Передмова

Формування ефективної конкурентоспроможної економіки, поєднання соціального та економічного розвитку суспільства, побудова в Україні економіки європейського зразка неможливі без суттєвого зниження рівня тінізації української економіки. Тінізація економіки спричинює посилення процесів криміналізації економічних відносин, заміну державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах державної влади, підриваючи, зрештою, довіру до держави та обумовлюючи розквіт правового нігілізму.

Тіньова економіка — явище не нове. Вона з’явилася на зорі цивілізації паралельно з виникненням перших державних утворень. Так, наприклад, тільки-но людство почало карбувати монети, як відразу ж з’явилися фальшивомонетники. Подібний економічний феномен властивий усім країнам, незалежно від рівня та моделі економічного розвитку. Але, за оцінками експертів, саме в постсоціалістичних країнах і, зокрема, в республіках колишнього Радянського Союзу тіньовий сектор практично на рівних конкурує з офіційною господарською діяльністю в багатьох галузях національної економіки.

Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування цього факту неможливе проведення наукового економічного аналізу на макро- і мікрорівнях, ухвалення ефективних управлінських рішень на всіх рівнях. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до значних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків під час прийняття відповідних рішень. Цей сектор економіки істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни. У загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки становить 5—10 % від валового внутрішнього продукту (ВВП). Частка тіньової економіки в Україні становить 30-40 % від офіційного валового внутрішнього продукту. Показник 40—50 % є вже критичним. На цьому рівні вплив тіньових факторів стає настільки відчутним, що суперечність між легальним і тіньовим секторами спостерігається практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Час радикальних соціальних, політичних та економічних змін у будь-якій з країн світу характеризується, поряд з іншим, активізацією тіньових проявів в економічній діяльності. Не став винятком і трансформаційний процес в Україні. Розгортання тіньової діяльності на початку трансформаційної кризи слід розглядати як закономірне явище, пов’язане із руйнуванням старої інституційної системи та командно-адміністративного господарського механізму, у той час як нові важелі економічного регулювання на той час ще не було сформовано.

Сподівання на те, що просування процесів реформування в економіці, обнадійливі тенденції макроекономічної динаміки автоматично скоротять обсяги тіньової діяльності, виявилися марними. Рівень тінізації української економіки залишається значним.

Фактично, тіньова економіка стала однією з органічних складових економічної системи і, у цій якості, відіграє певні системні функції. Зокрема, вона частково вирішує низку поточних проблем, які виявляються неспроможними вирішити легальні економічні відносини та держава: забезпечує акумуляцію вільних грошових коштів, формує прошарок підприємців, створює умови для самозайнятості та є джерелом доходів широких верств населення, збільшуючи споживчий попит тощо.

Отже, тіньову економіку можна розглядати як об’єктивно обумовлений соціально-економічний механізм, який компенсує упущення та недосконалість легальних соціально-економічних відносин. Внаслідок цього в країні створюються впливові та чисельні соціальні прошарки, фактично зацікавлені у збереженні економічних деформацій, які сприяють поширенню тіньової економіки.

Проте, водночас, тіньова економіка входить у системну суперечність з інтересами довгострокового соціально-економічного розвитку, завдаючи негативного впливу на останній у стратегічному вимірі. І міжнародна практика, і накопичений за останні роки вітчизняний досвід переконують у тому, що бездіяльність та небажання впроваджувати системні заходи, спрямовані на скорочення рівня тінізації, призводять до погіршення ситуації незалежно від рівня економічного розвитку.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», тінізацію національної економіки визнано однією з загроз національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері.

Оскільки розквіт тіньової діяльності в Україні залишається однією з ключових проблем соціально-економічного розвитку, її розв’язання має стати об’єктом скоординованих зусиль усіх гілок державної влади, науковців, інститутів громадянського суспільства.

Украй важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелів грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів гривневої та валютної маси, який не підпадає під регулювання засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальних інструментів, марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; втрата потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, витік ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку через недостатній розвиток інвестування та неефективне відтворення людського капіталу.

Отже, поширення тіньової економіки призводить до різкого зниження ефективності державної політики, утруднення, а подекуди – й унеможливлення регулювання економіки ринковими методами, із застосуванням інструментів грошово-кредитної та податкової політики. Це зумовлює необхідність звернення органів виконавчої влади до адміністративних інструментів регулювання, що, у свою чергу, складає підґрунтя для поширення корупції, а також гальмує процес розвитку ринкової економіки України, перешкоджає просуванню до членства у міжнародних організаціях.

На мікрорівні негативні наслідки тінізації економіки виявляються у звуженні можливостей суб’єктів господарювання до захисту їхніх прав власності та умов конкуренції через прозорі легальні механізми, в тому числі – передбачені міжнародними економіко-правовими нормами. Це пов’язане як з широким застосуванням самими цими суб’єктами тіньового інструментарію забезпечення власної конкурентоспроможності (отримання невиправданих податкових пільг чи інших преференцій, приховування частини прибутку, використання тіньової зайнятості, прихованих схем постачання й реалізації, тощо), так і з використанням такого інструментарію фірмами-конкурентами, що створює для компаній, які працюють легально, невигідні конкурентні умови.

Водночас багатоаспектність та розгалуженість виявів тінізації свідчить про безперспективність методів лише «симптоматичної» протидії тінізації у вигляді посилення контрольно-каральних функцій держави. Адже основними чинниками тінізації української економіки стали: висока витратність та низька рентабельність ведення бізнесу, обтяжлива податкова система, в якій фіскальна функція відіграє визначальну роль, знецінення вартості робочої сили, вузькість внутрішнього ринку та недорозвиненість ринкових регуляторів визначення ціни ресурсів та чинників конкурентоспроможності, нездатність держави забезпечити транспарентні умови діяльності та гармонізувати економічні інтереси суб’єктів економіки.

Зосередженість інституційних реформ лише на зміні форми власності, тим часом як формування інститутів соціального партнерства, захисту інтересів бізнесу та цивілізованого лобізму відбуваються надто повільно,
призвела до того, що зростання потужності приватних економічних суб’єктів у несприятливих умовах супроводжувалося їхньою схильністю до забезпечення власної економічної безпеки за рахунок механізмів тіньової економіки. Отже, значною мірою звернення до тіньових операцій є засобом економічного виживання у несприятливому макроекономічному середовищі. У цьому контексті тіньова економіка може розглядатися як певний стабілізуючий чинник, який компенсував неефективність державної економічної політики.

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що пріоритетним та принципово важливим напрямом сучасної економічної політики держави є детінізація економіки. При розробці стратегії детінізації слід враховувати наявність досить широкої бази зацікавленості у збереженні існування тіньової економіки серед:

– самих суб`єктів тіньової економіки, які, нагромадивши значні капітали, зацікавлені у подальшому розвитку свого бізнесу, проте не мають правових умов і, часто, економічної зацікавленості в їх виведенні в офіційний сектор економіки;

– легальних підприємців, які вважають за доцільне частково здійснювати операції поза межами чинного законодавства з метою оптимізації витрат, уникнення фіскального тиску та збільшення доходності бізнесу;

– пересічних громадян, які змушені поповнювати власні доходи за рахунок тіньової сфери через низький рівень офіційного доходу;

– представників керівництва частини державних підприємств, які, скориставшись фактичною безконтрольністю використання держвласності, перевели юридично державні виробничі ресурси під фактичний приватний контроль, що зробило державну власність джерелом доходів тіньового сектору, призвело до різкого зниження ефективності державних підприємств;

– частини державних службовців різного рівня, насамперед – у місцевих органах влади та силових структурах, які отримували зиск від корупційних дій, зумовлених здійсненням тіньових операцій.

Зволікання із впровадженням у попередні роки дієвої політики детінізації економіки, яка б передбачала «м’яку» модель адаптації некримінальних тіньових капіталів до діяльності у легальній економіці та відокремлення бізнесу від влади, обумовило значне загострення проблем, пов’язаних з детінізацією економіки, після зміни влади. Оскільки сфера тіньової економіки зберігатиме привабливість доти, доки не буде створено умови належної прибутковості діяльності в офіційній сфері, на нашу думку, слід очікувати намагань зберегти контакт місцевих ділових та управлінських еліт з метою збереження усталених схем тіньових економічних операцій, в тому числі – шляхом зрощування бізнес-структур з новими структурами місцевої влади. Ця загроза посилюється внаслідок призначення в ході зміни влади на керівні посади значної кількості осіб, близьких до підприємницьких структур, які часто не мають належних навичок управлінської діяльності.

Важливими загальними чинниками детінізації економіки є:

–  визначення чіткого курсу економічних перетворень з артикульованими прозорими стратегічними пріоритетами;

–  деполітизація економіки, введення підконтрольності та відповідальності влади;

–  встановлення в Україні сприятливого економіко-правового клімату для розвитку національного підприємництва та відновлення стійкого економічного зростання;

–  обмеження монопольної поведінки в усіх сферах економічної діяльності;

–  запровадження відкритого діалогу органів державної влади з представниками суб’єктів господарювання.

Важливим чинником детінізації економіки має стати продовження широкомасштабної податкової реформи, спрямованої на зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, заохочення інвестиційної діяльності та нагромадження амортизаційних фондів підприємств, мінімізацію витрат на виконання й адміністрування податкового законодавства.

При цьому слід піддати сумніву думку щодо ефективності максимальної уніфікації політики стосовно усіх суб’єктів господарювання шляхом скасування податкових та митних пільг для зниження рівнів корумпованості та тінізації економіки. На нашу думку, позбавлення держави цього інструменту структурної політики призведе до поглиблення диспропорцій економічного та соціального розвитку, відтак – зберігатиме базові передумови тінізації економіки. Доцільнішим видається перехід до визначеної кодифікованої системи пільг та преференцій, які відповідають міжнародним економіко-правовим нормам та надаються за прозорими механізмами з рівним доступом до них усіх економічних суб’єктів.

Поряд з загальним поліпшенням підприємницького середовища внаслідок дерегулювання та зниження фіскального навантаження суб’єктів господарювання, має бути вжито комплекс спеціальних заходів, які стимулюватимуть детінізаційні процеси. Необхідно також запровадити на певний перехідний період політику амністії по відношенню до тіньового некримінального капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування. Це потребуватиме прийняття Закону «Про легалізацію коштів, отриманих некримінальним шляхом» з відповідним врегулюванням процесу та умов легалізації та гарантій непереслідування суб’єктів легалізації. Додатком до Закону має стати Програма заходів щодо легалізації тіньового капіталу.

Саме у цьому контексті слід розглядати запропоновану читачеві монографію «Тіньова економіка: сутність, особливості та шляхи легалізації». Монографія складається із трьох взаємопов’язаних частин.

У першій частині розкривається сутність та структура тіньової економіки. Зокрема, визначаються сутнісні характеристики та типологізація тіньової економічної діяльності, теоретико-методичні підходи та оцінки «ефектів» іллегалізації економічної діяльності, розкриваються методи оцінки обсягів та рівня тіньової економіки. Розглядаються основні чинники тінізації економічної діяльності та особливості тінізації окремих секторів економіки України. Окрема увага звертається на особливості тіньових процесів у секторах малого і середнього підприємництв та ринку праці України.

Друга частина монографії присвячена аналізу іллегалізації економічної діяльності в умовах глобалізації. У цій частині досить ґрунтовно та послідовно розкривається іллегалізація світового господарства та місце України у цьому процесі, визначається рівень, передумови, чинники та особливості іллегалізації економічних систем різних типів, розкриваються тенденції та фактори іллегалізації зовнішньоекономічного сектору України, розглядається інституційна побудова протидії іллегалізації світового господарства. Значну увагу приділено системі протидії «втечі капіталу», зокрема, подаються теоретико-методологічні підходи до здійснення валютного контролю з метою протидії «втечі капіталу», визначається система протидії «втечі капіталу» в країнах з перехідною економікою, розкривається вплив «втечі капіталу» на макроекономічний розвиток України.

У третій частині монографії йдеться про шляхи детінізації економіки України. Окремо розглядається проблема легалізації малого і середнього підприємництва перехідних економік, зокрема, визначаються стратегічні напрями легалізації малих і середніх підприємств, розкривається досвід регулювання діяльності суб’єктів малого і середнього підприємництва з огляду на іллегалізацію економіки у Республіці Польща. У цій частині монографії розкривається діяльність органів державної влади щодо детінізації економіки, розглядаються методи виявлення нелегальних економічних угруповань, методика прийняття рішень у контексті вірогідної іллегалізації, впровадження нових підходів до детінізації економіки, розкривається сутність державної політики щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Завершальний розділ присвячено визначенню сутності та стратегічним пріоритетам детінізації української економіки – таким як вдосконалення монетарної політики, створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, здійснення податкової реформи, створення ефективної системи управління державним сектором економіки, посилення боротьби з корупцією, протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, посилення державного контролю за використанням бюджетних коштів, кредитних ресурсів та іноземних інвестицій тощо.

Монографія розрахована на політиків, державних службовців, науковців, фахівців з питань детінізації економіки.