Анотація
У аналітичній записці висвітлено шляхи підвищення дієвості агенцій (агентств) регіонального розвитку (АРР) та фонду регіонального розвитку (ФРР) як інноваційних інструментів стимулювання розвитку та оптимізації використання потенціалу регіонів України. Представлено аналіз системних проблем, притаманних функціонуванню АРР в Україні, висвітлено шляхи та напрями їх подолання. На основі дослідження європейської практики функціонування ФРР визначено основні пріоритети удосконалення діяльності ДФРР, доведено його позитивний вплив на досягнення збалансованого регіонального розвитку в Україні.
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЄВОСТІ АГЕНЦІЙ ТА ФОНДІВ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ У РЕАЛІЗАЦІЇ ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
Комплексна характеристика проблеми
Посткризовий розвиток регіонів України вимагає застосування інноваційного потенціалу (у широкому розумінні цього поняття), невід’ємною складовою якого, як свідчить європейський досвід, є діяльність Структурних фондів та агенцій (агентств) регіонального розвитку (АРР). Запровадження найкращого європейського досвіду щодо використання потенціалу АРР та фондів (в Україні – державний фонд регіонального розвитку, ДФРР) є одним з пріоритетних завдань сучасної регіональної політики в Україні.
Довідково. АРР та ФРР мають суттєвий інноваційний потенціал, оскільки здатні забезпечити оптимальне поєднання державних, регіональних та місцевих ініціатив з інтересами приватного сектору в межах окремої території. В країнах ЄС мережі АРР і ФРР ефективно співпрацюють з місцевою і центральною владою як фокусні центри стратегічного планування та супроводу проектів розвитку територій. Вони виконують роль своєрідних каталізаторів соціально-економічного розвитку регіонів: фонди акумулюють ресурси на реалізацію проектів, які мають значення для регіону, а агентства проводять проектувальну роботу та здійснюють адміністрування виділених коштів.
Серед характерних проблем, що заважають ефективній реалізації інноваційного потенціалу АРР та ФРР для стабілізації регіонального розвитку в Україні, слід виокремити наступне:
1. Законодавчо не унормовано положення про спеціалізований фінансовий інститут (ДФРР), створення якого у якості єдиного державного джерела підтримки розвитку регіонів визнано одним із пріоритетів реформування державного управління регіональним розвитком в Україні. Кошти ДФРР мають забезпечити довгострокове цільове фінансування регіональних проектів, координацію бюджетних фінансових потоків та коштів європейських структурних фондів – їх спрямування на потреби збалансованого регіонального розвитку[1].
Довідково. Практика регіонального розвитку Європи включає в себе функціонування Європейського фонду регіонального розвитку, що діє на підставі відповідного Регламенту (ЄС) № 1080/2006 Європейського парламенту та Ради від 5 липня 2006 р. «Про Європейський фонд регіонального розвитку та скасування Регламенту (ЄС) № 1783/1999»[2].
У проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» передбачено, що надходження від приватизації державного майна понад обсяги, визначені додатком № 2 Закону, про який йдеться, у сумі не менше 2 000 000 тис. гривень спрямовуються на Державний фонд регіонального розвитку у порядку, визначеному законом[3].
2. Невирішеність проблеми побудови (у т.ч. способу організації та порядку фінансування) ДФРР, що негативно впливає на його результативність як механізму реалізації державної регіональної політики безпосередньо у регіоні, не вирішує стратегічного завдання розвитку держави - посилення економічної і соціальної єдності регіонів.
Довідково. Відповідно до європейського досвіду діяльності Структурних фондів, в Україні можливі три варіанти побудови ДФРР[4]:
1) створення ДФРР як частини бюджетного механізму, призначеної для фінансування регіонального розвитку. На забезпечення цього варіанту спрямовані норми двох проектів Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо створення державного фонду регіонального розвитку»: реєстр. № 9363 від 31 жовтня 2011 р., суб’єкт законодавчої ініціативи – Кабінет Міністрів України, включений до розкладу засідань Верховної Ради України на січень 2012 р.[5] та реєстр. № 9363-1 від 04.11.2011 р., суб’єкт права законодавчої ініціативи – народний депутат України Ю.І. Ганущак[6];
2) заснування ДФРР як централізованої державної установи з відповідною мережею регіональних підрозділів, яка спроможна на реалізацію більш широкого спектру фінансових інструментів і може залучати ширше коло потенційних інвесторів (бенефіціарів), ніж за першим варіантом. Проте ця можливість нівелюється обмеженнями, до містяться у Бюджетному кодексі України і про які вже відмічалося раніше[7];
3) організація ДФРР як банку регіонального розвитку – ринкового фінансового механізму, який підтримується державним капіталом, але може залучати значну частку коштів приватних інвесторів. Кошти ДФРР за таким сценарієм мають фінансувати здебільшого економічно реальні проекти місцевого розвитку, ініційовані громадою або суб’єктами господарювання приватного сектору. Водночас цей варіант несе ризик істотної концентрації капіталу в одних руках, ризики «ручного управління» фінансовими потоками ДФРР.
3. Неналежне використання потенціалу міжрегіонального співробітництва через відсутність унормованих засад ДФРР.
4. Недостатньо ефективною в Україні є діяльність АРР, що обумовлено у т.ч. низькою якістю діалогу між органами державної влади, громадськістю та бізнес-сектором на регіональному рівні. Інститут агенцій регіонального розвитку, що довів свою ефективність у країнах ЄС, в Україні і досі не отримав належного розвитку.
Довідково. Концепція державної регіональної політики України від 25 травня 2001 р. передбачала формування мережі агентств регіонального розвитку як необхідний елемент розбудови її інфраструктури[8]. З цією метою в 2001 р. було створено Асоціацію агенцій регіонального розвитку України, яка станом на червень 2004 р. об’єднувала 43 агенції регіонального розвитку з усієї України[9]. Проте загальна оцінка ефективності їх функціонування на сьогодні залишається низькою: діяльність АРР має фрагментарний характер, а рівень їх співпраці з державою та бізнесом є недостатнім для здійснення вагомого впливу на регіональний розвиток. Крім того, окремі регіони України є пасивними в плані використання потенціалу АРР для стимулювання регіонального розвитку (наприклад, Кіровоградська чи Житомирська області).
5. Невідповідність чинного законодавства в частині функціонування АРР потребам інноваційного розвитку регіонів
5.1. Законодавчо не визначено правовий режим поняття «агенція регіонального розвитку», а питання створення АРР не регулюються спеціальним законодавчим актом
Відповідно до статті 23 проекту Закону України «Про засади державної регіональної політики» (реєстр. № 6462 від 01 червня 2010 р., суб’єкти законодавчої ініціативи – народні депутати України: Матвієнко А.С., Мартиненко М.В., Трайдук М.Ф., Баранов В.О.) агенція регіонального розвитку визначається як неприбуткова організація, що створюється на засадах партнерства між державним, приватним та громадським секторами.
Окрім згаданих вище норм Концепції державної регіональної політики України та відповідних положень проекту Закону України, діяльність АРР на території держави не регулюється нормативно-правовими актами.
Довідково. Діючі АРР досить часто створені як громадські організації відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян»[10] і їх засновниками можуть бути лише фізичні особи. Такий підхід, з одного боку, усуває від безпосереднього процесу створення і діяльності АРР юридичних осіб (у тому числі – органи влади), а з іншого – обмежує можливості створення потужного матеріально-фінансового підґрунтя для ефективної діяльності цих агентств. Інші випадки створення агентств регіонального розвитку базуються на нормах Закону України «Про благодійництво і благодійницькі організації»[11], що зводить усю діяльність таких інституцій лише до благодійних заходів і не відповідає сучасним потребам соціально-економічного розвитку регіону. Як наслідок, АРР в Україні існують в різних організаційно-правових формах, зберігаючи при цьому статус неприбуткової організації: благодійні організації («Чернігівська обласна Агенція регіонального розвитку «Вектор»), громадські організації (Інститут Громадянського Суспільства, Сокальська агенція регіонального розвитку), дослідницькі організації (Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»); «Агенція розвитку Єврорегіону «Буг» є комунальною установою, а «Агентство з розвитку бізнесу в м. Славутич» – комунальним підприємством; частина взагалі є об’єднаннями громадських організацій, для яких регіональний розвиток є лише одним із напрямків діяльності поряд із вирішенням екологічних проблем чи захистом прав людини (Черкаський «Ресурсний центр АНГО»).
В умовах відсутності єдиного легітимного підходу до статусу АРР, агенцією регіонального розвитку в Україні вважається мало не кожна громадська організація, що декларує намір працювати на регіональному рівні або досліджувати регіональні процеси.
5.2. АРР в Україні притаманна різновекторність проголошених ними цілей діяльності.
Незважаючи на стандартний набір повноважень, цілі українських АРР відрізняються. Це пояснюється, з одного боку, специфікою регіону (наприклад, агентства регіонального розвитку «Закарпаття» та «Волинь» створені для забезпечення умов розвитку транскордонного співробітництва), а з іншого – неузгодженістю їх діяльності.
Довідково. В узагальненому вигляді АРР ставлять за мету досягти наступні цілі:
- підвищення інвестиційної конкурентоспроможності регіону, залучення інвестицій та реалізація інноваційного потенціалу;
- полегшення адаптації господарської системи регіону до умов ринкової економіки;
- впровадження ефективних систем соціального управління та програм подолання соціальної напруженості у межах регіону;
- підтримка розвитку малого та середнього бізнесу;
- розвиток сільської місцевості та сільського господарства;
- розвиток туризму, забезпечення культурної інтеграції, реалізація екологічних проектів тощо.
5.3. Відсутність у АРР самостійності щодо визначення та обґрунтування стратегічного бачення розвитку регіону на довгострокову перспективу.
Довідково: Самодостатність українських АРР як повноправних інститутів регіонального розвитку викликає сумніви. Реалізовуючи значну кількість соціально-економічних та інших проектів, вони, проте, не мають власних стратегій регіонального розвитку чи інших програмних документів, котрі б визначали пріоритети розвитку регіонів. Відповідно, діяльність АРР має швидше характер оперативного реагування на зміну політико-економічної кон’юнктури всередині країни та на політику міжнародних чи іноземних інституцій, які надають грантову підтримку, що суперечить ідеї агенції регіонального розвитку як самостійного інституту із власним баченням розвитку регіонів на перспективу.
Основним завданням АРР має стати згладжування відмінностей в економічному розвитку між регіонами та реалізація наявного потенціалу кожного регіону. З огляду на це, внесок АРР у розвиток регіонів залишається низьким. Більшість українських агентств зосереджуються на виконанні низки «просвітницьких» функцій (проведення тренінгів чи навчальних програм, презентації досвіду регіонів інших країн), що, у принципі, може бути передбачено їхнім статутом, як ключовий напрям діяльності, але потенціалу регіону в широкому розумінні не реалізовує.
6. Необхідність оптимізації кількості АРР та територіального окреслення сфери їх функціонування
Закон України від 08 вересня 2005 р. «Про стимулювання розвитку регіонів» під поняттям «регіон» визначає територію АРК, областей, міст Києва та Севастополя. Відповідно, частина друга статті 22 проекту Закону України «Про засади державної регіональної політики» № 6462 від 01 червня 2010 р. передбачає створення та функціонування в кожному регіоні лише однієї АРР. Такий підхід суттєво звужує потенціал діяльності АРР та суперечить українським реаліям: Агентство регіонального розвитку «Донбас» функціонує на території Донецької та Луганської областей, а у Львівській області успішно діють 11 агенцій регіонального розвитку. В світлі цього важливим є питання про оптимальну кількість АРР в Україні. Крім того, міжнародний досвід свідчить, що зосередження уваги АРР лише на одному регіоні обмежує можливості досягнення збалансованого розвитку на локальному (місцевому, регіональному) рівні.
Європейський досвід свідчить, що вихід за чітко встановлені адміністративні межі дає змогу АРР в своїй діяльності стати засобом досягнення синергії та мультиплікативного ефекту в розвитку регіонів, адже дозволяє комплексно врахувати потреби та можливості територій, які можуть бути розділені кордонами внутрішнього адміністративно-територіального устрою держави.
Довідково. Кількість АРР, що входять до Європейської асоціації агенцій регіонального розвитку (EURADA), постійно скорочується: у 2010 р. їх було 130, 2009 – 142, 2008 – 143, 2007 – 148[12]. Динаміка ілюструє відмову окремих держав від послуг АРР, що стало важливою тенденцією останніх років. Однією із причин втрати АРР своїх позицій у забезпеченні регіонального розвитку вважається зростання мегаполісів (чи великих промислових центрів), які мають статус регіону, володіють значним економічним потенціалом і здійснюють вагомий вплив на сусідні регіональні економіки. Подібні «міста‑регіони» поширюють вплив далеко за межі своєї території (враховуючи процеси, пов’язані з формуванням ланцюгів поставок та залученням робочої сили), в процесі зростання формуючи інноваційні підходи до економічного розвитку.
З часу свого створення (1999 р.) британські АРР витратили понад 15 мільярдів фунтів, проте показники розвитку по трьох ключових областях (зайнятість, сприяння бізнесу та загальне економічне зростання) впали[13]. Крім того, було прийнято висновок, що агентства є занадто великими суб’єктами, щоб ефективно діяти у сфері регіонального розвитку Великої Британії на різних рівнях. Замість 9 АРР на території Великої Британії 28 жовтня 2010 р. було створено 24 Місцеві Економічні Партнерства (МЕП / Local Enterprise Partnerships, LEPs)[14].
В інших державах ЄС (Чехії, Угорщині) також висловлювалися сумніви з приводу того, чи мають АРР необхідний потенціал для виконання своїх різнобічних завдань в сфері регіонального розвитку через суттєве розширення їхніх функцій: управління структурними фондами (виконання цієї функції є стандартною вимогою до АРР в країнах ЄС) може відволікати їх від роботи з реалізації програм розвитку.
7. Слабка координація та неузгодженість функціонування АРР
Діяльність створеної у 2001 р. Асоціації агенцій регіонального розвитку України (ААРРУ) вимагає поліпшення в плані налагодження тіснішої співпраці з АРР та самими агентствами між собою. Крім того, налагодження ААРРУ постійних контактів з міжнародними чи іноземними інституціями з регіонального розвитку може суттєво допомогти в реалізації інноваційного потенціалу регіонів України.
Довідково. Аналогічне співробітництво забезпечується Європейською асоціацією агентств розвитку (The European Association of Development Agencies, EURADA), яка має у своєму складі (станом на 1 січня 2011 р.) 123 агентства регіонального розвитку зі всього Європейського союзу. Заслуговує на запозичення досвід EURADA щодо публікування щорічних звітів про основні проблеми, здобутки та перспективи діяльності АРР. Крім того, EURADA має міцні міжнародні зв’язки: співпрацює в межах Ради з міжнародного економічного розвитку (IEDC) із США, а також з мережами економічного розвитку Китаю, Японії, Австралії та Нової Зеландії.
Помітним недоліком функціонування АРР в Україні є недостатня публічність їхньої діяльності. Не існує узагальненої бази даних, яка б містила актуальні матеріали про точну кількість АРР в країні, напрями їх діяльності, статути, мету, завдання, приклади реалізованих проектів, іноземних партнерів чи інвесторів тощо. Офіційний веб-сайт Асоціації агенцій регіонального розвитку України (http://www.narda.org.ua) об’єктивно не можна вважати таким ресурсом з огляду на його обмежену доступність (окремі відомості відкриті лише членам ААРРУ) та недостатню частоту оновлення даних. Альтернативного джерела з подібним інформаційним наповненням на даний момент не існує.
Орієнтири дій у сфері державної політики,які має бути вжито для вирішення проблеми
Для ефективного використання наявного в регіонах ресурсного потенціалу на інноваційних засадах та за умов відсутності на початок 2012 року належного законодавчого забезпечення функціонування ДФРР та АРР першочергового значення набуває комплексне вирішення наступних завдань:
1. Розбудова інноваційного інструменту досягнення збалансованого розвитку регіонів – Державного фонду регіонального розвитку
Довідково. Пріоритетними завданнями діяльності національного ДФРР мають стати: фінансова підтримка процесів конвергенції (тобто – зміцнення позицій внутрішнього ринку України за рахунок зближення показників соціально-економічного розвитку регіонів на основі вирівнювання регіональних диспропорцій та досягнення стабільного соціально-економічного зростання на регіональному рівні); підтримка регіональної конкурентоспроможності, високого рівня зайнятості та територіальної кооперації (міжрегіонального співробітництва) в Україні. Такі напрями діяльності ДФРР співставні з основними пріоритетами діяльності Європейського Фонду регіонального розвитку (ЄФРР)[15]. Це створює реальне підґрунтя для співпраці регіонів України з регіонами ЄС, у тому числі – налагодження міжрегіональної співпраці у економічній сфері з регіонами Європи. Поряд з цим, створення ДФРР дозволяє залучити кошти ЄФРР на потреби регіонального розвитку в Україні.
Фінансування проектів за рахунок коштів ДФРР доцільно здійснювати на умовах інвестування (довгострокового фінансування) та на безповоротних засадах у вигляді грантів (в країнах ЄС поширеною є практика внесків у статутний фонд та надання гарантій) [16].
2. Налагодження фінансування за рахунок коштів ДФРР проектів, що ставлять за мету посилення економічної та соціальної єдності регіонів
Довідково. Практика регіонального розвитку в країнах ЄС[17] у питаннях використання аналогічних коштів свідчить про такі напрямки: фінансування проектів, пов’язаних з структурною модернізацію регіональних економік (у т.ч. структурної модернізації старопромислових індустріальних регіонів, що занепадають у своєму розвитку, а також проблемних, депресивних регіонів); фінансування проектів, пов’язаних з розвитком міжкордонної, транскордонної та міжрегіональної кооперації (з метою створення нових робочих місць, насамперед у сфері інноваційного розвитку) та підвищення конкурентоспроможності регіонів. Для реалізації вищезазначених стратегічних завдань діяльність ДФРР має бути спрямована на:
- концентрацію ресурсів на потреби здійснення прогресивних структурних зрушень на рівні регіональної економіки;
- налагодження партнерських відносин між всіма суб’єктами інвестиційної діяльності в процесі реалізації програм регіонального розвитку, цілей Стратегії;
- реалізацію програмно-цільового підходу до фінансування проектів у сферах, визначених Стратегією регіонального розвитку як пріоритетні;
- застосування в процесі фінансування регіональних проектів принципу «доповнення», що означає дольове фінансування інвестиційних проектів на регіональному (місцевому) рівні за рахунок коштів Фонду одночасно з фінансуванням коштів інвесторів (резидентів та нерезидентів, суб’єктів господарювання всіх форм власності, що діють на регіональному рівні).
3. Використання інноваційного потенціалу коштів ДФРР у питаннях цільової фінансової підтримки проектів, що здійснюються на засадах міжрегіонального співробітництва
Довідково. З метою впливу на посилення міжрегіонального співробітництва, в діяльності ДФРР (з урахуванням напрацювань найкращого європейського досвіду у цій площині[18]) має бути визначено наступні пріоритети цільової фінансової підтримки регіонального розвитку:
- структурно-інноваційні зрушення, розвиток НДДКР, інноваційної діяльності та підприємництва (насамперед, з метою імпортозаміщення, у сфері енергозаощадження, використання альтернативних джерел енергії, зниження енергоємності виробництва тощо);
- створення та функціонування інфраструктурних проектів, що підтримують комунікації, сприяють трансферу технологій, забезпечують комунікативні зв’язки між органами державної влади, малим та середнім бізнесом, дослідницькими інституціями та НДДКР центрами, громадськістю та іншими інститутами під час вирішення нагальних соціально-економічних проблем регіонального розвитку;
- підтримку кластерних ініціатив (у тому числі на основі співпраці бізнесових кіл; використанні переваг державно-приватного партнерства тощо);
- створення та розвиток відкритого та прозорого інформаційного середовища, у тому числі: інформаційного поля місцевого значення; підтримку розвитку інфраструктури електронного спілкування; розвиток онлайнових громадських служб; допомогу суб’єктам малого та середнього бізнесу щодо пошуку партнерів у сфері міжрегіонального співробітництва тощо.
4. Запровадження формування і використання коштів ДФРР на накопичувальних засадах з чітким визначенням принципів, критеріїв, механізмів розподілу коштів відповідно до синхронізованих стратегічних пріоритетів розвитку держави та регіону/регіонів. Створення такого ДФРР зумовлює необхідність прийняття відповідного Закону України та внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України.
Довідково. На користь створення Фонду як накопичувального свідчить запровадження в Україні повномасштабного державного стратегічного планування соціально-економічного розвитку при гармонізації середньострокового економічного та бюджетного планування з використанням єдиної системи показників кінцевих результатів діяльності органів виконавчої влади[19].
Оптимальною побудовою ДФРР, на нашу думку, є функціонування цього фонду як позабюджетної структури. Такий підхід є зрозумілим для іноземних інвесторів та спонсорів, оскільки надає можливість їм чітко зрозуміти як інституцію, яка здійснюватиме співпрацю з ними, так і спроможність цієї інституції адмініструвати значні кошти міжнародної допомоги. Практичною реалізацією цього напрямку є, зокрема, внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України.
5. Унормування правового режиму поняття «агентство регіонального розвитку», а також підстав та порядку створення агентств, засад участі у формуванні та реалізації стратегічних пріоритетів розвитку регіону та ін. Ці питання мають знайти відображення у нормах Закону України «Про засади державної регіональної політики».
6. Законодавче закріплення механізму залучення іноземної фінансової допомоги, зокрема, на потреби регіонального розвитку
Довідково. Регламент діяльності Європейського фонду регіонального розвитку передбачає обов’язковість призначення відповідальних органів у державах ‑ членах ЄС: єдиний орган управління, єдиний орган сертифікації та єдиний орган аудиту. При цьому єдиний орган сертифікації отримує всі кошти, що надаються за відповідною процедурою (пункт 1 статті 14 Регламенту (ЄС) № 1080/2006)[20].
7. Запровадження дієвої взаємодії в моделі «інвестор – органи влади – дозвільні структури – громада» з можливим створенням на базі АРР центрів стимулювання інвестиційної діяльності або аналогічних утворень
Довідково. До завдань АРР (як центрів стимулювання інвестиційної активності) можуть бути віднесені:
- організація семінарів, круглих столів з питань удосконалення системи управління інвестиційними процесами та оцінювання ефективності їх реалізації;
- визначення пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності;
- налагодження контактів з вітчизняними та зарубіжними інвесторами, підтримка активності місцевих підприємців у пошуку партнерів, обмін інформацією та досвідом щодо реалізації пріоритетних інвестиційних проектів з національними та міжнародними партнерами тощо.
8. Налагодження співпраці АРР з регіональними центрами зайнятості щодо проведення різноманітних семінарів, тренінгів, ярмарків вакансій та інших заходів щодо вирішення проблеми зайнятості та задля стимулювання розвитку підприємницької діяльності.
Довідково: Актуальною є практика надання тренерами АРР вичерпної інформації безробітним щодо процесу реєстрації, систем оподаткування та видів підприємницької діяльності, які недостатньо розвинені в сільській місцевості; про розвиток зеленого туризму та інше. Прикладом цьому є спільний семінар-тренінг Сокальського районного Центру зайнятості та Сокальської АРР «Ефективне ведення підприємницької діяльності» для безробітних, що вирішили зайнятися підприємницькою діяльністю та бажають отримати одноразово допомогу по безробіттю для організації власної справи.
Рекомендації
Стимулювання реалізації інноваційного потенціалу регіонів України потребує задіяння потенціалу агентств регіонального розвитку (АРР) та ДФРР – інститутів, що у світовій (європейській) практиці довели свою ефективність у процесі розробки та реалізації регіональної політики.
В Україні таке задіяння передбачає виконання наступних кроків:
1) прийняття Закону України «Про Державний фонд регіонального розвитку» як законодавчого оформлення Державного фонду регіонального розвитку на накопичувальній основі з чітким визначенням напрямків (пріоритетів) використання коштів (у тому числі – у проектах, що базуються на міжрегіональному співробітництві). ДФРР у цьому Законі України має відповідати за комплексну фінансову підтримку заходів (проектів), реалізація яких сприятиме стратегічним цілям розвитку держави, збалансованому економічному, соціальному та екологічно безпечному розвитку регіонів, у тому числі:
- фінансування проектів, реалізація яких сприятиме структурно-інноваційним зрушенням, розвитку імпортозаміщення, експортоорієнтованого виробництва товарів та послуг у пріоритетних сферах, визначених Державною стратегією регіонального розвитку України на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001;
- надання фінансової підтримки інвестиційним проектам у сфері дорожньо-транспортного будівництва та створення транспортної інфраструктури; розвитку місцевих, регіональних та міжнародних транспортних коридорів; мереж телекомунікації та енергетики, прилеглої до них інфраструктури;
- надання фінансової підтримки інвестиційним проектам, що ґрунтуються на використанні механізмів державно-приватного партнерства (відповідно до діючого законодавства. Наприклад – у сфері дорожнього будівництва);
- сприяння розвитку інвестиційних та інноваційних локальних проектів у сільській та гірській місцевості з метою подолання їх депресивності;
- надання фінансової підтримки малому та середньому бізнесу з метою підвищення зайнятості, створення нових робочих місць та підтримки самозайнятості населення у сферах, визначених Стратегією як пріоритетні (наприклад – у сфері туризму та рекреації);
- сприяння формуванню на регіональному (місцевому) рівні об’єктів інфраструктури інвестиційно-інноваційного розвитку: бізнес‑центрів, бізнес-інкубаторів, інноваційних та консалтингових центрів, венчурних фондів; координація їх діяльності з метою реалізації пріоритетів, визначених у Стратегії;
- надання фінансової підтримки суб’єктам господарювання всіх форм власності, що діють на певній території з метою реалізації інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів, які мають стратегічне значення для підвищення локальної конкурентоспроможності та підвищення якості життя у регіоні (у тому числі у сфері розвитку комунальної інфраструктури: створення та модернізації каналізаційної системи; системи водо- та тепло- комунікацій; очисних споруд; проектів з утилізації твердих побутових відходів (ТПВ) тощо);
- надання фінансової підтримки локальним проектам, зорієнтованим на проекти із захисту довкілля та екологічно безпечного розвитку; інфраструктурним проектам, пов’язаним з екологізацією виробництва, переходом на безвідходне виробництво, екологічно-зорієнтовану енергетику (енергозаощадження та безвідходні технології);
- залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, коштів міжнародних фондів (у т.ч. структурних фондів ЄС) і організацій (у тому числі – грантів) на потреби регіонального розвитку та виконання завдань Стратегії регіонального розвитку;
- спрямування міжнародної технічної допомоги на здійснення заходів з економічного, соціального та екологічно безпечного розвитку регіонів тощо.
2) Діяльність ДФРР має бути узгоджена з діяльністю всіх державних та недержавних інститутів, відповідальних за реалізацію державної регіональної політики;
3) Організаційна побудова ДФРР може бути опорядкована як позабюджетна структура з відповідною мережею регіональних підрозділів, що потребує розробки і прийняття Закону України «Про Державний фонд регіонального розвитку України» та внесення змін до Бюджетного кодексу України, зокрема, через доповнення речення першого частини дев’ятої статті 13 словами та словосполученнями «крім випадків, визначених законом»;
4) унормування у нормах проекту Закону України «Про засади державної регіональної політики» правового режиму поняття «агентство регіонального розвитку», підстав та порядку їх створення, участі у формуванні та реалізації стратегічних пріоритетів розвитку регіону тощо. Як вбачається, у межах цього законодавчого акту мають бути закріплені такі аспекти функціонування АРР:
- агенція регіонального розвитку має сприйматись органами державної влади та місцевого самоврядування як інституційний механізм регіонального розвитку;
- діяльність агенції повинна координуватись державними структурами зі збереженням автономії у прийнятті рішень (зокрема, спиратись на власну стратегію регіонального розвитку, розроблену агенцією за унормованою процедурою);
- агенція повинна володіти фінансовими ресурсами для реалізації узгоджених з місцевою владою проектів регіонального розвитку;
- агенція має стати повноправним учасником процесу регіонального розвитку із достатнім впливом на кожен із елементів у трикутнику «влада – громадськість – бізнес», що передбачає чітке визначення організаційно-правового статусу агенції (АРР) як громадської організації з правом на здійснення господарської діяльності, правом діяти як в масштабах одного регіону, так і на міжрегіональному рівні (з відповідним внесенням змін до положень Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів»);
- узгодження діяльності АРР між собою та Державним фондом регіонального розвитку шляхом надання допомоги (методологічної, правової та ін.) зі сторони АРР іншим суб’єктам регіонального розвитку щодо підготовки відповідних проектів, котрі можуть фінансуватися за рахунок ДФРР, організацію моніторингу їх реалізації.
5) розробка проекту та прийняття Закону України «Про міжнародну технічну допомогу».
Відділ регіонального розвитку
(М. Кушнір. І. Валюшко)