"Щодо пріоритетів грошово-кредитної політики в післякризовий період". Аналітична записка

Анотація

 

Глобальна криза продемонструвала структурну вразливість економіки України та нестійкість її фінансової системи. Тому пріоритетом грошово‑кредитної політики у посткризовий період розвитку України, в першу чергу, має стати забезпечення структурної модернізації економічної і фінансової систем України на основі вирішення традиційної для України суперечності між завданнями макроекономічної стабілізації та монетарним стимулюванням зростання.

 

Ефективній реалізації грошово-кредитної політики у посткризовий період перешкоджає суттєва сегментація економічної і фінансової систем в силу існування специфічних особливостей перебігу економічних і фінансових процесів в Україні, а саме: збереження протягом тривалого періоду потужної дії немонетарних чинників інфляції; принциповий розрив між можливістю банківської системи надавати кредитні ресурси і здатністю нефінансового сектора ефективно використовувати і обслуговувати їх; переспрямування потоків фінансових ресурсів у державний сектор економіки; специфічна роль обмінного курсу гривні. За зміни зовнішніх умов, коливань рівня ліквідності, процентної ставки, валютного курсу, грошової пропозиції фінансові параметри кожного із сегментів вітчизняної системи кардинально та різноспрямовано змінюються. З цих причин підвищення ефективності грошово-кредитної політики у посткризовий період потребує відновлення цілісності економічної і фінансової систем.

 

У записці окреслені пріоритетні завдання, вирішення яких дозволить посилити стимулюючий характер грошово-кредитної політики, забезпечить максимально можливе використання посткризової «паузи зростання» для виправлення структурних дисбалансів фінансової та економічної систем України і побудови фундаменту для сталого збалансованого економічного зростання.

 

ЩОДО ПРІОРИТЕТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В ПІСЛЯКРИЗОВИЙ ПЕРІОД

 

Глобальна криза наочно продемонструвала структурну вразливість економіки України та нестійкість її фінансової системи. Без усунення структурних диспропорцій у галузевій структурі економічної системи та розривів у рівнях розвитку окремих сегментів фінансової системи найімовірнішим сценарієм розвитку України стане уповільнення економічної динаміки та поглиблення дисбалансів фінансової системи, що слугуватиме платформою для нагромадження потенціалу фінансової дестабілізації у майбутніх періодах. Для виправлення цих структурних диспропорцій необхідно провести модернізацію економічної та фінансової систем, що неможливо без стимулюючої грошово-кредитної політики. Відтак пріоритетом грошово-кредитної політики у посткризовий період розвитку України, в першу чергу, має стати забезпечення структурної модернізації економічної і фінансової систем України на основі вирішення традиційної для України суперечності між завданнями макроекономічної стабілізації та монетарним стимулюванням зростання.

 

Вирішення цієї суперечності лежить в площині ефективного поєднання антикризових і модернізаційних монетарних заходів. Застосовані НБУ та урядом антикризові заходи дозволили стабілізувати ситуацію у економічній і фінансовій сфері, але це відбулося на основі відновлення її докризових параметрів, що по суті є консервацією чинних дисбалансів фінансової системи. Для оновлення системи та максимального використання можливостей кризових зламів для економічного прориву України необхідно задіяти модернізаційні заходи, покликані забезпечити використання «вікон можливостей» економічного прориву, що відкриваються під час кризи, шляхом концентрації фінансових ресурсів на найбільш перспективних напрямах економічної діяльності.

 

Відтак сформований у кризовий період відносний надлишок ліквідності у банківській системі вимагає його спрямування на потреби структурної модернізації реального сектора економіки, але таким способом, щоб не зашкодити процесам відновлення збалансованості фінансової системи в частині посилення її спроможності до акумуляції й ефективного розміщення фінансових ресурсів та підвищення стійкості (зменшення залежності від зовнішніх впливів).

 

Труднощі реалізації грошово-кредитної політики у посткризовий період в Україні обумовлені суперечливістю наслідків поточних заходів в силу існування специфічних особливостей перебігу економічних і фінансових процесів в Україні.

 

По-перше, у посткризовий період прискорення економічного зростання можливе лише за поліпшення зовнішніх умов. Проте стійкість і якість зростання залежатимуть від вирішення внутрішніх структурних проблем на основі подолання вузькості внутрішньої ресурсної бази за рахунок зовнішнього фінансування. Нарощування зовнішнього боргу державним, банківським та іншими секторами економіки в умовах відсутності захисних механізмів, здатних забезпечити національний суверенітет фінансового сектора в процесі інтеграції в глобальну економіку, підриватиме довгострокові основи монетарної стабільності. Відтак принциповою умовою переходу України до сталого збалансованого економічного зростання є кардинальне підвищення ефективності використання залучених фінансових ресурсів.

 

По-друге, збереження протягом тривалого періоду потужної дії немонетарних чинників інфляції (зростання вартості продовольства, енергоресурсів, вплив монополізації ринків, деформація споживчих настроїв через очікування кризи тощо) обмежує можливості здійснення Національним банком стимулюючої монетарної політики. В Україні проблема зниження інфляції лежить не в площині застосування монетарних інструментів а в регулюванні ринкового середовища з метою підвищення чутливості виробників до ринкових сигналів та забезпечення їх адекватної реакції щодо коригування обсягів виробництва й цін. Монетарні засоби боротьби з немонетарною інфляцією вимагають надмірної потужності обмежень грошової пропозиції, що дає неспівставний з позитивним антиінфляційним результатом гальмівний ефект для економічного зростання. Таким чином, зупинити інфляцію в Україні неможливо без кардинальної структурної перебудови економічної системи, що потребує «м’якої» монетарної політики та дієвих механізмів акумулювання і спрямування ресурсів у пріоритетні напрями економічної діяльності. Отже, в короткостроковому періоді помірні й сталі темпи інфляції матимуть переважно позитивний ефект.

 

По-третє, в Україні зберігається значний розрив між спроможністю банківської системи надавати кредитні ресурси і здатністю нефінансового сектора ефективно використовувати і обслуговувати їх. Антикризові заходи щодо стабілізації банківського сектору дали можливість уникнути ланцюгової банківської кризи, проте не еволюціонували в інструменти відновлення належного кредитування економіки. Нівелювання рефінансування як інструмента регулювання ліквідності, суттєві термінові та валютні розриви у структурі активів і пасивів банківської системи, високі вимоги до платоспроможності позичальників замість інструментів компенсації ризиків, ігнорування завдань впровадження системи довгострокового інвестиційного кредитування призвели до фактичного виключення банківського сектора з числа чинників відновлення економічного зростання. Досягнувши відновлення приросту депозитів населення, зберігаючи негативну динаміку приросту кредитування населення та украй повільну позитивну – суб’єктів господарювання банки де-факто виступають в ролі абсорберів ліквідності як потенційного ресурсу зростання економіки. Отже, відновлення активного приросту депозитів має бути доповнено заходами щодо відновлення та поліпшення структури банківського кредитування.

 

По-четверте, поглиблюється тенденція до переспрямування потоків фінансових ресурсів у державний сектор економіки шляхом втягування банківської системи у фінансування дефіциту бюджету за рахунок купівлі ОВДП та ОВДП-ПДВ облігацій^[1]. Така тенденція має декілька негативних аспектів. По-перше, спрямування банками надлишку ліквідних коштів на ринок державних цінних паперів збільшує залежність банківської системи від стану державного бюджету та спроможності держави своєчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями, загрожує посиленням розриву між рівнем розвитку фінансового і реального секторів економіки. По-друге, вона сприяє «перегріву» фінансових ринків і формує умови для нових «мильних бульбашок». По-третє, структура державних видатків (підвищення та індексація соціальних виплат, збільшення обсягів погашення та обслуговування боргів, інвестування в підготовку Євро-2012, фінансування дефіциту НАК «Нафтогаз України» та Пенсійного Фонду) поглиблює суперечність між обсягами залучених ресурсів у державний сектор економіки та можливостями їх продуктивного використання. Отже, послаблення соціальної спрямованості бюджетної політики матиме успіх лише за адекватного посилення інвестиційної складової видатків державного бюджету та бюджетної консолідації.

 

По-п’яте, специфічна роль обмінного курсу гривні як «інфляційного якоря» робить передбачуваність курсової динаміки найважливішою умовою сталого зростання у посткризовий період. Тим часом реальним виглядає ревальваційний виклик через відносно високі показники інфляції на тлі позитивного сальдо платіжного балансу, обумовленого наростанням боргових потоків до державного сектора економіки, відновлення припливу в Україну іноземних інвестицій. Реальне зміцнення гривні не лише негативно відбиватиметься на конкурентоспроможності вітчизняних виробників, але й посилюватиме ризики наступної девальвації у випадку втечі короткострокових капіталів з країни. Запобігаючи ревальвації шляхом гривневих інтервенцій, НБУ оперативно компенсує ці інтервенції шляхом мінімізації рефінансування комерційних банків та інших форм монетарних обмежень. Політика монетарних обмежень зводить нанівець роль внутрішнього попиту як чинника відновлення економічного зростання. Натомість більш сприятливе для підприємств-суб’єктів ЗЕД зниження курсу за зростаючого боргового навантаження та високого рівня доларизації грошового обігу України стає вкрай небажаним, що позбавляє Нацбанк можливості застосовувати цей вагомий стимулюючий інструмент. Таким чином, потрібні суттєве оновлення та розширення інструментарію валютно-курсового регулювання.

 

Таким чином, ефективній реалізації грошово-кредитної політики у посткризовий період перешкоджає суттєва сегментація економічної і фінансової систем. За зміни зовнішніх умов, коливань рівня ліквідності, процентної ставки, валютного курсу, грошової пропозиції фінансові параметри кожного із сегментів вітчизняної системи кардинально та різноспрямовано змінюються. З цих причин підвищення ефективності грошово-кредитної політики у посткризовий період потребує відновлення збалансованості економічної і фінансової систем.

 

Збалансованість фінансової системи потребує приведення у відповідність:

­- потреб економіки у фінансових ресурсах і можливостей фінансової системи їх забезпечити;

­- обсягів фінансування інвестицій та споживчого попиту для усунення диспропорцій між сукупним попитом і пропозицією. Лаг отримання ефекту від інвестицій у основний капітал означає, що за посткризовий період вітчизняна промисловість має встигнути модернізувати виробничі потужності, підвищити продуктивність праці і наростити виробництво;

­- обсягів фінансування секторів економіки та підвищення ефективності використання залучених ними ресурсів;

­- обсягів грошової і товарної маси для підтримання збалансованого платіжного балансу, недопущення припливу спекулятивного капіталу, спроможного профінансувати надування «мильних бульбашок» на ринках акцій та нерухомості України;

­- інфляційної, процентної й курсової динаміки для уникнення перекосів у структурі платіжного балансу.

 

Стійкість фінансової системи передбачає:

­- зменшення зовнішньої залежності вітчизняної фінансової системи шляхом скорочення фінансування споживання за рахунок запозичень із зовнішніх ринків капіталу;

­- підвищення стійкості банківської системи шляхом усунення накопичених дисбалансів – невідповідності термінової і валютної структури активів і пасивів, вирішення проблеми капіталізації, простроченої заборгованості тощо;

­- вдосконалення системи управління на основі макропруденційного підходу до оцінки і управління ризиками;

­- підвищення прозорості функціонування фінансової системи в цілому та системних надвеликих фінансових інститутів зокрема.

 

Для забезпечення сталого збалансованого економічного зростання пріоритетними мають стати наступні завдання грошово-кредитної політики:

­- стабілізація темпів інфляції на основі створення умов для нарощування пропозиції товарів і послуг через розвиток конкуренції, вдосконалення ринкової інфраструктури, розвиток механізмів раціонального розміщення та ефективного використання фінансових ресурсів шляхом комплексного застосування заходів грошово-кредитної, податкової, конкурентної, структурної політик;

­- зміна структури джерел грошової пропозиції, що потребує підвищення рівня збалансованості платіжного балансу і дозволить уповільнити приріст міжнародних резервів та мінімізуватиме вплив валютного каналу грошової пропозиції, підвищить роль рефінансування банківської системи;

­- підвищення дієвості трансмісійного монетарного механізму, розвиток механізмів управління ліквідністю на основі посилення дієвості процентних важелів;

­- становлення потужного національного капіталу шляхом створення гнучкої та ефективної інституційної системи мобілізації і розміщення позичкових капіталів, розвитку механізмів довгострокового кредитування, заохочення сполучення капіталів комерційних банків і промислових підприємств, що дозволяють спрямувати надлишкові грошові ресурси у виробництво;

­- підвищення рівня монетизації та насиченості економіки кредитами, адекватно до грошового попиту з боку реального - посилення антициклічного характеру процентної політики та дієвості її важелів на основі дії «процентного коридору», цілеспрямованого зниження вартості фінансових ресурсів (тимчасове розширення сфери субсидування процентних ставок має змінитися поступовою відмовою від такої практики та реалізацією комплексу заходів по зниженню немонетарної інфляції, яка підтримує їх завищений рівень);

­- оновлення курсового режиму у напрямі підвищення гнучкості валютного курсу для забезпечення балансу між стимулюючим ефектом девальвації та стабілізуючим ефектом ревальвації. Для послаблення суперечностей в системі заходів щодо підтримання одночасно внутрішньої (цінової) та зовнішньої (курсової) стабільності доцільно розширити сферу використання реального курсу гривні як операційного орієнтира грошово-кредитної політики НБУ. Підтримання адекватної реальної курсової динаміки дозволить послабити негативні впливи світової кон’юнктури на конкурентоспроможність вітчизняних виробників, забезпечить умови для врівноваження платіжного балансу та стійкого довгострокового зростання;

­- побудова системи макропруденційного нагляду на основі ефективного ризик-менеджменту, спрямованого на мінімізацію макроекономічних ризиків шляхом вдосконалення системи моніторингу і попередження системних ризиків за недопущення суттєвого зростання регулятивних витрат, контролю за рухом іноземного капіталу.

 

Посилення стимулюючого характеру грошово-кредитної політики забезпечить максимально можливе використання посткризової «паузи зростання» для виправлення структурних дисбалансів фінансової та економічної систем України і побудови фундаменту сталого збалансованого економічного зростання.

 

Відділ економічної стратегії

(Я. Белінська)