"Щодо формування макропруденційного підходу до управління фінансовою системою". Аналітична записка

Анотація

 

Необхідність забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності в Україні актуалізує завдання посилення пруденційної складової управління фінансовою системою. Йдеться про забезпечення фінансової стабільності шляхом подолання дисбалансів на мікро- і макрорівні. Характерною рисою макропруденційного підходу є націленість на запобігання системним ризикам, забезпечення раціонального розміщення та ефективного використання фінансових ресурсів. Поставлені цілі досягаються шляхом застосування пруденційних заходів за такими напрямами: нарощування довгострокових інвестицій в реальний сектор та фінансування модернізаційних процесів; розвиток інфраструктури і підвищення стійкості вітчизняного фінансового ринку; реформування інституційних засад фінансового регулювання; підвищення фінансової стійкості окремих фінансових установ; посилення антициклічного характеру регулювання.

 

ЩОДО ФОРМУВАННЯ МАКРОПРУДЕНЦІЙНОГО ПІДХОДУ ДО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СИСТЕМОЮ

 

Світова фінансово-економічна криза виявила масштаби і глибину деформацій фінансової системи України, обумовлених тісним переплетенням фундаментальних і специфічних причин, пов’язаних з неадекватністю систем регулювання і нагляду рівню розвитку фінансового сектору.

 

Враховуючи ключову роль саме фінансового сектора в генерації і трансмісії кризових явищ на самітах Групи-20 протягом 2009-2011 рр. розроблялися рекомендації щодо інституційних трансформацій в світовій фінансовій системі. Зокрема, рішенням стало створення на саміті у Лондоні (2009 р.) Ради фінансової стабільності, якій було доручено розробку детальних пропозицій з реформування фінансового сектору. Восени 2009 р. на саміті у Пітсбурзі процес розробки пропозицій продовжився, а на саміті у Торонто у червні 2010 р. зазначалося, що у провідних країнах світу розроблені рекомендації і вже впроваджуються в практику реформи у регулюванні фінансової системи з урахуванням як національних особливостей, так і тих критичних проблем, які проявилися під час кризи.  

 

Концептуальним положенням, що лежить в основі сучасної стратегії реформування фінансової системи, є пріоритетність державної політики сталого збалансованого економічного зростання на основі модернізації реального сектору. Це обумовлює завдання використання фінансової системи як засобу розвитку економіки країни. Вирішення цього завдання розширює цілі і завдання фінансової політики держави за межі фінансової системи та подовжує їхні часові горизонти. Досвід розвинених країн засвідчує, що саме випереджальні темпи розвитку фінансової системи щодо реального сектору економіки забезпечують спроможність економіки до стійкого зростання. Разом з тим, і надмірне пришвидшення темпів розвитку фінансової системи, і штучні обмеження на шляху її розвитку формують потенціал системних ризиків, що вимагає контролю за координованістю темпів розвитку фінансового і реального секторів економіки.

 

Виходячи з цього, першочерговим завданням уряду України у посткризовий період є реформування фінансової системи з метою вирішення традиційної для України суперечності між завданнями фінансової стабілізації та стимулювання темпів економічного зростання.

 

Принципом модернізації фінансової системи України має стати дотримання чітко вивіреного балансу між стимулюючими та регулюючими заходами. З одного боку, вихід з депресії вимагає розігріву інвестиційних ринків на основі пом’якшення монетарної політики, пожвавлення підприємницької активності. З іншого – низька ефективність дії каналів трансмісійного монетарного механізму в Україні утруднює вирішення цього завдання – за розриву між реальним і фінансовим секторами збільшення ліквідності в обігу веде до спекулятивних перегрівів окремих сегментів фінансового ринку. Боротьба з періодичним «надуванням» таких «мильних бульбашок» вимагає посилення антициклічного характеру державного регулювання.

 

Забезпечити фінансову стабільність у довгостроковому періоді шляхом запобігання системним ризикам і подолання дисбалансів на мікро- і макрорівні покликаний макропруденційний підхід. Його принципами є:

- адаптивність і гнучкість політики, що досягається на основі моніторингу циклічності розвитку фінансової системи, контролю за ризиками протягом циклу, оцінки ефективності пруденційних заходів та їх вдосконалення на цій основі;

- централізація процесу прийняття рішень щодо забезпечення фінансової стабільності й контролю за системними ризиками шляхом формування відповідного органу державного управління;

- незалежність і чітка визначеність ролі й функцій державного органу, відповідального за розробку і реалізацію макропруденційних заходів, що дозволить йому реалізовувати непопулярні заходи та вирішить проблему координації цілей і заходів, які стосуються декількох економічних сфер, виконання різних політичних функцій або використання різних типів регулювання;

- простота механізму комунікації, чіткість і зрозумілість індикаторів та інформаційних сигналів, що дозволяє посилити вплив регулятивних заходів через стабілізацію очікувань економічних агентів;

- дотримання балансу між ризиковістю і прибутковістю, коли заходи щодо мінімізації ризиків не послаблюють прагнення економічних агентів до розвитку і отримання прибутку.

 

Умовами ефективної реалізації макропруденційного підходу до регулювання фінансової системи є наявність:

- сукупності індикаторів, що дозволяють вчасно виявити й оцінити системні ризики і ризики циклічності;

- розвинутих стандартів збору і обробки інформації для моделювання системних ризиків;

- макропруденційних інструментів, критеріїв їх вибору і методів оцінки їх ефективності.

 

Це визначає пріоритетність вирішення таких завдань:

- вдосконалення стандартів збору і обробки інформації для моделювання системних ризиків;

- розробки методики ідентифікації і виміру системних ризиків на основі використання зазначеної інформації та формування рекомендацій для політики;

- формування сукупності ефективних макропруденційних інструментів на основі чітких критеріїв їх вибору і методів оцінки їх ефективності.

 

Макропруденційний підхід до управління фінансовою системою покликаний забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання фінансових ресурсів і на цій основі – внутрішню та зовнішню стабільність економічної системи, що визначає такі основні напрями застосування пруденційних заходів:

 

І. Нарощування довгострокових інвестицій в реальний сектор та фінансування модернізаційних процесів шляхом:

- вдосконалення інституційного забезпечення інвестиційного процесу шляхом створення й розвитку спеціалізованих інвестиційних кредитно-фінансових установ; формування бюджету розвитку;

-  сприяння розвитку внутрішнього ринку боргового фінансування, насамперед ринку акцій і «довгих» ресурсів, що має супроводжуватися створенням податкових та інших стимулів для інвесторів вкладати кошти на тривалі терміни, а також інвестувати у пріоритетні галузі економіки;

- створення умов для інвестиційної активності фізичних осіб шляхом розвитку системи колективного інвестування, поширення в обігу фінансових інструментів для індивідуальних інвесторів, інтенсифікації пенсійної та страхової реформи;

- активізації розбудови інфраструктури і механізмів переливу капіталів поміж сегментами фінансового ринку.

 

ІІ. Розвиток інфраструктури і підвищення стійкості вітчизняного фінансового ринку:

- сприяння розвитку конкурентних засад на основі протидії зростанню олігополії у всіх сегментах фінансового ринку, що передбачає його реструктуризацію, створення альтернативних ринків та інфраструктурних інститутів, запровадження інституту центрального контрагента;

- зниження регулятивних витрат діяльності фінансового ринку шляхом збалансування ролі держави і розвитку механізмів саморегулювання ринку;

- розширення внутрішнього попиту на довгострокові інвестиційні фінансові інструменти, насамперед за рахунок залучення до обігу заощаджень населення (шляхом випуску акцій, корпоративних облігацій, розвитку механізмів страхування і гарантування);

- створення механізмів протидії формуванню «мильних бульбашок» за рахунок коштів нерезидентів у спосіб зменшення їх стимулів до прийняття надмірних ризиків і отримання короткострокових прибутків, посилення орієнтації дисконтної політики і валютного регулювання на зниження валютного, процентного арбітражу;

- створення системи моніторингу ризиків та формування необхідного правового поля з метою виявлення, класифікації та попередження не ліцензованої діяльності на фінансовому ринку («фінансові піраміди», безліцензійні керуючі компанії і брокери тощо);

- розширення «периметру» фінансового регулювання за рахунок контролю і нагляду за фінансовими конгломератами, фінансовими холдинговими компаніями, пулами інвестиційних активів та їх агрегованими ризиками, незалежно від того, які типи фінансових інститутів є їхнім ядром (кредитні організації, брокерсько-дилерські компанії, управляючі компанії, страхові організації і т. п.), приведення регулятивного і податкового навантаження у відповідність з природою ризиків діяльності фінансових установ.

 

ІІІ. Реформування інституційних засад регулювання фінансової системи:

- подолання фрагментарності системи регулювання шляхом вдосконалення взаємодії між регуляторами фінансового ринку за передачі функцій пруденційного нагляду новоствореному департаменту НБУ та формування спільних органів для вирішення суттєвих  проблем (колегії, міжвідомчі комісії, робочі групи, експертні ради тощо);

- розробка спільної політики у сфері розвитку фінансового ринку за узгодження політик в суміжних сферах (бюджетна, грошово-кредитна, банківська, валютна, зовнішньоекономічна тощо);

- впровадження схем національного і міжнародного обміну інформацією, у тому числі конфіденційною, у випадках надзвичайних ситуацій;

- розробка спільних стандартів, правил, ведення різних видів спільної діяльності (використання загальних інформаційних систем, проведення спільних перевірок, розслідувань, якщо вони можливі, прийняття спільних санкцій, узгодження процедур нагляду та спонукання до виконання правил);

- розробка меморандумів про взаєморозуміння або договорів про співробітництво, що включають всі можливі форми спільної діяльності регуляторів;

- контроль за діяльністю системно важливих банків, обмеження їх ринкової влади та підвищення безпеки діяльності за рахунок впровадження додаткових нормативів;

- ужорсточення регулювання окремих спекулятивних сегментів фінансового ринку (наприклад, ринку деривативів) за посилення стимулюючих засад функціонування інвестиційних  сегментів (наприклад, ринку корпоративних цінних паперів);

- підвищення прозорості функціонування фінансової системи в цілому та системних надвеликих фінансових інститутів, зокрема шляхом вдосконалення системи обробки та збору інформації на основі Міжнародних стандартів фінансової звітності та аудиту (МСФЗ);

- розробки положення щодо використання упереджувальних принципів у регуляторному аналізі на основі:

- вдосконалення методології оцінки ризиків, включаючи аналітичні техніки і джерела інформації;

- розробки і впровадження керівництва щодо визначення об’єктивних і суб’єктивних ризиків;

- визначення агрегованих індикаторів рівня левереджу як окремих фінансових установ, так і фінансової системи в цілому;

- поширення практики використання рекомендацій науковців та експертів у вдосконаленні засад фінансового регулювання;

- впровадження прозорої комунікаційної стратегії консультацій із суспільством на основі публічного обговорення доцільності, переваг і недоліків тих або інших пруденційних заходів.

 

IV. Підвищення фінансової стійкості окремих фінансових установ і організацій шляхом усунення накопичених внутрішніх дисбалансів (невідповідності термінової і валютної структури активів і пасивів, вирішення проблеми капіталізації, очищення від «поганих» активів тощо):

- запровадження принципу «відповідальності капіталом», що передбачає покриття частини втрат клієнтів капіталом фінансової організації на основі підвищення якості та прозорості складу і джерел формування капіталу фінансових установ [1];

- постійний перегляд вимог до мінімального капіталу фінансових установ на основі включення у розрахунок капіталу всіх істотних ризиків відповідно до параметрів розвитку  фінансової системи;

- підвищення обґрунтованості розрахунків резервів за втратами як організацій, так і їхніх клієнтів за всіма активними операціями;

- запровадження максимально припустимого рівня левериджу фінансових установ (відношення всіх активів до власного капіталу); мінімальних вимог до резервів і буферів, які мають покривати втрати фінансової установи у кризових умовах; підвищеного коефіцієнту покриття ризику контрагента і кредитного ризику для посилення протидії ризикам, що виникають під час операцій банку з деривативами, РЕПО та сек’юритизаційними операціями [2];

- посилення відповідальності за порушення нормативів та невідповідність показників діяльності фінансової установи вимогам регулятора (наприклад, недотримання Положення про систему внутрішнього контролю в банках);

- ужорсточення стандартів рейтингування шляхом одночасного використання зовнішніх рейтингів і розвитку внутрішніх систем рейтингових оцінок;

- ужорсточення регулювання системних банків на основі розробки різноманітних показників щодо визначення таких установ (за рекомендаціями Базель ІІІ величина додаткових вимог має становити 2,5 % ризик-зважених активів із початковою величиною 3,5 % від ризик-зважених активів).

 

V. Антициклічне регулювання, спрямоване на запобігання надмірному нарощуванню корпоративних і банківських капіталів і боргів у період економічного піднесення шляхом підвищення гнучкості дисконтної політики, коригування вартості ресурсів рефінансування, формування фінансових резервів (буферів ліквідності), контролю за левериджем і вартістю національної грошової одиниці:

- адаптація пруденційних вимог Базельского комітету для застосування їх для брокерсько-дилерських компаній, інвестиційних фондів і страхових організацій (з урахуванням необхідності м’якших вимог для ринків, що розвиваються);

- передбачення можливості використання і розробка правил формування спеціальних резервів – «буферів» капіталу;

- контроль за «розривами» в структурі балансів фінансових установ і організацій (леверидж, ліквідність тощо);

- посилення орієнтації стандартів пруденційного нагляду на попередження накопичення системних ризиків на мікрорівні фінансового ринку на основі врахування посткризових змін у міжнародній практиці пруденційного нагляду;

- підвищення координації дій органів державного регулювання для недопущення проциклічних наслідків застосування окремих заходів щодо суміжних сфер;

- розвиток і вдосконалення систем розкриття інформації та пруденційного нагляду за регулюванням ризиків позабіржових фінансових продуктів і спекулятивних сегментів ринку.

 

Відділ економічної стратегії

(Я.В. Белінська, Є.О. Медведкіна)