"Запобігання проявам расизму, ксенофобії та нетерпимості в українському суспільстві". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичні записці проаналізовано основні механізми та результати реалізації державної політики з питань протидії проявам расизму, ксенофобії та нетерпимоcті, а також сформульовано пропозиції стосовно удосконалення державного управління у цій сфері.

 

ЗАПОБІГАННЯ ПРОЯВАМ РАСИЗМУ, КСЕНОФОБІЇ ТА НЕТЕРПИМОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

В українському суспільстві протягом 2009-2010 рр. спостерігається стабілізація рівня етнонаціональної толерантності. Однак тенденції, що зумовлюють наявність у суспільстві різних проявів ксенофобії, расизму та нетерпимості, залишились не вирішеними. Значний потенціал їх активізації прослідковується у 2011 році. Зокрема, це: наявність у масовій свідомості ксенофобських стереотипів, використання мови ворожнечі у засобах масової інформації, поширення нетерпимості у інтернет-мережі та правого радикалізму у молодіжному і, зокрема, у футбольному, середовищі, проявів расизму та зростанні кількості постраждалих від них людей (див. Додаток).

 

Натомість державна політика з протидії расизму, ксенофобії та нетерпимості носить в цілому декларативний характер, що проявляється у:

- запереченні наявності або применшенні масштабів поширення та значущості відповідних негативних тенденцій у суспільстві;

- невиконанні рекомендацій міжнародних інституцій та взятих Україною на себе зобов’язань з питань протидії проявів расизму, ксенофобії та інших форм нетерпимості.

 

Інституційні механізми здійснення державної політики протидії расизму, ксенофобії та нетерпимоcті. В рамках проведення в Україні адміністративної реформи зазнала змін інституційна організація впровадження державної політики протидії проявам расизму, ксенофобії та інших форм нетерпимості. Зокрема, ліквідовано Державний комітет у справах національностей та релігій, функції якого передані Міністерству культури України, а також діючу при ньому Міжвідомчу робочу групу з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості. Також впродовж 2010 року у Департаменті кримінального розшуку МВС скасовано відділ, який фактично займався розкриттям злочинів, скоєних як іноземними громадянами, так і відносно іноземних громадян, злочинів на расовому ґрунті зокрема. Також, розформовано Департамент моніторингу прав людини МВС, утворений свого часу з метою протидії расизму та ксенофобії. Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації у вересні 2011 року дав негативну оцінку цим інституційним змінам та рекомендував українській стороні відновити діяльність ліквідованих структур.

 

Заходи протидії расизму, ксенофобії та нетерпимоcті у діяльності вітчизняних правоохоронних органів. Зазначені інституційні зміни негативно вплинули на діяльність вітчизняних правоохоронних органів у справі протидії проявам расизму, ксенофобії та інших форм нетерпимості в українському суспільстві. Зокрема це стосується виконання «Плану заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 року». Так, в Альтернативній доповіді щодо виконання Україною Міжнародної конвенції ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації зазначається не виконання з березня 2010 року «Плану заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 року».

 

Вітчизняні правоохоронні органи не лише не здійснюють активних заходів з протидії нетерпимості в українському суспільстві, а самі є активним суб’єктом проявів дискримінації (див. Додаток). Натомість, до діяльності правоохоронних органів повинні висуватись високі вимоги щодо неухильного дотримання принципів толерантності та прав людини. Особливо важливо це з огляду на наближення проведення в Україні фінальної частини чемпіонату з футболу Євро-2012, а відтак – значного збільшення присутності в Україні представників інших рас і національностей.

 

Попри зростання кількості злочинів, скоєних стосовно іноземців в Україні досі не здійснюється збір та облік статистичних даних про кількість злочинів на ґрунті нетерпимості та кількості потерпілих від них, а також, точних даних стосовно випадків розпалювання нетерпимості. Відсутність комплексної та достовірної інформації у цій галузі не дає можливість здійснювати аналіз характеру, масштабу поширення та динаміки злочинності на ґрунті нетерпимості, а відтак – здійснювати ефективні заходи профілактики та розслідування протиправних дій на ґрунті нетерпимості.

 

Покращенню ситуації може сприяти координація та взаємодія вітчизняних правоохоронних органів з громадськими організаціями, що здійснюють моніторинг проявів расизму, ксенофобії та інших форм нетерпимості в українському суспільстві, здійснюють активну діяльність та накопичили значний досвід у сфері протидії цим явищам українського суспільства. Однак в Україні досі конструктивний потенціал співпраці органів державної влади з вітчизняними та міжнародними громадськими організаціями у справі протидії проявам расизму, ксенофобії та нетерпимості значною мірою ігнорується.

 

Нормативно-правова база реалізації державної політики протидії проявам расизму, ксенофобії та нетерпимості. Попри позитивний факт внесення в 2009 році змін до статей 115, 121, 122, 126, 127, 129 Кримінального Кодексу України (далі – ККУ), що доповнюються у чинній редакції формулюванням «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» в якості обтяжуючої обставини практика здійснення розкриття злочинів на ґрунті нетерпимості не покращилась. Такою ж є ситуація із внесенням змін до статті 161 «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань» ККУ. Попри посилення відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної ворожнечі у 2009 році, у чинній редакції статті 161 ККУ залишилось незмінним формулювання щодо «умисних дій», складність доведення чого фактично унеможливлює її застосування. Згідно з судовою статистикою справи за статтею 161 ККУ до судового розгляду надходять лише в одиничних випадках.

 

При внесені змін до Кримінального Кодексу у 2009 році також не були реалізовані рекомендації міжнародних інституцій щодо розширення суб’єктного складу жертв злочинів з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Так, у формулюванні чинної редакції зазначені лише громадяни України, тоді як особи без громадянства та іноземні громадяни залишаються поза юрисдикцією зазначеної статті.

 

Заходи протидії расизму, ксенофобії та нетерпимості як складова державної політики протидії дискримінації. На державному рівні не існує жодної програми підвищення рівня толерантності в суспільстві та комплексного законодавства щодо державної політики протидії дискримінації, на расовому та етнічному ґрунті зокрема. На покращення нормативно-правого поля реалізації державної політики у цій сфері спрямовані низка заходів з виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму між Україною та Європейським союзом, серед яких:

- схвалення Стратегії боротьби з дискримінацією в Україні;

- розробка плану заходів з реалізації Стратегії боротьби з дискримінацією (у місячний строк після затвердження «Стратегії боротьби з дискримінацією в Україні».

 

Розробка проекту Указу Президента про затвердження Стратегії боротьби з дискримінацією в Україні здійснене Міністерством юстиції на виконання пункту 42 «Національного плану з виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму…». Однак, подання зазначеного документу до Кабінету Міністрів України для внесення на розгляд Президентові України, заплановане на травень 2011 року, досі не відбулось. Відповідно, не затверджений й план заходів з реалізації Стратегії боротьби з дискримінацією в Україні (п. 46 «Національного плану з виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму…»).

 

На покращення вітчизняного законодавства у цій сфері спрямований також комплексний законопроект «Про захист від дискримінації» розроблений у 2011 році з ініціативи Коаліції з протидії дискримінації (об’єднання низки громадських організацій, утворене у поточному році). Законопроектом пропонуються визначення широкого спектру дискримінаційних проявів, а також інституційні механізми реалізації державної політики у сфері протидії дискримінації.

 

Висновки та рекомендації

Покращення ефективності державної політики залежить від інституційних механізмів її реалізації у зазначеній сфері, вдосконалення вітчизняного законодавства відповідно до міжнародних вимог та досвіду протидії расизму, ксенофобії та інших форм нетерпимості. Для досягнення зазначеного необхідно:

• Розглянути можливість відновлення діяльності ліквідованих, або ж створення нових інституційних структур з протидії проявам расизму, ксенофобії та нетерпимості в українському суспільстві.
• Активізувати зусилля по виконанню положень «Плану заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 р». Забезпечити підготовку та реалізацію аналогічного документу на подальший період.
• Внести зміни до статті 161 ККУ щодо: 1 - розширення суб’єктного складу жертв злочину (у чинній редакції вона стосується виключно громадян України); 2 – спростити можливість застосування статті 161 ККУ знявши положення щодо «умисності дій».
• Прискорити подання Кабінету Міністрів України для внесення на розгляд Президентові України проекту «Стратегії боротьби з дискримінацією в Україні» та передбачити розробку Плану заходів з її реалізації. Розробити Закон України «Про захист від дискримінації» з урахуванням пропозицій громадських організацій.
• Активізувати органам державної влади співпрацю з вітчизняними та міжнародними громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльність у сфері протидії проявам ксенофобії, расизму та нетерпимості.

 

Відділ політичних стратегій

(В. Бакальчук)

 

Додаток

Прояви ксенофобії, расизму та нетерпимості

в українському суспільстві

 

Ставлення населення України до представників інших національностей та рас. Високий рівень толерантності в українському суспільстві наявний передусім до представників тих етнічних груп, які традиційно проживають на території країни (українців, росіян, білорусів), гіршим є відношення до представників інших національностей та рас. Значно гіршим є відношення до представників тих неєвропейських країн, що є біднішими за Україну. Тож ставлення українців до представників інших національностей та рас значною мірою обумовлено, окрім національної, й соціоекономічною ознаками.

 

Так, хоча для «традиційних» меншин ксенофобія в українському суспільстві не становить гострої проблеми, виключенням є рівень упередження та негативної стереотипізації до представників ромської меншини. Водночас у суспільстві фактично відсутня тенденція екстремістських орієнтацій (прихильників насильницьких дій щодо представників інших національностей і рас) серед населення.

 

Довідково: Згідно з даними соціологічного опитування «Права людини в Україні, рівень ксенофобії, ставлення до мігрантів та біженців, ставлення до проявів екстремізму»[1], українці в більшості позитивно сприймають надання права приїжджати й жити в Україні представникам тих етнічних груп, які традиційно проживають на території країни (українців, росіян, білорусів), зокрема: 52,7 % опитаних позитивно сприймають надання їм можливості приїжджати й жити в Україні; 27 % – вважають, що це можна дозволяти лише не багатьом їх представникам; 9,3 % – ліченим представникам; 3 % – нікому. До представників інших національностей та рас відношення є дещо гіршим – 19,6 % вважають, що багатьом можна надавати можливість приїжджати й жити в Україні; 37 % – не багатьом; 23,1 % – лише ліченим представникам; 9 % – не можна надавати нікому можливість прибувати до України. До прибуття в Україну представників бідніших за Україну країн поза межами Європи ставлення ще негативніше: лише 10,9 % вважає, що таку можливість можна надавати багатьом; 27,3 % – не багатьом; 25,5 % – лише ліченим представникам; 19,4 % вважає, що нікому з представників цих країн не можна надавати можливість прибувати до України та жити на її території.

 

Дані про екстремістські орієнтації населення, як позитивного ставлення до насильницьких дій, зокрема до азіатів, африканців і євреїв, знаходяться у межах соціологічної похибки, однак гіршим є ставлення до циган – більше 4 % опитаних. Натомість більш негативними є дані відповідей на запитання «від яких з цих груп людство має звільнитися», так 6,7 % опитаних вказали на осіб національностей Азії; 7,8 % – осіб африканського походження; 11,8 % – осіб національностей Кавказу; 17,1 % – циган.

 

Упереджене ставлення, ксенофобія та негативні стереотипи інспіруються в українському суспільстві значною мірою шляхом цілеспрямованих інформаційних кампаній (наприклад антитатарська та ісламофобська кампанії, зокрема в АРК). Так протягом 2011 року низка подібних кампаній була проведена проти будівництва мечетей у м. Білій Церкві та м. Хмельницьку, маршу «Умань без хасидів» тощо. Іншим фактором нагнітання ксенофобських настроїв в українському суспільстві є поширена практика використання «мови ненависті» у вітчизняних ЗМІ загалом.

 

Використання мови ненависті у засобах масової інформації. Залишається поширеною ситуація, коли ЗМІ сприяють розпалюванню міжнаціональної ворожнечі, а також практика використання у вітчизняних засобах масової інформації так званої «мови ненависті» або «мови ворожнечі»).

 

Довідково: В рамках дослідження «Кримські ЗМІ. Мова ворожнечі»[2] на підставі аналізу матеріалів 29-ти загальнокримських та місцевих друкованих ЗМІ, експерти зафіксували 218 випадків не толерантного висловлювання до представників інших етнічних груп. На першому місці об’єктом таких висловлювань були українці – 109 згадувань, або 51,65 % загальної кількості згадувань; росіяни – 61 згадування (28,9 %); кримські татари – 41 (19,43 %) відповідно. Найпоширенішими були звинувачення у націоналізмі, шовінізмі та екстремізмі українців, росіяни найчастіше зображувалися в образливих анекдотах, на третьому місця кримські татари – у вимаганні надання привілеїв за національною ознакою.

 

Пропагування міжетнічної та расової нетерпимості в мережі Інтернет активно використовується у сучасному світі, і, зокрема, в Україні. У тенденції поширення нетерпимості вітчизняному сегменті Інтернету можна виокремити два напрями:

– Поширення стереотипів ксенофобії та нетерпимості серед користувачів у сегменті суспільно-політичного дискурсу в мережі Інтернету.

 

Довідково: Згідно з даними соціологічного дослідження[3] щодо феномену кібер-ненависті в українському інтернет-просторі майже всі коментарі нетерпимості в проаналізованому суспільно-політичному дискурсі були проти росіян, українців і євреїв, інші національності фактично не представлені у дискурсі. У досліджені відзначено, що коментарі ненависті відносно жителів західних регіонів України значно частіше містили заклики до фізичного знищення і насильства.

Відтак значного поширення набувають стереотипи, що пропагують нетерпимість ідеологічного та регіонального характеру: «донецькі – галичани»/«українофоби − націоналісти», що нагнітаються окремими суб’єктами суспільно-політичного життя країни. Згідно даним дослідження «Расизм і ксенофобія в Україні: міфи і реальність», в українському суспільстві проблеми ксенофобії і расизму іноді штучно загострюються та інспіруються. Зокрема відзначається: «зумисне провокування і образи етнічних груп, перекручування інформації, подій, навішування на українців ярликів антисемітів, нацистів і ксенофобів».

 

– Зростання кількості інтернет-сайтів, що пропагують ксенофобію, міжетнічну та расову нетерпимість, зокрема: веб-сторінки організацій («СНА», «Патріот», неформальних локальних угруповань («Реактор», «Автономний опір», ін.), сторінки спільнот у соцмережах, гостьові книги фанатів футбольних клубів тощо. Інтернет стає ефективним засобом вербування нових членів до ультраправих організацій, а також організації та координації їх діяльності. 

 

Складність контролю та відстеженню проявів нетерпимості в Інтернеті, зокрема в соціальних мережах, зумовлено поширеною практикою знаходження їх серверів поза межами України, а відтак – притягнути авторів забороненого контенту до кримінальної відповідальності практично не можливо.

 

Відтак, питання ефективності протидії проявам нетерпимості в мережі Інтернет безпосередньо залежить від налагодження співпраці з провайдерами, футбольними клубами та міжнародної співпраці у цій сфері.

 

Поширення правого радикалізму у молодіжному середовищі та расизму у середовищі футбольних хуліганів. Міська молодь, будучи одним з найактивніших користувачів Інтернету, є чи не основним об’єктом пропаганди через всесвітню мережу праворадикальних ідеологій, що ґрунтуються на ідеях міжнаціональної та расової нетерпимості. Тож осередки ультраправих організацій стають поширеними передусім у великих містах України всіх регіонів: Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Львові та Миколаєві, Одесі, Сімферополі тощо. Активістами цих організацій активно здійснюються пропагандистські та протестні кампанії, регулярні воєнізовані вишколи, підтримуються міжнародні контакти, передусім з російським ультраправим рухом.

 

Характерною рисою сучасного молодіжного правого радикалізму є його взаєпроникнення із середовищем футбольних вболівальників, що зумовило зростання проявів расизму на вітчизняних стадіонах, зокрема: сутичках між футбольними вболівальниками, демонстраціях на стадіонах забороненої УЄФА символіки тощо. Згідно даним «Hateful» - звіту результатів моніторингу у період з вересня 2009-го по березень 2011 років − на українських та польських стадіонах були офіційно зафіксовані 133 випадки у Польщі, в Україні лише 62 проявів расизму чи ксенофобії. В обох країнах понад 50 випадків стосувалися демонстрування фашистської символіки чи расистських закидів[4].

 

Демонстрація символіки та інші прояви нетерпимості і расизму тягнуть за собою штрафні санкції збоку УЄФА у тому числі й зупинку проведення матчів. Штрафні санкції УЄФА вже застосовувались щодо України (ФФК «Карпати» за демонстрацію расистських банерів підчас матчу тощо). Зростання кількості інцидентів проявів расизму в середовищі футбольних вболівальників негативно позначається на іміджі країни-господаря Євро‑2012. Натомість, попри декларацію всебічної підтримки кампанії УЄФА «Разом проти насильства», громадські ініціативи її впровадження в українському суспільстві, вітчизняними ФК та ФФУ не докладаються належні зусилля у боротьбі проти расизму у середовищі футбольних вболівальників.

 

Злочини на ґрунті нетерпимості – кримінальні діяння, вчинене з мотивів упередженості. В українському суспільстві зростає кількість злочинів стосовно іноземців[5], зокрема – за 6 місяців 2011 року кількість постраждалих зросла майже вдвічі у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Так, якщо в 2011 році їх було 854, то в минулому році - 467 чоловік, з них загинуло 38 – у 2011 році, тоді як в 2010 − 17. Такі злочини працівниками МВС кваліфікуються як злочини загально-кримінального характеру. Кваліфікація злочинів як таких, що передбачені статтею 161 ККУ «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії» у практиці вітчизняних правоохоронних органів фактично не застосовується. Так, згідно даним МВС, з 2004 по перший квартал 2011 року скоєно 27 злочинів, передбачених статтею 161 ККУ. При цьому найбільше таких злочинів (7) було зареєстровано у 2008 році. У 2009-2011 роках не зареєстровано жодного вбивства на ґрунті расової нетерпимості та відмічається спад кількості особливо тяжких злочинів проти особистості[6].

 

Натомість, згідно даним моніторингу правозахисних організацій, злочини на ґрунті расової та міжнаціональної нетерпимості мають значно більші масштаби поширення в українському суспільстві. Зокрема, впродовж останніх чотирьох років постраждало в результаті расистських нападів більше 250 людей, близько 30-ти – вбиті. Попри спад таких нападів з 2008 року, їх кількість почала зростати у 2011 році. Так, в 2011 році (станом на 1 серпня) – 24 людини, тоді як за весь 2010 рік – 18 чоловік[7].

 

Ігнорування мотивів нетерпимості при кваліфікації злочинів стосовно іноземців призводить до невідповідності заяв представників МВС про спад міжетнічної та расовій нетерпимості реальній ситуації у суспільстві. Низький рівень статистичних показників злочинів, здійснених на ґрунті нетерпимості зумовлений, з одного боку схильністю правоохоронних органів кваліфікувати подібні злочини як хуліганство та ігнорувати наявність мотивів міжнаціональної та расової нетерпимості; з іншого – поширеною практикою не звертання потерпілих до правоохоронних органів з причини недовіри до них, або власного нелегального статусу.

 

Іншим прикладом ігнорування наявності мотивів расової, етнічної та національної нетерпимості є характер кваліфікації злочинів таких як вандалізм культових споруд, місць поховань, «війні пам’ятників», цілеспрямованому пошкодженню майна представників певних груп тощо. Зокрема, подібні правопорушення кваліфікуються як хуліганство і на практиці мотиви нетерпимості, передбачені статтею 67 Кримінального Кодексу України «вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату» з переліку обставин, які обтяжують покарання не використовуються.

Дискримінаційний характер діяльності правоохоронних органів. Вітчизняними правозахисниками констатується зростання в лавах працівників МВС проявів ксенофобії, агресії щодо іноземців, а також використання «мови ворожнечі» в публікаціях інформаційних ресурсів МВС. Поширеною також залишається практика етнічного профайлингу (затримання, перевірка документів тощо на підставі расової чи етнічної приналежності) у діяльності вітчизняних правоохоронних органів, що розцінюється як форма дискримінації в європейській правовій системі. Зокрема у Доповіді Amnesty International 2011 року[8] констатується практика застосування в Україні безпідставних затримань, расизму та жорстокого поводження з боку працівників міліції щодо шукачів притулку та мігрантів. Чітке визначення та заборона використання етнічного профайлингу у вітчизняному нормативно-правовому полі досі відсутні попри рекомендацію Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЕКРН).