Екологічна ситуація в Україні, як і в інших країнах світу значною мірою залежить від впливу як природних так і техногенних чинників. Визначення еколого-техногенних проблем, або, точніше, екологічних проблем техногенного походження, що потребують першочергового реагування є завданням з обґрунтування прийняття управлінських рішень в сфері екологічної безпеки. Екологічні проблеми за визначенням мають як галузевий та територіальний аспект.
Критерієм екологічних загроз в системі державного управління можуть бути такі індикатори як втрата людського життя та здоров’я, економічні збитки, та втрати відновлювальних і не відновлювальних природних ресурсів країни. Важливим індикатором екологічних проблем техногенного походження є надзвичайні ситуації, що сталися, а також ризик потенціальних надзвичайних ситуацій техногенного походження в стратегічній середньостроковій перспективі (десять років).
Надзвичайні ситуації за класифікацією МНС поділяються на природні, техногенні і соціально-політичні, а також за ареалом розповсюдження за рівнями: локального, регіонального та національного. Також можна виділити надзвичайні ситуацій двох категорій: імпульсного та кумулятивного характеру.
Існують екологічні проблеми, що викликані надзвичайними ситуаціями природного походження, втім вони також викликані опосередковано негативним техногенним впливом на навколишнє природне середовище. До таких надзвичайних ситуацій природного походження імпульсного характеру, що спровоковані техногенними причинами належать:
- повені та інші небезпечні гідрологічні процеси;
- посухи та інші небезпечні метеорологічні процеси;
- пожежі в лісах та на торфовищах;
- землетруси, зсуви та інші небезпечні геологічні процеси;
- епідемії.
Надзвичайні ситуації природного походження. що спричинені техногенними чинниками і мають кумулятивний характер і регіональне та локальне розповсюдження:
- зменшення біорізноманіття;
- глобальні кліматичні зміни;
- відсутність необхідної кількості природоохоронних територій;
- виснаження ґрунтів.
На стратегічному рівні основою визначення екологічних проблем є масштаб можливих загроз навіть при невеликій ймовірності їх реалізації:
- каскад дніпровських гідроелектростанцій;
- знищення причорноморських чорноземів з причин підтоплення вторинного засолення та вітрової ерозії родючого шару ґрунту;
- повені в Карпатах з причин вирубання лісів та зміни клімату.
Попередження техногенних надзвичайних ситуацій, що належать до групи імпульсних може бути здійснено шляхом адміністрування, наприклад через припинення роботи техногеннонебезпечних об’єктів або економічним шляхом через податкові пільги, що стимулюють модернізацію виробництв, транспортних комунікацій, інфраструктури та роблять неефективним використання екологічно небезпечного та енергонеефективного обладнання, що вичерпало свій ресурс.
Попередження екологічних загроз техногенного походження кумулятивного характеру потребує стратегічного довго- та середньострокового планування виробничих циклів, системи моніторингу та контролю, наявності адміністративних, економічних та правових важелів управління.
За спостереженнями фахівців МНС України кількість загиблих та постраждалих від надзвичайних ситуацій залишається більш-менш стабільною кожен рік і дорівнює в середньому за даними останніх двадцяти років 422 особи, і не пов’язана із кількістю надзвичайних ситуацій.
Дані щодо екологічних проблем техногенного походження на національному рівні неповні, оскільки Міністерство екології та природних ресурсів України, яке з 1993 року почало видавати Національну доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні припинило цю діяльність в 2007 році.
До параметрів які постійно вимірюються і характеризують техногенний вплив на навколишнє природне середовище належать обсяги викидів до атмосферного повітря із стаціонарних та пересувних джерел, обсяги скидів забруднених вод та вод без очищення і данні про утворення відходів.
За минулих двадцять років рівні всіх вищеназваних параметрів негативного техногенного впливу мали тенденцію до зниження в 2-3 рази і змінювались в залежності від рівня економічної активності держави.
Основні напрями державної політики з питань національної безпеки в сфері еколого-техногенних проблем сформовані у Законах України «Про основи національної безпеки України» (2003) і «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (2010).
Екологічні проблеми техногенного походження глобального рівня
Зміни клімату проявляються в зростанні середньорічної температури на поверхні планети, підвищенні рівня океанів, зростанні кількості природних катастроф та катаклізмів тощо. В Україні очікується підвищення приземної температури повітря у всі сезони року із найбільшим зростанням температур у зимовий період. Такі зміни температури можуть призвести до згладжування річного ходу температури та зменшення його амплітуди. Прогностичні дані вказують на можливість зміни режиму випадання опадів за рахунок збільшення їх обсягу у зимовий та весняний та зменшення у літній та осінній сезони.
Для запобігання шкідливим наслідкам змін клімату необхідна діяльність з адаптації до цих змін за такими основними напрямами:
- здоров’я людини;
- підвищення рівня моря в прибережних районах;
- сільське та лісове господарство;
- екосистеми і дика природа;
- водні ресурси;
- енергетика.
Існує ймовірність, що Кіотський протокол продовжений не буде. Розвинуті країни ідеологічно та політично не можуть відмовитись від Рамкової конвенції ООН щодо змін клімату, але економічно їм не вигідно продовжувати Кіотський протокол, де базовим для відліку є 1990 рік. Позиція США і Китаю заключається у тому, щоб за точку відліку взяти 2005 рік.
Тому Україна має створити умови для формування власного вуглецевого ринку. Це спонукатиме крупні приватні компанії модернізувати підприємства чорної металургії та основної хімії, створить умови для залучення сучасних технологій та інвестицій.
Екологічні проблеми техногенного походження національного рівня
Забруднення поверхневих вод. Україна відноситься до країн малозабезпечених водними ресурсами. Питно-господарське водопостачання України майже на 80 % забезпечується за рахунок поверхневих вод. Україна має значні ресурси підземних вод, на базі яких може бути організовано питне водопостачання, але вони розподілені за регіонами вкрай нерівномірно.
Централізованим питним водопостачанням забезпечено 450 міст та 783 селищ міського типу та чверть сіл, де проживає понад 70 % населення. В окремих населених пунктах питна вода за фізико-хімічними показниками (загальна мінералізація, жорсткість, залізо, фтор тощо) не відповідає параметрам «Гігієнічних вимог до води питної, призначеної для споживання людиною» Міністерство охорони здоров’я України наказ № 400 від 12.05.2010 р. (ДСанПіН 2.2.4-171-10), на багатьох об’єктах питного водопостачання не дотримується режим зон санітарної охорони. Майже 1200 населених пунктів частково чи повністю забезпечуються привізною питною водою.
Ситуація з питним водопостачанням загрожує біологічній безпеці через потенційну загрозу виникнення масових інфекцій і вкрай ускладнена наступними чинниками:
- незадовільним технічним станом та зношеністю основних фондів систем питного водопостачання та водовідведення;
- застарілістю нормативно-правових актів, державних санітарних норм і правил, стандартів у сфері питного водопостачання, що не відповідають реаліям сьогодення;
- застосуванням застарілих технологій та обладнання в системах питного водопостачання населених пунктів;
- високою енергоємністю централізованого питного водопостачання та водовідведення;
- недостатністю використання розвіданих запасів та перспективних ресурсів підземних вод для питного водопостачання населення.
Зарегульованість стоку поверхневих вод (в Україні більше 30 тис. ставків та водосховищ), підтоплення територій загострюють проблеми забруднення поверхневих вод.
На окрему увагу заслуговують екологічні проблеми каскаду Дніпровських водосховищ.
Одним з прикладів еколого-техногенної проблеми в Україні, що потребує першочергового реагування є ситуація на водосховищах Дніпровського каскаду, які частково затопили землі 39 адміністративних районів в 7 областях - Чернігівській, Київській, Черкаській, Полтавській, Запорізькій, Херсонській та Дніпропетровській.
Всього Дніпровськими водосховищами затоплено 709 900 га земель. З них 197 600 га - піщані землі та землі, не придатні для використання, 261 500 - ліси та дрібнолісся, 177 600 - сіножаті та пасовища і 73 200 - орні землі, сади та садиби. Також по всьому каскаду водосховищ затоплено і знищено понад 6 тисяч населених пунктів, понад 10 тисяч цвинтарів, переселено понад 3 млн людей. Тисячі річок і струмків виявились нижче рівня Дніпра, що викликало необхідність будівництва 34 насосно-компресорних станцій, які постійно перекачують воду до водосховищ. Якщо на шести ГЕС працює близько 500 людей, то на насосних станціях тисячі.
Уповільнення течії води спричинило суттєві екологічні зміни, зокрема розвиток синьо-зелених водорослів, що суттєво погіршило як рекреаційні, транспортні та водопостачальні функції Дніпра не кажучи вже про зменшення кількості рибних ресурсів в рази.
За розрахунками експертів прямі та непрямі втрати експлуатації каскаду Дніпровських водосховищ суттєво перевищують надходження від електроенергії, що на них виробляється.
Є певні екологічні трансграничні проблеми у зв’язку з забрудненням річок: Сіверський Донець, Західний Буг, Дунай. Високий ризик еколого‑техногенних трансграничних надзвичайних ситуації на річках Дністер і Тиса зі значними ресурсними і іміджевими втратами для України.
Реструктуризація підприємств з видобування корисних копалин. Основною еколого-техногенною проблемою закриття шахт та кар’єрів в старих гірничо-видобувних районах, таких як Донецький та Криворізький басейни, та Карпати є технологія так званої «мокрої консервації», що являє собою природний процес затоплення ґрунтовими водами. В окремих випадках це відбувається без попереднього дослідження водо- та газонасиченості і стійкості верхнього шару порід. Наслідком цього є підтоплення навколишніх територій з містами, селами, полігонами складування побутових та промислових відходів, які в окремих випадках є токсичними.
Відбувається також осідання порід, формування нових шляхів міграції мінералізованих вод до резервуарів поверхневих і підземних водозаборів. Спостерігається також явища виділення газів: вибухонебезпечного метану та радіоактивного радону.
Використання технології «мокрої консервації» є також небезпечним для існування сусідніх діючих шахт, сховищ небезпечних відходів, функціонування метрополітену в місті Донецьк.
Еколого-техногенні проблеми житлово-комунальної сфери. Перш за все, це прогресуюче підтоплення більше 60 % території міст і селищ за рахунок аномальних втрат води з водопровідно-каналізаційних та теплоенергетичних мереж. Від 30 до 40 % цих мереж знаходяться в аварійному стані, а втрати тепла досягають 50 %, що більше ніж два мільйони тонн умовного палива. Внаслідок цього формується комплекс еколого-техногенних небезпек:
- зменшення міцності порід підґрунтя будівель, прибудинкових територій із ризиком руйнівної деградації житлових та промислових будівель, доріг, інженерних комунікацій з травмуванням людей;
- забруднення приземних шарів атмосфери;
- зростання комунальних витрат;
- зниження сейсмічної стійкості будівель.
Стан сільськогосподарських земель. Україна має один із найвищих у світі рівнів сільськогосподарської освоєності та розораності території. У власності та користуванні аграрних підприємств і господарств перебуває сьогодні 78 % загальної території держави. Із цієї площі на сільськогосподарські угіддя припадає майже 42 тис. га, або приблизно 70 % території, а на ріллю – відповідно – 32,5 млн га (53,8 %). Землемісткість більшості галузей національної економіки, включаючи і аграрний сектор, у 2‑4 рази вища, ніж у розвинутих країнах. Обробляючи величезні площі земельних угідь, одержуємо невисокі врожаї. При тому невиправдано розпорошуються дефіцитні матеріально-технічні, особливо енергетичні ресурси, а природі та суспільству завдається значної шкоди.
Площа еродованих земель в Україні становить близько 17,0 млн га (41 % від загальної кількості сільськогосподарських угідь). У складі еродованих земель 4,7 млн га займають середньо- і сильноеродовані землі, в т.ч. – 68 тис. га землі, що повністю втратили гумусовий горизонт. Розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, недосконалість техніки, перенасиченість сівозмін просапними технічними культурами сприяють щорічному збільшенню площі еродованих земель в середньому на 80 тис. га. Втрати грошової вартості земель за оцінками експертів щонайменше в 1,5-2 рази більші, ніж сумарна виручка від експорту сільськогосподарської продукції. Вміст гумусу у чорноземних ґрунтах зменшився на третину, а в окремих областях – майже вдвічі. Сумарні втрати гумусу через мінералізацію та ерозію щорічно становлять 32-33 млн т, що еквівалентно 320-330 млн т органічних добрив. З продуктами ерозії щорічно з ґрунту виноситься 500 тис т азоту, 400 тис т фосфору, 7 млн т калію. Площі засолених та солонцюватих ґрунтів становлять 4,6 млн га (10,9 % всіх сільськогосподарських угідь), з яких 2,0 млн га використовується під ріллею. Збільшуються площі заболочених і підтоплених земель. Коефіцієнт використання земельної площі на зрошувальних і осушувальних землях не перевищує 0,8. Крім того, на стан земельних ресурсів України негативний вплив здійснюють гідрологічні та геохімічні аномалії (неотектонічні процеси, селі, зсуви, карст).
Поводження з відходами. До найбільш гострих екологічних проблем відноситься видалення і переробка твердих побутових і промислових відходів, що в значній мірі визначає санітарно-епідеміологічне благополуччя населених місць. Україна виступає європейським лідером за кількістю відходів на душу населення. Водночас ситуація з їх утилізацією залишається незадовільною. У зв’язку з тим, що склад вітчизняних відходів усе більше наближається до західного (одноразовий посуд, алюмінієві банки для напоїв, пластикова упаковка), обсяги їх мають сталу тенденцію до щорічного зростання. Щорічно кількість сміття в країні збільшується на мільярд тонн. Під різноманітні полігони та звалища для його зберігання вже відведено понад 160 тисяч гектарів. Із накопичених за рік понад 50 мільйонів кубічних метрів твердих побутових відходів (ТПВ) повторну переробку проходять лише 3 %. Решта звалюється на полігонах, які не відповідають жодним екологічним вимогам. Потужності більшості сміттєвих осередків вже вичерпали свій ресурс: 242 з них недіючі, 248 - перевантажені, а більш як 1100 не відповідають нормам екологічної безпеки. Майже на всіх них відсутня система утилізації фільтрату, що збільшує ризик техногенної небезпеки цих об’єктів. Неналежним чином проводиться рекультивація звалищ. Особливо гостро стоїть проблема з ТПВ у приватному секторі міст і сільських населених пунктах. У кращому випадку там з’являються несанкціоновані звалища (сьогодні їх близько 3300), у гіршому - відходи звалюють у лісосмуги.
ВИСНОВКИ:
1. До екологічних проблем техногенного походження глобального рівня належать:
1.1. зміни клімату, що потребує складання та реалізації національного плану адаптації до змін клімату та формування вуглецевого ринку в Україні та виконання зобов’язань відповідно до рамкової конвенції ООН щодо змін клімату і Кіотського протоколу до цієї конвенції.
2. Еколого-техногенні проблеми національного рівня в залежності від їх актуальності можна розмістити у наступному порядку:
2.1. втрата поверхневих вод як джерела питно-господарського водопостачання, через їх забруднення та зарегулюваність річкового русла;
2.2. екологічні проблеми в гірничо-видобувних районах через непродумані технології виведення з експлуатації та закриття підприємств з відкритого та підземного видобування корисних копалин;
2.3. еколого-техногенні ризики стану інфраструктури житлово-комунального господарства міст та промислово-міських агломерацій;
2.4. екологічний стан сільськогосподарських земель, зокрема значної втрати гумусного шару, підтоплення та вторинне засолення;
2.5. поводження з відходами.
3. Найбільш небезпечними екологічними проблемами техногенного походження з трансграничними наслідками є:
3.1. промислові відходи в Калушської промислово-міської агломерації, що являють небезпеку забруднення річки Дністер (Республіка Молдова);
3.2. відпрацьовані шахти в смт. Солотвино, що являють небезпеку забруднення річки Тиса (Румунія, Угорщина);
3.3. промислові відходи Червоноградського гірничопромислового району являють загрозу для річки Західний Буг (Білорусь, Польща),
3.4. промислові відходи гірничо-видобувних, металургійних і хімічних підприємств Донбасу для річки Сіверський Донець (Росія);
3.5. річка Дунай (Україна як потерпаюча Сторона).
РЕКОМЕНДАЦІЇ:
Вирішення еколого-техногенних проблем знаходиться не стільки в колі методів природничих та технічних наук, скільки у сфері державного управління, законодавства та масовоінформаційної діяльності. Тому головним для адекватного реагування є:
1. Забезпечити доступність, достовірність та своєчасність отримання екологічної інформації засобами масової інформації та громадськістю, формування екологічної свідомості і відповідальності у громадян та бізнесу.
2. Завершити реформування «радянської» правової бази екологічної безпеки, що сформована в 70-90 роки минулого століття і побудована на системі адміністративних покарань за порушення певних норм негативного техногенного впливу, на користь європейської юридичної системи екологічної безпеки, де екологічні ризики збитків для господарств або фізичних осіб є предметом страхування.
3. Сприяти підвищенню вартості людського та природного капіталу, що є основним економічним важелем модернізації виробництва в бік ресурсо- та енергоефективності і підвищення техногенної безпеки.
4. Забезпечення міжгалузевого, міжрегіонального співробітництва та партнерства між громадами, державою та бізнесом в сфері забезпечення екологічної безпеки.
5. Створення української системи моніторингу і управління в сфері екологічної безпеки як сегменту глобальної мережі екологічного моніторингу на основі сучасних технологій.
6. Формування природоохоронних програм на всіх рівнях і визначення пріоритетності їх фінансування, здійснення в залежності від ступеня актуальності екологічних і еколого-техногенних програм.
Відділ екологічної та техногенної безпеки
(В. Потапенко)