Розділ
7.
ВПЛИВ «ВТЕЧІ КАПІТАЛУ»
НА МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ
7.1.
Відтік
капіталу в контексті вирішення проблем
економічного зростання
Практично всі економісти намагалися підтвердити або спростувати тезу, нібито економічне зростання і висока платоспроможність
держав можуть сприятливо
впливати на ситуацію відтоку капіталу. Звідси
сам факт «втечі капіталу» у значних обсягах,
а також тенденція до його зростання викликають необхідність відповідної зміни державної економічної політики.
З 80-х років XX ст.
ситуація стала дещо змінюватися: низка латиноамериканських держав, які особливо потерпали від відпливу
капіталу, зуміли зламати існуючі
стереотипи. Чимала частина капіталу,
що «втік», повернулася на
батьківщину. Проте загалом для країн, що розвиваються, і держав, що перебувають на етапі переходу
від планової до ринкової економіки, ця проблема
навпаки, загострилася. Для України
вона набула загрозливих масштабів, оскільки
трансформувала саму суть відтворювального процесу. За порівняння створюваного за рік національного
прибутку і оціночних даних щодо відпливу
капіталу стає зрозуміло, що протягом ряду років величина необхідного продукту значно зменшилася. Втрачається національне багатство, створене за багато десятиліть. Населення країни не може вповні скористатися ефектом
від господарської діяльності, оскільки її результат у формі капіталу перетікає за кордон.
Вказана проблема доволі
актуальна як для України, так і для інших постсоціалістичних країн. Думка про підрив фінансово-інвестиційного потенціалу країн є основою трактування цього явища М. Дулі[1].
Йдеться про такий негативний наслідок
«втечі капіталів», як погіршення
можливостей країни обслуговувати зовнішній
борг. Аналіз практики латиноамериканських країн, проведений Л. Рохас-Суарез, свідчить: якщо країна не має
доступу до позик на міжнародному фінансовому
ринку (внаслідок порушень у сфері
обслуговування зовнішнього боргу), то вона вимушена компенсувати збільшені обсяги відпливу капіталів
у спосіб або витрачання золотовалютних
резервів, або скорочення життєво важливих імпортних закупівель. І те, й
інше зменшує можливості підтримки стійкого
економічного зростання[2].
Одне з головних завдань, що
постають перед країнами, що розвиваються, і трансформаційними економіками – мобілізація внутрішніх ресурсів. Особливо складним є це завдання для найменш розвинених країн. «Втеча капіталу» по суті є експортом частини внутрішніх заощаджень й іноземної валюти.
Найочевидніший несприятливий результат
«втечі капіталу» – дефіцит ресурсів для
фінансування різних національних програм і проектів розвитку.
Відтік капіталу справляє
негативну дію на державні фінанси загалом. По-перше, у поєднанні з
переоціненою національною валютою
(цей факт сам по собі може сприяти
і навіть спричинити «втечу капіталу»)
відплив капіталу з країни збільшує
тягар зовнішнього боргу. Постійно звертаючись до зовнішніх запозичень, уряд фактично стимулює «втечу капіталу». Коли
зовнішнє джерело зникає,
обслуговування зовнішнього боргу
цілком перекладається на державний бюджет.
Тоді на порядку денному постає питання про підвищення податків. Уряд опиняється перед альтернативою: або посилення
податкового пресу на виробників – найманих
працівників, або скорочення витратної частини бюджету за рахунок згортання
інвестиційних програм, у тому числі
соціальних. Для фінансування бюджетного
дефіциту уряд найчастіше вдається до
збільшення грошової маси в обігу. Виникає так званий ефект інфляційного податку, що призводить до «втечі капіталу» і «доларизації» економіки. Врешті це призводить до збільшення бюджетного дефіциту, а отже, до загострення
інфляції.
Зниження курсу національної
валюти, викликане інфляцією, неминуче призводить до
подорожчання зовнішнього боргу, а це спричиняє
збільшення дефіциту державного бюджету. Таким чином, виникає зачароване коло. З одного боку, інфляція провокує «втечу капіталу», а з іншого –
саме вона є одним зі стимулів інфляції.
Чинником ризику української економіки є тенденція
поступового накопичення зовнішніх активів у
вигляді готівкової валюти поза банками, яке відображається у фінансовому
рахунку платіжного балансу у статті «інший короткостроковий капітал» – активи. Негативний аспект полягає у тім,
що ця готівка обслуговує переважно тіньовий сектор економіки і лише частково враховується за
визначення монетарних показників.
Враховуючи кумулятивне сальдо купівлі-продажу
іноземної валюти за 10 років, можна дійти висновку, що в Україні на початок
2003 р., крім національної валюти, в обігу було ще 4663 млн дол. США.
Наголосимо, що це оцінка іноземної валюти на руках у населення тільки у першому
наближенні.. Вона базується на припущенні, що відбувається чітке співвідношення
попиту і пропозиції у часовому вимірі (тобто у поточному періоді продають в
обмінних пунктах валюту ті, хто купив її там у попередньому періоді). Якщо ж
потоки купівлі-продажу не збігаються за обсягами і учасниками операцій (що реальніше),
то оцінка обсягу іноземної валюти у грошовому обігу зростає до 11 млрд
636 млн дол. США[3].
За іншими даними, тільки
за останні 3 роки приріст готівкової іноземної валюти, що циркулює поза банківською
системою, становив майже 4 млрд дол.
США. За розрахунками за
2001 р. приріст готівки в іноземній валюті у небанківському секторі
становив 1,4 млрд дол. США, що дорівнює приблизно чверті обсягу грошової маси,
яка перебувала в обігу наприкінці року[4].
Усе це свідчить про досить
інтенсивний процес неврахованого нагромадження грошової маси в обігу. Значна
маса готівкової валюти обов’язково впливає на динаміку таких макроекономічних
показників, як валютний курс та інфляція.
«Доларизація» економіки є своєрідним
виявом недовіри до національної грошової одиниці, реакцією економічних
суб’єктів на нестабільність економічного розвитку і пов’язана насамперед з
бажанням зменшити ризики щодо оцінки вартості своїх фінансових активів. Іноземна
валюта, а в Україні це переважно долар США, виконує роль стабільнішого й
надійнішого посередника у фінансових відносинах, що виникають у процесі
виробництва.
Аналізуючи рівень «доларизації»
економіки, найчастіше говорять про відношення депозитів в іноземній валюті до
загальної суми депозитів. Користуючись цим показником, можна дійти висновку про
зниження рівня «доларизації» економіки України, оскільки зараз спостерігається
позитивна тенденція до зменшення частки іноземних депозитів у загальній сумі
депозитних зобов’язань банків – 31,89 % у 2003 р. (порівняно з
43,8 % у 1999 р., коли цей показник сягав свого найвищого значення).
Іншим формальним показником, що характеризує рівень «доларизації», є частка
кредитів в іноземній валюті в загальному обсязі кредитів в економіку. Динаміка
цього показника після 1999 р. підтверджує зміну негативної тенденції
збільшення «доларизації» – довіра до гривні почала зростати, і економічні
суб’єкти відреагували на це зменшенням частки кредитів в іноземній валюті з
51,5 % наприкінці 1999 р. до 41,68 % у 2003 р. Проте ця
позитивна тенденція, на жаль, змінилася у 2004 р. Це, на думку автора,
можна пов’язати з політичною нестабільністю у країні, пов’язаною з виборами
президента України (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Доларизація економіки України
у 1992-2005 роках
Складено автором на підставі
даних: Бюлетень НБУ. – 2004. – №2 (133). – C. 78, 105; Там само. – 2006. – №2 (155).
– С. 66, 89, 119.
Зазначимо, що наявність вказаних
позитивних тенденцій не дає підстав для заспокоєння, оскільки обидва показники
не вказують обсягу іноземної готівки в обігу, який є надто значним, щоб ним
нехтувати. Готівковий долар є не тільки основним розрахунковим засобом тіньової
економіки, а й валютою заощаджень населення[5].
Незважаючи на те, що оцінка обсягу
готівкової маси іноземної валюти зроблена у першому наближенні, скористаємося нею для визначення рівня
«доларизації» української економіки. У Додатку VII-A представлено розрахунки
«доларизації» за період 1992-2003 рр. Згідно
з методикою МВФ «доларизація» визначається відношенням величини депозитів в іноземній валюті до широких грошей.
За такими розрахунками вітчизняна економіка була надто «доларизованою»
тільки у 1994 р. (показник перевищив 30 %). Врахування готівкових доларів на руках у населення різко погіршує
ситуацію. Співвідношення доларової маси домашніх господарств (у гривневому
еквіваленті) до грошового агрегату М3
в Україні є досить значним. Особливо високою готівкова «доларизація» була у період
1998-2000 рр., її найвище значення – 142,4 %
– припадає на 1999 р., що знову
ж таки підкреслює негативний вплив фінансової
кризи[6].
Беручи до
уваги депозити та готівку в іноземній валюті, можна визначити рівень
«доларизації» як співвідношення суми цих депозитів до грошової маси в обігу (МЗ
та готівки в іноземній валюті). Цей показник
свідчить, що українська економіка впродовж тривалого періоду
була високодоларизованою – від
58,6 % (1994 р.) до 57,0 % (2002 р.). І хоча у 2003 р.
доларизація зменшилася до 49 %, рівень впливу іноземної валюти на економіку досить значний і переважно негативний.
«Доларизація» економіки у частині
придбання готівкової валюти для заощаджень тісно пов’язана з проблемою відпливу
капіталу з України, оскільки вважається однією з форм «втечі капіталу».
Негативними наслідками «втечі капіталу» є не тільки те, що Україна
перетворюється на кредитора іншої, а не своєї економіки (зокрема США), а й те, що держава втрачає значну частину коштів,
необхідних для обслуговування
зовнішніх зобов’язань, фінансування інвестицій та економічного зростання загалом.
На думку академіка Л. Абалкіна, існують два
погляди на проблему «втечі капіталу». З
позиції приватного інвестора ( юридичної або фізичної особи) капітал має
вкладатися туди, де вкладати його вигідніше.
Проте з огляду на інтереси національного розвитку напрям і масштаб
відпливу капіталу не амбівалентні. Якщо
відплив капіталу превалює над його припливом, то для країн з економікою, що реформується, зокрема з перехідною
економікою, це означає реальне
скорочення ресурсів, необхідних для забезпечення економічного зростання,
причому незалежно від того, яким чином
(легальним або нелегальним) вивозилися активи.
Показово, що така постановка питання – розгляд відпливу капіталів у
контексті проблеми економічного
зростання – характерна для
багатьох зарубіжних авторів, що здійснювали відповідні дослідження у країнах, що розвиваються. Так, на думку професора Массачусетського технологічного інституту Р.
Дорнбуша, щорічний відплив певної частини ВВП за кордон негативно позначається
на економічному розвитку, оскільки є прямим
вирахуванням з ресурсної бази країни. Навіть більше: відплив капіталів
обмежує свободу дій уряду за проведення оптимального господарського курсу, дестабілізуючи систему макроекономічного регулювання
і підриваючи фіскальну дисципліну (вивезення активів неминуче породжує ухилення від податків, стягуваних з прибутків на ці
активи). Як зазначає Р. Дорнбуш (маючи на увазі країни, що розвиваються) вивезення
капіталів здійснюється за рахунок зниження заробітної плати, погіршення життя тих соціальних шарів, які
не мають можливості перевести свої
накопичення в іноземні активи[7].
Таблиця
7.1.
Прямі
іноземні інвестиції в Україну у 1996-2006 рр.
(на початок року, млн. дол. США)
|
Країна |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
|
Усього |
896,9 |
1438,2 |
2063,6 |
2810,7 |
3281,8 |
3875,0 |
4555,3 |
5471,8 |
6657,6 |
8353,9 |
16375,2 |
|
США |
183,3 |
263,0 |
385,0 |
511,3 |
589,5 |
639,5 |
777,5 |
890,6 |
1074,8 |
1153,7 |
1374,1 |
|
Кіпр |
51,5 |
86,1 |
126,3 |
149,6 |
211,2 |
377,7 |
493,0 |
672,1 |
779,2 |
1035,6 |
1562,0 |
|
Нідерланди |
46,5 |
119,6 |
213,1 |
270,2 |
302,9 |
362,2 |
374,1 |
396,3 |
463,9 |
548,3 |
721,8 |
|
Російська Федерація |
50,0 |
106,2 |
152,6 |
187,2 |
287,9 |
286,6 |
315,5 |
323,2 |
377,6 |
457,5 |
799,7 |
|
Сполучене Королівство |
53,9 |
100,3 |
151,4 |
201,3 |
246,1 |
312,0 |
414,2 |
534,0 |
686,1 |
895,9 |
1155,3 |
|
Німеччина |
156,9 |
166,5 |
179,2 |
229,6 |
228,5 |
240,9 |
250,5 |
317,7 |
441,4 |
631,6 |
5505,5 |
|
Віргінські |
5,0 |
21,3 |
37,6 |
86,7 |
156,6 |
192,8 |
275,2 |
346,1 |
381,0 |
543,8 |
688,7 |
|
Республіка Корея |
0,1 |
7,8 |
16,8 |
186,2 |
171,2 |
170,4 |
170,4 |
172,1 |
172,9 |
172,4 |
172,2 |
|
Швейцарія |
38,4 |
49,7 |
80,5 |
90,7 |
133,0 |
163,3 |
224,0 |
272,2 |
319,5 |
411,3 |
445,9 |
|
Австрія |
16,4 |
21,5 |
44,8 |
77,9 |
87,9 |
124,5 |
144,4 |
214,3 |
252,1 |
345,6 |
1423,6 |
|
Ірландія |
25,2 |
31,5 |
42,5 |
61,5 |
56,2 |
90,5 |
74,2 |
77,9 |
79,1 |
- |
- |
|
Швеція |
19,1 |
22,1 |
40,8 |
59,1 |
64,8 |
77,1 |
89,2 |
90,4 |
116,7 |