Частина 3.

ШЛЯХИ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Розділ 8.
легалізаціЯ малого Та середнього підприємництва (МСП) ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІК

8.1. Легалізація МСП: досвід Польщі

Юридичне визначення малого та середнього підприємництва існує у Польщі лише з 1999 р. Раніше представники різноманітних наукових сфер по-різному підходили до цієї проблеми. Після входження Польщі у Європейський Союз початкове визначення малого та середнього бізнесу набуло певної зміни. Від 2 липня 2004 р., тобто після затвердження Сеймом закону про свободу господарської діяльності, прийняті такі поняття:

─ мікропідприємцем вважається суб’єкт господарювання, який хоча б в одному з останніх двох звітних років відповідав таким характеристикам: працевлаштовував у середньому за рік менше, ніж 10 працівників, товарооборот та обсяг фінансових операцій, якого не перевищували 2 млн євро або сума активів якого не перевищувала 2 млн євро (в еквіваленті у злотих);

─ малим підприємцем вважається підприємець, який хоча б в одному з двох останніх звітних років: працевлаштовував у середньому за рік менше, ніж 50 працівників, товарооборот та обсяг фінансових операцій не перевищували 10 млн євро або сума активів якого не перевищувала 10 млн євро (в еквіваленті у злотих);

─ до категорії «середній підприємець» належать ті суб’єкти господарювання, які хоча б в одному з двох останніх звітних років: працевлаштовували у середньому за рік менше, ніж 250 працівників, товарооборот та обсяг фінансових операцій не перевищували 50 млн євро або сума активів яких не перевищувала 43 млн євро (в еквіваленті у злотих).

Разом з тим мікро-, малим чи середнім підприємством не вважаються ті економічні агенти, у яких інші підприємства, державна казна, а також підрозділи територіального самоврядування утримують 25 % і більше відсотків паїв або акцій; мають право на 25 % і більше частки прибутку; 25 % і більше голосів у Раді співвласників, на загальних зборах акціонерів або загальних зборах кооперативу.

Крім вище зазначених ознак, залежно від потреб вироблено ще й інші класифікаційні характеристики. Зокрема для сплати ПДВ у 2004 р. у Польщі введено категорію «суб’єкта малого бізнесу» («małego podatnika»). Згідно зі ст. 2 закону Польщі «Про оподаткування суб’єктів малого бізнесу» від 11 березня 2004 р. до цієї категорії відносять тих суб’єктів, у яких сума доходу до оподаткування не перевищувала у минулому звітному році 800 тис. євро (в еквіваленті у злотих).

Суб’єктом малого бізнесу вважаються також маклери, підприємства, що керують довірчими фондами, агенти, замовники та ін. (за винятком комісійних магазинів), якщо сума комісійних зборів або інших винагород за виконані послуги (разом із сумою податку) не перевищувала у минулому звітному році 30 тис. євро (в еквіваленті у злотих).

Місце і роль малих та середніх підприємств в економіці Польщі. Малі та середні підприємства відіграють вагому роль в економіці Польщі. У 2004 р. у цьому секторі створено 51,5 % ВВП, у тому числі внесок малих підприємств – 44,3 % і середніх – 7,2%.* Детальні показники діяльності МСП Польщі наведено у таблицях 8.1, 8.2. та Додатку VIII-A. При цьому враховується додана вартість, створена малими і середніми підприємствами, що функціонують у тіньовій економіці. Ця частка протягом декількох останніх років залишається незмінною. Проте варто підкреслити, що у 2001-2004 рр. частка малих фірм у ВВП дещо зросла, а середніх – навпаки, зменшилася, про що свідчать дані, наведені у табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Структура створеного внутрішнього валового продукту
у 2001-2004 рр. залежно від величини підприємства[1]

Вид підприємства	2001	2002	2004
ВВП у державі загалом	100,0	100,0	100
у тому числі: малі підприємства	39,6	40,5	44,3
середні підприємства	8,9	8,1	7,2
великі підприємства	19,8	20,1	22,4

Малі та середні підприємства однозначно домінують і у кількісній структурі підприємств, що випливає з табл. 8.2. Варто зауважити, що до 1998 р. включно у Польщі, як уже зазначалося раніше, існувала дещо інша класифікація малих, середніх та великих підприємств (лише з огляду на кількість працюючих): мале підприємство – до 50 працюючих, середнє – 51-250 працюючих і велике – понад 250 працюючих. З першого погляду, різниця у класифікації невелика, проте це істотно змінює результати наукових досліджень.

Політика держави щодо сектору малих та середніх підприємств. Підтримка діяльності малих та середніх підприємств у Польщі є передумовою запровадження засад економічної свободи, тобто свободи вибору та здійснення господарської діяльності для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності. Варто зазначити, що ще за півроку до зміни політичного устрою у Польщі – 23 грудня 1988 р. – Сейм прийняв закон «Про господарську діяльність», який протягом наступних декількох років називали «господарською конституцією». У першому реченні цього закону наголошувалося, що «розпочати та здійснювати господарську діяльність можна і дозволено кожному на умовах рівноправності, за дотримання умов, визначених положеннями закону».

Таблиця 8.2

Питома вага підприємств Польщі за обсягами діяльності у 2004 р.[2]

Вид підприємства	2000	2003	2004
Загалом	1.726.073 (100,0)	1.766.073 (100,0)	1.735.424 (100,0)
у тому числі підприємства
малі (до 49)	1.709.294 (99,0)3	1.748.775 (99,02)	1.719.615 (99,09)
середні (50-249)	13.322 (0,77)	14.227 (0,81)	13.086 (0,75)
великі (більше 249)	3.457 (0,2)0	3.071 (0,17)	2.723 (0,16)

Це означало відхід від привілейованості державного сектору і тим самим вирівнювання прав усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності. З того часу суб’єктом господарювання може бути як фізична, так і юридична особа, якщо вона створена відповідно до чинного законодавства. Поняття «господарська діяльність» передбачало виробничу, будівельну, торговельну діяльність, а також надання послуг, що здійснювалися з метою отримання прибутку.

Отже, правові засади економічної свободи запроваджено ще в умовах планово-адміністративної економіки у процесі пошуку шляхів виходу з кризової ситуації внаслідок діяльності попередніх урядів. У результаті демократичних виборів до парламенту у червні 1989 р. влада в країні перейшла до представників тодішньої опозиції. Таким чином, розпочався процес трансформації економіки від державної до ринкової, що базується на принципах вільної конкуренції.

У Новій Конституції Польщі, прийнятій 2 квітня 1997 р., зазначалося: «Ринкова економіка базується на свободі господарської діяльності, приватній власності, діалозі між суб’єктами господарювання та державними інституціями і є основою економічного устрою Речі Посполитої». У той же час зазначено, що обмеження свободи господарської діяльності допускається лише законодавчим шляхом і лише з врахуванням важливості суспільного інтересу. Від цього часу відповідно до Конституції охороняється право власності та право спадковості. Відчуження власності допускається лише за суспільної необхідності та з дотриманням умови адекватності.

Вже з початку 1989 р. знято обмеження щодо кількості працівників, зайнятих у приватних фірмах. Тоді ж введено і положення, що всі господарські суб’єкти, незалежно від типу власності, на однакових правах нестимуть суспільно-правове навантаження, а також одержуватимуть рівний доступ до банківських кредитів та засобів виробництва. Економічній свободі сприяла також проста процедура дозволу на господарську діяльність й створення приватних фірм, яка зводилася до реєстрації в адміністрації міста чи гміни заяви про запис у реєстр про господарську діяльність, далі – протягом 14 днів можна було розпочати господарську діяльність. Лише на 15 видів діяльності необхідне було отримання додаткових дозволів. Це стосувалося, наприклад таких галузей, як: видобуток корисних копалин та мінералів, видобуток та обробка дорогоцінних металів та каміння; відкриття аптек; послуги з охорони осіб та власності; виробництво морського, повітряного транспорту, а також надання послуг, пов’язаних з повітряним транспортом тощо. На даний час кількість галузей обмежена до 6 (розвідка та добування корисних копалин; виробництво та торгівля вибуховими матеріалами; виробництво, переробка та розповсюдження палива і енергії; охорона осіб та власності; розповсюдження радіо– та телепрограм; повітряні перевезення).

Свобода здійснення господарської діяльності сприяла швидкому зростанню малих, у тому числі сімейних, приватних фірм в усіх галузях економіки. Відтоді держава створювала, з дотриманням принципів рівноправності та конкуренції, сприятливі умови для функціонування та розвитку мікропідприємств, а також МСП переважно через:

─ внесення змін у правові норми, що сприяють розвитку мікро-, малих і середніх підприємців, особливо у сфері одержання кредитів;

─ формування інфраструктури підтримки підприємництва та надання консальтингових послуг;

─ вирівнювання суспільно-правового навантаження на суб’єктів господарювання з різними формами власності;

─ полегшення доступу до інформації, навчання та консультації;

─ підтримку установ та організацій, що сприяють розвиткові підприємництва;

─ полегшення співпраці мікро-, малих і середніх підприємців із зарубіжними суб’єктами господарювання.

Державна підтримка сектору мікро-, малих та середніх підприємств обґрунтовується їх місцем та визначальною роллю у польській економіці після початку процесу трансформації. Зацікавлення малим та середнім підприємництвом, як наслідок запровадження економічної свободи, зростало у Польщі, особливо зі сторони влади, за сприяння ЄС. Держава почала підтримувати підприємництво, при цьому малі й середні підприємства ще до того, як вони юридично були визначені. Вже у 1992 р. у Сеймі почала діяти Комісія малих та середніх підприємств. До компетенції Комісії, серед
інших проблем, пов’язаних зі створенням відповідних правових засад для заснування, входить і розвиток МСП.

У вересні 1995 р. був створений Польський Фонд підтримки та розвитку малих і середніх підприємств. Основною метою Фонду було «створення умов розвитку для сектору МСП як важливого елементу польської економіки, що робить істотний внесок у створення національного доходу та підвищення рівня добробуту в країні». У свою чергу стратегічною метою Фонду на 1995-1999 рр. було «підвищення конкурентоспроможності польських малих і середніх підприємств до рівня, що надавав би їм можливість ефективно функціонувати на внутрішньому та зовнішньому ринках, насамперед на ринку ЄС». За ініціативою Фонду у жовтні 1995 р. створена Державна система послуг (ДСП) для малих і середніх підприємств.

Своєю чергою у листопаді 2000 р. замість Польського Фонду промоції та розвитку МСП була створена Польська агенція розвитку підприємництва (ПАРП).

Діяльність Агенції можна поділити на три блоки:

1) інформативна, консультативна та навчально-освітня діяльність;

2) надання дотацій та позик підприємцям;

3) надання дотацій суб’єктам, що здійснюють діяльність на користь економічного розвитку та збільшення зайнятості.

Відповідно до законодавства сфера діяльності Польської агенції розвитку підприємництва охоплює:

─ накопичення інформації, що стосується правових норм здійснення господарської діяльності, чинних у Польщі та ЄС, умов доступу до державних замовлень у Польщі і ЄС, а також доступу до програм фінансової допомоги; надання консультаційних послуг МСП з питань одержання державної допомоги, що надається іншими суб’єктами; сприяння обміну досвідом між підприємцями, які запроваджують інновації та здійснюють дослідну діяльність шляхом навчань, семінарів і конференцій та тренінгів; промоція переважно у спосіб організації рейтингової оцінки діяльності підприємців, що запроваджують інновації, а також інноваційні продукти;

─ створення бази даних щодо товарів і послуг, які пропонують малі й середні підприємці, а також надання можливості підприємцям використовувати інформацію такої бази;

─ фінансування дій, спрямованих на створення технологічних рішень, які дають можливість укладення торговельних угод і розрахунків електронним шляхом, а також механізмів і структур, що сприяють розвитку і поширенню «електронної» економіки;

─ запровадження державної системи послуг для малих і середніх підприємців з переліком суб’єктів, що гарантують належне надання консультаційних, навчальних, інформаційних чи фінансових послуг малим і середнім підприємцям або особам, які розпочинають господарську діяльність, чи громадським організаціям;

─ промоцію – у середовищі територіального самоврядування суб’єктів, що діють на користь економічного розвитку та підприємців – інституцій, що сприяють розвитку підприємництва, переважно кредитних та трастових компаній;

─ фінансування послуг, що надаються жінкам з метою їх професійної активізації, що визначено в угодах про використання коштів, які надходять від Європейського Союзу і не підлягають поверненню;

─ надання навчальних, дорадчих та експертних послуг суб’єктам, що розробляють або реалізують програми розвитку малих і середніх підприємств в окремих воєводствах, а також аналіз роботи та результатів таких програм;

─ надання навчальних, дорадчих та експертних послуг суб’єктам, що розробляють або реалізують програми промоції зайнятості й розвитку людських ресурсів в окремих воєводствах; фінансування заходів, спрямованих на реалізацію таких програм, які визначаються в угодах про використання коштів, що надходять від ЄС і не підлягають поверненню, а також аналіз роботи та результатів реалізації таких програм;

─ накопичення і аналіз державного та закордонного досвіду у сфері сприяння розвитку малих і середніх підприємств; стимулювання експортної діяльності; сприяння внутрішній торгівлі, регіональному розвитку, використанню нової техніки та технології; створення нових робочих місць і запобігання безробіттю, а також сприяння розвитку людського потенціалу;

─ надання державними органами підрозділам територіального самоврядування та іншим суб’єктам консультацій щодо отримання фінансових коштів від Європейського Союзу; малі й середні підприємці можуть за допомогою ПАРП використовувати кошти з 14 різних дотаційних фондів (табл. 8.3).

Скасування у 1988 р. правових обмежень на відкриття господарської діяльності фізичними особами привела до швидкого зростання кількості приватних фірм та зменшення кількості державних підприємств у результаті їх комерціалізації та приватизації. Таким чином, кількість фізичних осіб, які займалися індивідуальною господарською діяльністю, у 1995-2003 рр. зросла з 1,7 млн до 2,8 млн, тобто на 65 %, а державних підприємств – зменшилася з 4,4 млн до 1,7 млн тобто у 2,5 разу. У цей період привабливою формою здійснення господарської діяльності були також спілки торговельного права. Загальна кількість спілок у Польщі у 2004 р. зросла з 104,9 тис. у 1995 р. до 220,2 тис., тобто більше, ніж удвічі. Лібералізація ринку стала передумовою забезпечення добросовісної конкуренції, що є особливо важливим для починаючих підприємців. Одним з механізмів цього стала заборона на законодавчому рівні здійснення господарської діяльності державними службовцями.

Таблиця 8.3

Види фінансової державної допомоги

Перелік		Умови фінансування
1. Дотація на фінансування частини коштів послуг: пов’язаних з консультаціями та підвищенням кваліфікації у сфері фінансування, впровадження і вдосконалення системи управління якістю; з процедурою оцінки відповідності виробів, послуг, сировини, обладнання та приладів, контрольно-вимірювальної апаратури і кваліфікації працівників відповідним державним та міжнародним нормам, а також з процедурою оцінки відповідності виробів, визначену окремими вимогами («дотація на гарантію якості»)		До 60 % ціни нетто-послуг, від 1 000 до 10 000 євро
2. Дотація на фінансування частини коштів сертифікації системи управління якістю або системи охорони праці («дотація на отримання сертифікату»)		До 50 % ціни нетто-послуг, але якщо вона не перевищує: 10 000 зл. – у разі однієї системи управління, 15 000 зл. – у разі одночасної сертифікації більше, ніж однієї системи управління
3. Дотація на фінансування частини коштів: послуг, що мають на меті стимулювання виробництва інноваційних програмних продуктів, консалтингових послуг, метою яких є управлінська допомога переважно з використанням інформаційних технологій; навчання персоналу відповідального за дії, пов’язані з вдосконаленням продуктів або управлінською допомогою («дотація на доступ до інноваційних послуг»)		До 60 % ціни нетто-послуг, але не більше, ніж 15 000 євро
4. Дотація на фінансування частини коштів консультаційних послуг, пов’язаних з отриманням коштів для фінансування господарської діяльності, яке полягає переважно у випуску акцій, залучені коштів підприємців та фізичних осіб і подальший обіг цих акцій на фондовому ринку («дотація на отримання фінансування»)		До 60 % ціни нетто-послуг, але не більше, ніж 15 000 євро
5. Дотація на фінансування частини коштів: консультаційних і навчальних послуг пов’язаних з підготовкою плану розвитку підприємства, з використанням сучасних технологій, пристроїв або організаційних рішень, а також інвестицій, передбачених цим планом («дотація на розвиток і модернізацію»)		До 60% ціни нетто-послуг, але не більше, ніж 10 000 євро, а у випадку інвестицій – до 25 % коштів нетто інвестицій, у межах від 30 000 до 100 000 євро
6. Дотації на фінансування частини коштів навчальних і консультаційних послуг у сфері відкриття і управління підприємством для малого та середнього підприємця, який лише планує здійснювати господарську діяльність, що полягає у: виробництві товарів чи послуг нових для польського ринку або значно кращих від вже існуючих на цьому ринку; впровадженні технологій, які ще не використовувалися у Польщі («дотація на здійснення інноваційної діяльності»)		До 30 000 євро, але не більше, ніж 90 % ціни послуг у першому випадку, і 60 % – у другому
	7. Дотація на фінансування частини коштів інвестицій, пов’язаних з інноваційною діяльністю, про яку йшлося у п.6 («дотація на інвестиції у сфері інвестиційної діяльності»)		До 50 % коштів нетто-інвестицій, у межах від 5 000 до 75 000 євро
	8. Дотація на фінансування частини коштів консультаційних послуг, пов’язаних з підготовкою пропозиції на реалізацію державного замовлення для малих і середніх підприємців у процесі добросовісної конкуренції на ринку державних замовлень («дотація на спільну пропозицію»)		До 50 %ціни нетто-послуг, але не більше, ніж 10 000 зл. – якщо державне замовлення робить суб’єкт з місцезнаходженням у Польщі, і не більше, ніж 20 000 зл. – якщо замовлення робить суб’єкт з місцезнаходженням поза межами Польщі
	9. Дотація на фінансування частини коштів консультаційних послуг, пов’язаних з об’єднанням одного малого підприємства з іншим МСП («дотація на консолідацію»)		До 50 % ціни нетто-послуг, але не більше, ніж 60 000 зл.
	10. Дотація на фінансування частини коштів консультаційних послуг. Участь у міжнародному ярмарку, розробка і проведення промоції продукту у закордонних медіумах, участь у закордонних торгових місіях, пов’язаних з розвитком експорту («дотація на розвиток експорту»)		До 50 % коштів нетто, але не більше, ніж 50 000 зл. у календарному році
	11. Дотація на фінансування частини коштів консультаційних послуг, спрямованих на покращення умов безпеки життєдіяльності (БЖД) («дотація на консультації у сфері БЖД»)		До 60 % ціни нетто-послуг, але не більше, ніж 4 000 євро
	12. Дотація на фінансування частини коштів на закупівлю обладнання та пристроїв, необхідних для забезпечення належних умов БЖД(«дотація на оснащення в сфері БЖД»)		До 25 % коштів нетто-закупок, але не менше, ніж 2 000 і не більше, ніж 50 000 євро
	13. Дотація для товариств, кооперативів або спілок, членами яких є МСП, а також предметом діяльності яких є маркетинг, посередництво у продажі товарів або послуг, вироблених цими членами, або купівля виключно на користь учасників, на розвиток їх діяльності («дотація на спільні заходи»)		1) До 50 % ціни нетто-послуг, але не більше, ніж 50 000 зл. –на послуги, пов’язані з підготовкою плану розвитку діяльності; 2) до 25 % коштів нетто-інвестицій, передбачених у плані, але не більше, ніж 100 000 зл.; 3) до 50 % коштів нетто від участі у ярмарках і виставках, але не більше, ніж 20 000 зл.
	14. Позика на фінансування частини коштів у сфері інноваційної діяльності, на впровадження результатів науково-дослідних робіт; придбання державних та закордонних ліцензій, тобто отримання допуску на використання наукових і технічних рішень, а також виробничого досвіду; придбання і монтаж машин або обладнання для будівництва, розширення і модернізації будинків або обладнання, необхідного для запровадження інновацій («позика на інновацію»)		До 75% коштів нетто-заходів, але не більше, ніж 2 000.000 зл. на період до 6 років

До цих категорій осіб віднесено: працівників державних установ, які обіймають керівні посади; працівників Державної Ревізійної Комісії, регіональних лічильних комісій; членів адміністрації гмін; працівників державних банків, одноособових спілок державної казни, а також спілок, у яких частка державної казни перевищує 50 % капіталу підприємства або 50 % кількості акцій; працівників державних підприємств, які обіймають посади директора, його заступника чи головного бухгалтера.

Наведені вище особи не можуть також членами правління, контролюючих рад або ревізійних комісій спілок торговельного права, не можуть працювати чи виконувати інші обов’язки у спілках торговельного права, що могло б викликати підозру в необ’єктивності або особистій зацікавленості. Чиновники не можуть також здійснювати господарську діяльність з метою одержання прибутку і разом з іншими особами, а також керувати такою діяльністю чи бути представником або уповноваженим до здійснення такої діяльності. Це має запобігати зловживанням ринковою свободою осіб, які виконують державні функції у приватних інтересах.

Лібералізація господарської діяльності забезпечується численними регуляторними діями. Механізм відкриття приватної фірми достатньо простий, але надалі необхідно дотримуватися багатьох норм та стандартів не лише польських, але й європейських. Діяльність підприємців також ускладнюють різного роду зовнішні перевірки, особливо це стосується малих підприємців. На сьогодні їх діяльність перебуває під наглядом понад 30 контролюючих інституцій (Державна санітарна інспекція, Казначейство, Державна інспекція праці, Фонд соціального страхування, Управління прав захисту споживачів та забезпечення добросовісної конкуренції, Державна ревізійна комісія, Митна Інспекція тощо). Тому у Законі про підприємництво, що набув чинності у 2004 р., зазначено, що не можна одночасно розпочинати та здійснювати більше однієї перевірки діяльності підприємця. У випадку, коли у підприємця вже відбувається контрольна перевірка, контролюючий орган має обумовити з підприємцем інший термін перевірки. Варто також зазначити, що згідно з цим законом введено обмеження на тривалість перевірки в одного підприємця. Таким чином, тривалість усіх перевірок в одного підприємця за один календарний рік не може перевищувати чотири тижні – у суб’єкта господарювання малого і середнього бізнесу та 8 тижнів – у великих підприємств.

Загалом про рівень використання економічної свободи можна мати уяву, виходячи з коефіцієнта професійної активності населення. Він визначається як процентне співвідношення професійно активного населення (усі офіційно зайняті особи віком від 15 років і більше) до загальної кількості населення від 15 років і більше. У ІІІ кварталі 2004 р. цей показник становив 54,8 %, причому серед мужчин – 62,4 %, а серед жінок – 48,0 %. Своєю чергою у містах коефіцієнт професійної активності становив 54,0 %, а в сільській місцевості 56,2 %. Найвищий коефіцієнт професійної активності є характерним для населення віком 35-44 роки становить – 88,0%.

Трансформація політичного устрою у Польщі призвела до радикальних змін у сфері працевлаштування, особливо з огляду на форму власності підприємств. На даний час більше, ніж 70 % працюючих припадає на приватний сектор, про що свідчать дані, наведені у таблиці 8.4.

Чисельні дослідження підтверджують, що найбільше стають банкротами підприємства після першого року діяльності. «Виживання» новостворених підприємств є істотною проблемою. У цей період згортають свою діяльність близько 40 % фірм. Серед них у середньому близько 5 % не розпочинає господарську діяльність, незважаючи на офіційну реєстрацію фірми. Своєю чергою 75% фірм остаточно припиняє свою діяльність, а решта 20 % припускають можливість знову розпочати діяльність через певний час[3]. Щоправда, рівень «виживання» підприємств, cтворених у період 1995-2001 рр., дещо зріс – у середньому 60-65 %. Коефіцієнт «виживання» на першому році існування фірми: у 1995 р. – 60,0 %, у 1997 р. – 67,9 %, у 2000 р. – 59,0 % і у 2001 р. – 64,5 %[4].

Таблиця 8.4

Структура працюючих у секторальному розрізі з огляду на форму ласності

(станом на кінець III кварталу 2004 р.)

Форма власності	2003	2004
Загалом	100,0	100,0
у т.ч. державний сектор	31,5	29,5
приватний сектор	68,5	70,5
Наймані працівники загалом	72,1	72,2
у т.ч. державний сектор	31,5	29,5
приватний сектор	40,6	42,7
Працюючі за власний рахунок (включаючи роботодавців) у приватному секторі	21,9	21,8

Ефективність реалізації основ економічної свободи залежить передусім від макроекономічних умов: податкової, кредитної, митної політики, а також від багатьох інших зовнішніх чинників для підприємця. На нашу думку, одне не викликає сумнівів – не можна говорити про ефективну ринкову економіку і розвиток індивідуального підприємництва та інноваційності без постійного вдосконалення основ економічної свободи.

Сутність та передумови тіньового сектору економіки. У Польщі тіньова економіка має двояке значення – легальна та нелегальна діяльність. Прикладом легальної тіньової економіки є певна частина сільського господарства. Ця сфера важко піддається оподаткуванню на загальних засадах, оскільки достеменно не відомо, яка частина сільськогосподарських працівників займається виробництвом сільськогосподарських продуктів з метою продажу. Не відомо також, якими є прибутки чи обороти малих та середніх сільськогосподарських підприємств. Відсутня також офіційна статистична інформація про великі сільськогосподарські підприємства, які охоплюють площі у декілька чи в кільканадцять тисяч гектарів.

Під поняттям «тіньова економіка» розуміють нелегальну зайнятість, господарську діяльність, яка незареєстрована або не контролюється відповідними державними інституціями, переважно податковими службами, що здійснюють оподаткування фізичних та юридичних осіб. Тіньова економіка трактується здебільшого як патологічне явище. З етичної точки зору тіньова економіка визначається часто як сфера господарської діяльності, у якій фірми, що функціонують «на межі закону», імітуючи легальні дії, використовують (протиправно і неетично) усі можливості з метою невиконання фінансових зобов’язань по відношенню до держави[5].

Обсяги тіньової економіки у Польщі оцінюються по-різному. Вважається, що у межах цього сектору виготовляється від 12 % до 27 % ВВП. Наприклад, серед європейських держав, як уже зазначалося, найбільша частка ВВП створюється у тіньовій економіці таких держав, як Греція (28,5 %), Італія (27,0 %), Португалія (22,0 %), Іспанія (22,5 %) та Бельгія (22,0 %)[6]. Причому варто зауважити, що існує достатньо тісний зв’язок між тіньовою економікою та рівнем безробіття, фіскального навантаження, різного роду відрахуваннями (переважено на державне страхування та у фонд зайнятості).

Польський роботодавець, який наймав працівника у 2004 р., мав, крім заробітної плати, сплатити ще у вигляді різного роду прямих і непрямих податків та платежів понад 76 % доходу. Це стало передумовою різкого підвищення витрат підприємств. За цим показником Польща посідає одне з перших місць у світі, про що свідчать наведені дані (табл. 8.5).

Таблиця 8.5

Витрати підприємств на ринку робочої сили у деяких державах,
за даними ОЕСР (податки і внески в % до оплати праці)[7]

Країна	Витрати	Країна	Витрати
Бельгія	54,2	Туреччина	42,7
Німеччина	50,7	Словаччина	42,0
Швеція	48,0	Греція	34,9
Франція	47,4	Канада	32,8
Угорщина	45,8	Великобританія	31,2
Італія	45,7	США	29,6
Австрія	44,9	Австралія	28,6
Фінляндія	43,8	Японія	26,6
Голландія	43,6	Ірландія	23,8
Чехія	43,6	Нова Зеландія	20,7
Польща	43,1	Мексика	15,4

Підприємці, «ховаючись» від надмірних витрат на оплату праці, погоджуються на працевлаштування частини працівників нелегально. Це переважно стосується приватного сектору. Зрозуміло, що для багатьох польських підприємців рівень витрат на оплату праці є непосильно високим, проте зменшення податків та інших внесків, сплачуваних роботодавцем, вимагає змін у соціальній політиці держави. Відтак перерозподільна роль держави має стати меншою, а це своєю чергою призводить до істотного опору профспілок як суспільного партнера уряду. Тіньова економіка не лише зменшує надходження до бюджету держави, але і здійснює негативний вплив на легально працюючі фірми, оскільки вона зменшує їх конкурентні переваги на ринку. Основною передумовою існування тіньової економіки та небажання підприємців створювати нові робочі місця, через що підвищується рівень безробіття, є погіршення ситуації з точки зору економічної свободи.

За даними фонду Heritage Foundation, рейтинг Польщі за показником економічної свободи серед країн світу знизився з 59 позиції у 1995 р. до 66 ─ у 2003 р. При визначенні показника економічної свободи враховують такі складники: умови торгівлі, шкалу фіскального навантаження, рівень втручання уряду, монетарну політику, закордонні інвестиції, форму банківсько-фінансового сектору, оплату праці й ціни, право власності, регулюючу шкалу та «чорний ринок»[8]. У своєму звіті спеціалісти вище згаданого Фонду зазначали, що інвестори у Польщі скаржаться на непрозорість правового законодавства, розвинену бюрократію, неформальні перешкоди, у цьому числі й корупцію. Варто зазначити, що наведений рейтинг стосується періоду до прийняття у Польщі 2 липня 2004 р. Положення про свободу економічної діяльності, яке створило кращі умови для підприємців і зменшило бюрократичні й формальні перешкоди. Згідно з дослідженням фонду Heritage Foundation існує тісний взаємозв’язок між економічною свободою, рівнем ВВП та темпами розвитку держави.

Обсяги тіньової економіки та її причини. Тіньова економіка є характерною для багатьох держав. Боротьбу з тіньовою економікою здійснюють переважно ті держави, у яких відбувається процес трансформації суспільно-економічної системи. І, як свідчать наведені нижче дані, тіньова економіка також наявна і в розвинених західних державах (табл. 8.6).

Таблиця 8.6

Рівень тіньової економіки, % до ВВП[9]

Країна	Рівень	Країна	Рівень
Великобританія	12,5	Бельгія	22,0
Голландія	13,0	Іспанія	22,5
Франція	15,0	Італія	27,0
Німеччина	16,8	Польща	27,4
Фінляндія	18,0	Греція	28,5
Словаччина	18,3	Литва	29,4
Чехія	18,4	Латвія	39,6
Швеція	19,1	Росія	45,1
Україна	51,2

Офіційні статистичні органи Польщі стверджують, що у тіньовому секторі створюється від 14,3 % до 20,0 % ВВП. У розрізі галузей товарообіг у тіньовому секторі економіки виглядає таким чином: у оптовій та роздрібній торгівлі – 15,6 %, виробничій сфері – 17,7 %, будівництві – 19,4 %, транспорті, складському господарстві та зв’язку – 23,0 %, готелях та ресторанах – 23,7 % [10].

Дослідження експертів Центрального статистичного управління демонструють, що до голових причин зайнятості у тіньовій економіці можна віднести: неможливість знайти легальну працю – 47,2 %; високі податки – 23,8 %; можливість отримати вищу оплату без укладання угоди про найм – 22,2 %; високі внески до Служби соціального страхування – 17,4 %; недостатні доходи від легальної праці – 5,0 % респондентів[11]. За різними оцінками, величина ВВП, створеного у тіньовій економіці Польщі, у 2003 р., становила від 115 млн до 220 млн злотих. Якщо оподаткувати хоча би половину цієї суми, то до державного бюджету надійшло б близько 13 млн злотих.

Проведене згідно з розпорядженням Польської Конфедерації Приватних Роботодавців дослідження засвідчило, що малі й середні підприємства приховують 17,4 % своїх оборотів. Цей результат отримано на підставі відповіді підприємців на запитання, який відсоток зайнятих і оборотів приховують їх конкуренти[12].

Зайнятість у тіньовій економіці. У статистичних дослідженнях Польщі вважається, що існування тіньової економіки пов’язане з функціонуванням малих приватних підприємств. Зайнятою у тіньовій економіці вважається особа, працевлаштування якої не зареєстровано у Службі соціального страхування. Ця особа може працювати одноосібно або на підприємстві, причому це підприємство може бути зареєстроване у системі REGON (Національний державний реєстр, Казначействі (яке акумулює податок з доходів), або діяти цілком нелегально. Представники Головного статистичного управління стверджують, що кількість працюючих у тіньовій економіці постійно зростає. У 1995 р. вона становила близько 805 тис. осіб, у 1998 р. – 830 тис., у 1999 р. – 820 тис., у 2000 р. – 885 тис., у 2001 р. – 895 тис. та у 2002 р. – 910 тис. осіб. Цікавим залишається факт, що у період 1995-2002 рр. кількість працюючих у легальній економіці зменшилася на 3,6 %, а зайнятих у тіньовій економіці – зросла більше, ніж на 13,0 %. І, як випливає з наведених даних, починаючи з 1999 р., цей показник постійно зростає[13].

Як зазначено у звітах Головного статистичного управління, у 2000 р. у тіньовій економіці працювало близько 15,0 % загальної кількості працюючих у народному господарстві. Найбільша частка тіньової зайнятості спостерігалася у сфері будівельних послуг, сільському господарстві та у торговельній сфері. Частка нелегально працюючих у малих приватних промислових підприємствах становила у 2000 р. 5,9 %, у малих будівельних фірмах – 15,5 % і найбільше у сфері різноманітних послуг – понад 27,4 %[14].

Провідний польській спеціаліст з питань зайнятості та ринку праці проф. М. Кабай так коментує цю проблему.

1. Тіньова економіка завдає істотної шкоди економіці та громадянам, які працюють у її межах, тому що не сплачуються податки та внески на соціальне забезпечення, а це не дає можливості захисту людей від нещасних випадків і на старість.

2. Тіньова економіка має також певні переваги: розширює ринок праці та кількість зайнятих, хоча це не завжди «гідна праця», проте вона забезпечує мінімальний дохід і тимчасово активізує безробітне працездатне населення.

3. Люди працюють у тіньовій економіці не тому, що зацікавлені у нелегальній праці (тимчасовій чи постійній), але вимушено, зважаючи на те, що можливість знаходження легальної праці в умовах більше ніж 3-мільйонного безробіття є надзвичайно обмеженою, а в багатьох регіонах – взагалі нереальною.

4. Не слід сподіватися на скорочення обсягів цього явища з використанням виключно адміністративних інструментів, застосовуючи рестрикцію і покарання роботодавців чи працівників, що здійснюють діяльність у цьому секторі. Найбільш результативним методом обмеження тіньової економіки є створення додаткових легальних робочих місць, підвищення рівня офіційної зайнятості та обмеження безробіття. Цю тезу підтверджує позитивний досвід 1995-1998 рр.

Перераховані висновки стосуються тіньової економіки, під якою розуміється як незареєстроване працевлаштування, так і неофіційна трудова діяльність. Проте ці висновки не стосуються патологічних виявів тіньової економіки (корупції, відмивання «брудних» грошей, контрабанди, підробки фірмових марок тощо).

Тіньова економіка у сфері туризму. Тіньова економіка значною мірою виявляється у туристичній сфері. За даними Польської туристичної палати, частка тіньової економіки у туристичній галузі постійно зростає. Переважно вона стосується неконтрольованої діяльності неліцензованих туристичних фірм. Таким чином, цей сектор економіки зводиться до неправомірної діяльності суб’єктів туристичного бізнесу. За деякими оцінками, працівники готелів та ресторанів приховували від податкових служб до 24 % оборотів. Ліцензовані туристичні фірми стверджують, що мають значні збитки через недобросовісну конкуренцію неприбуткових організацій та об’єднань («not profit»), церковних парафій, спортивних клубів та освітянських осередків, які пропонують відпочинок, екскурсії чи церковні прощі за нижчими цінами, ніж комерційні екскурсійні бюро. Представники туристичних фірм переконані, що нелегальна зайнятість на ринку туристичних послуг сягає 20-50 %.

Причому відповідно до польського законодавства до тіньової діяльності не відносять діяльність у межах туристичних заходів, екскурсій, таборів для дітей та молоді, що організовуються школами, об’єднаннями, релігійними організаціями, де витрати щодо перебування покриваються за кошт учасників. Така діяльність (неприбуткова) не вимагає отримання додаткових дозволів для організації туристичних поїздок. Організація туристичних заходів, що здійснюється суб’єктами нетуристичного ринку, також є причиною неконтрольованого обігу готівкових коштів. Ці суб’єкти часто документально не оформлюють послуги, а передають кошти «з рук – в руки». За даними Польської туристичної палати, неконтрольований готівковий обіг у сфері туризму (без документального оформлення) становить близько 20 %[15].

Відмивання «брудних» грошей як вияв тіньової економіки. На сьогодні відмивання «брудних» грошей є міжнародною проблемою. За оцінкою Міжнародного валютного фонду, вартість легалізованих щорічно доходів з відмивання «брудних» грошей становить 2-3 % світового валового внутрішнього продукту. У свою чергу представники Організації з боротьби з відмиванням «брудних» грошей (FATF) вважають, що у світі щорічно відмивається близько 3 млрд дол. США[16].

З метою обмеження фактів відмивання «брудних» грошей керівництво Європейського Союзу у директиві від 10 червня 1991 р. «Про принципи забезпечення фінансової системи проти відмивання «брудних» грошей» зобов’язало держави-члени ЄС передбачити у своєму законодавстві заходи щодо протидії відмиванню «брудних» грошей. Причому під поняттям «відмивання брудних грошей» у відповідних документах Європейського Союзу розуміється:

1) конверсія та трансфер власності, пов’язаних повністю або частково із злочинною діяльністю, з метою приховування її нелегального походження або уникнення відповідальності перед законом особою – ініціатором первинного злочину;

2) приховування реального походження матеріально-грошових цінностей, їх збереження, володіння майном, пов’язаного зі злочинною діяльністю;

3) володіння, використання або розпорядження власністю, щодо якої відомо на момент виконання угоди купівлі-продажу про її повністю або частково злочинне походження;

4) допомога, співучасть та підготовка дій, про які йшлося у попередніх пунктах.

Корупція та тіньова економіка. За оцінкою неурядової організації Transparency International, на сьогодні корупція є серйозною проблемою для більше, ніж 60 країн світу. Серед 146 досліджуваних у 2004 р. держав Польща посіла 67-е місце за показником корумпованості. До найбільше корумпованих, за висновками зазначеної організації, належать Гаїті, Бангладеш, Нігерія, Бірма (М’янма), Чад, Парагвай та Азербайджан. Такі країни, як Фінляндія, Нова Зеландія, Данія, Ісландія, Сингапур, Швеція та Швейцарія характеризуються найнижчим рівнем вияву цього явища[17].

Відповідно до міжнародної конвенції корупція визначається як «вимога, пропозиція, передача чи приймання безпосередньо або за участю третьої особи хабарів або надання певних послуг або їх обіцянка, що спотворюють легітимні взаємовідносини між суб’єктами права. Цікаво, що у польському законодавстві відсутнє поняття «корупція». Проте Кримінальний кодекс розглядає такі поняття як «хабарництво», «нелегальний лобізм» або «зловживання службовим становищем». За хабарництво загрожує покарання до 12 років позбавлення волі (ув’язнення), за нелегальний лобізм – до 8 років, а за зловживання службовим становищем – до 10 років. Відповідно до даних польської поліції у 2000-2003 рр. кількість розпочатих розслідувань у справах корупції зросла на 103 %.

Тіньова економіка у страхуванні. Як вияв тіньової економіки можна розглядати теж різноманітні неоподатковані кошти, які надходять від діяльності, що суперечить закону. До цієї категорії належить і вимагання відшкодувань від страхових товариств за рахунок різного роду незаконних дій. Незалежно від того, що у Польщі зменшується загальна кількість зловживань та злочинів, які мають на меті виманювання коштів, це надалі залишається важливою проблемою надходжень до бюджету держави.

До найпоширеніших способів виманювання коштів належать: декларація неправдивих даних; підробка документів; повідомлення про одні й ті самі збитки у різні страхові компанії; завищення розміру завданої шкоди; виставлення страхового полісу після випадку (невірна дата), а також навмисне спричинення дорожньо-транспортної пригоди.

Виманювання також є виявом страхової злочинності. Причому під поняттям «страхової злочинності» розуміються дії чи протидії виконавця даного рішення, що має кримінальний характер. Відповідно до Кримінального кодексу страхова злочинність охоплює переважно страхове шахрайство, яке полягає у тому, що певна особа з метою отримання відшкодування навмисне спричиняє страховий випадок, який є основою для виплати такого відшкодування. Страхова злочинність може також полягати в інших діях чи протидіях і функціях, скерованих проти страхових товариств. Ті чи інші дії, внаслідок яких особи отримують неналежні їм і не оподатковані кошти, можна вважати одним з виявів тіньової економіки.

Дії, що спрямовані на обмеження тіньової економіки у сфері зайнятості. Як відомо, одним з виявів тіньової економіки є зайнятість осіб, які зареєстровані як безробітні та отримують допомогу з безробіття. З метою обмеження цього явища у Польщі ведеться підготовка законну «Про промоцію зайнятості та інституцій ринку праці». Цей закон має сприяти підтримці зайнятості у межах домашніх господарств. Передбачається, що особа, яка веде домашнє господарство і хоче працевлаштувати у себе безробітного, повинна повідомити про це у повітове бюро зайнятості. У заяві необхідно вказати вимоги до майбутнього працівника. Особою, яка може скористатися такою формою працевлаштування, може бути лише той, хто подав заяву саме на такий вид трудової діяльності.

Така робота у домашньому господарстві полягатиме у виконанні обов’язків, пов’язаних з його веденням (допомога по господарству) або з опікою над особою, яка мешкає у цьому господарстві (опіка над дітьми, особами похилого віку, хворими тощо). Формальною підставою для працевлаштування безробітного у домашньому господарстві буде так звана активізаційна угода. Згідно з цією угодою надання послуг відбувається у формі угоди-доручення, що регулюється цивільним кодексом, а не кодексом про працю. Така угода не може бути укладена між особами, які пов’язані родинними зв’язками.

Про таку умову роботодавець повідомляє до повітового бюро зайнятості, що дає йому право на відрахування від прибуткового податку документально підтверджених витрат на оплату найманій особі, внесків на соціальне забезпечення та охорону здоров’я, сплачуваних від винагороди особі, яка в нього працює. При працевлаштуванні безробітного «заохочувальна» пільга надається лише тоді, коли працівник виконуватиме свою роботу як мінімум 13 годин на тиждень. Пільга розраховується від існуючого в країні рівня мінімальної зарплати (роботодавець може платити робітнику без обмеження верхньої межі).

Корисним від запровадження нової форми працевлаштування є те, що особа, зайнята у домашньому господарстві, матиме гарантовано усі види виплат, що характерні для легальної праці, а обидві сторони зможуть у спірних ситуаціях отримати законний захист своїх прав. Уряд передбачає, що за п’ять років завдяки цій формі працевлаштування зможе легалізувати близько 150 тис. осіб, фактично зайнятих у домашньому господарстві[18].

До легалізації зайнятості й, тим самим обмеження тіньової економіки у сфері зайнятості має заохотити роботодавців, які є фізичними особами, можливість відрахувань від прибуткового податку витрат на оплату внесків на соціальне страхування працівників. Такі відрахування можливо здійснювати після кожних 12 місяців безперервної тривалості активізаційної угоди, яка укладається між особою, яка веде домашнє господарство, і безробітним.

Таким чином, процедура легального працевлаштування у домашніх господарствах зводиться до підписання активізаційної угоди, причому забороняється наймати найближчих членів родини (особи, пов’язані кровними зв’язками), та реєстрації угоди у повітовій службі зайнятості (на цій підставі видається посвідчення, яке дає право на пільгове оподаткування).

Успіх цього проекту залежатиме переважно від того, чи будуть змушені особи, найняті на підставі активізаційної угоди, сплачувати ПДВ. Згідно з чинними правовими нормами така угода підлягає оподаткуванню, тому що вона розглядається не як угода про працю, а як угода про надання послуг, тобто угода-доручення.

На зменшення кількості нелегально працюючих і заохочування безробітних до більшої активності має вплинути введення нової форми зайнятості, яка полягає у виконанні так званої суспільно-корисної праці. Ця робота розрахована на безробітних, які втратили право на допомогу з державного бюджету. Така робота має виконуватися максимально 10 годин на тиждень і оплачуватися не менше, ніж 6 зл. брутто за годину, тобто у перерахунку близько 2 дол. США. Якщо гміна має таку можливість, то може безробітному платити на цих умовах і більше.

Суспільно-корисна праця має активізувати переважно людей, які вже тривалий час є безробітними (здебільшого низькокваліфіковані). Завдяки цим роботам можна переконатися, чи безробітні дійсно хочуть працювати. Обговорення виконання таких робіт, що здійснюються переважно гмінами, буде підставою для розгляду умов призначення такій особі виплати державної допомоги, тобто за рахунок платників податків. Половину суми за виконані роботи сплачує гміна, і це є додатковим значним джерелом витрат на обмеження безробіття.

Боротьба з корупцією та відмиванням «брудних» грошей. До основних причин корупції у Польщі найчастіше відносять непрозорість та нестабільність правових норм, відсутність чітких критеріїв виконання завдань державною адміністрацією та місцевими органами самоврядування, недотримання ними основ відкритості, невикористання процедур службової відповідальності, низька кваліфікація осіб, які виконують суспільну роботу.

В умовах, коли багато залежить від інтерпретації урядовцем законів, а не від однозначно сформульованого правового акту, створюються обставини, сприятливі для корупції. Тому одним із способів припинення індивідуальної інтерпретації положень і законів державними службовцями, передусім відділів казначейства, є введення закону, який дає можливість підприємцю вимагати надання у письмовій формі правового роз’яснення питань оподаткування. Таке трактування було б обов’язковим як для підприємця, так і для відділу казначейства.

З метою недопущення відмивання «брудних» грошей запроваджена певна процедура у разі здійснення фінансових операцій, що перевищують суму 15 тис. євро. Спосіб реєстрації таких трансакцій визначається Розпорядженням Міністерства фінансів від 21 вересня 2001 р. про визначення форми реєстру трансакції, способу його ведення та порядок подання даних з реєстру Генеральному інспекторові фінансової інформації. Це розпорядження є виконавчим актом до Постанови від 16 листопада 2000 р. про протидію введення у фінансовий обіг майнових коштів, що надійшли з нелегальних чи невиявлених джерел (Dz. U. № 116, поз. 1216 i від 2001 р. № 63, поз. 641). Вказане Розпорядження визначає форму реєстру трансакції, вартість якої перевищує 10000 євро, що здійснювалася як одноразова операція чи у вигляді кількох операцій, якщо обставини вказують на те, що вони були між собою пов’язані, а також трансакції, обставини здійснення яких свідчать, що кошти можуть мати нелегальні або невиявлені джерела, незважаючи на їх розмір і характер; спосіб ведення реєстру та порядок подання даних з реєстру Генеральному інспекторові фінансової інформації, а також спосіб надання Генеральному інспекторові інформації з вище зазначених трансакцій, використовуючи електронні носії.

Реєстр трансакцій, про який йшлося вище, ведеться інституціями, зазначеними у ст. 2 п. 1 Постанови, у письмовій формі або з використанням електронних носіїв інформації. Дані до реєстру трансакцій вносяться негайно, не пізніше наступного робочого дня після здійснення трансакції. Реєстр у письмовій формі ведеться у вигляді зброшурованих і пронумерованих карт трансакцій, складених і заповнюваних окремо для кожної реєстрованої трансакції. Карти трансакції мають заповнюватися вручну або машинописним шляхом, старанно, читабельно і для тривалого використання, а помилки виправляються шляхом викреслення існуючого тексту і вписування нового, зберігаючи читабельність старого запису, проставляється дата і читабельний підпис особи, яка робить виправлення.

Реєстр, що ведеться з використанням електронних носіїв інформації, складається з електронних записів окремо для кожної реєстрованої трансакції. Цей реєстр має вестися інформаційною системою, яка дозволяє швидке читання або видачу на друк усіх або частини записаних даних. Інституція, яка веде реєстр з використанням електронних носіїв інформації, повинна мати письмову детальну інструкцію для обслуговування комп’ютерної програми, за допомогою якої ведеться реєстр, а також використовувати інформаційну систему, яка дозволяє знищення або виправлення вже введених електронних записів і гарантує коректність формату даних, які передаються Генеральному інспекторові. Помилки у реєстрі виправляються за допомогою корегуючого запису. Дані реєстру відповідальної інституції передають з дотриманням постанови 2-5, у вигляді копії карти трансакції або у формі запису на дискеті. Дані з реєстру можуть також передаватися шляхом телетексту або з використанням інших електронних носіїв інформації, після раніше обумовлених з Генеральним інспектором організаційно-технічних умов цих форм передачі. Відповідальна інституція, що передає дані реєстру перший раз, передає також заповнений ідентифікаційний формуляр. У разі помилки або зміни даних, вказаних у формулярі, відповідальна інституція пересилає Генеральному інспекторові новий ідентифікаційний формуляр.

Дані з реєстру можна передавати у формі копії карти трансакції лише у разі, коли інформація, яка передається таким способом, стосується однієї трансакції. Якщо копія зроблена з карти трансакції, в якій у зв’язку з знайденими помилками зроблені виправлення, то до переданої Генеральному інспекторові копії карти трансакції відповідальна інституція додає додаткову карту, що стосується тієї ж трансакції, заповнену з правильними даними, без будь-яких виправлень. Для передачі даних можна використати комп’ютерну дискету і тоді, коли усі дані знаходяться на одній дискеті. У разі передачі даних шляхом телетексту або з використанням електронних носіїв інформації вимагається дотримання структури файлів, що передаються. Копія карти трансакції, що передається Генеральному інспекторові, має підтвердження про відповідність оригіналу, що засвідчує одна з осіб, яка призначена відповідно до ст. 28 Постанови.

Дані на електронному носії передаються разом з описом, виконаним відповідальною особою, на зовнішньому ярлику носія. Опис містить повну назву відповідальної інституції, назви файлів і кількість записаних там записів, ім’я, прізвище та підпис цієї особи. Своєю чергою дані у формі копії карт трансакцій або електронних носіїв інформації передаються працівником відповідної інституції до організаційного підрозділу, про який згадується у ст. 3 п. 4 Постанови. Дані, про які йшлося вище, можуть бути також передані: підприємцем, який має концесію на ведення діяльності у сфері охорони осіб і майна, виданої на основі вимог Постанови від 22 серпня 1997 р. про охорону осіб і майна; державним підприємством «Poczta Polska», а також суб’єктом, який має концесію на надання поштових послуг, видану на підставі вимог Постанови від 23 листопада 1990 р. про зв’язок.

Особа, яка подає дані, підтверджує це записом у реєстрі, що ведеться з цією метою в організаційному підрозділі. Дані, що передаються з використанням послуг зазначених суб’єктів, можуть передаватися винятково поштою з підтвердженням отримання на адресу організаційного підрозділу. У цих випадках вимагається вказувати на посилці видимий напис «в канцелярії не відкривати». Відповідальна інституція, яка виявила помилки в отриманій інформації, передає Генеральному інспекторові виправлені дані протягом семи днів від дня виявлення таких помилок. Дані подаються на такому самому носії, який використала відповідальна інституція для передачі інформації, що виправлялася.

Генеральний інспектор може вимагати нової передачі даних у разі, якщо виявить, що одержана посилка є пошкодженою або дані з реєстру були передані з порушенням встановленого порядку. Відповідальна інституція, яка отримає таку вимогу Генерального інспектора, зобов’язана не пізніше трьох робочих днів від дати надходження вимоги передати відповідну інформацію до організаційного підрозділу з дотриманням вимог розглянутого Розпорядження.

Окремі банки мають внутрішні положення щодо протидії введенню в обіг майнових цінностей, які надходять з нелегальних чи невиявлених джерел та щодо протидії фінансовому тероризму. Підставою таких положень є Постанова від 16 листопада 2000 р., про яку вже згадувалося. У цих положеннях зазвичай визначені: засади і порядок реєстрації трансакції в організаційних підрозділах банку і його контролюючих органах; порядок ідентифікації клієнтів; способи детальнішого аналізу інформації про клієнтів (переважно нових); способи розпізнавання підозрілих трансакцій; способи дослідження відібраних підозрілих трансакцій; процедури направлення повідомлень Головному інспекторові фінансового контролю; процедура зупинення трансакції і блокування рахунку; порядок поточної співпраці з Головним інспектором фінансового контролю, а також відповідальність працівників банку за виконання вимог і процедур внутрішнього контролю в організаційних підрозділах банку.

Боротьба з корупцією є досить складним завданням. Для підвищення її ефективності польський уряд прийняв відповідну стратегію на 2004-2009 рр. Вона спрямована на створення прозорих і сприятливих для громадянина норм суспільного життя та на освіту населення з метою недопустимості явища корупції.

У боротьбі з корупцією держава удосконалює нормативно-правову базу. Правовий кодекс, чинний з 1998 р., передбачає відповідні санкції за відмивання «брудних» грошей[19]. У ст. 299 цього Кодексу зазначено, що особа, яка одержує кошти, цінні папери або інші валютні цінності, майнові права чи нерухомість, що пов’язано з виконанням заборонених дій, приймає, переказує або вивозить за кордон, допомагає змінювати їх власність або здійснює інші дії, які зводять нанівець або суттєво перешкоджають можливості доведення їх злочинного походження або місця знаходження, їх розкриття або виявлення крадіжки, підлягає позбавленню волі від 6 місяців до 8 років.

Таке покарання передбачене для працівників банку, фінансових чи кредитних установ або інших об’єктів, які зобов’язані згідно із законом проводити реєстрацію трансакцій, чи осіб, які документально оформлюють трансакцію, у разі здійснення ними злочинів економічного характеру (незаконний прийом готівки або інших валютних цінностей, їх трансфер чи конверсія тощо). Про такі незаконні дії відповідно до Правового кодексу необхідно повідомляти, а також про осіб, які викликають обґрунтовану підозру, здійснюють певні дії, про які йшлося вище, або надають інші послуги, що мають приховати злочинне походження матеріально-грошових цінностей.

Ліквідація перешкод легальній діяльності малих та середніх підприємств. Перешкоди на шляху здійснення господарської діяльності малих та середніх підприємств можна поділити на коротко– та довгострокові. Варто звернути увагу на факт, що діапазон оцінки підприємців Польщі та ЄС-15 щодо головних перешкод у цих питаннях свідчить, що польські підприємці значно більше потерпають від різного роду перешкод, ніж суб’єкти господарювання у ЄС* (табл. 8.7).

Однією з перешкод у розвитку малих та середніх підприємств є доступ до зовнішніх джерел фінансування. Причому, як підкреслює значна кількість фахівців, йдеться не про формальний доступ до капіталу, тому що кожен державний і комерційний банк пропонує спеціальний, удосконалений пакет кредитів для малих та середніх підприємців, а про вартість кредитів. Економісти звертають увагу не те, що вартість власного капіталу у Польщі є нижчою, ніж іноземного, що є передумовою низького рівня заборгованості польських підприємців.

Таблиця 8.7

Основні перешкоди у на шляху здійснення господарської діяльності

(у % до загальної кількості)[20]

Перелік	Європейський Союз разом	Польща
Короткострокові перешкоди: вартість капіталу відсутність обігового капіталу юридично-податкові обмеження Відсутність замовлень Довгострокові перешкоди: вартість капіталу відсутність довгострокового фінансування доступність ринків збуту юридично-податкові обмеження	21 16 29 25 16 18 28 26	57 42 50 36 44 42 47 44

Як підкреслює експерт Інституту економічних наук Польської академії наук Л. Рєтревіч, «ефектом такого підходу є надзвичайно консервативна структура капіталу вітчизняних фірм: їх діяльність у 70 % фінансується власним капіталом. Це становить повністю зворотній стандарт, ніж на Заході, де нормою є 70 % іноземних інвестицій у фінансуванні господарської діяльності»[21].

Переконання у нерентабельності кредитів приводить до того, що власні капітали підприємців, не маючи кредитної підтримки, використовуються менш ефективно, ніж за умови використання іноземного капіталу. Банкіри стверджують, що високі процентні ставки на іноземний капітал пов’язані з високим рівнем ризику польської економіки. Таким чином, необхідне здійснення певних заходів щодо зниження вартості іноземного капіталу

У Польщі розвивається процес підвищення рівня економічної свободи. Постанова від 2 липня 2004 р. про свободу господарської діяльності є ще одним кроком у цьому напрямі. На жаль, надалі підприємці витрачають занадто багато часу на різного роду дії, які пов’язані з відкриттям господарської діяльності, власної фірми, а також на виконання багатьох умов, які обмежують цю діяльність.

8.2. Стратегічні напрями легалізації діяльності
малих і середніх підприємств України

Розробка стратегії і системи заходів подолання іллегальної складової економіки України потребує розгляду низки принципово важливих методологічних аспектів. Як довели проведені дослідження, формування раціональної стратегії суспільно-економічних трансформацій, усунення негативних явищ і наслідків реформ у нашій країні не супроводжується науково-методологічним обґрунтуванням цих заходів, за винятком проблем національної безпеки України[22]. Саме тому зупинимося на таких моментах, як: об’єкт і особливості підходів стратегічного управління процесом легалізації економіки; співвідношення стратегії легалізації як складової економічної політики з концептуальною моделлю загальнодержавної політики трансформації; оцінка можливості подолання іллегалізації чи пом’якшення її наслідків; окреслення кола завдань, до яких відноситься розв’язання проблеми іллегалізації господарської діяльності; обґрунтування стратегічних напрямів реалізації заходів протидії чинникам та передумовам посилення іллегальної складової економіки[23].

Насамперед необхідно визначитися у тому, чи може розглядатися об’єктом стратегічного і тактичного управління іллегальна економічна діяльність, у тому числі у секторі МСП. Слід зазначити, що дослідження зарубіжних та вітчизняних науковців щодо проблем удосконалення системи стратегічного менеджменту значною мірою стосуються мікрорівня або рівня транснаціональних корпорацій[24]. Проте стратегічний менеджмент в усталеному розумінні не застосовується для розв’язання проблем соціально-економічного розвитку, що істотно звужує область застосування його методів. Принагідно зазначимо, що проблема легалізації економічної діяльності не розглядається вітчизняними вченими як глобальна пріоритетна проблема з огляду на національні інтереси України (хоча, як згадувалося вище, у Концепції національної безпеки України 1997 р. вона знайшла відображення). У дослідженні В. Матвієнка до таких проблем віднесені: економічні – 40 %, соціально-політичні – 18 %, державної безпеки – 13 %, духовно-інтелектуальні –11 %, соціально-правового захисту – 10 %, екологічні – 8 %[25].

Аналіз свідчить, що проблема іллегалізації має всі ознаки загрози не лише економічній, а й національній безпеці України. Усвідомлення цього вищими органами державного управління знайшло відображення у низці законодавчих актів і нормативно-розпорядчих документів щодо протидії легалізації доходів[26], одержаних злочинним шляхом, вдосконалення митного регулювання торгівлі брухтом чорних металів[27], оподаткування суб’єктів спеціальних економічних зон[28], протидії порушенням прав промислової власності[29]. Можна навести ще низку законодавчих чи нормативних документів, які стосуються боротьби з явищем іллегалізації. Загалом протягом 2001-2002 рр. ухвалено більше 100 правових актів, які стосуються проблем призупинення іллегальної діяльності[30]. Проте така ситуація є відображенням «фрагментарності» теоретичних досліджень перехідної економіки, нехтування принципами системного підходу, на чому справедливо наголошує В. Тімохін, розглядаючи понятійні характеристики стратегії у сучасній економічній науці[31].

Особливості сфери впливу стратегічного менеджменту у нашому випадку не дозволяють застосовувати класичні його компоненти, як-то: аналіз середовища; визначення місії і цілей організації та оцінка результатів[32]. Точніше кажучи, йдеться про два об’єкти впливу стратегічного менеджменту – легальну та іллегальну економічну діяльність суб’єктів МСП. Тому, якщо розглядати орієнтацію стратегії на еволюційне «...пристосування і вироблення адекватних змін у поведінці системи, характері зовнішніх і внутрішніх взаємодій, структурі системи відповідно до зовнішніх і внутрішніх змін для досягнення цілей розвитку функціонування та існування»[33], очевидно, що тут не можна застосовувати класичні еволюційні моделі поведінки «популяції фірм»[34].

Важливою особливістю вироблення стратегії щодо змін у системі економіки є специфіка конкуренції, зокрема методів конкурентної поведінки. Очевидно, що легальна, комбінована та іллегальна поведінки економічних агентів передбачає застосування звичних цінових і нецінових методів конкуренції. Але для нашого випадку основним методом, який застосовується у конкурентній боротьбі, є дотримання чи недотримання законів і норм («правил гри»), що відповідно і забезпечує цінові або нецінові переваги.

Головне, чим відрізняється від традиційного застосування інструментів стратегічного менеджменту до об’єкта нашого дослідження, це мета – розв’язання проблеми іллегальної поведінки малих і середніх підприємств. Тобто йдеться про проблемно-цільовий менеджмент, стратегія і тактичні заходи якого мають спрямовуватися на розв’язання важливої соціально-економічної проблеми. Зауважимо, що застосування такого підходу обумовлюється особливостями трансформаційного етапу, коли реформуючі впливи мають не еволюційний, а революційний характер і, за відсутності чи недосконалості відповідних інституцій, призводять до непередбачуваних наслідків і явищ (декваліфікація трудових ресурсів, демографічна криза і депопуляція населення України, вичерпання екологічної міцності, інтелектуального потенціалу, корупція, криміналізація економіки тощо). Вони можуть набувати незворотного характеру, потребувати історично тривалого періоду і значних ресурсів для їх нейтралізації.

Вироблення стратегії легалізації економіки і, зокрема малого та середнього підприємництва, очевидно, має узгоджуватися з теоретичними обґрунтуваннями моделі функціонування національної економіки. Предмет дослідження не передбачає висвітлення підходів до розробки такої моделі. Погодимося з рекомендаціями всебічного дослідження моделі трансформації економіки України колективу авторів під керівництвом академіка В. М. Геєця щодо доцільності застосування для умов перехідної економіки моделі «соціального ринкового господарства»[35]. Причому крім суто економічних чинників, що зумовлюють застосування такої моделі (низький рівень галузевого і внутрішньогалузевого поділу праці, застаріла і сформована неринковими методами структура виробництва, низький рівень продуктивності праці тощо), її доцільність аргументується ще й особливостями соціального або «людського» капіталу пострадянських країн. Неготовність до функціонування в умовах ринку та істотний рівень стабільності соціального захисту у минулому зумовлюють необхідність формування «соціальної ринкової економіки». Наголосимо на особливій важливості таких складових цієї моделі, як «...політика порядку, яка створює і змінює довготермінові рамкові умови діяльності економічних суб’єктів»; «політика процесу, яка спрямована на управління економічним процесом»; «врахування соціально-політичних орієнтацій», які «... розглядаються як рівноправні поряд з цілями економічної ефективності, що становить принципову якісну відмінність від капіталістичної, або ж вільної ринкової економіки».

Успішний досвід побудови соціальної ринкової економіки у Західній Німеччині після другої світової війни підтверджує можливості реалізації цієї моделі в Україні. Зрозуміло, що на сучасному етапі можливе запозичення модифікованих елементів японської, шведської чи неоліберальної американської моделі економічного розвитку. Але наголосимо на тому, що запровадження будь-якої моделі для соціально-економічної системи з деформованими структурою, елементами, зв’язками між ними і, головне, інституціями у вигляді вагомого іллегального сектору неминуче буде мати результатом посилення і поглиблення цих деформацій.

Для розробки низки методологічних аспектів розв’язання проблеми іллегалізації необхідно дати відповідь: чи можна взагалі протидіяти іллегальній економіці таких масштабів взаємозв’язку і взаємопереплетення інтересів бізнесу і влади, обумовлених, як висвітлено вище, значною мірою об’єктивними чинниками. Як зазначалося, існує досить багато оцінок розмірів іллегальної економіки різними методами (питоме енергоспоживання на одиницю ВВП, зіставлення обсягів експортно-імпортних операцій за даними статистики, метод «золотого перерізу», соціологічного дослідження тощо). За оцінками окремих економістів[36], обсяги неофіційної економіки у нашій країні станом на 1 січня 1996 р. досягали 47-49 % до ВВП. І. Крючкова, моделюючи економічні процеси за принципом «золотого перерізу», доводить, що підприємства малого і середнього бізнесу (19-а і 20-а групи, у які входять 239 тис. малих підприємств) у 2001 р. змогли сумарно приховати 66 % обсягу свого виробництва[37]. У деяких публікаціях стверджується, що розміри іллегальної економіки «зрівнялися з економікою офіційною»[38].

Таблиця 8.8

Динаміка зміни величини агрегатних показників у загальному
обсязі витрат на купівлю товарів і послуг протягом 1996-2004 рр.

Показники/ роки	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Річна відсоткова зміна реального ВВП, %	-10,0	-3,0	-1,9	-0,2	5,9	9,2	4,6	3,5	12,1
Реальний товарооборот на одну особу, грн	338	365	353	336	361	403	451	968	968,4
Індекс зміни обсягу реального товарообороту на одну особу, %	100	108,0	104,4	99,4	98,9	110,4	133,4	286	286,5
Роздрібний товарооборот у % до обсягу витрат на купівлю товарів і послуг	–	60,0	55,4	52,4	47,7	43,2	38,0	23,0	22,1

Динаміку іллегалізації за 1996–2004 рр. з певними застереженнями можна простежити у розходженні між зростанням індексу зміни реального обсягу ВВП і співвідношення облікованих офіційною статистикою обсягів роздрібного товарообороту та витрат населення на купівлю товарів та послуг (табл. 8.8).

Як бачимо, динаміка цього співвідношення на відміну від динаміки ВВП характеризується спадною тенденцією, що свідчить про зростання обсягів витрат населення на купівлю товарів та послуг поза межами легальної економіки. Ще наочніше розміри іллегалізації представлені обсягом облікованого офіційною статистикою реального роздрібного товарообороту на одну особу, який протягом 1996-2004 рр. змінювався від 338 грн до 968,4 грн, тобто становив від 0,93 грн до 2,7 грн на один день (див. табл. 8.8). Очевидно, що ці цифри не відповідають реальним витратам населення навіть з урахуванням зростання обсягів роздрібного товарообороту у фактичних цінах за 2003–2004 рр. (до 1939 грн та 2382 грн на одну особу за рік). Наведені показники потрібно скоригувати на обсяги нелегальних продаж внаслідок включення розрахункових даних щодо обсягу продажу товарів на ринках (26,7 % загального обсягу) та фізичними особами-підприємцями. Ще більш показовою є частка роздрібного товарообороту у загальних витратах населення на купівлю товарів (послуг), яка зменшилася за аналізований період майже втричі.

Очевидно, що ця тенденція пов’язана також зі зростанням питомої ваги послуг, особливо комунальних, внаслідок збільшення тарифів. Проте, враховуючи аналогічне, як і для послуг, зростання цін на товари, можна припустити, що рівень тінізації внутрішнього споживчого ринку досягає 60-70 % сукупного обсягу продаж. Крім того, в умовах фактичного зруйнування сфери побутових послуг на початку 90-х років значна частина ремонтно-будівельних робіт і послуг (лікувальних, освітніх, консультаційних, транспортних тощо) теж здійснювалися переважно малими підприємствами і фізичними особами нелегально.

Важливо, що діяльність поза межами офіційної економіки здійснюється у секторі МСП не лише без витрат на соціальну сферу, але й без видатків на мінімально необхідний соціальний захист працівників. Це істотно знижує конкурентні переваги офіційної економіки над іллегальною, союзником якої, за умови «приватизації» держави, стає сама держава в особі державних службовців. Особливо це стосується кримінальних або близьких до них сфер діяльності, слабо контрольованих у країнах з перехідною економікою. У результаті іллегальна діяльність забезпечує суб’єктам господарювання більші прибутки, ніж легальна. Наприклад, міжнародний трафік лише «важких» наркотиків через Киргизстан оцінюється у 35 тис. т або, за нашими розрахунками, більше 20-25 млрд дол. США, тобто обсяг подібної «господарської» діяльності у десятки разів перевищує обсяг ВВП цієї країни. Інший приклад стосується туристичної діяльності, зміни до законодавства та нормативно-розпорядчого регулювання якої обговорюються[39]. За статистичними даними, у 2001 р. Україну відвідали 11,8 млн іноземних громадян, 5,8 млн з яких зараховано до туристів за методикою ВТО. Виїхало за кордон 1,5 млн туристів, а за оцінками народного депутата Ю. Кармазіна, 2,5 млн осіб, які, за орієнтовними розрахунками, вивезли з країни кошти у обсязі 0,2–0,5 млрд дол. США.

Отже, оцінки сукупних фінансових потоків у тіньовій економіці на рівні 10-12 млрд дол. США видаються істотно заниженими, якщо прийняти до уваги, що близько дві третини внутрішнього споживчого ринку функціонує у тіньовому секторі (наголосимо, що основна частка товарообороту обслуговується МСП та фізичними особами-підприємцями). Саме це є, на думку А. Гальчинського, є передумовою небезпеки нового «раунду зрощування влади і власності,... свавілля і бюрократизму, корумпованості та органічно пов’язаної з цим явищем системної тінізації економіки»[40]. Проте «системний» характер іллегалізації з погляду системного підходу передбачає організаційне оформлення іллегальної економіки із стратегічною (довгостроковою) метою розвитку і поточними завданнями, первинними елементами, керованою і керуючою підсистемами, зв’язками між ними, у тому числі зворотними, управляючими впливами тощо. Тому, на нашу думку, така оцінка є передчасною і не зовсім відповідає дійсності. Як довели проведені дослідження, системність виявляється у проникненні іллегальної економіки в офіційну, її інституційному оформленні у вигляді як неформальних «правил», так і законодавчих та нормативно-розпорядчих актів.

Безальтернативність рішучих дій з подолання експансії іллегальної економіки дозволяє віднести проблематику боротьби з нею до теорії катастроф у застосуванні до соціо-економічних систем. Боротьбу офіційної та іллегальної економіки не можна розглядати у контексті теорії ігор як часткового випадку теорії конфліктів, хоча тут нібито і має місце класичне протиборство двох сторін. Проте масштаби іллегалізації, співвідношення «сил» сторін (рівнів конкурентоспроможності) не на користь офіційної економіки і, головне, проникаючий характер іллегалізації не дозволяє будувати стратегію боротьби на основі ігрових моделей. Тому доцільно ввести поняття «регенерації» соціально-економічної системи, тобто реконструкції її елементів і зв’язків щодо перетворення у раціональні форми, які забезпечують сталу історичну перспективу розвитку. Доречно зауважити, що «регенерація» стосується й інших елементів соціально-економічної системи і суспільства, деформованих у минулому, як-то: гідність людини; право на працю і добробут; стандарти, норми і моделі поведінки у економічній діяльності та взаємовідносинах з природою.

Незважаючи на безальтернативність стратегії регенерації іллегального сектору, на жаль, вагомих успіхів у боротьбі з тіньовою економікою, яку проводили всі уряди нашої країни за часи незалежності, не досягнуто. Як відомо, стратегічні перспективи соціально-економічного розвитку України окреслені у Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом європейської інтеграції»[41], у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р.»[42]. Очевидно, що у політичних документах такого рівня не можна детально конкретизувати всі проблеми української економіки і суспільства, хоча небезпека тінізації малого підприємництва, корупції, збільшення частки ринкової торгівлі й відзначаються[43]. У цих документах підкреслюється необхідність цілісної системи дій, спрямованих на боротьбу з тінізацією не лише економічних, а й суспільно-політичних відносин, [44], [45]. Проте проблема легалізації економіки, на жаль, не знайшла свого відображення у загальнодержавних документах і програмах тактичного характеру. Так, серед головних орієнтирів Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2005 рік її розв’язанню можуть послугувати лише «протистояння та подолання корупції і організованої злочинності» і опосередковано «оптимізація процедури державної реєстрації суб’єктів підприємництва, удосконалення дозвільної системи» та «забезпечення ефективного захисту кредиторів та власників, у тому числі держави, від ризиків втрати контролю над власністю внаслідок недобросовісного застосування процедур банкрутства та механізму примусової реалізації майна підприємств»[46]. На жаль, проект Державної програми соціально-економічного розвитку України на 2006 р. через політичні причини так і не був затверджений Верховною Радою.

Що ж стосується розвитку малого підприємництва, то проблема іллегалізації не знайшла відображення поряд з іншими важливими проблемам цього сектору (недосконалість і обтяжливість оподаткування, регуляторних процедур, неврегульованість фінансової і ресурсної підтримки тощо). Аналогічно не передбачалися і не передбачаються заходи легалізації й у програмно-цільових документах нижчого рівня ієрархії: Програмі розвитку малого підприємництва на 1997-1998 роки, Концепції державної політики розвитку малого підприємництва 1996 р., Національній програмі сприяння розвитку малого підприємництва в Україні[47].

Розв’язання цієї проблеми не передбачається й завданнями, визначеними ст. 7 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» для регіональних програм[48], що підтверджується проведеним аналізом таких програм з позиції врахування теоретичних аспектів мотивації іллегальної діяльності та розробки політики протидії іллегалізації економіки, наведених нами у роботі «Теоретичні аспекти формування нелегальної економіки»[49].

Слід зазначити, що загалом сукупність заходів Національної програми 2001 року, як і регіональних програм, опосередковано сприяють легалізації підприємництва. Проте відсутність цільової орієнтації заходів на розв’язання саме цієї проблеми істотно знижує їх дієвість. Можна припустити, що гострота проблеми є перебільшеною, але проведений аналіз не дає підстави це стверджувати. Зрештою «криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур, неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів» розглядається як загроза національній безпеці у Концепції (основах державної політики) національної безпеки України[50]. Цим документом визначено основні напрями державної політики національної безпеки у економічній сфері: «недопущення незаконного використання бюджетних коштів, їх перетікання в тіньову економіку; боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів»[51].

Втім, визнання деструктивної ролі тінізації економіки ще не забезпечило подолання цього явища. Тому у 2001–2002 роках були прийняті Укази Президента України, якими передбачалися системні заходи щодо детінізації грошового обігу (підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою, посилення регулюючого характеру податкової політики, удосконалення банківської системи та запровадження безготівкових форм розрахунків; розвиток інфраструктури фінансового ринку; удосконалення нормативно-правової бази підприємництва та реалізації прав власності[52]) та щодо детінізації економіки (дерегулювання підприємництва; удосконалення управління державними корпоративними правами та ринкових механізмів, грошово-кредитної, банківської та податкової системи, контролю у зовнішньоекономічній сфері, діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування; легалізація нерегламентованої зайнятості та доходів населення[53]).

Гострота проблеми іллегалізації економіки України знайшла своє підтвердження і в зовнішніх впливах у формі санкцій Міжнародної групи з фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF–GAFI), чим і було зумовлено прийняття Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р.[54]. Власне прийняття цього законодавчого акту та змін до нього згідно із Законами № 345-IV від 24 грудня 2002 р., № 485-IV від 6 лютого 2003 р., № 1726-IV від 18 травня 2004 р. підтверджує ефективність впливу з боку міжнародних організацій на владу, зокрема її представницьку гілку, щодо вдосконалення інституційної бази легалізації економіки.

Не заперечуючи важливість цих документів, зазначимо, що ефективніше було б боротися не з наслідками іллегальної економічної діяльності – «відмиванням» коштів, а з передумовами і джерелами її виникнення. Загалом же вжиті протягом 2001-2003 рр. заходи не забезпечили істотного уповільнення динаміки зростання обсягів та масштабів тінізації економіки, що й відзначалося авторами тематичної доповіді Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році»[55], Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки)[56]. Прийнятий пізніше Указ Президента України «Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції», затверджений від 9 лютого 2004 року № 175[57], передбачав удосконалення інституційної бази протидії економічній злочинності, охоплював ширше коло потенційних сфер злочинної діяльності, хоча й орієнтувався більшою мірою на посилення контролюючих і репресивних функцій.

Акцент на вдосконалення нормативно-правової бази та організаційного забезпечення протидії іллегальній діяльності простежується і у затверджених Розпорядженням Кабінету Міністрів від 5 липня 2004 року № 414 «Додаткових заходах щодо детінізації національної економіки на 2004-2005 роки»[58], хоча знову ж з переважанням функцій інформаційного, контролюючого, репресивного характеру. Звернемо увагу на недостатнє відображення у наведених заходах методичної основи протидії тінізації та корупції, відсутність фінансового забезпечення їх реалізації. Доречно зазначити, що репресивні заходи в умовах демократизації суспільства, недосконалості інституцій трансформаційного періоду, зокрема судової системи, взагалі є малоефективними. Крім того, як зазначалося раніше, легітимізація іллегальної економіки шляхом законодавчого оформлення інтересів політико-економічних груп, застосування неформальних правил у економічній діяльності й взаємовідносинах бізнесу та влади зумовлює мінімальну ефективність навіть найкраще обґрунтованих системних заходів. Власне цими чинниками й обумовлені стрімко зростаючі обсяги іллегалізації всупереч прийнятим протягом 2001-2004 рр. і 2005-2006 рр. законодавчим та нормативно-розпорядчим актам загальнодержавного рівня.

Більшою мірою системність, обґрунтованість і проблемно-цільова орієнтація властиві, на нашу думку, заходам Державної програми «Контрабанді – стоп» на 2005-2006 роки[59], де чітко визначена мета, шляхи і способи розв’язання конкретної проблеми, включаючи функціональні блоки інституційного, фінансового, інформаційного, технічного забезпечення, контролю, у тому числі законодавчого, методичного. Важливо також, що програмою передбачено покращання прозорості здійснення заходів, залучення громадянського суспільства до кадрового забезпечення протидії іллегальній діяльності у формі контрабанди, узгодження з іншими секторами і сферами економіки та політики (митною політикою, внутрішнім ринком товарів споживання тощо).

Втім, досвід реалізації аналогічних програм у минулі роки, системний характер явища контрабанди, його взаємозалежність від внутрішньо-економічних процесів і чинників іллегалізації, а також поширення іллегальної поведінки у всіх сферах економічного і суспільного буття не дають підстав для очікування швидких і ефективних результатів.

За результатами проведеного дослідження можна дійти висновку, що стратегія і відповідні їй заходи легалізації малого і середнього підприємництва мають стати складовою відповідних національних і регіональних програм розвитку сектору МСП. Стратегія легалізації повинна базуватися на таких принципових засадах: припущенні, що абсолютна більшість суб’єктів господарювання не зацікавлена у діяльності поза межами закону; переважаюче стимулюючому, а не репресивному (за винятком кримінальної діяльності) характері застосовуваних методів; концентрації організаційних і фінансових ресурсів на інституційних змінах середовища іллегальної господарської діяльності, зокрема передумов регуляторного характеру; звуженні фінансового базису іллегального сектору та посиленні протидії з боку громадянського суспільства; раціональності й реалістичності, тобто формуванні максимально можливих і конкретних цілей та завдань їх досягнення[60].

Звідси першочергові заходи з легалізації малого і середнього підприємництва мають стосуватися легалізації витрат пасивних учасників тіньової економіки – споживачів товарів (послуг, робіт), що забезпечить істотне зменшення обсягів фінансових ресурсів тіньового сектору. Йдеться про зменшення бази оподаткування доходів громадян на суму документально підтверджених витрат на відновлення робочої сили і утримання непрацюючих членів сім’ї. Економічна справедливість оподаткування заробітної плати як фактичних витрат на відновлення робочої сили взагалі є досить сумнівною. Навіть, якщо припустити, що ринкова вартість робочої сили буде відхилятися від витрат на її відновлення, то об’єктом оподаткування повинна бути різниця між ринковою та номінальною вартістю. Проте ця проблема лежить поза межами предмета нашого дослідження. Тут же зазначимо, що результатом застосування такого підходу, як доводить дослідження, буде легалізація близько 50-60 % обсягу офіційного товарообороту на внутрішньому споживчому ринку.

Орієнтовні розрахунки за даними фактичного виконання бюджету протягом 2000-2001 рр.[61] демонструють, що зменшення бюджетних надходжень становили б 9-12 млрд грн, а за вилученням «інших доходів» та «виручки від продажу продукції сільськогосподарського призначення» – 5-6 млрд грн за існуючої структури сукупних доходів, до 50 % обсягу яких складала оплата праці населення. При цьому можна припустити істотне збільшення бюджетних надходжень внаслідок зростання легального обороту товарів і послуг, легалізації випуску і продажу продукції, особливо сільськогосподарського призначення. Зрештою компенсація втрат може бути забезпечена зростанням акцизів (за оцінками, в Україні, їх використання у 6 разів нижче, ніж у Польщі[62], чи інших податків і, особливо, припиненням практики «адресних» списань заборгованостей (за 2001 р. близько 50 млрд грн) та надання близько 240 видів пільг для 127 тис. підприємств, загальний обсяг яких у 2001 р. складав 29,8 млрд грн[63].

Крім цього, зростання особистих доходів населення у формі заробітної плати сприятиме подоланню вкрай негативної тенденції до зменшення заощаджень населення, частка яких у 1996 р. складала 17,9 % до доходів, а у 2001 р. – 13,4 % при зростанні грошових доходів населення протягом 1999-2001 рр. від 1,2 % до 14,5 %[64]. Звуження нелегального попиту на товари та послуги для населення внаслідок легалізації споживчих витрат повинно поєднуватися із зменшенням обсягів іллегальних капіталів через легалізацію доходів економічних агентів. О. Пасхавер вважає, що потрібна не «легалізація», а «легітимація» капіталу – його «... суспільне виправдання з позиції базових суспільних інтересів»[65]. Подібної точки зору дотримуються й інші учасники фахової дискусії з проблем перерозподілу власності та легалізації тіньових капіталів, проведеної УЦЕПД ім. О.Разумкова 24 березня 2004 р. Причому аргументи прихильників тотальної амністії капіталів і податкової амністії лежать переважно в площині морально-етичній і пов’язуються з масштабами іллегалізації. Так, І. Богословська вважає, що «... якщо неможливо покарати всіх поголовно, значить, потрібно всіх поголовно простити»[66].

На наше переконання, тут змішані істотно відмінні джерела походження іллегального капіталу: приватизація як форма первісного нагромадження капіталу; іллегальний бізнес представників органів державного управління як наслідок «зрощення» бізнесу, у тому числі й кримінального, з владою; господарська діяльність поза чи частково поза межами закону, у тому числі й малих та середніх підприємств. Застосування амністії без врахування джерел походження іллегального капіталу (не лише суто кримінальних) є неприпустимим насамперед з точки зору перспективи загострення соціального напруження внаслідок незаконної приватизації. За оцінками М. Бродського, надходження від приватизації у Болівії перевищують сукупні ресурси від продажу державної власності у Росії та Україні. Станом на лютий 2003 р. за 10 років приватизації більше 80 тис. об’єктів отримано 6,5 млрд грн.[67] Показово, що за даними соціологічного дослідження УЦЕПД ім. О. Разумкова, абсолютно позитивно до результатів приватизації ключових об’єктів ставилися у лютому 2004 р. 3,2 % опитаних (у лютому 2002 р. – 5,0 %), вважали, що приватизація здійснювалася переважно без порушень законодавства – 6,3 % (з порушеннями – 77,9 %), а за перегляд результатів приватизації висловилися 63,9 % опитаних (проти – 17,6 %)[68].

Очевидно, що нехтувати подібними настроями у суспільстві, пропонуючи повну амністію капіталів, нагромаджених під час приватизації, нераціонально з огляду на стратегічно загрозливі наслідки цього. Як показано нами у роботі Проблема іллегалізації малого і середнього бізнесу в контексті покращання інвестиційного клімату»[69], немає переконливих прикладів амністії навіть для розвинених країн з відносно високим рівнем довіри до держави, причому саме для податкової амністії, а не амністії капіталів, отриманих внаслідок перерозподілу національного багатства, як у нашій країні.

Важливо, що процес реального повернення вітчизняних капіталів іллегального походження в Україну вже відбувається, починаючи з 1999 р. у формі прямих іноземних інвестицій офшорного походження[70]. Передумовами є обмежений обсяг сфери стабільного інвестування з мінімальним рівнем інвестиційного ризику у розвинених країнах і «витіснення» вивезених з нашої країни іллегальних капіталів. Отже, необхідно створити умови для інтенсифікації цього процесу, причому суспільна «легітимація» має відбуватися не через сплату компенсаційних платежів державі, а через інвестиційну активність у сферах, визначених суспільством як пріоритетні, внаслідок високого ризику чи тривалих термінів окупності інвестицій. До них доцільно віднести наукову та інноваційну діяльність, освіту, охорону здоров’я, ресурсозбереження, охорону довкілля і утилізацію промислових та побутових відходів. Показово, що за даними згадуваного вище соціологічного дослідження, за створення умов легалізації капіталів висловилися 57,6 % опитаних проти 45,9 % за амністію порушників закону.

Дотримання принципу збалансованості інтересів економічних агентів і суспільства у процесі легалізації капіталів бачиться у формі преференційних режимів інвестиційної діяльності у окреслених вище сферах і, насамперед у комерційному і промисловому використанні високих технологій. Наведемо такі аргументи необхідності пропонованого підходу. По-перше, слід погодитися, що наша країна не має іншої альтернативи як модель інноваційного розвитку економіки[71]. По-друге, навіть для країн-лідерів у залученні прямих іноземних інвестицій серед перехідних економік (Польща) частка зовнішніх інвестицій у високотехнологічні галузі складає неістотну величину для забезпечення інноваційного розвитку (12,7 % у 1999 р., 16,4% у 2002 р.).

Перспективність підтримки інноваційної орієнтації інвестиційного процесу за рахунок внутрішніх джерел підтверджує і досвід інших країн з перехідною економікою. Так, у Естонії законодавчо закріплене звільнення від оподаткування прибутку дочірніх підприємств зарубіжних компаній, реінвестованого у сучасні технології. У Польщі частина пільг, пов’язаних з науково-технічним прогресом, освітою, культурою, захистом довкілля зросла у 1999 р. до 4 млрд злотих порівняно 3,5 млрд злотих у 1995 р.[72]

На жаль, нещодавно прийнятий Закон України «Про інноваційну діяльність»[73] не забезпечує реальних стимулів для активізації інноваційної діяльності. У ньому не враховані тенденції світового ринку технологій, де не спостерігається трансфер передових піонерних технологій від лідерів технологічного розвитку, а сам Закон не орієнтовний на реалізацію поки що існуючого вітчизняного науково-технічного потенціалу. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що у Законі варто було виділити критерії, за якими оцінюватиметься органами державної влади доцільність надання преференцій суб’єктам інноваційної діяльності. При цьому доцільно базуватися на оцінці економічного ефекту суб’єктів підприємництва з урахуванням ризику інноваційної діяльності, диференційованого для різних галузей, видів інновацій[74]. Не менший пріоритет у залученні тіньових капіталів як інвестиційного ресурсу має і сфера охорони довкілля та ресурсозбереження. При цьому слід враховувати, що сектор МСП характеризується низьким рівнем ресурсоощадливості та екологобезпечності виробництва. А багаточисельність і розосередженість малих підприємств ускладнюють державне регулювання ресурсозбереження та контроль дотримання екологічних вимог.

Викладене вище, зрозуміло, не стосується тіньових капіталів, що утворюються внаслідок корупційних виявів, існування незаконних відносин бізнесу і влади, динаміка поглиблення яких є загрозливо зростаючою як за даними рейтингу Інституту Реформ, так і за оцінками експертів Міжнародної фінансової корпорації. Руйнування нелегітимних зв’язків бізнесу і запровадження цивілізованого конкурентного середовища передбачає формування і розвиток асоціативних утворень економічних агентів, споживачів, об’єднань громадян і посилення їх впливу на законодавчі й виконавчі органи влади, зокрема дотримання антимонопольного і конкурентного законодавства. Особливої важливості набуває подальше дерегулювання і ререгулювання підприємницької діяльності, особливо у секторі малого і середнього бізнесу, роздрібної торгівлі та сфери послуг. Зменшення трансакційних витрат у офіційній економічній діяльності в поєднанні з посиленням державного контролю за рівнем конкурентності ринкового середовища, дотриманням норм добросовісної конкуренції надасть конкурентні переваги легальному господарюванню і відповідно стимулюватиме легалізацію економіки.

Внутрішня протидія іллегальній економічній діяльності має поєднуватися із запровадженням заходів активізації зовнішніх чинників впливу. Доречно зауважити, що дещо перебільшеними видаються оцінки втрат української економіки від запровадження санкцій FATF (при тому, що кількісні показники таких оцінок не наводяться). Це, втім, не заперечує необхідності подальшого залучення української економіки до системи міждержавних багатосторонніх угод, що дозволить посилити позиції легального сектору економіки на противагу іллегальному. Сукупність заходів у межах пропонованих стратегічних напрямів змінить умови конкуренції легального та іллегального секторів, сприяючи виникненню негативних ефектів від іллегальної діяльності через збільшення ризику і відповідних втрат суб’єктів тіньової економіки. У результаті це забезпечить легалізацію всієї економіки через «конверсію» тіньових капіталів і залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення – потенційного фінансового ресурсу тіньових операцій, збільшення пропозиції легальних робочих місць, сприяння конкуренції і розвитку постачальницько-збутової інфраструктури.

У теоретичному плані сукупність заходів внутрішнього і зовнішнього характеру може бути віднесена до класичної портерівської моделі «конкурентоспроможності» офіційної економіки перед іллегальною і, як наслідок, «регенерування» останньої в легальну господарську діяльність.

Завершуючи, наголосимо на необхідності розробки і реалізації стратегічних системних заходів боротьби з іллегальною економікою. Процеси глобалізації, локалізації і маргіналізації світового господарства, посилення нестабільності його динаміки вимагають адекватного посилення державного впливу на економічні процеси на основі стратегічного менеджменту. Деталізацію викладених вище стратегічних напрямів на регіональному рівні ієрархії управління у заходах економічного та організаційно-правового характеру розглянемо у наступному підрозділі.

8.3. Економічні методи стимулювання легалізації підприємництва

Як зазначено у попередньому підрозділі, реалізація стратегії легалізації МСП базується на концепції «регенерації» іллегальної складової соціально-економічної системи через посилення конкурентоспроможності господарювання у легальному секторі. Необхідно зазначити, що проблеми конкурентоспроможності у працях вітчизняних вчених більшою мірою розглядається у аспекті національної економіки, підприємства, меншою – галузі, району. О. Чернега досліджуючи рівень конкурентоспроможності національної економіки, стверджує, що «...він визначається конкурентоспроможністю окремих організацій, які виробляють товари або надають послуги, та базується на сукупності створених і підтриманих владою умов для вдосконалення виробничих відносин і продуктивних сил...»[75]. Тут слід доповнити, що, крім вказаного, вагомим чинником конкурентоспроможності національної економіки є її керованість, неспотвореність інформаційних потоків про стан економіки, здатність адекватно реагувати на виклики глобальної конкуренції. Очевидно, за наявності іллегального сектору у таких розмірах, як в Україні, це неможливо.

Одним із завдань дослідження є обґрунтування механізмів за допомогою яких можна забезпечити вищий рівень конкурентоспроможності суб’єктів легального господарювання на загальнодержавному та місцевому рівнях управління економікою. На нашу думку, для цього доцільно застосувати теорію «конкурентоспроможності національної економіки», причому об’єктом управлінських дій будемо розглядати легальний та іллегальний сектори. За дослідженнями М. Портера, рівень конкурентоспроможності визначається параметрами: факторів виробництва; попиту; спорідненими і суміжними галузями; особливостями стратегії фірм, структури і конкуренції на ринку. Формалізований вигляд «золотого ромба» конкурентоспроможності для економіки як сукупності легальної та іллегальної складових буде виражатися такою формулою:

Е = F_л {Ф_в, П, С_г, К} + F_іл {Ф_в, П, С_г, К}, (8.1)

де: F_л, F_іл – функціонали для легальної та іллегальної складових;

Ф_в – фактори виробництва;

П – попит;

С_г – споріднені та суміжні галузі;

К – стратегії фірм, структура та конкуренція на ринку.

Як зазначено раніше, стратегія легалізації передбачає послаблення факторів конкурентоспроможності економічних агентів іллегального і посилення – легального секторів економіки, тому:

Е = F_л {↑Ф_в, ↑П, ↑С_г, ↓К} + F_іл {↓Ф_в, ↓П, ↓С_г, ↑К} (8.2)

Змістовний аналіз пропонованої моделі дає підстави для висновку про складність забезпечення кращого доступу до ресурсів (↑Ф_в) у легальному секторі, враховуючи обсяги тіньових капіталів, їх мобільність і вплив на інституції перехідної економіки, особливо на місцевому рівні. Аналогічна ситуація характерна і для споріднених та суміжних галузей. Їх можна розглядати і як «найтральні» щодо легального та іллегального секторів з огляду на можливість, що працівники будуть віддавати перевагу роботі у легальному секторі. Крім того, за певних умов можливе й перетікання капіталів, у тому числі тіньового походження у легальний сектор економіки. Найбільш реальним видається вплив на параметри попиту та рівень конкуренції. Слід також розглядати і можливості кращого доступу до ресурсів для легальних суб’єктів підприємництва через «прозору» конкурсну систему надання чи продажу ресурсів (земельних ділянок, невикористовуваних виробничих потужностей, складських площ та нежитлових приміщень, участь у державних закупівлях). Важливість запровадження цивілізованої конкуренції підкреслюється і у рішеннях щодо створення Національної ради з питань конкуренції. Проте в умовах поширеності корупційних виявів важко припустити істотні зміни у можливостях доступу до факторів виробництва легального та іллегального секторів, тим більше, що останній сам є джерелом корупції.

Існування корупційних зв’язків бізнесу і влади незалежно від того, що часто вони ініціюються підприємствами-порушниками, знижує до мінімального рівня дієвість будь-яких трансформаційних моделей і заходів з їх реалізації. Це підтверджується соціологічними опитуваннями. Експерти Українського інституту соціальних досліджень (УІСД) та центру «Соціальний моніторинг» стверджують (з похибкою 1,83 %), що на кінець 2002 р. 44 % громадян у тій чи іншій формі давали хабарі посадовим особам, причому 23 % опитаних вважають це припустимим. Для оцінки можливості подолання «корупційних деформацій» зсередини системи державного управління важливо, що 71 % опитаних відповіли «повністю згоден» і «швидше згоден» з твердженням про зв’язок з сімейним бізнесом і мафією, корумпованість центральних органів виконавчої влади. Незадоволені нечесністю, неефективністю і корумпованістю судової влади – 80 %. Лише 2 % вважають владу відкритою та готовою до співробітництва[76].

Наведені оцінки знайшли підтвердження у 2002 р. під час проведення опитування керівників МСП, які є членами Асоціації роботодавців торгівлі і громадського харчування Львівської області. Слід зауважити, що результати опитування ще більш негативні: з 189 респондентів 98,4 % зустрічалися у своїй діяльності з фактами корупції; 50 % і більше – давали хабарі працівникам державних органів (податкової адміністрації – 96,8 %, пожежної служби – 73,5 %; санепідемслужби – 73,1%, органів МВС – 52,4 %, органів приватизації та оренди майна – 49,7 %, органів державного захисту прав споживачів – 47,6 %). Для інших органів державного управління частка респондентів, які давали хабарі, дещо менша (від 2,1 % до 38,1 %), що, очевидно, пояснюється галузевою специфікою підприємницької діяльності й відповідними відносинами з представниками окремих відомств (митних органів, енергонагляду тощо). Можна припустити, що оцінки були б істотно нижчими, якби всі респонденти надали відповіді (з 372 розданих анкет було повернуто 189).

Як свідчать проведені дослідження, в сучасних умовах серед організаційно-правових та адміністративно-економічних інструментів руйнування неконкурентних відносин бізнесу і влади найбільшу пріоритетність мають економічні інструменти легалізації діяльності МСП. Одним з найважливіших об’єктів регулювання в процесі легалізації діяльності МСП є доступ суб’єктів підприємництва до фінансових ресурсів та рівень конкуренції. Під «зменшенням» рівня конкуренції у легальному секторі (формула 8.2) розуміємо забезпечення добросовісної конкуренції, дерегулювання підприємницької діяльності у раціонально допустимих межах. Крім того, погіршення доступу іллегального сектору до факторів виробництва на внутрішньому ринку передбачає залучення до цього самих учасників нелегального бізнесу. Слід погодитися з тезою про неможливість змін у корупційно-тіньовому середовищі за допомогою законодавчих чи репресивних заходів, оскільки для реалізації таких заходів у суспільстві немає відповідних суб’єктів[77]. Проте не можна заперечити можливість таких змін під тиском зовнішнього середовища, зокрема при затвердженні законодавчих і нормативно-розпорядчих актів щодо протидії легалізації тіньових доходів.

Втім, дієвість таких документів ще потребує підтвердження у процесі їх реалізації. Проблема полягає у тому, що до виконання положень нормативів будуть значною мірою залученні діючі суб’єкти іллегальної економіки. Тому далі зупинимося на непрямих (економічних) методах легалізації МСП через призму напрямів легалізації, що визначені у попередньому підрозділі. Першим напрямом є звуження попиту іллегального сектору через «легалізацію видатків» шляхом зменшення податкового навантаження на заробітну плату громадян і залучення пасивних суб’єктів іллегального сектору – домашніх господарств у сферу офіційної економіки. Як продемонстрували дослідження, застосування економічних методів у межах цього напряму передбачається у двох формах: (1) зменшення бази оподаткування заробітної плати громадян на суму документально підтверджених витрат на купівлю товарів, оплату послуг (за винятком купівлі предметів розкоші й придбання нерухомого майна) і повернення таким чином основної маси коштів у сферу легальної економіки; (2) підвищення рівня ділової активності, у тому числі інвестиційної, вітчизняних виробничих і торговельних підприємств у спосіб застосування заходів для усунення недобросовісної конкуренції з боку тіньового виробництва і реалізації товарів, особливо контрабандних.

Розглянемо суто теоретичні аспекти впливу цих заходів на макроекономічні показники. Проаналізуємо зміни за допомогою класичної моделі Манделла-Флемінга, яка містить у собі три основні складові: національний дохід (IS), обсяг грошової маси (LM) та сальдо платіжного балансу (BP), за допомогою формул (8.3 – 8.5):

IS:Y=C(Y_ф–¯П_ф;r)+I(r)+Б+CА(Y_н;Y_з;q), (8.3)

LM:Г/Ц=D(Y_н;r), (8.4)

BP:CA(Y_н;Y_з;q)+k(r_н-r_з)=0, (8.5)

де: Y – національний дохід; С – споживання; Y_ф – дохід фізичних осіб; П_ф – податок на дохід громадян; r_н, r_з– процентна ставка у країні та за кордоном; I – приватні інвестиції; Б – урядові видатки; СА – сальдо поточного рахунку; Y_н – дохід у країні; Y_з – дохід за кордоном; q – реальний обмінний курс; Г – обсяг грошової маси в країні; Ц – рівень цін; D – попит на гроші; k – рахунок капіталу платіжного балансу.

Як випливає з рис. 8.1, зменшення податку на дохід громадян призводить до збільшення національного доходу (Y₀®Y₁) та підвищення процентної ставки (r₀®r₁), що загалом є позитивним явищем, яке сприяє нарощуванню споживання та покращанню інвестиційного клімату.

Негативним наслідком може бути збільшення обсягу грошової маси. Це можливо у разі, якщо не запроваджувати політику стерилізації монетарних ефектів платіжного балансу, вилучення обсягу надлишкової грошової маси з економіки із застосуванням відповідних інструментів монетарної політики (купівля і продаж Національним банком іноземної валюти економічним агентам, випуск облігацій внутрішньої державної позики, стимулювання або обмеження споживання тощо).

Проте така ситуація була б характерною для розвиненої економіки з високою мобільністю капіталу, в якій підвищення процентної ставки призводить до імпорту капіталу. Для країн з перехідною економікою це не простежується. Причиною є високий рівень інвестиційного ризику, інфляції та доларизації економіки. У країні з низькою мобільністю капіталу після зменшення податку на дохід громадян відбувається зменшення грошової маси до рівня LM₁.

Одним з вірогідних наслідків може бути також підвищення процентної ставки до рівня r₁, що можна розцінювати як позитивно, так і негативно. Позитивно – у разі підвищення коефіцієнта мобільності капіталу*, що у свою чергу призведе до припливу капіталу. Якщо ж коефіцієнт мобільності капіталу наближатиметься до нуля, то слід очікувати погіршення інвестиційного клімату для іноземних інвесторів, оскільки у транзитивних економіках збільшення процентної ставки, як правило, є ознакою збільшення рівня ризику інвестування ресурсів (процентна ставка в Україні знаходиться на рівні близько 20 %, тоді як у США – 3-5 %). Достовірність графічно представлених результатів підтверджують і відповідні мультиплікатори, розраховані нами в процесі аналізу теоретичної моделі

().

Отже, можна стверджувати, що зменшення податку на заробітну плату призводить до збільшення доходу в країні, зменшення обсягу грошової маси та підвищення процентної ставки. За умови здійснення зваженої монетарної політики можна очікувати позитивних результатів навіть за низької мобільності капіталу.

Наведені теоретичні міркування щодо позитивного впливу зменшення податкового навантаження на фізичних осіб на основні макроекономічні показники підтверджують результати кореляційного аналізу відповідних даних для української економіки. Найтісніший кореляційний зв’язок було виявлено між дефіцитом бюджету і надходженнями у Пенсійний та у Чорнобильський фонди (відповідні коефіцієнти кореляції дорівнюють 0,30 та 0,38). Для порівняння: ці ж показники оцінки взаємозв’язку між дефіцитом бюджету і податком на доходи громадян та на прибуток підприємств становили відповідно 0,174 та 1,790, що свідчить про неефективне регулювання бюджету, оскільки при збільшенні податкового навантаження на суб’єктів господарювання дефіцит бюджету продовжує зростати. Певною мірою це є й наслідком іллегалізації господарської діяльності через несприятливі умови для підприємництва, які дають можливість виживати лише потужним компаніям, залишаючи поза межами конкурентного середовища малі та середні підприємства, а також громадян, які вважають за доцільне бути зайнятими у межах тіньової економіки, ніж позбуватися значної частини доходу у вигляді різноманітних відрахувань до бюджету.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати про неістотний зв’язок між бюджетом та податком на прибуток юридичних та фізичних осіб. Зважаючи на це, можна пропонувати запровадження диференційованої ставки оподаткування прибутку підприємств та уніфікованої ставки відрахувань у Пенсійний фонд на рівні 2 %, як це практикується у економічно розвинених країнах. Зменшення податкового навантаження на фізичних осіб сприятиме легалізації їх доходів.

Важливим є і те, що надмірна і ускладнена система оподаткування є вагомим чинником іллегалізації економіки. Як зазначалося, серед індикаторів оцінки обсягу тіньової економіки найчастіше застосовується метод аналізу попиту на готівкові активи за припущення, що тіньовий сектор переважно обслуговується готівковими коштами. Для оцінки тіньової економіки в Україні до моделі аналізу попиту на готівку включимо політичні чинники. До того ж визначимо взаємозв’язок між бюджетними інструментами та обсягами ВВП, який змінюється під їх дією. Зауважимо, що аналіз причин попиту на гроші в тіньовій економіці промислово розвинених країн ускладнюється відносною стабільністю економічної політики. В Україні існують «природні» умови для побудови моделі попиту на тіньову готівку завдяки тому, що в минулому практикувалися і продовжують апробовуватися різноманітні системи оподаткування, відрахувань на соціальне страхування та регуляторні режими протягом короткого періоду. У інших постсоціалістичних країнах подібні радикальні зміни здійснювалися протягом тривалого часу. На противагу розглянутим раніше методам оцінки обсягів тіньової економіки, що базуються на аналізі споживання електроенергії, дослідженнях домашніх господарств, неофіційних соціологічних опитуваннях тощо, модель взаємодії попиту на гроші та ВВП з фіскальними чинниками, як довели проведені дослідження, точніше враховує специфічні причини іллегалізації для країн з перехідною економікою. За дослідженнями Ф. Шнайдера і Р. Нека[78] складність багатоступеневої системи оподаткування однозначно негативно впливає на динаміку основних макроекономічних показників через те, що зростаюча складність створює ширші можливості ухилення від сплати податків.

Початково у нашій країні заходи боротьби з іллегалізацією були спрямовані на зниження податкового навантаження. У 1995 р. податок на доходи підприємств був змінений корпоративним податком на доходи (30 % за досить високого рівня амортизаційних відрахувань). Верхня гранична податкова ставка на доходи громадян була зменшена з 50 % у кінці 1994 р. до 40 %, а з 2004 р. уніфікована на рівні 13 %. Відрахування на соціальне страхування були поступово знижені протягом 1997-1999 рр. з 52 % до близько 40 % обсягу заробітної плати. З 1998 р. здійснюються заходи зі зменшення регуляторного навантаження на підприємства. Загалом, починаючи з середини 90-х років, вжито низку заходів, орієнтованих на легалізацію економіки. Зміни економічної політики протягом цього періоду дозволяють оцінити тіньовий попит на гроші залежно від фіскального навантаження.

Результати регресійного аналізу впливу окремих податків на розмір тіньової економіки (Додаток VIII-Б, табл.VIII-Б.1) дозволяють дійти висновку, що у період 1992-2001 рр. на збільшення попиту на готівкові кошти як індикатор тіньового сектору економіки найістотніший позитивний вплив серед фіскальних складових мали: ставка акцизного збору (сюди слід віднести і розширення товарної номенклатури, на яку поширюється ставка акцизного збору); податок на прибуток фізичних осіб; відрахування у Державний Пенсійний Фонд. Цікавим вважаємо той факт, що підвищення рівня податку на прибуток підприємств зменшує обсяги тіньового сектору (від’ємний коефіцієнт кореляції дорівнює 0,2). Це можна пояснити істотнішим впливом фіктивної змінної на діяльність підприємств, яка включає політичні та психологічні фактори функціонування у межах іллегальної економіки порівняно з впливом фіскального чинника. Як правило, вважається, що при посиленні податкового навантаження обсяги тіньової економіки збільшуються.

Негативний вплив окремих складових податкового навантаження на зміну реального ВВП спостерігається за збільшення податку на прибуток громадян та податку на прибуток підприємств (Додаток VIII-Б, табл. VIII-Б.2). При збільшенні податку на прибуток підприємств на 1 % – обсяг ВВП зменшується на 0,3 %, при збільшенні податкового навантаження на громадян – на 0,7 %. Можна припустити, що за збільшення податку цього виду підприємці легально реєструють мінімальну кількість працівників або максимально занижують розмір заробітної плати з метою уникнення надмірного фіскального навантаження. Зважаючи на низький ступінь статистичної помилки та значення скорегованого коефіцієнта детермінації на рівні 0,47, можна стверджувати про достовірність зроблених висновків.

Пропонований підхід до легалізації видатків населення базується на тому, що необхідною умовою для сталого економічного зростання є формування ефективної правової системи. Найважливішим кроком на цьому шляху є встановлення чітких і незмінних правил взаємодії економічних агентів і держави, запровадження поряд з новим Податковим кодексом відповідних змін у валютному і митному законодавстві. Як наслідок, передбачається істотне зростання внутрішнього попиту для вітчизняного виробництва, що є одним з вагомих факторів економічного зростання. Причому підкреслимо, це зростання відбувається у межах офіційної економіки з відповідним збільшенням обсягів податкових надходжень від господарюючих суб’єктів. Таким чином, очікується кумулятивний ефект не лише легалізації споживчого ринку, а й суто виробничого та торговельного секторів економіки з відповідним мотивуванням нагромадження та інвестування коштів підприємствами і громадянами.

У контексті пропонованого підходу до легалізації видатків варто звернути увагу на тенденції 2001-2002 рр., коли реальна заробітна плата зросла на 14,4 % до середньозваженої за 2001 р., а обсяги виробництва товарів для населення – на 12,5 %. Співвідношення витрат на купівлю товарів та оплату послуг до обсягу продажу товарів остаточного споживання у 2003 р. склало 5,6 % (для порівняння: у 2002 р. – 2,26 %, 2001 р. – 1,33 %, а у 2000 р. – 1,19 %)[79]. Показовим є й зниження питомої ваги безготівкових тіньових коштів у грошовому агрегаті М2. Тому слід погодитися і з висновком вчених Національного інституту стратегічних досліджень, що подальше посилення фіскального тиску відтворює уповільнення виробництва і відповідне зменшення податкових надходжень. Додамо, що зменшення платежів у бюджет відбувається не лише внаслідок стагнації виробництва, але й через ухилення від сплати податків. За даними ДПА, у 2001 р. добровільно сплачені податки складали близько 60 % загальної суми (34,7 млрд грн), а близько 9,7 млрд грн «мобілізовано» податковим службами (майже 40 %). Ця інформація дозволяє стверджувати про необхідність застосування якісно інших підходів до стимулювання податкових платежів від господарської діяльності. Подібна тенденція простежувалася й у 2002 р.: за даними ДПА, загальна сума податкових надходжень зросла до 40,6 млрд грн, що становить 12 % до попереднього року. При цьому запланований обсяг надходжень недовиконаний на 4,6 млрд грн. Істотно, що податкові надходження від громадян зросли на 27 % і перевищили плановий обсяг майже на 10 % при недовиконанні норми надходжень податку на прибуток підприємств майже на 20 %. Як вже зазначалося, рівень виконання планових показників надходжень у 2001 р. найвищий саме для податку з громадян (115,8 %). Перевищували рівень 100 % також надходження єдиного податку з суб’єктів МСП – 181,1 %, мита – 111,4 %, інші податки – 145,3 %. За 2002 р. відповідні показники становили: 101,4 %; 103,4 %; 120,0 %. Крім того, зріс рівень надходжень від акцизного збору – 126,7 % та ПДВ – 104,5 %[80].

Слід звернути увагу на те, що темпи приросту податкових надходжень зовсім не корелюють із макроекономічними показниками. Темп приросту ВВП за 2002 р. порівняно з 2001 р. уповільнився з 9,1 % до 4,1 %, обсяг промислового виробництва знизився з 14,2 % до 7 %. На 2003 р. плановані показники збільшення бюджетних надходжень були встановлені на рівні 18 %[81], при тому, що зростання ВВП, за оцінками професора А. Гальчинського, очікувалося на рівні 2,5–3 %, обсяг сільськогосподарського виробництва – менше 3,6 %.

Подальший аналіз податкової системи та її впливу на макроекономічні показники не передбачений метою нашого дослідження, погодимося лише з висновками фундаментального дослідження проблеми податкового тягаря, проведеного академіком О. Амошею: «...в реальних умовах України пригнічують не стільки суми стягуваних податків, скільки їх багаточисельність, заплутаність законодавства, надлишкові труднощі, пов’язані з введенням спеціального податкового обліку і розрахунком податкових зобов’язань...»[82]. Зазначимо, що саме ця ускладненість «виштовхує» підприємців за межі офіційної економіки, сприяє корупційним виявам, зважаючи на високий рівень штрафів при виявленні порушень. Значною мірою сама податкова система є ініціатором іллегальної діяльності та корупції. Так, при застосуванні «ручного» механізму відшкодування податку на додану вартість експортерам цей податок фактично перетворюється на податок на експорт. Це зменшує стимули до розширення експортної діяльності та інвестування, зумовлює прихований дефіцит бюджету[83]. За даними Міністерства фінансів, загальна сума коштів, не відшкодованих експортерам у 2001 р., дорівнювала 1,8 млрд грн (3,8 % до обсягу ВВП), а за розрахунками фахівців МЦПД – 5,0 %[84].

Зростання обсягу неповернених коштів (борг держави перед одними економічними агентами) поєднується з практикою списання і реструктуризації боргів для інших суб’єктів господарювання, загальна сума якого дорівнювала, за розрахунками В. Рябошлика, у 2001 р. 30 млрд грн (у тому числі податкових боргів – 10,3 млрд грн)[85]. При цьому станом на 1 липня 2001 р. заборгованість перед бюджетом ще залишалася у обсязі 20,6 млрд грн. Тобто, з одного боку, держава є боржником найбільш конкурентоспроможних підприємств-експортерів, з іншого – кредитором неефективно господарюючих суб’єктів.

Очевидно, що у кожному конкретному випадку існували певні аргументи щодо списання чи реструктуризації податкової заборгованості підприємств цукрової, вуглевидобувної галузей, тракторобудування, сільського господарства тощо. Проте у, підсумку знову ж посилюється деформація галузевої структури економіки за допомогою фактично неринкових методів регулювання. Окрім того, територіальне розміщення підприємств і галузей – реципієнтів податкових списань посилює деформації й у територіальному розрізі: обсяг податкової заборгованості на одну особу у Полтавській області дорівнював 425 грн, у Запорізькій області – 400 грн, що більше, ніж у 10 разів перевищує цей показник у Одеській (30 грн) чи Закарпатській (25 грн) областях[86]. Таким чином, податкова політика виступає стимулятором спотворення ринкових засад функціонування економіки, конкурентного середовища і посилює існуючі диспропорції галузевої та територіальної структури національної економіки.

На жаль, можливість здійснення податкової політики на регіональному рівні обмежується лише місцевими податками і зборами, верхня і нижня межі яких теж регламентовані законодавчими актами. Саме тому у порядку експерименту видається доцільним реалізація підходу до легалізації витрат населення у межах однієї з компактних спеціальних економічних зон, розміщених на територіях депресивного розвитку. На нашу думку, найкраще підходять для цього СЕЗ «Яворів» у Львівській області та СЕЗ «Славутич» у Київській області, де проблема надлишкової пропозиції робочої сили багатократно посилюється моноспеціалізацією виробництва у минулому при очевидній нереальності створення необхідної кількості робочих місць у стислі терміни. Як доповнюючий напрям можна розглядати також оподаткування заробітної плати, отриманої не за основним місцем роботи.

Окрім теоретично розглянутих раніше, слід вказати ще на декілька позитивних результатів пропонованого підходу. По-перше, істотно знижується вартість робочої сили, що відповідно зумовлює мультиплікативний ефект зростання ділової активності саме у секторі МСП депресивних територій. По-друге, забезпечується вищий рівень стимулювання ділової активності поза галузевою спрямованістю чи територіальним розміщенням підприємств. По-третє, стимулююча преференція (зазначимо, що економічно справедливо було б поширити її на всю сферу зайнятості в економіці) важлива саме для малих і середніх підприємств, основним фактором виробництва і параметром конкурентоспроможності яких є трудові ресурси та їх ціна. По-четверте, цей напрям забезпечує досягнення важливої мети формування середнього класу у нашій країні. Необхідно підкреслити, що за нерівномірністю у розподілі доходів Україна посідає третє місце в країнах колишнього СРСР після Киргизстану та Росії. Відповідні значення коефіцієнта Джині складають 0,47; 0,55 та 0,48 у період 1993-1995 рр., наближаючись до країн Латинської Америки та Африки, де середнє значення коефіцієнта дорівнює 0,5. При цьому, на відміну від країн Центральної і Східної Європи, де середнє незважене значення коефіцієнта Джині становить 0,294, для нашої країни протягом періоду 1987-1998 рр. його значення коливалося в межах від 0,24 до 0,29[87].

Слід підкреслити, що вагома частка тіньових доходів формується саме у високодохідних групах населення. Для верств населення з низькими доходами і таких, що перебувають за межею бідності, незареєстровані доходи взагалі відсутні, а сукупні витрати майже дорівнюють сукупним доходам, що певною мірою ставить під сумнів достовірність відповідей респондентів. Основна частка незареєстрованих доходів обслуговує середньодоходні й заможні верстви населення. Перевищення над середньоукраїнським рівнем становить відповідно 17,1 п.п та 24,8 п.п. для частки незареєстрованих доходів і 14,9 п.п. та 27,7 п.п. – для співвідношення витрат і доходів. При цьому частка бідних та злиденних верств населення складає 27,8 %, середньодоходних – 48,4 %, а заможних – 3 % загальної кількості населення.

Інший аспект проблеми диспропорційності економіки стосується територіальної диференціації розвитку не лише між регіонами, а й у межах одного регіону. Так, позитивна динаміка зростання кількості зареєстрованих малих підприємств у Львівській області за 2001 р. становила 107,7 % до рівня 2000 р., у окремих районах області (112,4 % – Буський, 111,1 % – Жовківський, 114,5 % – Перемишлянський)* супроводжується істотно нижчими темпами збільшення їх кількості у містах Бориславі (104,3 %) та Самборі (102,9 %). При цьому рівень «виживання» МП істотно нижчий у малих містах і районах, ніж у середньому по області чи у містах обласного підпорядкування.

Ще більша диференціація спостерігається у діяльності виробничих підприємств у малих містах і районах області. Відносні показники розвитку МСП теж характеризуються істотною диференціацією: у 2001 р. кількість МП у розрахунку на 10 тис. мешканців у районах і малих містах становила 40-50 % середнього значення показника у області загалом і містах обласного підпорядкування. Ще більші відхилення (у 1,5-2 разу) характерні для середньомісячної заробітної плати, обсягів випуску продукції у розрахунку на одного працюючого (у 1,2-2,0 разу). При цьому протягом 2000-2001 рр. сектор МСП у малих містах і районах відігравав вагомішу роль, ніж загалом у господарстві області чи великих і середніх містах. Особливо це стосується районів депресивного розвитку, де частка обсягу виробленої продукції складає від 10 % до 42 %. Слід звернути увагу також і на концентрацію збиткових підприємств саме у цих районах та містах – від 32 % до 48 % за істотно нижчого і навіть від’ємного рівня рентабельності (Додаток VIII-В).

Як бачимо з проведеного аналізу, подібні диспропорції територіального розвитку мають тенденцію до поглиблення. З огляду на виявлену диференціацію населення за доходами, а також структурні деформації галузевого розвитку сектору МСП під впливом іллегальної складової формується розбалансована, диспропорційна і деформована економіка, потенціал конкурентоспроможності якої має тенденцію до різкого зменшення.

Узагальнення літературних джерел продемонструвало, що у розвинених країнах застосовують два підходи до пом’якшення та усунення деформацій галузевого, територіального і соціально-економічного характеру. Насамперед це механізми перерозподілу національного доходу, які передбачають міжбюджетні трансферти, фінансування цільових програм розвитку територій, галузей чи секторів економіки, наприклад інноваційної сфери, малого та середнього підприємництва, рекреаційної сфери, охорони здоров’я тощо. В сучасних умовах економіки України застосування цих механізмів видається неможливим. Це обумовлено недосконалістю інституцій та менеджменту бюджетного процесу, нестачею фінансових ресурсів. Більше того, деформації у системі державного управління зумовлюють перетворення цих механізмів на джерело іллегальної економіки. Саме тому доцільно будувати систему ліквідації існуючих диспропорцій «знизу-догори», через акумулювання коштів у населення, легалізацію внутрішньорегіональних ринків, стимулювання інвестиційної активності головного інвестора економіки – населення.

Зрозуміло, що реалізація конкретних заходів у цьому напрямі не розв’язує іншу проблему – легалізації первісного нагромадження капіталів та їх використання у економіці. Гіпотетично як варіант її вирішення можна розглядати легалізацію цих капіталів та власності через залучення їх у легальну економічну діяльність. Як довели проведені дослідження, амністія тіньового капіталу можлива і ефективна лише за умови стабільної політико-економічної системи. Крім того, рівень недовіри до держави є достатньо високим не лише у населення, а й серед бізнесових фінансово-політичних груп.

Як показано нами у роботі «Методичні аспекти інституційного забезпечення стратегії легалізації малого і середнього підприємництва»[88], різноманітність видів іллегальної економічної діяльності, у тому числі й малих та середніх підприємств, і, головне, залучення до здійснення іллегальних операцій не лише безпосередніх учасників суб’єктів підприємництва, а й представників органів державного управління, правоохоронних органів, пасивних учасників – споживачів товарів (послуг, робіт), зумовлює побудову стратегії легалізації на засадах «багатофокусного» стратегічного менеджменту з використанням як економічних, так і адміністративно-регуляторних методів «фокусного» впливу на фактори конкурентоспроможності легального та іллегального секторів підприємництва. При цьому акцент необхідно зробити на вдосконаленні інституцій легального господарювання, у структурній побудові яких видаються найважливішими такі компоненти[89]:

1) нормативно-методична база і організаційні форми оперативного моніторингу обсягів іллегалізації МСП на галузевому, регіональному та субрегіональному рівнях управління на основі запропонованих методів селективних мікродосліджень і агрегування результуючих оцінок;

2) система протидії монополізації та жорсткого контролю за дотриманням добросовісної конкуренції на основі поступової гармонізації конкурентної, торговельної та регуляторної політики із застосовуваними у країнах ЄС;

3) раціональне дерегулювання та ререгулювання малого і середнього підприємництва як напрям зменшення трансакційних витрат господарювання у легальному і збільшення – у іллегальному секторах економіки;

4) формування системи узгодження інтересів суб’єктів підприємництва і суспільства через розвиток асоціативних утворень підприємців, споживачів, об’єднань громадян і посилення їх впливу на законодавчі й виконавчі органи влади, на економічних агентів, зокрема щодо вдосконалення і безумовного дотримання податкового, регуляторного і антимонопольного законодавства.

Принципово важливими аспектами розробки і реалізації стратегії легалізації, які не знайшли відображення у останніх програмних документах соціально-економічного розвитку України на загальнодержавному і регіональному рівнях[90], є посилення їх проблемної зорієнтованості, зокрема на розв’язання проблеми іллегалізації, а також раціонально доцільного ререгулювання підприємництва. Відсутність дерегуляторної компоненти у розділі «Регуляторна політика» Програми Кабінету Міністрів[91] чи у проекті Концепції стратегії розвитку Львівщини до 2015 року[92] відображає певне нерозуміння того факту, що в умовах псевдоринкових відносин перехідного періоду, незавершеності інституційної бази («правил гри») ефективна господарська діяльність здійснювалася з порушенням морально-етичних норм ведення бізнесу, поза межами законодавства. З огляду на це видаються некоректними пропозиції експертів ОЕСР щодо реалізації політики залучення прямих іноземних інвестицій з використанням досвіду Шотландії, Ірландії чи Чехії[93]. У процесі вдосконалення та реалізації регуляторної політики визначальну роль мають відігравати громадські інституції: організації приватних роботодавців, асоціації підприємців, товариства споживачів товарів (робіт, послуг). Аналіз практики діяльності державних органів у сфері представництва і захисту інтересів підприємців, споживачів та ін. дозволяє зробити висновок про неефективність виконання цих, зрештою невластивих державі, функцій. Резюмуючи, окреслимо як пріоритетні першочергові заходи стратегії легалізації у межах визначених вище стратегічних напрямів і принципів такі: зниження рівня оподаткування фізичних осіб; адміністративне усунення факторів, що стримують конкуренцію у сфері виробництва і збуту продукції; спрощення процедури створення і реєстрації підприємств; удосконалення системи оподаткування юридичних осіб, а також методів податкового обліку; запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів юридичними та фізичними особами, які пропонується надавати за фактичними результатами діяльності; посилення репресивних заходів щодо корупції; залучення до реалізації стратегії легалізації представників міжнародних організацій, спеціалізованих на протидії нелегальному господарюванню, та громадянського суспільства.

Висновки до розділу

1. Сучасні характеристики передумов подальшого розвитку національної економіки значною мірою є суперечливими. З одного боку, в Україні є потужна промислова та інтелектуальна база, з іншого – неможливість використання наявного потенціалу для прискорення економічного зростання. В умовах, що склалися, сектор МСП є основою практичної реалізації ринкових відносин. Незважаючи на це, особливості генези підприємництва, нелегітимність первісного нагромадження капіталу під час перерозподілу національного багатства зумовили деструктивну роль сектору МСП у розширенні масштабів іллегальної економіки. Внаслідок цього та дії чинників трансформаційної кризи у динаміці розвитку сектору МСП не спостерігається сталого зростання. Після зростання кількісних параметрів на початку 90-х років відбулося вичерпання потенціалу збільшення як кількості підприємств, так і ринкової інфраструктури цього сектору. Характерною є міжрегіональна диференціація кількості підприємств, продуктивності праці, а також галузеві диспропорції (концентрація підприємств і капіталів у високорентабельних і мобільних галузях, у яких і отримується основна частка прибутку МСП). Збільшення питомої ваги зайнятих не супроводжується відповідним зростанням питомої ваги прибутку сектору МСП в економіці країни загалом. Гіпертрофованого розвитку, на відміну від інших перехідних економік, набуває так звана «ринкова торгівля» (організована і стихійна), каналами якої реалізується понад половина товарів для населення. Наведені тенденції, властиві як загалом економіці, так і окремим регіонам, свідчать про істотний рівень іллегалізації господарювання підприємств цього сектору, що підтверджується й фінансовими результатами їх діяльності. Високим є рівень збитковості цих підприємств, рівень операційних витрат і низьким – інвестиційної активності, офіційної оплати праці.

2. Іллегалізація малого і середнього підприємництва потребує оцінки її розмірів, наслідків, передумов поширення. Методична база оцінки іллегалізації у вітчизняній економічній науці знаходиться на етапі становлення, зарубіжні ж вчені застосовують такі підходи до аналізу іллегального сектору: прямий (дослідження діяльності домогосподарств; соціологічні анкетні та телефонні опитування; податковий аудит; експертні опитування; фрагментарні дослідження) та опосередкований (аналіз динаміки доходів та видатків; оцінка рівня зайнятості; монетарні методи; обліку прямих витрат; модифіковані та комбіновані методи). Узагальнення цих методів приводить до висновку про обмежені можливості їх застосування у нашій країні через недосконалість системи статистичного обліку, істотні розбіжності у даних різних відомств, значну частку незареєстрованої діяльності у межах самозайнятості та сільського господарства. Це зумовлює необхідність проведення комплексних досліджень, які б об’єднували і уточнювали результати селективних (галузевих, регіональних і секторальних) мікродосліджень.

3. Селективні мікродослідження слід спрямовувати на висвітлення найгостріших і стратегічно загрозливих виявів іллегалізації, одним з яких є порушення прав власників результатів інтелектуальної праці, зокрема у сфері використання «піратських» копій програмного забезпечення. Проведені у роботі розрахунки для 304 позицій програмного забезпечення, що найбільше використовуються у нашій країні, за моделями комбінованої та іллегальної поведінки порушників дозволяють оцінити обсяги порушених прав промислової власності протягом 1999-2001 рр. у розмірі від 35,6 млн грн до 41,0 млн грн.

Наведений приклад обмежується тільки економічними наслідками, але загалом іллегалізація зумовлює й соціальні, психологічні, зовнішньополітичні негативні наслідки, тобто має системний характер. До них віднесемо також зростання величини трансакційних витрат, посилення корупції і проникнення іллегальних відносин у всі сфери суспільного буття, інституційно-структурне оформлення іллегальної економіки аж до «приватизації держави», поглиблення диспропорцій економічного розвитку і, особливо, соціальної стратифікації, поширення настроїв соціальної апатії і зневіри, що у сукупності становить загрозу національній безпеці нашої країни.

4. Об’єктивний характер іллегалізації не у всіх країнах з перехідною економікою виявляється у подібних розмірах. Цим обумовлена потреба у системному дослідженні чинників виникнення та експансії іллегального сектору в Україні. Узагальнення оцінок вітчизняних вчених, зарубіжних економістів, у тому числі з країн з перехідною економікою, та результатів власних досліджень дозволило сформувати достатньо вичерпний перелік передумов і чинників іллегалізації: політичні; економіко-правові; соціально-економічні; організаційно-нормативні; морально-етичні. Кореляційний аналіз міжгрупових зв’язків виявив 29 статистично коректних чинників, актуальних для іллегалізації МСП. Їх можна узагальнити як: складність входження в легальний бізнес; корупція; бідність; існування кримінальних угруповань; низький морально-етичний рівень бізнесових відносин. До групи зовнішніх чинників віднесені недосконалість і недостатня ефективність інституцій економіки; пасивність і нерішучість влади; нескоординованість управлінських дій щодо легалізації. Зовнішній до всієї економіки характер впливу мають такі чинники, як діяльність міжнародних організацій і програм допомоги, зарубіжних контрагентів у торговельній та інвестиційній діяльності. Стратегічно небезпечні наслідки іллегальних дій обумовлюють необхідність адекватної стратегії та тактики протидії як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях ієрархії управління економікою.

Джерела та коментарі

---

* Внутрішній валовий продукт є сумою вартості брутто, доданої до суми податків (у тому числі ПДВ), і мит, що надійшли у бюджет держави у даному році, зменшеною на величину дотацій.

* Дослідження було здійснене напередодні вступу Польщі до Європейського Союзу

* Коефіцієнт мобільності капіталу (к) демонструє залежність потоків капіталу від процентної ставки: к=0, коли при збільшенні процентної ставки не спостерігається припливу капіталу, кÞ∞, коли потоки капіталу реагують навіть на найменшу зміну процентної ставки.

* Для аналізу вибрані райони відносно стабільного (Жовківський), середнього (Буський) рівня розвитку та депресивний (Перемишлянський), а також малі міста необласного підпорядкування (Борислав, Самбір).

---

[1] www.gus.pl

[2] Там само.

[3] Доповідь про стан сектору малих і середніх підприємств у Польщі в 2002-2003 році. – Warszawa: PARP, 2004. – 31 s.

[4] www.gus.pl

[5] Zboroń H. Etyka biznesu wobec patologii życia gospodarczego (w:) Elementy etyki gospodarki rynkowej / Pod red. B. Pogonowskiej. – Warszawa: PAN, 2000.─ 223 s.

[6] Agapowicz P.O biznesje// Rzeczpospolita. – 2002.─ 7 sierpnja.

[7] www.oecd.org

[8] Rzeczpospolitą.─ 2003.─ 23 grudnja.

[9] Puls Biznesu. – 2004.─ 12 marta.

[10] Там само.

[11] Там само.

[12] Там само.

[13] www.gus.pl

[14] Raport o stanie sektora małych i średnich przedsiębiorstw w Polsce w latach 2002-2003. – Warszawa: PARP, 2004.─ 28s.

[15] Gazeta Prawna. ─ 2004.─ 5 października.

[16] Gomułowicz A., Małecki J. Podatki i prawo podatkowe. ─ Warszawa: Lexis Nexis, 2002─ S. 90-91.

[17] Kabaj M. Zatrudnienie w «szarej strefie» w polskiej gospodarce – fakty, tendencje, mity i nieporozumienia // Polityka Społeczna.─ 2004. – № 1.─ S. 5-6.

[18] Gazeta Prawna. – 2005. ─ 6 stycznia.

[19] Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. Kodeks karny (Dziennik Ustaw, nr 88, poz. 553).

[20] Europejski sondaż małych i średnich przedsiębiorstw. – Warszawa: PARP, 2002. ─ 50 s.

[21] Rzeczpospolita. ─ 2005. ─ 7-8 maja.

[22] Науково–методологічне забезпечення системи національної безпеки України. – К.: Адміністрація Президента України, НІСД, 2002. – 23 с.

[23] Гончарук А. Я. Концепція та стратегічні напрями легалізації діяльності малих і середніх підприємств // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України: Зб. наук. пр. – Л.: ІРД НАН України, 2003. – Вип. 5 (XLIII). – Ч. І. – С. 308–317.

[24] Акофф И. Стратегическое управление / Пер. с англ., Под ред. Л. И. Евенко. – М.: Экономика, 1985. – 519 с.; Мізюк Б. М. Стратегічне управління підприємством. – Л.: Коопосвіта, 1999. – 388 с.; Thomson A. A. Jr., Strickland III A. J. Strategic management. Concept and Cases. – Fourth Edition. – Homewood, Illinois: BPI IRWIN, 1987. – 1054 p.; Кныш М. И. Конкурентные стратегии. – СПб, 2000. – 284 с.; Попов С. А. Стратегическое управление. Модульная программа для менеджеров. – М.: ИНФРА – М., 2000. – 230 с.; Лесечко М. Д. Основи системного підходу: теорія, методологія, практика. Навч. посіб. – Л.: ЛРІДУ УАДУ, 2002. – 300 с.

[25] Матвієнко В. Я. Прогностика. – К.: Українські пропілеї, 2000. – 520 с. ─ С. 363, 369.

[26] Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України від 28 листопада 2002 р. № 240–IV. – http://www.rada.kiev.ua/; Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України від 24.12.2002 р. № 345–IV. -http://www.rada.kiev.ua/

[27] Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів: Закон України від 24.10.2002 р. № 216 – IV. – http://www.rada.kiev. ua/

[28] Про внесення змін до деяких законів України щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку: Закон України від 7.02.2002 р. № 3036 – ІІІ. – http://www.rada.kiev. ua/

[29] Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування: Закон України від 17.01.2002р. № 2953 – ІІІ. – http://www.rada.kiev.ua/

[30] Нове економічне законодавство: 2001–2002 // Перспективні дослідження. – 2002. – № 2. – 56 с.; Аналітичний моніторинг поточного та перспективного законодавства України // Економічний вісник. – 2002.– Грудень. – 51 с.

[31] Тимохин В. Н. Понятие стратегии и статегического развития в современной экономической науке // Вісник ДонНУ. Сер. В: Економіка і право. – 2001. – Вип. 2. – С. 48–54.

[32] Мізюк Б. М. Стратегічне управління підприємством. – Л.: Коопосвіта, 1999. – 388 с. ─ С. 60.

[33] Тимохин В. Н. Понятие стратегии и статегического развития в современной экономической науке // Вісник ДонНУ. Сер. В: Економіка і право. – 2001. – Вип. 2. – С. 48–54. ─ С. 50.

[34] Макаров В. О. Применение метода эволюционной экономики // Вопросы экономики. – 1997. – № 3. – С. 6–17.

[35] Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В. М. Гейця. – К.: Ін-т екон. прогнозування; Фенікс, 2003. – 1008 с. ─ С. 43-47.

[36] Варналій З. С. Тінізація малого підприємництва (економічні та правові аспекти). – К. Ін-т приватного права і підприємництва АПрН України, 1998. – 56 с.

[37] Макаров В. О. Применение метода эволюционной экономики // Вопросы экономики. – 1997. – № 3. – С. 6–17.

[38] Симоненко В. Боль // Зеркало недели. – № 45 (420). – 2002. – 23 ноября. – С. 17.

[39] Бажал І. Туризм у законі // Дзеркало тижня. – 2002. – № 49 (424). – 24 грудня. – С. 23.

[40] Гальчинський А. Важкий момент. Європейський вибір – виклики та суперечності // День. – 2002. – № 234. – 19 грудня. – С. 4.

[41] Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції». – http://zakon.rada.gov.ua/signal/strat eg.pdf

[42] Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р.: Послання Президента України до Верховної Ради України. ─ К.: Інф.-вид. центр Держкомстату України, 2005. ─ 182 с.

[43] Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції». – http://zakon.rada.gov.ua/signal/strat eg.pdf. ─ C. 108, 120.

[44] Там само. ─ C. 232-234.

[45] Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р.: Послання Президента України до Верховної Ради України. – К.: Інф.-вид. центр Держкомстату України, 2005. ─ 182с. ─ С. 75-77.

[46] Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2005 рік. – К.: Мін-во економіки та з питань європ. інтеграції України, 2005. – http://me.kmu.gov.ua/control/publish/article/main?ar t_id=41627 &cat_id=4162

[47] Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Затверджено Законом України від 21 грудня 2000 року № 2157–ІІІ. – 5 с.; Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 10 жовтня 2000 року № 2063–ІІІ. – http://www.rada.kiev.ua/

[48] Програма соціально-економічного розвитку Львівської області на 2005 рік. – www.loda.gov. ua

[49] Гончарук А. Я. Теоретичні аспекти формування нелегальної економіки // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2002. – Вип. 2 (6)., ч. 4. – С. 101–109. ─ С. 105-107.

[50] Концепція (основи державної політики) національної безпеки України: Схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року № 3/97 із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 року № 2171 ІІІ. – 8 с.

[51] Там само.

[52] Основні засади детінізації грошового обігу: Затверджено Указом Президента України від 20 березня 2001 року № 185. – http://www.niisp.gov.ua /vydanna/panorama/issue.php? s=rada3&issue=2001_1-2

[53] Про заходи щодо детінізації економіки України на 2002-2004 роки: Указ Президента України від 5 березня 2002 року № 216. – http://www.space. com.ua/gateway/pravo_new.nsf /0/9606a1f1b8b6412dc3256be3004201a1?OpenDocument

[54] Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України від 28 листопада 2002 р. № 240–IV. – http://www.rada.kiev.ua/

[55] Стратегія детінізації української економіки // Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. – http://www.president.gov.ua

[56] Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції». – http://zakon.rada.gov.ua/signal/strat eg.pdf

[57] Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції: Указ Президента України від 9 лютого 2004 року № 175. -http://www.ufs.kiev.ua/stories/showlaw.php?id=151

[58] Додаткові заходи щодо детінізації національної економіки на 2004-2005 роки: Затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 414. – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=414% 2D2004%2D%F0&p= 10887765380 85450

[59] Державна програма «Контрабанді – стоп» на 2005-2006 роки: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2005 р. № 260. – http://www.vindpa.vc.ukrtel.net/new_page_307.htm

[60] Гончарук А. Я., П’ятак В. А. Проблема іллегалізації малого і середнього бізнесу в контексті покращання інвестиційного клімату // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч.тр. – Донецк: ДонНУ, 2004. – С. 432–435. ─ C. 434.

[61] Квартальні передбачення. – К.: МЦПД, 2002. – Число 20. – Липень. – 20 с.

[62] Нерівномірності оподаткування в Україні: причини, наслідки та рекомендації щодо реформування. – К.: PAUCI, CASF, Інститут реформ, 2002. – 63 с.

[63] Там само. ─ С. 36.

[64] Економічна статистика. К.: МЦПД, 2002. – Число 16. – Лютий. – 4 с. ─ С. 2.

[65] Пасхавер О. Методи легалізації прихованих капіталів: реалії та перспективи. – http://www.ir.org.ua/article.ngo?id=10

[66] Богословська І. Преступление и наказание. Или прощение // Національна безпека і оборона. – 2004.– № 2 (50). – С. 27–29. ─ С. 27.

[67] Бродський М. Украина – не Боливия, или Как обворовали народ… // Національна безпека і оборона. – 2004. – № 2 (50). – С. 29–32. ─ С. 29.

[68] Громадська думка про перебіг та наслідки приватизації в Україні; причини тінізації економіки; можливість легалізації тіньових капіталів // Національна безпека і оборона. – 2004. – № 2 (50). – С. 46–48. ─ С. 46-47.

[69] Гончарук А. Я., П’ятак В. А. Проблема іллегалізації малого і середнього бізнесу в контексті покращання інвестиційного клімату // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч.тр. – Донецк: ДонНУ, 2004. – С. 432–435. ─ C. 434.

[70] Там само.

[71] Мокій А. І., Янків М. Д. Концепція інноваційного менеджменту як напрям посилення конкурентоспроможності економіки // Вісник ТАНГ. – 2001. – Спец. випуск № 18–2. – С. 60 – 66.

[72] Економічна статистика. – К.: МЦПД, 2002. – Число 16. – Лютий. – 4 с.

[73] http://www.rada.kiev.ua/

[74] Там само.

[75] Чернега О.Б. Управление конкурентоспособностью в условиях трансформации экономических отношений / Науч. ред. Ф. Е. Поклонский; НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 1999. – 447 с.

[76] www.uisr.org.ua/doslid.php

[77] Клямкин И. М., Тимофеев Л. М. Теневая Россия: экономико–социологическое исследование. – М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2000. – 595с. ─ C. 204.

[78] Schneider F., Neck R. The consequences of a changing shadow economy for the official economy: Some empirical results for Austria // The political economy of progressive taxation. – Heidelberg: Springer publishing company, 1989. – P. 181–211. ─ P. 181-182.

[79] Від парадигми фінансової стабілізації – до ідеології зростання. Аналітична доповідь. – К.: Центр антикризових досліджень, 2002. – 48 с.

[80] www.ueplac.kiev.ua

[81] Амоша А. И. Об уровне налогов в Украине // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч. тр. – Донецк: ДонНУ, 2003. – С.664–672.

[82] www.minfin.gov.ua

[83] Богословська І. Преступление и наказание. Или прощение // Національна безпека і оборона. – 2004.– № 2 (50). – С. 27–29.

[84] Обзор экономики стран Восточной Европы. Российско-европейский центр экономической политики, 2002. – 10 февраля. – http://www.budgetrf.ru/Publications/ Magazines/recep/monthly_pdf/ret_monthly_rus/r2002.pdf

[85] Нерівномірності оподаткування в Україні: причини, наслідки та рекомендації щодо реформування. – К.: PAUCI, CASF, Інститут реформ, 2002. – 63 с.

[86] Обзор экономики стран Восточной Европы. Российско-европейский центр экономической политики, 2002. – 10 февраля. – http://www.budgetrf.ru/Publications/ Magazines/recep/monthly_pdf/ret_monthly_rus/r2002.pdf

[87] Гончарук А. Я. Підходи до типологізації неофіційної економічної діяльності та злочинності // Вісник ТАНГ. –– 2002. – Вип. 2. – С. 66–71.

[88] Гончарук А. Я. Методичні аспекти інституційного забезпечення стратегії легалізації малого і середнього підприємництва // Регіональна економіка. – 2004. – № 2. – С. 270–274.

[89] Там само. ─ С. 63-274.

[90] Концепція стратегії розвитку Львівщини до 2015 року (проект). – Львів: ЛОДА, 2004. – 45 с.; Дослідження прямих іноземних інвестицій та регіонального розвитку у Львівській області: Проект звіту. – Л.: ЛОДА, ОЕСР, 2005. – 124 с.

[91] Програма діяльності Кабінету Міністрів України. – http://ua.proua.com/print.php?p =analitic/ 2005/02/03/11 52.0.htm

[92] Концепція стратегії розвитку Львівщини до 2015 року: Проект. – Л.: ЛОДА, 2004. – 45 с.; Дослідження прямих іноземних інвестицій та регіонального розвитку у Львівській області: Проект звіту. – Л.: ЛОДА, ОЕСР, 2005. – 124 с.

[93] Горбань С. Ф. Якісна бізнес освіта – запорука успішного розвитку малого та середнього підприємництва в Україні. – www.management.org.ua/conference/ docs/1108384545_SME-04-38.doc. ─ С.90-91.

94. Бізнес-середовище в Україні // Дослідження підприємницької діяльності в Україні: Проект. – Міжнародна фінансова корпорація, 2004. – Грудень. – 100 с.

95http://www.stat.gov.pl/urzedy/szczec/nowe/sygnalne/podmioty.htm