Розділ 9.
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
ЩОДО ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

 

9.1. Методи виявлення нелегальних економічних угруповань

 

Проведені у попередніх розділах систематизація та адаптування методів визначення обсягів іллегалізації до умов перехідної економіки України та оцінка окремих проявів цього явища є передумовою для обґрунтування комплексної стратегії протидії іллегалізації з детальним розглядом окремих елементів такої стратегії. Зазначимо, що характерною особливістю зростання масштабів іллегального сектору як в межах національних економічних систем, так і на рівні глобальної економіки є неспроможність ринкового механізму до ефективного контролю та регулювання цього явища[1]. Саме тому в цій сфері необхідне раціональне за обсягами і способами втручання національних урядів, а також міжнародних та наднаціональних організацій. Створення системи ефективної протидії глобальній іллегалізації є однією з найважливіших стратегічних управлінських функцій та завдань сучасної держави.

Проте, держава є не єдиним органом, покликаним реалізувати ці завдання. У боротьбі проти іллегальної економіки не менша відповідальність покладається на інститути громадянського суспільства (ЗМІ, громадські організації, політичні партії, спілки підприємців тощо). Визначення «діагнозу» (іллегалізація та криміналізація економіки у загрозливих для розвитку цивілізації масштабах), усвідомлення її небезпеки для розвитку національної економіки, привернення уваги суспільства до проблем іллегальної економіки, визначення основних інструментів боротьби з цим явищем – важливі ланки в логічній послідовності процесу ефективної боротьби із економічною злочинністю. Найважчим у цьому процесі є перехід від усвідомлення проблеми до реальних заходів усунення передумов подібних суспільних та економічних деформацій.

У державній стратегії боротьби з іллегалізацією економіки необхідно сформулювати основне завдання: до якого рівня можливо мінімізувати тіньову економіку, як визначити цей рівень і які засоби застосовувати для його зниження? Насамперед, це завдання повинно бути реалістичним, тому що досі повністю ліквідувати іллегальну діяльність не вдалося. Орієнтовним параметром може бути питома вага іллегального сектору в економіці на рівні 10-20 % обсягу ВВП. Практика ефективного функціонування ринкової економіки доводить припустимість такого рівня іллегальної діяльності. При виборі засобів протидії іллегальній економічній діяльності, очевидно, слід враховувати, що саме заходи непрямого характеру (удосконалення податкового і трудового законодавства, системи соціального захисту, підготовки й перепідготовки кадрів тощо) є ефективнішими порівняно з прямими адміністративними заходами (заборони, посилення покарань, ліцензії, дозволи тощо).

Проведений у попередніх розділах аналіз дозволяє визначити основні сфери та об'єкти державного впливу на тіньову економіку і, на цій основі, сформулювати такі конкретні завдання стратегічного характеру: (1) радикальна протидія корупції і хабарництву; (2) усунення передумов та обмежень іллегальних операцій; (3) зменшення впливу основних чинників, що стимулюють до іллегальної діяльності. Очевидно, що боротьба з іллегаліза­цією повинна бути пов'язана із загальною стратегією подальшого реформу­вання економіки, що передбачає зміцнення владної вертикалі та підвищення ефективності її діяльності, формування цивілізованого конкурентного середовища, соціально зорієнтований бюджет, що сприяв би підвищенню добробуту і якості життя населення як головних чинників легалізації ринку праці, а також раціональне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, особливо експорту та імпорту товарів і послуг стратегічного призначення.

Відомо, що стратегічний менеджмент передбачає формулювання не лише головної мети, але й операційних завдань, вибір методів та шляхів їхнього досягнення. Принципово важливим є визначення зваженого співвідношення між економічними та адміністративними методами державного регулювання. Зниження рівня державного регулювання передбачає сприятливіші умови для діяльності малого бізнесу і самозайнятості населення. Сила держави, її авторитет виявляються у спроможності створити сприятливі умови для вільного розвитку підприємництва. Проте необхідно враховувати, що будь-яка свобода повинна бути обмеженою.

Для розробки стратегічних планів легалізації національної економіки, досягнення оптимально припустимого в існуючих умовах рівня іллегальної економіки з огляду на національну безпеку необхідно реалізувати такі основні складові загальнодержавної концепції: (1) розробити методи моніторингу і стратегічного прогнозування обсягів іллегалізації економіки; (2) запровадити методичні підходи до тестування управлінських рішень з урахуванням ризиків підвищення рівня іллегалізації на всіх рівнях ієрархії управління; (3) виявити ключові об’єкти іллегалізації та окреслити засоби державного впливу на них; (4) посилити акцент на проблемно-цільовий компонент у процесі адміністративної, податкової та бюджетної реформ, удосконалення системи державного управління з метою інтегрування іллегального сектору в офіційну економічну діяльність; (5) ініціювати дії для розширення міжнародного багатостороннього і двостороннього співробітництва у послабленні впливу зовнішніх чинників іллегалізації національної економіки.

Зрозуміло, що обмежений обсяг роботи не дозволяє висвітлити кожен з цих напрямів детально, тому конкретизуємо лише деякі з них, а саме ті, що безпосередньо стосуються сфери міжнародних економічних відносин. Механізм іллегалізації глобального господарства виявляється на кількох ієрархічних рівнях управління: глобальному, макрорегіональному, національному, регіональному, галузевому. При цьому на всіх рівнях іллегальна діяльність передбачає утворення неформальних груп, які становлять відповідне «ядро» іллегального сектору і виявлення яких можливе за умови розробки системи їх ідентифікації для запровадження ефективних регуляторних заходів інституційних передумов їх утворення та діяльності. Такі заходи потребують ефективної системи податкового адміністрування, тобто здійснення легітимних процедур, що дозволяють податковим органам оперативно визначати реальну базу оподаткування. Для здійснення таких заходів можна застосувати два підходи:

·          «одномоментний»: безпосередня позапланова перевірка діяльності підприємства та його документації;

·          метод, що базується на виявленні майнових і господарських взаємозв’язків у суб’єктів господарської діяльності.

У даний час робота податкових органів з «проблемними» платниками податків ґрунтується, переважно, на застосуванні «одномоментного» підходу – здійснюється перевірка обґрунтованості повернення ПДВ, припинення вексельних схем несплати податкових платежів, обмеження відпливу капіталу з України за статтею «виплати за використання торгових марок» тощо під час перевірок. Такий підхід має певні недоліки, пов’язані з потенційною можливістю корупційних зв’язків з представниками контролюючих органів, особливо у слабко інституціоналізо­ваних перехідних економіках. Крім того, посилення зовнішньої компоненти іллегальної діяльності теж не сприяє повному виявленню фактів протизаконної діяльності через перевірки контрольної документації, зарубіжних партнерів.

Загалом функціонування бізнесу у відкритій економіці завжди передбачає наявність господарських чи майнових взаємозв’язків між суб’єктами господарювання не лише в межах однієї держави. Відповідно, підхід, за якого вирішення завдань ефективного податкового адміністрування базується на виявленні та аналізі взаємозв’язків ключових суб’єктів іллегального сектору, має бути прийнятий як основний. Він передбачає спільну діяльність контролюючих органів країн–торговельних партнерів на основі підписання відповідних угод або створення міждержавних тимчасових і постійних робочих груп, міжнародних організацій з боротьби з іллегальною економікою. Важливою перевагою цього підходу є універсальність, коли податкове адміністрування будується на єдиних принципах і з використанням певного виду даних, незалежно від розміру податкової бази окремого платника податків, і, отже, може бути основою для боротьби контролюючих органів з іллегалізацією економіки. За такого підходу йдеться не про протидію окремим фактам іллегальної діяльності, а про усунення інституційних передумов її виникнення. Не менше важливим є й те, що контролюючі органи відокремлюються від тісних зв’язків з суб’єктами іллегальної діяльності у процесі їх виявлення опосередкованими аналітичними методами.

Якщо бачити в суб’єкті оподаткування не лише економічного агента, пов’язаного з партнерами трансакціями, але й брати до уваги майнові зв’язки і, часто, формальні організаційно правові норми та неформальні домовленості («правила гри»), то, можливо, вдасться виявити способи ухилення від оподаткування. Крім того, аналіз господарських зв’язків як у межах однієї держави, так і на міждержавному, регіональному чи міжрегіональному рівнях, дозволяє простежити систематичні трансакції, характер яких вказує на існування сильно інтегрованих груп платників податку. Подібні групи, як суб’єкти оподаткування, вимагають якісно інших методів виявлення, ніж кожен з окремих економічних агентів, що входять у неї.

Феномен інтеграції бізнесу й влади у тих чи інших формах поширений в економіках пострадянських країн. Передумовами цього є як організаційно-економічні чинники – участь у перерозподілі національного багатства представників вищого менеджменту (партійного і господарського), так і інституційні передумови функціонування іллегального сектору в колишньому СРСР на основі неформальних особистих зв’язків. Незавершеність і недосконалість законодавчо-нормативної бази інституцій перехідної економіки об’єктивно обумовила лавиноподібний розвиток існуючих і створення нових неформальних правил і норм. А слабкість державних інституцій перехідної економіки забезпечила протидію своєрідній монополізації окремих секторів і галузей економіки фінансово-економічними угрупованнями, зокрема олігархічними. Переважна більшість інтегрованих фінансово-економічних груп у вітчизняній економіці є неформальними. Останнім часом спостерігається формування інтернаціональних неформальних угруповань (наприклад, українсько-польських, російсько-українських і т.п.). Наголосимо на істотній вагомості іллегальної компоненти у їхній діяльності, враховуючи, що генетично іллегальні трансакції наприкінці 80-х років минулого сторіччя виникли саме у зовнішньо­­економічній сфері як наслідок надмірної лібералізації та неврегульованості зовнішньоекономічної діяльності порівняно з внутрішньою економікою.

Вказаним зумовлена проблема ефективного міждержавного податкового адміністрування щодо цих груп. Розробка способів, що дозволять на основі аналізу майнових і господарських зв’язків ідентифікувати подібні групи, є основною метою дослідження неформальних груп на галузевому, регіональному і міжрегіональному рівнях. Відповідно до логіки нашого підходу, на першому етапі аналізу на основі вивчення майнових та господарських зв’язків окреслюються межі неформальної групи і склад її учасників, на другому – на основі індикативних показників оцінюється її потенційна податкова база. Необхідно зазначити, що пошук «проблемного» платника податків сам по собі вже є результатом роботи з виявлення найзначніших груп платників податків та багаторівневого відбору конкретних об’єктів для такого аналізу. Як основні завдання виявлення і вивчення підприємств для контролюючих органів визначено збільшення податкових надходжень до бюджету, а також виявлення «слабких» місць у законодавстві, що мотивує підприємство до іллегальної діяльності.

Виходячи з цієї орієнтовної мети, можна запропонувати два напрями роботи щодо відбору об’єктів для першочергових податкових перевірок. Перший визначений як міжгалузевий підхід і полягає у групуванні подібних типів бізнесу, що схильні до застосування аналогічних схем ухилення від податків. Цей підхід корисний з точки зору виявлення секторів економіки, де можуть відбуватися найбільші порушення податкового законодавства. Другим напрямом є галузевий підхід, при застосуванні якого увага концентрується на пошуку «проблемних» платників податку серед однотипних господарських одиниць у межах однієї галузі з метою виявлення найвагоміших неплатників. Для досягнення максимального ефекту обидва підходи доцільно використовувати одночасно.

Детальніше зупинимося на змісті пропонованого міжгалузевого підходу. Механізм податкового планування зазвичай пов’язаний з видом господарської діяльності, що здійснюється конкретним підприємством. Для узагальненого аналізу основних типів схем податкового планування поділимо всі види економічної діяльності на чотири основні сфери: виробництво, торгівля, фінанси та страхування, інші послуги. Кожній сфері притаманна своя специфіка побудови схем «податкової оптимізації», за якою і здійснюється галузевий поділ. Зазначимо, що за сучасних умов середній та великий бізнес є, як правило, не як окремо взятий вид господарської діяльності, а як комплекс різноманітних форм ділової активності у різних сферах економіки з метою максимізації прибутку. При цьому монополізація прибутку як критерій диверсифікації досягається не шляхом охоплення нових сегментів ринку, а через максимізацію рівня ухилення від оподаткування. Одним з найважливіших факторів, що визначає склад та структуру неформальної групи, є податкові зобов’язання підприємств. Через це, класифікуючи способи побудови «податкових схем» у зазначених сферах, необхідно враховувати особливості неформальних груп певної галузі (регіону). Одночасно, щоб визначити концентрацію найбільш поширених податкових ухилень у межах міжгалузевого підходу, розглянемо діяльність економічних агентів у окремій галузі.

У виробничій сфері «податкове планування» ґрунтується, в остаточному підсумку, на приховуванні реального обсягу доходу, або на завищенні собівартості виробництва. До окремої категорії належать операції, що можуть вважатися податковими махінаціями, які в основному мають місце у зовнішньоекономічній сфері (наприклад, фіктивний експорт з метою повернення ПДВ з бюджету) і базуються на недосконалості законодавства чи слабкості податкового адміністрування. Приховування доходу чи завищення собівартості продукції реалізуються з використанням послідовності комбінацій, набір яких визначається галузевою спеціалізацією даного підприємства і переважно засноване на трансфертному ціноутворенні та на фіктивних оборудках.

Можна стверджувати, що загалом у промисловості склалася ситуація, коли навантаження податкових боргів, заборгованості з обов’язкових платежів і заробітної плати, що нагромадилося за роки реформ, перетворило промислові підприємства з їх надмірними основними фондами у позбавлені фінансових функцій виробничі підрозділи фінансово-економічних угруповань. Організація фінансової діяльності й формування фінансових результатів опинилася у сфері компетенції цих угруповань (часто інтернаціональних).

За таких умов уявлення про платника податків як про суб’єкта господарювання у формі окремої юридичної особи не відповідає дійсності. Наслідком неврахування діяльності неформальних фінансово-економічних угруповань є хибний підхід до ідентифікації платника податків та «інформаційні деформації» за визначення бази оподаткування. Необхідно зауважити, що особливості логіки побудови схем податкового планування в окремих галузях пов’язані значною мірою з часткою заробітної плати у собівартості та обов’язковими платежами у фонди соціального захисту. Потреба у значних коштах на зарплату задовольняється переведенням коштів у готівку з використанням фіктивних оборудок, пов’язаних з процесом формування собівартості й подальшою виплатою заробітної плати без належного відтворення у бухгалтерському обліку. Як наслідок, в економіці посилюються стимули для формування потужного сектору нелегальних фінансових послуг («конвертаційних центрів», застосування схем «відмивання» коштів).

Крім специфіки конкретної галузі, у створенні схем «податкового планування» важливу роль відіграють незавершеність та неузгодженість законодавства. Детальніший аналіз «білих плям» у законодавстві виходить за межі предмета нашого дослідження, тому лише акцентуємо увагу на виявленні галузей економіки, де ймовірні найбільші податкові зловживання. Для визначення таких галузей (підгалузей) доцільно використовувати агреговані показники статистичної звітності про виробничу діяльність (обсяги випуску у натуральних і вартісних показниках, зокрема у світових та внутрішніх цінах), або дані про динаміку макроекономічних показників (обсяги готівкових коштів, товарообороту в оптовій і роздрібній торгівлі, доходів населення), а також деякі характеристики економічної злочинності у галузі (кількість зареєстрованих злочинів, вартісні обсяги збитків підприємств та держави, динаміка цих показників). Використання агрегованих статистичних показників фінансової діяльності суб’єктами господарювання, на нашу думку, не має сенсу внаслідок їх спотворення «податковим плануванням».

За різноманітних форм ухилення від оподаткування виплата зарплати та доходів власників здійснюється у нелегальній формі і шляхом відтоку капіталу в інші країни та офшорні зони. Достовірна інформація про загальні обсяги та структуру доходів фізичних осіб, обсяги руху капіталу за кордон та у зворотному напрямі (так звані «прямі зарубіжні інвестиції» з урахуванням країни-донора), дає можливість оцінити обсяги ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб.

На основі оцінки натуральних показників випуску продукції розраховуються вартісні обсяги випуску і реалізації, з урахуванням внутрішніх і зовнішніх цін, скоригованих на умови поставки і цінову динаміку, та орієнтовні обсяги валового доходу з використанням даних про середній рівень рентабельності виробництва у галузі і, у результаті, – потенційні обсяги прибутку до оподаткування, відхилення яких від фактичних є підставою для відбору найбільших підприємств галузі з метою подальшого аналізу.

Виявлення фінансово-економічних угруповань необхідно розпочинати з тих підприємств галузі, де складаються найсприятливіші умови для ухилення від оподаткування, а також спостерігається найбільша кількість порушень під час аналізу звітності. Врахування міжгалузевих відмінностей характеристики середовища іллегальної діяльності полягає у виявленні галузей з відносно сприятливою економічною кон’юнктурою чи іншими передумовами для ефективного функціонування підприємств. При цьому беруться до уваги швидші темпи зростання обсягів випуску продукції, порівняно з іншими галузями, випереджаючий темп зростання експорту, вищий розмір середньогалузевої заробітної плати. Такі показники необхідно розглядати протягом тривалого часу (не менше трьох років).

За інших рівних умов необхідно звертати увагу на підприємства, що розташовані в регіонах з відносно сприятливішими умовами для економічної діяльності і, отже, й для посилення іллегальної її компоненти. Тобто увагу звертаємо, насамперед, на підприємства, розташовані в регіонах: (1) з відносно вищим рівнем розвитку сфери торгівлі та послуг, зокрема й фінансових (індикатор – частка цих галузей у валовому випуску продукції (послуг) регіону); (2) з розвиненим сектором малих і середніх підприємств (індикатор – частка малих і середніх підприємств у загальному обсязі виробництва продукції регіону); (3) з вищим рівнем доходів на одну особу. Необхідно підкреслити, що запропонований міжгалузевий (міжрегіональний) підхід з урахуванням соціально-економічної диференціації галузей та регіонів країни є визначальним для удосконалення методів і практики податкового адміністрування в галузях чи регіонах, а також для вдосконалення законодавчої та нормативної бази.

Наступним етапом є вибір об’єктів аналізу серед підприємств галузі. На цьому етапі відбір здійснюється на основі дослідження показників діяльності окремих підприємств. Індикаторами приховування частки прибутків вважатимемо дані про динаміку показників фінансової звітності платників податків. Так, показниками прихованого «зовнішнього» фінансу­вання іллегальної діяльності, здійснюваного у межах «податкового плану­вання», є зростання обсягів чи стабілізація випуску продукції і дебіторської заборгованості на тлі збільшення обсягів збитків чи відсутності висхідної динаміки прибутку, зростання довгострокової чи короткострокової заборгованості. Для визначення динаміки цих показників використаємо офіційну фінансову звітність, що подається підприємством в органи податкової адміністрації чи державної статистики.

Проте, очевидно, що дані фінансової звітності не можуть трактуватися однозначно без глибокого дослідження різноманітних аспектів діяльності підприємства, кон’юнктури тощо. У зв’язку з цим, на початковому етапі відбору підприємств однієї галузі необхідно використати такий критеріальний показник як співвідношення сукупних податкових платежів до фактичного валового доходу.

Оцінка валового доходу, як вже зазначалося, розраховується на основі обсягів випуску в натуральному вираженні та з урахування середніх внутрішніх та світових цін. У результаті визначаються групи підприємств, де коефіцієнт податкового навантаження на доходи найменший. Аналогічно необхідно визначити сегменти, де співвідношення собівартості до доходу найбільше, тобто, де вірогідне заниження доходу і/або завищення собівартості. Загалом для відбору підприємств усередині галузі можна використовувати кілька критеріїв (табл. 9.1), для прикладу, індикатором вірогідних порушень, може бути наявність понадтермінової заборгованості зі сплати податків чи обов’язкових платежів. Насамперед, необхідно звернути увагу на підприємства, у діяльності яких одночасно спостерігаються явища, означені критеріями (1), (2), (3) чи (8), (9), (10), або хоча б одним з (4), (5), (6), (7) (див. табл. 9.1). У результаті внутрішньогалузевого аналізу визначаються підприємства – об’єкти для моніторингу з боку контролюючих органів (у межах регіону, галузі, країни та на міждержавному рівні, зважаючи на досягнені міждержавні угоди щодо взаємного контролю і протидії іллегальній діяльності). На наступному етапі здійснюється виявлення учасників фінансово-економічного угруповання, яке вірогідно, сформувалося навколо цього підприємства як «ядро» фінансово-економічного угруповання.

Після визначення сукупності великих та середніх підприємств, у діяльності яких з певною вірогідністю може бути виявлено ухилення від сплати податків, необхідно окреслити коло юридичних та фізичних осіб, які слід перевірити одночасно з цими підприємствами. Визначення переліку таких осіб здійснюємо шляхами: (1) виявлення найзначніших дебіторів і кредиторів під­приємства, а також, за можливості, одержання інформації про найбільших по­купців та постачальників; (2) визначення всіх юридичних осіб, що брали участь у створенні підприємства; (3) виокремлення акціонерів, які володіють паке­­том акцій підприємства розміром понад 5 % його статутного капіталу.

 

Таблиця 9.1

Критерії відбору підприємств для визначення неформальних
бізнесгруп усередині галузі (регіону)

 

№ п/п

Критерій

Напрям відхилення

1.       

Істотне систематичне відхилення відношення загальної суми сплачених податків та обов’язкових платежів від середнього показника у галузі й регіоні

↓

2.       

Істотне систематичне відхилення середньої заробітної плати від середньої у галузі й регіоні

↓

3.       

Істотне систематичне відхилення рентабельності до собівартості від середньої у галузі й регіоні

↓

4.       

Значні обсяги недоодержаних доходів від експорту (за рахунок систематичного невиконання зобов’язань по експортних контрактах з боку іноземних покупців)

↑

5.       

Значні втрати від імпортних операцій (за рахунок систематичного не виконання зобов’язань по імпортних контрактах з боку іноземних продавців)

↑

6.       

Значні відхилення цін оборудок експортних контрактів від середніх цін за умовну одиницю продукції, характерних для даного ринку

↓

7.       

Значне відхилення цін оборудок імпортних контрактів від середніх цін за умовну одиницю продукції, характерних для даного ринку

↑

8.       

Наявність значної кількості залежних компаній

↑

9.       

Наявність внутрішньокорпоративних конфліктів між власниками, менеджерами, між підприємством і зарубіжними контрагентами

↑

10.  

Велика частка негрошових розрахунків

↑

 

Вибір ключового об’єкту і визначення його «групи» здійснюється на основі аналізу майново-господарських зв’язків. Логіка аналізу відображена на рис. 9.1. У зв’язку з тим, що завершальним етапом «податкового планування» є уникнення оподаткування способом незаконної виплати заробітної пла­ти чи доходів фізичним особам або спрямування коштів у зони пільгового оподаткування, окреслені види майново-господарських зв’язків (рис. 9.1) є об’єктом для подальшого аналізу отриманої інформації. Цей аналіз повинен передбачати оцінку розмірів виплачених доходів та доходів, прихованих від оподаткування з використанням офшорних зон чи інших інструментів, а також масштабів повернення в економіку у вигляді інвестицій.

У результаті нагромадження і групування даних, їх аналізу окреслюється в загальних обрисах фінансово-економічне угруповання, якщо воно існує. Ключовим учасником («ядром» групи) вважається центр управління, навколо якого концентруються інформаційні потоки та майново-господарські зв’язки. Склад учасників значною мірою визначатиме схеми «податкового планування», види та сфери ділової активності групи.

 


Для підтвердження прийнятності зазначених методів виявлення нелегальних фінансово-економічних угруповань, використовуючи метод галузевого аналізу здійснюємо пробне дослідження ринку готельних послуг у м. Львові за 2000 р. У дослідженні проаналізовано діяльність 20 готелів міста. З огляду на певні юридичні та етичні аспекти, реальні назви готелів не вказані, але під час аналізу використані реальні дані діяльності підприємств[2].

 

 

 

 

 

 


Виходячи з припущення, що приховування прибутку з використанням «податкового планування» відбувається шляхом зменшення реальних обсягів доходу або збільшення питомої ваги собівартості продукції, головну увагу зосереджено на таких показниках діяльності підприємств, як: доходи від експлуатації готелю у розрахунку на 1 місце, доходи від надання послуг у відсотках відносно доходів від експлуатації, інші доходи у відсотках відносно доходів від експлуатації, балансовий прибуток у відсотках відносно доходів від експлуатації, балансовий прибуток у відсотках до балансової вартості основних фондів, платежі до бюджету у відсотках відносно доходів від експлуатації, частка собівартості у валовому доході, балансовий прибуток у відсотках відносно валового доходу, витрати на оплату праці у відсотках до валового доходу, платежі до бюджету у відсотках відносно валового доходу, платежі до бюджету у відсотках відносно вартості основних фондів.

Необхідно наголосити, що згідно проаналізованих показників, державні підприємства меншою мірою залучені до процесу іллегалізації, про що свідчить, насамперед, висвітлення у переважній більшості прибутків у офіційній звітності. За загальної збитковості цього сектору згідно фінансових документів та бухгалтерських звітів підприємств іншої форми власності, співвідношення собівартості надання послуг та валового доходу набага­то нижче, ніж у випадку приватних та колективних підприємств (у середньому 40-70 % порівняно з 83-172 % у готелях недержавної форми власності). Це може пояснюватися більшою фінансовою мотивацією приховування прибутків у приватному секторі, де керівництво підприємства є одночасно власником його майна, порівняно з державним готелем, де менеджер є лише найманим працівником.

Таким чином, вказаний методичний підхід дозволив визначити «господарську п’ятірку», тобто підприємства на ринку готельних послуг у межах м. Львова, які можуть бути «ядрами» нелегальних фінансово-економічних угруповань, про які йшлося раніше. Проте, визначення членів угруповання утруднюється конфіденційністю інформації, необхідної для подальшого аналізу нелегальних зв’язків та обсягів іллегальних трансакцій з іншими економічними агентами. Крім того, висвітлення реальних суб’єктів («ядер») угруповання потребує попередньої апробації цього методу у інших галузях для підтвердження його достовірності й прийнятності в умовах вітчизняної економіки.

 

9.2. Методика прийняття управлінських рішень
у контексті вірогідної іллегалізації

 

Після визначення нелегальних фінансово-економічних угруповань необ­хідно виявити причини їх формування та напрями легалізації гос­подарської діяльності, що передбачає, насамперед, удосконалення системи державного регулювання економіки. Взаємозв’язок державного регулювання, зокрема податкової політики, та іллегалізації економічної діяльності, встанов­лено за допомогою модифікованої теоретичної моделі Манделла-Флемінга (рис. 9.2) з заміною параметра процентної ставки на рівень регулювання:


Рис. 9.2 Модель взаємодії легального та іллегального секторів економіки з урахуванням зовнішнього складника

 

Y=C(Yp-T;r)+I(r)+G(R)+CA(q;Y;Y*),          С(Yp)>0; С(T)<0; С(r)<0,                            (9.1)

Yp=V-H-T(G)-U,                               T(G)<0,                                                           (9.2)

                                    Yu=Vu-Hu,                                                                                        (9.3)

            Ys(G)=Yu+Cu,                                  Ys(G)>0,                                                      (9.4)

 

де: Yp – прибуток економічних агентів; І – приватні інвестиції; r – процентна ставка в країні, С, Сu – відповідно легальне та нелегальне споживання; G – сальдо бюджету; q – реальний обмінний курс національної валюти; Yu – іллегальний прибуток економічних агентів; Y*– дохід економічних агентів країни-партнера; AS, AS* – сукупна легальна пропозиція товарів відповідно у національній економіці та економіці країни-партнера; AD, AD* – сукупний попит на легальні товари відповідно у національній економіці та економіці країни-партнера; ASs – сукупна пропозиція товарів в іллегальному секторі; ADs – сукупний попит на товари в іллегальному секторі; СА – сальдо поточного рахунка; V – дохід суб’єктів господарювання в офіційному секторі; Н – умовно-постійні витрати; Т – податки; U – умовно-змінні витрати; Vu – іллегальний дохід суб’єктів господарювання; Hu – господарські витрати в іллегальному секторі; Ys – обсяг іллегальної економіки; R, R* – відповідні регуляторні рішення у межах національної економіки та економіки торговельного партнера; Y – обсяг ВНП.

Нахил прямих на рис. 9.2 визначається залежністю відповідних показників від рівня державного регулювання економіки. Точки A, A*, A΄ відповідають макроекономічній рівновазі, за якої існуюча система регулювання зумовлює прибуток національних економічних агентів у легальному секторі в обсязі Yp0 і економічних агентів країни-партнера в обсязі Y* та максимально допустимий прибуток іллегального сектору (на рівні 10-20 % від обсягу легального при­бутку) в обсязі Yu0. Припустимо, що уряд намагається підвищити обсяг державних доходів з Y0 до Y1 шляхом запровадження нового податку (R0→R1; т.А→т.В). При цьому зростають витрати економічних агентів, тоді (Yp0→Yp1), що стиму­лює зростання обсягу іллегальної діяльності (т.А΄→т.С΄) і зменшення державних доходів (Y1→Y2; т.B→т.С). На товарному ринку відбувається зростання цін (р0→р1), зменшення попиту в офіційному секторі (AD0→AD1; т.Z→т.L) і зростання – у тіньовому секторі (ADs0→ADs1; т.Z΄→т.L΄).

Зменшення прибутків економічних агентів легального сектору призведе до відповідного зменшення частки легальної торгівлі з країною-партнером, погіршення сальдо поточного рахунку внаслідок зменшення попиту на екс­портні товари, зумовленого зростанням цін (р*0→р*1; AD*0→AD*1; т.Z*→т.L*). Не відкидається і покращання сальдо поточного рахунку внаслідок зменшення обсягів легальних імпортних операцій. Використовуючи наведену модель взаємозалежності між іллегальним сектором та регуляторними діями органів державного управління національної економіки та країн-партнерів, можна спрогнозувати наслідки їх впливу на динаміку іллегального сектору та окремих макроекономічних показників.

Таким чином доведено, що за необґрунтованої економічної політики запровадження регуляторних дій замість очікуваного ефекту може призвести до втрат, внаслідок зростання іллегального сектору економіки. Тому необхідно всі рішення тестувати на можливість зростання іллегального сектору, зважаючи на залежність основних макро– і мікроекономічних показників від регуляторних дій та пов’язаного з ними рівня іллегалізації економіки. На особливу увагу заслуговує взаємо­зв’язок іллегалізації з податковою і бюджетною політикою, врахування якого необхідне як з огляду на збільшення обсягів іллегальної діяльності внаслідок нераціональних управлінських рішень, так і з огляду на вірогідне зменшення доходів бюджету та неефективне використання бюджетних коштів. При цьому концептуальним положенням є визначення того, що для слабоінституціоналізованих пере­хідних економік запровадження будь-яких рішень повинне враховувати ризик іллегалізації економіки. Врахування ризику при прийнятті управлінських рішень (політичних, економічних) на етапі формування державної політики (зокрема, податкової, бюджетної), є особливо актуальним за умов неузгодженості дій різноманітних гілок влади. Переважна більшість рішень, пов’язаних з економічною діяльністю, приймається в умовах ризику, котрий зумовлений, поряд з іншими факторами, відсутністю достовірної інформації про реальні масштаби економічної діяльності, наявністю „паралельних інституцій”, що є об’єктивно сформованим механізмом пом’якшення впливу недосконалої регуляторної політики держави. У зв’язку з цим проблема оцінки та врахування економічного ризику набуває важливого значення як складова теорії і практики державного управління економікою.

Так, запровадження загалом позитивного, як показано у дослідженні, для скорочення обсягів іллегального сектору, зменшення оподаткування доходів фізичних осіб з 2004 р. зумовило істотні проблеми для формування місцевих бюджетів. Для прикладу: для міського бюджету м. Тернополя скорочення надходжень за цією статтею становило 28,6 % до рівня 2003 р[3]. Це відбувається тому, що прийняте законодавче рішення не враховує важливішого чинника іллегалізації ринку праці – надмірного навантаження соціальних відрахувань у фонд оплати праці для роботодавця. Крім того, ефект від зниження податку на доходи фізичних осіб теж слід очікувати з певним часовим лагом (до 0,5-1,5 року).

 В умовах нестабільної перехідної економіки проблема ризику набуває важливого значення за обґрунтування управлінських рішень не лише стратегічного характеру, але і на стадії короткострокового планування діяльності підприємства, державного управління, зокрема, формування бюджетів різних рівнів. Важливе місце в оцінці ризику на етапі формування державного бюджету посідають аналіз і прогнозування можливих втрат податкових надходжень від збільшення обсягів іллегалізації економіки. При цьому у перехідній економіці ключову роль відіграють такі параметри ризику, як можливість іллегалізації, непередбачуваність кон'юнктури ринку, політичні зміни. Також необхідно враховувати можливість взаємного посилення факторів ринкового і неринкового типу (порушення договірних зобов'язань, недотримання норм і правил господарської діяльності, збільшення рівня корупції, суб’єктивні й непрогнозовані рішення окремих органів державного управління тощо).

Таким чином, для оцінки вірогідності втрат, зумовлених поширенням іллегальної діяльності, необхідно насамперед виявити всі можливі загальні фактори ризику, властиві господарській або виробничо-комерційній діяльності, та специфічні, які притаманні лише певним типам економічних систем чи економікам з відповідним рівнем розвитку. Крім того, потрібно здійснити ранжування факторів ризику за важливістю та за ступенем їхнього впливу на національну безпеку держави.


Усі фактори ризику поділяємо на дві групи. До першої належать „передбачувані”, згідно положень економічної теорії чи з господарської практики. Друга група вміщує фактори, виявити які з належним рівнем достовірності на стадії аналізу нереально (до них належать і фактори іллегалізації економіки). Одним із завдань стратегічного менеджменту є створення регулярної процедури виявлення факторів ризиків, звуження кола факторів другої групи, а, відтак, послаблення впливу фіктивних змінних факторів ризиків. Залежно від сфери виникнення, фактори ризиків поділяються на зовнішні і внутрішні (рис. 9.3).

 

 

 

 

 

 


До зовнішніх належать фактори, зумовлені причинами, не пов'язаними безпосередньо з діяльністю держави, а лише з зовнішніми процесами, насамперед, глобалізацією, діяльністю провідних країн світу чи міжнародних організацій, які часто втручаються в економіку країн з трансформаційним типом економіки та країн, що розвиваються, інструментами економічного та політичного тиску, а також міжнародними кримінальними угрупованнями, діяльність яких також можна поділити на два напрями. До першого відносимо оборот легальних товарів та послуг поза межами офіційної економіки, а другий – обмін забороненими законом товарами (наркотики, зброя тощо) і послугами (перевезення нелегальних мігрантів, проституція тощо).

До внутрішніх факторів ризику відносимо засоби внутрішньої економічної політики особливо за умови її незавершеності та нестабільності, можливість розширення тіньового сектору економіки і спотворення, таким чином, дії ринкових механізмів.

Послідовність алгоритму оцінки ризиків під час формування і виконання бюджету передбачає оцінку вірогідності виконання бюджету загалом, оцінку виконання бюджету з урахуванням ризиків з окремих видів надходжень і статей витрат, вартісну оцінку можливих втрат від недотримання запланованих доходів і перевищення статей витрат при виконанні бюджету. Оскільки ризик – це категорія ймовірна, для його оцінки використовуються такі методи: статистичні; експертні; побудова моделей випадкових процесів. Під час вибору методу оцінки ризиків враховуються переваги та недоліки кожного з них.

Так, перший метод оцінки вимагає великого обсягу статистичної інформації за тривалий період часу, при цьому враховують, що безпосередня статистична інформація про обсяги іллегальних операцій, як правило, відсутня. Власне, це є головною перешкодою для застосування класичних методів вимірювання ризику з допомогою коефіцієнта ризику, розрахованого як співвідношення математичних очікувань досягнення додатних відхилень до запланованого рів­ня показника бюджетних надходжень (витрат)[4]. Навіть за умови отримання необхідних статистичних даних опосередкованими методами, достовірність розрахунків може бути досить сумнівною внаслідок того, що процеси іллегалізації не є стаціонарними, отже факти іллегальної поведінки характеризуються певною визначеною щільністю розподілу. Точність третього методу залежить від прийнятих у моделі припущень і від кількості факторів, що враховуються. Крім того, метод побудови моделей досить трудомісткий порівняно з іншими методами, а встановити залежність результуючої змінної за відсутності достовірної статистичної інформації про зміну факторної ознаки – обсягу іллегальної діяльності – досить складно.

Тому для оцінки ризиків під час  формування бюджету, розрахуємо вірогідність невиконання бюджету, на основі експертного методу:

                                                                    (9.5)

де: Рд – вірогідність отримання доходу меншого, ніж запланований бюджетом; Рр – вірогідність бюджетних перевитрат; Рm – вірогідність зростання частки тіньового сектору внаслідок прийняття відповідного  рішення.

Вірогідність того, що буде отримано дохід, менший від запланованого бюджетом (Рд), визначається за формулою (9.6):

 

                                                                            (9.6)

де: Pді – вірогідність отримання доходу не меншого, ніж запланований бюджетом, і=1,n (дохідна стаття).

Вірогідність бюджетних перевитрат, (Рр) визначається за формулою (9.7):

,                                                               (9.7)

де: Рpj – вірогідність виконання запланованої статті витрат бюджету.

З урахуванням впливу окремих статей бюджету (з допомогою вагових коефіцієнтів) на загальний рівень ризику невиконання бюджету .

 

,                 (9.8)

де:  – вірогідність одержання доходу меншого, від запланованого бюджетом;  – питома вага і-го виду доходів у загальному обсязі доходів; Ррj – вірогідність того, що втрати за j-ою статтею перевищать бюджетний рівень; Урj – питома вага j-ї статті витрат у загальній сумі витрат бюджету. Вартісна оцінка можливих втрат від недоотримання запланованих доходів, перевищення статей витрат у разі виконання бюджету чи існування іллегального („ціна” ризику – Ц) здійснюється в абсолютних величинах (млн грн).

Визначення вартісного виявлення ціни ризику обчислюється  аналогічно до міри ризику (9.9):

                                            (9.9)

де: Ді – сума запланованого за і-ю статтею доходу; Rj – сума витрат за j-ю статтею, Тj – сума коштів, що „відтікає” у тіньовий сектор у разі прийняття певного рішення.

Відповідно до розрахунків здійснюється формування бюджету на різних рівнях управління, що враховує вірогідні втрати від іллегалізації господарської діяльності (таблиці 9.2-9.3).

Для підвищення ступеню гнучкості державної політики на різних рівнях ієрархії управління до впливу зовнішніх і внутрішніх факторів необхідно на стадії формування бюджету розробляти заходи, що дозволять максимально швидко і з найменшими втратами компенсувати негативні зміни.

 

Таблиця 9.2

 

Розрахунок ризиків

 

№ п/п

Назва статті бюджету

План без врахування ризику

Питома вага у загальній сумі доходів

Вартісна оцінка ризику неодержання запланованих доходів, млн грн

Сума вірогідних втрат,

млн грн

Вірогідність іллегалізації економіки

1

ДОХОДИ, всього

 

 

 

 

 

1.1

Статті доходів

 

 

 

 

 

2

ВИДАТКИ

 

 

 

 

 

2.1

Статті видатків

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

Таблиця 9.3

Методика раціоналізації бюджету з урахуванням ризиків

 

Показники

Варіанти бюджету

1

2

…...

N

1

Залишок коштів на кінець періоду

 

 

 

 

2

Вірогідність невиконання бюджету

 

 

 

 

3

Вірогідність деформації бюджету (внаслідок функціонування
іллегального сектору)

 

 

 

 

4

Рівень ризику

 

 

 

 

5

Ціна ризику

 

 

 

 

6

Оцінка варіанту з точки зору державної безпеки

 

 

 

 

 

Управління ризиком – це процес підготовки і реалізації заходів, що передбачають знизити небезпеку помилкового рішення і зменшити можливі негативні наслідки небажаного розвитку подій під час реалізації прийнятих рішень. У реальних ситуаціях можуть використовуватися різні способи зниження рівня ризику, що впливає на ті чи інші результати діяльності державних органів управління. Застосовані у практиці методи управління ризиком можна поділити на чотири типи: ухилення, локалізація, дисипація та компенсація (Додаток IX-А).

На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки доцільно застосовувати метод локалізації, оскільки усунути негативні ефекти від уже прийнятих рішень та ухилень часто неможливо. Зазначений метод використовується у стратегічному плануванні й передбачає мінімальні втрати під час реалізації бюджетної політики. У разі застосування наведених заходів необхідно задіяти внутрішні резерви економіки, її саморегулювання. Обов’язковою умовою ефективності прийнятих управлін­ських рішень є свобода вибору способів економічних дій. На стадії розробки бюджету можуть формуватися кілька варіантів бюджету з різними рівнями ризику. Вибір оптимального варіанта здійснюється на підставі розрахунку й аналізу розглянутих вище показників.

У кінцевому підсумку одержуємо варіант, який мінімізує ризик невиконання бюджету та враховує вплив іллегалізації під час реалізації бюджетної політики.

 

 

9.3. Впровадження нових підходів до детінізації економіки

 

Неефективність протидії розгортанню тіньової економіки в Україні до останнього часу зумовлювалася намаганням вирішити проблему із застосуванням двох крайніх методів – ліберального та адміністративно-обмежувального.

Цільовими установками першого методу було сприяння якнайбільшому зростанню темпів нагромадження первинних капіталів. Наслідками такого підходу стали критичні масштаби зростання тіньової складової вітчизняної економіки, з одного боку, та придушення легальної підприємницької діяльності, передусім малого бізнесу, з іншого. У рамках даного підходу висловлювалися навіть пропозиції щодо безумовної легалізації всієї тіньової економіки. Навряд чи відповідні дії отримали б суспільну підтримку, і насамперед з боку тіньовиків-господарників, оскільки вони б прирівнювалися до ділків кримінальної економіки у праві легалізувати свій бізнес.

Адміністративно-обмежувальний підхід виник як своєрідна реакція на соціальні негативи ліберального. Він передбачав розширення і посилення відповідних підрозділів МВС, СБУ, податкової інспекції, податкової міліції та Міністерства фінансів України. Наголос робився на поліпшенні взаємодії спецслужб, формуванні системи тотального контролю, посиленні законодавства, спрямованого проти тіньової економіки, застосуванні більш жорстких заходів покарання. Оскільки держава виявилася неспроможною забезпечити вичерпну реєстрацію доходів, вона вирішила піти від зворотного, поставивши під контроль витрати громадян. Цей метод мав на меті виявити дійсні обсяги доходів платоспроможних груп населення, примусити їх показати джерела прихованих коштів. Але при цьому не були враховані загальні економічні умови господарювання і ті причини, що змушують підприємців приховувати свої доходи.

Створювалися і ліквідовувалися, не досягши позитивних результатів, урядові органи, покликані всебічно проаналізувати явище тіньової економіки та розробити відповідні заходи державної політики.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.03.1996 р. № 207 було утворено Міжвідомчу робочу групу з питань координації робіт, пов'язаних з аналізом причин та наслідків існування тіньової економіки в Україні, затверджено заходи щодо здійснення такого аналізу. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 р. № 2 цю робочу групу було ліквідовано, натомість утворено Урядову робочу групу з питань відстежування процесів тінізації економіки та розроблення пропозицій і рекомендацій щодо припинення її зростання, яку також було ліквідовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.2001 р. № 34.

Міністерством економіки було розроблено проект Державної програми детінізації економіки України на 2001-2004 рр., який не було затверджено. Водночас, Указами Президента України було введено в дію низку рішень Ради національної безпеки і оборони, які відіграли важливу роль у детінізації та виведенні з кризи окремих галузей економіки:

від 3 лютого 2000 р. “Про вдосконалення державного регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні”;

від 14 лютого 2000 р. “Про невідкладні заходи щодо подолання кризових явищ у паливно-енергетичному комплексі України”;

від 11 квітня 2000 р. “Про стан залізничного транспорту України та заходи щодо забезпечення його ефективного функціонування”;

від 27 вересня 2000 р. “Про стан авіаційного транспорту та авіаційної промисловості України”;

від 19 липня 2001 р. “Про заходи щодо захисту національних інтересів у галузі зв’язку та телекомунікацій” тощо.

Але системні заходи щодо протидії поширенню тіньової діяльності було започатковано лише після розгляду цього питання на засіданні Ради національної безпеки і оборони України 25 січня 2001 р., рішення якого введено в дію Указом Президента України від 20.03.2001 р. № 183 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 р. "Про заходи щодо детінізації економіки". У затверджених цим указом Основних засадах детінізації грошового обігу було запропоновано принципово інший підхід до розв’язання проблеми. У преамбулі до Основних засад зазначається:

“Проблема тіньового грошового обігу тісно зв'язана з недосконалістю грошової системи. Її рішення вимагає системного підходу.

Спроби обмежити оборот грошей поза банками за допомогою лише адміністративного тиску на суб’єктів господарювання свідчать про необхідність переходу до нової стратегії детінізації грошового обігу. Ця стратегія полягає у створенні сприятливих умов для обігу грошей на основі максимального врахування інтересів власників засобів”[5] .

“Основні засади...”, зокрема, передбачали комплекс заходів для підвищення ефективності державного керування грошово-кредитною сферою: необхідність узгодження параметрів грошово-кредитної політики з Програмою діяльності Кабінету Міністрів і Державним бюджетом України; усунення дефіциту платіжних засобів, забезпечення підвищення рівня монетизації економіки з урахуванням потреб її розвитку; забезпечення ефективного контролю за фінансовими і товарними потоками; упровадження механізмів стимулювання розподілу фінансових ресурсів на користь виробничої сфери, зокрема шляхом концентрації банківського і промислового капіталу на пріоритетних напрямах економічного розвитку; впровадження стратегічного планування розвитку фінансових ринків; підвищення ефективності державного нагляду і контролю за виконанням довірчими товариствами, інвестиційними фондами і компаніями, страховими організаціями зобов'язань перед громадянами[6] .

Фактично, йдеться про принципово нову філософію не тільки вирішення проблеми тіньової економіки, але й формування економічної політики в цілому. Адже запропонована “Основними засадами...” стратегія детінізації грошового обігу передбачала об'єднання адміністративно-обмежувальних заходів з механізмами економічного стимулювання прибуткової роботи в легальній сфері економіки з перевагою останніх. Це започаткувало системно-комплексний підхід до створення правових та організаційно-технологічних передумов детінізації як на політичному, правовому і макроекономічному рівнях, так і на мікрорівні.

Аналіз тіньової економіки як складного багатоаспектного і, водночас, об’єктивно обумовленого процесу, який формується у взаємодії політичних, економічних, правових і соціальних факторів, дає підстави стверджувати, що єдино можлива стратегія детінізації економіки полягає у створенні більш вигідних умов господарювання у легальному секторі. Це досягається шляхом поєднання адміністративно-обмежувальних та економіко-правових заходів, перші з яких мають спрямовуватися  на ускладнення тіньової діяльності, а другі – на створення сприятливого підприємницького клімату в країні.

Розгляд питання детінізації економіки на засіданні Ради національної безпеки і оборони України дав імпульс розробці та впровадженню комплексних заходів, спрямованих на обмеження її виявів у різних сферах економічної діяльності, створення інституційних перешкод розвиткові тіньової сфери. У наступні роки було затверджено:

–               заходи щодо детінізації економіки України на 2002-2004 рр. (Указ Президента України від 5 березня 2002 р. № 216);

–               додаткові заходи щодо детінізації національної економіки на 2004-2005 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 р. № 414);

–               заходи щодо детінізації національної економіки на 2006-2007 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 р. № 367);

–               першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції (Указ Президента України від 18.11.2005 р. № 1615).

Завдяки вжитим заходам протягом останніх років вдалося досягти вагомих позитивних результатів:

Лібералізація правового поля для підприємництва. За останні роки вдвічі скорочено кількість та тривалість перевірок підприємств, спрощено та впорядковано процедуру реєстрації та ліцензування суб’єктів підприємницької діяльності, запроваджено спрощену систему оподаткування та звітності для малого бізнесу.

Радикальне зниження частки бартерних операцій. У загальному обсязі відвантаженої продукції частка бартерних операцій знизилася з 42,4 % наприкінці 1997 р. до 2,3 % на початок 2003 р.; надалі проблема бартерних розрахунків між суб’єктами господарювання в цілому втратила свою гостроту.

Скорочення частки позабанківського грошового обігу. Частка грошей поза банками у грошовій масі скоротилася з 48,9 % у 1997 р. до 31 % станом на 01.01.2006 р. Подальшому розвитку безготівкових розрахунків сприяє впровадження Національної системи масових електронних платежів, динамічне поширення розрахунків із застосуванням платіжних карток, уведення в дію законів України “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція), “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, “Про обіг векселів в Україні” тощо.

Підвищення якості використання бюджетних коштів, зокрема шляхом обмеження негрошових форм розрахунків з бюджетом та заборони бюджетних взаємозаліків, запровадження казначейського обслуговування бюджетних організацій, посилення контрою у сфері державних закупівель.

Підвищення надійності грошової стабілізації. Стабільність національної валюти, зростання реальних грошових доходів населення сприяли зміцненню довіри до банківської системи і більш активному утворенню банківських заощаджень. За 2001-2005 рр. депозити фізичних осіб у банках України зросли у 16,9 разу.

Легалізація доходів та нерегламентованої зайнятості населення. Здійснюються послідовні кроки щодо скорочення податкового навантаження на доходи фізичних осіб, підвищення розміру мінімальної заробітної плати; організовано навчання за професіями, які користуються попитом на ринку праці; забезпечується фінансова підтримка роботодавців шляхом надання субсидій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування зареєстрованих безробітних тощо.

В цілому рівень тінізації економіки за 1998-2005 рр. скоротився з 59 % до 28 % офіційного ВВП.

 

9.4. Державна політика протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом

 

Останнім часом у зв’язку з глобалізацією фінансових потоків з національного на міжнародний рівень перейшла боротьба із спробами легалізації капіталів, одержаних від злочинної діяльності – так званим "відмиванням" злочинних доходів.

При цьому зазначимо, що не всі злочини розглядаються у контексті відмивання доходів. Так, не враховуються злочини, пов’язані з ухиленням від сплати податків. Відповідно до Сорока рекомендацій FATF, визначені ними категорії злочинів – це:

– участь в організованій злочинній групі та рекет;

– тероризм, у тому числі фінансування тероризму;

– торгівля людьми та організація нелегальної міграції;

– сексуальна експлуатація, в тому числі сексуальна експлуатація дітей;

– незаконна торгівля наркотичними засобами та психотропними речовинами;

– незаконна торгівля зброєю;

– незаконна торгівля речами;

– корупція і хабарництво;

– шахрайство;

– підробка валюти;

– підробка товарів;

– злочини проти навколишнього середовища;

– вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

– викрадення людей, незаконне позбавлення волі та взяття в заручники;

– грабіж та крадіжка;

– контрабанда;

– здирництво;

– використання підроблених документів;

– піратство;

– інсайдерні торговельні операції та ринкові маніпуляції.

Світові масштаби відмивання грошей оцінюються Міжнародним валютним фондом в межах 2-5 % світового ВВП, що складає близько одного трильйона доларів на рік. Це явище не тільки підтримує життєдіяльність злочинного світу, але й розкладає решту суспільства, оскільки значні фінансові ресурси дозволяють криміналу впливати на економічні й державні структури, проникати до них.

З огляду на це, окрім заходів, які вживаються окремими державами, боротьба ведеться й на міжнародному рівні. Особливо активізувалася ця діяльність наприкінці 80-х років минулого століття, коли до неї залучилася ООН (деякі експерти пов’язують активізацію міжнародної протидії легалізації злочинних капіталів із процесом розпаду Радянського Союзу).

8 листопада 1990 р. у Страсбурзі було укладено Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (Україна приєдналася до неї 15.09.1995 р. ратифікувала із застереженнями Законом України від 17.12.1997 р. № 738/97-ВР).

У той же період розпочав свою діяльність Базельський комітет з нагляду за банківською діяльністю. У 1989 р. на зустрічі "Великої сімки" у
Парижі було  засновано Групу з розробки фінансових заходів протидії відмиванню грошей (Financial Action Task Force on Money Laundering – FATF). Сьогодні членство в цій організації мають 31 країна, 2 міжнародні організації, а також понад 20 спостерігачів: 5 регіональних органів FATF та понад 15 інших міжнародних організацій. Основними формами діяльності Групи є розробка та періодичний перегляд рекомендацій з протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом – зазначених Сорока рекомендацій (які, поряд із Вісьмома спеціальними рекомендаціями FATF щодо протидії фінансуванню тероризму, були визнані Міжнародним валютним фондом та Світовим банком як міжнародні стандарти боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, а також складання "чорного списку" країн, які не протидіють відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом – тобто не впроваджують у національне законодавство та не керуються у регулюванні фінансової сфери зазначеними Сорока рекомендаціями – з наступним запровадженням проти них фінансових санкцій).

Загроза запровадження санкцій FATF проти України сприяла активізації заходів органів державної влади щодо протидії відмиванню злочинних доходів.

З 1 вересня 2001 р. набрав чинності новий Кримінальний кодекс, який передбачає кримінальну відповідальність за діяльність, пов’язану з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом (стаття 209 КК України). Важливі механізми протидії отриманню незаконних доходів містить Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”. На розвиток правової основи протидії відмиванню брудних грошей спрямована і стаття 64 Закону України “Про банки і банківську діяльність” стосовно ідентифікації банками осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції.

19 липня 2001 р. прийнято Указ Президента України № 532 "Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом". На виконання цього Указу 28 серпня 2001 р. Кабінет Міністрів і Національний Банк України прийняли спільну постанову, згідно якої на виконання Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, органам виконавчої влади, банківським та іншим фінансовим установам доручено керуватися у своїй діяльності Сорока рекомендаціями FATF.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. № 386 утворено міжвідомчу робочу групу з дослідження методів та тенденцій у відмиванні грошей та інших доходів, одержаних злочинним шляхом.

28 серпня 2001 р. Кабінет Міністрів України оприлюднив заяву стосовно боротьби з легалізацією ("відмиванням") коштів одержаних злочинним шляхом, у якій зазначено наступне.

"У сьогоднішньому відкритому фінансовому світі з високою мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних операцій, засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а також їх анонімного захисту в певних країнах чи на певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною.

В Україні прийнято закони, спрямовані на боротьбу з відмиванням таких доходів, запроваджуються сучасні механізми відповідного контролю. У той же час існують численні перешкоди в ідентифікації клієнтів фінансових установ в окремих країнах і на територіях, передусім в офшорних центрах.

За останні роки значно зросла кількість країн, фінансові структури яких пропонують фінансові послуги без відповідного контролю чи регулювання. Вони також захищені банківською таємницею. Швидке збільшення кількості таких країн (територій), які не бажають співпрацювати і не беруть участі або беруть лише незначну участь у двосторонньому чи міжнародному співробітництві для подолання фінансової злочинності, посилює конкуренцію між офшорними центрами та ще більш погіршує ситуацію, що склалася на ринку фінансових послуг.

Для забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і підвищення ефективності роботи щодо запобігання відмиванню доходів, одержуваних злочинним шляхом, найбільш потужні фінансові центри світу пішли по шляху створення системи всебічного контролю, регулювання та нагляду. Українська фінансова система також приводиться у відповідність із цими вимогами.

Кабінет Міністрів України як Уряд держави, яка є повноправним членом міжнародної спільноти, офіційно визнає Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

основним його завданням у майбутньому буде застосування Сорока рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

країни чи території, які відмовляються співпрацювати з Україною, будуть визначатися за 25 критеріями, доведеними у цих рекомендаціях, і до них будуть застосовуватися певні заходи, передбачені в рекомендаціях;

вживатиме вичерпних заходів, спрямованих на імплементацію Сорока рекомендацій у національне законодавство у межах, що не суперечать Конституції України;

має намір продовжувати боротьбу з будь-якими формами відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до міжнародних вимог та стандартів, а також законодавства України.

Боротьба з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є вкрай необхідною з трьох основних причин. По-перше, такі заходи дають можливість виявляти злочини, спрямовані на отримання "брудних" коштів: корупція, наркобізнес, шахрайство, ухилення від сплати податків та інші форми організованої злочинності.

По-друге, відмивання доходів сприяє розвиткові міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних політичних інститутів та стабільної національної економічної системи. По-третє, боротьба з цим економічним злочином допомагає захистити цілісність української фінансової системи від негативного впливу кримінального капіталу.

З огляду на це, Уряд України визначає такі першочергові дії у рамках комплексної програми заходів:

посилення контролю за роботою національних органів правопорядку з метою зупинення нелегальних грошових потоків, а також міжвідомчої координації у разі проведення розслідування справ, пов'язаних з відмиванням доходів за допомогою існуючих кримінальних систем;

звернення до Верховної Ради України з проханням негайно розглянути законопроекти, що запроваджують нові механізми боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом;

застосування рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) щодо ідентифікації країн, де ситуація з відмиванням таких доходів становить серйозну загрозу для України;

підтримка дій експертів зазначеної Групи (FATF);

спрямування діяльності підрозділів боротьби з наркобізнесом на більш ретельне дослідження аспектів цього виду кримінального злочину у частині, що стосується відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом:

активізація діяльності регулятивних органів, громадських та приватних структур, пов'язаної із запобіганням відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом;

удосконалення процедури інспектування банків органами пруденційного нагляду з метою виявлення ризикованих тенденцій;

запровадження ефективних способів виявлення і припинення ризикованих або підозрілих на відмивання злочинних коштів випадків шляхом підвищення рівня фахової та правової підготовки працівників сектору фінансових послуг, ігрових, брокерських та дилерських закладів:

продовження роботи щодо удосконалення законодавства з питань захисту інституту свідків і учасників судочинства в боротьбі з відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом:

створення умов для роботи компетентних органів інших країн на території України з метою запровадження нових механізмів боротьби з фінансовими злочинами;

звернення у разі потреби за допомогою до міжнародних фінансових організацій з питань удосконалення законодавства у боротьбі з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом;

створення умов для об'єктивного висвітлення у засобах масової інформації всіх аспектів боротьби з відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом.

Уряд України сподівається, що розширення співробітництва з урядами інших держав, міжнародними фінансовими організаціями, передусім із FATF, з метою активізації боротьби з легалізацією ("відмиванням") злочинних доходів на національному, регіональному та міжнародному рівнях, а також припинення нелегального руху таких коштів у світовому масштабі сприятиме створенню у своїй країні дієвої системи запобігання та протидії цьому соціально небезпечному явищу" [7].

Незважаючи на наведену вище Заяву українського Уряду, вже 1 вересня 2001 р. чергова сесія FATF дійшла висновку про відсутність в Україні системи протидії відмиванню злочинних доходів та прийняла рішення щодо занесення нашої держави до "чорного списку". Більше того, З 20 грудня 2002 р. по 14 лютого 2003 р. проти України були запроваджені фінансові санкції FATF.

На думку багатьох експертів, це було зроблено необґрунтовано з політичних міркувань. Слушно зазначалося, що в Україні ніколи не  спостерігалося величезних масштабів відмивання коштів: одержані на її території злочинні доходи легалізуються, як правило, в інших країнах, насамперед в офшорних зонах.

У даному контексті зазначимо, що розглянуте та низка інших рішень FATF вказують на ознаки існування у діяльності цієї організації "подвійних стандартів". Так, FATF більш ніж помірковано ставиться до таких офшорних зон, як Ліхтенштейн або Монако, які перебувають під захистом впливових членів FATF. Крім того, частина її рекомендацій ігнорується, без будь-яких наслідків, у деяких державах, які входять до її складу – наприклад, у Швейцарії та Люксембурзі.

Утім, заходи FATF стали, безумовно, потужним поштовхом для започаткування та розвитку в Україні системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Прийнято Указ Президента України від 10.12.2001 р. № 1199 "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", відповідно до якого було створено урядовий орган державного управління з питань фінансового моніторингу – Державний департамент фінансового моніторингу у складі Міністерства фінансів України.

Затверджено Програми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на 2002 р. (Постанова КМУ і НБУ від 15.05.2002 р. № 676), 2003 р. (Постанова КМУ і НБУ від 20.01.2003 р. № 140), 2004 р. (Постанова КМУ і НБУ від 16.01.2004 р. № 45).

Прийнято базовий законодавчий акт у даній сфері – Закон України від 28.11.2002 р. № 249-IV "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

22 липня 2003 р. прийнято Указ Президента України № 740 "Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму", відповідно до якого, а також до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1896 створюється Єдина державна інформаційна система у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму (ЄДІС).

2 жовтня 2003 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1565 підвищено статус Міжвідомчої робочої групи з дослідження методів та тенденцій у відмиванні доходів, одержаних злочинним шляхом.

Завдяки вжитим заходам на пленарному засіданні FATF у Парижі (25-28 лютого 2004 р.) прийнято рішення про викреслення України з "чорного списку".

26 квітня 2003 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від № 645 "Про порядок визначення країн (територій), які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму". Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 419 затверджено перелік країн (територій), які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Зазначений перелік регулярно переглядається з урахуванням "чорного списку" FATF. Відповідно до його останньої редакції (від 25.08.2004 р. № 598) до переліку входять Індонезія, М'янма, Науру, Нігерія, Острови Кука, Філіппіни.

Державний департамент фінансового моніторингу України у червні 2004 р. прийнято до асоціації фінансових розвідок – так званої "Егмонтської групи". У жовтні 2004 р. Україна набула статусу спостерігача у Євразійській групі з протидії легалізації злочинних доходів і фінансуванню тероризму. Станом на 25 листопада 2004 р. Державним департаментом фінансового моніторингу укладено 19 меморандумів з підрозділами фінансових розвідок інших країн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1081 утворено територіальні підрозділи Державного департаменту фінансового моніторингу. Його особовий склад зріс з 40 чол. на 18.09.2002 р. до 338 на 01.01.2005 р., а бюджет – з 10526 тис. грн у 2003 р. до 54763 тис. грн у 2005 р.

Відповідно до Закону України від 18.05.2004 р. № 1726-IV Указом Президента України від 28.09.2004 р. № 1144 статус української фінансової розвідки підвищено до центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом: на базі Державного департаменту фінансового моніторингу утворено Державний комітет фінансового моніторингу; 24 грудня Указом Президента України № 1527 затверджено положення про цей Комітет.

Затверджено також плани заходів із запобігання та протидії легалізації (“відмиванню”) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005 р. (Постанова КМУ від 10 серпня 2005 р. № 736) та 2006 р. (Постанова КМУ і НБУ від 18 березня 2006 р. № 359).

Утворено Координаційну раду з питань функціонування Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму (Постанова КМУ від 22 вересня 2004 р. № 1250).

Схвалено Концепцію розвитку системи запобігання та протидії легалізації (“відмиванню”) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 рр. (Розпорядження КМУ від 3 серпня 2005 р. № 315).

Таким чином, систему протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в основному сформовано.

Розвиток нормативно-правової та інституційної основи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, дав такі результати [8].

Протягом 2005 р. отримано 812791 повідомлень про фінансові операції, з яких 97,3 % надіслали банківські установи.

Серед небанківських установ найбільшу кількість повідомлень про сумнівні фінансові операції надіслали страхові компанії (72,1 %) та професійні учасники ринку цінних паперів (22,1 %).

У 2005 р. Державний комітет фінансового моніторингу на підставі інформації про 87197 повідомлень фінансових посередників щодо фінансових операцій, які підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, надіслав до правоохоронних органів 321 узагальнений матеріал, по яких порушено 130 кримінальних справ (табл. 9.11). Кількість переданих підрозділами фінансової розвідки до правоохоронних органів узагальнених матеріалів у 2005 р. порівняно з 2004 р. збільшилася у 2,3 разу.

 

Таблиця 9.11

Статистика порушення кримінальних справ

за матеріалами Державного комітету фінансового моніторингу

Показник

ГПУ

ДПА

МВС

СБУ

Всього

Надано узагальнених
матеріалів

46

75

91

109

321

Кількість узагальнених матеріалів, за якими порушено кримінальні справи

35

48

29

23

135

Співвідношення, %

 

76

64

32

21

42

Кількість порушених кримінальних справ за наданими узагальненими матеріалами

33

48

29

20

130

Надіслано до суду кримінальних справ

3

3

3

0

9

 

Наглядовим органом з питань фінансового моніторингу у банківській сфері є Національний Банк України. За 9 місяців 2005 р. Національним Банком проведено 269 перевірок з питань фінансового моніторингу. За результатами перевірок виявлено 445 випадків порушень чинного законодавства та нормативно-правових актів, в тому числі 354 (80 %) – вимог Положення про здійснення банками фінансового моніторингу; 70 (15,7 %) – Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом"; 21 (4,7 %) – Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як органом регулювання та нагляду за січень-вересень 2005 р. проведено 166 перевірок фінансових посередників, у діяльності 79 фінансових посередників було виявлено порушення законодавства щодо запобігання та протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом.

Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг як органом регулювання та нагляду за період за січень-вересень 2005 р. проведено 76 перевірок кредитних установ (виявлено 41 порушення); 45 перевірок ломбардів (виявлено 12 порушень); 371 перевірка страхових компаній (виявлено 85 порушень); 8 перевірок установ недержавного пенсійного забезпечення (виявлено 4 порушення); 9 перевірок фінансових компаній (виявлено 4 порушення). За 9 місяців 2005 р. правоохоронними органами завершено слідство та передано до суду 233 кримінальні справи, що порушено за ст. 209 КК України (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом) (табл. 9.12).

 

Таблиця 9.12

 

Рух кримінальних справ за статтею 209 Кримінального кодексу України
(легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом)

 

 

 

Назва органу

Перебувало у провадженні кримінальних справ
за ст. 209 Кримінального кодексу України

 

 

Передано

до суду

 

Всього

Перейшло
провадженням з минулих
років

Прийнято до провадження
за 9 міс. 2005 р.

МВС

124

15

109

64

ДПА

73

9

64

14

СБУ

72

13

59

20

ГПУ

273

67

206

135

Всього

542

104

438

233

 

За зазначений період судами розглянуто та винесено вироки по 106 кримінальних справах за ст. 209 КК України. Крім того, органами внутрішніх справ завершено слідство та передано до суду 102 кримінальні справи, що порушені за ст. 306 КК України (використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів). Судами розглянуто та винесено вироки по 50 таких справах.

Також, Генеральною прокуратурою України порушено одну кримінальну справу за ст. 2091 КК України (умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом).

Отже, як  переконують наведені дані, проведена протягом 2001-2005 рр. величезна організаційна та нормативно-правова робота мала досить скромний процесуальний результат. З одного боку, це обґрунтовує необхідність подальшого підвищення ефективності координації діяльності правоохоронних органів у даній сфері; з іншого  – підтверджує думку про те, що в Україні значно більш поширеними, ніж відмивання грошей, є інші види економічних злочинів (насамперед, ухилення від сплати податків).

Висновки до розділу

1. Характерною особливістю зростання масштабів іллегального сектору як у межах національних економічних систем, так і на рівні глобальної економіки є неспроможність ринкового механізму до ефективного контролю та регулювання цього явища. Саме тому у цій сфері необхідне раціональне за обсягами і способами втручання національних урядів, а також міжнародних та наднаціональних організацій. Створення системи ефективної протидії глобальній іллегалізації є однією з найважливіших стратегічних управлінських функцій та завдань сучасної держави.

2. Механізм іллегалізації глобального господарства виявляється на кількох ієрархічних рівнях управління: глобальному, макрорегіональному, національному, регіональному, галузевому. При цьому на всіх рівнях іллегальна діяльність передбачає утворення неформальних груп, які становлять певне „ядро” іллегального сектору і виявлення яких можливе за умови розробки системи їх ідентифікації для запровадження ефективних регуляторних заходів інституційних передумов їх утворення та діяльності. Такі заходи потребують ефективної системи податкового адміністрування, тобто здійснення легітимних процедур, що дозволяють податковим органам оперативно визначати реальну базу оподаткування. Для здійснення таких заходів можна застосовувати два підходи: „одномоментний”: а) безпосередня позапланова перевірка діяльності підприємства та його документації; б) метод, що базується на виявленні майнових і господарських взаємозв’язків у суб’єктів господарської діяльності.

3. За необґрунтованої економічної політики запровадження регуляторних дій замість очікуваного ефекту може призвести до втрат, внаслідок зростання іллегального сектору економіки. Тому необхідно усі рішення тестувати на можливість зростання іллегального сектору, зважаючи на залежність основних макро– і мікроекономічних показників від регуляторних дій та пов’язаного з ними рівня іллегалізації економіки. На особливу увагу заслуговує взаємо­зв’язок іллегалізації з податковою і бюджетною політикою. Врахування якого такого зв’язку необхідне як з огляду на збільшення обсягів
іллегальної діяльності внаслідок нераціональних управлінських рішень, так і з огляду на вірогідне зменшення доходів бюджету та неефективне використання бюджетних коштів. При цьому концептуальним положенням є визначення того, що для слабоінституціоналізованих пере­хідних економік запровадження будь-яких рішень має враховувати ризик іллегалізації економіки. Врахування ризику за прийняття управлінських рішень (політичних, економічних) на етапі формування державної політики (зокрема, податкової, бюджетної), є особливо актуальним в умовах неузгодженості дій різноманітних гілок влади. Переважна більшість рішень, пов’язаних з економічною діяльністю, є ризикованими, що зумовлено, поряд з іншими факторами, відсутністю достовірної інформації про реальні масштаби економічної діяльності, наявністю „паралельних інституцій”, що є об’єктивно сформованим механізмом пом’якшення впливу недосконалої регуляторної політики держави.

4. Для оцінки вірогідності втрат, зумовлених поширенням іллегальної діяльності, необхідно насамперед виявити всі можливі загальні фактори ризику, властиві господарській або виробничо-комерційній діяльності, та специфічні, які притаманні лише певним типам економічних систем чи економікам з  відповідним рівнем розвитку. Крім того, потрібно здійснити ранжування факторів ризику за важливістю та за ступенем їхнього впливу на національну безпеку держави.

5. Боротьба з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є вкрай необхідною з трьох основних причин. По-перше, такі заходи уможливлюють виявлення злочинів, спрямованих на отримання "брудних" коштів: корупція, наркобізнес, шахрайство, ухилення від сплати податків та інші форми організованої злочинності. По-друге, відмивання доходів сприяє розвиткові міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних політичних інститутів та стабільної національної економічної системи. По-третє, боротьба з цим економічним злочином допомагає захистити цілісність української фінансової системи від негативного впливу кримінального капіталу. З огляду на зазначене,  Уряд України визначає та реалізує першочергові дії у рамках комплексної програми заходів.

 

Джерела та коментарі

 

 


[1] Савельєв Є. В. Європейська інтеграція і маркетинг. Наукові нариси. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003. – 482 с.

[2] Проект «Регуляторна реформа на місцевому рівні». Семінар «Готелі та готельні послуги». – Аналітичні матеріали 25-26 лютого. – Львів, 2000. – 85 с.

[3] Симачев Ю. Теневая деятельность частных предприятий // Вопросы статистики. - 1999. – № 7. – С. 21.

[4] Там само.

[5] Економічна безпека держави: Зб. нормативно-правових докум. - К.: Міжвідомча комісія з питань фінансової безпеки при РНБОУ, 2001. – С. 44.

[6] Там  само. – С. 44.

[7] Урядовий кур’єр. – 30.08.2001 р. – № 155.

[8] Звіт Уряду України щодо розвитку національної системи боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму, підготовлений до Пленарного засідання FATF 13-17 лютого 2006 р., К., Україна. – 66 с.