Стаття з
газети "Україна і
світ сьогодні", № 32-33 (382-383) 18.08.2006
Олексій Волович |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
26.08.06
23:44:05 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
№ |
країна |
обсяг П І І |
% |
|
|
Всього |
8,794.4 |
100 |
|
1 |
США |
1,207.8 |
13.7 |
|
2 |
Kіпр |
1,115.0 |
12.7 |
|
3 |
Велика Британія |
938.6 |
10.7 |
|
4 |
Віргінські острови |
684.9 |
7.8 |
|
5 |
Німеччина |
603.5 |
6.9 |
|
6 |
Голандія |
564.9 |
6.4 |
|
7 |
Російськая Федерація |
511.5 |
5.8 |
|
8 |
Швейцарія |
430.4 |
4.9 |
|
9 |
Австрія |
352.6 |
4.0 |
|
10 |
Польща |
198.6 |
2.3 |
|
11 |
Угорщина |
196.4 |
2.2 |
|
12 |
Республіка Kорея |
172.4 |
2.0 |
|
|
Інші країни |
1,821.2 |
20.6 |
* Джерело: www.ukrstat.gov.ua
За даними Держкомстату у 2005
році в Україну іноземними інвесторами вкладено $7868,1 млн. прямих
інвестицій. Вони надійшли із 118 країн світу, при цьому на 10 з них припадає
майже 85% їх загального обсягу.
Найбільше зріс капітал
нерезидентів з Німеччини — на $4851,8 млн., Австрії — на $1062,5 млн., Кіпру
— на $460,6 млн., Сполученого Королівства — на $199,9 млн., США — на $183,5
млн. дол., Віргінських островів на $106,5 млн., Нідерландів — на $84,6 млн.,
Російської Федерації — на $78,9 млн., Польщі — на $29,3 млн., Данії — на
$24,0 млн.
Загальний обсяг прямих
іноземних інвестицій, внесених в Україну за 15 років її незалежності, станом
на 1 січня 2006 р. склав $16375,2 млн., тобто $349 на одну особу порівняно з
$177 на 1 січня 2005 року. Таке безпрецедентно рекордне зростання прямих
іноземних інвестицій стало можливим завдяки повторній приватизації
Криворізького гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» металургійним
холдингом «Mittal Steel Germany GmbH», який запропонував за пакет акцій цього
найбільшого у світі виробника сталі $4.9 млрд. Це внесло чимало збурень у
статистику. Хоча кошти від повторного продажу «Криворіжсталі», які переведені
на рахунок Держказначейства, за всіма зовнішніми ознаками є ПІІ, проте деякі
українські експерти вважають, що це лише прибуток аукціонного продажу, тобто
приріст над номінальною вартістю акцій. На їх погляд, після відповідних
перерахунків реальний приріст ПІІ у 2005 р. становить не більше $1.1 млрд.,
що менше, ніж у 2004 р.
Серед регіонів провідні місця
за обсягами інвестицій продовжують утримувати м. Київ, Дніпропетровська,
Одеська, Київська, Донецька, Запорізька, Харківська, Львівська області та
Автономна Республіка Крим.
Ситуація виглядає
парадоксальною: з одного боку, російський капітал контролює фактично всю
кольорову металургію України, майже всю нафтопереробку, понад 75% роздрібного
продажу нафти, два великих українських телеканали, кілька великих банків,
інші сектори економіки, промисловості, і в той же час частка інвестицій РФ в
Україні не перевищує 5-6%. Справа в тому, що, на відміну від інших іноземних
інвесторів, росіяни не стільки вкладають гроші в підприємства, скільки
контролюють їх, володіють ними, вкладаючи в них порівняно невеликі кошти. При
цьому донедавна в багатьох випадках російські бізнесмени скуповували об’єкти
господарювання в Україні практично за безцінь. У той час як західні інвестори
намагаються вкладати гроші тільки в найбільш ліквідні галузі, росіяни не
лякаються політико-економічного ризику і вкладають гроші у базові галузі,
менш ліквідні, зате дуже рентабельні.
В багатьох випадках російські
акціонери легалізують свої капітали в кіпрських і віргінських офшорах, тому
левова частка інвестицій, що формально надходять із Кіпру та Віргінських
островів, мають російське походження, часто з кримінальним відтінком, що має
бути об’єктом прискіпливої уваги українських спецслужб. З урахуванням
російських капіталів в Україні, схованих у Кіпрських і Віргінських офшорах,
реальна частка російських інвестицій в Україні може становити не менше 15—20%
від ПІІ.
Протягом тривалого часу
російський капітал брав участь в українських інвестпроектах за «сірими»
схемами, практично в обхід конкуренції з іншими інвесторами (українськими й
зарубіжними) і поза рамками публічних і прозорих тендерів завдяки близькості
до влади і формуванню свого лобі у владних структурах. В результаті
діяльність деяких російських інвесторів у стратегічних сферах економіки не
лише не відповідала національним інтересам України, а й створювала певну
загрозу для них.
Наразі Росія залишається
провідним інвестором України, проте за умови, якщо російські інвестори будуть
поставлені в рівне становище з іноземними, відігравати вирішальну роль у цій
сфері в довгостроковій перспективі Росія не зможе, оскільки сумарні фінансові
можливості російського капіталу неспівставні з можливостями західного. (Економічна
спроможність тієї чи іншої країни не завжди напряму залежить від розмірів її
території. Так, за даними ЦРУ США, у 2005 році бюджет Росії був у 2.5 разу
менший бюджету Голландії — відповідно $125.6 і $303.7 млрд., хоча Росія у 409
разів більша Голландії.). Крім того, Росія не може відігравати для України
роль зразка економічної політики, оскільки російській економіці властива
сировинна модель, яку вона активно підтримує у відносинах із нашою країною і
нав’язування якої є джерелом постійних геоекономічних загроз для України.
Нашій державі потрібно
зайняти більш активну позицію щодо участі в альтернативних СНД і ЄЕП
регіональних політико-економічних структурах — ЄС, ОЧЕС, ГУАМ і Спільноті
демократичного вибору в рамках Балто-Чорноморсько-Каспійського партнерства.
Слід звести до оптимального рівня участь України як в СНД, так і в ЄЕП, рівно
настільки, наскільки це буде вигідно Україні й не шкодитиме її національним
інтересам.
Політичні умови, в яких зараз
опинився крупний російський і український бізнес, істотно відрізняються.
Після президентських виборів у РФ великий російський бізнес може діяти лише в
жорстких умовах, обумовлених державою. Таким чином, у самій Росії
інвестиційна активність фінансово-промислових груп (ФПГ) обмежена,
розраховувати на політичну підтримку з боку влади в реалізації своїх
інвестиційних проектів щодо російських підприємств можуть не всі ФПГ. Деякі з
них (передусім, ті, що витісняються з російської економіки лояльними до
правлячого в Росії режиму ФПГ) були змушені переміщувати свої активи за межі
країни. Здійснити це простіше в країнах СНД, серед яких Україна є
пріоритетною для росіян.
Україна
для російських інвесторів має декілька переваг: відсутність мовного бар’єру,
традиційні контакти та вже існуючі інвестиції, до яких можна «прив’язати»
наступні. З кінця 90-х років минулого століття і до 2003 року частка
російського капіталу в українській економіці постійно зростала. Так, якщо в
першій половині 90-х років у власності Росії був лише один нафтопереробний
завод в Україні (Кременчуцький НПЗ, проданий «Татнафті» (хоча держава має 43%
акцій, проте залишається абсолютно безпорадною), то вже у 2001 році всі
українські НПЗ, окрім «Галичини» та «Нафтохіміка Прикарпаття», перейшли в
російську власність чи перебувають під контролем росіян. Якщо в першій
половині 90-х років Росія не володіла жодним українським металургійним
заводом, то у 2001 р. в Україні вже склався потужний сектор російських
металургійних підприємств. Якщо на початку 90-х років російський капітал в
Україні не мав жодного промислового підприємства в Західній Україні, то в
2001 р. він уже контролював головні промислові підприємства в цьому
регіоні. Якщо в середині 90-х років російський капітал був залучений лише в
одній галузі української економіки (паливно-енергетичній), то в 2001 р.
він, за оцінками експертів, уже поширився на шість галузей української
економіки.
За даними деяких експертів,
сьогодні частка російського капіталу в Україні складає: 75% акцій у
нафтопереробці, 30% у газотранзитній галузі, 50% в алюмінієвій промисловості,
30% у машинобудуванні, енергетиці та енергопостачанні. Проте, на нашу думку,
ці цифри насправді не дають повного й адекватного уявлення про реальний
рівень контролю російського капіталу в вищезазначених галузях економіки.
Основоположними щодо рівня контролю є відповідні позиції в інвестиційних
(приватизаційних) угодах, якими визначається та регламентується система
управління тим чи іншим підприємством. Інвестор, навіть не маючи контрольного
пакету, але забезпечивши собі право призначати менеджмент, може мати
більшість у спостережній раді й повністю контролювати підприємство.
Діяльність російського
капіталу в Україні здійснюється в основному через російські ФПГ — тобто
групи, що мають у своєму розпорядженні потужний фінансово-промисловий ресурс
(промислові об’єкти, банки), засоби медіа-підтримки, політично-громадський
(партії, громадські організації) й адмінресурс в особі корумпованих
українських можновладців. Російські ФПГ стають досить впливовими політичними
й бізнес-гравцями в Україні. Серед найбільших російських ФПГ, які активно
працюють зараз в Україні, найпотужнішими економічно й політично є «Лукойл»,
«Русский алюминий» і «Альфа-Груп».
ВАТ «Лукойл» представлений в
основному в нафтопереробній галузі, в оптово-роздрібній торгівлі
нафтопродуктами, в банківському секторі. «Лукойл» контролює тільки один —
Одеський НПЗ. Має досить розвинуту медіа-мережу в Україні, зокрема, телеканал
СТБ, газету «Ділова столиця». Лобісти «Лукойл» в Україні: Д. Сандлер,
О. Федун.
Холдинг «Русский алюминий».
Основна зацікавленість холдингу – Миколаївський глиноземний завод, який є
найбільшим підприємством з виробництва глинозему в Європі. Основна частина
акцій перейшла під контроль холдингу в 2002 році. Холдинг обслуговується
двома українськими комерційними банками «Укрсиббанк» і «Укрсоцбанк». Власні
медіа-ресурси в Україні незначні. Лобісти: В. Пінчук,
І. Богословська, Л. Грач, О. Ярославський, Е. Галієв.
«Альфа-Груп» активно діє в
Україні з 2000 р., придбавши 67,4% акцій Лисичанського НПЗ. В основному
представлена в Україні Тюменською нафтовою корпорацією (ТНК) (сьогодні —
російсько-британська ТНК-ВР) у галузі переробки нафти й торгівлі
нафтопродуктами. Має дочірню компанію «ТНК-Україна». Серед інших банків групу
обслуговує «Брокбізнесбанк», наближений до групи «Інтерпайп» В. Пінчука.
Тривалий час група намагалася приватизувати «Укртелеком». З серпня
2000 р. «Альфа Груп» належить страхова компанія «Остра-Київ». Основним
медіа-ресурсом групи в Україні є «Новий канал». Лобісти: Сергій і Олександр
Буряки, П. Ігнатенко. Група мала добрі відносини з главою «Інтерпайпу»
В. Пінчуком.
Крім потужних ФПГ в Україні
діють дрібніші ФПГ: група «Альянс», «Норільський нікель», «Сургутнефтегаз»,
«Ренова», Національна резервна корпорація, «БазЕл», «Система», «Смарт-групп»,
«Ренесанс-капітал», «Сєвєрсталь» та інші.
Піком активності крупного
російського капіталу в Україні став період 2002—2003 рр., коли в нашій
країні закінчився перший етап первинного накопичення капіталу. Проте вже в
2003 році намітилась тенденція до спаду цієї активності в силу дії наступних чинників:
по-перше, зміцніли українські ФПГ, по-друге, увага російських ФПГ
переключилась на збереження і захист своїх інтересів у Росії в умовах нової
економічної політики президента РФ В. Путіна, по-третє, на час
президентських (2004 р.) і парламентських (2006 р.) виборів в
Україні потенційні російські інвестори зайняли очікувальну позицію. До того
ж, у 2003 році посилилась увага українських судів і правоохоронних органів до
російських активів в Україні. Протягом передвиборчого року під сумнів
ставилась законність практично усіх крупних оборудок за участю російських
ФПГ. Певний негативний вплив на рівень активності крупного російсько капіталу
в Україні після 2004 р. мали невизначеність позиції Києва щодо участі в
ЄЕП, а також декларації курсу євроатлантичної інтеграції. Є певні підстави
вважати, що в умовах стабілізації суспільно-політичної і
соціально-економічної ситуації в Україні після парламентських виборів 2006
року просування інтересів російських ФПГ буде більш контрольованим і
цивілізованим.
Російський капітал виявляє
інтерес до тих галузей економіки, які суттєво впливають на нацбезпеку
України, надходження коштів до бюджету, соціальну ситуацію в регіонах. Це
нафтова промисловість, енергетика, кольорова та чорна металургія. Натомість
російський капітал не зацікавлений інвестувати українське машинобудування,
оборонно-промисловий комплекс, авіа- й ракетобудування та інші галузі,
пов’язані із залученням новітніх технологій. Причини тут дві. По-перше, Росія
не буде підсилювати машинобудівний сектор в Україні, оскільки він значною
мірою є конкурентним для російських компаній за номенклатурою продукції.
По-друге, рівень розвитку російських новітніх технологій не завжди відповідає
рівню світових стандартів.
Присутність деяких російських
ФПГ може становити потенційну загрозу нацбезпеці України, особливо в умовах
їх підконтрольності Кремлю. Однак не слід повністю ототожнювати всі російські
ФПГ з російською державою, оскільки їх переважна більшість уже фактично стали
транснаціональними корпораціями зі своїми власними корпоративними інтересами,
які не завжди співпадають з інтересами нинішнього російського керівництва.
Діяльність більшості
суб’єктів російського бізнесу, особливо середнього й дрібного, на території
України має певні позитивні моменти, що виявляються у надходженні капіталу в
економіку країни, збільшенні робочих місць, впровадженні новітніх технологій,
насиченні сировиною та продукцією вітчизняного ринку, розвитку кооперації
тощо. На наш погляд, слід навчитися по-новому працювати з російськими ФПГ в
Україні та в деяких ситуаціях використовувати їх для лобіювання українських
національних інтересів у Росії.
Олексій ВОЛОВИЧ