. Такий проект може стати успішним прикладом для інших науково-професійних товариств і журналів.

Ще один важливий аспект діяльності Connexions - фаховий контроль якості матеріалів. Відбувається перевірка матеріалів на оригінальність, і факти плагіату одразу вилучаються. А університети, видавництва та наукові товариства застосовують так звані лінзи, сертифікуючи матеріали як якісні і рекомендовані до використання. Такий підхід змінює традиційну систему додрукового рецензування матеріалів. На зміну йому приходить рецензування після публікації матеріалів. Таке рецензування здійснює спільнота фахівців і рекомендує або не рекомендує подальше використання цих матеріалів.

О. Приходько. Стовбурові клітини зі шкіри. Схвалено Ватиканом. Дзеркало тижня // № 46 (675), 7.11.2007 // http://www.dt.ua/3000/3450/61269/

Г. Костина. Зародыша оставили в покое. 10.12.2007 // http://www.inno.com.ua/index.phtml?id=203&nid=738

Сенсаційне повідомлення про те, що японським ученим удалося перетворити клітини шкіри в стовбурові клітини, на минулому тижні встигло не тільки облетіти всі світові ЗМІ, але й отримало підтримку і схвалення Ватикану.

Про існування потужних ембріональних неспеціалізованих клітин, здатних перетворюватися на клітини, що володіють усіма функціональними особливостями спеціалізованих тканин, світ дізнався ще 1998 р., і зіштовхнувся з нерозв'язною етичною проблемою: чи варто задля можливості врятувати хворих, які страждають на онкопатології, хворобу Альцгеймера, Паркінсона, цукровий діабет, інші захворювання, руйнувати людське життя, що вже зародилося? Ще більші етичні побоювання викликали плани з клонування людських зародків із метою одержання ембріональних стовбурових клітин.

Нещодавно японським вченим Кіотоського університету вдалося створити багатофункціональні стовбурні клітини зі звичайної шкіри, не застосовуючи клонування або використання людських ембріонів. Були використані звичайні клітини людської шкіри (фібробласти), які за допомогою чотирьох генів змінювалися у "багатофункціональні стовбурні клітини". З останніх можливо "конструювати" будь-які органи людського тіла, м'язові групи або нервові вузли.

Однак дорослі стовбурні клітки уступають ембріональним, оскільки у них є кілька принципових відмінностей. По-перше, дорослі стовбурні клітки потрібно витягти з людини, а будь-яке впровадження в організм може приносити шкоду. По-друге, вони повільніше нарощуваються, і одержати їх велику кількість важко. По-третє, вони можуть бути дуже нестабільні під час культивування. По-четверте, у деяких випадках введення навіть власних культивованих стовбурних кліток може викликати розвиток пухлини. По-п'яте, з них можна одержати лише обмежену кількість типів кліток. Як обіцяють учені, доведення методики до готовності потребує кількох років. Утім, процес може бути істотно прискорений як за рахунок "гальванізуючого" ефекту першого успіху, так і за рахунок надзвичайно жорсткої конкуренції в цій царині. Адже тепер проблем із державним фінансуванням досліджень не передбачається навіть у США.

Технорама: Шукайте і знайдете // Дзеркало тижня. № 38 (667), 19.10.2007 // http://www.dt.ua/3000/3994/60739/

Згідно з підрахунками аналітичної компанії comScore інтернет-користувачі в усьому світі щохвилини роблять близько 1,4 млн пошукових запитів в Інтернеті. Найбільше запитів отримує Google. Ще одним лідером став китайський пошуковик Baidu.com, позиції якого особливо сильні в Південній Кореї та Китаї.

За узагальненими даними аналітиків компаній comScore і Nielsen/NetRatings, у серпні 2007 р. близько 60% усіх пошукових запитів (понад 37 млрд) припало на Google. Показово, що на найбільшому сьогодні інтернет-ринку - у США частка Google нижча за загальносвітову - близько 50%. На другому місці у світі за кількістю запитів - Yahoo із 8,5 млрд на місяць, далі йде Baidu.com - 3,3 млрд, Microsoft - 2,2 млрд запитів і NHN із 2 млрд запитів щомісяця.

Ще один значимий момент у статистиці, пов'язаній з інтернет-пошуком, - фінансова віддача, яку отримують від роботи цієї інфраструктури. Тут лідером знову є Google, який щорічно має майже 30% фінансового приросту виторгу від послуг пов'язаних із пошуком.

Н. Гоцуєнко. Пропозиція, від якої важко відмовитися. Великі європейські бренди полюють на українських спеціалістів // Дзеркало тижня. № 36 (665), 5.10.2007 // http://www.dt.ua/2000/2675/60613/

Ситуація на вітчизняному ринку праці викликає у фахівців дедалі більшу тривогу. Компанії Центральної та Східної Європи, переживаючи кадрову нестачу, розпочинають пошук персоналу у сусідніх державах, а Україна, не витримуючи конкуренції, продовжує втрачати кадровий потенціал. Це відбувається незважаючи на те, що зарплати працівників особливо затребуваних професій зростають прискореними темпами. Річ у тому, що західні компанії сплачують у кілька разів більше та створюють кращі умови для праці і життя. В умовах загострення демографічної кризи від розв'язання кадрової проблеми в усіх її аспектах вирішальною мірою залежить рівень конкурентоспроможності країни.

Ринок праці в Україні неоднорідний як у розрізі регіонів, так і щодо попиту на професії. За даними порталу з працевлаштування Rabota.ua, найбільший попит на кадри у столиці, а найбільш затребувані на ринку праці - менеджери з продажів, збуту і закупівель - 10,6% від загальної кількості вакансій, економісти і фінансові працівники - 10,57 %, програмісти, тестувальники, системні адміністратори - близько 8 %, інженери, технологи, проектувальники - 7,4 %.

За останні місці найбільше зросли зарплати у веб-програмістів та інженерів. Відтак початкові заробітки цих спеціалістів сягнули 951 і 715 у.о. Однак, це зростання зарплат незначне, і вітчизняний роботодавець не може скласти конкуренцію західним корпораціям. Це викликає бурхливий розвиток рекрутингу. Великі європейські бренди у повну силу полюють на українських спеціалістів. Висока заробітна плата є серйозним аргументом для людей затребуваних професій. Ця ситуація примушує українські компанії приділяти особливу увагу кадровим питанням, управлінню персоналом. Однак, протистояти кадровій експансії дедалі складніше. Але, щоб переломити ситуацію, зусиль окремих гравців на ринку праці замало. Необхідні узгоджені масштабні дії в масштабах країни - від внесення коректив у систему підготовки кадрів до перегляду експортно-імпортної політики, з тим, аби ввозити у країну для збільшення кількості робочих місць технології, а не готові товари.

Т. Галковська. Рослини подають сигнал про небезпеку // Дзеркало тижня. № 45 (674), 30.11.2007 // http://www.dt.ua/3000/3100/61235/

Високий інтерес до регуляторів росту рослин пов'язаний із тим, що генетично модифіковані продукти викликають у людей дуже обережне ставлення. На цьому тлі використання природних процесів рослин виявляється дуже важливим. З допомогою природних регуляторів або часткової їх модифікації можна отримувати ті ефекти, яких досягають із застосуванням генної інженерії.

Регулятори росту, безумовно, можуть допомогти у вирішенні тих проблем, які виникають з використанням біоресурсів для виробництва палива (біодизель, біоетанол), лікарських речовин природного походження тощо. Регулятори росту допоможуть нам використовувати і природні пестициди. Наприклад, далматська ромашка у медицині та ветеринарії використовується як засіб боротьби з комахами, для лікування корости, а також у боротьбі зі шкідниками. Діючі речовини далматської ромашки - це контактні отрути, які руйнують клітини її центральної нервової системи. Сьогодні про цю рослину згадують рідко, оскільки її речовина нестабільна і чутлива до дії світла. Але якщо використовувати природні антиоксиданти та стабілізатори разом із природними пестицидами, можна отримати дуже хорошу форму, безпечну для людини й теплокровних.

Йдучи від синтетичних пестицидів, частина яких токсична або має віддалені наслідки, людство повертається до того, що йому подарувала природа. Це сьогодні потрібно використовувати максимально - але не порушуючи природних ланцюжків, лише активуючи їх. Тому очікується, що інтерес до регуляторів росту рослин із роками підвищуватиметься, зокрема, і в Україні. Тим паче, у нас уже є синтетичні регулятори, представлені в українському реєстрі та які виходять на китайський і німецький ринки, проходять дослідження в Ізраїлі, викликали інтерес у США.

А. Бажал. Аптека під шапинкою // Дзеркало тижня. № 46 (675), 7.12.2007 // http://www.dt.ua/3000/3100/61270/

В статі автор розглядає питання щодо можливостей застосування цілющих властивостей грибів. Значення грибів для медицини вперше описав Гіппократ. Про використання шапинкових та дереворуйнівних грибів свідчать рецепти старовинних лікарських порадників. Так, настоянку мухомора використовували від ревматизму. Екстрактами білих грибів лікували обмороження. Настоянку маслюка вживали від головного болю й подагри. А відваром чаги лікував рак губи сам Володимир Мономах. Сучасні вчені встановили: цей березовий гриб у комплексі з іншими ліками сповільнює ріст пухлини й розвиток метастазів. Та загалом, гриби в народній медицині застосовувалися рідко без наукового обґрунтування. І тільки в наш час, із удосконаленням наукових знань і появою нових методів дослідження, виник глибший інтерес до грибів. У пошуках нових антибактеріальних препаратів вчені дослідили кілька тисяч видів грибів. У багатьох було знайдено антибіотики різної природи та спектра дії. Так, із плодових тіл печериці лугової отримали антибіотик агаридоксин, який убиває багато хвороботворних мікроорганізмів. Із груздя делікатесного та рижика - лактаріовіалін діє на збудника туберкульозу. Із муцидули слизької - муцидин, який успішно бореться із різними грибковими захворюваннями людини. На основі порхавок отримано протипухлинні антибіотики, наприклад, кальвацин.

Дослідження грибів відкривають у них дедалі більше корисних властивостей. Вони підвищують загальний тонус організму, знімають втому, сонливість, мають дезінфікуючу дію, допомагають при легеневих і респіраторних захворюваннях, поліпшують роботу нирок і печінки, обмін речовин, регулюють кров'яний тиск, підвищують сексуальну функцію. Після Чорнобилю великої популярності набув гриб глива, оскільки вчені виявили, що він має радіопротекторну дію.

Дуже важливий для вітчизняних дослідників обмін досвідом із колегами з усього світу. Так, у 2001 р. у Києві було організовано і проведено І Міжнародну конференцію "Перспективи використання лікарських грибів в охороні здоров'я та харчуванні у ХХІ ст.", на яку приїхало чимало фахівців зі Сходу та з Південної Америки, де здавна застосовуються цілющі гриби, - китайців, японців, тайваньців, малайзійців. Саме з Південної Америки походять галюциногенні гриби роду псилоцибе, які викликають наркотичний ефект і водночас є лікарськими, оскільки заспокоюють людину, вводять у стан напівгіпнозу та застосовуються для лікування деяких психічних захворювань, відновлення пам'яті у хворих тощо.

Однак, фунготерапія допоки не знайшла належного розвитку в офіційній медицині, але експерти впевнені, що ліки з грибів здобудуть широке визнання.

Виконавець: Попадинець О.В.