ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА І ПРОБЛЕМИ ОПК

А.І. Шевцов. Тактична ядерна зброя і перспективи забезпечення стабільності в Європі

В.І. Мунтіян. Оборонні та необоронні витрати в США: макроекономічне порівняння

ТАКТИЧНА ЯДЕРНА ЗБРОЯ

А.І. Шевцов

(Шевцов Анатолій Іванович - доктор технічних наук, професор, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, керівник Дніпропетровського філіалу НІСД )

Геополітичне майбутнє України, її демократичний розвиток, входження до європейської спільноти як рівноправного члена - все це значною мірою залежить від збереження стабільності та безпеки на нашому континенті. У цій публікації автор ставить за мету розглянути подальшу долю тактичної ядерної зброї в Європі як одного із чинників, що має вагомий вплив на забезпечення стабільності на континенті.

Європа на порозі XXI століття

Мабуть, не буде перебільшенням висновок, що наприкінці XX століття найбільш радикальні зміни відбулися в геополітичній сфері Старого світу. Після першої хвилі революційних подій у Європі, що ознаменували кінець “холодної війни” (розпад СРСР та СФРЮ, самоліквідація Варшавського Договору, оформлення Європейського Союзу - співдружності 15 європейських країн), відбулися радикальні зміни другої хвилі:

- прийняття рішення на Мадридському саміті про запрошення першої групи країн-претендентів вступити до НАТО;

- прийняття НАТО політики “відкритих дверей” щодо інших країн-претендентів на вступ до альянсу;

- прийняття і початок реалізації програми “Партнерство заради миру” (ПЗМ);

- прийняття двосторонніх партнерських програм: основоположний акт НАТО - Росія, хартія НАТО - Україна, хартія США - Прибалтійські держави;

- узгодження нової командної структури НАТО;

- прийняття рішення про введення єдиної (європейської) валюти.

Усі ці події підтверджують, що на Європейському континенті відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси. Особливо важливе значення має реформування НАТО та зміни в його політичному курсі, зокрема і щодо питань подальшого розширення цієї організації. Ось чому можна погодитися з образним висловом державного секретаря США пані М.Олбрайт після Мадридського саміту про те, що Захід відтепер не має зафіксовано го східного кордону. Але уникнути нового розподілу Європи в майбутньому можна, очевидно, тільки шляхом трансформації НАТО в елемент загальноєвропейської системи безпеки і залучення до створення такої системи Росії та інших східноєвропейських країн.

Трансформація НАТО і забезпечення безпеки в Європі

Незважаючи на прийняті останнім часом рішення, НАТО все ще залишається колективним оборонним союзом з метою стримування широкомасштабного нападу на його членів. Такий сценарій розвитку подій сьогодні малоймовірний. Водночас існуючі структури та сили НАТО малопридатні для того, щоб гасити локальні конфлікти, які виникли в сучасній Європі, зокрема в Боснії, Косово та ін.

На жаль, керівні органи НАТО, як і самі принципи військового планування (включаючи і ядерне), все ще залишаються без змін. Їх трансформація повинна бути в центрі уваги як дослідників, так і керівних структур цієї організації. Це підтверджує і її генеральний секретар Хав'єр Солана: “Ми також реформуємо наші власні військові структури, щоб перетворити НАТО на таку організацію, яка зможе швидко реагувати на потреби спільної безпеки в Європі - Європі, в якій ми пройшли шлях від запобігання війни до збереження миру, від конфронтації до співпраці” [7]. Ось чому необхідно перенести акцент з процесу розширення НАТО на проблеми трансформації альянсу і налагодження тіснішої взаємодії з Росією [4]. Без вирішення цих проблем уже наступний крок у напрямі розширення НАТО виглядає дуже проблематичним. Адже прийняття такого рішення щодо країн Прибалтики або країн - членів СНД (зокрема і України) призвело б до різкого загострення взаємовідносин між НАТО та Росією. Можливими кроками у вирішенні саме цих проблем, на нашу думку, можуть бути:

- реорганізація Ради Північно-Атлантичної Співдружності в “Раду Атлантичного Партнерства” [2], уповноважену приймати рішення в межах НАТО з усіх питань, крім питань колективної самооборони, з включенням до її складу не тільки Росії та України, а й усіх інших країн-учасниць програми “Партнерство заради миру”;

- створення постійних миротворчих сил у межах розвитку концепції Загальновійськових оперативних сил;

- перетворення Основоположного акта на міжнародний Договір між НАТО та Росією в Європі, врешті-решт перетворення НАТО в систему колективної безпеки в Європі.

Само собою очевидна необхідність поглиблення політичної та економічної інтеграції країн Європи на основі розширення ролі ОБСЄ, ЄС, ЗЄС та їх співпраці з Радою Безпеки ООН.

в Європі (історія та сучасний стан)

Розробка, виробництво і розміщення тактичної ядерної зброї в Європі розпочали ся на початку “холодної війни”. Спершу на озброєнні американських військ з'явилися артилерійські снаряди (калібру 203 та 280 мм), пізніше - тактичні та оперативно-тактичні ракети. На початок 70х років було досягнуто максимальної чисельності по кількості боєзарядів (близько 7000) та числу видів і арсеналу систем доставки ТЯЗ (гаубиці, ракети “Онест Джон”, “Ланс”, “Сержант”, “Першинг-IА”, зенітні ракети “Найк Геркулес”, авіабомби, міни та глибинні бомби).

У 80ті роки в Західній Європі залишилося близько 4800 боєзарядів, але з'явилися нові системи - крилаті ракети та ракети середньої дальності класу “Першинг-II”.
У кінці 1987 року було підписано Договір між СРСР і США про повну ліквідацію їхніх ракет середньої та малої дальності, який повністю виконано.

За ініціативою Дж. Буша та М. Горбачова 1991 року проведено односторонні скорочення ТЯЗ. У результаті їх реалізації на території Європи залишилося близько 500 авіабомб: американські В61 для бомбардувальників у трьох модифікаціях (mod3, 4 і 10) і британські авіабомби WE177 9 (у двох модифікаціях). Потужність вибуху авіабомб В61 має кілька градацій - від 0,3 до 170 кт, авіабомби WE177 - дві модифікації (200 і 400 кт). Ці бомби призначено для літаків тактичної авіації А7, F15Е, F-16, “Торнадо GRI”, які розташовано на 16 базах (табл. 1). Крім того, Франція має тактичні ракети ASMP для оснащення літаків “Міраж - 2000N” (приблизно 65) та палубної авіації “Супер Етандар” (близько 45).

Слід мати на увазі, що США зберігають також в арсеналах ТЯЗ морського базування (крилаті ракети “Томагавк” та авіабомби для літаків, що базуються на авіаносцях).

Таблиця 1

* Відбувається постійна ротація літаків з баз у США.

** У 1998 році повідомлено про зняття з озброєння всіх бомб WE-177.

Дані про сучасний стан ТЯЗ Росії менш однозначні, крім того, з їх числа досить приблизно можна виділити ті, які базуються на європейській частині території Росії. Загальна їх кількість орієнтовно складає:

- ракети “земля-повітря” - приблизно 1200;

- крилаті ракети та авіабомби для бомбардувальників - приблизно 1600;

- системи морської авіації - приблизно 600;

- крилаті ракети морського базування - приблизно 500.

Після виводу з експлуатації застарілих зразків слід очікувати скорочення ТЯЗ Росії приблизно до 600 одиниць.

Таким чином, на Європейському континенті ще залишається значний арсенал тактичної ядерної зброї, і питання про його долю не є риторичним.

Необхідність нових ініціатив у галузі ядерного роззброєння

Процес ядерного роззброєння наприкінці XX століття стоїть на місці, якщо не сказати, що він зайшов у глухий кут.

Чинний Договір START-I успішно виконується всіма сторонами, але його подальший розвиток - набуття чинності Договору START-II і розробка наступного Договору START-III затримуються [2, 8].
Договір про всебічну заборону ядерних випробувань (ВЗЯВ) усе ще не ратифіковано основними його учасниками. Проведення Індією та Пакистаном ядерних випробувань підриває Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і знову порушує питання про його долю. Зобов'язання ядерних країн за цим Договором (Стаття VI: “…вести переговори про ефективні заходи щодо припинення гонки ядерних озброєнь у найближчому майбутньому та ядерного роззброєння”) не втілюється в конкретні плани.

У цих умовах чимало дослідників пропонує зосередити зусилля на радикальному вирішенні проблеми - повній забороні ядерної зброї. Безумовно, таке рішення має свій позитивний бік, але слід погодитись, що воно є досить проблематичним у практичній площині.

На нашу думку, доцільно сконцентрувати зусилля світового співтовариства на менш глобальних, але реальних для втілення практичних кроках, які вели б до реалізації згаданої Статті VI ДНЯЗ.

Узагальнюючи всі обгрунтовані на сьогодні пропозиції з цього питання [1, 2, 5, 8], можна запропонувати такий комплекс кроків у цьому напрямі:

1. Підписання всіма ядерними державами міжнародної угоди про надання гарантій незастосування ядерної зброї ні за яких обставин проти країн з неядерним статусом, які приєдналися до ДНЯЗ (так звані “негативні гарантії”). Це питання довго обговорюється на Конференції з роззброєння в Женеві, але саме зараз зросла його актуальність. Така угода могла б стати важливим фактором для стимулювання прийняття без'ядерного статусу країнами, які все ще не визначили свого ставлення до ДНЯЗ.

2. Підписання всіма ядерними державами міжнародної угоди про взаємне незастосування ядерної зброї першими [2], про нерозміщення ядерної зброї на території держав з неядерним статусом [1, 5] і про припинення виробництва збройних ядерних матеріалів [5, 6].

3. Прийняття рішення європейськими ядерними країнами про заборону розміщення тактичної ядерної зброї наземного базування (включаючи ядерні авіабомби Європи) [2, 8].

4. З урахуванням попередніх кроків, НАТО реформувати принципи участі членів альянсу в ядерному плануванні в напрямі визнання їх права на участь у міжнародній угоді про створення без'ядерної зони в Центральній та Східній Європі [1, 5].

З-поміж цих своєчасних практичних кроків у напрямі до ядерного роззброєння ліквідація тактичної ядерної зброї в Європі займає досить вагоме місце з урахуванням ситуації, яка склалася тут у зв'язку з розвитком останніх подій, передусім у зв'язку з розширенням НАТО. Саме цей крок створив би необхідні передумови для перетворення всієї Європи на без'ядерну зону та сприяв би виключенню тут нових ліній розподілу і протистояння в ХХI столітті.

ядерної зброї в Європі

Якою може бути подальша доля тактичної ядерної зброї в Європі? Згадаємо насамперед, які цілі ставилися перед цим озброєнням на етапі його розгортання.

На Заході такі цілі, головним чином, формувалися в межах стратегії ядерного планування США, яка час від часу змінювалася: в 1945-1948 рр. була прийнята стратегія “превентивної війни”, в 1949-1953 рр. - стратегія “стримування”, в 1954 році - “масованої відплати”, в 1960 році - “гнучкого реагування”, далі - “реалістичного стримування”, а в період адміністрації Р.Рейгана - “прямого протистояння” [2].
Відзначимо тільки відмінності концепції використання ТЯЗ у межах цих стратегій.

Таблиця 2

У межах концепцій початкового етапу “холодної війни” (“превентивної війни”, “стримування”, “масованої відплати” ) ТЯЗ відводилася допоміжна роль порівняно зі стратегічними ядерними силами.

Головною метою наступних стратегічних концепцій була можливість захистити “життєво важливі інтереси” без переростання конфлікту на тотальну війну. У цих концепціях ТЯЗ відводилася важливіша і часто самостійна роль.

Виходячи з можливості обмеженої війни в Європі, на ТЯЗ покладалося завдання недопущення широкомасштабного наступу радянських військ з метою окупації Західної Європи. (Про бойові завдання основних видів ТЯЗ див. табл. 2). Важливою обставиною, яка стимулювала нарощування ТЯЗ, була можливість за допомогою такої зброї вирішувати суто стратегічні завдання за рахунок реалізації принципу “передового базування” . Саме цим зумовлювалося розміщення в Європі ракет середньої дальності “Першинг-II” і крилатих ракет наземного базування.

Щодо Великої Британії, то ця країна розглядала ядерну зброю як політичний засіб, а не як засіб для збройної боротьби (“мінімальне залякування” для досягнення політичних цілей). У межах НАТО повністю підтримувалися стратегічні концепції США.

Франція з моменту отримання статусу ядерної держави (1960 р.) розглядає власний ядерний потенціал як фундамент своєї безпеки і військової політики. При цьому роль ядерної зброї довго абсолютизувалася, а сама стратегічна концепція видозмінювалася (“стримування слабким сильного”, “оборона по всіх азимутах”, “глобальне стримування” ). З середини 70х років Франція відійшла від ядерного ізоляціонізму, згідно з яким ядерна зброя була знаряддям для захисту тільки власної території, і прийняла концепцію “гнучкого реагування” та можливості брати участь у битві на передових рубежах спільно з НАТО. Останніми роками Франція провела скорочення своїх ядерних сил, і вони відіграють дещо меншу роль. Крім того, президент Ж.Ширак підтвердив готовність привести їх у відповідність з новими реаліями і підтримати ряд нових ініціатив, а саме Договір про заборону ядерних випробувань та про припинення виробництва ядерних матеріалів [6].

СРСР як супердержава, що перебувала з другого боку “залізної завіси”, з середини 50х років дотримувалася концепції “масованої відплати” і не визнавала стратегії локальної ядерної війни. Важливою особливістю стратегії СРСР було узгодження дій стратегічних і тактичних ядерних сил і об'єднання зусиль усіх видів і родів військ з метою досягнення повної перемоги на території ворога. Останніми роками серед військового керівництва Росії більшість віддає перевагу висновку про необхідність опори саме на ядерну зброю як основу для підтримання паритету та стримування від можливої агресії.

З викладеного очевидно, що після закінчення “холодної війни” для всіх країн постала необхідність переглянути концепції ядерного планування. Адже і НАТО, і Росія неодноразово заявляли, що вони не розглядають один одного як ворога [3, 7]. Так, згідно з офіційними документами, які були прийняті на сесії НАТО в листопаді 1991 року, Росія не розглядається більше як потенційний противник, і наголошується, що сьогодні в Європі виникли нові загрози - регіональні конфлікти, розповсюдження зброї масового знищення серед “терористичних” (неконтрольованих) країн.

У зв'язку з цим як специфічні оперативні завдання для ТЯЗ теоретично можуть розглядатися [5]:

- використання ТЯЗ у регіональних конфліктах;

- як засіб стримування (або покарання в разі агресії) терористичних держав з агресивними намірами.

Однак слід визнати, що таке використання ТЯЗ не може вважатися як обгрунтоване з військової точки зору.

Так, використання ТЯЗ у локальних конфліктах на території густонаселеної Європи є неприйнятним, оскільки призвело б до значних жертв як серед мирного населення, так і серед миротворчих сил, безпосередньо втягнутих у конфлікт.

Стримуючий ефект будь-якої зброї щодо терористичних держав є неадекватним унаслідок фанатичності та непрогнозованості їх лідерів (саме так аргументується у США необхідність створення тактичних систем ПРО). Для забезпечення покарання агресора досить загальних видів озброєння, що підтверджує досвід війни в Перській затоці. Таким чином, можна вважати, що ТЯЗ в Європі після закінчення “холодної війни” втратила своє початкове призначення і не має ніяких оперативних підстав для її застосування. Тобто це справді “релікт” часів “холодної війни”, і є всі підстави для її повної ліквідації.

Рис. 1. Зони досяжності тактичної ядерної зброї і авіації подвійного призначення

країн НАТО:

1 - винищувачі-бомбардувальники FB-111, США (база у Великій Британії);

2 - винищувачі-бомбардувальники F-15Е, США (база в Німеччині);

3 - винищувачі-штурмовики F/А-18, США (2-й флот ВМС, Північне море);

4 - винищувачі-штурмовики F/А-18, США (6-й флот ВМС, Середземне море);

5 - крилаті ракети “Томагавк”, США (2-й флот ВМС, Північне море);

6 - крилаті ракети “Томагавк”, США (6-й флот ВМС, Середземне море);

7 - винищувачі-бомбардувальники “Торнадо”, Велика Британія (база у Німеччині);

8 - винищувачі-бомбардувальники “Торнадо”, Велика Британія (база у Шотландії);

9 - балістичні ракети “Гадес”, Франція;

10 - бомбардувальники “Міраж-IVP”, “Міраж-2000N”, Франція;

11 - винищувачі-бомбардувальники F-15Е, США (база у Польщі);

12 - винищувачі-бомбардувальники F-15Е, США (база у Чехії);

13 - винищувачі-бомбардувальники F-15Е, США (бази у державах Прибалтики);

14 - винищувачі-бомбардувальники F-15Е, США (база в Угорщині);

15 - винищувачі-бомбардувальники F-15Е, США (база в Туреччині).

Розглядається ще одна суто політична підстава для збереження ТЯЗ у Європі - це так звана демонстрація північноатлантичної солідарності (підтвердження намірів США забезпечувати безпеку в Західній Європі всіма засобами) або забезпечення Європі “ядерної парасольки”. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що ліквідація ТЯЗ США в Європі не означатиме повної відсутності цієї “парасольки”. Залишається стримуюче значення стратегічних ядерних сил США і ТЯЗ, що може розміщуватися на американських флотах, які базуються в Середземному і Норвезькому морях.

Слід мати на увазі також обставини, які пов'язані з процесом розширення НАТО на Схід в умовах збереження ТЯЗ. На рис.1 показано зони можливої доставки ТЯЗ з існуючих баз та з території країн - претендентів (див. лінії 11, 12, 14). Аналіз цих матеріалів показує, що таке розширення базування ТЯЗ значно збільшує території Росії та України, які охоплюватимуться існуючими засобами доставки ТЯЗ.

Саме під тиском цього незаперечного факту Рада НАТО у грудні 1996 року підтвердила у спеціальній заяві відсутність планів розміщення ТЯЗ на території нових членів альянсу, що було підтверджено і в Основоположному акті і в Хартії. Однак відзначимо, що це лише політичні заяви, а не міжнародні Договори.

Отже, результати аналізу геополітичної ситуації в Європі та процесу ядерного роззброєння дають підстави зробити висновок про необхідність і своєчасність досягнення міжнародної Угоди про заборону розміщення ТЯЗ на Європейському континенті. Таке рішення відповідатиме інтересам усіх учасників європейських процесів і стане важливим кроком у напрямі до без'ядерного світу. При цьому є шляхи зберегти такий важливий для Заходу політичний фактор, як “ядерна парасолька”, за рахунок стратегічних сил США, Великої Британії, Франції та ТЯЗ США на американських флотах, що базуються в європейських морях.

Джерела

1. Gorbulin V., Shevtsov A. Possible Steps on the Road to Nuclear-Weapon-Free Europe (the Plan for Denuclearization of Europe) / On the Road to Non-Nuclear Europe (Collection of Pugwashites Presentations). - 1997. - 15 p.

2. Lutz D.S. Security in Undivided Europe (Using NATO's Eastward Expansion as an Opportunity) // Review of International Affairs. - 1997. - Vol. XLVIII, 15 June. - P. 13-21.

3. Sergeyev I. We are not Adversaries, We are Partners // NATO Review. - Spring 1998. - №1. - P. 15-18.

4. Shevtsov A. The Old World on the Threshold of the new Millenium / On the Road to non - nuclear Europe (Collection of Pugwashites Presentations): National Pugwash Committee of Ukraine. - Dnipropetrovsk, 1998. - P. 34-37.

5. Shevtsov A., Popov A. Battlefield Nuclear Weapons in Europe: What Aims are Pursued? / On the Road to Non-Nuclear Europe (Collection of Pugwashites Presentations). - 1997. - 20 p.

6. Sloan S.R. French Defense Policy: Gaullism in the Post Cold Era // Arms Control Today - 1997. - Vol. 27. - № 2, April. - P. 3-8.

7. Solana J. On cours for a NATO of 19 nations in 1999 // NATO Review - Spring 1998. - P. 3-5.

8. The Future of the U.S. Nuclear Weapons Policy // Arms Control Today. - 1997, May. - № 3. - P. 14-18.

ПЕРСПЕКТИВИ ВІЙСЬКОВОГО ТА ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ

В.М. Бегма

(Бегма Віталій Миколайович - кандидат технічних наук, державний експерт відділу військових та військово-технічних відносин Національного інституту українсько-російських відносин)

Одним із найважливіших напрямків зовнішньої політики України, в тому числі й оборонної, продовжує залишатися розвиток та поглиблення співробітництва з Російською Федерацією. Ратифікація широкомасштабного Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Російською Федерацією може надати нового імпульсу в наших двосторонніх відносинах, у тому числі й у військовій та військово-технічній сферах.

Разом з тим, визначення та уточнення пріоритетів військового та військово-технічного співробітництва з РФ через певні причини, пов'язані з політикою російського керівництва, потребують більш детальної оцінки та обгрунтування.

15 травня 1992 року в Ташкенті був підписаний, а 20 квітня 1994 року після здачі ратифікаційних грамот набрав чинності Договір про колективну безпеку (ДКБ) країн СНД. На думку його авторів, він повинен був стати інструментом співробітництва країн-учасниць у налагодженні військового та військово-технічного співробітництва. В інтересах формування системи колективної безпеки була створена Рада Колективної Безпеки (РКБ) як вищий консультативний орган та механізм політичних консультацій. За час існування ДКБ напрацьована значна нормативно-правова база: близько 400 документів у галузі військово-політичного та військово-технічного співробітництва, що більш ніж достатньо для ефективної діяльності щодо формування системи колективної безпеки.

Співробітництво в галузі військового будівництва та взаємодії в питаннях створення національних збройних сил, а також передумов щодо їх спільних дій в інтересах забезпечення колективної безпеки визначено затвердженим РКБ Планом реалізації концепції колективної безпеки та Основних напрямків поглиблення військового співробітництва країн-учасниць Договору (1995-1997 рр.).

Цей документ передбачає здійснення заходів, які за своєю суттю є основою першого етапу формування системи колективної безпеки. На другому етапі повинні бути створені коаліційні угруповання військ. Однак до цього не можна приступати, поки не будуть вирішені проблеми першого етапу. Крім того, ця проблема потребує політичних рішень на найвищому рівні, що навряд чи можливе.

Як показує аналіз політики РФ щодо створення єдиної системи безпеки країн СНД, вся діяльність російського керівництва була спрямована виключно на забезпечення власних національних інтересів за рахунок спроб реалізувати відповідні положення “Програми реалізації стратегічного курсу РФ з країнами СНД”, розробленої на підставі відповідного указу Б.Єльцина. Головною ознакою сьогоднішньої російської політики щодо країн СНД є намагання, втягнувши ці країни в орбіту власних інтересів, створити “єдиний оборонний простір” з наданням собі ролі координатора позиції у питаннях співробітництва країн СНД з НАТО.

Так, протягом 1997 року, незважаючи на вкрай недостатнє фінансування, тривала й надалі розбудова військово-політичних структур СНД, основною з яких є “Договір про колективну безпеку” та “Об'єднана система ППО країн-учасниць СНД”. Характерним є те, що керівні органи співдружності та російські представники в СНД останнім часом навмисне почали об'єднувати поняття: члени ДКБ та члени СНД, наголошуючи (для тих членів ДКБ, хто висловлював невдоволення), що не потрібно штучно розрізняти дані поняття.

Одним із досягнень ДКБ у 1997 році можна вважати підготовку та проведення першого засідання Комітету начальників штабів ДКБ (СНД).

Не випадково новим начальником штабу з координації військового співробітництва держав-учасниць СНД призначено генерала армії В.О.Пруднікова — одного з ідеологів та ініціаторів Угоди про створення об'єднаної системи ППО за участю України.

Під час обговорення питань найгостріша дискусія на засіданні розгорнулася навколо моделі регіональної системи колективної безпеки держав-учасниць ДКБ. Суть запропонованої моделі полягала в упорядкуванні та рівномірному розподілі між кожним учасником ДКБ обов'язків щодо охорони кордонів з метою зменшення навантаження на РФ, яка до цього часу несла головну політичну і військову відповідальність. Після розгляду всіх аспектів даної моделі було прийняте рішення доопрацювати запропоновану концепцію і подати її на розгляд Ради міністрів оборони СНД.

На сьогодні ДКБ так і не став тим ефективним інструментом співробітництва у військовій та військово-технічній галузі, як передбачалося його авторами. Створені спільні миротворчі сили СНД також не відповідають інтересам багатьох з цих країн. Постійні конфлікти на теренах СНД та в самій РФ підтверджують нездатність Росії виконувати і миротворчі місії. Реалії сьогодення свідчать про те, що російська миротворча діяльність під гаслом СНД в основному використовується для надання військової підтримки певним політичним силам у пострадянських країнах лише для збереження вигідного для РФ політичного курсу тієї чи іншої країни і здебільшого веде не до розв'язання кризи, а до її безперспективного тління.

Усвідомивши неефективність та згубність такої політики щодо країн СНД, але не відмовляючись від свого основного курсу, керівництво РФ дещо змінило тактику своєї діяльності, зосередивши зусилля на активізації економічних та політичних інтеграційних процесів у межах “Союзу двох”, “Союзу чотирьох” та в цілому в СНД.

Тривають спроби шляхом укладення з Україною, на перший погляд, виключно двосторонніх угод поступово втягнути її в процеси виконання вищевказаної Програми. Прикладом можуть бути останні проекти угод України з РФ та Республікою Білорусь із співробітництва залізничних військ. Редакція, в якій ці угоди були підготовлені, дозволяла залучати наших залізничників до відтворення спільних військово-стратегічних комунікацій колишнього СРСР, а саме — “...до створення єдиної мережі транспортних комунікацій оборонного значення, які відповідали б вимогам масового військового руху, евакуаційних та народногосподарських перевезень в інтересах країн-учасниць Договору щодо колективної безпеки...”

Відповідна політика РФ провадиться і цього року. Так, у запропонований порядок денний засідання Ради Міністрів оборони, яке відбулося 30 січня 1998 року в Москві, з 20-ти основних питань 14 включено в безпосередній редакції з “Програми реалізації стратегічного курсу РФ щодо країн СНД”.

Крім того, в Проекті плану розвитку військового співробітництва країн СНД, який пропонується розглянути на найближчому засіданні голів країн Співдружності, відображені положення вищезгаданої Програми, де диспропорція між військово-політичним, військовим та військово-технічним напрямками співробітництва визначилася б ще більше.

Але така політика навряд чи спроможна консолідувати країни СНД навколо РФ та сприяти нормальному розвитку військового та військово-технічного співробітництва.

Розпад СРСР призвів до втрати геополітичної ідентичності складових його частин-республік, що мали раніше єдину систему загроз, незважаючи на те, з якого боку вони виникали. Фактично тільки РФ стала спадкоємицею євразійських надрегіональних якостей СРСР. Для інших країн СНД властива “звичайна” політична поведінка, яка прикута до конкретного регіону чи субрегіону. Через це країни СНД не бажають брати на себе ті чи інші обов'язки, що виходять за межі не тільки економічних та військово-політичних можливостей, але й не відповідають принципам раціональної поведінки в даній ситуації.

Тому спроби Росії створити систему колективної безпеки наштовхуються на формальне ставлення з боку інших країн СНД або на відверте небажання “зв'язувати собі руки” та позбавляти себе можливостей політичного маневру на міжнародній арені. Більшість країн СНД намагається здійснювати пошук власних шляхів розв'язання складних проблем національної безпеки, основну увагу приділяючи двостороннім та регіональним зв'язкам, дотримуючись дедалі більш прагматичного та незалежного від Росії курсу.

Важливим елементом військово-політичної та військової взаємодії об'єктивно є військово-технічне співробітництво (ВТС). На перший погляд, щодо цього існують значні перспективи для взаємодії ВПК країн СНД, що мають на озброєнні однотипну військову техніку “радянської” розробки, єдину систему обслуговування, забезпечення запасними частинами, можливості кооперації в процесі розробки та виробництва озброєння. Однак на практиці ситуація не така вже й сприятлива. Стан справ у військово-економічному та військово-технічному співробітництві не відповідає потенційним можливостям країн СНД.

Так, незважаючи на наявність великої кількості різноманітних нормативно-правових документів, у тому числі й двосторонніх, не досягнуто тісної кооперації в питаннях розробки, виробництва та поставок озброєння і військової техніки (ОВТ). Підготовка Програми військово-технічного співробітництва відстає за термінами, в усякому разі на півроку, і перебуває на рівні вихідних даних, представлених державами-учасницями.

При виробництві озброєння, військової техніки та іншої продукції військового призначення не використовується необхідною мірою потужний, глибоко та всебічно інтегрований у минулому військово-промисловий та науково-технічний потенціал держав-учасниць Договору. Взаємні поставки ОВТ, комплектуючих виробів, іншої продукції військового призначення між членами Договору проводяться за світовими цінами зі стягненням суттєвого податку на додану вартість. У цілому це призводить до значного перевищення цін порівняно з цінами, що встановлені у торгівлі з третіми країнами.

Міждержавна комісія з військово-економічного співробітництва держав — учасниць СНД (МКВЕС СНД), створена ще в квітні 1994 р., провела лише одне установчо-організаційне засідання. Крім того, після скасування Міноборонпрому РФ та передачі основних його функцій Мінекономіки РФ питання подальшої практичної діяльності Комісії залишається відкритим, оскільки колишній міністр оборонної промисловості Росії був головою МКВЕС.

Пріоритетний характер співробітництва з питань розробки, виробництва та реалізації ОВТ потребує взаємного переходу до вивільнення від стягнення податку на додану вартість, а можливо, й до вироблення пільгових умов взаємних поставок. Вирішення цієї проблеми можна було б рекомендувати урядам держав-учасниць та Міждержавній комісії з військового-економічного співробітництва країн СНД. Водночас бажано вжити термінових заходів, спрямованих на активізацію діяльності МКВЕС СНД.

Однак сподіватися на позитивне вирішення проблем, які заважають ефективному ВТС країн СНД, не доводиться. На останньому московському засіданні Ради Міністрів оборони збереглася стійка тенденція до збільшення кількості військово-політичних питань (5), військових (10), організаційно-кадрових (9) та фінансових (4) при різкому скороченні військово-технічних питань (всього 1 з 29 питань порядку денного), які обговорюються на засіданнях даної Ради. Причин для цього кілька:

· при розгляді будь-яких питань, пов'язаних з ВТС, з боку РФ завжди на перший план висуваються певні політичні умови і, незважаючи на прагматизм багатьох російських політиків, економічні важелі співробітництва відсуваються на другий план;

· керівництво РФ та російська політична еліта не розглядають військово-економічні зв'язки з країнами СНД як важливий чинник здійснення її політики в галузі національної безпеки. В Концепції національної безпеки РФ, що була прийнята в грудні 1997 року, однією з головних цілей визначено створення замкнених циклів виробництва озброєння та військової техніки;

· намагання російського ВПК зберегти певну монополію серед країн СНД на експорт озброєння призводить до того, що ці країни розглядаються Росією не інакше, як конкуренти на світовому ринку озброєння. Причому ця конкуренція набагато жорсткіша, ніж з іншими країнами-експортерами зброї через те, що і РФ, й інші країни СНД торгують однотипною зброєю та в одних і тих же сегментах світового ринку, де ця продукція може користуватися попитом.

Таким чином, враховуючи політичні та економічні інтереси України, пріоритетом нашої політики щодо країн СНД, зокрема Росії, має стати розвиток двостороннього з РФ та багатостороннього з іншими країнами СНД військово-технічного співробітництва. Військове співробітництво бажано підтримувати в межах угод, що були укладені раніше, розвиваючи їх, у разі потреби, в інтересах зміцнення воєнної безпеки України.

ОБОРОННІ ТА НЕОБОРОННІ ВИТРАТИ В США:

(Мунтіян Валерій Іванович - кандидат економічних наук, старший консультант відділу воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень)

На тлі стрімкого зростання воєнно-промислового комплексу в період правління адміністрації Р.Рейгана (80-і роки) і нещодавніх скорочень оборонних бюджетів у відповідь на широкі реформи в країнах Східної Європи у США почали активно вивчати і досліджувати макроекономічні ефекти оборонних витрат. Для проведення порівняльного аналізу також визначали і макроекономічні ефекти необоронних витрат. Ця проста дихотомія часто вирішувалася в контексті альтернативи “гармати або масло”. Наше завдання — провести порівняльний аналіз впливу оборонних і необоронних витрат на економіку США. З метою вивчення досвіду варто розглянути короткострокову динаміку зазначених витрат за допомогою векторної авторегресивної моделі.

Відомі фахівці Пейн, Росс і Олжевські дійшли висновку, що ні оборонні, ні необоронні витрати не впливають значною мірою на показники реального випуску продукції, ставку процента, інфляцію чи пропозицію грошової маси. Існують також докази того, що ціни мають статистично значний, хоча фактично і невеликий вплив як на оборонні, так і на необоронні витрати.

Згідно з традиційною Кейнсіанською макроекономічною теорією необоронні витрати впливають на рівень сукупного попиту як безпосередньо через канали витрат, так і опосередковано через споживачів, які розцінюють зростання державного боргу пропорційно зростанню власного багатства. Припущення, що державні витрати, фінансовані через випуск позики, не впливають на макроекономіку, є одним із головних принципів Рекардіанської теорії еквівалентності, навколо якої у 80-і роки тривала гаряча дискусія. Барро (1974) вказував на важливість цієї ідеї, висунувши теорію, за якою державні кошти, що виділяють ся в рахунок позики, мають вплив не більший, ніж державні витрати, які фінансуються за рахунок податків через “міжетапні” переміщення тягаря дефіциту. Таким чином, будь-які нові державні витрати, що фінансуються за рахунок боргу, призводять до скорочення існуючого рівня споживання і відповідного зростання заощаджень, які спрямовуються на сплату підвищених податків, де випуск, ставка процента й інфляція залишаються незмінними. Розглянемо доступні матеріали про державні та необоронні витрати, щоб порівняти або відокремити через векторну авторегресивну модель (ВАР) ефекти оборонних витрат від ефектів витрат необоронних на певні макроекономічні змінні.

Барро (1981) стверджує, що оборонні витрати, пов'язані з війнами, породжують тимчасові, у той час як інші зміни в оборонних витратах є постійними ефектами. Сміт (1977, 1978) у дослідженні п'ятнадцяти промислово розвинених країн доходить висновку, що оборонні витрати підривають стабілізаційні аспекти оборони, яка залежить від фіскальної політики. Емпіричні результати щодо ефектів зайнятості є досить заплутаними. Згідно з Гренбергом (1967), оборонні витрати позитивно впливають на рівень зайнятості. У роботах Абелля (1990), Д'юнна і Сміта (1990) йдеться про скорочення оборонних витрат, що не справляють тривалого помітного впливу на зайнятість. Аналізуючи взаємозв'язок між оборонними витратами і витратами на приватні інвестиції, Сміт (1980) припускає можливість існування ефекту “витіснення” ресурсів оборонними витратами. Дудлі і Пасселл (1968) наголошують на існуванні негативного впливу з боку зростання оборонних витрат на платіжний баланс США. Айаніан (1988), Гріллі і Белтратті (1989), а також Олжевські, Пейн і Росс (1992) виявляють вплив оборонних витрат на американський реальний валютний курс. Перші троє знаходять позитивний зв'язок між оборонними витратами і обмінним курсом. Автори другої трійки стверджують, що коливання американського реального валютного курсу просто повторюють криву зміни оборонних витрат, які не справляють значного впливу.

Чи мають оборонні витрати позитивний або негативний вплив на накопичення капіталу й економічне зростання? Результати емпіричних досліджень не дають достатніх підстав для однозначної відповіді. Мелман (1988), Горнер (1989) і Пейн (1990) стверджують, що оборонні витрати відволікають ресурси з більш продуктивної сфери цивільного сектора і негативно впливають на економічне зростання. Порівнюючи оборонні і необоронні державні капітальні фонди, Ашауер (1989) вважає, що оборонний капітал сприяє загальній продуктивності незначною мірою порівняно з необоронним капіталом. Водночас Атезоглу і Мюллер (1990) стверджують, що оборонні витрати мають значний позитивний вплив на економічне зростання.

Чи породжують оборонні витрати інфляційні процеси?

Оборонні витрати можуть впливати на загальний рівень цін через зміни в рівнях сукупного попиту і сукупної пропозиції. Щодо впливу на рівень сукупного попиту можна констатувати, що швидке зростання оборонних витрат сприяє підвищенню номінальної величини попиту. А це може прискорити інфляцію, якщо таке зростання не компенсується збільшенням податків або не стримується заходами монетарної політики. Щодо впливу на рівень сукупної пропозиції, то обмеження виробничих потужностей могло б стимулювати зростання цін у межах оборонної промисловості, які є потенційно інфляційними, якщо враховувати монополістичну і монопсоністичну цінову практику. Результати емпіричних досліджень впливу оборонних витрат на рівень інфляції є досить умовними. Віталіно (1984), Пейн (1990), а також Саху, Пейн і Клейман (1992) не поділяють думку, що оборонні витрати мають “інфляційні” ефекти, хоча на їх наявність указують результати досліджень Норзада (1987).

Враховуючи вищезазначене, розглянемо макроекономічні наслідки оборонних і необоронних витрат, використавши необмежену векторну авторегресивну модель. Макроекономічні ефекти оборонних витрат було проаналізовано в попередніх роботах Кінселла (1990, 1991), Баєка (1991), а також Пейна і Росса (1992), які застосовували згадану модель. Вони не помітили значних макроекономічних зв'язків. Незважаючи на це, здійснимо детальне порівняння оборонних і необоронних витрат у США.

Методологія

Емпірична методологія, яка використовується в цьому дослідженні, базується на необмеженій моделі ВАР (векторна авторегресивна модель). Оборонні і необоронні витрати розглядаються на двох різних моделях ВАР. При цьому використовуються тримісячні часові рамки у період з січня 1960 по квітень 1990 р., в яких подається інформація з бази даних CITIBASE. У зазначені моделі включено такі змінні:

Кожна модель ВАР складається з системи п'яти змінних. Взагалі кожна модель ВАР може бути представлена як:

(1)

де С - вектор n х 1 постійних величин;

X_t - вектор n х 1 змінних, які визначаються для кожної моделі;

f (1) - часова інваріантність матриці n х n авторегресивних коефіцієнтів;

e_t - вектор n х 1 остачі білого шуму, які незалежно і тотожно розподілені як багато варіантний перпендикуляр з вектором математичного очікування , що дорівнює нулю, і коваріацією , позначеною S. Перевагою розрахунку на векторній моделі ВАР є те, що ніяких пріорі, тобто вихідних припущень щодо екзогенності змінних економічної політики у модель не вноситься. Понад те, модель ВАР надає зручні засоби об'єднання емпіричних каналів по відношенню до економічних зв'язків, а також забезпечує докази щодо наявності причинних зв'язків Гренгера між змінними системи. Розраховані системи можуть бути використані для обчислення міцності зв'язків, які грунтуються на декомпозиціях дисперсії помилок.

Декомпозиції дисперсії (ДД) виникають через зміщення середнього геометричного зображення одиниць моделі ВАР. Їх ДД часто називають обліком породжених випадкових величин, і вони вказують на частку дисперсії прогнозних помилок для кожної змінної, яка може належати до своїх власних породжених випадкових величин і до порушень по відношенню до інших змінних системи. Через те, що до системи ВАР жодних одночасних членів рівняння не вводиться, будь-які одночасні кореляції відображаються у вигляді остаточної кореляції взаємопов'язаних рівнянь. Факторизація Чолескі усуває остаточні кореляції перехресного рівняння між даними рядами породжених випадкових величин і тими, що виникають на початку впорядкування. Таким чином, розрахунок декомпозиції дисперсії прогностичних помилок грунтується на факторизації, яку запровадив Чолескі, матриці варіації/коваріації розрахованих змінних.

Перед застосуванням моделей ВАР відповідні часові дані було проаналізовано з метою визначення існування стаціонарності випадково го процесу. Для кожних часових рядів застосовано простий тест Діккі-Фуллера (ДФ) і розширений тест Діккі-Фуллера (РДФ). Застосування простого тесту Діккі-Фуллера має вигляд:

(2) де початкова гіпотеза r = 0.

Розширений тест Діккі-Фуллера (РДФ) має вигляд:

(3)

де t - змінна часового тренду. Тест РДФ дозволяє диференціювати трендові і різницеві стаціонарні ряди. З одного боку, якщо r=1, b=0, то часові ряди повторюють різницевий стаціонарний процес, з іншого боку, якщо ъrъ i b№0, то часові ряди повторюють постійний процес тренду  . Щоб забезпечити отримання в зазначених рядах некорельованих остач, було введено 8 часових затримок.

Крім тестування коренів членів рівнянь, було застосовано коінтеграційний тест за методами Грангера (Granger, 1986), Енгла і Грангера (Engle Granger, 1986), а також Енгла і Ю (Yoo). Взагалі, якщо два часових ряди х_t і у_t є непостійними, але певна їх лінійна комбінація утворює стаціонарний процес, тоді вважається, що х_t і у_t є коінтегровані. Якщо коінтеграція існує, тоді в модель ВАР необхідно включити урівноважуючий член корекції помилок. Для перевірки можливості виникнення коінтеграції застосовується така коінтегруюча регресія:

(4)

де x_t - вектор незалежних змінних. Тоді остача перевіряється розширеним тестом Діккі-Фуллера (РДФ), тобто розв'язується рівняння:

(5)

де гіпотеза є r=0. Критичні значення для систем вищого порядку беремо у Енгла і Ю.

У табл. 1 і 2 містяться результати тестування кореневих членів і наявності коінтеграції щодо оборонних і необоронних витрат. Усі часові ряди не в змозі відхилити нульову гіпотезу, яка припускає нестаціонарність кожного часового ряду на рівнях, де для отримання стаціонарності потрібне диференціювання першого порядку. Тести коінтеграції за методами Енгла і Ю (E-Y) не в змозі відхилити початкову гіпотезу про відсутність коінтеграції. Таким чином, усі змінні розраховуються за використанням різниці першого порядку. Понад те, за відсутністю коінтеграції моделі ВАР не включатиметься член корекції помилок. Перед розрахунком системи ВАР необхідно визначити належні величини тривалості часових затримок для змінних. Величини тривалості часових затримок визначатимуться через модифіковані логарифмічно-вірогіднісні коефіцієнти. Статистика тесту відповідає критерію х_t-квадратного розподілу, який має такий вигляд:

(6)

Таблиця 1

Таблиця 2

* На 5-відсотковому рівні значущості.

** На 1-відсотковому рівні значущості

Таблиця 3

• Статистичні дані є модифікованими логарифмічно-вірогіднісними коефіцієнтами для обмежень щодо більш тривалих часових затримок усіх змінних у всіх рівняннях. У дужках наведено рівні значущості.

де Т - розмір вибірки даних, K - кількість коефіцієнтів у кожному необмеженому рівнянні, а S_R та S_U - обмежена і необмежена остаточні матриці коваріації відповідно. Модель ВАР Сімса (Sims) відрізняється від популярного розрахунку моделі ВАР, який грунтується на методі Хсіао (Hsiao, 1981) і використанні критерію FPE Екейка (Akaike) - критерію помилки остаточного прогнозування для визначення величини тривалості часових затримок. Запровадження критерію FPE вимагає певної структури розрахунку системи ВАР, тоді як бажано провести експеримент щодо реакції моделі ВАР в упорядкуванні змінних. Таким чином, розрахунок системи Сімса з використанням звичайних величин тривалості часових затримок відповідає результатам роботи Мак Міллана (1990) у використанні критерію AIC Екейка для визначення загальної величини часової затримки системи ВАР¹. Табл. 3 містить результати тестів щодо величин тривалості часових затримок з використанням модифікованих логарифмічно -вірогіднісних коефіцієнтів. Моделі ВАР як з оборонними, так і необоронними витратами , включатимуть 5 часових затримок на інших етапах аналізу, що залишаються.

1 При розрахунку систем Сімса (Sims-type systems), намагаючись уникнути відхилення через недовизначення часових затримок, враховано ступені свободи. Грунтуючись на висновках роботи Хафера і Шіхана (Hafer Sheehan, 1991) щодо правил, які використовуються в моделях ВАР, розраховано робочі системи з різними часовими затримками. Завдяки цьому експерименту отримано результати, що значно відрізняються один від одного.

Результати емпіричного аналізу

Табл. 4 - 7 містять результати тестів Гренгера, що виявляють казуальність показників оборонних і необоронних витрат. Дані табл. 4 - 6 говорять про те, що як оборонні, так і необоронні витрати майже не впливають на змінні економічної діяльності. Понад те, як бачимо з табл. 5 - 7, зазначені змінні не мають будь-якого помітного впливу ні на оборонні, ні на необоронні витрати.

Проаналізуємо декомпозиції дисперсії для альтернативних упорядкувань, як показано в табл. 8 - 11. В упорядкуванні 1 оборонні або необоронні витрати передують випуску, грошовому потоку, цінам, ставці процента. Ідея полягає в тому, що зміни в оборонних або необоронних витратах впливають на випуск через множник (коефіцієнт). Грошовий потік відображає фінансові зміни, що відбуваються через вплив оборонних витрат на ціни і ставку процента. В упорядкуванні 2 показники оборонних або необоронних витрат розміщуються в кінці для виявлення впливу монетарного сектора. Зміни рівня пропозиції грошової маси впливають на розмір ставок процента, які в свою чергу впливають на інвестиційні витрати, а відтак - на розмір випуску. А тиск з боку рівня сукупного попиту може викликати зміни в цінах.

У табл. 8 та 10 наведено декомпозицію дисперсії прогностичних помилок у змінних економічної діяльності, які мають відношення до оборонних і необоронних витрат відповідно. Щоб визначити, чи набувають значущості стандартні помилки, пов'язані з декомпозиціями дисперсії прогностичних помилок, було використано метод інтеграції Монте-Карло - метод п'яти сотень жеребкувань, який дозволяє здійснити розрахунки стандартних помилок для декомпозицій дисперсії прогностичних помилок. Згідно з Мак Мілланом (1990), якщо величина декомпозиції дисперсії принаймні на два стандартних відхилення є більшою, ніж дана розрахована стандартна помилка, то таку декомпозицію дисперсії розглядають як статистично значну. У відношенні до упорядкувань 1 і 2 у табл. 8 та 10 ні оборонні, ні необоронні витрати не впливають на змінні економічної діяльності. Щодо упорядкувань 1 і 2 ціни в табл. 9 і 11, ціни в цьому випадку справляють невеликий, хоча статистично значний вплив як на оборонні, так і необоронні витрати. Висновок про те, що ціни впливають на оборонні і необоронні витрати, сходиться з результатами дослідження Баєка (1991), який теж дійшов переконання, що ціни впливають на оборонні витрати. Крім впливу цін на два компоненти витрат, треба підкреслити також відсутність значного впливу оборонних і необоронних витрат на макроекономічні агреговані показники.

 

Таблиця 4

Результати тестування показників оборонних витрат на казуальність*

• Логарифмічно-вірогіднісний тест блокування екзогенності

 

 

Таблиця 5

Результати тестування показників економічної діяльності на казуальність

 

Таблиця 6

Результати тестування показників необоронних витрат на казуальність*

• Логарифмічно-вірогіднісний тест блокування екзогенності

 

Таблиця 7

Результати тестування показників економічної діяльності на казуальність

 

Таблиця 8

Процент дисперсії прогностичних помилок у змінних економічної діяльності,

що мають відношення до породжених випадкових величин оборонних витрат

Упорядкування 1. Оборонні витрати, випуск, гроші, ціни, ставка процента

Упорядкування 2. Гроші, ставка процента, випуск, ціни, оборонні витрати

Таблиця 9

Процент дисперсії прогностичних помилок у показниках оборонних витрат, що мають відношення до породжених випадкових величин у змінних економічної діяльності

Упорядкування 1. Оборонні витрати, випуск, гроші, ціни, ставка процента

Продовження таблиці 9

Упорядкування 2. Гроші, ставка процента, ціни, оборонні витрати

*Величина декомпозиції дисперсії прогностичних помилок перевищує, принаймні, на два стандартних відхилення розраховану стандартну помилку.

 

Таблиця 10

Процент дисперсії прогностичних помилок у змінних економічної діяльності,

що мають відношення до породжених випадкових величин необоронних витрат

Упорядкування 1. Оборонні витрати, випуск, гроші, ціни, ставка процента

Упорядкування 2. Гроші, ставка процента, ціни, оборонні витрати

Таблиця 11

Процент дисперсії прогностичних помилок у показниках необоронних витрат, що мають відношення до породжених випадкових величин у змінних економічної діяльності

Упорядкування 1. Необоронні витрати, випуск, гроші, ціни, ставка процента

Упорядкування 2. Гроші, ставка процента, ціни, оборонні витрати

*Показники ті ж, що і в табл. 8.

 

Висновки

Завдання цього дослідження полягало в тому, щоб порівняти макроекономічні ефекти оборонних і необоронних витрат, використовуючи векторну авторегресивну модель. У процесі цього порівняння проведено тестування кореневих членів за наявності коінтеграції і при відсутності коінтеграції. За цієї умови застосовано модель ВАР. Тести казуальності Гренгера як для оборонних, так і для необоронних витрат виявляють відсутність будь-якого значного впливу цих змінних на змінні економічної діяльності. Так само тести казуальності Гренгера змінних відповідної економічної діяльності вказують на відсутність будь-якого значного впливу на оборонні чи необоронні витрати. Подальший аналіз із декомпозиціями дисперсії прогностичних помилок обгрунтовує правильність тестів казуальності Гренгера. З'ясовано, що ціни впливають як на оборонні, так і на необоронні витрати. Цей висновок певним чином відповідає висновку Баєка (1991) про те, що ціни впливають на оборонні витрати. У будь-якому разі зрозуміло, що сукупні оборонні і сукупні необоронні витрати за своїм характером є авторегресивними. Результати цього емпіричного дослідження — лише початок експерименту. Подальше дослідження оцінки можливого диференційного впливу цих двох видів федеральних державних витрат є виправданим. І останнє: результати досліджень показують, що зміни величини оборонних витрат не впливають на економічні показники США.

Отже, кінець “холодної війни” відкрив можливості для значних скорочень оборонних витрат. Деякі країни, в яких ця стаття витрат була визнана тягарем для економічного розвитку, вже провели такі скорочення, однак дискусія щодо визнання оборонних витрат тягарем ще триває. Розглянувши складний характер зв'язку між оборонними витратами та економічним розвитком, визначено деякі емпіричні закономірності.

Зрозуміло, побоювання щодо зростання безробіття внаслідок скорочень оборонних витрат є безпідставними. Це не означає, що таке скорочення не поставить додаткових проблем структурної перебудови. Втім, існують докази, що за умови проведення компенсаційної політики проблеми конверсії можна пом'якшити.

Прості макроекономічні дослідження економічних ефектів оборонних витрат є корисними, але досить обмеженими. Для проведення більш конкретного аналізу мають бути чіткі рамки дослідження і певна форма дисагрегатної моделі формального або неформального характеру. Майже всі дослідження на такому рівні показують, що скорочення оборонних витрат, в економічному розумінні, є не проблемою, а надбанням нових можливостей.