В.П.Горбулін. Інтеграційні процеси та розвиток країн Центральної і Східної Європи

Є.Р. Бершеда. Інтереси і пріоритети України стосовно ЄС: вибір у галузі політики безпеки

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

(Горбулін Володимир Павлович - академік НАН України, Секретар Ради національної безпеки і оборони

України)

Розширення європейських та євроатлантич них структур стабільності і безпеки трактуєть ся Україною як природне поширення зони стабільності і безпеки. Саме такий підхід визначає сучасну спрямованість і характер розвитку Центральної і Східної Європи. Є підстави сподіватися, що протягом найближчих 5-10 років інтеграційні процеси між Євросоюзом та новими демократичними державами Центральної і Східної Європи, а також всередині цього регіону призведуть до поєднання ресурсного потенціалу і технологічних можливостей в межах Великої Європи.

В не такій уже й далекій перспективі економічна потужність Європи та динамізм США здатні створити надійну основу для такої архітектури європейської та глобальної безпеки, яка базуватиметь ся не на рівновазі сили, а на узгодженні економічних інтересів. Саме до цього прагне Україна, розраховуючи якомога ефективніше використа ти свій значний ресурсний потенціал з усвідомленням власної відповідальності за регіональну та загальноєвропейську безпеку.

З розпадом СРСР всі колишні його європейські союзники, а також розташовані в Центральній

і Східній Європі нові незалежні держави проголосили відданість європейським цінностям та з більшою або меншою швидкістю вирушили шляхом їх реалізації.

Реформи 90-х років призвели до вступу більшості країн Центральної і Східної Європи до Ради Європи. Проте для цих країн і досі продовжує існувати інституційний вакуум регіональної співпраці у сфері економіки, політики та безпеки.

Можна визначити два вектори спрямованості зовнішньої політики посткомуністичних країн Європи:

а) прагнення до вступу в західні економічні та військово-політичні структури (ЄС, НАТО);

б) створення умов для тіснішої співпраці власне в регіоні Центральної та Східної Європи.

У першому випадку “індивідуальні” та спільні перспективи пов'язані з прискоренням реформ, економічним зростанням та ступенем зацікавленості Заходу цією частиною Європи.

Шанси розвитку регіональної інтеграції залежать від об'єктивних можливостей тіснішої співпраці, а також від переконаності держав (урядів, парламентів, суспільства) в її доцільності та необхідності.

Безумовно , регіон Центральної та Східної Європи є неоднорідним як в економічному, так і в політичному плані, а країни, що належать до нього, суттєво різняться між собою. Тому розвиток інтеграційних процесів у цих країнах відбуватиметься, скоріш за все, в різношвидкісному режимі.

Внаслідок того, що найбільшого поступу в реформуванні економіки і суспільства досягли Польща, Чехія, Угорщина, саме ці країни-лідери утворюють ядро, в якому спостерігається дедалі тісніша регіональна співпраця.

На Балканах, а також у нових незалежних державах Південного Кавказу процеси інтеграції і розвитку гальмуються наявністю численних етнічних та політичних конфліктів, які, маючи певні історичні традиції, підігрівають ся нині цілком сучасними економічними та політичними інтересами.

Фактором, що консолідує країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і спонукає їх до регіональної співпраці є прагнення Заходу вести переговори саме з групою цих країн, а не лише з її окремими представниками.

Тісної співпраці нових демократій Центральної та Східної Європи вимагають також спільні небезпеки і загрози, серед яких — нелегальна міграція, організована злочинність, трансфер наркотиків, забруднення навколишнього середовища, політична дестабілізація регіону тощо.

Проте створення і розвиток інституційних форм регіональної співпраці наштовхується на ряд перешкод.

Схожість економічних проблем та приблизно однаковий рівень розвитку країн ЦСЄ є, з одного боку, чинниками, які стимулюють співпрацю, з другого ж — вони створюють конкуренцію між ними на шляху інтеграції до західних інституцій. Крім того, в кожній з цих країн є сили, які трактують регіональну кооперацію як гальмо інтеграції до загальноєвропейських структур. Інтенсифікація економічної співпраці зі східними сусідами нерідко розглядається ними як стримуючий фактор в інтеграційних процесах з Заходом. Конкуренція проявляється і в отриманні різних форм допомоги, в тому числі експертної, технічної та фінансової.

Внаслідок свого географічного розташування і розмірів Україна є країною, яка водночас належить до Центральноєвропейського, Чорноморського та Східноєвропейського регіонів, а її територія — інтегруючою між їх складовими частинами. Проте, за інерцією політичного мислення, Україну відносять до пострадянсь кого простору.

Кожна з дуже різних колишніх республік СРСР тяжіє до власного економічного, політичного та культурного регіонального ареалу, від якого всі вони були відокремлені кордонами Радянського Союзу. Але якщо межі вже неіснуючого Варшавського договору більше не заважають Заходу ідентифікува ти його колишніх членів як частину Центральної та Східної Європи, то Україну досі ще сприймають як частину пострадянського простору.

Курс України на інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур визначає наше бачення єдиної і стабільної Європи, а специфіка цього курсу полягає у синхронізації розвитку відносин в європейському і трансатлан тичному вимірах.

З проголошенням у червні цього року в Люксембурзі політичної заяви щодо прагнення України до набуття асоційованого членства в Євросоюзі відкривається шлях уникнення нової лінії поділу в Європі внаслідок очікувано го вступу до нього Польщі та Угорщини. Розмежування не відбудеться за умови підписання Україною Європейської угоди ще до вступу в ЄС або водночас з ним нових держав. У недопущенні віддалення України від її західних сусідів важливу роль могла б відіграти Європейська Конференція, проте нашу країну поки що не залучено до участі в її роботі навіть як спостерігача.

Статус асоційованого члена Євросоюзу дав би Україні можливість реалізувати раніше нею проголошений намір стати найближчими роками асоційованим партнером Західноєвропейського союзу.

Поглиблюючи зв'язки з європейськими та євроатлантичними структурами, Україна намагається зміцнювати стосунки по всьому периметру своїх кордонів, розвивати двосторонні та багатосторонні відносини з сусідами. Найбільшим з них, як відомо, є Російська Федерація (РФ).

Принципова відмінність українських і російських підходів у європейській політиці полягає в економічній та політичній мотиваціях. Росія прагне залишитися самостійним центром сили і ставить за мету співробіт ництво з Європою. А метою української політики є повномасштабна інтеграція в Європу. Життєва необхідність просування України до Європи визначається прагненням повноцінного ствердження її у міжнародному співтоваристві. Враховуючи геополітичні масштаби Російської Федерації та розташування більшої частини її території в азійсько-тихоокеанському регіоні, європейський вектор має для неї значно менше значення, ніж для України.

Що ж стосується Співдружності Незалежних Держав, то у сьогоднішній формі вона переживає глибоку ідеологічну та інституціональну кризу. В основі її лежить протиріччя між, з одного боку, прагненням певних сил Російської Федерації надати їй домінуючу роль на пострадянському просторі в усіх сферах відносин та, з другого, — спрямованістю інших країн на розвиток передусім економічного співробітництва на рівноправних засадах. Саме поглиблення цього протиріччя призвело до започаткуван ня РФ стратегії різнорівневої інтеграції держав СНД, статуту якого Україна, як відомо, не підписала.

Варто підкреслити, що Україна знаходиться не лише між Заходом і Сходом Європи. Вона є ще й важливою чорноморською державою, південні кордони якої становлять частину південного узбережжя Європи, що тягнеться від Гібралтару до Кавказу. Про важливість саме південного напрямку для України свідчить її увага до Організації Чорноморсь кого економічного співробітництва (ОЧЕС), нещодавня інституалізація якої надасть нової якості кооперації держав Чорноморського регіону і сприятиме інтеграції їх до загальноєв ропейських структур.

До того ж ОЧЕС, як на наше переконання, здатна слугувати з'єднувальною ланкою між Євросоюзом та новими перспективними ринками Центральної Азії і Кавказу. Важлива складова ОЧЕС — поєднання ресурсного потенціалу країн басейну Каспійського моря з промисловим потенціалом країн Центральної та Східної Європи, економіка яких вже перейшла у фазу зростання і потребує нових перспективних ринків.

У цьому контексті проекти євро-азійського транспортного коридору та мультимодально го транспортного коридору між Чорним та Балтійським морями, а також нафтового транзиту з Каспійського регіону через Україну до Європи слід розглядати як формування принципово нової геоекономічної реальності в цій частині Євразії.

Саме в контексті здійснення Україною своєї природної функції забезпечення міжрегіональної співпраці слід розглядати ініціативу Президента України Л.Кучми щодо проведення в Україні у вересні 1999 року конференції “Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи XXI століття без розподільних ліній”.

Особливу роль ми відводимо нашому співробітництву з сусідніми державами — Польщею та Румунією. Українсько-польська співпраця з доданням до неї румунської складової сприятиме формуванню Балто-Чорноморського стрижня нової Європи.

З огляду на необхідність забезпечення стабільності в Центральноєвропейському регіоні особливої уваги потребує Білорусь, зовнішній вплив на яку має дещо однобічний характер.

Не можна й не помітити “євротяжіння” країн Південно-Східної Європи, до яких ми відносимо Грузію та Азербайджан. Ці країни Кавказу прагнуть забезпечити вихід каспійської нафти на європейські ринки і створити умови задля своєї майбутньої участі у європейських інтеграційних процесах.

Враховуючи реалії зростання політичного та економічного значення Чорноморського регіону, Україна зініціювала переговори з питань розробки заходів щодо зміцнення безпеки у військово-морській сфері на Чорному морі. Головна мета їх - спільність і узгодженість дій по здійсненню контролю за військово-морською діяльністю в басейні Чорного моря.

Залученню країн Кавказу до загальноєвро пейських процесів сприятиме і поглиблення співробітництва в межах неформальної групи у складі Грузії, України, Азербайджану та Молдови — ГУАМ. Ця співпраця тим більш важлива, що другою хвилею розширення НАТО та ЄС можуть бути охоплені і країни Чорноморського регіону.

Видужавши після кризи перехідного періоду, Центрально-Східноєвропейський регіон має всі підстави стати у третьому тисячолітті одним з найпривабливіших ринків світу. Саме тут є особливо сприятливі перспективи для транзиту енергоносіїв, розвитку транспорту і телекомунікацій, а також інших сфер, без яких неможливо уявити реалізацію масштабних загальноєвропейсь ких проектів.

Що стосується перспектив створення у XXI ст. єдиного європейського простору, то важливим тут є передусім динамізм цього процесу. Водночас не можуть не викликати стурбованості деякі тривожні тенденції. Йдеться насамперед про вже згадувану загрозу появи в Європі виокремленої, ізольованої зони, відгородженої від решти сусідів по континенту шлагбаумами жорсткого шенгенського візового режиму. Такий варіант, на наш погляд, особливого оптимізму не додасть. І тут варто не лише усвідомити наявність зазначеної проблеми, а й усім керівникам країн Євросоюзу разом подумати над тим, які процеси провокуватимуться в стосунках між країнами регіону внаслідок виникнення нових європейсь ких кордонів. Не можна забувати про небезпеку поділу ними не лише країн, а й ряду етносів, серед яких українці, угорці, румуни, поляки, які проживають на території країнЦентральної Європи.

Поряд із згадуваним асоційованим членством України в ЄС вирішенню проблеми сприятиме розвиток співпраці європейських країн, розташованих обабіч колишнього кордону СРСР, допомога країн-членів Європейського Союзу та кандидатів на вступ до нього у модернізації українських прикордонних пунктів, приведення їх у відповідність із загальноприйня тими стандартами. В свою чергу Україна, цілком усвідомлюючи необхідність поставити заслін нелегальній міграції, контрабанді зброї та наркотиків, належним чином ставиться до цивілізованого облаштування власних кордонів по всьому їх периметру.

Європейська інтеграція для України — це не лише мета, а й довгостроковий процес, сутність якого повністю відповідає програмі розпочатих у 1994 р. і неухильно проваджуваних нею економічних реформ.

ІНТЕРЕСИ І ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ СТОСОВНО ЄС: ВИБІР У ГАЛУЗІ ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ

Є.Р. Бершеда

(Бершеда Євген Романович - член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор, Перший помічник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України)

Україна в європейському ландшафті

Розвиток демократичної української держави відбувається в умовах формування європейської та глобальної систем безпеки, заснованих на взаємодії демократичних держав євроатлантичного простору. Усвідомлююючи себе невід'ємною частиною цього простору, Україна одночасно перебуває під впливом оточуючих її і не завжди однонаправлених силових полів. Поряд із європейським і Російським, Україна, як і інші країни Півдня Європи, не може не відчувати на собі й “гарячий подих” мусульманського світу. Тим більше, що на її території проживає автохтонна кримськотатарська меншість, яка є невід'ємною частиною народу України. Визначаючи місце України в європейській та світовій системах безпеки, було б невірно ні розташовувати Україну між Європою і Росією, ні протиставляти одна одній Європу і Росію.

Україна виразно знаходиться поза Росією, а її географічна, історична і культурна приналежність до Європи доповнюється усе новими політичними та економічними складовими. Причому це не лише не суперечить інтересам демократичної Росії, але й сприяє розвиткові рівноправних добросусідських відносин Російської Федерації з Україною в контексті спільного руху до європейських та євроатлан тичних структур.

В основі включення України до нової архітектури європейської безпеки лежить створення нею власної, заснованої на демократичних цінностях системи національної безпеки і характерний саме для демократичних підходів внесок у зміцнення міжнародної безпеки. Колишня частина ядерної наддержави - Україна - не успадкувала її “менталітет”, цілком відмо вившись від конфронтаційних підходів, усвідомлюючи відповідальність за міжнародну безпеку. Із зміцненням міжнародних позицій України в неї з'являється власне позитивне поле впливу, зростають роль і відповідальність у забезпеченні безпеки континенту.

Не можна уявити стабільну Європу без стабільності в кожній із європейських країн, проте загроза стабільності особливо гостро відчувається в нових ще не зміцнілих незалежних державах, які переживають період радикальних економічних і політичних реформ. Дбаючи про внутрішню стабільність, ці країни спираються на власні сили, шукають підтримки одна у одної й водночас дедалі більше звертають погляд на зону демократії, економічної і політичної стабільності, що поширюється в напрямку їхніх кордонів і являє собою Європейський Союз.

На південно-східній периферії Великої Європи останнім часом усе активніше заявляє про прагнення до інтеграції в ЄС група з чотирьох європейських країн, згуртованих не лише спільним радянським минулим, але й необхідністю вирішувати схожі проблеми, одночасним становленням державності і ринкових відносин та прагненням до використання своїх різноманітних ресурсів на основі європейсь кої моделі економічного та суспільного устрою. Поряд з Україною до цієї групи, яка вже отримала назву ГУАМ, належать Грузія, Азербайджан і Молдова. Фактично можна констатувати, що на Європейській частині колишнього СРСР сформувалося три співтовариства держав за ознакою ставлення до європейсь кої та євроатлантичної інтеграції: країни Балтії, ГУАМ і Російсько-білоруський союз. Характерно, що колишні республіки СРСР об'єднує лояльне ставлення до розширення ЄС і розділяє негативне ставлення двох із них - Росії та Білорусі до розширення НАТО на Схід.

Спільність підходів до європейської та євроатлантичної інтеграції створює взаємне тяжіння між Балтією і ГУАМом. З підключенням Польщі здійснюється пошук у напрямку розвитку Балто-Чорноморського співробітництва. Економічним стрижнем цього співробітництва Півночі і Півдня в середині Європи служить проект транспортування каспійських енергоносіїв через Україну, що дозволяє підвищити ступінь диверсифікації енергозабезпечення європейських країн і відродити древній шлях “із варяг у греки”. Європейський Союз одержує можливість інтеграції власної системи нафто- і газопроводів зі створюваною, яка орієнтована на енергоресурси Каспію. Тим більше, що найперспективніші потенційні споживачі каспійської нафти розташовані саме між Чорним та Балтійським морями.

І серед країн ГУАМ, і в більш широких межах Україну, як партнера ЄС, вирізняє те, що їй вдалося демократичними методами зберегти стабільність у великій за європейськими масштабами, а отже, різноманітній і складній для управління країні.

Мабуть, для ЄС як структури, до якої прагне інтегруватися Україна, небайдуже, що при усьому політичному та соціальному розмаїтті українського суспільства керівництву країни вдалося створити систему національної безпеки, що дозволила здійснювати реформи. Хоча і не так швидко, як хотілося б, але винятково мирним, цивілізованим шляхом. Жодного разу в Україні процес формування органів державної влади, вирішення складних внутрішньополітичних проблем не виходив з-під контролю і не супроводжувався протистоян ням із застосуванням сили.

Створюючи систему національної безпеки, адаптовану до міжнародних вимог, Україна прагне брати активну участь в універсалізації регіональних, європейської і глобальної систем безпеки на всіх стадіях цього процесу - від розробки концепції до участі в конкретних спільних операціях.

Уже сприйнята у світі як ключова країна європейської безпеки, Україна є єдиною державою, що водночас належить до Східної, Центральної і Південно-Східної Європи. Саме вона здатна відіграти цементуючу роль у розвитку співробітництва нових незалежних держав Європи, сприяти їхній інтеграції до європейських та євроатлантичних структур, попередити виникнення або поновлення штучних бар'єрів у тій частині континенту, що входила до СРСР або перебувала під його контролем.

Внутрішнє і зовнішнє середовище України обумовлює її геополітичну стратегію, що звичайно характеризується як багатовекторна. Вона продиктована необхідністю збереження стратегічної рівноваги в існуючому геополітич ному оточенні і спрямована на зміцнення національної і міжнародної безпеки.

Перший вектор становлять відносини України з Заходом. Складовою цього вектора є інтеграція до європейських та євроатлантичних структур. Основними напрямками тут залишаються відносини з ЄС, НАТО і державами -членами. Зусилля України спрямовуються на поглиблення і розширення співробітництва, наповнення його конкретними програмами і заходами в рамках реалізації Угоди про партнерство і співробітництво України та ЄС, а також Хартії Україна-НАТО.

Важливою складовою західного вектора є інтенсифікація відносин України із західними сусідами-кандидатами на членство в ЄС і НАТО. Насамперед, йдеться про Польщу.

Стратегічне партнерство України і Польщі здатне не тільки запобігти появі нової лінії поділу на українсько-польському кордоні після вступу Польщі до ЄС і НАТО, але й зцементувати відносини Заходу і Сходу, Півночі і Півдня Європи, де розташовані нові незалежні європейські держави та колишні країни так званого соціалістичного табору.

Українсько-польське партнерство виходить за межі двостороннього співробітництва, а сприяння всебічному його розвиткові з боку ЄС є для України одним із пріоритетних напрямків співробітництва з Євросоюзом.

В Україні розглядають поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, що відповідає вимогам наступного сторіччя.

Підписання базових політичних договорів із Росією та Румунією, угод щодо Чорноморського флоту, договору про державний кордон з Білоруссю і Спільної заяви Президентів України і Республіки Польща стали важливими ланками ланцюга, що об'єднує Україну з простором стабільності і добросусідства, оформленим у 1995 році Пактом стабільності в Європі. По суті відбувається процес поширення цього пакту на значну територію континенту, яку займає Україна.

Загальновизнано, що Україна є не лише споживачем, але й “постачальником” безпеки, активним учасником врегулювання регіональних конфліктів у Європі. Мова йде про неоднаковий за характером, але завжди миротворчий внесок у колишній Югославії, Нагірному Карабасі і Придністров'ї, готовності допомогти у розв'язанні конфліктної ситуації в Абхазії.

Україна займає активну позицію в розвитку європейського регіонального співробітництва з використанням таких структур, як Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співтовариство та ін. і виступає за об'єднання зусиль ОБСЄ і ЦЄІ в питаннях зміцнення стабільності і безпеки в Центрально Східноєвропейському регіоні.

Українсько-російські відносини

в європейському контексті

Україна виходить із того, що відносини з Заходом не тільки не суперечать, але й сприяють цивілізованій реалізації іншого вектора її зовнішньої політики - встановленню рівноправного та взаємовигідного партнерства з демократичною Росією. Від стабільності та прогнозованості відносин двох найбільших за територією країн Європи значною мірою залежить доля демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільність у Європі та в усьому світі.
Створюючи європейську, за своїм змістом, модель українсько-російських відносин, ми виходимо з досвіду фінсько-російських (радянських) відносин після Другої світової війни. Ще одним близьким Україні прикладом є відносини Польщі та Росії з початку 90-х років.

З підписанням “Великого” договору у травні 1997 року завершився процес самоідентифікації українського і російського народів один щодо одного, хоча цей процес не припинявся навіть тоді, коли вони були в складі однієї держави.

В Україні розглядають українсько-російські відносини в контексті нової архітектури міжнародної безпеки, а “Великий” договір між Україною і Росією й угоди по Чорноморському флоту - як конкретний внесок у її зміцнення.

Україну і Росію зв'язують не тільки спільні географія, минуле і повно схожих невирішених проблем сьогодення. Головне в тому, що їх об'єднує інше. Йдеться про майбутнє. Обидві країни рухаються в одному напрямку, прагнучи до створення відкритого демократичного суспільства і ринкової економіки, характерних для членів Європейського Союзу, одним з яких прагне стати Україна, а судячи з заяви колишнього прем'єра РФ В.Черномирдіна під час перебування в Брюсселі, - і Росія.

Сильніше, ніж минуле і сучасність, Україну і Росію здатне об'єднати європейське майбутнє. Підтримка одна одної на непростому і неблизькому шляху, обмін досвідом реформування економіки і суспільства, розвитку відносин із ЄС здатні стати важливим внеском України і Росії в будівництво системи безпеки Великої Європи. Причому відносини по лінії ЄС - Україна та ЄС - Росія сприяють становленню нових підходів у співробітництві між двома країнами.

Україну і Росію об'єднують політичні та економічні інтереси. Саме це, при всьому прагненні кожної з них до самозабезпечення і диверсифікації зовнішніх зв'язків, визначає їх як найбільш вагомих партнерів.

Українсько-російські економічні відносини, як впливовий чинник розвитку обох країн, найважливіша складова їхніх зовнішньополітич них зусиль, виходять за рамки двосторонніх інтересів і не можуть не привертати уваги ЄС і його членів.

Через українські трубопроводи здійснюється постачання енергоносіїв у багато країн Європи, енергетична безпека якої значною мірою залежить від надійності українсько-російсь кої взаємодії в сфері енергетики.

Український підхід полягає в участі капіталу і технологій з європейських та інших країн в українсько-російських проектах міжнародно го значення. В Україні аж ніяк не прагнуть до якогось українсько-російського відособлення і намагаються всебічно враховувати інтереси інших наших сусідів та партнерів.

Підписання Основоположного Акта Росія - НАТО, де вже в перших рядках зазначено, що обидві сторони не розглядають одна одну як супротивника, свідчить про те, що 1997 рік поклав початок нової ери в європейській політиці РФ.

Вже після підписання Акта Росія-НАТО Україна підписала Хартію про особливе партнерство з Альянсом. В результаті створено цілком нову військово-політичну ситуацію на континенті.

Україна і Росія беруть активну участь у програмі “Партнерство заради миру”, що довела свою необхідність і ефективність як засіб підвищення довіри в Європі.

Участь України і Росії в програмі партнерства, у стабілізаційних силах на Балканах разом із підписанням згаданого Акта і Хартії вже забезпечили обом країнам свого роду “зовнішню участь” у НАТО. Подібна формула на початковому етапі співробітництва, мабуть, може бути використана й у випадку з ЄС. Майбутнє підкаже її оптимальний варіант і конкретне наповнення. Це дасть можливість більш ефективно сполучити ресурсний потенціал України та Росії з технологіч ними можливостями Європи. Справжнім проривом у цьому напрямку стало б створення європейського військово-транспортного літака на базі АН-70.

Важливо те, що формула “зовнішньої участі” здатна забезпечити визначену спільність дій і поводження України, Росії і євроструктур. Стає можливим запобігти виникненню нової конфронтації, ймовірність якої існує при відсутності механізму участі наших країн в інтеграційних процесах на континенті.

Україна виходить із концепції Європи із “змінюваною геометрією” та неприпустимістю створення економічних і політичних бар'єрів як на своїх західних, так і східних кордонах.

Україна і Росія не тільки демонструють прагнення продовжувати перетворення на основі цінностей європейської цивілізації, а й дедалі активніше взаємодіють із ЄС і НАТО як структурами, що об'єднують демократичні країни із соціально-орієн тованою ринковою економікою.

Складається враження, що зміцнення західного вектора зовнішньої політики України і Росії позитивно позначилося на позиціях обох країн у ставленні одна до одної і сприяє формуванню їхнього рівноправного партнерства.

Невоєнні чинники безпеки

і співробітництво України з ЄС

Сучасне розуміння безпеки виключає статичний підхід. Мова йде про широкий погляд на безпеку, що охоплює не тільки військові, а й економічні та політичні чинники, проблеми демократизації та стабільності окремих держав і груп держав, формування дружніх міжнародних відносин.
Йдеться також про колективну спроможність протистояти новим загрозам безпеці, зокрема поширенню зброї масового знищення, міжнародному тероризмові, організованій злочинності, нелегальній міграції, масштабним екологічним лихам.

У комплексі взаємозалежних складових безпеки усе більшу роль відіграє економічна безпека, яка в ядерному світі стала стрижнем міжнародної і національної безпеки. Виник феномен глобальних фінансових і економічних систем, у яких навіть найбільші країни виявилися нездатними вести “замкнутий спосіб життя”. На зміну “гарячим” і “холодним” війнам прийшли війни торговельні та митні. У цьому контексті для більшості європейських країн ЄС виступає гарантом економічної безпеки, що забезпечує стабільність прийнятних для окремих його членів і Євросоюзу в цілому умов економічного розвитку.

У плані розподілу потенціалу небезпек нинішня ситуація в Україні є типовою для посткомуністичних країн - внутрішні загрози переважають над зовнішніми. Неоднозначними є хід і наслідки економічних реформ. Проте основна небезпека йде не від реформ як таких, а від непослідовності, некомплексності їхнього здійснення, що, поряд із суб'єктивними причинами, стало результатом малодосвідченості економічних служб молодої української держави.

Водночас слід зазначити, що Україна має чіткий сценарій економічних реформ, що збігається зі сценарієм наближення країни до членства в Євросоюзі. Керівництво економікою стає усе більш прагматичним.

Проте Україна навряд чи зможе швидко досягти економічної стабілізації без допомоги з боку Європейського Союзу, США і міжнародних фінансових організацій.

Мова йде не тільки про фінансову допомогу, що є для України надзвичайно важливою, особливо в зв'язку з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, яка має не лише європейський, але й глобальний вимір. Україна потребує сприяння в поступовому входженні в Європейський економічний простір. І тут для неї ключовим питанням є поглиблення відносин із ЄС.

Президентом України стратегічна мета сформульована як інтеграція до європейсь ких та євроатлантичних структур, а в червні 1998 року, під час засідання Ради з питань співробітництва Україна - ЄС вперше прозвучало офіційне звернення Уряду України до Європейського Союзу щодо набуття нею асоційованого членства в Європейському Союзі.

За умови зберігання багатовекторності зовнішньої політики України європейський вибір обумовлюється не кон'юнктурою, а довгостроко вими національними інтересами.

В Україні добре усвідомлюють стан її готовності до вступу в ЄС - для нас це стратегічна мета. Однак наявність цієї мети, а також політична підтримка стратегічного курсу України на членство в ЄС з боку самого ЄС, а також таких впливових країн, як Німеччина, Франція і Великобританія, сприяли б активізації реформування українського суспільства. З'являється перспективна модель соціально-економічного розвитку, чіткі орієнтири у вигляді конкретних стандартів ЄС у найважливіших суспільних сферах і насамперед в економічній.

В Україні не повною мірою задоволені динамікою розвитку відносин із ЄС. Серед чинників, що стримують виведення цих відносин на якісно новий рівень - і складна економічна ситуація в Україні, і стан інституційного забезпечення політики України щодо ЄС, і непроста внутрішня ситуація в Євросоюзі. Позначається і високий рівень економічної залежності України від Росії.

Актуальним питанням залишається “персоналізація” політики, яку ЄС проводить щодо України, і відмова від “трафаретних” підходів у ставленні до країн СНД. Відчуваючи себе країною Центрально-Східноєвропейського регіону, Україна не прагне преференцій або пільг. Йдеться про таку спеціалізовану і конкретну політику з боку ЄС, яка дозволила б краще використовувати потенціал співробітництва з Україною в усіх сферах. Йдеться про активізацію співробітництва в галузі зовнішньоеко номічних зв'язків, промислової кооперації, митної справи, юстиції, попередження злочинності і боротьби з її організованими проявами, науково-технічної політики.

Особливо варто підкреслити зацікавленість України щодо транс'європейських проектів, насамперед транспортних і енергетичних. Унікальне географічне розташування України обумовлює її роль як однієї з ключових країн-комунікаторів між Європою, Кавказом і Азією. Тому підтримка пов'язаних з Україною проектів, зокрема транспортного коридору, який включав би нафтопровід Одеса - Гданськ, з боку ЄС, країн-членів та інших зацікавлених сторін створить не просто транспортну інфраструктуру, але й інфраструкту ру інтеграції України до ЄС. Будуть створені реальні передумови запобігання появі економічних й інших бар'єрів у рамках Великої Європи.

Інституційну основу запобігання появі нової лінії поділу на українсько-польському кордоні в результаті підготовки, а згодом і вступу Польщі до ЄС, здатне створити асоційоване членство України в ЄС. Не можна не враховувати, що саме асоційоване членство Польщі в ЄС дозволило їй уникнути появи лінії поділу Європи на польсько-німецькому кордоні.

За умови, що економічна безпека стає одним із найважливіших компонентів міжнародної безпеки, Європейський Союз уже сьогодні відіграє видатну роль у забезпеченні стабільності та безпеки європейського континенту.

Розширення в ім'я безпеки

Процес розширення і реформування ЄС варто розглядати не тільки як розширення меж “спільного ринку”, а і як активний чинник створення на континенті архітектури безпеки, що має комплексний характер і виміри - економічний, політичний, військовий, гуманітарний.

Як дуже важливий прецедент, що значно підвищує шанси України на перспективу, слід розцінювати те, що підготовка до розширення ЄС уже реально здійснюється колишньою республікою СРСР - Естонією.

Україна уважно спостерігає за розширенням ЄС і хотіла б уже тепер бути залученою до участі в роботі, що проводить ЄС із його майбутніми членами, в т. ч. у межах Європейської конференції.

Наступним кроком, який сприяв би реалізації Угоди про партнерство та співробітництво, стала б підготовка до вступу України в ГАТТ/СОТ, а також залучення України до спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС.

Розвиваючи всебічні відносини з ЄС, Україна прагне набути статусу асоційованого партнера ЗЄС - військової опори ЄС. Інтереси міжнародної безпеки обумовлюють необхідність підтримки і розуміння України, що своєю зовнішньою політикою разом з іншими державами утримує геостратегічний баланс на Європейському континенті і на просторі колишнього СРСР. На жаль, готовність України до формалізації й активізації відносин із ЗЄС не знаходить бажаного розуміння в ньому. Однак є і підбадьорюючі тенденції. У червні 1997 р. було укладено документ між Україною і ЗЄС, що дозволить використовувати можливості української авіації для потреб ЗЄС.

Після Амстердаму розширення ЄС “вийшло з тіні” розширення НАТО і безпосередньо торкнулося інтересів десятків мільйонів європейців. Хоча, якщо бути більш коректним, необхідно розрізняти причину і наслідки інтеграційних процесів у Європі.

Варто виходити з того, що розширення ЄС і НАТО є наслідком наполегливого прагнення країн Центральної і Східної Європи бути залученими до ядра західних демократій - повернутися до Європейського простору після тривалого штучного відторгнення. В основі процесу, що характеризується як розширення, лежить повна добровільність, природне прагнення народів цього регіону стати частиною Великої Європи. Від спільного минулого - до спільного майбутнього - така логіка процесів європейської інтеграції.

Розширення євроструктур - це не лише поширення зони стабільності та безпеки на Схід, це і зростання економічної могутності об'єднаної Європи, що дозволить уже в недалекому майбутньому грати раніше невідому в геополітиці роль - колективного світового лідера.

Оновлений ЄС здатний зробити для Центральної і Східної Європи те, що він уже зробив для Європи Західної, - допомогти перебороти історичну недовіру, розвіяти підозри і створити сприятливі умови для інтеграції. Слід зазначити, що сама лише перспектива стати членом ЄС уже зіграла стимулюючу роль і сприяла врегулюванню проблем усередині країн-кандидатів та у відносинах між ними і країнами-сусідами.

Зі свого боку, Україна прагне створити власну систему національної безпеки, збалансова ну й погоджену не лише внутрішньо, але й з європейськими та світовими тенденціями розвитку і зміцнення міжнародної безпеки. Вже досягнутий Україною рівень політичної, соціально-економічної трансформації дозволяє стверджувати, що країна крок за кроком просувається шляхом демократії і ринкової економіки, усе більше наближаючись до вимог, які висуваються до країн-кандидатів на вступ до ЄС. За підтримкою провідних країн Європи і світу незалежна, демократична, стабільна й економічно процвітаюча Україна здатна стати не лише ключовою країною європейської безпеки, але й її важливою опорою.