"Щодо сприяння модернізації вугільної промисловості в процесі структурної трансформації економіки старопромислових регіонів". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці проаналізовано стан розвитку вугільної галузі як провідної для  старопромислових регіонів. Визначено актуальні системні проблеми, пов’язані із неефективністю реалізації державної та регіональної політики реструктуризації вугільної галузі. Надано пропозиції щодо шляхів оновлення вугільної промисловості як невід’ємної складової структурної трансформації економіки старопромислових регіонів.

 

ЩОДО СПРИЯННЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В ПРОЦЕСІ СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ СТАРОПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНІВ

 

За оцінками Комітету з енергетики ООН, вугілля забезпечує приблизно 27 % усього світового виробництва енергії. Вугілля є одним із основних первинних енергоносіїв, який займає у світовому балансі друге місце (24 %) після нафти (39 %) та домінує у видобутку електроенергії  (34 – 40 %). За прогнозами, впродовж наступних 20 – 30 років споживання вугілля зростатиме з середньорічними темпами 1,4 – 1,6 %. Враховуючи світові тенденції до скорочення використання атомної енергетики та видобутку нафти, в перспективі, світові потреби у вугіллі можуть зростати. Україна має значний потенціал у видобутку вугілля, посідає перше місце у Європі й восьме місце у світі за запасами вугілля, які оцінюються у 120 млрд т. У структурі балансових запасів представлені всі марки, від вугілля бурого до високометаморфізованих антрацитів. Переважна частка запасів вугілля зосереджена у Донецькому вугільному басейні. Враховуючи пряму залежність видобутку електроенергії в Україні від вугільної сировини (20 – 25 % електроенергії виробляється за рахунок вугілля), питання модернізації вугільної промисловості набувають значення для національної безпеки.

 

Негативні наслідки структурної перебудови вугільної промисловості України обумовили депресивний стан значної частини міст Донбасу. Попередні спроби реструктуризації вугільної галузі не привели до очікуваних результатів, таких як роздержавлення, досягнення необхідного техніко-технологічного та економічного рівня, широкого використання інноваційних технологій (та підходів) до видобутку вугілля. Економіка підприємств галузі залишається незбалансованою, витрати на виробництво вугільної продукції не покриваються надходженням коштів від її реалізації.

 

Довідково: У 2011 році із 93 вуглевидобувних підприємств Донецької області 34 були підприємствами недержавної форми власності, з яких найбільш потужними є ПАТ „Шахта ім. О. Ф. Засядька”, ТОВ „ДПЕК „Добропіллявугілля”, ПАТ „Шахтоуправління „Покровське”, ПАТ „ДПЕК „Шахта „Комсомолець Донбасу”, ПАТ ОП „Шахта „Жданівська”, ТДВ „Шахта „Білозерська”, ТДВ „Шахтоуправління ім. В. І. Чапаєва” та ТДВ „Шахта „Новодзержинська”, ТОВ „Краснолиманське”. На різній стадії ліквідації знаходяться 52 гірничих підприємства (50 шахт і 2 збагачувальні фабрики). Фізичну ліквідацію завершено на 17 шахтах, на 12 шахтах ліквідаційні роботи завершено у повному обсязі[1].

Отже, структура розміщення промисловості і пряма залежність соціально-економічної ситуації більшості міст Донбасу від стабільної роботи вугільних підприємств посилюють необхідність пошуку дієвих механізмів модернізації вугільної промисловості (з урахуванням потенціалу диверсифікації виробництва старопромислових регіонів).

 

Проблеми модернізації вугільної промисловості старопромислових регіонів

1. Системні проблеми вугільної галузі на загальнодержавному рівні:

• Непослідовність державної  політики у реформуванні галузі. Відсутність єдиної системної стратегії реструктуризації вугільної промисловості.

Довідково: Існуючий комплекс державних програм регулювання реформи в галузі включає низку програм, нормативних документів. Зокрема, Програму „Українське вугілля” (2001 р.), Концепція розвитку вугільної промисловості (2005 р.),  Концепція реформування вугільної галузі (2008 р.), Енергетичну стратегію України до 2030 року, проект Концепції Державної цільової економічної програми розвитку вугільної промисловості на 2011 – 2015 рр. Проте аналіз документів засвідчує їх переважно декларативний характер у визначенні пріоритетів реформування галузі та подолання соціальних проблем. Жодна державна програма не містить розрахунків витрат, пов’язаних з низкою соціальних, екологічних складових, що супроводжують процес реструктуризації (створення нових робочих місць, профорієнтація звільнених шахтарів, передача на баланс міст об’єктів соціальної інфраструктури, подолання депресивності шахтарських міст). Проект Концепції  Державної цільової економічної програми розвитку вугільної промисловості на 2011 – 2015 рр. передбачив новий етап реформування, орієнтований на приватизацію рентабельних вугільних підприємств, проте у ньому відсутні чіткі показники розрахунку рентабельності шахт, витрат на консервацію, закриття підприємств. 

• Недофінансування галузі внаслідок прямої залежності від дотацій державного бюджету та неефективного використання капіталовкладень профільним міністерством.  

Довідково: Проведений Рахунковою палатою аудит ефективності використання коштів державного бюджету на реструктуризацію вугільної та торфодобувної промисловості у 2008 – 2009 роках засвідчив, що Міністерством вугільної промисловості протягом 2008 – 2009 років неефективно використано близько 53 млн грн.; з порушенням вимог законодавства - майже 654 млн грн., у тому числі за нецільовим призначенням – 22,6 млн гривень.  З початку реструктуризації сума неефективно використаних коштів становить 1 млрд 725 млн 528 тис. гривень[2].

За 2011 рік ціна 1 тонни товарної вугільної продукції, виробленої державними підприємствами, склала 629,6 грн. та подорожчала на 62,2 грн. порівняно з січнем – вереснем 2010 року. Фактична собівартість 1 тонни товарної вугільної продукції становила 983,8 грн. Протягом січня – вересня 2011 року з державного бюджету надійшло  4 815,4 млн грн. на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції.

• Використання коштів державного бюджету не на структурну модернізацію, технічне забезпечення виробництва, а на погашення заборгованості з виплат заробітної плати, соціальних виплат. 
• Відсутність правових можливостей для здійснення приватизації і переведення частки шахт до приватних інвесторів.
• Застарілість виробничого обладнання (рівень зношеності основних фондів збільшився до 70 – 80 %) та складні гірничо-геологічні умови експлуатації вугільних родовищ.

Довідково: За даними Держдепартаменту промислового та гірничого нагляду, в Україні 90 % вугільних пластів небезпечні через викиди газу, 60 % - за вибухами вугільного пилу, 25 % - за самозайманням. Специфіка розміщення вугільних пластів передбачає середню глибину видобутку на рівні 730 метрів, на 35 вугледобувних підприємствах - понад 1 км.

 

2. Регіональні проблеми модернізації вугільної галузі:

• Неефективність програм перекваліфікації, працевлаштування вивільнених працівників шахт. 

Довідково: У 2011 році чисельність працівників вугледобувних підприємств, підпорядкованих галузевому міністерству, зменшилась на 1,2 тис. ( у порівнянні з 2010 роком) і становила 98,8 тис. Чисельність працівників з видобутку вугілля на державних вугледобувних підприємствах області зменшилась (у порівнянні з 2010 роком) на 1,1 тис. осіб  і становила  73,6 тис. осіб.

За даними Державної служби зайнятості України у Донецькій області, 7 осіб найпростіших професій у видобувних галузях претендували на одне робоче місце (з 1206 безробітних на роботу могли взяти лише 167). Співвідношення безробітних за кваліфікацією, що обслуговують гірниче устаткування, які претендували на робоче місце у 2011 році, становило 5 до 1[3].

• Збереження низького рівня заробітної плати у галузі, при постійному накопиченні заборгованості з її виплати.

Довідково: Станом на 1 січня 2012 року на державних підприємствах Міненерговугілля України загальна заборгованість із виплати заробітної плати у вугільній галузі становила 39 221,5 тис грн. У зв’язку із переходом державних вугледобувних підприємств на нові тарифні ставки та посадові оклади, розраховані із мінімальної заробітної плати 960 грн., зростання середньомісячної заробітної плати працівників державних вугледобувних підприємств з березня по лютий 2012 року становило 189,2 грн. (тобто на 3,8 %); гірників очисного забою  на 268,4 грн. (зростання становило 3,6 %); прохідників –  на 185,1 грн. (зростання становило 2,7 %).  

• Високий рівень травматизму та професійних захворювань.

Довідково. За статистичними даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, у 2011 році серед 8 найбільш травмонебезпечних професій 6 -  це професії, що належать до гірничодобувної промисловості (гірник очисного забою – травмовано 1171 осіб; прохідник – 879 осіб; гірник підземний – 539 осіб; електрослюсар підземний – 360 осіб; гірник з ремонту гірничих виробок – 191 особа; машиніст гірничих виїмкових машин – 216 осіб). На вугледобувних підприємствах у 2011 р. було зафіксовано 8 групових нещасних випадків, внаслідок яких загинула 21 особа. Коефіцієнт частоти смертельного травматизму у 2011 році на 1 млн тон вугілля становив 2,3, що на 0,2 менше,ніж у 2010 році.

 Донецька і Луганська області посідають перші місця в Україні  за кількістю страхових нещасних випадків і травмованих осіб на виробництві. В Донецькій області кількість зареєстрованих нещасних випадків в 2011 році становила 34,5 % від їх загальної кількості по Україні, в Луганській області – 14,1 %.  Найбільше професійних захворювань припадає на підземне видобування кам’яного вугілля – 70,3 % від загальної кількості травмованих по Україні (3990 осіб ). В 2011 році Донецька і Луганська область залишаються лідерами в Україні за кількістю професійних захворювань. У Донецькій області показник профзахворюваності становив 32,6 %  від загальної їх кількості  по Україні у Луганській області – 26,2 %. Разом з тим в Донецькій області спостерігається зростання професійних захворювань у 2011 році на 22,9  % (порівняно з 2010 р.)[4].

• Несанкціонований видобуток вугілля, що актуалізує проблеми охорони безпеки праці (з причин  підвищення рівня травматизму та смертності при видобуванні вугілля у „копанках”).

Довідково: За показниками Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки у Донецькій області, за 2010 – 2011 роки у області нараховувалося 410 ділянок несанкціонованого вуглевидобутку. За даними Управління промислової безпеки і охорони праці у вугільній промисловості Міненерговугілля, з 180 українських приватних шахт тільки половина уклала договори з гірничорятувальною службою на обслуговування у випадку аварій. За даними Державної податкової служби України, протягом 2011 року у Донецькій та Луганській областях було порушено 32 кримінальні справи за незаконний видобуток вугілля. Вилучено 7 тис. тонн корисних копалин загальною вартістю майже 2, 5 млн гривень.

• Ліквідація вугільних шахт без врахування прогнозних оцінок екологічних наслідків, з порушеннями природоохоронного законодавства, що призводить до погіршення екологічного стану регіону. Гострими є проблеми поводження з відходами шахтних підприємств, зберігається дисбаланс між відпрацьованими та рекультивованими землями на гірничодобувних підприємствах; підтоплення територій закритих шахт, і як результат – зростання ризиків фізичного руйнування прилеглих житлових територій (у т.ч. ”сповзання” будівель тощо). Законодавчо не врегульованою залишається процедура передачі породних відвалів закритих шахт на баланс місцевим органам влади.

Довідково: Станом на 1 січня 2012 р. у складі ДП ”Донвуглереструктуризація” по Донецькій області знаходиться 52 підприємства, у тому числі 50 шахт і 2 збагачувальні фабрики. На території області знаходиться біля 600 породних відвалів які утворилися в процесі роботи вуглевидобувних та вуглезбагачувальних підприємств. На маркшейдерському обліку ДП ”Донвуглереструктуризація” знаходиться 159 породних відвалів загальною площею 803,95 га, з яких 43 таких що горять. Площа, яку займають породні відвали складає 958,4 га[5].

• Невідповідність кадрової політики потребам галузі, що сприяє створенню дефіциту робочих місць,  недостатня підготовка молодих кваліфікованих фахівців для вугільної промисловості (майже 50 – 60 % шахтарів у 2011 р. – працівники пенсійного віку).  Прийнятий у 2008 році Закон  України „Про престижність шахтарської праці”, на практиці не вирішив  завдання повернення молоді до шахтарської професії. Серед головних причин: фінансове забезпечення передбачених пільг залежить від державного та місцевих бюджетів; визначені законодавчо гарантії більш орієнтовані на працівників, які вже мають певний стаж роботи у галузі; відсутній цільовий підхід до надання пільг при вступі до вищого навчального закладу на спеціальності, пов’язані із вугільної промисловістю.

Довідково: За даними Рахункової палати, лише 4 % випускників гірничих учбових закладів протягом року закріплюються на виробництві й працюють за спеціальністю, яку отримали. Аудит ефективності використання коштів державного бюджету навчальними закладами Донецької та Луганської областей виділених протягом 2007 – 2010 рр. на підготовку кадрів гірничих професій засвідчив неефективність державних програм забезпечення галузі професійними кадрами. Зокрема, у Донецькій і Луганській областях в зазначений період було витрачено  понад 593 млн гривень на утримання профільних навчальних закладів з підготовки фахівців гірничих спеціальностей[6]. 

• Незадовільний стан розвитку соціальної інфраструктури шахтарських міст (особливо –  монофункціональних). Відсутність фінансових можливостей утримання на балансі місцевих бюджетів соціальних об’єктів ліквідованих, закритих вугільних підприємств. Посилення тенденції до поширення депресивності  територій у старопромислових регіонах. Зокрема, житловий фонд шахтарських міст (побудований ще за радянських часів) експлуатується, здебільшого, без урахування стандартів безпеки (зокрема, у зонах розташування шахтних териконів у Донецькій області нараховується 96,5 тис. кв. м. житлових будинків; 4,7 тис. будинків потребують капітального ремонту та реконструкції). 

 

Пріоритетність розвитку вугільної галузі як для модернізації економіки старопромислових регіонів, так і для забезпечення енергетичної безпеки держави в цілому  вимагає впровадження дієвих механізмів її  реформування з урахуванням базових орієнтирів  дій:

-                  проведення відкритого аналізу позитивних та негативних наслідків державних програм, пов’язаних із реструктуризацією вугільної галузі;

-                  розробки чітких економічних показників і фінансових розрахунків при реалізації подальших етапів реструктуризації вугільної галузі.  

 

В Україні здійснюються кроки в напрямку вирішення системних проблем модернізації вугільної промисловості старопромислових регіонів України:

1. Нормативно-правове забезпечення реформ у галузі. Першим позитивним кроком на шляху до систематизації державних дій стала Програма економічних реформ “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, в якій одним із стратегічних завдань визначено реформу вугільної галузі – створення ефективної, беззбиткової вугільної галузі для забезпечення економіки сировиною за конкурентними на світовому ринку цінами.

Програма чітко визначає механізми подальшого процесу реструктуризації: приватизація життєздатних підприємств галузі та закриття безнадійно збиткових шахт. Передбачено також кардинальні дії щодо державного фінансування галузі: замість субсидування собівартості видобутого вугілля заплановано спрямовувати кошти на перекваліфікацію звільнених працівників галузі та підвищення їх мобільності на ринку праці.

 

Підтвердженням посилення уваги держави до вугільної галузі стало оновлення законодавчої бази. Зокрема, прийняття двох нормативно-правових документів, які закріплюють механізм зміни проблем форм власності вугільних підприємств: Закон України  „Про особливості оренди чи концесії об’єктів ПЕК, що перебувають у державній власності” (8 липня 2011 року), Закон України „Про особливості приватизації вуглевидобувних підприємств”( 12 квітня 2012 року). Закони закріпили обов'язкове виконання майбутніми інвесторами вуглевидобувних підприємств країни умов Галузевої угоди і колективного договору.

 

2. Залучення інвестицій. Розпочато реалізацію пілотного проекту в рамках домовленостей між Президентом України В.Януковичем та Головою КНР Ху Цзіньтао щодо залучення інвестицій для оновлення і технічного переоснащення вітчизняної вугільної промисловості (до 1 млрд дол. на модернізацію українського вугледобувного комплексу). Зокрема, підписано договір між ВАТ „Лисичанськвугілля” і Науково-технічною корпорацією „Тяньді” щодо реалізації пілотного проекту модернізації шахти „ім. Д.Ф. Мельникова” (Луганська область) на суму 85 млн доларів за рахунок кредитних коштів Державного банку розвитку КНР.

 

3. Розвиток сфери послуг. Структурна перебудова вугільної промисловості з концентрацією виробництва та закриттям збиткових шахт призводить до необхідності значного скорочення робітників вугільної галузі. Кабінет Міністрів України 30 червня 2010 р. прийняв Постанову № 527 „Про створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості населення вуглевидобувних регіонів”, яку можна вважати одним із інструментів реструктуризації вугільної галузі та захисту населення від наслідків ліквідації вуглевидобувних підприємств.

 

 4. Стимулювання внутрішнього попиту на вугілля, збільшення потреби у споживанні вугілля на внутрішньому ринку України. В першу чергу, йдеться про перехід теплоелектростанцій на збільшене споживання вугілля. Перспективним є й широке запровадження  практики раціонального використання паливно-енергетичних  ресурсів  шляхом  комбінованого  виробництва електричної та   теплової  енергії  з використанням місцевих енергетичних ресурсів (когенерації). 

 

За підрахунками спеціалістів профільного міністерства, перехід ТЕЦ на вугілля дозволить економити близько 6 млрд кубометрів газу на рік. Впровадження водно-вугільної технології дозволить зменшити шкідливі викиди в атмосферу, зменшити техногенне навантаження на навколишнє природне середовище.

Довідково: У травні 2011  р.  в рамках комплексної модернізації Старобешівської ТЕС ПАТ ”Донбасенерго” був введений до експлуатації енергоблок № 4, на якому вперше в Україні було використано технології спалювання низькосортного вугілля в циркулюючому шарі без використання газу. Дана технологія створює технічні можливості для використання на ТЕС усіх марок вугілля та значно покращую показники екологічної безпеки.

5. Розвиток інновацій, залучення регіональних наукових профільних інститутів до розробки та впровадження проектів, спрямованих на оптимізацію видобутку вугілля. Зокрема, поширення досвіду із утилізації шахтних відходів та подолання проблем викидів метану.

Довідково: В регіоні впроваджується проект із утилізації териконів компанією Coal Energy S.A. у м. Сніжне. Впроваджуються  проекти дегазації шахтного виробництва. За даними ВО  „Донбасгеологія”, розвідані шахтні пласти мають запаси метану 645 млрд м³,  у тому числі на діючих шахтах – 293 млрд м³. З 2011 року Донецьке орендне підприємство „Шахта ім. О.Засядька” завершило буріння дегазаційної свердловини на глибині 3,4 тис. метрів, із застосуванням нових технологій буріння. Свердловина „Засядько-глибока N1” була пробурена з використанням бурової установки фірми National Oilwell Varco (Dreco) вантажопідйомністю 160 тонн, закупленої шахтою в Канаді.

 

6.Поширення практики реформування соціальної інфраструктури монофункціональних міст. Зокрема, на увагу заслуговує позитивний досвід органів місцевої влади м. Українська щодо подолання депресивності міста після закриття шахти за рахунок безкоштовної передачі житлового фонду власникам, стимулювання повернення до міста мешканців, розвитку малого та середнього бізнесу, розбудови інфраструктури, повернення місту статусу «місто-супутник».

 

7. Формування корпоративної соціальної відповідальності бізнесу: довгострокове зобов'язання компаній сприяти економічному розвитку. Позитивним у цьому напрямі є досвід вітчизняних інвесторів: корпорацій СКМ, ДТЕК. У 2012 році ДТЕК має намір інвестувати у  підвищення безпеки праці на шахтах понад 570 млн гривень, що на 200 млн грн. більше, ніж у минулому році. У 2011 році (порівняно з 2010 р.) на підприємствах ДТЕК рівні смертельного і важкого травматизму були знижені на 53 % (з 17 до 8 випадків), загальний травматизм зменшився на 14 % (з 511 до 441 випадків), коефіцієнт частоти нещасних випадків вдалося знизити на 12 %.

 

Рекомендації

Сприяння модернізації вугільної промисловості вимагає реалізації наступних інструментів державної промислової політики:

1. Перегляду орієнтирів існуючих програм, розробки Стратегії розвитку вугільної галузі (із виокремленням у ній окремого розділу, присвяченого розвитку монофункціональних міст, депресивних територій старопромислових регіонів).
2. Розробки комплексної програми поетапної технічної модернізації рентабельних державних  вугільних підприємств із обов’язковим закладенням коштів її реалізації до державного бюджету у повному обсязі.
3. Створення прозорої схеми передачі вугільних підприємств приватним інвесторам.
4. Наведення чіткого розрахунку ризиків приватизації, передачі в концесію підприємств, закриття нерентабельних шахт.
5. Створення системи моніторингу за дотриманням впровадження нових законодавчих актів приватизації шахт вугільної промисловості, із виконанням закріплених інвестиційних зобов’язань власників (у т.ч. щодо розвитку соціальної інфраструктури регіону).

З метою стимулювання структурних змін в економіці старопромислових регіонів засобами регіональної політики необхідно:

 На регіональному рівні здійснити розробку пілотних проектів щодо видобутку вугілля невеликими приватними підприємствами як альтернативи „копанкам”, передбачивши чіткий механізм контролю за виконанням соціальних зобов’язань.

1. Налагодити процедуру постійного моніторингу діяльності підприємств вугільної галузі з урахуванням доцільності їх збереження, закриття чи консервації на регіональному рівні.
2. Посилити роботу центрів зайнятості та підприємств галузі з метою визначення стану працевлаштування вивільнених працівників, оптимізації їх перекваліфікації. Розробити на місцевому рівні програми громадських робіт з метою створення тимчасових робочих місць для вивільнених працівників ліквідованих вугільних підприємств. Започаткувати практику мобільного переміщення вивільнених працівників на інші підприємства.
3. Профільним управлінням в структурі обласних державних адміністрацій спільно з базовими науковими установами, вугільними підприємствами розпочати підготовку регіональних банків даних інноваційних проектів вугільної промисловості, з метою впровадження альтернативних нових підходів до оптимізації видобутку вугілля, подолання негативних еколого-техногенних наслідків. Зокрема, першочергового значення набуває вирішення проблем з водопостачанням міст старопромислових регіонів, у т.ч. за рахунок впровадження інноваційних технологій освітлення та очищення шахтної води. Доцільним є використання створеного банку даних проектів при розробці інвестиційних карт територій регіону.

 

РФ НІСД у м. Донецьку

Доля І.М., Кокора Н.В.