"Чорноморські новини". - 4 березня 2006 р., Одеса

Свобода вибору

Олексій Волович

Наближаються вибори. Дедалі більше киплять політичні пристрасті. Зростає соціально-політичне напруження у суспільстві. Все це відбувається на тлі загострення українсько-російських відносин. Неоднозначно сприймається у суспільстві Звернення Президента В.Ющенка, з яким він виступив 9 лютого у Парламенті, особливо його ставлення до політичної реформи. Пересічні громадяни вже стомилися від перманентного політичного напруження між президентськими і парламентськими виборами. Значна частина електорату відчуває розчарування, вона не має віри нікому. Постає багато питань - якими будуть вибори і як ми будемо жити після виборів? Справжньої політичної структуризації суспільства ще не відбулося. В парламентських перегонах 2006 року бере участь рекордна кількість політичних утворень (партій та блоків) - 45, із них 17 виборчих блоків і 28 політичних партій. До складу різноманітних виборчих списків до ВРУ входять представники 79 політичних партій. Майже третину (29%) тих, хто балотується до парламенту в списках політичних сил, становлять представники бізнесу. Це набагато більша цифра (принаймні офіційно зафіксована), ніж під час попередніх виборчих кампаній. З проханням прокоментувати особливості нинішніх виборчих перегонів ми звернулися до директора Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Олексія ВОЛОВИЧА.

- Пане Олексію, якби Ви оцінили сам характер політичної боротьби і застосування політтехнологій в ході нинішньої виборчої кампанії?

- Думаю, що більшість читачів Вашої газети погодяться з тим, що нинішня виборча кампанія є значно прозорішою, демократичнішою і чеснішою в порівнянні з президентськими виборами 2004 року. Значно зросла роль громадськості, зокрема обласних відділень Комітету виборців України, в контролі за проведенням виборчих перегонів. Сьогодні опозиція має необмежені можливості користуватися ЗМІ усіх видів і рівнів. Про це "помаранчеві" і мріяти не могли восени 2004 року. Сьогодні Президент стоїть на сторожі свободи слова, навіть якщо це використовується проти нього. Але цього опозиція "не помічає". Її політтехнології вражають своїм примітивізмом. Багато дешевого популізму і нездійсненних обіцянок. Передвиборна боротьба більшості політичних партій, особливо опозиційних, майже повністю побудована на шельмуванні і демонізації Президента, Уряду та політичних опонентів. Щоб не робили Президент і Уряд - все Не Так, все погано. Сьогодні усі - від колишніх і нинішніх союзників і до непримиренної опозиції - з ранку до вечора шалено критикують "партію влади", повністю ототожнюючи її з Президентом В. Ющенком. Але, як кажуть, караван вперед іде, незважаючи на цей лемент.

В перебігу нинішньої виборчої кампанії, кидається у вічі те, що інтелектуальний рівень більшості політичних лідерів значно відстає навіть від інтелектуального рівня середньостатистичного виборця. Не спостерігається серйозних спроб об'єктивного аналізу суспільних проблем і пошуку адекватних шляхів їх розв'язання. Мало є політичних сил, які б прагнули поінформувати українську громаду про те, як вони збираються вирішувати конкретні суспільні проблеми. Більшості політичних лідерів простіше говорити про різні сенсації і "жарені факти", а особливо про недоліки діючої влади, аніж про власні виборчі програми. Практично немає джентльменського поводження і поваги до своїх політичних противників, з якими завтра прийдеться працювати і в Парламенті, і в Уряді. Немає розуміння того, що сьогодні для стабільного розвитку держави потрібна консолідація українського суспільства, яка має починатися з цивілізованих форм політичної боротьби. Схоже також, що немає розуміння того, що сьогодні жодна політична сила не може претендувати на провідну роль у суспільстві. Практично повністю відсутня реальна самооцінка. Багато політичних лідерів "питают иллюзии" відносно скромної ролі і значення як самих себе, так і своїх партій. Не всі розуміють, що відтепер в Україні буде можливим лише колективне правління і колективна відповідальність, замість того, щоб торувати шляхи до діалогу і співпраці.

- В перебігу політичної боротьби, здається, чи не найбільше експлуатується надумана "проблема" російської мови. Щоб Ви могли сказати з цього приводу?

- Дійсно, "проблема" російської мови є не лише вигаданою, але й стовідсотково спекулятивною, провокаційною і нечесною. Натомість, ми маємо ситуацію, коли українська мова досі балансує на межі виживання і тому потребує всебічної державної підтримки. Такої підтримки потребують також кримськотатарська, гагаузька, караїмська та інші мови національних меншин. В умовах, коли українська мова зазнавала постійних утисків протягом останніх 350 років і її забороняли 174 рази, а російська мова була і залишається панівною на українських теренах, стверджувати, що російській мові щось загрожує є абсолютним блюзнірством. В якому жалюгідному стані перебуває українська мова в порівнянні з російською переконатися можна наочно в тій же Одесі, якщо ви захочете купити українську газету або книгу. І це в ситуації, коли в Одесі згідно з останнім переписом проживає більше 70 відсотків етнічних українців! Така ж ситуація і в і в інших містах Півдня і Сходу України. Для того, щоб українська мова піднялась до рівня російської, на мій погляд, треба щонайменше 50 років її цілеспрямованого розвитку. Запровадити сьогодні російську мову як другу державну або навіть офіційну - це значить власними руками поховати українську мову, українську державність і український народ, тому що без мови немає національної держави, немає народу.

Не зважаючи на безпідставні твердження про те, що населення України є поліетнічним, згідно зі світовими стандартами ми є мононаціональною нацією (згідно з даними першого Всеукраїнського перепису, у 2001 р. в Україні переважали два етноси - 37,5 млн. (77,8%) українців і 8,3 млн. (17,3%) - росіян). Тому нема жодних правових підстав вимагати для російської мови статусу державної чи офіційної. Безпідставними є також твердження, що рідною російську мову вважає більшість населення України. Згідно із згаданим переписом, українську мову у 2001 році рідною вважали 67,5% населення, а російську 29,6%. Для 2,9% населення рідними є інші мови. Лише чотири з двадцяти семи реґіонів є переважно російськомовні. Це Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина (http://www.gmdh.net/pop/uarticle.htm).

Взагалі, не повинно бути дилеми - лише українська або лише російська мова. Має бути дві мови. Реально так воно і є. Ми приречені на двомовність. І це прекрасно. Скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина. Кожна мова - то вікно у світ іншої культури. Наприклад, крім російської і української я володію також арабською і англійською і думаю, що це мене лише збагачує. У ХХІ столітті людина, яка володітиме лише однією мовою, буде вважатися неграмотною або навіть недорозвиненою людиною. Більшість сьогоднішньої освіченої молоді володіє не лише російської і українською, а, як правило, і англійською. В епоху глобалізації інакше не може бути. Той, хто нав'язує нам лише одну мову, той намагається повернути нас на 50 років назад в епоху залізної завіси. Чи може освічений і культурний українець сказати, що російська мова йому не потрібна і чужа? Ніколи. Але сьогодні ми маємо ситуацію, коли переважна більшість українців добре володіють російською мовою, в той час як багато наших українських росіян вернуть носа від української мови. Ні, шановні добродії, так не вийде. Ми володіємо вашою мовою, будь ласка, не цурайтеся нашої, якщо ми живемо на одній землі. Ми маємо знати так добре обидві мови, щоб навіть не помічати, коли ми говоримо українською, а коли російською. Мене вражає те, що українські політики, як провладні, так і опозиційні, як тільки-но попадають в Одесу, відразу переходять на "общепонятный язык", намагаючись отримати прихильність потенційних виборців, при цьому забуваючи, що в Одесі більшість населення - етнічні українці. Взагалі, крім Криму, в усіх без винятку областях переважає українське населення. Хай не всі вони добре володіють своєю мовою, але, я переконаний, що вони прагнуть цього і що в них просипається національна гідність і самоповага. Поступово, але неухильно вони позбавляються комплексу меншовартості.

- Останніми тижнями ми маємо більш-менш стабільний рейтинг шести політичних партій і блоків, які мають майже гарантований шанс подолати 3%-й бар'єр. На Вашу думку, цей рейтинг збережеться до виборів, чи зміниться? Який вплив дані соціологічних опитувань мають на виборців?

- Результати загальнонаціональних та регіональних досліджень громадської думки, засвідчують усталеність і стабільність політичних симпатій переважної більшості виборців щодо тих чи інших основних учасників виборчого процесу. На думку більшості аналітиків і центрів соціологічних досліджень, цей рейтинг вже суттєво не зміниться. Оприлюднення рейтингів має певний вплив на ту частину виборців, яка ще вагається і не вирішила кому віддати свій голос. Очевидно, що маючи рейтингові дані, частина з них віддасть свій голос тим політичним силам, які гарантовано попадуть у Парламент. Мало хто буде "безнадійно" віддавати свій голос "непрохідним" партіям. В решті решт, ще й тому, що їх мало хто знає.

- На Вашу думку, які чинники впливають на процес соціально-політичної диференціації електорату в Україні в цілому і на Півдні зокрема?

- На мій погляд, ці чинники діють по різному в різних регіонах. Основний регіональний чинник - це ментальність і політична орієнтація електорату, яка суттєво відрізняється на Сході і Заході, Півночі і Півдні України. Очевидно, результати виборів будуть приблизно такими, якими вони були під час президентських виборів 2004 року: більшість виборців на Сході і Півдні віддадуть свої голоси "синьо-білим", а на Заході, Півночі і в Центрі - "помаранчевим". На разі важко сказати, якими будуть результати виборів в Херсонській і Миколаївській областях. Скоріше всього 50 на 50 між "синьо-білими" і "помаранчевими". При цьому я умовно відношу до "синьо-білих" не лише "Партію регіонів", а й ті партії і блоки, які потенційно можуть створити з нею коаліцію в майбутньому парламенті - КПУ, СДПУ(о), ПСПУ та інші. До "помаранчевих" зазвичай зараховують тих, хто сьогодні веде переговори про створення помаранчевої коаліції - "Наша Україна", БЮТ, СПУ, блок Костенка - Плюща, блок "ПОРА - ПРП". Важко сказати куди прихилиться "Народна партія" Литвина.

- Що, на Вашу думку, більше впливає на політичні уподобання пересічного виборця - харизматичні політичні лідери чи ідеологія і виборчі програми?

- Основна ознака, за якою пересічні виборці відрізняють одну партію від іншої - це ім'я того чи іншого політичного лідера. Розібратися у відмінностях між передвиборчими платформами і програмами блоків і партій пересічний виборець не має ні можливості, ні бажання. Виборці також орієнтуються на певні кольори - помаранчевий, синьо-білий, червоний, рожевий, зелений і навіть фіолетовий. Виявляється, що харизматичних політичних лідерів в Україні не так вже й багато. Їх не вистачає навіть для "прохідних" партій і блоків. Тому, щоб звернути на себе увагу, вони змушені запрошувати співачок, боксерів і артистів. Асоціювання тієї чи іншої партії з її лідером вкрай уразлива для таких партій. Один неправильний крок лідера - і рейтингу блоку чи партії як і не було. Ми практично ще не бачили телевізійних дебатів на високому політичному рівні. Схоже, що ніхто не хоче ризикувати. Невдалий виступ лідера може стати поразкою партії. Звичайно, певні ідеологічні розбіжності є навіть серед лівого спектру політичних партій - між комуністами, соціалістами і соціал-демократами. Скажімо, для комуністів і Партія регіонів, і "Наша Україна" - є олігархічними силами, партіями капіталістів і буржуазії. Значно менше ідеологічних розбіжностей серед національно-демократичних і ліберальних партій, скажімо, між партіями помаранчевого спектру. З іншого боку, є протистояння або непорозуміння і на особистому рівні: Ющенко - Тимошенко, Медведчук - Янукович, Симоненко - Мороз, Костенко - Тарасюк. Все в дусі малоросійської гетьманщини.

- Як, на Вашу думку, вплинув розкол у помаранчевому таборі на ту частину електорату, яка восени 2004 року віддала свої голоси В. Ющенку? Чи можливий перехід частини помаранчевого електорату на бік опонентів помаранчевого табору? Які, на Ваш погляд, перспективи створення помаранчевої коаліції напередодні парламентських виборів і як це може вплинути на електорат?

- Однозначно, розкол у таборі помаранчевих дуже негативно вплинув на їх електорат, викликав певні розчарування і навіть політичну апатію. Проте, незважаючи на суттєві відмінності політичних уподобань виборців в регіонах, на загальноукраїнському рівні після розколу "помаранчевого табору" вони відчутно не змінилися. Частині помаранчевого електорату важко зробити вибір між Ющенком і Тимошенко, тому постійно лунають заклики Майдану до об'єднання помаранчевих лідерів. Я думаю, що ті, хто свідомо віддав свої голоси за В.Ющенка, в будь якому разі не будуть голосувати за "синьо-білих", комуністів, об'єднаних есдеків і тим більше прогресивних соціалістів, зважаючи на їх проросійську заангажованість. Більшість їх віддадуть свої голоси знов таки "помаранчевим", але доволі значна частина може проголосувати за СПУ і блок Литвина. Об'єднання помаранчевої команди можливо. Принаймні, ми майже щодня чуємо, що таке об'єднання буде оформлено найближчими днями. Як відомо, Юлія Тимошенко в односторонньому порядку вже підписала меморандум про створення коаліції, що можна розцінити як революційний підхід до практики укладання угод, яку людство має на протязі кількох тисячоліть. Думаю, що вона це зробила для того, щоб показати, що далі ні на які компроміси і поступки вона вже піти не може. У разі, якщо помаранчева коаліція все-таки буде створена до виборів, то це вже не матиме кардинального впливу на електорат.

- Пане Олексію, чому, на Ваш погляд, не об'єдналися в "гіперкоаліцію" споріднені політичні сили - ПР, СДПУ(о), КПУ, ПСПУ і чи можлива така коаліція у цьому складі до або після виборів? Чи можлива після виборів коаліція ПР з НУ чи БЮТ з метою формування уряду ?

- Найбільшим електоральним капіталом володіє сьогодні "Партія регіонів". Поки що. Слід зазначити, що після "рейтингового стрибка" у вересні 2005 р., який стався через розкол "помаранчевої коаліції", протягом наступних місяців Партії регіонів вдалося додати лише кілька відсотків до свого рейтингу. При цьому третину рейтингу "Партії регіонів" утворюють її прихильники в Донецькій та Луганській областях. В північно-східних та південних регіонах (за винятком Криму) "Партія регіонів" зустріла жорсткий опір з боку інших конкурентів. Це дає підставу зробити висновок про стабілізацію рейтингу цієї політичної сили у його нинішньому значенні близько 25 %. Але блок БЮТ буквально дихає в потилицю "регіоналістів". Згідно з даними останніх соцопитувань, блоку Юлії Тимошенко вдалося частково зміцнити свої позиції в центральних регіонах, включаючи столицю України. В останні тижні почався певний перелом в електоральних настроях на користь цього блоку серед значної частини виборців Харківської, Дніпропетровської, Запорізької та деяких інших східних та південних областей. Не виключно, що до 26-го березня БЮТ стане лідером виборчих перегонів, хоча сама Ю. Тимошенко закликає виборців не вірити результатам опитувань, оскільки, на її погляд, усі опитування робляться спеціально для тих, хто їх замовляє, включаючи БЮТ.

Теоретично не можна виключати, створення синьо-білої "гіперкоаліції" ще до виборів, але практично навряд чи це вже можливо. "Партія Регіонів" має найкращий рейтинг, тому питання блокування для неї не є надто актуальним. Це питання є актуальним для таких блоків як "Не так" і "Народна опозиція", які самостійно навряд чи попадуть у Парламент. З іншого боку, мені здається, В. Янукович і його партія не взяли собі "на підсадку" дрібних союзників (комуністів, есдеків і дуже прогресивних соціалістів) з тим, щоб не ускладнювати собі "свободу маневру" при формуванні коаліції в майбутньому Парламенті. Найбільш ймовірним варіантом формування парламентської коаліції після виборів більшість експертів називають коаліцію за участю "Нашої України", "Партії Регіонів", СПУ та "Блоку В.Литвина". Частина експертів не виключають інший сценарій формування парламентської більшості - "Наша Україна" + "БЮТ" + СПУ + "Блок В. Литвина". На мій погляд, обидва варіанти не можуть бути достатньо дієздатними, оскільки вони залишають можливість створення потужної меншості чи опозиції (у першому випадку навколо БЮТ, у другому - навколо "регіоналів"), яка практично паралізує роботу більшості.

- Пане Олексію, в такому разі якою, на Ваш погляд, може бути стабільна і дієздатна більшість на тривалий час у складі нового Парламенту? І відповідно - хто, на Вашу думку, має більше шансів стати прем'єр-міністром - Віктор Янукович чи Юлія Тимошенко? Чи буде здатним кожен із них сформувати стабільний коаліційний уряд? Чи можлива буде участь у майбутньому уряді представників парламентської меншості чи опозиції?

На мій погляд, міцна коаліція в Парламенті буде благом, оскільки вона гарантуватиме формування стабільного уряду і стабільність у суспільстві. Найбільш міцною була б коаліція у складі трьох основних політичних сил - "Наша Україна" + "БЮТ" + "Партія регіонів", до яких би пристала решта політичних сил, крім "непримиренних" - КПУ, СДПУ(о) і ПСПУ та інших. Коли сьогодні представники "помаранчевого табору" або "регіонами" заявляють, що вони з ідеологічних міркувань ніколи не будуть блокуватися одне з одним, то я думаю, що після виборів ми будемо свідками більш прагматичного підходу. При цьому, Єдність України і її стабільний розвиток важать набагато більше ніж "чистота" партійних принципів і амбіцій політичних лідерів Якщо ж говорити про ідеологію, то її основу і в "помаранчевих", і в "синьо-білих" становить лібералізм. Умовно "помаранчеві" є правоцентристськими лібералами, а "синьо-білі" - лівоцентристськими. Якщо з "помаранчевими" блокуються праві національно-демократичні сили і державники, то з "синьо-білими" - ліві "однобокі інтернаціоналісти" (лише за союз з Росією). Зовнішньополітична складова є найбільш контраверсійною у цих політичних сил, тому найбільше розбіжностей виникає саме у сфері зовнішньої політики. Якщо вдасться підтримувати діалог і порозуміння між цими двома потужними політичними силами, то це сприяло б досягненню загальнонаціональної злагоди. На мій погляд, немає підстав абсолютизувати розбіжності між "помаранчевими" і "синьо-білими", оскільки спільного між ними є набагато більше. Я думаю, що ближчим часом ми будемо свідками не лише розмивання конфронтаційності між двома половинами українського народу, а й проявів єднання. Простим людям нема чого ділити між собою. Виходячи з цього, нам слід створювати уряд національної злагоди або уряд національного порятунку, до складу якого могли б увійти представники широкого спектру політичних сил, включаючи й опозицію.

Як би ми не ставилися до В. Януковича як до особистості, проте не слід забувати, що його підтримують мільйони людей. До того ж В. Янукович не може бути вічним лідером "Партії регіонів". І не обов'язково, що у разі досягнення компромісу і блокування "помаранчевих" з "синьо-білими" саме він буде прем'єр-міністром. На моє переконання, якщо "помаранчевим" (НУ + БЮТ) і блокуватися з ПР, то лише разом. Сепаратне об'єднання НУ або БЮТ з ПР буде однозначно негативно сприйнято значною частиною суспільства і стабільності не додасть. А така загроза є. Під час нещодавнього перебування Ю. Тимошенко в Донецьку, її там зустрічали майже з таким же ентузіазмом як і В. Януковича. Скрізь майоріли гасла: "Янукович + Юля = любов". Представники "Нашої України" відразу з великою підозрою віднеслись до флірту Юлі з "синьо-білими" на Донбасі. З іншого боку, днями дивився на телеканалі "Інтер" дебати між П. Порошенком і Є. Кушнарьовим. Таке склалося враження, що політична позиція обох застигла на рівні Майдану листопада 2004 року. Схоже, що ні той, ні інший не здатні усвідомити, що сьогодні на вулиці березень 2005 року, і як сказав у своєму виступі у Парламенті 9 лютого В. Ющенко: "Сьогодні нам нічого ділити. Держава потребує нової об'єднавчої ідеології. Нею вже не може бути боротьба за незалежність чи свободу, боротьба з режимом чи ще якась боротьба. Взагалі нею не може бути будь-що, пов'язане зі словом боротьба. Сьогодні маємо вилізти з окопів, скласти зброю та подати один одному руки". Політика - це мистецтво можливого і навіть неможливого. Кращий спосіб перемогти ворога - зробити його своїм другом. А ми ж не вороги. Усі ми - януковичі і воловичі, тимошенки і порошенки - діти однієї землі, бо Україна у нас одна. Що до того, хто має більше шансів стати прем'єр-міністром В. Янукович, чи Ю. Тимошенко, то, на мій погляд, скоріше всього лідерка БЮТ повернеться у крісло прем'єр-міністра. Але це не означатиме, що вона затримається в цьому кріслі надовго. У разі переформатування більшості в майбутньому Парламенті, відповідно буде мінятися і глава уряду.

- Як будуть складатися відносини між Президентом і майбутнім Прем'єр-міністром в залежності від того, хто очолить - Уряд В.Янукович чи Ю. Тимошенко?

- У разі, якщо вдасться створити більшість у Парламенті у форматі НУ+ БЮТ + ПР, то я думаю, що і В.Янукович, і Ю. Тимошенко на посаді голови Уряду будуть співпрацювати з Президентом конструктивно. Водночас, майбутній Прем'єр, хто б ним не був, відтепер не буде креатурою Президента, а буде самостійною потужною політичною фігурою, і Президент муситиме домовлятись з Прем'єром, а не керувати ним. Технічних і перехідних прем'єрів більше не буде.

- Чи можливий розпуск нового складу Верховної Ради у разі її нездатності сформувати парламентську більшість?

- Характер діяльності нової ВР залежатиме від доброї волі депутатів і їх здатності поставити служіння народу над власними і партійними амбіціями. Згідно зі статтею 90 нової Конституції Президент має право достроково припинити повноваження ВРУ, якщо 1) протягом одного місяця у ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції; 2) протягом 60 днів після відставки КМ не сформовано новий склад КМ; 3) пленарні засідання не можуть розпочатися протягом однієї чергової сесії . Будемо сподіватися, що нова Верховна Рада не дасть підстав Президентові для її розпуску.

- Як Ви оцінюєте Послання Президента до Верховної Ради від 9 лютого ц.р.? Як Ви оцінюєте заяву Президента про проведення "дійсно народної політичної реформи", його пропозицію про створення Конституційної комісії і винесення нового проекту Конституції на всеукраїнський референдум?

- Оскільки наш Інститут має безпосереднє відношення до підготовки Послання, то хотів би зазначити, що його поки що немає. Те, що Ви називаєте Посланням, в дійсності має таку назву: "Звернення Президента України до Верховної Ради України у зв`язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році". Перший варіант Послання обсягом більше 200 сторінок буде опубліковано ближчими днями. У його підготовці взяли участь близько 150 вчених. Повний і остаточний варіант Послання із статистичними додатками вийде лише після виборів. Як відомо, виступаючи 9 лютого в Парламенті, Президент Ющенко заявив, що він не зробить жодного кроку для порушення Конституції в редакції, що набрала чинності з 1 січня 2006 року. Разом з тим, Президент наголосив, що ці часткові зміни Конституції не можуть називатися повноцінною політичною чи конституційною реформою. У своєму зверненні Президент виділив шість напрямків комплексної політичної реформи, серед яких найбільш важливим є делегування повноважень органам місцевого самоврядування, запобігання відцентровим тенденціям, а також передача місцевим громадам функцій виконавчих органів і достатніх ресурсів для їх реалізації". Згідно зі ст. 106, п. 6 нової Конституції, "Президент призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції". Президент В. Ющенко доручив Міністерству юстиції України та Національній комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права підготувати до 1 квітня 2006 року новий проект Закону про внесення змін до Конституції України з урахуванням висновків "Європейської Комісії за демократію через право" (Венеціанської Комісії) № 230/2002 від 8 грудня 2003 року та пункту 14 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1466 (2005) від 5 жовтня 2005 року. Зокрема у п. 96 висновків цієї авторитетної Комісії запропоновані у трьох проектах зміни до Конституції України кваліфікуються такими, що "не досягають своєї мети і видаються кроком назад" у порівнянні з попереднім варіантом нашої Конституції (З текстом висновків Венеціанської Комісії можна ознайомитись на сайті Української асоціації прокурорів - http://www.uap.org.ua).

- На Ваш погляд, який вплив на електорат має нинішнє ускладнення російсько-українських відносин і як Ви взагалі оцінюєте роль російського і західного фактора в парламентських виборах в Україні?

- Зовнішній чинник завжди мав і матиме певний вплив на електорат. В східних і південних областях деякі політичні партії, особливо ті, які закликають до союзу з Росією, певним чином спекулюють на ускладненнях в російсько-українських відносинах. При цьому виникають навіть парадоксальні ситуації. Я маю на увазі газову кризу, коли проросійськи налаштовані партії виступили захисниками національних інтересів перед диктатом Москви. Думаю, що відкритої підтримки проросійських політичних сил з боку Москви, ні, тим більше, певного втручання з боку Заходу, як це було восени 2004 р., цього разу не буде, а якщо і буде, то не матиме великого значення. Якщо говорити про зовнішні чинники, то питання - бути Україні в Європі, чи з Росією - превалює в політичній рекламі і дебатах над проблемами внутрішнього суспільного розвитку. На мій погляд, Україна не повинна бути ні проросійською, ні прозахідною. Вона має бути "проукраїнською" і проводити таку зовнішню політику, яка б забезпечувала захист її національних інтересів і на Сході, і на Заході.

- Хотілося б знати Вашу думку щодо виборів в місцеві представницькі органи. Чи співпадають симпатії виборців на виборах у місцеві ради і на вибори до парламенту? Чи співпадає співвідношення політичних сил в масштабах країни і в регіонах? Які наслідки матимуть вибори до місцевих рад на основі пропорційної системи?

- Як показують соціологічні дослідження, ті партії, що лідирують на загальнодержавному рівні (на виборах у парламент), вони ж, за деяким винятком, займають провідні місця і на виборах в місцеві ради. Перевагу отримають ті партії, яким вдасться залучити відомих і потенційно сильних регіональних лідерів. Сьогодні для багатьох стає ясно, що пропорційна система на виборах у місцеві ради має певні вади. На цьому, зокрема, наголосив Президент Ющенко у своєму Зверненні до Верховної Ради. Якщо дозволите, процитую: "Перехід до пропорційного принципу формування представницьких органів місцевих рад не враховує захисту інтересів місцевих громад і містить пряму загрозу наростання відцентрових тенденцій. Це річ очевидна".

- по-перше, громада буде змушена обирати "котів у мішках" - тобто партійних функціонерів і активістів, які передусім дбатимуть про зміцнення ролі фракції своєї партії в тій чи іншій раді;

- по-друге, деякі райони Одеської області взагалі не будуть повноцінно представлені, скажімо, в Облраді, оскільки в них бракуватиме конкурентноздатних партійних осередків;

- по-третє, деякі кандидати в депутати місцевих рад будуть змушені вступити в якісь партії, які не завжди відповідатимуть їх політичним поглядам, що посилить таке явище як політична мімікрія. До речі, сьогодні у нас в Одесі серед помаранчевих лідерів ми бачимо таких політиків, які ще рік - два тому перебували в опозиції до тих політичних сил, до яких вони сьогодні належать. Уже сьогодні ми є свідками такого ганебного явища як торгівля керівними посадами в партіях і місцями у виборчих списках. Є також небезпека, що у разі, якщо в облраді або міськраді переважатимуть представники якоїсь радикальної політичної течії, вони можуть вдатися до реалізації різних проектів, що не відповідатимуть загальнодержавному курсу. Скажімо, ініціюватимуть місцеві референдуми щодо федерального устрою, статусу російської мови, вступу чи не вступу України до НАТО, ЕС, ЄЕП, а тепер і Спільноти демократичного вибору і т.п.

Одна з проблем, з якою зіткнулись партії на виборах до місцевих рад, - це проблема партійних списків, вірніше, їх якості в умовах обмеженого кадрового потенціалу. При відсутності депутатів від політики з'являтимуться кандидати від бізнесу, які передусім використовуватимуть ради для просування своїх інтересів. Але, що це дасть громаді на тлі низької громадянської свідомості? Інша проблема полягає в тому, що пропорційна система на місцевому рівні закладає значний елемент конфронтаційності у майбутніх обласних, районних і міських радах. Раніше облради, райради, міськради на 80% складалися із "слухняних" керівників різних державних і бізнесових структур. Практично ради нічого не вирішували. Вони лише створювали "демократичний фон" для оформлення рішень керівництва області, району, міста. Ця "традиція" тягнеться ще з радянських часів. Є надія, що вона буде зламана на наступних виборах. Якщо раніше, скажімо, більшість депутатів облради і міськради не могли протистояти тиску з боку губернатора чи мера, то відтепер навпаки - протистояння на цьому рівні може бути дуже гострим, оскільки депутати будуть передусім виконувати настанови свого політичного лідера, а не вказівки губернатора чи мера. Ще одна проблема полягає в тому, що в зв'язку з прийняттям норм закону про недоторканність депутатів місцевих рад, слід очікувати появи в партійних списках осіб, більш природне місце яких - за гратами в'язниць.

- Чи буде знову проблема адмінресурсу ? Чи може бути протистояння на рівні голів Облради, Обладміністрації і Міського голови?

- Однією з причини Помаранчевої революції був протест проти використання адмінресурсу. В цьому плані ми вже отримали певний імунітет проти спокуси застосування адмінресурсу. Проте, звичайно, можуть бути окремі випадки його використання, але вони скоріше будуть пов'язанні з необізнаністю з виборчою процедурою і відповідними законами, ніж навмисними і спланованими діями. Президент обіцяв народу, що він все зробить для того, щоб не допустити застосування адмінресурсу. І найголовніше, за рік, що минув, в Україні зміцніли громадянські організації, які цього разу значно ефективніше контролюватимуть виборчий процес, не кажучи вже про присутність тисяч іноземних спостерігачів. Що стосується можливого протистояння на рівні голова Облради - голова Обладміністрації - Міський голова. то це, передусім, залежатиме від того, представники яких політичних сил обійматимуть ці посади. Я сподіваюсь, що незалежно від політичного забарвлення, ці посади обійматимуть розумні і порядні люди, які ставитимуть інтереси громади вище своїх власних і партійних амбіцій. З іншого боку, ми ще не приступали до реформи системи місцевого самоврядування, у разі проведення якої, місцевим громадам будуть передані функції виконавчих органів, а роль обладміністрацій буде зведена до виконання певних контрольних функцій, скажімо, замість губернатора, буде представник Президента в Одеській області. Сьогодні головами місцевих адміністрацій є представники політичних партій - переможців помаранчевої революції. Після численних нагадувань Президента про недопустимість використання адмінресурсу, у них залишається лише одне - показати результати своєї діяльності протягом минулого року і свою моральну та інтелектуальну перевагу перед опонентами.

- Пане Олексію, які, на Вашу думку, можливі сценарії розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні після парламентських виборів? Чи не приведе, на Ваш погляд, нинішня політична боротьба до нового розколу і протистояння в суспільстві по лінії Схід - Захід? Чи здатне буде українське суспільство перейти до нової "об'єднавчої ідеології", до якої закликає Президент Ющенко? Чи зможе кожна політична сила найти свою нішу в державних структурах, чи ми будемо свідками продовження "перетягування канату" - виснажливої боротьби за владу?

- Звичайно, кожні вибори, це певне протистояння і політичних сил, і в суспільстві в цілому. Важливо, щоб це протистояння або боротьба не переходили межі цивілізованого суспільства. Думаю, що розколу по лінії Схід - Захід не буде в силу наступних чинників:

- по-перше, українська громада стомилося від політичного протистояння і прагне стабільності і порозуміння;

- по-друге, немає і не буде вакууму влади, як це було восени 2004 році. Поки буде мінятися склад Верховної Ради і місцевих рад, в країні діятимуть Президент, Уряд і губернатори;

- по-третє, політичне протистояння сьогодні не є таким вузько персоніфікованим, як це було на президентських виборах - Ющенко або Янукович. Сьогодні аж 45 політичних партій і блоків борються за місце в парламенті, що не дозволяє створити два протилежних потужних політичних полюси.

- Пане Олексію, щоб Ви хотіли побажати нашим читачам напередодні виборів?

- Наш народ мудріший за своїх поводирів. Це він довів на Майдані. В усьому світі Український Майдан став символом демократії і боротьби за свободу. Я переконаний, що і цього разу наш народ не дасть збити себе з пантелику і зробить правильний вибір. Як не має ідеальних людей, так немає і ідеальних партій, бо партії - це люди. Кожен громадянин має невід'ємне право робити свій вибір як йому велить його сумління. Не важливо за яку партію кожний із нас голосуватиме, важливо, що кожен із нас сьогодні має свободу вибору, має право обирати собі владу, яка повинна нам служити. А щоб влада добре служила, ми маємо ще й контролювати як це вона робитиме. Якщо не справиться, будемо міняти. Маємо право. І це найдорожче наше надбання.

Дорогі мої земляки, не слухайте тих, хто штовхає Вас до конфронтації і розпалює у Ваших душах ненависть. Я бажаю вам звільнити свої душі від ворожнечі і наповнити їх любов'ю до ближнього і злагодою. Я хотів би щоб "помаранчеві" і "синьо-білі", "червоні і рожеві", "жовті і зелені" подали одне одному руки і створили б красиву райдугу як символ єднання і гармонії. Я хотів би, щоб всі ми побраталися від Львова до Луганська і від Чернігова до Севастополя, бо ми - діти однієї землі і Україна у нас одна.

Бесіду вела Ольга СІРА.