27 квітня 2011 року в Національному інституті стратегічних досліджень в рамках загальної фахової дискусії «Послання Президента України: пріоритети модернізації держави» відбулося засідання «круглого столу» на тему: «Гуманітарна політика: пріоритетні проекти розвитку».
Для обговорення були запропоновані наступні питання:
1. Нові концепти гуманітарної політики України.
2. Стратегічні орієнтири модернізації гуманітарної політики у Посланні Президента України
3. Пріоритети гуманітарного розвитку українського суспільства.
4. Збереження і популяризація національного культурного спадку.
5. Впровадження гуманітарної та культурної політики засобами телебачення
6. Моделі та механізми відновлення українського кінематографу.
7. «Мистецький арсенал» як базова демонстраційна модель нової культурної політики України.
До участі у дискусії були запрошені провідні науковці, експерти неурядових організацій, представники Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, інших установ та організацій, журналісти.
До учасників зібрання звернувся директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв. У своєму виступі він наголосив, що з ініціативи Інституту проводиться серія зустрічей стосовно обговорення положень Послання Президента України. Нинішня зустріч – уже четверта у такому форматі, і стосується вона питань гуманітарної політики.
На думку директора НІСД, у Посланні містяться підходи, що можуть закласти підґрунтя для серйозних змін у гуманітарному просторі. Йдеться насамперед про підтримку культурних проектів, які могли б виконати роль своєрідних «драйверів» у формуванні єдиного національного гуманітарного простору. Завдання ще полягає у тому, щоб ці проекти виконували роль сполучної ланки між відродженим національним культурним простором і європейським культурним ландшафтом.
На переконання Андрія Єрмолаєва, період, коли українська гуманітарна політика обмежувалася концепціями, доктринами та іншим, але не втілювалася у практичні кроки, минув, вичерпав себе і певною мірою дискредитований в очах громадян. Нині є запит на успішні практичні проекти. Суттєві зміни в царині національного кінематографу, формування нових підходів до музейної справи, формування нового телевізійного простору, який виконував би освітню і просвітницьку функції, – це дійсно ті ключові напрями, які можуть забезпечити уже найближчим часом завдання соціальної консолідації, створити умови для широкої комунікації різних соціальних страт і регіональних спільнот.
Генеральний директор Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» Наталія Заболотна запропонувала присутнім переглянути презентаційний матеріал про те, яким є «Мистецький арсенал» сьогодні та яким ми його бачимо у майбутньому. При цьому вона зауважила на важливості відбудови, реставрації, розвитку означеного музейного комплексу саме як стратегічного об’єкту нової гуманітарної політики України. Пані Наталія Заболотна детально охарактеризувала місію, цілі, напрями діяльності, завдання, філософію, цільову аудиторію «Мистецького арсеналу». Особливу увагу генеральний директор зосередила на очікуваних перспективах від реалізації проекту, підкресливши, що за останні півроку «Мистецький арсенал» фактично закріпив за собою статус головного культурного майданчика країни.
Слайд-презентація виступу Наталії Заболотної.
Перший заступник Міністра культури України Юрій Богуцький проаналізував, що зроблено за роки незалежності в контексті формування єдиного гуманітарного простору. За його словами, маємо переважно негативний досвід, але це також досвід. На рубежі 2000-2001 років була перша спроба створити Концепцію гуманітарного розвитку України. Однак справа далі видання Указу Президента не просунулася. Друга спроба мала місце у 2008 році. Проте і її не довели до логічного завершення. Все це свідчить, що досить складно зробити вибір, куди ми рухаємося, у якому напрямі, що ми хочемо.
Сьогодні нам потрібно вести мову про конституювання єдиної культурної системи України. Ця культурна система формується стихійно. Вона недосконала, знаходиться на стадії самоорганізації. Завдання громадянського суспільства стимулювати її розвиток. Як тільки така цілісна культурна система постане, тоді доречно говорити про конкретні культурні проекти, життєздатність яких буде підтверджена чи спростована цією ж системою.
Шеф-редактор і генеральний директор видання «Политик Hall» Волкова Наталія привернула увагу присутніх до проблеми формування державної культурної політики та можливих наслідків від її реалізації в Україні. Зокрема, вона відзначила, що в останньому Посланні Президента України представлені дві ключові позиції, що можуть виправити ситуацію в культурній політиці. По-перше, це сприйняття культури як самобутньої території, яка відтворюється самостійно та існує незалежно від держави. Держава може допомагати або гальмувати розвиток культури, але заручницею ідеології культура ніколи вже не буде. По-друге, це ті інструменти, за допомогою яких держава працює з культурною ситуацією у суспільстві. Це не залякування, це не примус, а підтримка проектів національного масштабу.
Пані Наталія Волкова також поділилася міркуваннями з приводу функціонування державного телеканалу «Культура». Оскільки останній фінансується з податків громадян, то вони мають право вимагати якісного продукту про культурне життя України. З іншого боку, канал є інструментом в культурній політиці держави. На жаль, його контент не відповідає потребам більшості населення. Телеканал «Культура» може стати взірцем стилю, культури спілкування під час проведення дискусій, диспутів на телебаченні. На думку шеф-редактора «Политик Hall», важливо також задуматися над перспективою інтерактивного телебачення в контексті розвитку телеканалу «Культура» та його двомовності.
Ведучий програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV Андрій Куликов приділив увагу створенню нового продукту на телеканалах і зазначив, що пропозиція здатна формувати попит. Перспективність телеканалу «Культура» для нього в тому, що він є ресурсом, здатним запропонувати аудиторії якісно новий продукт, дати їй змогу замислитися і організувати майданчик для широкої суспільної неформалізованої дискусії. На думку виступаючого, систему культури чи систему розвитку культури можна створити «згори» за рахунок двох, трьох або чотирьох національних проектів, які стануть популярними, тим самим доводячи свою життєздатність.
Звернувшись до питання двомовності, Андрій Куликов пояснив, що не бачить підстав для її існування на телеканалі «Культура». Він зауважив, що більш доцільним форматом на телеканалі є формат багатомовності з домінуванням української мови. Проблема формування позитивного іміджу чи образу влади, на його думку, не є завданням телеканалу. Позитивний імідж влади формується завдяки тому, що нею зроблено.
Народний артист України Роман Балаян розповів про власне бачення перспектив розвитку кінематографу в Україні.
Кінопродюсер, засновник та генеральний директор компанії «SOTA Cinema Group» Олег Кохан звернув увагу присутніх на те, що одним лише належним фінансуванням сучасна проблематика кіно не вичерпується, зазначивши при цьому, що зараз важливо створити консолідований майданчик для спілкування та конструктивного діалогу представників кіноспільноти та великого бізнесу. 20 останніх років продемонстрували, що саме по собі фінансування не вирішить всіх проблем. Адже навіть із вже відзнятим кінопродуктом важко пробитися на екрани з огляду на засилля голівудської продукції (це є проблемою навіть для фільмів, що були учасниками Каннського, Берлінського, Венеціанського кінофестивалів). Найперша проблема – відсутність протекціонізму. Другою проблемою, на його думку, є те, що канали ТБ відмовляються ставити в ефір фільми, які є «неформатом», надаючи перевагу реаліті-шоу та іншим рейтинговим програмам. «Неформатне» кіно, навіть якщо воно якісне, ставиться лише в нічний ефір, а тому воно є практично недоступним для широкого загалу. Він зазначив, що потрібна комплексна програма реформування, яка враховувала б створення, прокат, фінансування, просування і популяризацію українського кінематографу. Вирішення проблеми фінансування – лише невеличкий крок до успіху. Навіть попри відсутність гуманітарної кінематографічної лобістської програми, в Україні є багато талановитих режисерів, які змогли себе проявити. У нас є таланти, є кому знімати, але це має робитися на комплексній платформі програми реформи кіно. Польща знімає 80 фільмів на рік, Україна повинна знімати хоча б 40-50. Проте силами лише талановитих акторів, режисерів не можна вийти з замкненого кола. Кіно – це не тільки культура, а ще й бюджетоутворююча галузь. Необхідно визначити, чим наш кінематограф може бути цікавим світові. Україна – останній найпотужніший кіноринок Європи, що тільки формується. Його обсяг – від 45 до 47 млн. Будівництво кіностудій дасть тисячі робочих місць. Найголовніше те, що в Україні дуже багато талановитих людей зі сфери кіно. Саме з метою надати цим людям можливість знімати і була створена робоча група, яка найближчим часом має презентувати розроблену нею концепцію, в якій чітко та предметно буде прописана програма на 5-7 років, в якій буде консолідовано конструктивні сили кіноспільноти. На його переконання, це дозволить розірвати замкнене коло, що склалося за 20 років. Сьогодні більшість успіхів українського кіно йдуть скоріше всупереч, аніж внаслідок культурної політики. Він також відзначив два важливих моменти: 1) прийняття Закону України «Про кінематографію», який дає можливість розмовляти з великим бізнесом та 2) безпрецедентний бюджет на кінематограф на 2011 р. (хоча, порівняно з російськими проектами, ці суми дуже незначні). В РФ тільки позабюджетних коштів на кінематографію залучається близько 500 млн доларів. У Франції щорічні дотації на кіноіндустрію становлять 585 млн євро. Економічно доведено: на кожен долар інвестицій у кінематографію держава отримує 3,5-5 доларів прибутку (в залежності від моделі економіки та держави). Адже зйомки кожного фільму – це 50-100 осіб задіяного персоналу. При множенні цієї цифри на 50 (кількість фільмів, що мали б щорічно зніматися в Україні) отримуємо кількість створених робочих місць. Це кінотеатри, DVD-заводи, кіностудії, сервіс – все це і є бюджетоутворююча галузь. Він висловив сподівання, що кошти, виділені цього року на кіноіндустрію, дадуть можливість знімати кіно і визнаним майстрам кінематографії, і дебютантам, що створить передумови для прогресу в цій сфері. Була також висловлена ініціатива створити майданчик, на якому будуть зустрічатися та обговорювати проблеми кіно всі три суб’єкти, від яких залежить доля кіноіндустрії: це політична влада, великий бізнес та власне творча інтелігенція. Умовою успіху цього процесу є ефективний менеджмент, оскільки наразі держава в особі Мінкультури та служби кінематографії не є повноцінним партнером. Він також пообіцяв найближчим часом презентувати концепцію фонда з метою, завданнями та конкретною програмою їх реалізації. Ця концепція буде реалізована в п’яти програмах: 1) освітня програма (створення вищих режисерських курсів); 2) залучення великого бізнесу (насамперед соціально відповідального, виробників алкоголю, тютюну) до підтримки дебютних робіт; 3) інфраструктурні проекти (національна програма, яка дозволила б національну мережу кінотеатрів, де будуть транслюватися відзняті фільми); 4) створення «Кіноарсеналу» (національної сінематеки на базі «Мистецького арсеналу», яка буде притягувати й інші індустрії); 5) медіа-підтримка, яка буде популяризувати українське кіно. Він висловив сподівання, що за умови плідного, продуктивного діалогу з владою всіх цих цілей буде досягнуто, не зважаючи на жодні труднощі.
Завідувач відділу гуманітарної політики НІСД Сергій Здіорук у своєму виступі зазначив, що головне завдання полягає у тому, щоб стимулювати культурну та в цілому гуманітарну політику Української Держави загалом, яка у контентному вимірі є дуже багатоплановою. Він коротко представив чотири пласти культурного буття: 1) сакральні культові споруди; 2) визначні писемні пам’ятки; 3) історико-археологічні ансамблі; 4) музейні комплекси.
Сергій Здіорук зауважив, що ці сектори культурного буття є самодостатніми, і водночас вони можуть бути тим змістовним наповненням проектів, які будуть реалізовуватися у різних аспектах. Також доповідач наголосив на тому, що коли ми дивимось на можливості стимуляції чи нової організації гуманітарної політики у сучасному вимірі, то впевнені, що серед тих приорітетів, котрі окреслює і керівництво держави, і митці, абсолютно фундаментальною річчю є необхідність збереження та популяризації нашого культурного спадку. І позиція Інституту полягає у такій принциповій формулі, що коли ми говоримо про величезний спадок наших надбань, то ми не повинні займати позицію, що лише держава повинна все дати та забезпечити. Такий механізм не буде ефективним і не дасть плідних результатів.
Презентація доповіді Сергія Здіорука.
Видавець Борис Лис зазначив, що в Україні окрім пам’яток старовини є також досвід цілком незалежний і, на жаль, забутий. Він пригадав Харківську школу психології та її представників – Соколянського та Мещерякова, які експериментально, працюючи зі сліпо-глухо-німими дітьми, відкрили природу та логіку формування психіки людини і довели, що саме талант є нормою розвитку кожної людини. Цей вимір був незатребуваним ще в Радянському Союзі, незатребуваний й нині у нас.
Борис Лис також вказав на доречність популяризації проекту автоматизованої системи управління ресурсами академіка Глушкова, який не був реалізований у 60-ті роки і який дає унікальні можливості для розвитку як у сфері нових технологій, так і сфері розвитку культури. Доповідач підкреслив, що таких проектів, які були розроблені, але були незатребувані, є чимало.
Відповідно була висунута пропозиція щодо необхідності уведення в інформаційний простір країни, окрім художньої культури, пам’ятників архітектури, кінематографа, зазначених вище вимірів культури та представлення їх широкій аудиторії.
Медіа-експерт Костянтин Дорошенко відзначив важливість діалогу між представниками Міністерства культури України та фахівцями реального сектору культури для успішної реалізації політики Президента України. Він також висловив думку щодо необхідності більшої орієнтації на сучасну українську культуру, не зосереджуючись занадто на одних лише пам’ятках старовини. На його переконання, об’єкти культурної спадщини «запрацюють» тільки тоді, коли матимуть навколо себе цікаву сучасну інфраструктуру. Культура буде цікавою людині будь-якого віку, якщо це буде модерна культура. Модерність культури, на його думку, виступатиме також чинником міжнародної та туристичної привабливості України.
Стосовно концепції єдності суспільного простору медіа-критик зазначив, що питання мови не є ключовим. Питання передусім в тому, яку саме думку хочуть донести до суспільства. Як приклад, він навів Польщу та Ізраїль, котрі включають до своєї культури абсолютно все, що будь-яким чином дотичне до історії цих держав. На його думку, те ж саме повинна робити й Україна. Крім того, необхідно враховувати доступність тієї чи іншої мови як чинника міжнародного спілкування для популяризації української культури. В цьому контексті завдання для каналу «Культура» та «Мистецького арсеналу» полягає в тому, щоб нагадати молоді України, що українська культура впливала та впливає на міжнародний культурний контекст. Він також нагадав, що багато сучасних митців, які народилися в Україні, але з тих чи інших причин проживають за кордоном, цілком відносять себе до української культури, тому їх доцільно залучати до проведення мистецьких заходів в Україні.
Радник при дирекції НІСД Володимир Лупацій зауважив, що НІСД, не будучи органом влади, виступив в якості «провайдера» у цій культурній дискусії, зробивши ставку на «провайдінг соціокультурних ініціатив», котрих не вистачає в українському суспільстві. Акцент було зроблено на людях, котрі представляють конкретні культурні проекти, та на виведенні культурних проектів у політичний простір. На жаль, ключове питання, з яким сьогодні стикаються всі діячі культури – не тільки гроші (хоча це дуже важливо), а й дезорганізованість всієї інфраструктури культурного життя: відсутність інститутів, що забезпечують провайдінг, оцінку, просування і т.д. Тому залишається відкритим питання про статус культури як ресурсу розвитку. Якщо діячі культури не будуть «обличчями», які намагатимуться сформулювати принципи культурної політики і забезпечити їх просування на державному рівні (спільно з НІСД), то рано чи пізно навіть успішні проекти все одно зупиняться, бо має бути повний цикл.
Щодо питання мови, то це пов’язано з відсутністю єдиної культурної системи. Для того, щоб не виникало дискусії в культурі про мову, очевидно, треба згадати, що культура – це багатовимірний момент: є культура розвитку, є культура ідентичності і є розважальна культура. Все мистецтво буде визначатися тим, наскільки вдасться поєднати вказані три аспекти – культуру розвитку, культуру ідентичності і розважальну культуру. Не можна робити ставку на один із цих вимірів – це буде програшний проект.
Експерт з культурної політики Оксана Мельничук відмітила, що в Посланні Президента України абсолютно чітко сформульовано положення, що модернізація України відбувається відповідно до тих завдань, які були поставлені ООН (т.зв. «завдання тисячоліття»). Їх два: це сталий розвиток, обумовлений збереженням економічної системи та справедливим перерозподілом прибутку, і ефективність, обумовлена позиціонуванням, компетентністю та культурою управління. Якщо ми хочемо говорити про модернізацію культурної політики України, то цим має займатися не Міністерство культури, не Український центр культурних досліджень, позаяк за останні 20 років ними не було надано ефективних пропозицій щодо культурної політики. Культурну систему не треба створювати – вона вже існує. Треба виробити певні пріоритети для того, щоб зрозуміти, що держава хоче мати на виході.
Культурна політика – це питання безпеки і виживання держави. Наразі є два фундаментальних глобалізаційних процеси в світі: стандартизація товарів та послуг і формування загальнопланетарного інформаційного простору. Якщо держава свій інформаційний простір не захищає, то ця держава приречена на знищення (оскільки інші держави займаються експансією, що є нормальним економічним процесом, проти якого немає боротьби, а є лише захист за допомогою створення свого власного інформаційного продукту). І тому завдання держави – це опертя на свій власний культурний та інформаційний продукт. Забезпечувати такий продукт має державна культурна політика. В цьому контексті не можна забувати про культурні індустрії, економічний вектор. Культурні практики мають бути представлені як інвестиційно привабливі проекти, головним замовником і інвестором яких має бути держава.
Пані Оксана Мельничук також вказала, що, на її думку, в Україні є криза компетентності виконавчої влади. Для розробки інвестиційних проектів у культурній сфері потрібно делегувати повноваження спеціально створеним групам спеціалістів поза межами Мінкультури, які працювали б над розробкою культурної політики, здатної забезпечити модернізацію України.
Заступник директора НІСД Василь Яблонський, підводячи підсумки дискусії, наголосив на необхідності мати якісний український культурний продукт. Сучасне українське суспільство може об’єднати саме сучасне українське мистецтво та культура, відповідна культурна індустрія. Культурні проекти є не тільки явищами культури, а й механізмами, що можуть розвивати наш культурний простір. Тому дуже важливо, щоб проекти, озвучені на «круглому столі», втілювалися в життя, а не залишилися тільки на рівні розмов. Саме тому НІСД започаткував цю розмову, спеціально в контексті представлення Послання Президента України, щоби розгорнути відповідну фахову дискусію. НІСД є унікальним в тому розумінні, що він як аналітичний центр може подавати керівництву держави свої розробки і пропозиції консолідовані з широкою творчою громадськістю.
Заступник директора НІСД подякував учасникам засідання «круглого столу» за цікаві і змістовні виступи та висловив сподівання щодо подальшої плідної співпраці.