Від "партій влади" до влади партій, або європейський тренд української політики / Малярчук В. // Віче. - 2005. - № 3(156). - С. 37-39. - Укр.

У статті висвітлено передумови швидкої трансформації національної партійної системи за зразком сучасних європейських демократій, що виникли внаслідок помаранчевої революції. Розглянуто ініціативу Президента В.Ющенка щодо заснування політичної партії "Наша Україна". Намір створити "нову по суті, а не по формі партію", принципом діяльності якої має бути "постійний діалог із суспільством", а метою допомога "народному президенту вести націю в нове майбутнє", оцінюється демократичними силами як вчасний.

Окреслено ознаки, що характеризують сучасний стан партійної системи України: слабкість ідеологічної бази партій, відсутність чітких та зрозумілих програм і відповідальності за їх виконання, брак людських, матеріальних та інших ресурсів. Акцентовано увагу також на відсутності чітко виголошених ідеологічних орієнтацій і незначний кількісний склад, тобто відсутність масового членства.

Наведено приклади європейських політичних партій, які прагнуть перемоги на виборах не стільки за рахунок масовості й апеляції до конкретної ідеології, а, враховуючи вагомість спільних для всього суспільства цінностей. Завдяки застосованій у період виборчих кампаній "професійно-виборчій" тактиці правлячі партії мають простір для певного політичного маневрування в подальшій діяльності.

Підкреслено, що в контексті нового проекту європейської інтеграції України залученість провідних політичних партій, передусім очолюваної президентом, до європейських справ слід розглядати як неодмінну ознаку їхньої впливовості й у внутрішньополітичному житті.

На думку автора, що ознакою відповідності принципів побудови створюваної нині президентської партії "Наша Україна" сучасним трендам європейського партійного будівництва має бути насамперед не масовість, а неухильне виконання передвиборних зобов'язань, здатність довести свою "професійність" у державному управлінні й активна участь у міжнародному міжпартійному співробітництві. Бібліогр. 5 назв.

Вступ до теорії політики: Навч. посіб. / С.С.Троян - К.: НМЦВО, 2005. - 250 с. - Укр. (є розділ про "Теорія політичної системи суспільства". - С.44-103)

Геополітичні витоки асиметрії українсько-російських відносин / Перепелиця Г. // Політика і час. - 2004. - № 10. - С. 13-28. - Укр.

Розгляд українсько-російських відносин під кутом зору їх асиметрії дає можливість глибше зрозуміти межу можливостей української зовнішньої політики і розгледіти перспективу просування інтересів України в цій складній системі двосторонніх відносин. Особливості українсько-російських відносин доцільно простежити у двох площинах. По-перше, в чому відмінність цих відносин порівняно з асиметричними двосторонніми відносинами інших держав. По-друге, в чому унікальність та специфічність проявів асиметрії в українсько-російських відносинах. Українсько-російські відносини являють собою приклад класичних асиметричних відносин, в яких Росія переважає Україну за всіма основними параметрами.

Геополітичні інтереси залишаються визначальними і для сучасної Росії. Актуалізація геополітичних інтересів серед зовнішньополітичних та внутрішньополітичних пріоритетів Росії зумовлена трьома важливими чинниками: необхідністю переосмислення своєї ролі у світі; усвідомлення межі фізичного тіла власної держави, того простору, на який має поширюватися політична влада російської державності; необхідністю збалансування претензій та ресурсного потенціалу.

Існує три ключові життєво важливі геополітичні інтереси Росії відповідно України: відновлення цілісності російського східно-слов'янського геополітичного простору; інтерес до України пов'язаний з потребою в людських ресурсах; необхідність посилення транспортно-комунікаційних зв'язків з Європою, що є третьою важливою складовою геополітичної могутності держави.

Росія успішно перебирає на себе зовнішньополітичну і економічну спрямованість України і відвертає її від Європи. Така переорієнтація України з Європи на Росію має відбутися на основі тісних економічних і культурних українсько-російських зв'язків, що дало б надію на відновлення відкритих кордонів і, зрештою на політичний союз. Звісно, що це потребує адаптації під Росію політичної системи і політичного режиму в Україні.

Демократія та її майбутнє / Дністрянський С. // Вибори та демократія. - 2005. - № 2(4). - С. 82-88. - Укр.

У статті розглянуто принципи демократичної системи на прикладах європейських країн. Зазначається, що модерна демократична система бере свій початок від французької революції та її провідників. Однак ідея й політична конструкція демократії була відома у Греції. Визначено два головні принципи структури демократії за класичною грецькою філософією: ідея держави; авторитет держави.

Відзначається, що доба французької революції утворила поряд з ідеєю держави ідею народу, поряд з поняттям державного авторитету - поняття народного авторитету. В боротьбі проти суверенності держави Ж.Бодена прийнялась теорія суверенності народу Ж.Ж.Руссо. Вказується, що нова демократична система переймає багато традицій дореволюційної практики. До цього відноситься перш за все англійський парламентаризм з поділом на партії з однієї сторони та французьким стародавнім режимом з іншої сторони. Практика демократичних засад стародавнього часу сьогодні належить до найбільш важливих принципів демократичної структури модерних держав. В Північній Америці парламентарно-партійна система не така тривка, як в Англії. Система більше керується авторитетом президента, ніж силою парламентарної системи. До країн з розвинутою парламентською системою автор відносить і Францію, де утворився синтез стародавнього принципу демократії та сучасного у вигляді нового парламентаризму. Зауважено, що авторитарний принцип може виявлятися в особі президента або парламенту. В залежності від політичного режиму президент або парламент є виразником ідей та представником авторитету народу.

Зроблено висновок, що справжня демократія в Україні може відбутися з визначенням української народної ідеї та зі збереженням справжнього народного авторитету.

Демократизація механізмів державного управління процесами суспільних трансформацій: Автореф. дис. ... д-ра наук з держ. упр. / Мартиненко В.М.; Донец. держ. ун-т упр. - Донецьк, 2005. - 36 с. - Укр.

У дисертації на основі емпіричних та теоретико-методологічних підходів до дослідження сутності суспільних трансформацій в умовах глобалізації проаналізовано концептуальні методологічні засади теорії державного управління. Розкрито сутність і заборонно-дозвільний характер діяльності державної влади як джерела і рушійної сили формування й реалізації механізмів державного управління процесами суспільних трансформацій. Доведено доцільність розробки нової дослідницької парадигми державного управління на основі демократизації його механізмів і об'єктивізації інституційних засад їх формування та розвитку як перспективного напряму наукового дослідження проблем теорії і практики державного управління в умовах розвитку демократії. Демократизація механізмів державного управління процесами суспільних трансформацій на основі розвитку форм і методів суб'єкт-суб'єктної взаємодії між державою і суспільством розглянута як об'єктивна закономірність перехідного періоду від авторитарних форм і методів державного управління до демократичних, як запорука формування нової парадигми державного управління.

У контексті одержаних результатів теоретико-методологічного дослідження проаналізовано стан демократизації державної влади й управління в Україні. Визначено напрями і методи демократизації механізмів державного управління, розроблено громадсько-політичну модель їх реалізації та визначено концептуальні засади інноваційної стратегії демократичного розвитку українського суспільства.

Демократизація в Україні: проблеми та перспективи / Торяник О.І. // Трибуна - 2005. - № 7-8. - С 38-40. - Укр.

У статті розглянуто проблеми та можливі перспективи процесів демократичної трансформації в сучасній Україні. Особливу увагу приділено необхідності розвитку таких невід'ємних умов подальшої демократизації, як становлення ГС і демократичної політичної культури. Наголошено на визначальній ролі політичної еліти в цьому процесі. Виділено основні проблеми, що виникли на шляху демократичного розвитку України: відсутність нової енергійної політичної еліти; нерозвиненість інститутів ГС; низький рівень політичної культури українських громадян.

Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство: єдність та обумовленість / Магновський І. // Право України. - 2005. - № 7. - С. 25-29. - Укр.

У статті розглянуто громадянське суспільство як складовий елемент демократичної, правової, соціальної держави. Зазначено, що його формування і демократичної, соціальної, правової держави відбувається паралельно, даному процесу сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази з урахуванням міжнародних документів. В сучасній Україні стало природною потребою громадськості щодо суттєвих змін у відносинах між особою, державою та суспільством. Розвиток громадянського суспільства пов'язаний із становленням демократії. В умовах демократії держава перебуває під надійним контролем суспільства. Розвиток справжнього народовладдя - це і є формування громадянського суспільства. Отже, шлях до демократичної, соціальної, правової держави пролягає через тип політичної системи суспільства, котра відображає різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи впливають на політичну владу. Основним змістом останньої є артикулювання та реалізація інтересів громадянина, соціальних верств і груп даного суспільства, націй. Відзначено, що об'єктивним критерієм правової, демократичної, соціальної держави є відповідність законів держави невідчуженим, невід'ємним правам людини, а також політичний, економічний, соціальний, духовний плюралізм суспільного життя. Звернено увагу, що в основі доктрини правової держави лежить принцип свободи вибору народом суспільного ладу. У процесі розбудови держави все правове регулювання повинно мати чітку демократичну спрямованість.

Зроблено висновок, що одним з основних напрямів розвитку державності є становлення демократичної, соціальної, правової держави, яка може утверджуватись лише на основі формування і розвитку громадянського суспільства. Бібліогр. 15 назв.

Етика засобів масової інформації в сучасних політичних процесах: Автореф. дис. ... канд. політ. наук / Хлистун Г.Ю.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2005. - 20 с. - Укр.

У дисертації досліджено етичні стандарти ЗМІ як чинник політичної культури та ідеології, принципи їх використання. Проаналізовано ідеологічні концепції глобальної цивілізації та глобальної етики, обумовлені трансформацією політичного та суспільного розвитку.

Досліджено діяльність ООН та її підрозділів, РБ, Міжнародного центру боротьби з цензурою та Міжнародною Організацією Журналістів в галузі глобальної етики та етики ЗМІ. Здійснено порівняння основних особливостей національних професійних кодексів ЗМІ країн Західної Європи, а також визначено характерні особливості етичних засад діяльності ЗМІ в Україні як чинника політичної культури.

Запропоновано практичні рекомендації до відповідних установ (зокрема в Міністерство інформації, комітет з питань свободи слова, Союз Журналістів), які пов'язані з результатами здійсненого аналізу.

Електоральна культура: поняття, сутність, структура / Зубченко О.С. // Грані. - 2005. - № 2(40). - С. 77-82. - Укр.

У статті розкривається поняття електоральна культура як динамічного, багатокомпонентного процесу передачі та подальшої легітимації політичної влади у рамках певної політичної культури. Суб'єктивним проявом електоральної культури є електоральна поведінка, об'єктивним - політична взаємодія електоральних акторів з питань змін у виборчій системі, нормах представництва, створення передвиборчих коаліцій, об'єднань тощо. Окремі елементи електоральної культури характеризують дії виборців та електоральних акторів на кожному з її рівнів.

Електоральна культура - це відкрита система, що констатується діалектичною взаємодією контурів самовідтворення та саморозвитку, являючи собою екстраполяцію протиріччя між державою і громадянським суспільством у сфері політичних виборів. Серед перспективних напрямків майбутніх досліджень: конструювання ієрархії детермінантів електоральної культури, вивчення процесів становлення електоральної культури у посткомуністичних країнах, дослідження взаємного впливу елементів електоральної культури, подальша розробка та доповнення інструментарію довгострокового та короткострокового електорального прогнозування і моделювання тощо. Бібліогр. 28 назв.

Інститут парламентаризму в контексті досвіду демократичної трансформації сучасних суспільств: Автореф. дис. ... канд. політ. наук / Скребець О.В.; Тавр. нац. ун-т ім. В.І.Вернадського. - Сімф., 2005. - 19 с. - Укр.

У дисертації досліджено сутність інституту парламентаризму як суб'єкта демократичної політичної системи. Обґрунтовано детермінізм форм демократичного представництва інтересів і типів політичної культури населення. Виявлено загальні функції парламентів у демократичній і недемократичній політичній системах та спеціальні функції парламентаризму в державах оригінального та вторинного розвитку, ефективне виконання яких забезпечує підтримку стабільної еволюції політичного розвитку.

Доведено, що в політичній системі України характерний розрив між інтересами парламентарів та інтересами широких мас, що свідчить про невиконання ВРУ як інституційних функцій (артикуляції, агрегації й інтеграції соціальних інтересів), так і спеціальної функції узгодження суспільних інтересів. Зазначено, що для підтримки демократичного характеру політичної системи країни необхідне удосконалення парламентського представництва і подальша демократична соціалізація населення, процес якої повинна прискорити запроваджена в Україні політична реформа.

Комунікативний потенціал ЗМІ в політичній системі сучасного суспільства. Комуникативный потенциал СМИ в политической системе современного общества / Пошураєв М.Р. // Грані. - 2005. - № 1(390). - С. 122-125. - Рос.

У статті проаналізовано системну характеристику і функціональну роль ЗМІ в політичній системі сучасного суспільства. Використовується системний метод, діяльність сучасних мас-медіа інтерпретується як одна з несучих конструкцій інституціонального механізму демократичних політичних режимів. Вказується на зростаюче значення інститутів "четвертої влади" у формуванні діючих інструментів демократичного контролю за органами державної влади.

Автором зроблено висновок, що свобода інформації являє собою системоутворюючи елементи демократії, таким як розподіл влади чи виборчої системи. ЗМІ є постійним "рупором" суспільної думки, яка діє в час виборчих компаній, також і між ними. В свою чергу влада також через ЗМІ, має можливість здійснювати вплив на суспільство, пояснювати свої дії, виправдовувати політику, що проводять. Таким чином, в мас-медіа створюється зіткнення соціальних інтересів і водночас пошук компромісів з різних питань. В результаті досягається соціальний консенсус, який втілюється в динамічній рівновазі інтересів соціальних груп, суспільства і держави, громадян та влади. ЗМІ виконують стратегічно важливу системозберігаючу функцію.

Концептуально-владні функції Конституційного Суду в демократичних політичних системах / Туркіна І.Є. // Політолог. вісн. - 2004. - № 16. - С. 68-74. - Укр.

Прагнення визначити статус інституту конституційного суду в політичній системі суспільства породило цілий спектр різноманітних думок. У статті проаналізовано різноманіття регламентацій функцій конституційних судів у відповідних розділах конституційного законодавства різних країн світу. Наведено найбільш характерні особливості конституційного суду, який не являє собою державної влади і не має жодної з функцій законодавчої, виконавчої і судової влади; як орган, регламентований окремим розділом Конституції, він здійснює роль гаранта верховенства Конституції; ним як публічним органом забезпечується нормальне функціонування державної влади в рамках конституційних відносин розподілу, рівноваги, взаємодії і взаємоконтролю гілок державної влади; цей суд незалежний від будь-якої іншої публічної влади і підкоряється тільки Конституції і відповідному закону.

На думку деяких науковців, конституційне правосуддя стоїть над трьома гілками влади. Інші стверджують, що конституційні суди необхідно відносити до судової влади, треті відносять до контрольно-наглядових органів.

Проаналізовано визначення концептуальної влади, яке дане в так званій "досить загальній теорії управління". Особливе значення концептуальна влада набуває на початковому етапі формування національної державності. Зазначається, що відповідно до світового досвіду функціонування політичних систем, концептуально-владні функції частіше за все здійснюють глави держав, духовні (харизматичні) лідери і судові інститути.

Наголошується, що політична система незалежної України формується як результат переходу від соціально-консервативної до ліберально-демократичної конституційної конструкції. Формально в країні сформована політична система, заснована на жорсткій правій економічній лінії. Однак політичний курс поки є нестійким. У цій ситуації Конституційний Суд може грати роль легального стабілізатора політичної системи.

Культура політичної влади / Дармограй Н. // Вісн. Нац. кад. держ. упр. - 2004. - № 3. - С. 379-390. - Укр.

У статті охарактеризовано природу політичних відносин, що становить найбільший інтерес у вивченні діяльності держави її владних структур. Визначено характер відносин політичних процесів, які відбуваються у суспільстві, а також особливості взаємозв'язку між її ланками, що формує і визначає культуру політичної влади.

Окреслено основні проблеми легітимності влади в Україні, зазначається, що сучасні цивілізовані форми легітимності влади, такі як правничо-раціональна, раціонально-цільова починають тільки формуватися внаслідок кризи цінностей, які трансформуються у цінності індивідуалізму й солідаризму відстоювання своїх прав громадян.

Виділено певні домінуючи ознаки командно-політичного типу політичної системи, змагальної та соціопримирливої. З'ясовано функції, які виконує в суспільстві політична система, серед яких: владно-політична; функція народної, національної інтеграції; управлінська; функція відтворення політичного життя.

Підкреслюється, що суть демократії полягає в реалізації ідеї народовладдя, її зміст - у розкритті форми устрою організації, заснованій на рівноправній участі її членів у керівництві та прийнятті рішень більшістю як певної системи цінностей та ідеалу суспільства. Подано авторське визначення природи політичної влади. Сприйняття політичної культури має бути динамічним, включати в себе уявлення про те, які агенти політичної соціалізації інтерпретують історичні події та традиційні цінності. Його потрібно зіставляти з новими ідеями та досвідом, який впливає на політичних діячів та зіставляти з постійною модифікацією політичної культури. Бібліогр. 6 назв.

Моделі демократії (авторизований переклад) / Шведа Ю. // Вибори та демократія. - 2005. - № 4(6). - С. 34-41. - Укр.

Подано окремі положення праці відомого американського вченого Аренда Ліпгарта "Демократії. Моделі мажоритарного та консенсусного правління". Зокрема акцентовано увагу на проблеми стосовно державно-політичних режимів, співмірності демократичних ідеалів та реалій, моделей демократії, зокрема консенсусної та проміжної.

Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 2004. - Вип. 26. - 344 с. - Укр.

У збірнику розкрито окремі аспекти, тенденції у більш як столітніх пошуках українством власного історичного шляху.

Тематика статей, представлених у даному випуску, досить розмаїта, вона розкриває різноманітні аспекти політичних підходів української інтелектуально-політичної еліти стосовно бездержавного буття нації, її рефлексії щодо українських перспектив і, зокрема, - можливості усамостійнення. У розділі "Українці в політичних системах ХХ століття" розглянуто певні зрізи проблеми становлення і, зрештою, занепаду тих політичних систем, в яких перетікало життя української нації впродовж століття. Зокрема, увага приділена аналізу особливостей участі українців у політичному процесі в умовах політичних систем УНР, Карпато-української державності, СРСР.

Останній розділ - "Теоретико-методологічні та практичні аспекти функціонування політсистеми в умовах українського сьогодення" - невеликий, однак у ньому порушені принципові методологічні питання, які націлюють на нелінійне сприйняття політичних явищ та процесів, що характеризують становлення і розвиток політичних систем загалом і політсистеми України початку ХХІ століття, зокрема, як нерівноважного, надскладного феномена в умовах політичного унезалежнення нації. Бібліогр.

Оптимізація демократичного розвитку політичних систем у контексті співвідношення державної влади та політичної участі: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук / Чемшит О.О.; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2005. - 37 с. - Укр.

У дисертації досліджено закономірності демократичного процесу в політичних системах, що виникають під впливом змін ступеня задоволеності інтересів і суспільства загалом, і основних соціальних груп. Розкрито мотиви політичної участі та її вплив на стабільність сучасних політичних систем. На підставі отриманих істотних ознак демократичної якості соціальних систем, сформульовано визначення політичної участі взагалі, його конвенційної і неконвеційної версій - зокрема. Процес демократичного політичного розвитку трактується як рух національної політичної системи від неоптимального співвідношення політичних потужностей держави і громадянського суспільства до оптимального. Окреслено сукупність проблем національного модернізаційного процесу в Україні, сформульовано низку пропозицій щодо його оптимізації з погляду управління співвідношенням влада - політична участь.

Особливості взаємозв'язку політики та економіки в умовах постсоціалістичних трансформацій: Автореф. дис. ... канд. політ. наук / Сириця Т.Ф.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2006. - 18 с. - Укр.

В роботі досліджено особливості взаємодії політичної та економічної систем в країнах, що зазнають постсоціалістичних трансформацій. Розкрито механізми впливу відносин власності і структурних особливостей економік постсоціалістичних країн на процеси політичних змін. Здійснено порівняльний аналіз структурних та процедурних умов трансформацій в окремих постсоціалістичних країнах та їх групах. На підставі розглянутих структурних та процедурних особливостей запропоновано розрізнення моделей взаємодії політики та економіки, в залежності від яких суспільна система набуває тих чи інших характеристик ефективності.

Розкрито характер економічного зростання останніх років в деяких постсоціалістичних країнах та визначено економічні та політичні причини поразки владної команди на призидентських виборах 2004 року в Україні. Виходячи з результатів дослідження запропоновано раціональну модель подолання політичної та економічної монополій, а також розділення бізнесу і політики в Україні. У роботі запропоновано бачення шляхів виходу з кругової зумовленості політичного й економічного монополізму на основі аналізу процесів, що мають місце в Україні.

Особливості формування української і польської парламентських еліт: порівняльний аналіз / Вілєта О. // Соц. виміри сусп-ва. - 2004. - Вип. 7. - С. 419-426. - Укр.

У статті розглянуто особливості становлення ВРУ та двопалатного парламенту Польщі як законотворчих органів та інститутів демократії у постсоціалістичний період. Порівняльний аналіз становлення парламентів, їх функцій і груп дозволяє виявити особливості формування парламентської еліти та напрями її подальшого функціонування.

Вибори ВР УРСР 3 березня 1990 року відбулися за мажоритарною системою в одномандатних виборчих округах. Специфікою проведення виборів стало те, що від ВР УРСР парламент успадкував не тільки законодавчі функції, а й виконавчі, контрольні та розпорядчі. Це зробило його провідним владним інститутом у державі. Специфіка українського політичного посткомуністичного простору вплинула на типологічні риси парламентської еліти України та на її роль у становленні незалежної держави.

Сценарії формування парламентської системи постсоціалістичної Польщі значно відрізнявся від українського. Фактичним переможцем на виборах 1989 р. і єдиною рушійною силою стала антикомуністична профспілка "Солідарність". Формування польського законодавчого інституту створило передумови для організації легітимної еліти, яка користувалася підтримкою населення. Було чітко окреслено негативне становлення до комуністичної парноменклатури.

Наголошено, що саме вкорінені політичні партії давали б можливість для реалізації чітко окреслених програм, вигідних для всього суспільства, або для провідних суспільних груп, перед якими вони були б відповідальні. Відсутність таких політичних партій є причиною безвідповідальності парламентської еліти і "політичних ігор", які відбуваються в законодавчих інститутах двох країн. Бібліогр. 5 назв.

Особливості формування політичної свідомості в Україні в умовах трансформаційної політичної системи / Матвієнків С. // Україна соборна. - 2005. - Вип. 2; ч. І: Історико-політол. та прав. засади соборності й державотворення в Україні. - С. 372-381. - Укр.

У статті розглянуто особливості процесу формування нової політичної свідомості. Визначено її місце і роль в державотворчому процесі. Зауважено, що, політична свідомість з моменту виникнення стає важливою "ланкою і реальним моментом процесу політичного володарювання", що забезпечує "функціонування соціально-політичної системи". Акцентовано увагу на проблеми еволюції свідомості. Виділено риси, притаманні політичній свідомості в Україні, а саме: поліфонічність, різнобарвність, що відображає розширення участі громадян у політиці в умовах свободи, відсутність нав'язаної згори єдиної ідеології. Окреслено деякі напрями формування політичної свідомості в перехідний період в Україні: формування науково-теоретичного рівня політичної свідомості та культури; формування відповідної політичної психології громадянства; виховання традицій участі в політичних процесах.

Політичні партії та політична культура як складові політичної стабільності в Україні / Максимець Б. // Актуал. пробл. держ. упр. Одес. філ. - 2005. - Вип. 1(21). - С. 65-76. - Укр.

У статті розглянуто важливі аспекти функціонування політичних партій, обґрунтовано необхідність дослідження трансформації політичної культури як складової загального проесу трансформації. Зазначено, що політична культура в своєму органічному поєднанні з політичними партіями є тим фактором, який може сприяти або перешкоджати демократичному розвитку. Крім цього, політичні партії й політична культура виступають важливим джерелом легітимності режиму. Визначено ряд важливих функцій політичних партій і подано їх класифікацію за наступними критеріями: за їх ставленням до державного суверенітету; за соціально-економічними пріоритетами; за ідейно-політичними спрямуваннями. Класифікуючи сучасні політичні партії, окреслено чотири основні напрями, а саме: націонал-радикальний; націонал-демократичний; ліберально-центристський та соціал-комуністичний. Виявлено, що від часу проголошення самостійності Української держави партійні структури ще не стали повноцінними суб'єктами політичної системи.

Обгрунтовано декілька поглядів на трактування поняття "політична культура". Проаналізовано особливості політичної культури в умовах сучасної України, вказується на важливість формування політичної культури молоді, що різноманітність інтересів різних спільнот породжує відмінні одна від одної моделі політичних культур - субкультури. Визначено умови, за яких наявність у суспільстві субкультур є природним явищем. Бібліогр. 8 назв.

Політико-правова система України / Болгов В. - К., 2005. - Вип. 3. - 222 с . - Укр.

Подано конституційні положення політико-правової системи України до складу якої входять: державні символи України; президент України; ВР України; кабінет міністрів України; органи виконавчої влади; прокуратура; судова система; територіальний устрій України.

Розглянуто і охарактеризовано громадські організації: Аудиторська палата України, Український союз промисловців і підприємців; Український національний комітет Міжнародної торгової палати; Всеукраїнське громадське об'єднання "Громадська ліга Україна - НАТО"

В книзі представлено голів облдержадміністрацій, судів, комітетів; начальників управління; міністрів.

Політичне прогнозування в державному управлінні / Кальниш Ю. // Зб. наук. пр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - 2004. - Вип. 1. - С. 390-400. - Укр.

У розвідці здійснено імплементацію категорії "політичне прогнозування" у державно-управлінську науку на основі визначення специфіки практичного застосування політичного прогнозування в державному управлінні. Подано найбільш загальне для системи суспільних наук визначення прогностичної діяльності. Гіпотеза автора полягає у припущенні, що застосування політичного прогнозування зі зниженою дискретністю та періодом попередження прогнозу водночас підвищує його ймовірність і точність та наближає цей вид футуристичної діяльності до практичного застосування в державному управлінні більшою мірою, ніж у публічній політиці.

Наголошується, що класичний тип прогностики, який пов'язує наші можливості передбачення з усе більш повним і точним набором "стартових умов", в політичній сфері явно неефективний. Зазначено, що на сучасному етапі політичний прогноз тяжіє до вирішення прикладних завдань сьогодення, отже поступово імплементується у якісно нову сферу прикладної діяльності - державне управління.

Політичне прогнозування в державному управлінні - це процес розроблення науково обґрунтованого передбачення варіативності розвитку політичних подій у майбутньому (спільне з прогнозуванням в політиці) у зіставленні їх із спрямованою на суспільство адміністративно-управлінською діяльністю/бездіяльністю держави, її окремих органів або посадових осіб (відмінне від прогнозування в політиці); передбачення результаті та наслідків такої діяльності, що проявляються у стані політичної системи та її впливові на державну владу. Бібліогр. 7 назв.

Політологія: Навч. посіб. / Білецька І.Б. - К.: Знання України, 2005. - 182 с. - Укр.

У посібнику розкрито закономірності розвитку політичної сфери життя суспільства, роль та місце особистості в політиці. З'ясовано сутність та функції сучасних політичних систем і інститутів. Проаналізовано концептуальне ядро провідних соціально-політичних доктрин. Охарактеризовано закономірності розвитку сучасних міжнародних політичних відносин та механізмів їх регулювання. З'ясовано місце України в сучасній світовій спільноті.

Поняття демократичної політичної системи: співвідношення нормативного, інституційного та процедурного підходів у сучасній політико-правовій науці / Француз А.Й. // Держава і право. - 2005. - Вип. 27. - С. 186-193. - Укр.

У статті досліджено співвідношення та взаємодія у сучасній політико-правовій науці нормативного, інституційного та процесуального підходів при описі політичних систем демократичного типу.

Зазначається, що дослідження демократичних політичних систем не повинно тлумачитись лише з точки зору опису тих рис, які характеризують політичний режим у тій або іншій країні. Для сучасної політико-правової науки властива тенденція до зближення нормативного, інституційного та процедурного підходів до вивчення політичних систем, оскільки їх синтез дозволяє вирішити серйозні теоретико-методологічні проблеми, які постають у разі абсолютизації будь-якого з перелічених підходів. Підкреслюється необхідність конституційно-правового закріплення і гарантування з боку держави ряду норм, які встановлюють основоположні принципи та цінності демократії, врегульовують функціонування та розвиток демократичних інститутів, визначають демократичні процедури, покликані запобігати будь-яким внутрішнім спробам недемократичної трансформації чи дискредитації демократії. Бібліогр. 9 назв.

Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір / Романюк А. - Л.: Тріада плюс, 2004. - 392 с. - Укр.

У виданні проаналізовано політичні системи держав Західної Європи. Охоплено період від 1945 р. до сьогодення. Детально розглянуто питання існуючих соціополітичних поділів, компетенції глав держав, ролі парламентів, урядів, політичних партій і громадян у політичному процесі. Наголошується на політичному значенні тих соціальних поділів, які мають соціально-груповий вимір та представлені відповідними політичними партіями.

Проаналізовано місце інституту глави держави в європейських країнах сьогодні, вказується, що він найвагоміший і належить до вищих політичних інститутів. Його уособлюють дві форми - монарх та президент. Парламенти усіх без винятку європейських держав як представницькі інститути відображають політичні преференції громадян власних країн і постійно орієнтуються на домінуючі інтереси виборців. Зазначено, що ключовим компонентом формування уряду є вибори. Вони не вирішують питання остаточної партійної конфігурації уряду, проте від їхніх результатів залежить, які саме партії можуть претендувати на участь в уряді. У більшості європейських країн при формуванні уряду використовується не єдина, а різні моделі формування уряду.

У країнах Західної Європи формування коаліційних урядів відбувається не лише методом спроб і помилок, а й відповідно до загальних вимог теорії коаліцій. Доведено, що коаліційна політика постійно вимагає узгодження партійних стратегій і можливих тактичних композицій/пропозицій щодо творення коаліційного уряду. На основі аналізу ідеологічних відмінностей між головними партіями лівого та правового спектра в європейських країнах зроблено висновок, що відбулося суттєве зменшення цих відмінностей. Виділено характерні особливості діяльності уряду, зокрема, ефективність і стабільність. Бібліогр.

Політична система і владні відносини в суспільстві / Дармограй Н. // Актуал. пробл. держ. упр. Дніпропетр. філ. - 2004. - Вип. 4(18). - С. 89-97. - Укр.

У статті досліджено природу політичної влади: її структура, функції, завдання. Охарактеризовано владні відносини як основу політичних процесів, що відбуваються в суспільстві.

Зазначено, що влада, владні відносини є необхідним механізмом регулювання життя суспільства, забезпечення його єдності. Влада є головним елементом, який пов'язує все політичне в суспільстві в єдину політичну систему і який визначає зміст поняття "політика". Влада в Україні досить часто вдається до неправових засобів примусу, які поширюються на всі владні відносини, у тому числі й на політичні. Легітимність влади в Україні тільки частково відповідає суті в її різних модифікаціях. За рівнем публічності - влада є напівприхованою, з високим ступенем криптократії та занадто централізованою; за джерелами формування політична влада в Україні де-юре є демократичною, а де-факто - корпоративно-клановою.

Окреслено складові механізму стримувань і противаг, який відображений в Конституції України. Наголошено, що цей механізм виявився недостатньо ефективним для збалансованих дій вищих органів державної влади у перехідний період.

Відзначено, що політична система суспільства є підсистемою більш широких систем - "суспільства", "громадянське суспільство". В них діють відповідно підсистеми економічна, соціальна, політична, культурна, інформаційна, ідеологічна тощо. Кожна з них є самостійною системою з властивими їй якостями, і як така вона впливає на інші системи, а також зазнає істотного впливу з їхнього боку. Структуру політичної системи становлять такі елементи, як: політична влада, політичні відносини, політична організація суспільства та політична кульутра. Виділено функції політичної системи, які сприяють силі впливу політичних систем на весь суспільний організм, здатність їх до саморозвитку, саморегулювання та самоуправління тощо.

Бібліогр. 5 назв.

Політологія: Підручник / За ред. Бабкіної О.В., Горбатенка В.П. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Вид. центр "Академія", 2005. - 528 с. - Укр.

[Навчальний посібник є виправленим і доповненим перевиданням посібника 2002 р. - [Див. 02.11.32.12]. - Прим. Реф.]

Політологія: Навч. посіб. / Щедрова Г.П., Барановський Ф.В., Михайловська О.Г. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - 200 с. - Укр.

У навчальному підручнику викладено основні аспекти політики як суспільного явища. Детально розглянуто питання історії політичної думки Давнього світу, Середньовіччя, доби Відродження, Київської держави, козацько-гетьманського періоду та нового часу. Системно розглядаються: політична система суспільства; політична влада та механізм її функціонування; політичні режими, демократія як форма організації політичного життя, історичні етапи формування, сутність, функції та типи політичних партій.

Політична освіта в контексті політичних трансформацій суспільства: Монографія / Іванов М.С. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. - 280 с. - Укр.

Дана робота є практично першою в Україні працею, яка пов'язана з дослідженням ролі політичної освіти в політичному процесі. У монографії досліджена історія і практика політичної освіти, охоплюючи період від часів Стародавньої Греції і до сучасності в світовому просторі і на вітчизняних теренах.

В монографії розглянуті як теоретичні питання взаємозв'язку політичного процесу і політичної освіти, так і практичні завдання, які виникають перед українським суспільством на шляху утердження демократичних засад його життя. Зроблено висновки, що політична освіта є найважливішим ендогенним фактором політичного процесу, що впливає на стабільність, ефективність і перспективи подальшого розвитку політичної системи. Наголошується, що сьогодні бракує системи політичної освіти, державної стратегії з включенням її складових в освітні програми, відсутня дидактика, яка б відповідала періоду транзиту щодо формування знань і громадянських навичок, детермінованих новими процесами в Україні й у світі. Бібліогр.

Політична реформа: вдосконалення політичних інститутів, чи ... з пастки в пастку? / Древаль Ю. // Віче. - 2005. - № 2(155). - С. 7-9. - Укр.

Удосконалення політичної системи українського суспільства пов'язують із проведенням політичної реформи. У статті наведено імперативи політичної реформи, які включають в себе прискорення демократизації суспільства, консолідацію політичних інститутів, посилення політичної відповідальності і структуризацію політичних сил, поліпшення взаємодії парламенту та уряду, проведення ними узгодженої політики, врешті, встановлення ефективнішої форми державного правління та зміцнення парламентаризму.

Розкрито основні політичні проблеми та правові колізії, що притаманні новоприйнятому Закону "Про внесення змін до Конституції України", серед яких виділено: Положення про повноваження ВРУ, Президента України, Кабінету Міністрів України, про "імперативний мандат" та положення про п'ятирічний строк діяльності ВРУ.

Подано авторську модель організації державної влади в Україні. Бібліогр.

Політичні системи країн світу / Гол. ред. Губерський Л.В. // Актуал. пробл. міжнар. відносин: Зб. наук. пр. - К.: Ін-т міжнар. відносин, 2004. - Вип. 49; ч. 2. - С. 52-56. - Укр.

У розділі висвітлено такі основні питання: парламентська демократія у Німеччині; українсько-румунський конфлікт через суднохідний канал "Дунай - Чорне море"; Ізраїльське сьогодення: палестинська стіна; міжнародний аспект самовизначення чеченського народу.

Політичні системи сучасності. Політичний режим / Панов М.І., Герасіна Л.М., Журавський В.С. та ін. // Політологія: Академ. курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: Вид. дім. "Ін Юре", 2006. - С. 101-143. - Укр.

У підрозділі розкрито суть політичної системи та політичного режиму. Детальніше розглянуто такі питання: системний підхід до політичного буття; сутність, структура і функції політичної системи; типологія політичних систем; політичні режими; політичні системи країн Сходу.

Розвиток політичної думки в Україні: Навч. посіб. / Дубінін В.В. - Краматорськ: ДДМА, 2005. - 216 с. - Укр.

Розвиток політичної думки в Україні розглянуто з позицій проблем, які є актуальними для становлення суверенної, правової та соціальної держави в українському суспільстві. Розкрито процес становлення державотворчих ідей в історії української політичної думки. Звернуто увагу на виникнення і розвиток думок про суверенну державу, становлення концепції правової держави та особливості формування соціальної держави від періоду Київської Русі по сьогодення. Проаналізовано погляди і уявлення про політичну систему суспільства мислителів періоду Київської Русі, литовсько-польської та польсько-козацької доби ХV - початку XVIII ст., середини XVIII ст., а також початку національного відродження ХІХ - ХХ ст.

Викладена австорська концепція виникнення і розвитку підходів в історії України стосовно інституту президентства. Розглянуто особливості становлення інституту княжої влади у Київській Русі, інституту гетьманства ХVІ - ХХ ст. та президентської влади у ХХ - початку ХХІ ст.

Регіональний фактор у політичному житті України (політико-правові аспекти): Монографія / Т.Татаренко - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - 416 с. (є підрозділ "Концептуальні підходи та специфіка аналізу регіонально-просторових політичних систем" )

Самозахист демократії: політичні інститути та механізми / Паламарчук М.О. // Стратег. панорама. - 2004. - № 4. - С. 47-53. - Укр.

У статті проведено аналіз взаємодії основних політичних інститутів та механізмів, спрямованих на збереження демократичного устрою в сучасних державах, визначено їх вплив на перебіг процесів у політичній сфері. Розглянуто можливі способи запобігання затвердження народом - носієм суверенітету, пропозицій учасників політичного процесу, які спрямовані на руйнування демократичних інституцій та порушення прав людини.

Стверджується, що ефективності дії системи механізмів народовладдя, а іноді й самому існуванню демократичного устрою, яке ця система забезпечує, в багатьох випадках загрожує дія різних чинників, пов'язаних як із суб'єктивними настановами окремих учасників політичного процесу, так і з об'єктивними суперечностями суспільного розвитку. Для їх подолання політична система має включати низку захисних механізмів, спрямованих на збереження системи реалізації народовладдя від руйнування через зловживання владою. Бібліогр. 12 назв.

Становлення нової політичної системи Чеської Республіки в умовах трансформаційної кризи середини 90-х рр. ХХ ст. / Приходько В. // Міжн. зв'язки України: наук. пошуки і знахідки. - 2004. - Вип. 13. - С. 162-178. - Укр.

У статті здійснено науковий аналіз розвитку політичної системи Чехії в умовах трансформаційної кризи 1996-1998 рр. Розкрито особливості перебігу політичних процесів середини та другої половини 1990-х років у ЧР, причини і суспільно-політичні наслідки кризових явищ. Досліджено діяльність основних складових елементів чеської політичної системи: партій, коаліцій, парламенту, урядів тощо в кризових умовах другої половини 1990-х років.

Узагальнено особливості переходу від політики неолібералістського вільного ринку до соціально орієнтованої економіки в ЧР. Виокремлюються чинники стабільності парламентської демократії, зміни протилежних за ідейною спрямованістю політичних сил біля керма влади. Розкрито складові творення і функціонування правлячих коаліцій, формування парламентської більшості та урядів парламентської меншості, початок діяльності двопалатного парламенту і багато інших якісних змін 1996-1998 рр. Бібліогр.

Становлення політичної системи Другої Речі Посполитої (1918-1926) / Калінич В. // Міжнар. зв'язки: наук. пошуки і знахідки. - 2005. - Вип. 14. - С. 255-269. - Укр.

Досліджено перший етап державотворчого процесу у Польщі: 1918-1926 рр. - період парламентської демократії, або передумов ведення режиму "санації".

Типології політичних систем: основні підходи / Фісун О. // Політ. менедж. - 2005. - № 5(14). - С. 39-50. - Укр.

У статті розкрито основні підходи до класифікації політичних систем.

Визначено п'ять основних політичних форм: опікувана демократія, модернізовувана олігархія, тоталітарні олігархії, традиційні олігархії.

Зазначено, що перша типологія була запропонована Г.Алмондом у 1956 р. За його теорією політичні системи поділяються на чотири основні групи: англо-американська, європейська континентальна, доіндустріальна або частково індустріальна та тоталітарна.

Зокрема, за ступенем структурної диференціації і культурної секуляризації Г.Алмонд спільно з Б.Пауеллом поділяли всі політичні системи на три великі групи: примітивні системи з хиткою політичною структурою, які характеризуються мінімальною структурною диференціацією і домінуванням парафіяльної політичної культури, традиційні системи з диференційованими політико-управлінськими структурами, що характеризуються переважанням підданської політичної культури та модерні системи з диференційованою політичною інфраструктурою й партисипаторною політичною культурою.

Відзначено, що широку популярність одержала двомірна типологія політичних систем Р.Даля. За його критеріями першим є рівень лібералізації політичної системи. Другим критерієм виступає рівень політичної участі. Перший критерій пояснює, які можливості для участі і політичної діяльності опозиції існують, а другий - в якій спосіб ці можливості можуть практично реалізовуватися. Р.Даль виокремлює чотири типи політичних систем. В статті представлено класифікацію політичних систем А.Лейпхарта, Ж.Блонделя, Ч.Єндрейна.

Зроблено висновок, що сучасні типології політичних систем враховують не тільки характер держави, але і спосіб відтворення політичної сфери в цілому. Набагато більше уваги приділяється структурі й особливостям політичного процесу. Бібліогр. 8 назв

Трансформація політичних систем України та Білорусі: порівняльний аналіз: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук / Долженков О.О.; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К., 2005. - 32 с. - Укр.

У дисертації систематизовано здобутки й аналітичні можливості порівняльної політології і сформульовано основні параметри бінарного аналізу політчиної ситуації в Україні й Білорусі. Розкрито характерні ознаки системної політичної трансформації в контексті сучасної демократизації та в умовах перехідного політичного розвитку двох посткомуністичних країн. Встановлено загальне і особливе, спільне та відмінне у трансформаційних процесах, що мають місце в Україні та Білорусі. Визначено типологічні характеристики політичних режимів в умовах посткомуністичного політичного розвитку. На основі порівняння процесів трансформації політичних систем України та Білорусі виділено позитивні та негативні аспекти політичного досвіду Білорусі з метою оптимізації державотворення в Україні.