Газета "Україна і світ сьогодні", № 8 (408) 19.02.2007

Владлен МАКУХ, кандидат політичних наук, науковий співробітник Одеського філіалу НІСД

У пошуках нафтового Клондайку

Останнім часом посилилося суперництво провідних країн світу за Африку, що передусім зумовлено прагненням використати енергоресурси «чорного» континенту. На цьому тлі результати візиту української делегації на чолі з міністромпалива
та енергетики Юрієм Бойком до Лівії (Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії) виглядають доволі успішними.

Нагадаю, керівництво СНЛАД визначає Україну як стратегічного партнера. А спроби налагодити співробітництво у нафтогазовій сфері між двома країнами тривають уже кілька років. Так, 10 жовтня 2004 р. НАК «Нафтогаз Україна» та Національна нафтова корпорація Лівії уклали угоду про розподіл продукції, яку, на жаль, поки що не ратифіковано лівійським урядом. Строк дії угоди складає: на видобуток нафти — 30 років, газу — 25 років. Чотири нафтогазоносні блоки, які були відібрані «Нафтогазом» під час вивчення геологічної інформації, наданої лівійською стороною, мають загальну площу понад 200 тис. км2. За прогнозними даними, більшість покладів знаходиться на глибині від 3000—4500 м. Загальні прогнозні ресурси відібраних блоків, за оцінкою фахівців «Нафтогазу», — 110 млн. тонн нафти й 30 млрд. м3 природного газу. Під час пошуково-розвідувальних робіт компанія має намір відкрити шість нафтових та одне газове родовище. Лівійську нафту планується постачати до України за схемою заміщення й використовувати для створення національного нафтового резерву. Перспективний обсяг видобутку нафти у 2010—2015 рр. має скласти 5 млн. тонн на рік.

Є також проекти технічної підтримки будівництва лівійських нафтових та газових мереж українською стороною. Так, під час візиту делегації «Нафтогазу» до СНЛАД у квітні 2005 р. лівійська сторона висловила зацікавленість нашою пропозицією у будівництві на своїй території газо- та нафтопроводів, а також підземних сховищ природного газу. У свою чергу українці рішуче налаштовані на активізацію співробітництва з СНЛАД в енергетиці, промисловості та сільському господарстві.

Серйозний поштовх лівійсько-українські відносини отримали на початку нинішнього року. 7 лютого в Лівії з дводенним робочим візитом побувала українська делегація на чолі з міністром палива та енергетики Юрієм Бойком. Під час переговорів Бойко запропонував своєму колезі — міністру електроенергетики, водних ресурсів і газу Лівії Омрану Ібрагіму Абу Краа — стати партнером з постачання зрідженого природного газу до Європи, так само, як і до України.

Тут слід зазначити, що ще в січні 2006 р. екс-голова «Нафтогазу» Олексій Івченко заявляв про те, що Україна планує побудувати на узбережжі Чорного моря термінал з переробки зрідженого природного газу потужністю 20 млрд. куб. м на рік. Зокрема, планувалося, що «Нафтогаз» закуповуватиме цю сировину в північно-африканських країн, танкерами транспортуватиме її до цього терміналу, а потім додаватиме до газотранспортної системи України — як задля задоволення власних потреб, так і для експорту. Попередня вартість терміналу оцінюється у $3 млрд.

Юрій Бойко також провів зустріч з лівійським лідером Муамаром Каддафі, після якої висловив надію на те, що найближчим часом Україна почне добувати нафту та постачати зерно до Лівії. За його словами, «Каддафі дав конкретні вказівки на відновлення відносин, відновлення договорів».

Крім того, було досягнуто угоди, що в наступні два місяці відбудеться засідання українсько-лівійської міжурядової комісії, яка розгляне питання співпраці у нафтогазовій та енергетичній сферах, а також у сільському господарстві та медицині.

12 лютого у Лівії відбулося засідання Ради зі справ нафти та газу. Вона узгодила шляхи фінансування проектів розробки нафтових родовищ, реалізація яких уже розпочалася.

До речі, зовсім скоро — з 1 по 11 квітня — у лівійській столиці Тріполі відбудеться 36-та Міжнародна промислова виставка. Лівійці зацікавлені у поставках з України металопродукції, продукції машинобудування, хімічної промисловості, сільського господарства, будівельних матеріалів. Можна побажати нашим підприємцям зав’язати якнайбільше плідних контактів із лівійськими партнерами!

Ми вирішили поцікавитися у незалежних експертів, чи у випадку з Лівією справді йдеться про захист енергетичної безпеки країни і чи маємо ми реальні шанси увійти на лівійський нафтогазовий ринок. Ось що нам відповів керівник енергетичних програм Центру «Номос» Михайло ГОНЧАР:

— Про нафтовидобувні активи України за кордоном ідеться не перший рік. І передусім завжди малася на увазі Лівія. Також ведеться мова й про нафтові розробки в Єгипті, ОАЕ, Алжирі та низці інших країн. Часто це подається як диверсифікація енергоресурсної бази НАК «Нафтогаз України», отримання доступу до альтернативних джерел нафти. Однак це лише позірний бік справи. Насправді це типові бізнес-проекти, які мають достатньо високі ризики. Необхідно виконати серйозні обсяги геологорозвідувальних робіт, пробурити, облаштувати свердловини, створити супутню інфраструктуру. На все це знадобиться як мінімум 5—7 років та кількасот мільйонів доларів. При цьому зберігається ризик, що інвестовані кошти можуть не повернутися в повному обсязі. Або ж узагалі детальна розвідка може показати, що запаси є, але вони не мають комерційного характеру, тобто їхній видобуток — недоцільний. Переможних реляцій з приводу лівійської нафти вже було чимало. Наприклад, у 2003 році повідомлялося про «українські вишки в Сахарі», про те, що вже у 2004 році буде отримано першу «українську нафту в Лівії» тощо. Віз і нині там, а проект використовується як індивідуальний піар-актив. По-іншому навряд чи може бути. НАК «Нафтогаз України», особливо в нинішньому фінансовому стані, не має можливостей інвестувати значні кошти за кордоном, та ще й одночасно у кілька проектів, а якщо додати сюди ще й останні «сибірські ініціативи», то й поготів. У Лівії, яка відкрилася зовнішньому світові після зняття санкцій, уже створилося достатньо конкурентне середовище в царині боротьби за нафтогазоносні активи. Сюди повертаються гранди світового нафтогазовидобутку. Український «Нафтогаз» не зможе скласти їм конкуренцію. Було б доцільно, аби такі проекти, як лівійський, реалізовувалися шляхом міжнародної кооперації, з розподілом ризиків. Минулого року таку кооперацію пропонували наші польські партнери (нафтопереробний концерн «Орлен»), але пропозиція не була сприйнята українською стороною. Вочевидь, наших ініціаторів закордонних проектів не влаштовують прозорі схеми співробітництва, їх влаштовує сам процес, який, як уже зазначалося вище, є досить тривалим та фінансово містким. Це типова схема заробляння грошей певним колом осіб, які у такий спосіб займаються викачуванням державних коштів.

http://www.uwtoday.com.ua/article.asp?Lid=1&NID=3572&CG=0&SCG=null