Проблемні питання кримінально-правового регулювання незаконного збагачення в Україні

Резюме

В аналітичній записці викладено результати дослідження питання щодо формування та реалізації в Україні державної антикорупційної політики у частині криміналізації та декриміналізації незаконного збагачення.

Зосереджено увагу на рішенні Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018(5846/17) за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 (незаконне збагачення) Кримінального кодексу (далі – КК) України.

Проаналізовано статистичні показники застосування положень статті 368-2 КК України до втрати нею чинності.

Запропоновано Комітетові Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності невідкладно розглянути усі внесені до парламенту законопроекти щодо відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення та внести обґрунтовані пропозиції про прийняття Верховною Радою України одного з рішень, передбачених статтею 114 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України.

Верховній Раді України рекомендовано:

  • розглянути у встановлений Законом термін пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності щодо ухвалення нової редакції 368-2 КК України;
  • прискорити розгляд проекту Закону України «Про Антикорупційну стратегію на 2018-2020 роки» (реєстр. № 8324), поданого Кабінетом Міністрів України, з урахуванням пропозицій Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НЕЗАКОННОГО ЗБАГАЧЕННЯ В УКРАЇНІ

26 лютого 2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018(5846/17) за конституційним поданням
59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 (незаконне збагачення) КК України. На підставі цього рішення вказана кримінально-правова норма визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) та втратила чинність[1].

Довідково. Статтею 368-2 КК України передбачалася кримінальна відповідальність за набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі.

Аргументуючи своє рішення, Конституційний Суд України зазначив, що свобода є однією з фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії, а закріплене в частині першій статті 29 Конституції України право на свободу являє собою невід’ємне та невідчужуване конституційне право кожної людини. Суд України дійшов висновку, що стаття 368-2 КК України не відповідає вимогам чіткості, точності й однозначності, а тому суперечить юридичній визначеності як конститутивному елементові принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України.

Довідково. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Водночас, у статті 62 Основного Закону України записано, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

У мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України цілком слушно спирається на практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Солдатенко проти України» від 23 жовтня 2008 року вказав на необхідність неухильного додержання приписів пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при вирішенні питань, пов’язаних з призначенням особі покарання у виді позбавлення волі[2]. Йдеться, передусім, про так звану «якість закону», його відповідність принципові верховенства права, достатню доступність, чіткість формулювання і передбачуваність у правозастосовній практиці, що у сукупності виключатиме будь-який ризик свавілля.

На думку більшості суддів Конституційного Суду України, застосована при формулюванні диспозиції статті 368-2 КК України законодавча конструкція, що пов’язує наявність ключової ознаки складу такого злочину, як незаконне збагачення, з результатами процесуальної діяльності, тобто з підтвердженням доказами, уможливлює обвинувачення, що ґрунтується на припущеннях. Поряд з тим, поза увагою сторони обвинувачення може залишитися з’ясування конкретного способу набуття особою у власність активів у значному розмірі. Зазначена юридична конструкція дезорієнтує і сторону обвинувачення, і сторону захисту, оскільки сконцентрована на самому факті наявності чи відсутності доказів законності підстав набуття особою у власність активів у значному розмірі та передбачає наявність складу такого злочину, як незаконне збагачення, у разі відсутності підтвердження доказами законності підстав набуття у власність таких активів.

Диспозиція статті 368-2 КК України (у її останній редакції) сформульована таким чином, що сумніви стосовно законності підстав набуття особою у власність активів у значному розмірі можуть:

  • тлумачитися не на користь цієї особи;
  • розглядатися як підтвердження її незаконного збагачення.

При цьому, залишається поза увагою те, що відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Крім того, презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу. Так, згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року (ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку[3].

Довідково. У частині другій статті 17 Кримінального процесуального кодексу України записано, що «ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом».

Конституція України не містить жодних винятків щодо принципу презумпції невинуватості, До того ж у частині другій статті 64 Основного Закону України наголошується на неприпустимості обмеження низки прав і свобод, зокрема тих, що передбачені статтею 62 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дотримується Європейський суд з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Яллог проти Німеччини» (Jalloh v. Germany) від 11 липня 2006 року наголосив, що суспільні інтереси не можуть виправдати заходи, що знищують саму суть права на захист, включаючи право не свідчити проти себе (привілей проти самообвинувачення)[4].

Судді Конституційного Суду України не були одностайними щодо висновку про неконституційність положень статті 368-2 КК України. Так, суддя С. Головатий вважає, що стаття 368-2 КК України не вимагала від обвинуваченої особи надавати будь-які пояснення та не зобов’язує, в прямій формі, надавати інформацію. Такі особи, на його переконання, обізнані про підвищені стандарти доброчесності, що застосовуються до них під час перебування на посаді, а також про відповідні обов'язки щодо декларування та обґрунтування свого доходу згідно зі встановленими законодавством процедурами[5].

Суддя С. Шевчук вважає, що правова позиція Конституційного Суду України сприяє запровадженню в конституційну матерію України відомого стандарту «void for vagueness», поширеного у практиці Верховного Суду Сполучених Штатів Америки, зміст якого полягає у тому, що формулювання закону, яким встановлюється новий злочин, повинні бути достатньо ясними для того, аби дати зрозуміти тим, хто підпадає під їхню дію, яка їхня поведінка матиме наслідком відповідальність за цим законом, є загальновизнаною вимогою, співзвучною пересічним поняттям справедливих правил гри і встановлених норм права.

На думку судді П. Колісника, Конституційний Суд України у своєму рішенні міг би скористатися правом, яке надає йому стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», та відтермінувати дату втрати чинності статтею 368-2 КК України (наприклад, на три місяці). При цьому, слід було рекомендувати Верховній Раді України протягом трьох місяців уточнити законодавче формулювання складу такого злочину, як незаконне збагачення, передбаченого статтею 368-2 КК України, з урахуванням юридичних позицій Конституційного Суду України.

Суддя П. Колісник звернув увагу також на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні міг би повернутися до застосування статті 368-2 КК України у редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII (див. Додаток 1). згідно з якою незаконним збагаченням визнавалося «набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність майна, вартість якого значно перевищує доходи особи, отримані із законних джерел, або передача нею такого майна близьким родичам». Така редакція статті 368-2 КК України не викликала жодних сумнівів у її конституційності і не була предметом конституційного подання депутатів. [6]

Погоджуючись з позицією судді П. Колісника, вбачається доцільним звернути увагу на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо конституційності положень частини третьої, абзаців 1, 2, 4, 6 частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці № 1-8/2016)
від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016. Цим рішенням визнано неконституційними положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів У країни щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIll, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII та положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Тож Конституційний Суд України визнав не чинним не весь Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, а лише ті його редакції, які не відповідали нормам Конституції України, повернувши чинність його попереднім редакціям, конституційність положень яких не ставилася під сумнів.

Як видається, Конституційний Суд України у справі № 1-135/2018(5846/17) за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу мав би вчинити так само, відновивши чинність статті 368-2 КК України в редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII. Однак, він цього не зробив.

Оцінюючи рішення Конституційного Суду України про визнання статті 368-2 КК України неконституційною та такою, що втратила чинність, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції народний депутат України В. Чумак зазначив, що особисто він у даній ситуації вбачає елементи саботажу антикорупційної реформи[7]. Проте, народний обранець не звернув уваги на те, що цей саботаж розпочався задовго до того, як Конституційний Суд України ухвалив це рішення. Такий висновок випливає з аналізу змісту внесених Верховною Радою України змін до статті 368-2 КК України, диспозиція якої до ухвалення Закону України № 770-VIII від 10 листопада 2015 року не викликала сумнівів щодо її конституційності. Голосуючи за цей Закон, народні депутати України не дослухалися рекомендацій Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України, яке у своєму висновку вказувало на очевидну невідповідність запропонованої редакції статті 368-2 КК України Конституції України.

З поміж 59 народних депутатів, звернулися 12 грудня 2017 року до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 КК України[8], щонайменше десятеро у листопаді 2015 року голосували за ухвалення визнаної у подальшому неконституційної кримінально-правової норми.

З огляду на наведені вище обставини виникає низка запитань:

  1. Що так вплинуло на внутрішнє переконання цих народних депутатів?
  2. Чому вони не скористались своїми повноваженнями суб’єкта права законодавчої ініціативи та не внесли до парламенту законопроект, який би міг виправити раніше допущену помилку?

Зазначене рішення Конституційного Суду України викликало гучний резонанс не тільки в Україні. Так, голова правління Transparency International Делія Феррейра Рубіо звернула увагу на існування системних законодавчих проблем в Україні. На її погляд, якщо ці проблеми не будуть вирішені і справи про незаконне збагачення залишаться без розгляду, значна кількість антикорупційних досягнень в державі стануть марними, а безвізовий режим з Європейським Союзом та фінансова допомога МВФ можуть бути заморожені, що в свою чергу загрожуватиме економічному розвитку країни»[9].

У наведених коментарях щодо прийнятого Конституційним Судом України рішення про визнання статті 368-2 КК України неконституційною, йдеться про ймовірні для нашої держави наслідки реалізації такого рішення. Передусім, звертається увага на гальмування запровадженої в Україні антикорупційної реформи. Так, за логікою народного депутата В. Чумака, кримінально-правова норма, якою встановлено відповідальність за незаконне збагачення була чи не найефективнішим засобом у боротьбі з корупцією. Однак, такий висновок потребує належного обґрунтування хоча б з позиції практики застосування положень статті 368-2 КК України.

За даними Генеральної прокуратури України (лист від 15.03.2019 р. № 19/4-450 вих. 19) в Україні протягом 6 років (строк, протягом якого діяла стаття 368-2 КК України) правоохоронними органами зареєстровано 435 кримінальних проваджень щодо фактів незаконного збагачення, з яких закрито – 154, у тому числі 153 – за пунктами 1, 2, 4, 6 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) України (див. Додаток 2).

Довідково. Відповідно до частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається у разі, якщо:

  1. встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
  2. встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
  3. не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
  4. набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
  5. існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню.

При цьому, підстави, передбачені пунктами 1, 2, 4, частини 1 статті 284 КПК України, відносять до так званих «реабілітуючих», тобто таких, які повністю знімають з особи підозру у вчиненні нею злочину.

Таким чином, в Україні кожне третє кримінальне провадження закрито з підстав, що реабілітують особу, стосовно якої у правоохоронного органу виникли підозри у її незаконному збагаченні.

За даними Генеральної прокуратури України, протягом 6 років (січень 2013 - лютий 2019) виявлено 8 осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, передбачені статтею 368-2 КК України. Тож увесь цей час правоохоронцями велися так звані «фактові» справи, у яких пред’явлено обвинувачення лише 8 особам. Тобто розслідувались факти незаконного збагачення невстановлених осіб.

Не менш інформативними видаються статистичні дані, надані Державною судовою адміністрацією України (лист від 25.03.2019 р.
№ інф/Д 235-19-323/19). Так, в Україні з 2011 року за вчинення злочину, передбаченого статтею 368-2 КК України, засуджено 32 особи, виправдано судами 2 особи, кримінальні справи щодо 4 осіб закрито судами.

Таким чином, з 435 кримінальних проваджень (кількість яких, цілком вірогідно, є дещо більшою, оскільки Генеральна прокуратура України надала дані, починаючи з 2013 року) лише 32 завершилися обвинувальними вироками суду. З огляду на рішення Конституційного Суду від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018(5846/17) за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України усі засуджені будуть реабілітовані.

Крім того, у Національному антикорупційному бюро України (далі – НАБУ) заявили, що виключення з КК України статті 368-2 призвело до закриття 65 кримінальних проваджень проти чиновників та депутатів на суму понад 0,5 млрд грн., зокрема й тих, які вже слухаються у суді[10].

Також цікавими видаються статистичні показники у прив’язці до тієї чи іншої редакції диспозиції статті 368-2 КК України. Так, за даними Державної судової адміністрації України, усі засуджені за незаконне збагачення
(32 особи) притягалися до кримінальної відповідальності за Законом, який діяв до внесення змін до статті 368-2 КК України від 12 лютого 2015 року (див. Додаток 3). Однак, ця редакція статті 368-2 КК України не слугувала підставою для конституційного подання 59 народних депутатів України щодо відповідності цієї норми Конституції України (конституційності).

З метою усунення прогалини у законодавчому регулюванні питання кримінальної відповідальності за незаконне збагачення 28 лютого 2019 року Президент України П. Порошенко вніс до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо відповідальності за незаконне збагачення» (реєстр. № 10110 від 28.02.2019)[11].

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України (далі – ГНЕУ) висловило низку критичних зауважень до тексту цього законопроекту та рекомендувало за результатами розгляду у першому читанні повернути його суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання. Йдеться, зокрема, про далеко небездоганне визначення поняття «незаконне збагачення», під яким пропонується розуміти «набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі без законних на те підстав за відсутності ознак зловживання владою або службовим становищем чи ознак прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі»[12].

Варто погодитись з думкою експертів ГНЕУ, що формальне тлумачення запропонованого в проекті законодавчого визначення практично унеможливить доведення факту відсутності законних підстав для набуття активів відповідною особою, чим суттєво ускладнить процес застосування цієї норми. Варто також вказати на недоцільність запропонованих змін до частини 2 статті 59 КК України, якими передбачається призначення конфіскації майна як додаткового покарання у випадку вчинення винуватою особою незаконного збагачення незалежно від ступеня тяжкості вчиненого правопорушення.

Депутатами Верховної Ради України подано ще 12 альтернативних законопроектів, переважна більшість з яких містить подібні та низку інших недоліків. Однак, серед них є й такі, які заслуговують на увагу. Йдеться, зокрема, про законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за незаконне збагачення» (реєстр. № 10110-8 від 14.03.2019), внесений народним депутатом України І. Луценком.

Вказаним документом пропонується модернізувати диспозицію статті 368-2 КК України, введену в дію Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII та усунути допущену Верховною Радою України помилку у формулюванні пункту 1 Примітки. Разом з тим, текст цього законопроекту позбавлений суттєвих вад, на які вказано у висновку ГНЕУ до законопроекту № 10110 від 28.02.2019.

ВИСНОВКИ

Кримінальну відповідальність за накопичення суб’єктами владних повноважень статків незрозумілого походження передбачено у понад
45 країнах світу. В Україні таку суспільно небезпечну поведінку криміналізовано шляхом введення в дію статті 368-2 (незаконне збагачення) Кримінального кодексу України Законом України від 7 квітня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Ухваливши 12 лютого 2015 року неконституційну редакцію статті
368-2 КК України, Верховна Рада України проігнорувала загально визнаний постулат про те, що антикорупційна політика має здійснюватися на підставі якісних та чітких законодавчих приписів, які не суперечать Конституції України, а не на підставі норм, що грубо порушують фундаментальні права і свободи людини і громадянина.

59 народних депутатів України замість того, щоб внести до парламенту законопроект, який би виправив допущену раніше помилку, звернулись до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо визнання статті 368-2 КК України неконституційною.

Вмотивованим рішенням Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018(5846/17) за вказаним конституційним поданням стаття 368-2 КК України визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) та втратила чинність.

Ухвалюючи зазначене рішення, судді Конституційного Суду України, на жаль, не скористались своїм правом визнати неконституційною статтю 368-2 КК України лише у редакції Закону України № 198-VIII від 12.02.2015, відновивши у такий спосіб чинність цієї кримінально-правової норми у редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII, яка не викликала жодних сумнівів у її конституційності і не була предметом конституційного подання депутатів.

Не скористався Конституційний Суд України й своїм правом відтермінувати дату втрати чинності статтею 368-2 КК України, яке надають йому приписи статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України». З цим пов’язана також не використана можливість рекомендувати Верховній Раді України уточнити законодавче формулювання складу вказаного злочину з урахуванням юридичних позицій Конституційного Суду України.

Спроби суб’єктів права законодавчої ініціативи усунути зазначену прогалину поки що не увінчались успіхом. До Верховної Ради України внесено 13 законопроектів, які передбачають відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Однак, переважна більшість з них містить низку суттєвих недоліків, через які ГНЕУ не рекомендує парламентові приймати їх за основу за результатами розгляду у першому читанні.

ПРОПОЗИЦІЇ

Комітетові Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності:

  1. Невідкладно розглянути усі внесені до парламенту законопроекти щодо відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, за результатами чого підготувати та внести обґрунтовані пропозиції про прийняття Верховною Радою України одного з рішень, передбачених статтею 114 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».
  2. Внести пропозиції щодо попереднього визначення Верховною Радою України основних положень, принципів, критеріїв та структурних частин законопроекту, на яких має ґрунтуватися законопроект про відновлення кримінальної відповідальності з незаконне збагачення.

Верховній Раді України:

  1. З урахуванням пропозицій Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, визначеного головним з підготовки і попереднього розгляду законопроектів, якими пропонується ухвалити нову редакцію 368-2 КК України, прийняти рішення про подальший розгляд того з них, який не суперечить Конституції України. Особливу увагу, пропонується звернути на положення проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за незаконне збагачення» (реєстр. № 10110-8 від 14.03.2019), внесений народним депутатом України І. Луценком, як такий що, на наш погляд, максимально відповідає вимогам нормопроектної техніки.
  2. Посилити парламентський контроль за формуванням та реалізацією державної антикорупційної політики як фактором, що останнім часом має суттєве значення для забезпечення національної безпеки країни. Для цього пропонується провести парламентські слухання, під час яких заслухати доповіді керівників антикорупційних органів про результати їхньої діяльності у 2018 році та протягом 3 місяців 2019 року.

За результатами парламентських слухань ухвалити висновки щодо стану реалізації державної антикорупційної політики та рекомендації щодо шляхів посилення ефективності діяльності антикорупційних органів держави.

 

С.В. Дрьомов

Відділ розвитку політичної системи

Національний інститут стратегічних досліджень

квітень 2019 р.

 

[1] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-19.

[2] // Офіційний вісник України. – 2010. - № 25. – Ст. 1005.

[3] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Офіційний вісник України від 16.04.1998 — 1998 р., № 13, / № 32 від 23.08.2006 /, стор. 270.

[4] Европейский суд по правам человека. Дело «Яллох (Jalloh) против Германии» (Жалоба 54810/00) (Страсбург, 11 июля 2006 года) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://studfiles.net/preview/5081952/.

[5] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-19.

[6] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-19.

[7] Що означає рішення Конституційного суду про незаконне збагачення https://www.radiosvoboda.org/a/lehalne-nezakonne-zbagachennia/29794441….

[8] Матеріали справи №1-135/2018(5846/17) до Рішення КСУ № 1-р/2019 ч.1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/docs/2627.

[9] Незаконне збагачення: наслідки скасування закону. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://khpg.org/index.php?id=1551789474.

[10] Скасування статті про незаконне збагачення – крок назад в антикорупційній реформі України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: nabu.gov.ua/novyny/skasuvannya-statti-pro-nezakonne-zbagachennya-krok-nazad-v-antykorupciyniy-reformi-ukrayiny.

[11] Проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо відповідальності за незаконне збагачення». [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=65587.

[12] Проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо відповідальності за незаконне збагачення». [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=65587.