"Державне регулювання трансфертного ціноутворення в Україні як засіб протидії відпливу капіталу". Аналітична записка

Анотація

 

В записці досліджено проблему прихованого відпливу капіталів з України через використання інструментів трансфертного ціноутворення. Проаналізовано стан вітчизняного податкового законодавства щодо протидії маніпуляціям трансфертними цінами та запропоновано засади державного регулювання трансфертного ціноутворення в Україні.

 

 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСФЕРТНОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ЯК ЗАСІБ ПРОТИДІЇ ВІДПЛИВУ КАПІТАЛУ

 

Побудова дієвої системи державного регулювання трансфертного ціноутворення в Україні передбачає запровадження правил визначення цін для цілей оподаткування у зовнішньоекономічних операціях з пов’язаними особами. Необхідність запровадження таких правил та контролю їх дотримання пояснюється поширенням практики штучного створення фінансових потоків між підприємствами, які входять до складу однієї транснаціональної корпорації (ТНК) або промислово-фінансової групи (ПФГ) та розташовані у різних країнах. Існуючі інструменти трансфертного ціноутворення дозволяють ТНК та ПФГ виводити фінансові ресурси за межі вітчизняної економіки та нагромаджувати їх у економіках інших країн відповідно до стратегій цих корпорацій і бізнес-груп та оптимізувати їх податкові зобов’язання. Як наслідок, це звужує фінансовий потенціал національної економіки та негативно впливає на обсяги надходжень до бюджету України.

 

При цьому, повернення цих капіталів в Україну у вигляді кредитів, прямих або портфельних інвестицій не відновлює фінансовий потенціал країни повною мірою, оскільки такі процеси часто супроводжуються втратами бюджету через використання схем оптимізації оподаткування та пов’язані з формуванням додаткових зовнішніх зобов’язань у вигляді витрат на обслуговування боргу та дивідендів.

 

Ситуація з перерозподілом прибутків між країнами через трансфертне ціноутворення не є унікальною для України. За оцінками Світового банку, близько 2/3 операцій світової торгівлі здійснюється всередині ТНК[1], що свідчить про потужність внутрішньофірмових каналів корпорацій та бізнес‑груп як каналів переміщення фінансових ресурсів з національних економік. Прагнення власників ТНК та ПФГ щодо мінімізації податкових зобов’язань, нагромадження фінансових ресурсів у країнах зі сприятливим бізнес кліматом або умовами для збереження капіталів за сучасних умов глобалізації, розвитку фінансової інфраструктури та податкової конкуренції між країнами призводять до постійного збільшення масштабів прихованого виведення капіталів з країн, що розвиваються, і перехідних економік[2].

 

Світовий досвід державного регулювання процесів трансфертного ціноутворення свідчить, що побудова дієвої системи протидії прихованому відпливу коштів з національних економік через внутрішньофірмові канали ТНК та ПФГ потребує додаткових витрат як для компаній, так і для податкових органів. Додаткові витрати компаній пов’язані з веденням відповідної документації, а для податкових органів – запровадженням додаткових інструментів адміністрування податків та зборів. Незважаючи на це, багато країн вважають такі витрати виправданими. Так, законодавство щодо державного регулювання трансфертного ціноутворення існує в усіх країнах ОЕСР. Торік жорсткі правила регулювання трансфертного ціноутворення були запроваджені в Російській Федерації[3]. До країн з найжорсткішими правилами трансфертного ціноутворення належать Індія та Китай[4], які демонструють стійкі тенденції економічного зростання (середній щорічний приріст ВВП за останні 10 років – понад 10 % та 7 % відповідно), збільшення обсягів зовнішньої торгівлі, темпів нагромадження капіталу, що підтверджує, що існування таких правил не гальмує розвиток країн та не є перешкодою для її зовнішньоторговельних відносин.

 

Розроблення міжнародних стандартів щодо регулювання трансфертного ціноутворення, зокрема, керівництва ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення для транснаціональних корпорацій та податкових адміністрацій у 1995 році, свідчить, що ця проблема вже вийшла за межі національних економік та потребує узгоджених між країнами зусиль для її подолання.

 

Попри загрозливі масштаби прихованого відпливу фінансових ресурсів з вітчизняної економіки, які, зокрема, досліджувалися у доповіді НІСД[5], та поширення практики державного регулювання трансфертного ціноутворення у світі, в Україні така система не запроваджена. Відсутність чітко визначених правил трансфертного ціноутворення та механізмів контролю за їх застосуванням дозволяє ТНК та ПФГ практично без перешкод виводити додану вартість, яка створюється у вітчизняній економіці, до інших країн з метою ухилення від оподаткування та нагромадження активів поза її межами.

 

Завданням врегулювання трансфертного ціноутворення в Україні є захист податкової бази, з уникненням при цьому підстав для подвійного оподаткування та невизначеностей, які можуть перешкоджати прямим іноземним інвестиціям та розвитку зовнішньої торгівлі.

 

Оскільки запровадження правил трансфертного ціноутворення передбачає збільшення навантаження на суб’єкти господарювання для ведення відповідної документації, доцільно, щоб такі правила узгоджувалися з існуючими стандартами країн, з якими пов’язані стратегічні інтереси України у сфері інвестицій. У протилежному випадку, це потребуватиме додаткових зусиль з боку іноземних інвесторів щодо ведення зазначеної документації для українських підприємств, що негативно впливатиме на стан бізнес-клімату в Україні.

 

Остання версія стандарту ОЕСР «Керівництво щодо трансфертного ціноутворення для багатонаціональних корпорацій та податкових адміністрацій»[6] (далі – Керівництво ОЕСР), яка була розроблена та затверджена у 2010 році, узагальнює кращу практику країн-членів цієї організації. Воно узгоджується з законодавством щодо трансфертного ціноутворення в ЄС[7], Китаї, Індії, Російський Федерації, Бразилії тощо. Для реалізації положень зазначеного Керівництва розроблено інструментарій[8], у якому надано макети основних положень нормативних актів щодо трансфертного ціноутворення. Тому, на нашу думку, Керівництво ОЕСР та запропонований цією організацією інструментарій доцільно взяти за основу для створення системи регулювання трансфертного ціноутворення в Україні.

 

Керівництвом ОЕСР передбачено запровадження таких основних інструментів, необхідних для забезпечення державного регулювання у сфері трансфертного ціноутворення:

1) визначення принципу «витягнутої руки» (arm length principle) як базового принципу визначення цін для цілей оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій між пов’язаними особами;

 

Принцип «витягнутої руки», відповідно до Керівництва ОЕСР, полягає у наступному: якщо умови здійснення комерційних або фінансових операцій між пов’язаними особами, відрізняються від умов здійснення таких операцій, у разі, якщо б вони здійснювалися між непов’язаними особами, тоді, прибуток, який в результаті таких операцій міг би виникнути, але не виникнув, має бути оподаткований.

 

2) визначення основних моделей трансфертного ціноутворення, які відповідають принципу «витягнутої руки» та базуються на таких методах ціноутворення: неконтрольованої порівняльної ціни, ціни перепродажу, «витрати плюс», чистого прибутку, розподілення прибутку;

3) створення механізмів адміністрування трансфертних цін та визначення основних вимог до документації щодо трансфертного ціноутворення.

 

Перші кроки у напрямку запровадження системи державного регулювання трансфертного ціноутворення в Україні вже зроблено. Податковим кодексом України (ПКУ)[9] передбачено запровадження інституту звичайних цін, який, за своєю сутністю, відповідає принципу «витягнутої руки». Концепція трансфертної ціни використовується у банківській сфері, де вона ототожнюється з поняттям трансфертної ставки та визначається[10] як внутрішня ставка, що встановлюється з урахуванням ринкових індикаторів та використовується для розподілу доходів і витрат між напрямами управління в усіх структурних підрозділах одного банку. Трансфертні ціни також використовуються органами державної статистики при здійсненні розрахунків індексів цін[11]. Міністерством праці та соціальної політики розроблені та винесені на обговорення зміни до ПКУ[12], які передбачають запровадження принципів трансфертного ціноутворення в Україні на законодавчому рівні.

 

Проте в існуючому стані вітчизняне податкове законодавство неспроможне забезпечити дієве регулювання трансфертного ціноутворенні в Україні. Інститут звичайних цін не забезпечує належну реалізацію принципу «витягнутої руки» у процесах трансфертного ціноутворення.

 

По-перше, норма про те, що відхилення договірних цін від звичайних у бік збільшення або зменшення менш ніж на 20 % (п. 39.15 ПКУ) не є підставою для визначення податкового зобов’язання або коригування показників податкової звітності, по-суті, припускає необґрунтоване заниження трансфертних цін до 20 %.

 

По-друге, концептуальне визначення методів утворення звичайних цін за відсутності методологічних положень щодо їх розрахунку майже унеможливлює встановлення та доведення податковими органами зловживань платників податків у сфері трансфертного ціноутворення.

 

По-третє, чинним податковим законодавством не передбачено обов’язок суб’єктів господарювання щодо надання податковим органам необхідної документації щодо операцій з пов’язаними особами.

 

З метою запровадження дієвих механізмів регулювання трансфертного ціноутворення в Україні, у податковому законодавстві Україні необхідно імплементувати основні положення Керівництва ОЕСР та вжити наступних заходів.

 

1. Чітко визначити у податковому законодавстві принцип «витягнутої руки» відповідно до Керівництва ОЕСР та поняття трансфертного ціноутворення, встановивши необхідність його дотримання при трансфертному ціноутворенні для цілей оподаткування.

 

2. Розширити перелік пов’язаних осіб для цілей трансфертного ціноутворення, додавши до нього (крім визначених у пп. 14.1.159 ПКУ) осіб, які можуть здійснювати вплив на платника податків через наявність заборгованості, постачання сировини, матеріалів тощо.

 

3. Внести зміни до податкового законодавства, запровадивши у ньому інститут контрольованих операцій, що здійснюються між платником податків та пов’язаною з ним особою.

 

4. У податковому законодавстві встановити обов’язок суб’єктів господарювання щодо звітування про здійснення контрольованих операцій з контрагентами-нерезидентами України та надання податковим органам за їхнім запитом необхідної документації щодо обґрунтування трансфертних цін. Вимоги до такої документації мають бути збалансовані: з одного боку, документація має містити вичерпану інформацію щодо обґрунтованості встановлення трансфертних цін, а з іншого – не потребувати від платника податків надмірного адміністративного навантаження. В основу вимог до документації доцільно взяти підходи, визначені у проекті змін до ПКУ[13], запропонованому Міністерством праці та соціальної політики, які узгоджуються з «Кодексом поведінки щодо документації з трансфертного ціноутворення між пов’язаними підприємствами в Європейському Союзі»[14] та є ідентичними вимогам, встановленим Податковим кодексом Російської Федерації[15].

 

5. Науково-обґрунтовано визначити обсяг контрольованих операцій (у вартісному вимірі), за якими платники податків мають звітувати та надавати документацію щодо трансфертного ціноутворення, виходячи із балансування критеріїв важливості надходжень від цих операцій для доходів бюджету та мінімізації адміністративного навантаження на платників податків.

 

6. Розробити методологічні положення щодо:

встановлення трансфертних цін у контрольованих операціях, які базуються на методах неконтрольованої порівняльної ціни, ціни перепродажу, «витрати плюс», чистого прибутку та розподілення прибутку, порівняльного аналізу операцій, на основі якого можна визначити сукупність операцій, які є ідентичними контрольованим, але здійснені між непов’язаними особами.

 

7. На законодавчому рівні встановити принципи взаємного узгодження між платником податків і податковою адміністрацією трансфертних цін, яке, зокрема, може передбачати встановлення їх рівня на певний період часу.

 

8. Передбачити навчання представників податкової адміністрації та платників податків методам трансфертного ціноутворення та ведення документації при здійсненні контрольованих операцій.

 

9. Передбачити оприлюднення статистичної інформації щодо трансфертного ціноутворення в Україні, зокрема, щодо кількості та обсягів контрольованих операцій, про які було надано звіти податковим органам у розрізі видів економічної діяльності та країн-контрагентів.

 

Відділ макроекономічного прогнозування

та досліджень тіньової економіки

(Т. Тищук, О. Іванов)