Розділ 9.
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
ЩОДО ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

9.1. Методи виявлення нелегальних економічних угруповань

Проведені у попередніх розділах систематизація та адаптування методів визначення обсягів іллегалізації до умов перехідної економіки України та оцінка окремих проявів цього явища є передумовою для обґрунтування комплексної стратегії протидії іллегалізації з детальним розглядом окремих елементів такої стратегії. Зазначимо, що характерною особливістю зростання масштабів іллегального сектору як в межах національних економічних систем, так і на рівні глобальної економіки є неспроможність ринкового механізму до ефективного контролю та регулювання цього явища[1]. Саме тому в цій сфері необхідне раціональне за обсягами і способами втручання національних урядів, а також міжнародних та наднаціональних організацій. Створення системи ефективної протидії глобальній іллегалізації є однією з найважливіших стратегічних управлінських функцій та завдань сучасної держави.

Проте, держава є не єдиним органом, покликаним реалізувати ці завдання. У боротьбі проти іллегальної економіки не менша відповідальність покладається на інститути громадянського суспільства (ЗМІ, громадські організації, політичні партії, спілки підприємців тощо). Визначення «діагнозу» (іллегалізація та криміналізація економіки у загрозливих для розвитку цивілізації масштабах), усвідомлення її небезпеки для розвитку національної економіки, привернення уваги суспільства до проблем іллегальної економіки, визначення основних інструментів боротьби з цим явищем – важливі ланки в логічній послідовності процесу ефективної боротьби із економічною злочинністю. Найважчим у цьому процесі є перехід від усвідомлення проблеми до реальних заходів усунення передумов подібних суспільних та економічних деформацій.

У державній стратегії боротьби з іллегалізацією економіки необхідно сформулювати основне завдання: до якого рівня можливо мінімізувати тіньову економіку, як визначити цей рівень і які засоби застосовувати для його зниження? Насамперед, це завдання повинно бути реалістичним, тому що досі повністю ліквідувати іллегальну діяльність не вдалося. Орієнтовним параметром може бути питома вага іллегального сектору в економіці на рівні 10-20 % обсягу ВВП. Практика ефективного функціонування ринкової економіки доводить припустимість такого рівня іллегальної діяльності. При виборі засобів протидії іллегальній економічній діяльності, очевидно, слід враховувати, що саме заходи непрямого характеру (удосконалення податкового і трудового законодавства, системи соціального захисту, підготовки й перепідготовки кадрів тощо) є ефективнішими порівняно з прямими адміністративними заходами (заборони, посилення покарань, ліцензії, дозволи тощо).

Проведений у попередніх розділах аналіз дозволяє визначити основні сфери та об'єкти державного впливу на тіньову економіку і, на цій основі, сформулювати такі конкретні завдання стратегічного характеру: (1) радикальна протидія корупції і хабарництву; (2) усунення передумов та обмежень іллегальних операцій; (3) зменшення впливу основних чинників, що стимулюють до іллегальної діяльності. Очевидно, що боротьба з іллегалізацією повинна бути пов'язана із загальною стратегією подальшого реформування економіки, що передбачає зміцнення владної вертикалі та підвищення ефективності її діяльності, формування цивілізованого конкурентного середовища, соціально зорієнтований бюджет, що сприяв би підвищенню добробуту і якості життя населення як головних чинників легалізації ринку праці, а також раціональне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, особливо експорту та імпорту товарів і послуг стратегічного призначення.

Відомо, що стратегічний менеджмент передбачає формулювання не лише головної мети, але й операційних завдань, вибір методів та шляхів їхнього досягнення. Принципово важливим є визначення зваженого співвідношення між економічними та адміністративними методами державного регулювання. Зниження рівня державного регулювання передбачає сприятливіші умови для діяльності малого бізнесу і самозайнятості населення. Сила держави, її авторитет виявляються у спроможності створити сприятливі умови для вільного розвитку підприємництва. Проте необхідно враховувати, що будь-яка свобода повинна бути обмеженою.

Для розробки стратегічних планів легалізації національної економіки, досягнення оптимально припустимого в існуючих умовах рівня іллегальної економіки з огляду на національну безпеку необхідно реалізувати такі основні складові загальнодержавної концепції: (1) розробити методи моніторингу і стратегічного прогнозування обсягів іллегалізації економіки; (2) запровадити методичні підходи до тестування управлінських рішень з урахуванням ризиків підвищення рівня іллегалізації на всіх рівнях ієрархії управління; (3) виявити ключові об’єкти іллегалізації та окреслити засоби державного впливу на них; (4) посилити акцент на проблемно-цільовий компонент у процесі адміністративної, податкової та бюджетної реформ, удосконалення системи державного управління з метою інтегрування іллегального сектору в офіційну економічну діяльність; (5) ініціювати дії для розширення міжнародного багатостороннього і двостороннього співробітництва у послабленні впливу зовнішніх чинників іллегалізації національної економіки.

Зрозуміло, що обмежений обсяг роботи не дозволяє висвітлити кожен з цих напрямів детально, тому конкретизуємо лише деякі з них, а саме ті, що безпосередньо стосуються сфери міжнародних економічних відносин. Механізм іллегалізації глобального господарства виявляється на кількох ієрархічних рівнях управління: глобальному, макрорегіональному, національному, регіональному, галузевому. При цьому на всіх рівнях іллегальна діяльність передбачає утворення неформальних груп, які становлять відповідне «ядро» іллегального сектору і виявлення яких можливе за умови розробки системи їх ідентифікації для запровадження ефективних регуляторних заходів інституційних передумов їх утворення та діяльності. Такі заходи потребують ефективної системи податкового адміністрування, тобто здійснення легітимних процедур, що дозволяють податковим органам оперативно визначати реальну базу оподаткування. Для здійснення таких заходів можна застосувати два підходи:

· «одномоментний»: безпосередня позапланова перевірка діяльності підприємства та його документації;

· метод, що базується на виявленні майнових і господарських взаємозв’язків у суб’єктів господарської діяльності.

У даний час робота податкових органів з «проблемними» платниками податків ґрунтується, переважно, на застосуванні «одномоментного» підходу – здійснюється перевірка обґрунтованості повернення ПДВ, припинення вексельних схем несплати податкових платежів, обмеження відпливу капіталу з України за статтею «виплати за використання торгових марок» тощо під час перевірок. Такий підхід має певні недоліки, пов’язані з потенційною можливістю корупційних зв’язків з представниками контролюючих органів, особливо у слабко інституціоналізованих перехідних економіках. Крім того, посилення зовнішньої компоненти іллегальної діяльності теж не сприяє повному виявленню фактів протизаконної діяльності через перевірки контрольної документації, зарубіжних партнерів.

Загалом функціонування бізнесу у відкритій економіці завжди передбачає наявність господарських чи майнових взаємозв’язків між суб’єктами господарювання не лише в межах однієї держави. Відповідно, підхід, за якого вирішення завдань ефективного податкового адміністрування базується на виявленні та аналізі взаємозв’язків ключових суб’єктів іллегального сектору, має бути прийнятий як основний. Він передбачає спільну діяльність контролюючих органів країн–торговельних партнерів на основі підписання відповідних угод або створення міждержавних тимчасових і постійних робочих груп, міжнародних організацій з боротьби з іллегальною економікою. Важливою перевагою цього підходу є універсальність, коли податкове адміністрування будується на єдиних принципах і з використанням певного виду даних, незалежно від розміру податкової бази окремого платника податків, і, отже, може бути основою для боротьби контролюючих органів з іллегалізацією економіки. За такого підходу йдеться не про протидію окремим фактам іллегальної діяльності, а про усунення інституційних передумов її виникнення. Не менше важливим є й те, що контролюючі органи відокремлюються від тісних зв’язків з суб’єктами іллегальної діяльності у процесі їх виявлення опосередкованими аналітичними методами.

Якщо бачити в суб’єкті оподаткування не лише економічного агента, пов’язаного з партнерами трансакціями, але й брати до уваги майнові зв’язки і, часто, формальні організаційно правові норми та неформальні домовленості («правила гри»), то, можливо, вдасться виявити способи ухилення від оподаткування. Крім того, аналіз господарських зв’язків як у межах однієї держави, так і на міждержавному, регіональному чи міжрегіональному рівнях, дозволяє простежити систематичні трансакції, характер яких вказує на існування сильно інтегрованих груп платників податку. Подібні групи, як суб’єкти оподаткування, вимагають якісно інших методів виявлення, ніж кожен з окремих економічних агентів, що входять у неї.

Феномен інтеграції бізнесу й влади у тих чи інших формах поширений в економіках пострадянських країн. Передумовами цього є як організаційно-економічні чинники – участь у перерозподілі національного багатства представників вищого менеджменту (партійного і господарського), так і інституційні передумови функціонування іллегального сектору в колишньому СРСР на основі неформальних особистих зв’язків. Незавершеність і недосконалість законодавчо-нормативної бази інституцій перехідної економіки об’єктивно обумовила лавиноподібний розвиток існуючих і створення нових неформальних правил і норм. А слабкість державних інституцій перехідної економіки забезпечила протидію своєрідній монополізації окремих секторів і галузей економіки фінансово-економічними угрупованнями, зокрема олігархічними. Переважна більшість інтегрованих фінансово-економічних груп у вітчизняній економіці є неформальними. Останнім часом спостерігається формування інтернаціональних неформальних угруповань (наприклад, українсько-польських, російсько-українських і т.п.). Наголосимо на істотній вагомості іллегальної компоненти у їхній діяльності, враховуючи, що генетично іллегальні трансакції наприкінці 80-х років минулого сторіччя виникли саме у зовнішньоекономічній сфері як наслідок надмірної лібералізації та неврегульованості зовнішньоекономічної діяльності порівняно з внутрішньою економікою.

Вказаним зумовлена проблема ефективного міждержавного податкового адміністрування щодо цих груп. Розробка способів, що дозволять на основі аналізу майнових і господарських зв’язків ідентифікувати подібні групи, є основною метою дослідження неформальних груп на галузевому, регіональному і міжрегіональному рівнях. Відповідно до логіки нашого підходу, на першому етапі аналізу на основі вивчення майнових та господарських зв’язків окреслюються межі неформальної групи і склад її учасників, на другому – на основі індикативних показників оцінюється її потенційна податкова база. Необхідно зазначити, що пошук «проблемного» платника податків сам по собі вже є результатом роботи з виявлення найзначніших груп платників податків та багаторівневого відбору конкретних об’єктів для такого аналізу. Як основні завдання виявлення і вивчення підприємств для контролюючих органів визначено збільшення податкових надходжень до бюджету, а також виявлення «слабких» місць у законодавстві, що мотивує підприємство до іллегальної діяльності.

Виходячи з цієї орієнтовної мети, можна запропонувати два напрями роботи щодо відбору об’єктів для першочергових податкових перевірок. Перший визначений як міжгалузевий підхід і полягає у групуванні подібних типів бізнесу, що схильні до застосування аналогічних схем ухилення від податків. Цей підхід корисний з точки зору виявлення секторів економіки, де можуть відбуватися найбільші порушення податкового законодавства. Другим напрямом є галузевий підхід, при застосуванні якого увага концентрується на пошуку «проблемних» платників податку серед однотипних господарських одиниць у межах однієї галузі з метою виявлення найвагоміших неплатників. Для досягнення максимального ефекту обидва підходи доцільно використовувати одночасно.

Детальніше зупинимося на змісті пропонованого міжгалузевого підходу. Механізм податкового планування зазвичай пов’язаний з видом господарської діяльності, що здійснюється конкретним підприємством. Для узагальненого аналізу основних типів схем податкового планування поділимо всі види економічної діяльності на чотири основні сфери: виробництво, торгівля, фінанси та страхування, інші послуги. Кожній сфері притаманна своя специфіка побудови схем «податкової оптимізації», за якою і здійснюється галузевий поділ. Зазначимо, що за сучасних умов середній та великий бізнес є, як правило, не як окремо взятий вид господарської діяльності, а як комплекс різноманітних форм ділової активності у різних сферах економіки з метою максимізації прибутку. При цьому монополізація прибутку як критерій диверсифікації досягається не шляхом охоплення нових сегментів ринку, а через максимізацію рівня ухилення від оподаткування. Одним з найважливіших факторів, що визначає склад та структуру неформальної групи, є податкові зобов’язання підприємств. Через це, класифікуючи способи побудови «податкових схем» у зазначених сферах, необхідно враховувати особливості неформальних груп певної галузі (регіону). Одночасно, щоб визначити концентрацію найбільш поширених податкових ухилень у межах міжгалузевого підходу, розглянемо діяльність економічних агентів у окремій галузі.

У виробничій сфері «податкове планування» ґрунтується, в остаточному підсумку, на приховуванні реального обсягу доходу, або на завищенні собівартості виробництва. До окремої категорії належать операції, що можуть вважатися податковими махінаціями, які в основному мають місце у зовнішньоекономічній сфері (наприклад, фіктивний експорт з метою повернення ПДВ з бюджету) і базуються на недосконалості законодавства чи слабкості податкового адміністрування. Приховування доходу чи завищення собівартості продукції реалізуються з використанням послідовності комбінацій, набір яких визначається галузевою спеціалізацією даного підприємства і переважно засноване на трансфертному ціноутворенні та на фіктивних оборудках.

Можна стверджувати, що загалом у промисловості склалася ситуація, коли навантаження податкових боргів, заборгованості з обов’язкових платежів і заробітної плати, що нагромадилося за роки реформ, перетворило промислові підприємства з їх надмірними основними фондами у позбавлені фінансових функцій виробничі підрозділи фінансово-економічних угруповань. Організація фінансової діяльності й формування фінансових результатів опинилася у сфері компетенції цих угруповань (часто інтернаціональних).

За таких умов уявлення про платника податків як про суб’єкта господарювання у формі окремої юридичної особи не відповідає дійсності. Наслідком неврахування діяльності неформальних фінансово-економічних угруповань є хибний підхід до ідентифікації платника податків та «інформаційні деформації» за визначення бази оподаткування. Необхідно зауважити, що особливості логіки побудови схем податкового планування в окремих галузях пов’язані значною мірою з часткою заробітної плати у собівартості та обов’язковими платежами у фонди соціального захисту. Потреба у значних коштах на зарплату задовольняється переведенням коштів у готівку з використанням фіктивних оборудок, пов’язаних з процесом формування собівартості й подальшою виплатою заробітної плати без належного відтворення у бухгалтерському обліку. Як наслідок, в економіці посилюються стимули для формування потужного сектору нелегальних фінансових послуг («конвертаційних центрів», застосування схем «відмивання» коштів).

Крім специфіки конкретної галузі, у створенні схем «податкового планування» важливу роль відіграють незавершеність та неузгодженість законодавства. Детальніший аналіз «білих плям» у законодавстві виходить за межі предмета нашого дослідження, тому лише акцентуємо увагу на виявленні галузей економіки, де ймовірні найбільші податкові зловживання. Для визначення таких галузей (підгалузей) доцільно використовувати агреговані показники статистичної звітності про виробничу діяльність (обсяги випуску у натуральних і вартісних показниках, зокрема у світових та внутрішніх цінах), або дані про динаміку макроекономічних показників (обсяги готівкових коштів, товарообороту в оптовій і роздрібній торгівлі, доходів населення), а також деякі характеристики економічної злочинності у галузі (кількість зареєстрованих злочинів, вартісні обсяги збитків підприємств та держави, динаміка цих показників). Використання агрегованих статистичних показників фінансової діяльності суб’єктами господарювання, на нашу думку, не має сенсу внаслідок їх спотворення «податковим плануванням».

За різноманітних форм ухилення від оподаткування виплата зарплати та доходів власників здійснюється у нелегальній формі і шляхом відтоку капіталу в інші країни та офшорні зони. Достовірна інформація про загальні обсяги та структуру доходів фізичних осіб, обсяги руху капіталу за кордон та у зворотному напрямі (так звані «прямі зарубіжні інвестиції» з урахуванням країни-донора), дає можливість оцінити обсяги ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб.

На основі оцінки натуральних показників випуску продукції розраховуються вартісні обсяги випуску і реалізації, з урахуванням внутрішніх і зовнішніх цін, скоригованих на умови поставки і цінову динаміку, та орієнтовні обсяги валового доходу з використанням даних про середній рівень рентабельності виробництва у галузі і, у результаті, – потенційні обсяги прибутку до оподаткування, відхилення яких від фактичних є підставою для відбору найбільших підприємств галузі з метою подальшого аналізу.

Виявлення фінансово-економічних угруповань необхідно розпочинати з тих підприємств галузі, де складаються найсприятливіші умови для ухилення від оподаткування, а також спостерігається найбільша кількість порушень під час аналізу звітності. Врахування міжгалузевих відмінностей характеристики середовища іллегальної діяльності полягає у виявленні галузей з відносно сприятливою економічною кон’юнктурою чи іншими передумовами для ефективного функціонування підприємств. При цьому беруться до уваги швидші темпи зростання обсягів випуску продукції, порівняно з іншими галузями, випереджаючий темп зростання експорту, вищий розмір середньогалузевої заробітної плати. Такі показники необхідно розглядати протягом тривалого часу (не менше трьох років).

За інших рівних умов необхідно звертати увагу на підприємства, що розташовані в регіонах з відносно сприятливішими умовами для економічної діяльності і, отже, й для посилення іллегальної її компоненти. Тобто увагу звертаємо, насамперед, на підприємства, розташовані в регіонах: (1) з відносно вищим рівнем розвитку сфери торгівлі та послуг, зокрема й фінансових (індикатор – частка цих галузей у валовому випуску продукції (послуг) регіону); (2) з розвиненим сектором малих і середніх підприємств (індикатор – частка малих і середніх підприємств у загальному обсязі виробництва продукції регіону); (3) з вищим рівнем доходів на одну особу. Необхідно підкреслити, що запропонований міжгалузевий (міжрегіональний) підхід з урахуванням соціально-економічної диференціації галузей та регіонів країни є визначальним для удосконалення методів і практики податкового адміністрування в галузях чи регіонах, а також для вдосконалення законодавчої та нормативної бази.

Наступним етапом є вибір об’єктів аналізу серед підприємств галузі. На цьому етапі відбір здійснюється на основі дослідження показників діяльності окремих підприємств. Індикаторами приховування частки прибутків вважатимемо дані про динаміку показників фінансової звітності платників податків. Так, показниками прихованого «зовнішнього» фінансування іллегальної діяльності, здійснюваного у межах «податкового планування», є зростання обсягів чи стабілізація випуску продукції і дебіторської заборгованості на тлі збільшення обсягів збитків чи відсутності висхідної динаміки прибутку, зростання довгострокової чи короткострокової заборгованості. Для визначення динаміки цих показників використаємо офіційну фінансову звітність, що подається підприємством в органи податкової адміністрації чи державної статистики.

Проте, очевидно, що дані фінансової звітності не можуть трактуватися однозначно без глибокого дослідження різноманітних аспектів діяльності підприємства, кон’юнктури тощо. У зв’язку з цим, на початковому етапі відбору підприємств однієї галузі необхідно використати такий критеріальний показник як співвідношення сукупних податкових платежів до фактичного валового доходу.

Оцінка валового доходу, як вже зазначалося, розраховується на основі обсягів випуску в натуральному вираженні та з урахування середніх внутрішніх та світових цін. У результаті визначаються групи підприємств, де коефіцієнт податкового навантаження на доходи найменший. Аналогічно необхідно визначити сегменти, де співвідношення собівартості до доходу найбільше, тобто, де вірогідне заниження доходу і/або завищення собівартості. Загалом для відбору підприємств усередині галузі можна використовувати кілька критеріїв (табл. 9.1), для прикладу, індикатором вірогідних порушень, може бути наявність понадтермінової заборгованості зі сплати податків чи обов’язкових платежів. Насамперед, необхідно звернути увагу на підприємства, у діяльності яких одночасно спостерігаються явища, означені критеріями (1), (2), (3) чи (8), (9), (10), або хоча б одним з (4), (5), (6), (7) (див. табл. 9.1). У результаті внутрішньогалузевого аналізу визначаються підприємства – об’єкти для моніторингу з боку контролюючих органів (у межах регіону, галузі, країни та на міждержавному рівні, зважаючи на досягнені міждержавні угоди щодо взаємного контролю і протидії іллегальній діяльності). На наступному етапі здійснюється виявлення учасників фінансово-економічного угруповання, яке вірогідно, сформувалося навколо цього підприємства як «ядро» фінансово-економічного угруповання.

Після визначення сукупності великих та середніх підприємств, у діяльності яких з певною вірогідністю може бути виявлено ухилення від сплати податків, необхідно окреслити коло юридичних та фізичних осіб, які слід перевірити одночасно з цими підприємствами. Визначення переліку таких осіб здійснюємо шляхами: (1) виявлення найзначніших дебіторів і кредиторів підприємства, а також, за можливості, одержання інформації про найбільших покупців та постачальників; (2) визначення всіх юридичних осіб, що брали участь у створенні підприємства; (3) виокремлення акціонерів, які володіють пакетом акцій підприємства розміром понад 5 % його статутного капіталу.

Таблиця 9.1

Критерії відбору підприємств для визначення неформальних бізнесгруп усередині галузі (регіону)
№ п/п	Критерій	Напрям відхилення
1.	Істотне систематичне відхилення відношення загальної суми сплачених податків та обов’язкових платежів від середнього показника у галузі й регіоні	↓
2.	Істотне систематичне відхилення середньої заробітної плати від середньої у галузі й регіоні	↓
3.	Істотне систематичне відхилення рентабельності до собівартості від середньої у галузі й регіоні	↓
4.	Значні обсяги недоодержаних доходів від експорту (за рахунок систематичного невиконання зобов’язань по експортних контрактах з боку іноземних покупців)	↑
5.	Значні втрати від імпортних операцій (за рахунок систематичного не виконання зобов’язань по імпортних контрактах з боку іноземних продавців)	↑
6.	Значні відхилення цін оборудок експортних контрактів від середніх цін за умовну одиницю продукції, характерних для даного ринку	↓
7.	Значне відхилення цін оборудок імпортних контрактів від середніх цін за умовну одиницю продукції, характерних для даного ринку	↑
8.	Наявність значної кількості залежних компаній	↑
9.	Наявність внутрішньокорпоративних конфліктів між власниками, менеджерами, між підприємством і зарубіжними контрагентами	↑
10.	Велика частка негрошових розрахунків	↑

Вибір ключового об’єкту і визначення його «групи» здійснюється на основі аналізу майново-господарських зв’язків. Логіка аналізу відображена на рис. 9.1. У зв’язку з тим, що завершальним етапом «податкового планування» є уникнення оподаткування способом незаконної виплати заробітної плати чи доходів фізичним особам або спрямування коштів у зони пільгового оподаткування, окреслені види майново-господарських зв’язків (рис. 9.1) є об’єктом для подальшого аналізу отриманої інформації. Цей аналіз повинен передбачати оцінку розмірів виплачених доходів та доходів, прихованих від оподаткування з використанням офшорних зон чи інших інструментів, а також масштабів повернення в економіку у вигляді інвестицій.

У результаті нагромадження і групування даних, їх аналізу окреслюється в загальних обрисах фінансово-економічне угруповання, якщо воно існує. Ключовим учасником («ядром» групи) вважається центр управління, навколо якого концентруються інформаційні потоки та майново-господарські зв’язки. Склад учасників значною мірою визначатиме схеми «податкового планування», види та сфери ділової активності групи.

Для підтвердження прийнятності зазначених методів виявлення нелегальних фінансово-економічних угруповань, використовуючи метод галузевого аналізу здійснюємо пробне дослідження ринку готельних послуг у м. Львові за 2000 р. У дослідженні проаналізовано діяльність 20 готелів міста. З огляду на певні юридичні та етичні аспекти, реальні назви готелів не вказані, але під час аналізу використані реальні дані діяльності підприємств[2].

Виходячи з припущення, що приховування прибутку з використанням «податкового планування» відбувається шляхом зменшення реальних обсягів доходу або збільшення питомої ваги собівартості продукції, головну увагу зосереджено на таких показниках діяльності підприємств, як: доходи від експлуатації готелю у розрахунку на 1 місце, доходи від надання послуг у відсотках відносно доходів від експлуатації, інші доходи у відсотках відносно доходів від експлуатації, балансовий прибуток у відсотках відносно доходів від експлуатації, балансовий прибуток у відсотках до балансової вартості основних фондів, платежі до бюджету у відсотках відносно доходів від експлуатації, частка собівартості у валовому доході, балансовий прибуток у відсотках відносно валового доходу, витрати на оплату праці у відсотках до валового доходу, платежі до бюджету у відсотках відносно валового доходу, платежі до бюджету у відсотках відносно вартості основних фондів.

Необхідно наголосити, що згідно проаналізованих показників, державні підприємства меншою мірою залучені до процесу іллегалізації, про що свідчить, насамперед, висвітлення у переважній більшості прибутків у офіційній звітності. За загальної збитковості цього сектору згідно фінансових документів та бухгалтерських звітів підприємств іншої форми власності, співвідношення собівартості надання послуг та валового доходу набагато нижче, ніж у випадку приватних та колективних підприємств (у середньому 40-70 % порівняно з 83-172 % у готелях недержавної форми власності). Це може пояснюватися більшою фінансовою мотивацією приховування прибутків у приватному секторі, де керівництво підприємства є одночасно власником його майна, порівняно з державним готелем, де менеджер є лише найманим працівником.

Таким чином, вказаний методичний підхід дозволив визначити «господарську п’ятірку», тобто підприємства на ринку готельних послуг у межах м. Львова, які можуть бути «ядрами» нелегальних фінансово-економічних угруповань, про які йшлося раніше. Проте, визначення членів угруповання утруднюється конфіденційністю інформації, необхідної для подальшого аналізу нелегальних зв’язків та обсягів іллегальних трансакцій з іншими економічними агентами. Крім того, висвітлення реальних суб’єктів («ядер») угруповання потребує попередньої апробації цього методу у інших галузях для підтвердження його достовірності й прийнятності в умовах вітчизняної економіки.

9.2. Методика прийняття управлінських рішень
у контексті вірогідної іллегалізації

Після визначення нелегальних фінансово-економічних угруповань необхідно виявити причини їх формування та напрями легалізації господарської діяльності, що передбачає, насамперед, удосконалення системи державного регулювання економіки. Взаємозв’язок державного регулювання, зокрема податкової політики, та іллегалізації економічної діяльності, встановлено за допомогою модифікованої теоретичної моделі Манделла-Флемінга (рис. 9.2) з заміною параметра процентної ставки на рівень регулювання:

Рис. 9.2 Модель взаємодії легального та іллегального секторів економіки з урахуванням зовнішнього складника

Y=C(Yp-T;r)+I(r)+G(R)+CA(q;Y;Y*), С(Yp)>0; С(T)<0; С(r)<0, (9.1)

Yp=V-H-T(G)-U, T(G)<0, (9.2)

Yu=Vu-Hu, (9.3)

Ys(G)=Yu+Cu, Ys(G)>0, (9.4)

де: Yp – прибуток економічних агентів; І – приватні інвестиції; r – процентна ставка в країні, С, С_u – відповідно легальне та нелегальне споживання; G – сальдо бюджету; q – реальний обмінний курс національної валюти; Y_u – іллегальний прибуток економічних агентів; Y*– дохід економічних агентів країни-партнера; AS, AS* – сукупна легальна пропозиція товарів відповідно у національній економіці та економіці країни-партнера; AD, AD* – сукупний попит на легальні товари відповідно у національній економіці та економіці країни-партнера; AS_s – сукупна пропозиція товарів в іллегальному секторі; AD_s – сукупний попит на товари в іллегальному секторі; СА – сальдо поточного рахунка; V – дохід суб’єктів господарювання в офіційному секторі; Н – умовно-постійні витрати; Т – податки; U – умовно-змінні витрати; V_u – іллегальний дохід суб’єктів господарювання; Hu – господарські витрати в іллегальному секторі; Y_s – обсяг іллегальної економіки; R, R* – відповідні регуляторні рішення у межах національної економіки та економіки торговельного партнера; Y – обсяг ВНП.

Нахил прямих на рис. 9.2 визначається залежністю відповідних показників від рівня державного регулювання економіки. Точки A, A*, A΄ відповідають макроекономічній рівновазі, за якої існуюча система регулювання зумовлює прибуток національних економічних агентів у легальному секторі в обсязі Y_p0 і економічних агентів країни-партнера в обсязі Y* та максимально допустимий прибуток іллегального сектору (на рівні 10-20 % від обсягу легального прибутку) в обсязі Y_u0. Припустимо, що уряд намагається підвищити обсяг державних доходів з Y₀ до Y₁ шляхом запровадження нового податку (R0→R1; т.А→т.В). При цьому зростають витрати економічних агентів, тоді (Y_p0→Y_p1), що стимулює зростання обсягу іллегальної діяльності (т.А΄→т.С΄) і зменшення державних доходів (Y₁→Y₂; т.B→т.С). На товарному ринку відбувається зростання цін (р₀→р₁), зменшення попиту в офіційному секторі (AD₀→AD₁; т.Z→т.L) і зростання – у тіньовому секторі (AD_s0→AD_s1; т.Z΄→т.L΄).

Зменшення прибутків економічних агентів легального сектору призведе до відповідного зменшення частки легальної торгівлі з країною-партнером, погіршення сальдо поточного рахунку внаслідок зменшення попиту на експортні товари, зумовленого зростанням цін (р*₀→р*₁; AD*₀→AD*₁; т.Z*→т.L*). Не відкидається і покращання сальдо поточного рахунку внаслідок зменшення обсягів легальних імпортних операцій. Використовуючи наведену модель взаємозалежності між іллегальним сектором та регуляторними діями органів державного управління національної економіки та країн-партнерів, можна спрогнозувати наслідки їх впливу на динаміку іллегального сектору та окремих макроекономічних показників.

Таким чином доведено, що за необґрунтованої економічної політики запровадження регуляторних дій замість очікуваного ефекту може призвести до втрат, внаслідок зростання іллегального сектору економіки. Тому необхідно всі рішення тестувати на можливість зростання іллегального сектору, зважаючи на залежність основних макро– і мікроекономічних показників від регуляторних дій та пов’язаного з ними рівня іллегалізації економіки. На особливу увагу заслуговує взаємозв’язок іллегалізації з податковою і бюджетною політикою, врахування якого необхідне як з огляду на збільшення обсягів іллегальної діяльності внаслідок нераціональних управлінських рішень, так і з огляду на вірогідне зменшення доходів бюджету та неефективне використання бюджетних коштів. При цьому концептуальним положенням є визначення того, що для слабоінституціоналізованих перехідних економік запровадження будь-яких рішень повинне враховувати ризик іллегалізації економіки. Врахування ризику при прийнятті управлінських рішень (політичних, економічних) на етапі формування державної політики (зокрема, податкової, бюджетної), є особливо актуальним за умов неузгодженості дій різноманітних гілок влади. Переважна більшість рішень, пов’язаних з економічною діяльністю, приймається в умовах ризику, котрий зумовлений, поряд з іншими факторами, відсутністю достовірної інформації про реальні масштаби економічної діяльності, наявністю „паралельних інституцій”, що є об’єктивно сформованим механізмом пом’якшення впливу недосконалої регуляторної політики держави. У зв’язку з цим проблема оцінки та врахування економічного ризику набуває важливого значення як складова теорії і практики державного управління економікою.

Так, запровадження загалом позитивного, як показано у дослідженні, для скорочення обсягів іллегального сектору, зменшення оподаткування доходів фізичних осіб з 2004 р. зумовило істотні проблеми для формування місцевих бюджетів. Для прикладу: для міського бюджету м. Тернополя скорочення надходжень за цією статтею становило 28,6 % до рівня 2003 р[3]. Це відбувається тому, що прийняте законодавче рішення не враховує важливішого чинника іллегалізації ринку праці – надмірного навантаження соціальних відрахувань у фонд оплати праці для роботодавця. Крім того, ефект від зниження податку на доходи фізичних осіб теж слід очікувати з певним часовим лагом (до 0,5-1,5 року).

В умовах нестабільної перехідної економіки проблема ризику набуває важливого значення за обґрунтування управлінських рішень не лише стратегічного характеру, але і на стадії короткострокового планування діяльності підприємства, державного управління, зокрема, формування бюджетів різних рівнів. Важливе місце в оцінці ризику на етапі формування державного бюджету посідають аналіз і прогнозування можливих втрат податкових надходжень від збільшення обсягів іллегалізації економіки. При цьому у перехідній економіці ключову роль відіграють такі параметри ризику, як можливість іллегалізації, непередбачуваність кон'юнктури ринку, політичні зміни. Також необхідно враховувати можливість взаємного посилення факторів ринкового і неринкового типу (порушення договірних зобов'язань, недотримання норм і правил господарської діяльності, збільшення рівня корупції, суб’єктивні й непрогнозовані рішення окремих органів державного управління тощо).

Таким чином, для оцінки вірогідності втрат, зумовлених поширенням іллегальної діяльності, необхідно насамперед виявити всі можливі загальні фактори ризику, властиві господарській або виробничо-комерційній діяльності, та специфічні, які притаманні лише певним типам економічних систем чи економікам з відповідним рівнем розвитку. Крім того, потрібно здійснити ранжування факторів ризику за важливістю та за ступенем їхнього впливу на національну безпеку держави.