МІЖДЕРЖАВНІ ВІДНОСИНИ

А.З. Гончарук. Проблеми перспективи українсько-китайського співробітництва

в галузі науки і техніки

А.М. Павленко. Білорусь: політика, економіка, безпека

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ГАЛУЗІ

А.З. Гончарук

(Гончарук Андрій Захарович - старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень)

і перші кроки співпраці

Правові підвалини співпраці між Україною та КНР у галузі науки і техніки були закладені в міжурядовій Угоді про науково-технічне співробітництво, підписаній у Києві 27 квітня 1992 р. Вона стала першою угодою між урядами двох країн. 29 вересня того ж року в Пекіні була підписана Угода про наукове співробітництво між Академією наук України та Академією наук Китаю, а за кілька місяців, 21 грудня, також у Пекіні укладено Угоду про наукове співробітництво між АН України та Академією суспільних наук Китаю.

Згадані угоди мали здебільшого рамковий характер і передбачали подальшу організаційну діяльність з метою конкретизації напрямків і форм співпраці між відповідними відомства ми та установами України і Китаю. На жаль, рівень і ефективність такої діяльності не відповідали вимогам сучасності та потенціалові науково-технічного співробітництва.

Безперечно, були й позитивні приклади. Протягом 1992-1994 рр. декілька інститутів АН (Інститут електрозварювання, Інститут фізики, Інститут технічної теплофізики, Фізико-технічний інститут низьких температур, Інститут світової економіки та міжнародних відносин) встановили прямі зв'язки й підписали відповідні договори, протоколи тощо про співробітництво з науковими установами КНР з конкретних тем та напрямів.

Національним інститутом стратегічних досліджень при Раді національної безпеки і оборони України також укладено дві угоди про співпрацю зі спорідненими науковими центрами КНР - Китайським інститутом міжнародних досліджень і Пекінським інститутом порівняльних досліджень.

Найбільш інтенсивно розвивалася науково-виробнича співпраця в галузі нових матеріалів, технологій їх одержання та обробки. Так, Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона НАН України за окремими контрактами постачав науковим установам і великим промисловим підприємствам Китаю обладнання і технологію електронно-променевого зварювання, виробництва порошкових дротів. За сприяння пекінської корпорації “Грейт Уолл Тіголд” було створено спільне підприємство з випуску труб малого діаметра на основі високочастотного зварювання. Згодом розширилося співробітництво Інституту з різними відомствами та організаціями КНР: зокрема у використанні прогресивних зварювальних технологій в аерокосмічній промисловості; з Міністерством залізниць КНР - щодо використання широковідомої київської технології контактного зварювання рейок; з Міністерством нафтової промисловості - щодо використання обладнання для дугового та контактного зварювання при будівництві магістральних продуктопроводів; з Мінмашбудом - щодо трансферу зварювальних технологій, розроблених інститутом.

У травні - червні 1996 р. Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона укладено і реалізовано контракт на поставку рейкозварювальної машини для будівництва метрополі тену в м. Гуанчжоу (провінція Гуандун). Уперше за більш як 20 років зламано абсолютну монополію швейцарської фірми Schlater на китайському ринку, що не вдавалося жодній з конкуруючих західних фірм.

У квітні 1997 р. укладено контракт на поставку українських рейкозварювальних машин Міністерству залізниць Китаю. Таким чином, є всі підстави констатувати успішне конкурування українських технологій на найбільшому в світі китайському ринку.

За участю Інституту проблем матеріалознав ства НАН України та китайської фірми “Ті-СОІ” в Китаї створено СП з виготовлення порошкових матеріалів та виробів із них. Створені дві філії в містах КНР, за ліцензією передані обладнання та технологія виготовлення порошкового дроту.

Інститутом надтвердих матеріалів (ІНМ) НАН України у 1994 р. укладено угоди про створення в Китаї двох СП: з Пекінським інститутом порошкової металургії - з виробництва алмазних прецизійних інструментів, а з Пекінською промислово-металургійною компанією - з виробництва твердосплавних виробів. Крім того, ІНМ та китайським НДІ штучних кристалів створено СП з синтезу алмазів. ІНМ виконав також контракт для китайського заводу геологорозвідувального машинобудування щодо розробки пресової установки зусиллям 30 мегатонн для синтезу надтвердих матеріалів. З об'єднаною компанією “Янь Цін” підписано угоду про співробітництво в галузі використання штучних алмазів.

Установлено контакти в галузі пошуку та добування корисних копалин. Інститутом імпульсних процесів і технологій НАН України укладено контракт на постачання установок імпульсного впливу на нафтові свердловини для підвищення нафтовіддачі.

Започатковано співробітництво в галузі використання нових технологій в агропромисловому комплексі. Вирішується також питання щодо українсько-китайського співробітництва з впровадження в китайське виробництво сучасних технологій виготовлення аміаку.

Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення НАН України бере участь у виконанні проекту ЮНЕСКО “Тектоніка, магматизм і металогонія Сходу Азії”. Проект виконується спільними зусиллями науковців з України, Росії, Монголії, Китаю (Інститут геотектоніки АН КНР). У рамках проекту виконувалися дослідження у басейні р. Янцзи.

Троє китайських учених обрані іноземними членами НАН України: це віце-президент АН Китаю Ху Ціхен (жінка) - зі спеціальності автоматизовані системи, академік Янь Лугуан - зі спеціальності електроніка, академік Сінь Янлу - зі спеціальності молекулярна біологія.

Розвиток українсько-китайського діалогу в галузі науки і техніки

Безперечно, українська і китайська сторони усвідомлюють важливість першочергового розвитку саме науки і техніки як головного важеля економічного прогресу. Про це свідчать результати обговорення питань розвитку науково-технічного співробітництва, яке відбулося між Президентом України Л.Д.Кучмою та Головою КНР Цзян Цземінем під час його візиту до Києва у вересні 1994 року (зокрема при відвідуванні Інституту електрозварювання НАН України), а також під час державного візиту до КНР Президента України Л.Д. Кучми в грудні 1995 року (зокрема при відвідуванні об'єкта космічної промисловості Китаю - Пекінського центру моделювання). Було досягнуто домовленості щодо співробітництва в авіаційній, космічній та суднобудівній галузях, участі українських підприємств і фахівців у реконструкції об'єктів важкої промисловості та енергетики, збудованих у КНР за допомогою СРСР. Китайська сторона також погодилася із залученням її відповідних структур до конверсії українського ВПК та інвестування технологічного оновлення української промисловості.

Проте реалізовувалися домовленості вкрай повільно. Певний імпульс цьому процесу мало надати перше засідання Спільної Міжурядової комісії у квітні 1994 р. Зокрема сторони обмінялися списками проектів співробітництва й визначили найперспективніші їх напрямки.

Друге засідання комісії відбулося 3-го квітня 1995 р. в Пекіні. Серед питань, що розглядалися, значна увага приділялася проблемам науково-технічного співробітництва. Порівняно з документами першого засідання Міжурядової комісії до протоколу засідання внесені нові конкретні та масштабні пропозиції, особливо ті, що пов'язані з високими та новими технологіями (надтверді матеріали, електрозварювання, спеціальна металургія тощо). Зазначалося, що, крім перспективного експорту українських технологій до КНР, важливим для України стане придбання китайських технологій для легкої і харчової промисловості, модернізації експортних галузей України, ввезення матеріалів і комплектуючих виробів для розширення випуску продукції з метою її експорту в Китай. Привертали увагу китайські пропозиції щодо модернізації металургійної галузі (яка поки що є основною базою експорту нашої держави в КНР), переробної промисловості АПК України.

Важливим кроком у розбудові плідної співпраці в галузі науки і техніки став візит до Китаю у грудні 1994 р. делегації Національної академії наук України на чолі з президентом НАН України академіком Б.Є. Патоном. До складу делегації входили провідні українські дослідники в галузі матеріалознавства, енергомашинобудування, хімії, біології. Відбулися офіційні переговори між делегацією НАН України та керівництвом Академії наук Китаю. Сторони обмінялися інформацією щодо структури академій, передових методів організації науки, стимулів якнайшвидшого запровадження відкриттів і винаходів у виробництво, підготовки наукових кадрів, визначення пріоритетних напрямків наукових досліджень. У підсумку були підписані чотири документи - про науково-технічне співробітництво між Інститутом електрозварювання НАН України і Харбінським інститутом зварювання, перелік спільних розробок на 1995-1997 рр., меморандум про створення спільного центру з відновлення прокатних валків та угоду про створення міжнародного інженерного центру, в якому за допомогою українських учених запроваджуватимуться новітні технології електронно-променевого зварювання. Загалом під час візиту до КНР делегація НАН України відвідала 11 науково-дослідних закладів та кілька виробничих центрів.

3-10 травня 1995 р. відбувся візит делегації АН Китаю в Україну, під час якого підписано Угоду між НАН України та АНК про організацію безпосереднього наукового співробітництва між науковими установами.

Слід зазначити, що ДКНТ України, який свого часу стояв біля витоків розбудови науково-технічного співробітництва з Китаєм, у подальшому мало займався питаннями українсько-китайського науково-технічного співробітництва. Деяке пожвавлення контактів з ДКНТ КНР було пов'язане з Другим засіданням Міжурядової комісії з торговельно-економічного співробітництва у квітні 1995 року, коли було досягнуто домовленості щодо створення підкомісії з науково-технічного співробітництва.

Втім, її створення тривало понад два роки, а перше засідання відбулося тільки в травні 1997р. в Пекіні. Координувати діяльність з науково-технічного співробітництва між міністерствами, відомствами, регіонами та іншими організаціями двох країн покликана також комісія, що працює в рамках Міжурядової українсько-китайської комісії з торговельно-економічного співробітництва.

Співробітництво в космічній галузі

Найпріоритетнішим напрямком співробітництва є співпраця в космічній галузі. Між Національним космічним агентством України (НКАУ) та Державною космічною адміністрацією Китаю (ДКАК) встановлено робочі зв'язки, відбувається обмін делегаціями та фахівцями.

Наприкінці березня 1994 р. Україну відвідала делегація Національної космічної адміністрації Китаю, яка провела переговори з керівництвом НКАУ. У травні 1994 р. в НКАУ було прийнято делегацію китайської компанії “Велика стіна”, яка представляє цю країну на світовому ринку космічних послуг. Повторний візит в Україну президента цієї компанії відбувся в липні 1994 р. Крім того, тоді ж в Україні перебувала делегація Корпорації космічної промисловості Китаю. У вересні того ж року делегація НКАУ здійснила двотижневий візит до Китаю, під час якого одержала від китайської сторони проект Угоди про співробітництво.

Під час візиту до Китаю віце-прем'єр-міністра України В.М. Шмарова 2-7 квітня 1995 р. українська делегація відвідала завод по виготовленню штучних супутників Землі, ознайомилася з деякими зразками його продукції, перспективами космічних досліджень у КНР. З керівництвом Національної космічної адміністрації Китаю були обговорені деякі конкретні питання двостороннього співробітництва у космічній сфері. Зокрема, українською стороною було запропоновано підписати міжурядову угоду про співробітництво в космічній галузі. Китайська сторона дала згоду і вже в травні направила в Україну для переговорів свою делегацію.

Опрацювання та узгодження проекту міжурядової угоди відповідними відомствами та підрозділами Держради КНР було завершено за досить стислий час - у листопаді 1995 р.

Під час державного візиту до КНР Президента України Л.Д. Кучми в грудні того ж року відбулося підписання Угоди між Урядом України і Урядом КНР про співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях. Як зазначив тоді Голова КНР Цзян Цземінь, це співробітництво вже почалося, а підписана Угода створює необхідне правове підгрунтя. Дві сторони мають значний потенціал, що вимагає різних форм та способів співробітництва: прямі закупки, взаємне інвестування, спільне виробництво та інші. Вельми перспективною є і конверсія. Взаємне вивчення досвіду у цій сфері може дати вагому віддачу.

Для України в галузі космічних досліджень Китай є стратегічним партнером. І хоча після розпаду СРСР наша держава успадкувала лише окремі елементи космічного комплексу, які не дозволяли вести самостійну космічну діяльність, однак за чотири роки незалежності Україна зуміла створити необхідні елементи такої системи.

Тоді ж Президент України відвідав закритий об'єкт космічної промисловості Китаю - Пекінський центр моделювання Другої академії космічної техніки. Л.Д. Кучма став першим іноземним політичним і державним діячем, що відвідав цей об'єкт.

Та українсько-китайське співробітництво мало 1996 р. непередбачені труднощі. Інцидент з трьома китайськими фахівцями, що були затримані у м. Дніпропетровську в січні того року, викликав досить гостру негативну реакцію китайської сторони. МЗС України, в т. ч. посольством України в КНР, а також НКАУ було докладено значних зусиль щодо роз'яснення позиції української сторони та виправлення ситуації. Втім, призначене на березень перше засідання Спільної комісії з питань співробітництва у космічній галузі не відбулося. І лише влітку та восени 1996 р. пожвавилися двосторонні контакти та обміни.

Загалом вимушена пауза у розвитку двосторонніх взаємин у галузі космічних досліджень і космічної промисловості не відповідала інтересам двох країн, що мають усі підстави для плідної та взаємовигідної співпраці на цьому стратегічно важливому напрямку науково-технічного прогресу.

21-28 травня 1997 р. в Пекіні відбулося перше засідання українсько-китайської підкомісії з питань співробітництва в галузі космічних досліджень, що створена в рамках Міжурядової українсько-китайської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва. Вона поклала край деякій невизначеності в цій сфері та перевела співробітництво двох країн у практичну площину.

Співпраця у т. з. чутливих галузях

Значний потенціал має українсько-китайське співробітництво в галузі мирного використання ядерної енергії, передусім - у галузі атомної енергетики. У березні 1996 р. на запрошення китайської Державної корпорації ядерної промисловості (КДКЯП) делегація Держкоматому України здійснила візит до Китаю і підписала міжвідомчу угоду про співробітництво в галузі мирного використання атомної енергії. Для розгляду китайській стороні було також передано текст відповідної міжурядової угоди.

Проте можливості України, що має потужний потенціал у галузі будівництва та експлуатації об'єктів ядерної енергетики, новітні наукові розробки та технології, використовуються недостатньо. Ініціатива була перехоплена відповідними відомствами Російської Федерації, які підписали в травні 1996 р. генеральний контракт. Згідно з ним на Ляньюньганській АЕС (пров. Цзянсу), що споруджується, будуть встановлені два легководних реактори ВВР-1000, потужністю 1 млн квт. кожний (вартість одного за світовими цінами - до 2,5 млрд дол. США).

Чільне місце у двосторонньому співробітництві в галузі науки і техніки посідають науково-технічні зв'язки підприємств і науково-дослідних установ ВПК. Зокрема у червні 1996 р. у Китаї перебувала делегація науково-дослідного інституту “Квант” на запрошення Китайської державної суднобудівної корпорації (КДСК). Делегація відвідала також Інститут корабельної радіолокаційної техніки у м. Нанкіні, де обговорювалися конкретні питання науково-технічного співробітництва.

Під час візиту до КНР у червні 1996 р. делегації Верховної Ради України відбулися переговори у відповідних заінтересованих міністерствах і відомствах: у Всекитайській корпорації авіаційної промисловості - про спільну розробку та організацію виробництва сучасних вертольотів, у промисловій компанії “Велика стіна” - про співробітництво в космічній галузі та галузі точного машинобудування, у компанії NORINCO — про виробництво зброї, а також у міністерстві електронної промисловості. Китайська сторона виявила значну зацікавленість щодо співробітництва в галузі розробки бронетанкової техніки, зокрема модернізації танкових двигунів. Виявлена можливість додатково розробити та розгорнути роботи спільно з Китаєм за такими наукомісткими програмами: вертольотобудування (включаючи всі вузли та системи), розробка технологічних ліній та виготовлення боєприпасів, розробка нової елементної бази електроніки, авіація (включаючи передусім спільну розробку бортових систем, систем навігації та керування, їх елементів тощо).

Втім українсько-китайському військово-технічному співробітництву, як і загалом співпраці в чутливих галузях, бракує чіткої організаційної структури, плановості та послідовності.

Дається взнаки відсутність єдиного координуючого органу в Україні, який мав би визначити пріоритетні напрямки співробітництва та організувати практичну діяльність залучених міністерств і відомств щодо виконання державних завдань у цій галузі.

в галузі науки і техніки

1. Китай має значний досвід залучення й освоєння іноземних інвестицій і міг би стати своєрідним мостом між Україною та значними валютними резервами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це не тільки відповідало б інтересам українського та китайського народів, але й значною мірою стимулювало б розвиток нового “шовкового шляху”, що зв'язує Європу з АТР.

2. Успадкувавши від колишнього СРСР значну частку високотехнологічних галузей ВПК, Україна має структурно перебудувати торговельно-економічні відносини зі своїми основними партнерами, до яких, безперечно, належить і Китай. Пріоритетними стають наукомісткі галузі промисловості: ракетно-космічна, авіаційна, суднобудівна, електронна та інші. За цих умов важливого значення набуває досвід Китайської Народної Республіки у здійсненні конверсії, який добре відомий у світі. Поєднання цього досвіду з можливостями України могло б дати значний економічний ефект у найближчому майбутньому.

3. Залучення в Україну досвіду і технологій виготовлення товарів широкого вжитку, передусім побутової електроніки, за участю китайського великого і середнього бізнесу не тільки сприяло б заповненню українського споживчого ринку, але й створювало б відповідні можливості для відновлення промислового виробництва в Україні.

4. Важливим напрямком двостороннього співробітництва в галузі науки і техніки має стати залучення в Україну сучасних технологій агропромислового комплексу. Наша держава з її природно-географічними можливостями здатна перетворитися на надійного виробника екологічно чистих продуктів харчування, в тому числі і для китайських споживачів.

5. Є значні резерви у використанні китайськими студентами та стажистами української системи підготовки наукових кадрів. Вищі навчальні заклади Києва, Харкова, Дніпропетровська та інших міст України добре відомі у світі найсучаснішою навчально-методичною базою, випускники наших університетів та інститутів високо цінуються на ринку праці. На жаль, у Китаї бракує відповідної інформації щодо цього. Це значною мірою перешкоджає використанню можливостей, які є в Україні.

Висновки

1. Китай залишається одним із небагатьох резервів стрімкого і ефективного нарощування експортних можливостей України за рахунок збільшення експорту продукції машинобудування, ракетно-космічної, авіаційної, суднобудівної, ядерної, теплоенергетичної, металургійної та хімічної промисловості, а також продукції ВПК. При цьому найперспективнішими є такі види співпраці, що поєднують експорт української високотехнологічної продукції та технологій з розвитком аналогічного виробництва в Китаї. Враховуючи значний науково-технічний потенціал України та обмежені можливості Китаю щодо налагодження випуску аналогічної продукції, можна прогнозувати довгостроковий характер такого співробітництва, спрямованого у XXI століття.

2. Відсутність розгалуженої інфраструктури представництва державного сектора економіки України в Китаї, значна відстань між двома країнами створюють об'єктивні перешкоди на шляху розбудови двостороннього співробітництва. Проте суб'єктивні чинники - відсутність належної ініціативи, слабка координація діяльності різних відомств, невизначеність порядку імплементації Державної програми розбудови відносин з Китаєм - відіграють не менш негативну роль, значно звужують можливості України на китайському ринку.

Нагальним завданням є посилення державного контролю та впливу на процеси, що відбуваються у зовнішньоекономічних зв'язках України. Особливого значення набуває координуюча роль держави щодо здійснення співробітництва в чутливих галузях, які безпосередньо зачіпають стратегічні національні інтереси.

3. Важливим чинником розвитку двосторонніх контактів у галузі науки і техніки є активізація взаємного інформування. Науково-технічні кола Китаю часто-густо виявляються необізнаними з можливостями і масштабами українського науково-технічного потенціалу. З іншого боку, непоодинокі випадки, коли українська сторона недооцінює роль Китаю як потенційного партнера України, слабо орієнтується у величезних можливостях китайського ринку. Це заважає реалізації пропозицій китайської сторони.

Таким чином, існує нагальна необхідність значного посилення двостороннього інформування в галузі науки і техніки та координації його відповідними відомствами двох країн.

4. Не піддаючи сумніву міжнародні зобов'язання України, що випливають з Договору про нерозповсюдження ракетних технологій та інших міжнародних актів, до яких приєдналася Україна, варто звернути увагу на відповідні дії США, Росії та інших країн, що виходять із їх суто національних інтересів при вирішенні конкретних питань співробітництва з Китаєм. Прискіпливе відстоювання “букви Договору” з боку зазначених країн, як правило, стосується інших держав і пов'язане з бажанням усунути зайвих конкурентів на дедалі привабливішому ринку Китаю.

* * *

Настав час для більш виважених підходів до зазначених питань, орієнтації на власні інтереси України, виявлення здорового прагматизму у відстоюванні позицій української науки і техніки на світовій арені. Нині створені всі необхідні передумови для успішної розбудови українсько-китайського співробітництва в чутливих галузях на засадах взаємної довіри та вигоди.

БІЛОРУСЬ: ПОЛІТИКА, ЕКОНОМІКА, БЕЗПЕКА

(Павленко Анатолій Миколайович - головний консультант відділу воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень)

Україну й Білорусь пов'язує багатовікове спільне політичне існування, набагато триваліше за часом, ніж державна єдність Білорусі з Росією.

У IX столітті племена, що мешкали на території сучасної Білорусі, увійшли до складу Київської держави. І хоча князівства, які утворилися тут, у період феодальної роздробленості були незалежними від Києва, вже в XIII-XIV ст. землі Білорусі разом з частиною українських земель поступово були приєднані до Великого Князівства Литовського. 1569 р. згідно з Люблінською унією ці землі увійшли до складу Речі Посполитої.

Приєднання Білорусі до Росії почалося тільки в 1772 р. Остаточне приєднання Білорусі до Російської імперії відбулося 1795 р. після третього поділу Польщі.

Тривале співіснування та схожа історична доля народів України і Білорусі визначили схожість мови, звичаїв, проблем релігії.

Уперше Білорусь отримала незалежність 25 березня 1918 р. і втратила її вже на початку 1919 р. Черговий поділ країни відбувся відповідно до умов Ризького договору 1921 р.

Сьогодні у країні налічується близько 80 % етнічних білорусів, 13 % - росіян, 4 % - поляків, 3 % - українців.

Друга незалежність Білорусі прийшла 1991 р. Але основна маса населення ідеологічно та психологічно була не підготовлена до незалежності і будівництва самостійної держави.

Постійний відтік білоруської еліти для роботи на провідних підприємствах та установах СРСР негативно позначився в Білорусі на формуванні національних кадрів, які могли б якісно вирішувати питання розбудови незалежної держави. Адже для незалежної держави потрібні, насамперед, національні кадри, національна еліта, які мали б досвід чи відповідні знання для утворення та керування незалежною державою, яких зараз так бракує не тільки Білорусі, але й усім пострадянським республікам, окрім Російської Федерації.

Усі війни від часу приєднання до Росії зачіпали територію Білорусі. Перша світова війна частково торкнулася, а Друга — охопила всю її територію. Тільки в XX ст. Білорусь пережила чотири окупації. В Другу світову війну вона втратила близько 3 млн чоловік з 10 млн свого населення. Довоєнної чисельності населення Білорусь досягла тільки на початку 1970 р.

Всі ці чинники вельми негативно вплинули на становлення білоруської нації. Великий вплив на національну свідомість білорусів, їх культуру та мову мала Росія. Це призвело до значної русифікації всього населення. Російською мовою користується зараз близько 90 % населення. 1989 р. білоруською мовою у повсякденному житті розмовляло тільки 10,5 % білорусів і з них тільки 1,5 %, що проживали у містах. Характер національної політики СРСР, яка одночасно проводила русифікацію і проголошувала право націй на самовизначення, а отже, визнала білорусів за націю та створила БРСР, залишила останніх у невизначеному становищі: з одного боку - білоруси як етнос не були повністю знищені, а з іншого - не змогли завершити процес формування власної політичної нації.

Позитивним для історії Білорусі виявився той факт, що через менш сприятливі, порівнянно з Україною, умови (клімат, грунт, ліси, болота), у цю країну була менша міграція населення з інших регіонів СРСР, що дозволило зберегти більш-менш однорідний етнос. Але щодо існування білоруської нації як спільноти, яка утворює державу на грунті волевиявлення всіх громадян країни, можна сказати, що вона зараз перебуває лише у процесі формування. І хоча таке формування іде досить повільно та з багатьма ускладненнями - цей процес впевнено триває і, природно, починаючи з 1991 р., прискорюється.

Під час загальнонаціонального опитування, що проводилося влітку 1996 р. в Білорусі НІСЕПД стосовно питань незалежності, були отримані такі цікаві дані: за відсутність кордонів між Білоруссю та Росією висловилося 64,4 %, за введення спільної валюти - 63,4 %. Однак у той же час за спільні закони висловились 41,8 %, спільні збройні сили - 27,3 %, спільного президента та уряд - близько 20 %.

Зовнішня політика

Головним стратегічним партнером Білорусі є Росія. Білорусь послідовно рухається шляхом задекларованого головного напрямку зовнішньої політики — зміцнення союзу з Росією. Так, у липні 1992 р. були підписані міжурядові домовленості щодо співпраці в економічній і військово-політичній сферах, у грудні 1993 р. Білорусь приєдналася до Договору колективної безпеки країн-членів СНД. 12 квітня 1994 р. був підписаний договір щодо об'єднання грошових систем двох країн; 21 лютого 1995 р. - Договір про дружбу, добросусідство і співпрацю між Республікою Білорусь і Російською Федерацією; в січні та травні 1995 р. - Угоду про утворення Митного союзу двох країн; 2 квітня 1996 р. - Договір про утворення Союзу Білорусі та Росії; 2 квітня та 23 травня 1997 р. — Договір та Статут Союзу Білорусі та Росії.

Білорусь, фактично, є єдиною країною Центральної та Східної Європи, що разом з Росією висловлюється рішуче проти поширення НАТО на Схід. На засіданні Ради безпеки Республіки Білорусь у березні 1997 р. була відпрацьована її нова позиція щодо НАТО.

Військове співробітництво з державами СНД також є одним з головних напрямків білоруської зовнішньої політики. Керівництво Росії та Білорусі стверджує, що поширення НАТО не відповідає інтересам їх країн, тому планується найближчим часом укласти оборонний союз між Росією та Білоруссю. Крім того, керівництво Білорусі вважає, що зазнає значного тиску європейських регіональних організацій, яких не влаштовує її зовнішня політика.

Визначальним моментом у формуванні зовнішньополітичної позиції Білорусі щодо України є незацікавленість Росії в зміцненні відносин між нашою державою та країнами Балтії, які намагаються вступити до НАТО, через можливість виникнення угруповання пострадянських республік, що не входять до СНД, на чолі з Україною. Україна ж має свою особливу точку зору щодо участі її в СНД. У такій ситуації Білорусь відіграє роль своєрідного “санітарного кордону”, що багато в чому визначає ступінь втручання в її внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Росії, яка намагається зберегти для себе цю країну як “вікно в Європу”. Це загрожує монопольній ролі України у транспортуванні російського газу до Європи, перешкоджає поглибленню балтійсько-чорноморської інтеграції, створює додаткові проблеми в торгівлі. Росія також намагається використовувати територію Білорусі для вирішення своїх проблем з Калінінградською областю.

В інших, крім російського, напрямках зовнішньополітичну діяльність Білоруського уряду не можна назвати успішною. 1995 р. було підписано Угоду про партнерство і співпрацю між Республікою Білорусь та Європейським Союзом (ЄС). Та вже 1997 р. ЄС зупинив переговори про укладення Угоди про партнерство і співробітництво та тимчасової торгової угоди з Білоруссю, висловивши незадоволення концентрацією влади в руках Президента О. Лукашенка, розпуском парламенту, порушенням демократичних прав і свобод. У вересні 1997 р. ЄС скоротив програми технічного сприяння Білорусі, за винятком тих, що пов'язані з демократизацією, розвитком регіонів, гуманітарною допомогою.

У лютому 1998 року Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) відкрила в Мінську свою місію (консультативно-спостережну групу). Впродовж тривалого часу Білорусь відмовлялася від призначення такої місії до Білорусі. Небажання було пов'язано з тим, що ОБСЄ і досі визнає легітимність розпущеної Верховної Ради XIII скликання, представники якої і зараз беруть участь у засіданнях Парламентської асамблеї ОБСЄ. Депутатів же призначеного Національного зібрання не визнають ніде в Європі. ОБСЄ та всі інші європейські організації наполягають на проведенні незалежних виборів як президента, термін якого закінчується в липні 1999 р., так і Верховної Ради XIII скликання, термін повноважень якої закінчується у 2000 р. О. Лукашенко вважає, що вибори президента повинні відбутися 2002 р., а парламентські вибори не потрібні взагалі. При цьому Президент Білорусі наполягає на визнанні легітимності поправок до конституції, що були внесені після референдуму в листопаді 1996 р.

У відповідь на ці заяви в Білорусі опозицією була утворена ініціативна група “Вибір-99” з проведення чергових президентських виборів відповідно до конституції 1994 р., тобто 1999 р. За конституцією 1996 р., яку офіційний Мінськ вважає єдино правильною, вибори призначені на 2002 р. Однак опозиція, як і практично всі європейські країни, за винятком Росії, вважають незаконним референдум, на якому була прийнята ця конституція, бо умови його проведення не відповідали демократичним нормам [12].

Президент Білорусі О. Лукашенко, з яким Захід не бажає мати справи, намагається знайти спільну мову з країнами, де є авторитарні режими. Про це свідчать його останні візити на початку 1998 р. до Ірану та Сирії. Президент Білорусі під час цих візитів торкався питань військової співпраці з цими країнами.

Білорусь також вельми активна на ринку зброї, іноді навіть усупереч інтересам Росії. Так, до Молдови на початку 1998 р. була поставлена військова техніка, яку закупив Кишинів. Зокрема, 20 бронетранспортерів БТР-80 останньої моделі, що вироблені на одному з білоруських заводів. Окрім того, Білорусь постачає до Молдови інші види броньованої техніки, системи залпового вогню та стрілецьку зброю. В 1998 р. очікується повернення до Молдови п'яти МІГ-29, які капітально ремонтуються на авіазаводі в Барановичах. Управління зовнішніх відносин Придністров'я вже повідомило Білорусь про своє незадоволення щодо поставок зброї до цього конфліктного регіону.

Крім того, Білорусь разом з Росією та Україною не ратифікували міжнародну угоду про “Відкрите небо”.

Внутрішня політика

Характерною особливістю керівного складу Білорусі є майже повна відсутність нових керівників у його складі і дуже слабка підтримка ідеї національної незалежності.

Мабуть, жодна країна СНД не виявляє такої готовності до об'єднання з Росією, як Республіка Білорусь. У жодній країні (і не тільки в СНД, але, мабуть, і в усьому світі) нема президента, який як глава незалежної держави намагається позбавити її незалежності і висловлюється про мову власного народу так: “По-белорусски нельзя выразить ничего великого. Белорусский язык — бедный язык. На свете есть только два великих языка - русский и английский” (“Народная газета”, 1 лютого 1995 р.).

Росія вважає, що підхід до реінтеграційних процесів з Білоруссю повинен здійснюватися передусім за допомогою завоювання підтримки ділових і культурних еліт, значна частина яких складає основу опозиції. Тому в світі зближення Росії і Білорусі з метою майбутнього об'єднання в єдину державу стало вже традицією нагороджувати білоруських оборонців Указом Президента РФ орденами за розробку та утворення нової військової техніки. Так, 1997 р. була нагородже на група фахівців конструкторського бюро (КБ) “Луч” і Гомельського радіозаводу . 1996 р. за участь у створенні нових систем ППО російських нагород були удостоєні понад два десятки фахівців оборонного комплексу Білорусі [7].

Але в Білорусі поступово набирає сили опозиція Президенту та його політичному курсові. Ця опозиція, до складу якої входить Об'єднана громадянська партія Білорусі, проводить активну політичну кампанію проти об'єднання з Росією.

Живильною основою для діяльності опозиції є також поступове падіння рівня життя народу, інфляція, корупція, відсутність умов для економічного зростання, заощаджень, накопичень і інвестицій, порушення прав людини.

Основною опозиційною силою країни є Білоруський народний фронт (БНФ), який був створений 1989 р.

Ядром антикомуністичних сил Білорусі є творча інтелігенція.

Утворена також рада Білоруської народної республіки в екзилі [6].

25 березня 1998 р. виповнилося 80 років від дня підписання Третьої статутної грамоти проголошення незалежної Білоруської народної республіки (БНР). Сейм БНФ прийняв рішення, що у випадку непроведення виборів 1999 р. Рада БНР оголосить себе єдиною законною владою на території Білорусі [8].

На виборах 1990 року до Верховної Ради Білорусі депутатів-членів БНФ було обрано тільки 26 чоловік (7,5 %), із них 13 чоловік з Мінська (всього ж депутатів демократичної опозиції - 43 чол.).

Білоруська партійна еліта, що зараз перебуває при владі, - відверто радянська. Вона не захоплена загальною національною хвилею і не залякана слабким національно-демократичним рухом.

У Білорусі також діє ЛДПР і є ряд організацій, що перебувають у союзі з нею. Одна з них - “Слов'янський Собор Біла Русь”, який прагне до утворення єдиної східнослов'янської держави [14].

Керівництво Білоруського народного фронту 9 квітня 1997 р. виступило з заявою проти підписання договору про утворення союзу Росії та Білорусі. Ця заява у досить різких висловлюваннях засуджує підписання цього договору і визначає його як акт відродження Російської імперії та посилення диктатури Президента О. Лукашенка. БНФ постійно організовує і проводить акції протесту проти існуючої влади і Президента.

Опозиція відмовляється визнати легітимність поправок до конституції, що були внесені після референдуму 1996 р.

У Білорусі стає нормою порушення прав людини: це і відрахування студентів з навчальних закладів за політичні переконання, обмеження можливостей діяльності журналістів, а також позбавлення їх акредитації за репортажі, що не подобаються президентові та уряду.

18 грудня 1997 р. Рада ЄС прийняла в рамках ТАСІС спеціальну програму “для демократії в Білорусі”. Своєю фінансовою допомогою Європейський Союз планує сприяти розвитку демократії в Білорусі.

Визначальним чинником протилежного цим силам політичного табору - табору влади, є комуністична партія Білорусі, що завжди виступала проти демократичних реформ, однак зовнішні фактори примушували комуністів брати участь у реформах. Комуністична більшість у Верховній Раді завжди була домінуючим чинником у білоруській політиці. З 1991 р. КПБ існує під назвою Партії комуністів Білорусії [13]. Саме на ці “старі” номенклатурні сили і спирається президент Білорусі О. Лукашенко, чий рейтинг популярності поступово знижується. Так, у перші роки президентства О. Лукашенка підтримувало 70 % населення, зараз - близько 50 %.

Економіка

Білорусь - одна з індустріально розвинених країн Східної Європи. Вона володіє винятковим потенціалом для економічного розвитку за рахунок досить розвиненої базової інфраструктури, вигідного територіального розташування, близькості не тільки до російського, але й до європейського ринків.

Всупереч поширеній думці, Білорусь не мала великого військово-промислового комплексу (ВПК). Зі 100 підприємств, що належали до оборонних, безпосередньо військову техніку виготовляло 28 заводів, 15 НДІ і КБ. 1988 р. (до конверсії) вага цивільної продукції в загальному обсязі випуску продукції підприємств республіки, що належали оборонному міністерству, становила 72 %. 1993 року цей показник досяг 81 %. Частка військової продукції та бойової техніки зменшилася з 4-4,5 % до 1 %.

Зараз промисловість Білорусі здатна забезпечи ти потреби збройних сил в озброєнні та бойовій техніці тільки на 3-5 %. Для середньої європейської країни цей показник складає 15-20 % [2].

Дослідження, яке було виконано МВФ у 1988 році, показало, що міжреспубліканська торгівля складала до 44 % ВНП, з зарубіжни ми державами - 7 %. У напрямках міжреспубліканської торгівлі проходило 90 % експорту і 80 % імпорту, у тому числі 90 % всієї необхідної енергії і 70 % всієї сировини. Тому перехід до самостійного існування держави і зменшення економічної залежності від інших колишніх республік без відповідного плану та інвестицій був неможливий. Велика економічна залежність, насамперед від Росії, сприяла намаганням Білорусі досить швидко спробувати відновити тісні зв'язки з Росією. При цьому не було враховано тільки одне - що сама Росія перебуває у дуже скрутному становищі.

За статистичними даними 1997 р. Білорусі вдалося збільшити обсяг промислової продукції порівняно з 1996 р. майже на 18 % за рахунок допомоги Росії, насамперед продажу енергоносіїв Білорусі за цінами майже у два-три рази меншими, ніж Україні. Це при інфляції в Білорусі за минулий рік приблизно 62 %. Інфляція в Білорусі в 7-8 разів більша, ніж в Україні.

Зростання реального ВВП контрастує з падінням реальних надходжень у прибуткову частину державного бюджету. Зменшення реальних надходжень свідчить про наявність постійного внутрішнього дисбалансу. Державне регулювання цін і їх періодичне підвищення й надалі сприятиме сплескам інфляції. Відповідно до оцінок експертів проекту ЕТБ (Економічні тенденції Білорусі) споживча інфляція в 1997 р. повинна була становити 70-95 %, фактично, за підсумками 1997 р. - понад 62 %.

Річний приріст грошової маси здійснюється в основному завдяки видачі Національним банком кредитів уряду та цільових кредитів. Відсутність внутрішніх резервів для фінансування відбивається на падінні реальних прибутків, зростанні бюджетного дефіциту і фінансуванні значної його частини через банківську систему.

Відповідно до Конституції РБ Національний банк є незалежним при проведенні фінансово-емісійної політики. Однак у березні 1998 р. Президент О. Лукашенко своїм указом підпорядкував Національний банк урядові. Це було зроблено для здійснення термінових заходів щодо зменшення інфляції білоруського рубля.

Існуюча програма житлового будівництва здійснюється за рахунок кредиту Національного банку терміном на 40 років під 5 % річних при ставці рефінансування 50 %.

Західні експерти вважають, що зростання обсягів виробництва в Білорусі відбувається за рахунок ослаблення банківської системи. Зарубіжні економісти вважають, що фінансова криза в Білорусі, яка обумовлює падіння курсу білоруського рубля на зовнішньому та внутрішньому ринках, надалі посилюватиметься.

Таблиця 1

Динаміка показників розвитку економіки Білорусі і Росії в % до минулого року

* - інші джерела

** - А. Лукашенко. Распад СССР был крупнейшей катастрофой XX века //Независимая газета. - 1998. - 5 марта.

Для поліпшення фінансового стану Білорусі потрібні внутрішні та зовнішні позики. Нині Білорусь вважається країною з надзвичайно високим рівнем інвестиційного ризику. Тому прямі іноземні інвестиції в 10-тимільйонну країну за 1991-1996 рр. склали лише 104 млн доларів.

Уряд Білорусі наполегливо шукає додаткові надходження валюти до країни, а також здійснює заходи щодо пожвавлення економіки за рахунок залучення західних інвесторів. Так, у Бресті утворена вільна економічна зона, указом Президента від 2 березня 1998 р. дозволено утворити аналогічні зони у Мінську та Гомелі. Однак пільги, які надаються цим зонам, не вирішують проблем для інвесторів [11].

Декрет президента О. Лукашенка від 20 березня 1998 р. відкриває нові можливості проведення приватизації в Білорусі.

Офіційно Білорусь має 10 % економічного зростання за 1997 р. У той же час Росія має зростання 0,4 %, а Україна - навіть падіння ВВП на 3 %. На сьогодні Білорусь є єдиною екс-радянською країною, яка не має спонсорування ВМФ.

Існуюча економічна модель Білорусі передусім побудована на пільгових кредитах і стимулюванні за допомогою дефіцитного фінансування, що в свою чергу призводить до інфляції. 1996 р. інфляція становила 39 %, а вже 1997 р. - зросла до 62 %. Така економічна політика вимагає постійно вживати додаткових заходів для підтримки курсу білоруського рубля. Інфляція вплинула на ціноутворення в республіці, тому Президент Білорусі постійно вимагає від свого уряду і банкірів стабілізувати білоруський рубль.

Якщо білоруський рубль падатиме, фахівці прогнозують зниження життєвого рівня населення на 15-20 % [10].

Укладення договору між Росією та Білоруссю про вільну торгівлю сприяло збільшенню експорту до Росії і, як наслідок, спостерігається зростання виробництва в Білорусі. Так, 1966 р. обсяг торгівлі Білорусі з Росією збільшився на 17 %, а 1997 р. - на тлі загального зниження взаємних поставок між країнами СНД - ще на 30 % [1] (за іншими даними - 40 %).

Росія фактично фінансувала білоруську адміністративну економіку, купуючи товари, які неможливо продати на вільному конкурентному ринку.

Про жорстку централізацію управління економікою можна робити висновки за такими фактами: 1995 р. уряд володів контрольним пакетом акцій п'яти найбільших банків країни; президентська адміністрація має власний бюджет, який ніде не публікується і який виконує різноманітні економічні функції, регулює торговельну політику, встановлює курси обміну іноземних валют; банки, підкоряючись уряду, здійснюють примусове кредитування за ставками, які є нижчими за інфляцію і, таким чином, стимулюють зростання ВВП. Так, 1997 р. на сільське господарство та житлове будівництво було видано кредитів на суму близько 400 мільйонів доларів. Білоруський банк, 98 % акцій якого належать державі, збільшив позики на житлове будівництво в 1997 р. на 100 мільйонів доларів. Процентна ставка на 40-річні кредити була встановлена 5 % при річній інфляції у 1997 р. 62 %. 1997 р. за несплату податків було закрито 58 % приватних фірм. Була заборонена діяльність 54 % приватних виробників і 72 % зареєстрованих компаній.

Союз з Білоруссю Росії коштує дорого. 1995 р. РФ списала Білорусі борги на суму близько 1 млрд дол. При цьому було враховано, що в Росії залишилися гроші вкладників “Внешэкономбанка” СРСР, гроші за ядерні боєзаряди та вивезені ракети і т.ін. Для вирішення питання заборгованості Білорусі Росії Президентом Білорусі в березні 1998 р. була зроблена заява, яка була більш політичною , ніж економічною, що Росія має борг перед Білоруссю 410 млн дол. за спільну охорону повітряного простору білоруськими ППО, 96 млн дол. - за охорону західного кордону спільного Союзу і т.ін. Заступник голови адміністрації білоруського Президента Іван Пашкевич додатково називає цифру в 600 млн дол. - за російський транзит через країну енергоносіїв, транспорту, товарів [5].

Прихильники щільнішої інтеграції Білорусі з Росією розраховують отримати в Росії можливості збуту та придбання дешевої сировини та енергоносіїв. Прикладом роботи в цьому напрямку може бути успішна діяльність по прокладці нового трубопроводу Ямал - Європа, значна частина якого пройде через територію Білорусі. Але і в цьому питанні є свої проблеми. Так, відповідно до умов постачання енергоносіїв з Росії, Білорусь повинна розплачуватися з розрахунку 70 % грошима і 30 % бартером. Фактично Білорусь розраховується лише бартером і не лише за енергоносії, але практично за переважну кількість імпорту з Росії, тому що не має достатньо валюти, а білоруський рубль неконвертований. Три роки поспіль Росія погрожувала Білорусі скороченням поставок газу за борги. В березні 1998 р. ця загроза була здійснена. “Газпром” зменшив поставки газу концерну “Белтопгаз” на 30 % (до 37 тис.м куб./добу). Причиною зменшення поставок є борг на початок 1998 р. в 220 млн дол. та виплата заборгованості бартером [3].

У Білорусі вже склалися добрі стосунки з західними підприємствами. Ці контакти іноді більш ефективні, ніж з Росією, тому примусова інтеграція буде не на користь деяким підприємствам. Угоди на рівні урядів великого значення для реальної економіки не мають, бо 80 % підприємств не підпорядковані уряду Росії, тоді як у Білорусі практично всі підприємства належать державі. Проведення уніфікації законодавств Росії та Білорусі з наступними доробками національними парламентами обох країн має свої особливості. Так, Білорусі вигідніше закуповувати метал у Польщі та Німеччині, бо це дешевше, ніж купувати його в РФ, однак це не відповідає інтересам Росії. Таких прикладів можна навести багато.

До цього можна додати ще й протиріччя стосовно ввізного мита. Утворення єдиного митного простору Білорусі та РФ відбивається на економічних інтересах Білорусі, оскільки Росія зацікавлена в утворенні сприятливих умов для свого виробника і тому не зацікавлена у ввезенні дешевих товарів з Заходу. Отже Білорусь вимушена купувати товари в Росії за вищими цінами, які не виробляються в Білорусі. Незважаючи на існування Митного союзу, в Білорусі вже зараз висловлюють незадоволення посиленням митного контролю Росією на російсько-білоруському кордоні, який здійснюється для захисту російського товаровиробника від дешевих продуктів харчування [4].

Таким чином, те, що вигідно Росії, не завжди вигідно Білорусі. Зіткнення інтересів - неминучі й надалі. Але вони зникнуть, коли держави повністю об'єднаються.

Територія Білорусі має важливе значення для Росії як комунікаційний коридор між Росією та Європою. За деякими даними, до 70 % російського експорту на Захід іде через Білорусь. Між Білоруссю та Росією підготовлені основні принципи формування і функціонування загальної транспортної системи, об'єднаної енергосистеми. Щодо спеціалізації підприємств машинобудування для агропромислового комплексу визначено порядок розробки спільних річних і перспективних балансів паливно-енергетичних ресурсів. Важливим етапом в об'єднанні зусиль двох держав на шляху економічних реформ стала затверджена Вищою Радою Програма синхронізації єдиної спрямованості економічних реформ в обох країнах (всього схвалено 25 спільних програм).

Економічна співпраця Білорусі з ЄС поступово зміцнюється. 1995 р. була підписана Угода про партнерство і співпрацю між Республікою Білорусь та Європейським Союзом, 1996 р. - угода про торгівлю.

Опитування населення країни в листопаді -грудні 1993 р. показало, що за планову економіку висловилося 43 %, за ринкову - 54 %, за капіталізм - 31,6 %, за соціалізм - 40,9 %. (“Независимая газета”, 4 березня 1995 р.).

Збройні сили

Білорусь була однією з наймілітаризованіших зон у колишньому СРСР. 1992 р. на території Білорусі було розташовано близько 250000 військовослужбовців. Білорусь мала 4411 танків, майже стільки, скільки разом мали Франція, Велика Британія, Іспанія і Італія. Це й склало основу Збройних Сил Республіки Білорусь (РБ).

На засіданні Ради безпеки Республіки Білорусь 27-28 березня 1995 р. було прийнято рішення про проведення в республіці військової реформи в кілька етапів до 1999 р. За заявою міністра оборони Білорусі реформування армії в основному в республіці закінчено 1997 р. [9].

Відповідно до міжнародних обов'язків чисельність ЗС Білорусі не може перебільшувати 1 % від загальної чисельності населення.

За даними довідника The Military Balance 1997/1998 чисельність Збройних Сил РБ за станом на 1998 р. складає 81,8 тис. чоловік, у тому числі 50,5 тис. - Сухопутні війська, 22 тис. - ВПО та ППО, 8 тис. - Прикордонні війська.

Реформування ЗС Білорусі змінило структуру частин. Армії перетворені на корпуси, дивізії - на механізовані бригади. Утворені мобільні сили з трьох бригад. Бюджет 1998 р. передбачає прямі оборонні витрати понад 6 трлн біл. руб. (~130 млн дол), а також непрямі військові витрати - 5,5 трлн біл. руб.

Утворена військова академія для всіх родів військ. Частина білоруських військовослужбовців навчається у російських училищах і академіях.

Кількість озброєнь на території Білорусі обмежується Договором про звичайні збройні сили в Європі.

Основні засади військової співпраці між Білоруссю та Росією були закладені Договором, який передбачає координацію діяльності у військовій сфері. Він був підписаний 20 липня 1992 р. в Москві. В квітні 1993 р. РБ приєдналась до Договору про колективну безпеку країн СНД, що був підписаний 15 травня 1992 р. в Ташкенті. В 1993-1994 рр. між РБ та РФ були здійснені домовленості щодо військово-технічної співпраці, порядку взаємодії чергових сил і засобів ППО і т. ін.

В кінці квітня 1997 р. відбулися спільні навчання військово-повітряних сил (ВПС) Росії і Білорусі, основна мета яких полягала у відновленні навичок передислокації авіаційних угруповань на західному напрямку. Деякі військові експерти схильні давати дуже сміливі прогнози про те, що “в Білорусі в найкоротші терміни може розташуватися спільне з Росією угруповання ВПС, здатне наявними силами і засобами протистояти угрупованню ВПС країн НАТО на стратегічному напрямку” [15].

Воєнне співробітництво Білорусь — Росія будується за регіональним принципом, тобто Білорусь готова разом відстоювати і захищати свої і російські інтереси на західному стратегічному напрямку.

Співпраця визначається численними двобічними нормативно-правовими актами у військовій сфері, які конкретизують взаємні обов'язки щодо спільного забезпечення безпеки в межах національних законодавств. У підписаних документах не передбачається утворення загальних військових формувань і наддержав них структур воєнного управління. Всього з 1992 по 1997 р. між РФ і РБ у військовій сфері підписано 25 договорів і угод.

Таблиця 2

Більша частина військ, що розташовані в Білорусі, перебувають під прямим контролем Росії (через механізми СНД).

В січні 1995 р. Білорусь приєдналась до програми НАТО “Партнерство заради миру”.

Кордони

За рівнем реалізації міжнародно-правового оформлення державного кордону можна зробити висновки щодо засад державності.

Роль державного кордону до цього часу умовно виконували адміністративні кордони Республіки Білорусь, які були встановлені з Україною 1924, 1926 і 1940 рр., в 1940 р. - з Литвою та Латвією. Існуючі адміністративні кордони досить приблизно визначали лінію кордонів Республіки Білорусь із суміжними державами. Виняток становить дільниця колишнього державного кордону СРСР з Польщею. В результаті спільної роботи делегацій Республіки Білорусь з делегаціями Латвії, Литви і України 21 лютого 1994 р. був підписаний договір про державний кордон з Латвійською Республікою і 6 лютого 1995 р. договір про державний кордон з Литовською Республікою. Договір про делімітацію державного кордону України та Білорусі був підписаний 12 травня 1997 р. під час офіційного візиту Президента Республіки Білорусь О. Лукашенка до Києва.

Підписанням договорів про державний кордон з Латвією, Литвою та Україною завершився перший етап встановлення державного кордону між новими незалежними державами. В жовтні 1996 р. для реалізації договору між Республікою Білорусь та Литовською Республікою була утворена спільна комісія з демаркації державного кордону між Республікою Білорусь та Литовською Республікою. Така ж постанова про кордон з Латвією була прийнята в березні 1997 р.

Остаточними документами комісії будуть демаркаційні мапи, опис державного кордону і деякі інші документи. Брак коштів заважає завершенню демаркаційних робіт та обладнанню державних кордонів Республіки Білорусь.

Договір між РБ і РФ щодо спільних зусиль в охороні Державного кордону Республіки Білорусь від 21 лютого 1995 р. передбачає охорону Державного кордону РБ прикордонними військами РБ у співпраці з прикордонними військами РФ.

Білорусь та Росія домовилися спільно фінансувати обладнання Державного кордону РБ з Латвійською і Литовською Республіками.

Російська Федерація взяла на себе обов'язки надавати допомогу Білорусі в матеріально-технічному забезпеченні прикордонних військ, у підготовці фахівців.

Між Росією і Білоруссю лінія кордону існує умовно. Україна відповідно до свого курсу на зміцнення суверенітету наполягає на делімітації і демаркації внутрішніх кордонів як з Росією, так і з Білоруссю. 1998 р. ця робота триває на білоруській дільниці, де вже накопичений позитивний досвід. Росія ніяк не може погодитися на аналогічні дії, хоч договір про кордони підписаний президентами двох держав.

Висновки

Намагання Білорусі об'єднатися з Росією дуже нагадує події щодо пошуку союзу України з Росією у середині XVII століття для вирішення Україною своїх внутрішніх проблем. Для Росії на сьогодні вигідніше мати Білорусь незалежною державою, ніж у складі Росії. Це можна пояснити тим, що Росія для затвердження статусу миролюбної держави, крім міцної економіки, повинна мати як можна більше країн-союзниць, які мали б право голосу в ООН і в багатьох міжнародних організаціях. Крім того, вхід до складу Росії тільки однієї держави Білорусі з пострадянського простору лякає інші молоді незалежні держави втратити свою незалежність. Президент Білорусі добре розуміє, що коли Білорусь під його керівництвом добровільно втратить державність, то він буде перший у світовій історії президент, який ліквідував державу без зовнішнього тиску.

Сьогодні в Білорусі все підпорядковано Президентові. Опозиція повністю позбавлена внутрішніх джерел фінансування, а також електронних та багатотиражних ЗМІ.

Падіння рейтингу Президента О. Лукашенка неминуче. Електорат, на який він опирається зараз, досить швидко зменшується, а молодь поступово займає місця літніх людей з прокомуністичними поглядами.

Послідовність дій і висловлювань О. Лукашенка наштовхує на думку, що його приваблює варіант очолити Союз слов'янських держав. Але цей союз не може бути повноцінним без України. Тому Президент Білорусі досить багато зусиль докладає для залучення до цієї думки головних офіційних осіб України. Можливо, він погодиться на повну втрату незалежності Білоруссю, якщо таким же шляхом піде Україна. Можливість такого варіанту розвитку подій настільки мала, що серйозно його розглядати не варто.

Значне відставання економічних реформ у Білорусі не тільки від Росії, але й від України у випадку приєднання Білорусі до Росії тільки погіршить економічний стан обох держав. Коли враховувати і скрутний стан економіки Росії, в якій тільки починає зростати ВВП, то можна впевнено сказати, що об'єднання Білорусі з Росією в єдину державу як найближчим часом, так і в далекому майбутньому малоймовірне. Коли це раптом відбудеться, то програє економіка, а з нею і пересічні громадяни. У виграші, як завжди, буде тільки верхівка з її амбіціями.

Разом з тим не можна не враховувати, що білоруська нація перебуває в стадії зміцнення національної державності. Зараз, коли еліта опановує елементами самостійного керування державою, то вона вже ніколи добровільно не погодиться на повне позбавлення незалежності Білорусі.

Історичний досвід показує, що спроба великих держав (у тому числі й Росії) ігнорувати білоруський фактор у проведенні свого зовнішнього політичного курсу та намагання прискорити об'єднання в єдину державу, призводять до зворотного результату: до згуртування народу навколо тих політичних сил, які відстоюватимуть незалежність Білорусі.

Фактична повна бартеризація зовнішньої торгівлі та значна бартеризація ділових стосунків між підприємствами у самій Білорусі, велика інфляція національної валюти та відсутність реформування економіки республіки утворює умови для глибокої кризи в економіці і як наслідок цього - в суспільстві. В ознаках різкого зростання економічної кризи для врятування свого авторитету від Президента Білорусі можна очікувати наполегливого намагання досягнути негайного об'єднання з Росією в єдину державу. У разі неможливості швидкого здійснення об'єднання можна буде звинувачувати в економічній кризі Росію та противників негайного об'єднання. У двох цих випадках президент зберігає своє обличчя як переможець в боротьбі за об'єднання чи як жертва ворогів єдності Росії та Білорусі.

Торгівля України з Білоруссю не може позитивно впливати на економіку України через намагання Білорусі розраховуватися бартером. Нестабільність економіки, а також відсутність валютних резервів перешкоджає як розвитку торгівлі, так і інвестуванню капіталовкладень. Намагання уряду Білорусі залучити російський капітал і інвестиції в економіку Білорусі може утворити для економічної співпраці України з Білоруссю додаткові проблеми.

Військова співпраця можлива у напрямках проведення спільних навчань; обміну курсантів військових навчальних закладів; спільної розробки та випуску бронетанкової техніки. Взаємодія ЗС Білорусі з ЗС Росії ускладнить домовленості, які планувалися між Україною та Білоруссю.

Якщо економічний стан Білорусі погіршуватиметься та зростатиме внутрішнє соціальне напруження, Росія з метою недопущення до влади БНФ чи їх прихильників, а також врятування союзу Білорусі з Росією може ініціювати зміну керівництва Білорусі на чолі з президентом. Економічні можливості Росії щодо надання допомоги Білорусі дуже обмежені через її внутрішні політичні та економічні проблеми.

Джерела

1. Беларусь в мире. - 1997. - №4. - С.5.

2. Білоруський ринок. - 1996. - №18. - С.47.

3. Гріб Н. Беларусь - Россия // Беларусская газета. - 1998. - 23 марта.

4. Карпекова С. Беларуссия празднует день единения с Россией // Известия.- 1998. - 2 апр.

5. Киевские ведомости. - 1998. - 11 марта.

6. Киевские ведомости. - 1998. - 26 марта.

7. Красная звезда. - 1998. - 28 янв.

8. Майорчик Е. О гражданстве БНР // Беларусская газета. - 1998. - 23 марта.

9. Независимое военное обозрение. - 1998. - №7.

10. Нешаретский С. Предвзятое мнение // Беларусская газета. - 1998. - 23 марта.

11. Романчук Я. Беларусь: мода на свободные экономические зоны // Беларусская газета. - 1998. - 30 марта.

12. Сазанович Я. Беларусская оппозиция предупреждает // Иностранец.- 1998. - 4 февр.

13. Сэнфорд Дж. Беларусь на пути к государственности // Survival. - Осень 1996. - С. 86.

14. Фурман Д., Буховец О. Беларусское самосознание и беларусская политика // Свободная мысль. - 1996. - № 1. - С. 57-75.

15. Шабуркин А. Россия - Беларуссия // Независимое военное обозрение. - 1997. - №15. - С. 1

16. Polska Zbrojna. - 1997. - №50. - 19.12. - С.20.