Анотація
В аналітичній записці розглянуто питання, пов'язані з формуванням соціального капіталу в Україні. Проаналізовано ключові проблеми, спричинені низьким рівнем останнього. Наведено можливості використання сучасного інструментарію гуманітарної політики для примноження соціального капіталу Української Держави та окреслено можливості екстраполяції в цьому контексті зарубіжного досвіду на вітчизняний суспільний ландшафт.
Гуманітарна політика як мультиплікатор соціального капіталу УКРАЇНСЬКОЇ держави
Актуальність для України
Традиційно під соціальним капіталом розуміється система інституцій, зв’язків між ними та норм, що регулюють їхню діяльність, яка визначає якість та інтенсивність суспільних взаємовідносин. Це поняття охоплює як інституційно-функціональні (структурні утворення, їхнє місце, функції та взаємні зв’язки), так і аксіологічні (цілі, цінності та норми) компоненти. З огляду на свій вплив на суспільно-політичні процеси в державі, соціальний капітал має виняткове значення для економічного процвітання, стабільності та розвитку суспільства. Зокрема, такої позиції дотримуються фахівці Світового банку. Це підтверджується і статистичними даними: у найбільш економічно розвинених державах (наприклад, Німеччині, Швейцарії, Японії) частка соціального капіталу в структурі національного багатства становить 3/4 і більше, у той час, як у державах із слабким розвитком (наприклад, Анголі, Колумбії, Румунії) його частка є незначною. Згадані країни з високим рівнем соціального капіталу мають також відповідно високий індекс людського розвитку. Саме соціальний капітал держави створює підґрунтя для реалізації її людського капіталу, який у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір» визнається головним ресурсом розвитку та модернізації країни, провідним чинником її конкурентоспроможності.
Рівень соціального капіталу визначається його індикаторами. Серед них – соціальна довіра (характеризує довіру до сторонніх людей, державних та недержавних інституцій), участь у колективних діях (характеризує ступінь та інтенсивність залучення до соціальної активності), інформація та комунікації (характеризує засоби та способи спілкування між особами й інституціями, у т. ч. поза межами держави) тощо.
З огляду на означені параметри, з рівнем соціального капіталу в Україні не все гаразд. Адже добре відомо, що будучи найважливішою складовою національного багатства, соціальний капітал істотно впливає на всі без винятку сфери суспільного та державного життя. Найперше це відображається на аксіологічно-мотиваційних орієнтирах людської діяльності, світосприйнятті громадян, а отже – їхній суспільній активності. Наразі соціологи констатують поширення в суспільстві зневіри, невпевненості у правильності шляху, яким рухається країна. За таких умов неможливо досягти належного рівня підтримки громадянами реформаторських ініціатив влади, що ставить під загрозу їхню успішну реалізацію. Очевидною є необхідність модернізації сучасної гуманітарної політики, що створить передумови для формування у громадян України активно-оптимістичної життєвої позиції.
Говорячи про інституційно-функціональний компонент соціального капіталу, необхідно вказати, що існуюча система структурних (як вертикальних (ієрархічних), так і горизонтальних) зв’язків між різними інституціями держави та громадянського суспільства не відповідає цілям та цінностям демократичного розвитку Української Держави. Йдеться як про розмитість системних зв’язків, тобто зв’язків координації між самими органами різних гілок влади, так і про слабкість їх зовнішніх комунікацій із громадянами, суспільними утвореннями та зарубіжними колегами. Прикладом цього є концептуальна неузгодженість нормативно-правових документів різних органів влади, недосконала регламентація міжвідомчої взаємодії при реалізації заходів державної політики. На недоліки у роботі із нашими зарубіжними партнерами вказує скептичне ставлення офіційних осіб європейських держав, європейської громадськості в цілому (за винятком хіба що Польщі) до євроінтеграційних прагнень України.
Унаслідок зазначеного вище ефективність державної політики залишається незадовільною. Це ж призводить і до зростання соціальної напруги в суспільстві. За таких умов не може бути й активної підтримки владного курсу реформ в Україні з боку міжнародної спільноти.
На думку численних експертів (як вітчизняних, так і зарубіжних) нової динаміки розвитку соціального капіталу країни може надати здійснення ефективної гуманітарної політики. За умови послідовної реалізації гуманітарна політика здатна створити ефект мультиплікатора, який з необхідністю поширюватиметься як на сферу формування соціального капіталу, так і на всі без винятку інші сфери буття суспільства та держави. Вказану тезу також підтверджують політичні практики західних держав. Для України нині це є вкрай актуальним з огляду на проведення засадничих національних реформ.
З огляду на зазначене, розв’язання проблеми низького рівня соціального капіталу без перебільшення можна позиціонувати як пріоритет сучасної гуманітарної політики України, а саму гуманітарну політику – як сферу, яка потребує більшої уваги з боку держави.
Гуманітарна політика як фундамент реформ
Досвід зарубіжних країн переконливо засвідчує, що для результативної реалізації суспільних перетворень влада повинна заручитися реальною підтримкою громадськості. Цього можна досягти через «прозорість реформ», яка передбачає наступні кроки у гуманітарній сфері:
1) використання механізмів публічності та транспарентності, широке застосування дорадчо-консультативних процедур (зокрема, через Громадську гуманітарну раду при Президентові України) при прийнятті рішень, що дозволить створити в суспільстві атмосферу соціальної довіри, яка є іманентною складовою успіху будь-яких реформ, встановити відносини соціального партнерства з недержавними інституціями, інститутами громадянського суспільства. Крім того, це відкриває можливості для створення ефективного законодавства, дієвої економічної та соціальної політики тощо;
2) інтенсивну інформаційно-просвітницьку роботу з національною та зарубіжною громадськістю. Для цього необхідно використовувати не лише прямі, а й опосередковані інформаційні приводи (тобто, не тільки політичні, а й визначні науково-інтелекутальні, культурно-мистецькі, інші гуманітарні заходи під егідою Президента України). Зокрема, важливими і перспективними кроками є реалізація Главою держави ініціатив на кшталт затвердження Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, створення Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів, проголошення 2014 року Міжнародним роком Тараса Шевченка, реформування каналу «Культура», проведення І Київського бієнале сучасного мистецтва «Арсеналє» тощо. Вкрай важливо, щоб вказані зусилля не перетворилися на суто декларативні акції, а знаходили своє практичне вираження в гуманітарній політиці, яка реалізується державою;
3) активне просування Україною своїх гуманітарних національних інтересів у зарубіжжі. Йдеться про органічне доповнення внутрішньополітичних гуманітарних заходів відповідними кроками в зовнішній політиці. Це є важливим для протидії поширенню та утвердженню негативних стереотипів щодо реформаційного курсу влади серед наших іноземних партнерів.
Сучасна політична практика зарубіжних держав засвідчила ефективність такого інструменту формування громадської думки за кордоном як діяльність різноманітних державних та недержавних організацій гуманітарного профілю (у т. ч. культурних товариств, спілок, фондів, аналітичних центрів, інших національних організацій некомерційного сектору та їхніх філій). Серед найбільш успішних проектів можна навести Агентство США з міжнародного розвитку (United States Agency for International Development), Британську Раду (British Council), Ґете-Інститут (Goethe-Institut), Французький Інститут (Institut Français), Польський Інститут (Polski Instytut Sztuki Filmowej), Федеральне агентство РФ у справах СНД, співвітчизників, які проживають за кордоном, та міжнародного гуманітарного співробітництва (Россотрудничество). Таким шляхом держави мають змогу підтримувати проекти, спрямовані на налагодження гуманітарних контактів, вести інформаційно-просвітницьку роботу з громадськістю, підвищуючи свій соціальний капітал і забезпечуючи собі сприятливий імідж в очах зарубіжної громадськості.
Діяльність подібних організацій є ефективним (і, що найбільш важливо, легальним) інструментом зовнішньої політики, «м’якого» політичного впливу на владу інших держав (насамперед, стратегічних партнерів і найближчих сусідів), формування відповідних суспільних стереотипів про державу у світі, популяризації здобутків національної культури, освіти, науки. Недостатня державна увага до цього напряму роботи є прямою причиною зниження міжнародного авторитету України.
Нинішній рік є сприятливим для реалізації різноманітних гуманітарних проектів, принаймні, з трьох причин:
1) проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року («Євро–2012»). Для України це реальна можливість наочно продемонструвати Європі та всьому світові успіхи, яких досягла наша держава за 20 років після відновлення свого суверенітету. Це буде ще одним кроком до повномасштабної європейської інтеграції України. Офіційне гасло Євро-2012 – «Творимо історію разом» – ще раз підкреслює нашу європейську ідентичність, причетність України до творення нової процвітаючої Європи. З іншого боку, це добра нагода для мільйонів європейців відкрити для себе Україну, її традиційну гостинність та багату культуру;
2) з 1 січня 2012 року Україна розпочала своє річне головування у Центральноєвропейській ініціативі (ЦЄІ). Один із озвучених на офіційному рівні пріоритетів головування України в ЦЄІ – туризм – прямо стосується гуманітарної сфери. Тому вкрай важливо якомога повніше використати можливості, які відкриваються для України як під час запланованих зустрічей на рівні міністрів закордонних справ та глав урядів держав ЦЄІ, так і в рамках робочих груп ЦЄІ. Результатом цього має стати підвищення довіри до України з боку іноземних партнерів та, як наслідок, – збільшення її міжнародної політичної та фінансової підтримки, соціальної й інвестиційної привабливості;
3) 2-5 вересня 2012 року в Києві під егідою Всесвітньої асоціації газет та видавців (WAN-IFRA) пройде 64-й Світовий конгрес газетярів та 19-й Світовий форум редакторів. Заходи, заплановані в рамках цих двох міжнародних форумів, повинні розглядатися не тільки як можливість для налагодження ефективнішого діалогу з WAN-IFRA (хоча це теж є важливим), а й як засіб формування серед авторитетних кіл зарубіжного мас-медійного простору реалістичного позитивного іміджу України, аргументованої артикуляції наших демократичних європейських інтенцій. Особливу увагу в цьому контексті необхідно приділити подоланню тенденційних і деструктивних стереотипів щодо України, котрі традиційно присутні в частині зарубіжних ЗМІ.
Висновки та пропозиції
З наведеного випливає, що успішність реалізації ключових перетворень в Україні в усіх сферах суспільного та державного буття прямо залежить від того, наскільки ефективною буде гуманітарна політика держави. Саме реалізація адекватних заходів у гуманітарній сфері дозволить забезпечити:
1) максимальне пом’якшення негативних наслідків трансформаційних процесів для населення;
2) ефективну взаємодію та зворотній зв’язок із громадськістю під час проведення реформ;
3) впевненість власних громадян і світової громадськості у правильності обраного владою реформаційного курсу, його належну підтримку на національному та міжнародному рівні;
4) високий рейтинг політичної легітимності влади та відповідний рівень довіри до неї з боку вітчизняної громадськості, закордонних партнерів.
З огляду на очевидний мультиплікаційний ефект від здійснення гуманітарної політики, органам державної влади необхідно приділяти більшу увагу організаційному, нормотворчому, фінансовому забезпеченню вже існуючих гуманітарних проектів, а також виробленню та подальшій реалізації нових ініціатив у цій сфері. При цьому варто враховувати світовий та європейський досвід, який за умови відповідної адаптації цілком може бути використаний в Україні.
Зокрема, доцільними могли би стати наступні заходи:
- з урахуванням ключових позицій курсу сучасних реформ скласти «дорожню карту» гуманітарних проблем України, де визначити етапність, шляхи та способи їх вирішення. Участь у даному проекті могли б узяти Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство культури України, Національна академія наук України та представники фахових спільнот громадськості;
- за участі Міністерства закордонних справ України розробити План дій із розширення гуманітарної присутності України у світі, в якому передбачити популяризацію українських здобутків у науковій, освітній та культурній сферах;
- сприяння органів державної влади і місцевого самоврядування суб’єктам громадянського суспільства в розробці та реалізації ініціативних гуманітарних проектів, зокрема, у рамках механізмів державно-приватного партнерства.
Відділ гуманітарної політики
ЗубченкоС.О