Видобуток енергоносіїв на шельфі
Чорного та Азовського морів

Олена Михайлюк,
кандидат економічних наук,
старший науковий співробітник
Одеського філіалу НІСД

1.Загальна характеристика проблеми

Обґрунтування важливості проблеми. Проблема енергетичної безпеки України на даний час надзвичайно загострилась в умовах росту цін на нафту і газ, тому питання енергозабезпечення та енергозбереження є для економіки найбільш актуальними.

Україна має такі запаси корисних копалин, які могли б її зробити не тільки незалежною державою, але й одним з найбільших експортерів газу і нафти в країни Європи. 20 років тому Україна забезпечувала себе власними ресурсами і видобувала більше 60 млрд. м3 природного газу. Проте з того часу не вкладалися кошти ні в розвідку, ні в залучення новітніх технологій, а питання шельфу залишилося практично невивченим.

Розкриття сутності проблеми: виокремлення основних її аспектів.

За оцінками спеціалістів, потенційні вуглеводні запаси Чорного та Азовського морів - 1,5 млрд. тонн або 1,5 трлн. м3. У газовому еквіваленті це 30% усіх енергетичних запасів України. З цих ресурсів видобуто менше 4%, в той час як на материковій частині - 67%. Шельфовий видобуток не перевищує 3% від розвіданих запасів.

Впродовж найближчих 4-х років Україна може збільшити об'єми видобутку газу з Чорноморського шельфу до 8 млрд. м3. Таким чином, загальний видобуток складатиме близько 28 млрд. м3.

Визначення масштабів проблеми: просторові, часові. Стратегічним напрямом розвитку нафтогазового комплексу України є освоєння вуглеводневої сировини в українському секторі Азовського і Чорного морів.

В акваторії Чорного моря сейсморозвідка виявила 109 структур. В першу чергу привертає увагу 31 структура, запаси кожною з яких можуть складати більше 20 млрд. м3 природного газу.

Загальна площа Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря, яка зараз привертає інтерес інвесторів, становить 12,96 тис. км2, глибина моря в його межах - від 70 до 2000 м. Щільність ресурсів вуглеводнів (Д+С2+С3), за попередніми оцінками, становить 30 тис. тонн нафтового еквівалента на 1 км2. У межах Прикерченської ділянки закартовано Південнокерченську нафтогазоперспективну структуру, готову до буріння, і виявлено структури "Якірна", "Моряна" й "Тетяєво".

Відповідно до державного балансу запасів, перспективні ресурси Південнокерченської структури на 1 січня 2005 року дорівнювали 10,8 млрд. м3 газу; перспективні ресурси структур "Якірна", "Моряна" і "Тетяєво" не підраховувалися.

Історія проблеми. На даний час видобутком енергоносіїв на шельфі займається ДАТ "Чорноморнафтогаз" - дочірня компанія НАК "Нафтогаз України". Компанія володіє єдиним виробничо-господарським комплексом, самостійно здійснює пошуково-розвідувальне буріння в межах Чорного і Азовського морів, будівництво морських стаціонарних платформ, підводних трубопроводів, облаштування та розробку родовищ нафти і газу, транспортування продукції споживачам, а також підземне зберігання газу.

Буріння ведеться на глибині не більше сімдесяти метрів, тоді як провідні західні компанії давно освоїли технології, що дозволяють видобувати вуглеводні на глибинах понад два кілометри. За оцінками геологів, тільки третина запасів причорноморських родовищ залягає на малій глибині. Що стосується розробки родовищ, які знаходяться на глибинах від двохсот метрів до двох кілометрів, то потрібно визнати, що тут Україна не має ні технологій, ні фінансових можливостей.

За результатами оголошеного тендеру компанія Vanco Internatoinal ltd (Швейцарія), яка є дочірньою Vanco Energy Company (США), стала переможцем конкурсу на розробку Прикерченської ділянки шельфу Чорного моря. При реалізації її інвестиційної програми на суму понад 4 млрд. дол. бюджет зможе отримати протягом дії Угоди про розподіл продукції суму в кілька сотень мільярдів гривень (за консервативного сценарію світових цін на нафту у 260 дол. за тонну), а загальний обсяг видобутої нафти за усередненого сценарію може перевищити 200 млн. тонн.

Наступна затверджена ділянка - Скіфська площа в західному районі Чорного моря. Обидва ці проекти дозволять значно підсилити енергонезалежність України, а можливо, і повністю вирішити проблему забезпечення власним газом и частково - нафтою.

2. Аналіз основних небезпек та ризиків

2.1. На даний час процес освоєння родовищ гальмується невизначеністю морських кордонів у Чорному та Азовському морях. Поки це питання не вирішене, з Росією чи Румунією можна було б освоювати родовища на умовах створення спільних підприємств з відповідним поділом продукції. ДАТ "Чорноморнафтогаз" запропонував потенційним партнерам з Росії і західних країн для сумісної розробки структури Субботіна, Углову, Рифтову (північно-західна частина шельфу Чорного моря) і Палласа. Найбільш вигідний варіант - спільна робота на базі закону про розподіл продукції, в якому враховані всі негативні і позитивні моменти аналогічного російського закону і який дозволяє інвесторам самим вирішувати: продавати отримане вуглеводневе паливо всередині України, чи експортувати його.

Три російські нафтогазовидобувні компанії спочатку виявили зацікавленість до розробки Прикерченского глибоководного шельфу Чорного моря спільно з ДАТ "Чорноморнафтогаз", але досі не представили реальних пропозицій.

2.2. Шельфова зона Чорного та Азовського морів, окрім запасів енергоносіїв, ще виконує рекреаційні функції за рахунок рекреаційних ресурсів. Ці два види господарської діяльності з екологічної точки зору протирічать одне одному, але існує світовий досвід застосування новітніх технологій, який дає змогу мінімізувати екологічний ризик даного виду діяльності. Під час останнього тендеру на придбання ліцензії на Прикерченській ділянці цей фактор враховувався як провідний і повинен постійно братися до уваги.

2.3. Визначення основних політичних, економічних та зовнішніх важелів впливу.

Правові питання поділу шельфу. Видобуток енергоносіїв напряму пов'язаний з питанням поділу шельфу як Чорного так і Азовського морів, а тут у України є серйозні проблеми з Росією та Румунією.

На російській частині шельфу геолого-розвідувальними роботами займаються "Роснефть", "ЛУКОЙЛ", "ЮКОС", "Газпром" і TotalFinaElf. Українською і болгарською часткою шельфу зацікавився австрійський концерн OMV. ТНК-ВР проводить геологічні дослідження в Туреччині у східній частині Чорного моря.

Фактично з моменту затвердження незалежності, Україна наполягає на делімітації кордону в Азово-Чорноморській акваторії відповідно до конвенції ООН по морському праву 1982 року. Проте цей варіант не вигідний Росії. Це призведе до того, що Азовське море, яке поки що формально залишається внутрішнім, стане зовнішнім, а значить, доступним для міжнародного судноплавства. Ключовою стає Керченська протока, за проходження суден по якій Росія платить Україні. Потенційно, Україна у будь-який час має право на свій розсуд закрити прохід протокою.

Ще з 1998 року існує домовленість про те, щоб вважати Азовське море внутрішнім без розмежування між країнами морських просторів. У грудні 1999 року була створена переговорна група з питань правового статусу Азовського моря і Керченської протоки. Російська сторона виходить з того, що Азовське море знаходиться в загальному користуванні без будь-якого розмежування між ними морських просторів. Україна наполягає на розмежуванні Азовського моря і Керченської протоки. При цьому, посилаючись на визначені ще за радянських часів межі областей, Україна заявляє про приналежність їй всієї Керченської протоки. Для початку промислового видобутку компаніям треба дочекатися чіткого визначення статусу спірних ділянок надр. І "Чорноморнафтогаз" з його ліцензіями на азовському шельфі, і "ЮКОС" на валу Шатського, частина якого припадає на акваторію спірної Керченської затоки, ризикують потрапити в ситуацію багаторічної тяжби і втратити вкладені інвестиції.

Вже відбулося більше двадцяти раундів переговорів з питань розмежування Чорного і Азовського морів, а також Керченської протоки. Ще на двадцятому раунді переговорів сторони домовилися про застосування прийнятої в міжнародній практиці методики "серединної лінії" в акваторії Азовського моря, але Росія запропонувала підійти до цього питання "комбіновано", з використанням як серединної лінії, так і інших методів. У світовій практиці не зустрічалося ще подібного підходу.

Проблемні питання щодо меж із Росією і Румунією відлякують серйозних інвесторів. Предметом угоди про розподіл продукції при видобутку на Прикерченській ділянці шельфу є три родовища - Одеське (Олімпійське), Безіменне і родовище Палласа. Якщо провести по дну Чорного моря умовну межу, то родовище Палласа на чверть виходить на російську акваторію, причому російська сторона вже веде на цій ділянці бурові роботи. Паливо, що знаходиться в єдиному природному резервуарі, отримає та сторона, яка скоріше встановить більшу кількість продуктивних свердловин.

В багатьох країнах подібні конфліктні ситуації вирішуються шляхом створення спільних підприємств, які видобувають і ділять ресурси на паритетній основі. Проте зараз, через напружені відносини з російською стороною, така угода маловірогідна.

Подібні проблеми існують і з Румунією відносно статусу острова Зміїний. Компанія "Чорноморнафтогаз" зробила першу пошукову свердловину на структурі "Олімпійська", яку Румунія вважає своєю. Обидві країни відстоюють власну правоту в Гаагському міжнародному суді. 15 серпня 2005 року румунська сторона внесла на розгляд Міжнародного Суду ООН свій Меморандум в справі про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон між Україною і Румунією.

За світовими стандартами родовища нафти і газу біля Зміїного не потужні. 10 мільйонів тонн нафти і 10 млрд. м3 газу - на 2-3 роки роботи крупної видобувної компанії, а прибутки від цього підприємства не будуть дуже високими.

Для підвищення енергетичної безпеки Україна повинна одночасно діяти в кількох напрямках: збільшити об'єми власного видобутку, диверсіфікувати джерела енергопостачання, впроваджувати енергозбереження, шукати нові джерела енергозабезпечення.

Пропозиції щодо вирішення проблеми

Альтернатива № 1. Видобуток нафти і природного газу на морському шельфі

Геолого-розвідувальні роботи підтверджують, що український шельф є за запасами енергоносіїв не менш перспективним, ніж регіон Каспійського моря чи арабських країн. З ряду об'єктивних та суб'єктивних причин в Україні досі не створено достатніх умов для того, щоб іноземні компанії, які мають технології, досвід розробки глибоководних родовищ вуглеводів і кошти, вкладали їх у реалізацію українських інвестиційних проектів.

Причин цьому декілька:

- держава регулює ціни на газ практично по всіх соціальних категоріях споживачів. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України весь природний газ, що видобувається на території України, реалізується виключно населенню та бюджетним організаціям. ДАТ "Чорноморнафтогаз" дозволено продавати за вільними цінами приблизно 30% природного газу, що дозволяє мати не значні, але власні інвестиційні ресурси, які в основному спрямовуються на геологорозвідувальні роботи;

- найбільш важливою є проблема залучення зовнішніх інвестицій і вона пов'язана із слабким законодавчим забезпеченням інвестиційної діяльності: Закон "Про угоди про розподіл продукції", прийнятий ще у 1999 році, практично не діє. Треба внести правки до Закону, визначивши, що глибинна частина Чорного моря розробляється виключно на умовах угод про розподіл продукції. Морські родовища вуглеводів поки не потрапили до переліку об'єктів корисних копалин, які можуть надаватися у користування на умовах, визначених угодою про розподіл продукції;

- недосконалим є механізм видачі та отримання ліцензій на геологорозвідку та розробку родовищ: існує два аспекти цієї проблеми. З одного боку інвесторів відлякує порядок отримання ліцензій в Україні - спочатку на геологорозвідку, потім, без всяких переваг, на рівних умовах з усіма іншими претендентами - на розробку цього родовища. З іншого боку, ліцензії частіше видаються уявному інвестору, без достатньої оцінки його технічних, технологічних і фінансових можливостей. Мають місце випадки, коли ліцензія стає власністю інвестора, який сам не має ані досвіду роботи, ані коштів на освоєння родовища;

- стримує процес залучення інвестіцій і відсутність делімітації кордонів в Чорному та Азовському морях. Неможливо сьогодні чітко визначити сектор, що належить Україні, виділити перспективні регіони робіт, готувати по них інвестиційні проекти і шукати під їх реалізацію інвесторів.

Доцільною є ініціатива ДАТ "Чорноморнафтогазу" про створення Агентства з освоєння ресурсів морського шельфу. Воно зможе координувати державну політику у сфері вивчення та освоєння нафтогазових ресурсів, займатися залученням інвестицій. Але роль цього агентства не буде дійовою, якщо йому не будуть передані певні повноваження Кабінету Міністрів, Мінпаливенерго та Мінприроди щодо видачі ліценцій на користування надрами, контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань тощо.

Світовий досвід свідчить, що освоєння потужних, перспективних родовищ на глибинних родовищах морів та океанів здійснює стимулюючу роль через залучення інвестицій в розвиток окремих підприємств, галузей і держави в цілому.

Специфікою геоекономічної ситуації в Чорноморсько-Каспійському регіоні, є те, що підвищення рівня його енергетичної безпеки може відбутися лише у разі розширення присутності НАТО в чорноморських і каспійських державах. Виходячи з цього, від загальної позиції Північноатлантичного блоку з питання чорноморської безпеки залежатиме розвиток подальших сценаріїв.

Альтернатива № 2. Використання гідрату метану

Тенденція триваючого виснаження світових запасів традиційних видів палива актуалізувала для світового співтовариства проблему подальшого вивчення ресурсного потенціалу океанічних гідратів метану та їх застосування для отримання природного газу. Так, Японія і Індія вже приступили до реалізації своїх проектів і програм з визначення родовищ океанічних гідратів метану. Достатній досвід накопичено у США, Китаї і Канаді.

У деяких районах Чорного моря на глибинах 300 - 1000 м виявлено газогідратні поклади метану потужністю 400 - 800 м під дном моря. У центральній глибоководній частині Чорного моря (в районі Криму) запаси метану в газогідратах оцінюються у 20 - 25 трлн. м3, а в усьому Чорному морі, за оцінками геологів України та Росії, - у 60 - 75 трлн. м3. Щорічну потребу України в газі до 85 млрд. м3 Чорне море може забезпечити на декілька десятиліть.

Перспективи видобутку ресурсів розроблялися ще у 1968 році. У 1993 році уряд ухвалив Постанову про виконання програми "Газогідрати Чорного моря". В ній був передбачений значний обсяг геолого-розвідувальних робіт і робіт із створення технології та конструкції газовидобувного комплексу для газогідратів Чорного моря. Однак бюджетних коштів для цього не знайшлося. За ініціативи президента Міжнародного науково-технічного університету (МНТУ), із залученням коштів тодішнього "Укргазпрому" і провідних науковців НАНУ з 1993 року проводяться лабораторні роботи і стендові дослідження на молекулярному рівні з імітацією реальних умов утворення й відкладення гідратів на дні моря (із відбором проб води, піску і мулу з дна Чорного моря).

Для практичного втілення програми потрібно:

- уточнити запаси метанового газу;

- повторити і поновити їх пошуки для встановлення розмірів газоносної площі;

- на базі одного з підприємств НАК "Нафтогаз України" створити спеціалізоване управління з пошуку і видобутку метану з газогідратних покладів;

- науково-дослідні інститути НАН України, галузеві та НДІ вищих навчальних закладів і наукові центри мають бути залучені до вивчення цієї проблеми, організувавши серйозні дослідження в лабораторно-стендових і реальних (морських) умовах для вивчення природи створення гідратів метанового газу і можливості видобутку їх із застосуванням екологічно чистих технологій без порушення біосфери моря.

При наявності технічних розробок можна буде поставили питання про залучення інвестицій.

Альтернатива № 3. Використання ресурсів сірководневої зони Чорного моря

Україна також має в своєму розпорядженні величезні поклади сірководня, який є горючим газом і може бути джерелом енергії. Особливістю Чорного моря є наявність в ньому, починаючи із глибини 150 м, розчинного сірководня, який глибше 200 метрів повністю витісняє кисень.

Один з проектів використання чорноморських запасів сірководня був запропонований ще у 1979 році. Згідно проекту, щорічно можна виділяти 250 млн. тонн сірководня для переробки і подальшого спалювання. Основним "відходом" виробництва є сірчана кислота - цінна сировина для інших галузей промисловості. Основним недоліком означеної технології є її висока капіталомісткість. У національних масштабах будівництво станцій з переробки сірководня може стати вигідним і безпечним способом послаблення від енергозалежності. Будівництво таких станцій обходитиметься у декілька разів дешевше за будівництво АЕС, швидко окупається, і призводить до скорочення собівартості електроенергії приблизно у 8 разів.

Альтернатива № 4. Енергозаощадження

За значимістю для економіки країни це - провідна альтернатива, тобто, у перших трьох йшлося про екстенсивний метод господарювання, а тепер пропонується - інтенсивний.

На даний час енергоємність ВВП України складає 0,89 кг умовного палива на 1 долар США з врахуванням паритету реальної купівельної спроможності, що у 2,6 рази перевищує середній рівень енергоємності розвинутих країн світу. Причиною високої енергоємності є надмірне споживання в галузях економіки енергетичних продуктів на виробництво одиниці продукції.

Висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком суттєвого технологічного відставання у більшості галузей, впливу "тіньового" сектора та незадовільної галузевої структури національної економіки, що об'єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і є тягарем для економіки за умов її зовнішньої енергетичної залежності. На відміну від розвинутих країн, де енергозбереження є елементом економічної та екологічної доцільності, для України це - питання виживання, оскільки досі не вирішено проблему збалансованого платоспроможного споживання.