"Соціально-економічні аспекти формування тарифної політики в енергетиці України". Аналітична записка



Соціально-економічна ситуація і тарифна політика в енергетиці є жорстко пов’язаними між собою, а в умовах України цей зв’язок посилюється впливом на конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Штучне заниження тарифів на енергетичні ресурси та послуги для населення обумовлює необхідність компенсації випадаючих доходів енергокомпаній за рахунок завищених тарифів для української промисловості, що, у свою чергу, знижує конкурентоспроможність продукції українських підприємств на світовому ринку.

 

Крім того, значній частині енергогенеруючих підприємств з державною формою власності (або її часткою) встановлюються занижені тарифи, які не покривають їх витрат, унаслідок чого підприємства не мають коштів на розвиток та оновлення основних фондів.

 

Подібна ситуація спостерігається й у секторі газопостачання. Втримання занижених цін на природний газ внутрішнього видобутку для населення унеможливлює розвиток української газовидобувної галузі, яка на сьогодні тримається завдяки використанню основних фондів, які майже не оновлювалися з часів СРСР, та розробці родовищ, розвіданих за радянські часи.

 

Велика частка природного газу у кінцевому споживанні енергії на тлі скорочення власного видобутку цього ресурсу в Україні робить так зване «газове питання» потужним важелем тиску на українську владу. Незважаючи на це, існування досить популярної легенди про «дешевий газ внутрішнього видобутку», яка, не дивлячись на її спростування наявними фактами, підтримується більшістю українських політиків, призводить до поступового руйнування вітчизняної газодобувної галузі.

 

Усвідомлення необхідності перегляду тарифної політики в енергетиці та вжиття невідкладних заходів щодо ліквідації існуючих цінових диспропорцій прийшло після різкого погіршення ситуації у сфері енергозабезпечення внаслідок світової фінансової кризи та підписання невигідних газових контрактів у 2009 році.

 

Саме тому в рішеннях Ради національної безпеки і оборони України від 10 лютого 2009 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення енергетичної безпеки України», введеного в дію Указом Президента України від 11.02.2009 р. № 82, та від 27 серпня 2009 року «Про розвиток ринків паливно-енергетичних ресурсів в рамках реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 року», введеного в дію Указом Президента України від 27.08.2009 р. № 681, до складу першочергових завдань уряду віднесено:

- встановлення ринкових правил ціноутворення на паливно-енергетичні ресурси та створення сприятливого інвестиційного клімату в енергетичному секторі, виключення можливості застосування економічно необґрунтованих цін на енергоносії та комунальні послуги, що надаються з використанням енергоносіїв;

- удосконалення механізмів державного регулювання у сфері природних монополій (насамперед тарифної та цінової політики);

- наукового обґрунтування нормативів витрат та втрат енергоносіїв при виробництві, транспортуванні та постачанні теплової енергії;

- прискорення розробки програм розвитку галузей ПЕК та подальшу приватизацію енергогенеруючих та енергопостачальних компаній, підприємств вугільної галузі, удосконалення механізму державного управління процесом реформування ринків енергетичних ресурсів щодо зосередження міжгалузевої координації роботи з реформування і створення конкурентних ринкових умов діяльності ПЕК тощо.

 

Проте підвищення тарифів на енергоносії та послуги, проведене у 2010‑2011 роках, не вирішило вказаних вище проблем. Навпаки, за даними НКРЕ, обсяг дотацій енергопостачальним компаніям на відшкодування втрат тільки від постачання електроенергії населенню у 2010 році збільшився до 19,9 млрд грн порівняно з 15,4 млрд грн у 2009 році (зростання на 29 %) (у 2005 році відповідний обсяг дотацій не перевищував 3,4 млрд грн).

 

За таких умов, а також враховуючи, що у цьогорічній суспільно‑політичній ситуації радикальні кроки у тарифній політиці навряд чи можливі, особливої актуальності набуває пошук альтернативних варіантів поступового усунення цінових дисбалансів із збереженням стабільності у суспільстві.

 

1. Сучасні особливості споживання енергетичних ресурсів та формування тарифної і цінової політики в енергетиці України

Відповідно до розрахованого Державною службою статистики України енергетичного балансу України за 2010 рік, кінцеве споживання різних видів енергетичних ресурсів у країні поділяється за такою структурою:

 

Таблиця 1

 

Структура кінцевого споживання палива та енергії в Україні

Рік

Кінцеве споживання палива та енергії,

тис. т н.е.

До обсягів кінцевого споживання, відсотків

 

природ­ний газ

вугілля

і торф

сира нафта і нафто-продукти

електро-енергія

тепло-енергія

інші види палива й енергії

2010

73778

39,3

11,3

16,5

15,6

16,7

0,6

2009

64545

38,8

14,5

17,3

16,2

12,4

0,8

2008

78585

40,5

14,9

17,0

14,8

12,1

0,7

2007

82256

39,8

15,7

17,4

14,1

12,4

0,6

2006

82345

41,2

14,9

16,1

13,5

13,6

0,7

2005

83405

41,7

14,4

15,9

12,7

15,1

0,2

 

При цьому основна частка кінцевого споживання палива та енергії у 2010 р. припадала на промисловість (35 %) та побутовий сектор (34 %).

 

У структурі кінцевого споживання палива та енергії промисловістю на вугілля припадає 27,7 %, природний газ – 25,2 %, електроенергію – 21,9 %, теплоенергію – 19,9 %, нафтопродукти та інші види енергетичних ресурсів – 5,3 %.

 

Населення України споживає енергетичні ресурси і послуги за такою структурою:

- природний газ – 57,4 %;

- теплова енергія – 26,3 %;

- електроенергія – 12,7 %;

- вугілля і торф – 1,9 %;

- біопаливо та відходи – 1,5 %;

- нафтопродукти – 0,2 %.

 

Насправді ж, кінцеве споживання окремих видів енергоресурсів населенням України є вищим за наведені частки.

 

Наприклад, частка природного газу у кінцевому споживанні енергетичних ресурсів населенням України є вищою за 57,4 % через те, що 80 % теплової енергії, яка споживається населенням, виробляється за рахунок спалювання природного газу. Тому загальна частина природного газу в кінцевому споживанні енергетичних ресурсів населенням України оцінюється на рівні 75-80 %.

 

За рахунок спалювання вугілля і торфу виробляється 15 % теплоенергії, яку також споживає населення. Тому частка вугілля і торфу в кінцевому споживанні енергетичних ресурсів населенням України у 2010 році становить не 1,5 %, а 5,9 %.

 

Порівняння особливостей споживання енергетичних ресурсів в Україні та країнах ЄС показує таке. За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) та Державної служби статистики України, середньодушове споживання первинної енергії в Україні у 2008 р. становило – 2,94 тонн нафтового еквіваленту (т н.е.), у 2009 р. – 2,51 т н.е., у 2010 р. – 2,83 т н.е. Враховуючи, що в середньому по ЄС (за даними МЕА) цей показник у кризовому 2009 р. становив 3,31 т н.е. на душу населення, за абсолютними значеннями загального споживання енергоресурсів Україна майже не поступається європейським країнам.

 

Подібна тотожність спостерігається й при порівнянні кінцевого споживання енергії безпосередньо населенням. Якщо в Україні кінцеве споживання енергії населенням у 2008 р. становило 0,50 т н.е. на душу населення, у 2009 р. – 0,48 т н.е., у 2010 р. – 0,54 т н.е., то в середньому по ЄС цей показник у 2009 році становив 0,59 т н.е. на душу населення.

 

У той же час унаслідок відмінностей у структурі кінцевого споживання енергетичних ресурсів Україна помітно поступається країнам ЄС за рівнем споживання електроенергії. Так, якщо в Україні (за даними Державної служби статистики) у 2008 р. середньодушове споживання електроенергії становило 3526 кВт×год., у 2009 р. – 3225 кВт×год., у 2010 р. – 3544 кВт×год., то в середньому по ЄС (за даними МЕА) цей показник у 2009 р. становив 6070 кВт×год. на душу населення.

 

Ще більшими є розбіжності при порівнянні середньодушового споживання електроенергії безпосередньо населенням. Якщо у 2008 р. цей показник в Україні дорівнював 671 кВт×год., у 2009 р. – 728 кВт×год., у 2010 р. – 799 кВт×год., то його середнє значення по ЄС у 2009 р. становило 1674 кВт×год. на душу населення.

 

Можна припустити, що окрім відмінностей у структурі кінцевого споживання енергетичних ресурсів, наведені розбіжності також пов’язані з відмінностями у рівні життя та соціально-економічному розвитку України та країн ЄС.

 

Проте, більш принципові розбіжності викриваються при аналізі особливостей формування тарифної політики в енергетиці України та ЄС.

 

Так, в Європейському Союзі співвідношення середнього роздрібного тарифу на електроенергію для промисловості до тарифу для населення становить, за даними Генерального директорату з енергетики Єврокомісії, 0,64÷0,99 в залежності від країни (для найбільш розвинених країн ЄС цей показник знаходиться в межах 0,64÷0,77). Тобто, тарифи для населення в європейських країнах є вищими за промислові, хоча різниця між вказаними тарифами є незначною.

 

В Україні ж, за даними ДП «Енергоринок», у 2010 році при споживанні населенням країни 19,4 % від загальної кількості виробленої електроенергії, співвідношення середньорічної оптової ринкової ціни до тарифу на електроенергію для населення становило 2,4÷3,2 в залежності від категорії споживачів.

 

Якщо ж брати співвідношення середнього роздрібного тарифу на електроенергію для промисловості до тарифу для населення, то ситуація виглядає ще гіршою. За інформацією НКРЕ, у 2010 році співвідношення середнього роздрібного тарифу для промисловості до тарифу для населення становило 2,6÷4,4 в залежності від категорії споживачів.

 

Підвищення ціни на електроенергію у 2011 році не вирішило вказаної проблеми, оскільки частина енергогенеруючих компаній, які працюють за регульованим тарифом, вимушена реалізувати свою продукцію за суттєво заниженими цінами, які не дозволяють цим підприємствам розвиватися та оновлювати основні фонди.

 

За інформацією Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (НКРКП) та НКРЕ, на сьогодні співвідношення середньої оптової ринкової ціни до тарифу на електроенергію для населення становить 1,6÷2,7, а середнього роздрібного тарифу для промисловості до тарифу для населення – 2,3÷5,0 в залежності від категорії споживачів.

 

Аналогічна ситуація спостерігається й у сфері газоспоживання.

 

Так, у країнах ЄС співвідношення вартості кубічного метру спожитого газу промисловим та енергетичним комплексом до вартості кубічного метру спожитого газу населенням становить 0,42÷0,98 в залежності від країни. В Україні, де споживання природного газу населенням становить більше 30 % (у 2010 році – 31,4 %) від його загального споживання в країні, співвідношення вартості кубічного метру спожитого газу промисловим та енергетичним комплексом до вартості кубічного метру спожитого газу населенням у 2010 році становило:

до 1 серпня – 1,3÷5,3 у залежності від категорії споживачів при середньому значенні 5,2 (за фактичними даними споживання та відповідних нарахувань); 

після 1 серпня – 0,9÷3,7 в залежності від категорії споживачів при середньому значенні 3,7.

 

Проте, починаючи з 2011 року вказане співвідношення почало збільшуватися і за підсумками минулого року становило 1,4÷5,6 в залежності від категорії споживачів при середньому значенні 5,6. На даний час воно складає 1,6÷6,5 (в залежності від категорії споживачів) при середньому значенні 6,5.

 

Середнє значення цього співвідношення в Україні (6,5), яке відповідає максимально можливому, вказує на те, що основні споживачі газу серед населення намагаються не перевищувати встановлену граничну межу річного споживання газу (2500 кубічних метрів) і сплачують мінімальну ставку тарифу за спожитий природний газ.

 

У таблиці 2 за даними Державної служби статистики України, НКРКП, НКРЕ, обласних газопостачальних підприємств, а також Світового банку, Міжнародного енергетичного агентства та Єврокомісії наведені кінцеві ціни на енергію та енергоносії для населення і промисловості в Україні, ФРН, Франції, Великій Британії та Польщі.

 

З таблиці видно, що в Україні є значний резерв збільшення ціни на енергоресурси як для населення, так і для промисловості до виведення величини ціни до найнижчого рівня цін у ЄС. Але, якщо порівнювати відповідні тарифи в Україні та Російській Федерації (дані Федеральної служби по тарифах РФ), то для промисловості ціни на газ в Україні є у 2,9 рази вищими за російські (зараз ситуація ще гірша), у той час як на електроенергію – на 5-15 % нижчі, ніж у прилеглих регіонах РФ. При цьому цікавим є факт, що у більшості регіонів РФ тарифи на електроенергію для населення вищі, ніж тарифи на електроенергію для промисловості, а величина відношення промисловість/населення становить 0,80-0,96. Тобто, населення у РФ платить за одиницю спожитої електроенергії більше, ніж платить за одиницю спожитої електроенергії промисловість України.

 

Таблиця 2

 

Порівняння цін на енергію та енергоносії для населення і промисловості

в Україні та у деяких країнах ЄС у другій половині 2010 року

 

Україна

ФРН

Франція

Велика Британія

Польща

Ціна 1000 кубічних метрів газу для населення з врахуванням податків, Євро (за офіційним курсом на кінець року)

70

461

446

341

408

Ціна 1000 кубічних метрів газу для промисловості з врахуванням податків, Євро (за офіційним курсом на кінець року)

257

443

334

209

320

Ціна за МВт×год. електроенергії для населення з врахуванням податків, Євро (за офіційним курсом на кінець року)

23

244

129

145

138

Ціна за МВт×год. електроенергії для промисловості з врахуванням податків, Євро (за офіційним курсом на кінець року)

58

156

82

116

120

Ціна за літр високооктанового бензину з врахуванням податків, Євро (за офіційним курсом на кінець року)

0,77

1,44

1,51

1,46

1,19

Ціна за літр дизельного пального з врахуванням податків, Євро (за офіційним курсом на кінець року)

0,70

1,28

1,31

1,51

1,14

Ціна за одну метричну тонну готового вугілля для промисловості, Євро (за офіційним курсом на кінець року)

56

93 а)

93 а)

89

73

а) Середньозважена по ЄС ціна на імпортне вугілля (наводиться там, де відсутні дані по внутрішній ціні).

 

2. Відповідність тарифної політики інтересам вітчизняного виробництва та паливно-енергетичного комплексу

Починаючи з 2006 року ціна імпортного природного газу для України стала невпинно зростати. Так, у 2006 р. середня за рік ціна на природний газ, імпортований Україною, збільшилася порівняно з попередніми роками майже у 2 рази (з 50 дол. за тис. куб. м до 95). У 2007 р. вона складала вже 130 дол., а у 2008 р. – 179,5 дол. за тис. куб. м. У 2009 р. після укладення січневих контрактів між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» середня за рік ціна на російський природний газ збільшилася до 259,2 дол. за тис. куб. м. Зростанні ціни тривало й у наступні роки (у 2010 р. – 260 дол., у 2011 р. – 319 дол. за тис. куб. м). Таким чином, середньорічна ціна імпортованого Україною природного газу у 2010 році перевищувала ціну 2005 року у 5,2 разу, у 2011 р. – у 6,4 разу.

 

За таких умов логічно було б очікувати відповідного зростання тарифів у всіх вітчизняних споживачів природного газу. Проте, проведений аналіз особливостей формування тарифної політики показав, що при порівняно повільному зростанні з 2007 року ціни природного газу для населення, яке споживає газ власного видобутку, найбільше за всіх зросли ціни реалізації природного газу (без урахування податків) для бюджетних установ та підприємств енергогенерації, переважна частка яких має державну форму власності.

 

Таблиця 3

Динаміка середньорічних цін (з урахуванням податків)

при імпорті та реалізації природного газу в Україні, дол. США за 1000 куб. м

 

2009

2010

2011

2012*

Ціна імпортного природного газу (без урахування податків)

259

260

319

427

Ціна реалізації для населення

62

61

76

91

Ціна реалізації для промисловості

332

334

461

587

Ціна реалізації для підприємств теплокомуненерго

112

110

137

164

Ціна реалізації для бюджетних установ

332

334

461

587

За даними Державної служби статистики України та газопостачальних підприємств

*січень 2012 року

 

У той же час ціна реалізації природного газу для теплокомуненерго, які є хронічними боржниками НАК «Нафтогаз України», у 2010 р. залишалася майже вдвічі нижчою за ціну реалізації газу енергогенеруючим підприємствам.

 

У 2011 р. і на початку 2012 р. скрутне становище НАК «Нафтогаз України» і складнощі розрахунків за імпортований газ з ВАТ «Газпром» поставили перед необхідністю подальшого підвищення цін на природний газ для промисловості. За даними обласних газопостачальних підприємств, ціна газу для промисловості України збільшилася до 435 дол. за тис. куб. м з квітня 2011 року й до 511 дол. за тис. куб. м з липня 2011 р. У січні 2012 р. відповідна ціна складала 587 дол. за тис. куб. м.

 

Разом з тим, незважаючи на умови Міжнародного валютного фонду та рекомендації експертних установ, ціни на газ для населення наразі продовжують утримуватися на значно нижчому, ніж в інших споживачів, рівні. Головним чинником, утримуючим від підвищення цін на природний газ для населення, є намагання влади зберегти соціальну стабільність з огляду на те, що значна частка громадян має дуже низький рівень добробуту.

 

Водночас, враховуючи, що найближчим часом Україна навряд чи зможе імпортувати первинні енергетичні ресурси за цінами, набагато нижчими, ніж країни ЄС, вбачається, що на сьогодні немає альтернативи поступовому подоланню існуючого диспаритету цін на енергетичному ринку країни. Проте, цей процес має супроводжуватися не штучним перекладенням цінового тягаря на державні установи та підприємства енергетичного сектору, а дієвим соціальним захистом малозабезпечених верств населення, ефективним державним регулюванням ринку праці і заробітної плати найманих робітників, стимулюванням розвитку енергетичного потенціалу, переходу на альтернативні джерела енергії та підвищення енергоефективності вітчизняної економіки.

 

Так, серед можливих альтернатив імпортному природному газу найбільш реальним на сьогодні уявляється поступове переведення вітчизняних підприємств на використання вугілля.

 

Для оцінки перспективності поступового переведення економіки України на вугілля у НІСД було проведено порівняння відповідних цінових параметрів та енергетичної цінності вугілля та природного газу. У результаті такого порівняння було встановлено, що середня собівартість 1 тонни готової вугільної продукції, яка дорівнює 0,453÷0,573 т н.е., за 9 місяців 2011 р. в середньому складала 877 гривень, або 81 євро за офіційним курсом Національного банку України на вересень 2011 року. Одна тисяча куб. м російського природного газу дорівнює 0,856 т н.е. Якщо привести все до ціни 1 т н.е., то 1 т н.е. українського готового вугілля коштуватиме на сьогодні 141÷179 євро (собівартість), а 1 т н.е. російського природного газу – 523 євро.

 

Отже, цілком обґрунтованим є збільшення власного видобутку вугілля, яке може значною мірою замінити дорогий імпортний газ, насамперед у генерації тепла й електроенергії та в металургії (при цьому неприпустимим є нехтування значними запасами бурого вугілля, яке, до того ж, видобувається переважно відкритим способом).

 

Порівняння цінових параметрів вітчизняного та імпортованого вугілля дає такі результати.

 

Усереднена ціна за одну метричну тонну українського вугілля за 10 місяців 2011 р. складала 645 грн, або 61 євро за офіційним курсом Національного банку України на листопад 2011 р., що на 33 % менше собівартості. Відповідна різниця у собівартості і ціні компенсується за рахунок дотацій із Державного бюджету України.

 

Для порівняння, ціна на вугілля у США станом на 2010 рік була 51 євро, але на кордоні України, за даними Державної служби статистики України та Національного банку України, ціна вугілля, імпортованого із США, становила у 2010 р. та 2011 р. 221 та 220 євро відповідно.

 

Ціни на вугілля, імпортоване в Україну, наведені у таблиці 4 (країни розташовані у порядку зменшення обсягу поставок).

 

Таблиця 4

Ціни на вугілля, імпортоване в Україну у 2010-2011 рр.

Країна-постачальник

Ціна за 1 тонну готового вугілля, євро

2010 рік

2011 рік

Російська Федерація

94

144

США

221

220

Казахстан

121

172

Чеська Республіка

227

194

Грузія

92

179

Румунія

152

150

Польща

229

195

Колумбія

-

236

Іран

135

-

 

Зменшення собівартості українського вугілля та відповідне покращення конкурентоспроможності вугледобувної промисловості України можливе тільки за рахунок збільшення продуктивності праці й зменшення частки ручної праці через автоматизацію процесів, поєднану із заходами дегазації, які мають супроводжуватися видобутком метану вугільних пластів.

 

Тому, купуючи українське вугілля навіть за собівартістю, запас збільшення ціни на вугілля становитиме 2,9 разу. Це навіть робить потенційно можливим припинення державних дотацій у вугільну галузь. Високі ціни на природний газ роблять перехід української промисловості з газу на вугілля рентабельним.

 

3. Відповідність тарифів купівельній спроможності населення України та можливі підходи до їх оптимізації

Структура сукупних витрат населення України, пов’язаних з наданням житлово-комунальних послуг та витратами на енергію, паливо та транспорт, наведена в таблиці 5.

 

Таблиця 5

 

Структура сукупних витрат населення України

 

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн

658,3

736,8

903,5

1229,4

1442,8

1722,0

2590,4

2754,1

3072,7

3361,2

Сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, євро. (по офіційному курсу на кінець року)

120,2

111,4

125,2

205,9

216,9

232,1

238,6

240,6

290,6

326,4

Структура сукупних витрат домогосподарств

Відсотків

житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива

10,5

10,4

9,7

8,5

9,6

10,9

9,1

9,4

9,3

10,2

в тому числі окремо оплата житла, комунальних продуктів та послуг

9,2

8,7

7,7

6,4

7,1

8,5

6,6

7,7

7,6

8,9

в тому числі окремо оплата енергії та енергетичних послуг в житлово-комунальному секторі

4,7

5,5

5,5

6,4

транспорт

3,0

3,3

3,0

3,0

3,7

3,4

4,0

3,8

3,7

3,8

в тому числі окремо оплата палива для транспорту (оцінені максимальні значення)

<1,9

<1,8

<1,4

<1,7

<2,0

<2,0

в тому числі відсоток сукупних витрат домогосподарств, що витрачається на паливо та оплату послуг з надання енергії (оцінені максимальні значення)

<8,9

<9,2

<9,2

За даними Державної служби статистики України та Національного банку України

 

Якщо порівняти структуру сукупних витрат та рівень життя населення в Україні з рівнем життя населення у ФРН, виявляється таке. За даними німецької статистики, у 2009 р. сукупні витрати населення ФРН у середньому складали 2156 євро на домогосподарство, при цьому 33,6 % витрат припадало на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива (витрати на транспорт у ФРН складають 15,1 %). В середньому витрати на оплату енергії та енергетичних послуг в житлово-комунальному секторі у ФРН складали 6,4 % від сукупних витрат домогосподарства. Витрати на паливо для транспорту у ФРН в середньому складали 3,8 % від сукупних витрат домогосподарства.

 

В Україні ж, при середньорічних у 2011 році сукупних витратах населення 326 євро на домогосподарство, лише 10,2 % припадало на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива (витрати на транспорт – 3,8 %). При цьому частка витрат населення на оплату енергії та енергетичних послуг в житлово-комунальному секторі, як й у ФРН, складала 6,4 % від сукупних витрат домогосподарств, витрат на паливо для транспорту – 2 %. Водночас, субсидії найбіднішій частині населення на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива в Україні, звернення за якими має сезонний характер (з максимумами у опалювальний період), за даними Державної служби статистики України складають 0,6-1,5 % від загальної суми, яка сплачується платоспроможною частиною населення за надання відповідних послуг та на купівлю енергетичних ресурсів.

 

Звичайно, в умовах подальшого стримування доходів і тарифів для населення важко розраховувати на розвиток енергетики, забезпечення належних темпів будівництва нового житла та розвитку автомобільної промисловості.

 

Разом з тим, при збільшенні тарифів для населення та промисловості важливо уникнути конфлікту між необхідністю якомога швидше вивести тарифи на економічно обґрунтований рівень та можливостями населення здійснювати відповідні виплати.

 

З огляду на це, нижче окреслюються можливі підходи до поступового підвищення тарифів на енергоресурси для населення з урахуванням особливостей сприйняття суспільством таких рішень влади в сучасних умовах.

 

Насамперед, слід зазначити, що в процесі планування кожен громадянин розділяє свої доходи на частини (1/2, 1/3, 1/4, 1/5, …, 1/10 і так далі) і планує їх використання. При цьому структура сукупних витрат населення України у 2010 р., за інформацією Державної служби статистики України, майже на 60 % (3/5) складається з товарів першої необхідності (продукти харчування, одяг і взуття). Як було показано в табл. 5, витрати на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива складали у 2010 р. ще 10,2 %. Тобто, на всі інші потреби залишається в середньому тільки 30 % (3/10, майже 1/3).

 

Як було показано вище, необхідність збільшення тарифів для населення складає величину у 2÷4 рази. Очевидно, реакція населення буде негативною, якщо збільшення тарифів буде проводитися без пропорційного збільшення доходів.

 

Найкращим способом рівномірного нарощування доходів населення є збільшення мінімальної заробітної плати, оскільки саме від цієї величини залежать доходи найбіднішої частини населення. Крім того, збільшення мінімальної заробітної плати є одним із дієвих засобів виведення капіталу із тіньового сектору економіки.

 

Тобто, збільшуючи тарифи, необхідно адекватно підвищувати мінімальну заробітну плату для компенсації негативного впливу від зростання тарифів. При цьому абсолютна величина збільшення заробітної плати повинна перекривати відповідні додаткові витрати громадянина від збільшення тарифів. Наприклад, якщо абсолютні виплати громадянина через збільшення тарифів зросли на 10 гривень, то відповідне збільшення мінімальної заробітної плати має бути хоча б на 10 гривень і 1 копійку.

 

Також необхідно врахувати ефект наростаючого невдоволення населення у випадках повторних підвищень тарифів. Тому підвищення тарифів доцільно здійснювати з урахуванням сезону та часової віддаленості періодів зміни тарифів.

 

У цьому контексті вдається, що без суттєвих негативних наслідків тарифи можна було б підвищувати двічі на рік (в кінці і в середині року) разом із збільшенням мінімальної заробітної плати. При цьому абсолютна величина збільшення виплат має бути компенсована збільшенням абсолютної величини мінімальної заробітної плати, а також з психологічних міркувань бажано, щоб разова величина збільшення тарифів не перевищувала 10 %.

 

Підвищення тарифів двічі на рік кожного разу по 10 % впродовж 5 років призвело б до збільшення абсолютної величини тарифу у 2,6 разу, відповідно за 10 років можна збільшити абсолютну величину тарифу у 6,7 разу.

 

Додаткове обмеження існує щодо збільшення мінімальної заробітної плати, яке за рік має бути меншим за відповідне річне зростання валового внутрішнього продукту України. За інформацією Кабінету Міністрів України, у 2011 році зростання ВВП відбулось на рівні 5,2 %, прогноз зростання ВВП на 2012 рік складає 3,9-6 %. Відповідно, разове зростання мінімальної заробітної плати має бути менше 3 % (два рази на рік) при оптимістичному сценарії на 2012 рік, та менше 2 % (два рази на рік) при песимістичному сценарії на 2012 рік.

 

Оптимальним співвідношенням в даному випадку буде максимально можливе збільшення тарифу при одночасному максимально можливому збільшенні мінімальної заробітної плати.

 

За умови, якщо ціни на енергетичні ресурси в Україні не зростатимуть, при збільшенні тарифів для населення можливим є зменшення тарифів для промисловості. При цьому в першому наближенні можна припустити, що пропорції розподілу обсягів енергоресурсів між населенням та промисловістю залишатимуться незмінними за умови незмінного обсягу їх споживання. В даному випадку критерієм-обмеженням можливої величини зменшення тарифів для промисловості буде фіксація на одному рівні суми виплат від населення і від промисловості (постійна величина повернення коштів).

 

При наведених вище обмеженнях, базуючись на консервативних прогнозах зростання ВВП у 2012 році, можна запропонувати наступний алгоритм збільшення тарифів: два рази на рік підвищувати мінімальну заробітну плату на 2 % з одночасним збільшенням величин тарифів для населення на 9,7 %. Якщо ціни на енергоресурси в Україні не зростатимуть, тоді можливим є зменшення тарифів на електроенергію для промисловості на рівні 0,5 % два рази на рік і на газ на рівні 0,64 % два рази на рік.

 

Висновки та пропозиції

1. Проведення популістської тарифної політики в енергетиці України на протязі тривалого часу вкрай негативно відбивається на стані паливно‑енергетичного комплексу країни, а підвищення тарифів на енергоносії та послуги, проведене у 2010-2011 роках, не дозволило вирішити більшості проблем галузі.

 

Однією з головних причин цього є збереження значної диференціації цін на енергетичні ресурси для основних споживачів, зокрема подальше стримування тарифів на паливо та енергію для населення.

 

2. Після укладення у січні 2009 року дискримінаційних для України контрактів між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» у найближчий перспективі Україна навряд чи зможе імпортувати первинні енергетичні ресурси за цінами, набагато нижчими, ніж країни ЄС. Тому на сьогодні фактично немає альтернативи поступовому подоланню існуючого диспаритету цін на енергетичному ринку країни.

 

Цей процес має супроводжуватися дієвим соціальним захистом малозабезпечених верств населення, ефективним державним регулюванням ринку праці і заробітної плати найманих робітників, стимулюванням розвитку наявного енергетичного потенціалу, переходу на альтернативні джерела енергії та підвищення енергоефективності вітчизняної економіки.

 

3. При збільшенні тарифів для населення важливо уникнути конфлікту між бажанням якомога швидше вивести тарифи на економічно обґрунтований рівень та можливостями громадян здійснювати відповідні виплати.

 

Тому, підвищення тарифів необхідно здійснювати поступово з урахуванням найбільш сприятливої для цього пори року одночасно з відповідним підвищенням мінімальної заробітної плати для компенсації негативного впливу від зростання тарифів.

 

4. Серед можливих альтернатив імпортному природному газу найбільш реальним вбачається поступове переведення вітчизняних підприємств, насамперед у генерації тепла і електроенергії та у металургії, до використання вугілля.

 

У результаті проведеного порівняння цінових параметрів та енергетичної цінності вугілля та природного газу встановлено, що на сьогодні 1 т н.е. українського готового вугілля коштує у 2,9-3,7 рази дешевше 1 т н.е. російського природного газу (141÷179 євро проти 523 євро).

 

5. Для прийняття виважених та ефективних рішень в тарифній політиці необхідно налагодити і на постійній основі здійснювати моніторинг відповідних соціально-економічних показників, у тому числі на рівні регіонів країни.

 

При цьому потребує узгодження інформація, що оприлюднюється Міністерством енергетики та вугільної промисловості України і підпорядкованих йому підприємств та Державною службою статистики України.

 

Відділ енергетичної та ядерної безпеки

(А. Сменковський, С. Воронцов, С. Бєгун)




читайте також:
"Щодо сучасного становища та заходів відбудови економік Донецької та Луганської областей" Аналітична записка
"Щодо напрямів удосконалення конкурентної політики в Україні" Аналітична записка
"Оцінка перспектив та можливостей для агропромислового комплексу України внаслідок підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом". Аналітична записка
"Першочергові заходи побудови системи повернення в Україну активів, набутих злочинним шляхом". Аналітична записка
"Щодо тенденцій розвитку економіки України у 2014-2015 рр." Аналітична записка