Людмила Рассоха, старший науковий співробітник Одеського філіалу НІСД

Балто-чорноморське партнерство: перспективи є Геополітики пояснюють економічне та торговельне лідерство Європи наявністю чотирьох "внутрішніх" морів - Чорного, Балтійського, Каспійського та Середземного. Донедавна існувало балто-чорноморське та чорноморсько-каспійське співробітництво (ГУАМ), зараз розпочалося ще й балто-чорноморсько-каспійсько-балканське. А в Україні та за її межами тривають дискусії довкола Спільноти демократичного вибору.

А як було раніше?

Ще з часів варягів, у IХ-ХII століттях, Київська Русь вела торгівлю з Північною Європою та Візантією за допомогою давнього торговельного шляху між Балтійським та Чорним морями. Згідно з "Повістю минулих літ", цей шлях "з варяг у греки" проторував ще апостол Андрій. Співпраця від моря до моря тривала й у ті часи, коли Литва, Україна та Польща були частинами однієї держави.

Наступним етапом розвитку концепції цього міжрегіонального партнерства стала ідея Балто-Чорноморського союзу, або конфедерації Литви, Білорусі та України, сформульована ще Михайлом Грушевським. Це питання також розглядалось урядом Української Народної Республіки. Перебуваючи в екзилі, уряд УНР проводив підготовчу роботу зі створення Чорноморського союзу. Він мав сприяти "економічному відродженню сходу Європи, діяльним політичним і економічним відносинам із Західною Європою". Членами цього союзу мали стати Українська Народна Республіка, Кубань, Грузія, Азербайджан та Вірменія. Характеризуючи проект договору Чорноморського союзу, слід звернути особливу увагу на ст. 2, в якій ідеться про те, що союз "має завданням встановлення на територіях учасників цього договору правного устрою на демократичних засадах".

За часів перебування України у складі СРСР не було умов для розробки та реалізації подібного співробітництва. Лише у 1993 році український Інститут трансформації суспільства розпочав дослідження потенційних можливостей і переваг балто-чорноморського партнерства. Вперше після дезінтеграції Радянського Союзу про необхідність балто-чорноморського співробітництва за участю України на урядовому рівні заговорив колишній президент Литви Альгірдас Бразаускас на саміті 1997 року у Вільнюсі. Саме під час головування цієї країни у Раді держав Балтійського моря (РДБМ) було досягнуто консенсусу щодо участі третіх сторін, зокрема України, у діяльності цієї організації. Двома роками пізніше на конференції в Клайпеді президенти Литви, України та Польщі обговорювали спільні проекти створення нових транзитних шляхів, що має важливе геоекономічне значення у зв'язках між регіонами Балтійського та Чорного морів.

Європа інтегрується

Вигідне географічне розташування України може помістити її в центр не тільки геоекономічних, а й геополітичних зв'язків між двома регіонами. 10-11 вересня 1999 року у Ялті було проведено саміт під назвою "Балтійсько-чорноморське співробітництво: в інтегровану Європу ХХI століття без ліній розподілу". Тоді представники 22 держав світу у спільній заяві відзначили своє прагнення докласти спільних зусиль до розв'язання та запобігання конфліктам, підтримання безпеки та стабільності розвитку економічної співпраці країн балто-чорноморського простору шляхом участі в спільних проектах у сфері енергетики, транспорту, комунікацій, екології. Тоді ж лідери держав Балтійського та Чорноморського регіонів висловили намір відігравати у ХХI столітті важливу роль у розвитку та консолідації демократії, економічному процвітанні та стабільності в Європі без ліній розподілу. Було досягнуто домовленості про обмін інформацією між двома регіональними структурами - РБДМ і ОЧЕС. Однак, формалізації та інституалізації балто-чорноморського співробітництва під час саміту в Ялті не відбулось.

У червні 2000 року у Варшаві було створено Спільноту демократій, до складу якої увійшли більше половини держав - членів ООН, серед яких була й Україна. Згодом було схвалено Сеульський план дій Спільноти демократій у сфері регіонального співробітництва. У 2002 році учасники конференції "Співробітництво та безпека в регіоні Балтійського моря. Розширення ЄС та після нього" у Стокгольмі обговорювали наслідки розширення ЄС. Урядовці Литви, Польщі, Швеції наголошували на стратегічному характері відносин з Україною. Як показав час, новий статус членів Європейського союзу, який здобули Литва, Естонія, Латвія, Польща, не призвів до "згортання" традиційних зв'язків з нашою державою.

Спільнота демократичного вибору: pro et contra

2 грудня 2005 року у Києві відбулось установче засідання Спільноти демократичного вибору. У ньому взяли участь президенти України, Грузії, Литви, Естонії, Латвії, Румунії, Словенії, Молдови, колишньої Югославської Республіки Македонія, а також представники Польщі, Болгарії та Азербайджану. Того ж дня було ухвалено Декларацію країн Спільноти демократичного вибору, згідно з якою країни Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону виступають "за налагодження тісніших зв'язків між урядами та суспільствами у різних сферах, за співробітництво в усіх питаннях, пов'язаних із розвитком демократії".

Слід зазначити, що в Декларацію Спільноти демократичного вибору були закладені деякі положення проекту договору Чорноморського союзу, розробленого ще урядом УНР в екзилі у 20-х роках минулого століття. Декларацію підписали 9 країн, з них 3 балтійські (Литва, Естонія, Латвія), 4 чорноморські (Україна, Грузія, Румунія та Молдова), а також дві балканські (Словенія та Македонія). Польщу було представлено спікером парламенту, Азербайджан - міністром закордонних справ, Болгарію - віце-президентом. Щоправда, установчими членами Спільноти ці три країни не стали. Особливо привертає до себе увагу рішення Туреччини не брати участь в установчому форумі. Таку позицію Анкари можна пояснити тим, що уряд цієї країни задовольняє суто економічна співпраця в рамках Організації чорноморського економічного співробітництва та деякою мірою лідерство в цій організації.

Позиція Росії полягає в тому, що ніхто, крім неї як одночасно балтійської та чорноморської держави, не може бути координатором балто-чорноморського співробітництва. Реакція РФ на створення Спільноти демократичного вибору є різко негативною. МЗС країни не коментує створення Спільноти. Що стосується російських політологів, вони вже назвали грудневий форум у Києві "АнтиСНД". Так, керівник відділу Закавказзя Інституту країн СНД Михайло Олександрів називає цю ініціативу "планом балтійсько-чорноморського союзу, що відриває Росію від Європи".

Реакція ЄС та Сполучених Штатів, навпаки, була позитивною. З точки зору Європейського союзу, цей проект сприятиме розмиванню будь-яких ліній розподілу в Європі, а також обміну досвідом нових членів Євросоюзу з потенційними. Як наголосила президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга, простір безпеки, стабільності та демократії в Європі має бути розширений. Сполучені Штати, в свою чергу, як "адвокат" демократії вітають створення Спільноти демократичного вибору - регіональної ланки двох глобальних течій: Спільноти демократій та Фонду ООН для демократій, започаткованого у вересні 2005 року в Нью-Йорку.

Є певні підстави сподіватися на збільшення кількості країн, які братимуть участь у діяльності Спільноти зокрема та міжрегіональному співробітництві взагалі. Насамперед за рахунок Польщі та Болгарії. Всі держави регіону могли б виграти від участі в проектах, що становлять спільний інтерес. Наприклад, у будівництві найбільшого торговельного порту Донузлав. Далекосяжна місія країн Спільноти - це зміцнення багатогранного регіонального співробітництва. Наступний саміт лідерів Балто-Чорноморського регіону, на який президент Литви вже офіційно запросив Віктора Ющенка, відбудеться 4-5 травня 2006 року у Вільнюсі.

Отже, відбулася певна інституціалізація геоекономічно, геополітично та історично обумовленого балто-чорноморського співробітництва. Показовим є те, що це оформлення відбулося саме на території нашої держави та з її ініціативи. Цей проект є надзвичайно перспективним і в разі його реалізації дозволяє сподіватися на отримання Україною економічних та політичних дивідендів.

Людмила РАССОХА

Адреса матеріалу: http://www.uwtoday.com.ua/articlea.asp?Lid=1&NID=755&JID=163