"Щодо досвіду розвитку кооперації в аграрному секторі Польщі". Аналітична записка

 

Анотація

 

Охарактеризовано особливості становлення кооперації в аграрному секторі Польщі, визначено напрями державної політики щодо стимулювання розвитку одноосібних господарських структур фермерського типу. Сформульовано переваги об’єднання фермерів у кооперативи, що сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності на аграрних ринках.

 

ЩОДО ДОСВІДУ РОЗВИТКУ КООПЕРАЦІЇ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ПОЛЬЩІ

 

Кооперативна форма господарської діяльності широко представлена майже у всіх галузях економіки Польщі. Переважна більшість дорослих мешканців країни є членами певного кооперативного об’єднання. Кооперативний рух обслуговує переважну більшість структур громадського харчування, торгівлі, будівництва. На селі існують кооперативні структури з пошиття одягу й взуття, виготовлення виробів з деревини і металу, надання послуг з ремонту автомобілів і побутової техніки.

 

Становлення та розвиток аграрної кооперації у Польщі супроводжується активним державним втручанням у процеси формування сільськогосподарських підприємств. У повоєнні роки (1945-1955 рр.) з боку державних органів влади широко використовувалися адміністративні важелі впливу на селян з метою розвитку виробничої кооперації. Вже в середині 50‑х років понад 10 % сільськогосподарських угідь країни оброблялося виробничими кооперативами.

 

У цей період аграрна політика країни в цілому була спрямована на створення умов для стимулювання й розвитку одноосібних господарських структур фермерського типу. Разом з тим держава була зацікавлена у створенні держгоспів і кооперативів. Створювалися переважно обслуговуючі кооперативи, які займалися скупівлею сільськогосподарської продукції, виробленої сільгоспвиробниками.

 

Таке примусове створення виробничих кооперативів у Польщі, без врахування сільських традицій, культурно-побутових та психологічних факторів, економічних і політичних умов, призвело до того, що у 1956 р. значна частина виробничих кооперативів розпалася (з 10517 кооперативних структур було реформовано 7542, що становить понад 71 % загальної їх кількості, зменшилася і площа угідь, які вони обробляють). Головними постачальниками сільськогосподарської продукції, як і раніше, залишилися індивідуальні господарства (на частку яких наприкінці  70-х рр. припадало 80 % всіх сільськогосподарських площ). І, хоча в 70-х роках відмічалося незначне збільшення виробничих кооперативів, широкого розвитку вони не набули[1].

 

Причинами слабкого розвитку сільськогосподарської кооперації є усталені традиції польського селянства, уклад життя сільського населення, яке звикло працювати одноосібно на приватній земельній ділянці, не розвиваючи общинних традицій. Кооперативні ж об’єднання на початковому етапі суттєво змінюють як сам спосіб господарювання, так і спосіб життя на селі.

 

В індивідуальних господарствах продуктивність праці значно нижча, порівняно з колективними, витрати праці на гектар ріллі у великих господарських структурах приблизно на 40 % нижчі, порівняно з особистими господарствами, а урожайність зернових в середньому більша на 10 %.

 

На розвиток аграрного сектору та сільськогосподарських кооперативів Польщі значний вплив чинять зовнішньоекономічні фактори, особливо після відкриття аграрного ринку країни, пов’язаного із вступом країни до ЄС, створенням у країні спільних підприємств. Використовуючи дешеві польські ресурси для виробництва сільськогосподарської продукції (особливо м’яса птиці), іноземні інвестори будують птахофабрики з вирощування бройлерів, не розвиваючи при цьому місцеву сировинну комбікормову базу (оскільки не зацікавлені у вирощуванні зернових культур), завозячи готову продукцію із своїх країн. При цьому технологічний процес повністю розрахований на використання комбікормів іноземного походження. При виникненні негативних сигналів ринку (як економічних, так і політичних), існує загроза економічній діяльності птахофабрик через неможливість їх швидкого переведення на польський корм.

 

Проте такі явища не зупинили розвиток кооперативного руху в сільському господарстві Польщі. І хоча кількість самих кооперативів та їх членів у різних воєводствах відрізняється, якість виконаних робіт і наданих послуг не поступається іншим господарським структурам. При цьому першочергового значення кооперативи надають оперативності та надійності наданих послуг, а також якості виконуваних робіт і виробленої продукції.

 

З розвитком кооперативного законодавства зросла роль цих організаційних форм у розбудові сільських територій. Так, кооперативам надавалося право залучати до роботи у керуючі органи найманих працівників. Такі працівники наділялися контролюючими функціями щодо діяльності кооперативу як в економічній сфері, так і у соціальній. До їхньої компетенції входить розгляд пропозицій від членів кооперативу та вирішення як нагальних, так і довгострокових питань розвитку соціальної інфраструктури територій кооперативного об’єднання.

 

Слід відмітити, що в Польщі часто під кооперативами розуміють ринкові організації фермерів – «групи сільськогосподарських виробників» як вертикально організовані добровільні організації, основною метою яких є спільний продаж продукції учасників. Така спільна реалізація виробленої продукції покращує ринкові позиції членів групи, хоча й може призвести до зростання цін. Крім того, це дозволяє фермерам підвищити кількість та якість виробленої продукції, знизити трансакційні витрати, перерозподілити прибуток, який раніше отримували посередники, обмінюватися передовим досвідом господарювання та знаннями. При цьому членство в таких групах виробників не передбачає змін у правах власності на засоби та предмети праці фермерів, у колективній власності знаходиться лише прибуток, одержаний від спільної діяльності.

 

Одним із основних нормативно-правових документів Польщі щодо регулювання діяльності груп виробників є Закон про сільськогосподарську групу виробників та їхні відносини[2]. Він визначає групи сільськогосподарських виробників як організації, утворені сільськогосподарськими виробниками, метою діяльності яких є: реалізація на ринку сільськогосподарської продукції, виробленої фермерами, адаптація її до ринкових вимог, покращення ефективності діяльності ферм, а також якості вироблюваної ними продукції, захист навколишнього природного середовища. При цьому групи виробників мають право утворювати союзи виробників, дотримуючись при цьому наступних вимог:

1. група законодавчо оформлена;

2. група може об’єднувати виробників лише однієї категорії продукції, або груп продукції, визначених на законодавчому рівні;

3. група повинна здійснювати економічну діяльність;

4. жоден з членів не повинен мати більше 20 % голосів у Загальних Зборах;

5. основною діяльністю групи має бути спільна реалізація продукції, виробленої індивідуально фермерами-членами групи;

6. мінімальний період участі у групі виробників не може бути коротшим за 3 роки з моменту реєстрації у адміністрації воєводства;

7. члени групи зобов’язані продавати всю власно вироблену продукцію тієї категорії або групи продукції, щодо виробництва якої вони об’єднувалися;

8. група дотримується умов щодо мінімального обсягу продукції (залежно від категорії продукції або групи продукції), виробленої членами, та мінімальної кількості членів групи.

 

Разом з цим вказаний нормативний документ не визначає особливої організаційно-правої форми для таких груп виробників. Таким чином, такі об’єднання можуть носити як неформальний характер, або ж зареєстровану форму економічного або соціального підприємництва відповідно до польського законодавства. При цьому найрозповсюдженішими формами таких «груп виробників» є асоціація, союз, товариство (компанія) з обмеженою відповідальністю та кооператив.

 

Крім того, даним законодавчим актом передбачено державну підтримку діяльності груп, яка реалізується в наступних формах:

- пільгові умови отримання інвестиційного кредиту;

- забезпечення (гарантування) кредиту Агентством з реструктуризації та модернізації сільського господарства;

- звільнення від оподаткування робіт з модернізації засобів, які знаходяться у володінні групи понад 5 років, з моменту їх реєстрації в органах місцевої влади;

-  надання субсидій (допомоги) обсягом понад 5 % від вартості річного обороту в перший та другий роки, а потім 4 %, 3 %, та 2 % у наступні роки для груп з річним оборотом нижче 1000000 євро, та 2,5 %, 2,5 %, 2 %, 1,5 %, та 1 % від річного обороту для груп з оборотом більшим 1000000 євро. При цьому розмір субсидій на одну групу не може бути більшим, ніж 100000 євро у перший та другий роки, 80000 євро у третій рік, 60000 євро в четвертий рік, та 50000 у п’ятий рік. Спочатку субсидії можна було витрачати лише на адміністративні цілі, але пізніше цю норму було виключено із законодавства. Допомога виплачується Агентством з реструктуризації та модернізації сільського господарства.

 

Умови підтримки груп виробників овочів та фруктів були адаптовані до вимог законодавства ЄС. Такі групи виробників мають право вибору підтримки на загальних умовах або через спеціальний режим, який передбачає наступні умови[3]:

- група повинна займатися виробництвом наступних видів продукції: овочі та фрукти, продукти їх переробки, цитрусові, горіхи, гриби;

- виробники повинні бути членами лише однієї групи в межах кожної категорії продукції;

- фермери реалізовують всю вироблену продукцію тільки через власну групу, окрім дозволених виключень;

- демократичність в управлінні та контролі діяльності організації;

- принаймні половина доходів групи йде на подальший пошук ринку збуту спільної продукції;

- група дотримується вимог щодо мінімального обсягу реалізації продукції та кількості членів;

- власним членам забезпечуються сприятливі умови щодо зберігання, пакування та збуту всієї продукції, виробленої учасниками об’єднання, а також правила ефективного менеджменту.

 

Необхідно відмітити, що лише від 4 % до 7 % сільськогосподарських груп виробників виконують умови щодо отримання субсидій згідно двох вищевказаних нормативно-правових актів. Разом з тим кількість об’єднань, що відповідає вимогам щодо отримання субсидій, постійно зростає, оскільки це сприяє розвитку кооперативного руху через підвищення прибутковості господарської діяльності. У таблиці 1 представлено кількість груп виробників, які займаються сільськогосподарським виробництвом.

Таблиця 1

Кількість зареєстрованих груп виробників у Польщі у 2005 р.

 

 

За даними польських дослідників[4], сільськогосподарським групам виробників в різні роки були надані субсидії у таких обсягах:

1. У 2002 р. Агентство з реструктуризації та модернізації сільського господарства субсидувало 13 груп виробників на загальну суму 218263 євро, що складало в середньому 16789 євро на групу; у 2003 р. 31 група отримала субсидії на загальну суму 625342 євро (20172 євро на групу); у 2004 р. 61 група отримала субсидій на 1616289 євро (26496 євро на групу);

2. У 2004 р. банки, які співпрацюють з Агентством з реструктуризації та модернізації сільського господарства, надали групам виробників у Польщі 10 субсидованих Агентством позик загальним обсягом 965678 євро.

3. У 2005 р. загальний обсяг субсидій, наданих Агентством з реструктуризації та модернізації сільського господарства, групам виробників, які виробляють фрукти і овочі, становив 653552 євро.

 

Такий фінансовий стимул сприяв формуванню і розвитку груп виробників сільськогосподарської продукції Польщі. При цьому необхідно зазначити, що фермери об’єднувалися за територіально-виробничим та історичним принципом. Так, у Великопольському та Куяво-Поморському воєводствах розвивалися кооперативні об’єднання з виробництва свинини, де цей напрям спеціалізації формувався протягом тривалого часу (табл. 2).

Таблиця 2

Кількість груп виробників свинини, зернових та олійних культур у 2007 р.*

 

 

* KRS, Grupy producentow rolnych. Warszawa 2007. http://krs.org.pl/grupy/grupy/home.php

 

Об’єднання груп виробників мають різну організаційно-правову форму господарювання. Проте виробники свинини надають перевагу союзам та кооперативам, рідше асоціаціям та товариствам з обмеженою відповідальністю (рис. 1).

 

Збільшити

 

Поява груп виробників та запровадження законодавства щодо регулювання їх функціонування супроводжувалися підтримкою з боку неурядових організацій. Деякі організації, такі як Фундація Фонд кооперації (Fundacja Fundusz Wspylpracy) та Фундація для підтримки села (Fundacja Wspomagania Wsi) пропонують тренінги для груп виробників і публікують літературу з менеджменту груп виробників.

 

Запроваджена у Польщі політика щодо кооперативних організацій фермерів виявилася позитивним шляхом стимулювання і заохочення фермерів щодо підвищення їх конкурентоспроможності на аграрних ринках. Таке заохочення часто є необхідним, особливо в тих країнах з перехідною економікою, в яких ідея кооперації та кооперативів була спотворена помилками в управлінні, які мали місце в секторі у період до початку ринкової трансформації. Важливо, що законодавчі акти щодо груп виробників не нав`язують фермерам будь-яку особливу юридичну форму господарської діяльності. Тому вони можуть пристосовувати вибір юридичних форм господарської діяльності до інвестованого капіталу та рівня гарантій і захисту, пов`язаних із відповідними формами.

 

Важливим також є надання адекватної інформації фермерам щодо нових правил та допомога державних службовців, які мають консультувати фермерів у процедурних питаннях. Тому впровадження Закону передбачає навчання державних службовців, які будуть відповідальними за допомогу фермерам.

 

Таким чином, як продемонстрував досвід Польщі, основними перевагами об’єднання фермерів у кооперативи є наступні.

 

1. Окремий виробник не в змозі впливати на рівень цін як закупівлі, так і реалізації виробленої продукції переробним підприємствам. Група фермерів (союз або кооператив) розглядається як єдина потужна організація, яка здатна закуповувати значні обсяги товарів та послуг та реалізовувати великі обсяги продукції. Отже, об’єднання має переваги при укладанні договорів на закупівлю сировини та реалізацію власної виробленої продукції.

 

2. Значна перевага кооперативних об’єднань полягає у можливості обміну досвідом між фермерами щодо ефективності ведення сільськогосподарської діяльності, а також бажання працювати як частина об’єднання, групи, а не самостійно.

3. За рахунок об’єднання зусиль фермерів у єдиній організації, а також існування переваг щодо закупівлі сировини та реалізації продукції зростає рівень дохідності виробництва, а одержаний при цьому прибуток розподіляється рівномірно між кожним учасником кооперативу. При цьому в кооперативному об’єднанні запроваджується уніфіковане ведення бухгалтерського обліку, а також єдина система розрахунку калькуляції виробництва продукції, що знижує її собівартість за рахунок зменшення в цілому по підприємству вартості постійних витрат.

 

4. Фермери стали більш економічно захищеними щодо змін ринкової кон’юнктури на певний вид продукції, що стимулює її виробництво і дозволяє розробляти довгострокові стратегічні плани розвитку як кожного фермера зокрема, так і всього кооперативу загалом.

 

5. У фермерів з’явились можливості спільного інвестиційного кредитування розвитку виробництва. Одноосібний фермер не володіє потужним фінансовим ресурсом для швидкого нарощування матеріально-технічної і ресурсної бази. Об’єднавшись у кооперативи, фермери мають можливість нарощувати виробництво за рахунок одержання кредиту на власний розвиток, а також за рахунок можливості використання засобів виробництва, орендованих у інших членів кооперативу.

 

6. Офіційно зареєстровані кооперативні об’єднання при умові виконання вимог законодавства мають можливість одержання фінансової допомоги як з державного бюджету, так і за програмами розвитку сільського господарства, що діють у рамках ЄС. Такі організації також мають можливість одержувати пільговий кредит на здійснення інвестицій у сільськогосподарське виробництво, переробку продукції, надання виробничих послуг.

 

7. Кооператив може отримати звільнення від податків або зниження податкової ставки на будівництво нових, а також реконструкцію діючих споруд, модернізацію матеріально-технічної бази, які використовуються в межах діяльності, що визначена статутом підприємства на строк до 5 років з дати внесення кооперативу до державного реєстру груп виробників сільськогосподарської продукції.

 

8. Офіційно зареєстровані кооперативи як групи виробників, а також безпосередньо фермери-члени об’єднання можуть одержувати як матеріально-технічну, так і організаційно-інформаційну підтримку в межах заходів, включених до Плану розвитку села на 2007-2013 рр. Ця підтримка включає професійні тренінги, модернізацію ферм, сертифікацію продукції щодо вимог систем якості харчової продукції, інформаційну діяльність та діяльність з просування товарів на ринок, економічну та юридичну консультацію та дорадництво для фермерів, диверсифікацію економічної діяльності у напряму розвитку зеленого туризму тощо.

Відділ секторальної економіки

(О. Собкевич, В. Русан, В. Скороход)