"Напрями оптимізації системи прогнозування попиту та пропозиції робочої сили". Аналітична записка

Анотація

 

Аналітична записка присвячена аналізу причин професійно-кваліфікаційної розбалансованості ринку праці України, зокрема проблемі застосування статистичної інформації щодо попиту та пропозиції робочої сили. Надано пропозиції щодо перегляду пріоритетних цілей та завдань державної служби зайнятості, поліпшення системи прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу, зокрема щодо оптимізації збору й аналізу статистичних даних стосовно кількісних та якісних показників ринку праці.

 

НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПРОГНОЗУВАННЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

 

Перехід України до новітньої моделі розвитку, в якій основним джерелом економічного зростання є розвиток людського капіталу, потребує кардинального перегляду методів та механізмів регулювання ринку праці для забезпечення перерозподілу зайнятості за видами діяльності та секторами економіки. Вагоме значення мають не лише рівень і якість підготовки фахівців, а і їх відповідність потребам ринку праці, тобто збалансованість попиту та пропозиції кадрів. Незважаючи на схвалення Стратегії інноваційного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів на період з 2010 до 2020 року1, в Україні не застосовується комплексний підхід до прогнозування потреб виробничої та невиробничої сфер у кваліфікованих працівниках з урахуванням структури національної економіки, а сучасний ринок праці України визначається значною професійно-кваліфікаційною розбалансованістю. Однією з найбільш серйозних проблем є відсутність працюючої системи комплексного оцінювання співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці України, що унеможливлює запровадження заходів щодо вирівнювання професійно-кваліфікаційного дисбалансу. Зокрема, слід виділити наступні аспекти:

 

1. Розбіжності у кількісних показниках державної статистики щодо ринку праці, які надходять з різних джерел. За даними Держкомстату України, кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості на 01.12.2010 р., становила 479,1 тис. осіб2, а кількість зареєстрованих безробітних на 01.12. 2010 р. − 449,7 тис. осіб3.

 

Державна служба зайнятості України (ДСЗУ) станом на 01.12.2010 р.4 акумулює 1 131 957 резюме працівників, які шукають роботу за допомогою держави. Проте ДСЗУ також повідомляє, що кількість шукачів роботи на ту ж саму дату складає 438 862 осіб. Отже, існує значна розбіжність між кількістю резюме та чисельністю громадян, які шукають роботу через ДСЗУ. Цьому є різноманітні пояснення: база резюме лише доповнюється, і з неї не прибираються відомості щодо працевлаштованих громадян; одна особа подає декілька резюме на різні вакансії тощо. Але всі ці припущення не дають змоги реально оцінити ефективність діяльності служби зайнятості із працевлаштування незайнятого населення.

 

Щодо найбільш затребуваних фахівців та структури пропозиції робочої сили5 ДСЗУ подає наступну інформацію (Рис. 1).

 

Збільшити

 

Рис. 1 Співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили за даними Державної служби зайнятості (станом на 01.12.2010)6

 

Кількість вакантних посад, заявлених підприємствами, установами й організаціями, на 01.12.2010 становила 74 тис. ДСЗУ ту ж дату пропонує лише 59 131 вакансію7, тобто розбіжність між даними складає 20 %, що не дає змоги реально визначити кількісні параметри потреби підприємств у робочій силі, спираючись лише на дані, які подаються відповідними державними органами та службами.

 

2. Недосконалість якісної складової державних статистичних даних стосовно попиту та пропозиції робочих місць. За даними ДСЗУ, у жовтні 2010 р. галузевий розподіл кількості вільних робочих місць (вакансій) був таким: 48,7 % − для робітників, 35,3 % – для службовців, 16 % – для осіб, які не мають професії. У загальній кількості вакантних посад кожна п’ята припадала на підприємства переробної промисловості, кожна сьома – на торгівлю та ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, кожна дев’ята – на державне управління.

 

Перелік категорій робочих місць, за яким Держкомстат представляє дані в галузевому розрізі у статистичних таблицях «Потреба підприємств у працівниках  за видами економічної діяльності» (Табл. 1), не співпадає з аналогічним переліком, яким користується ДСЗУ (Рис. 1). Держкомстат подає дані відповідно до списку, причому не повного, базових категорій КВЕД8 (іноді об’єднуючи їх), які де-факто більш деталізовані (але також не співпадають з класифікацією, на яку спираються користувачі бази даних ДСЗУ). Так, до переліку категорій не ввійшли «Оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі», «Рибальство та рибництво», «Діяльність домашніх господарств. Діяльність екстериторіальних організацій», «Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту».

 

Таблиця 1

Співвідношення потреби підприємств у працівниках та рівня працевлаштування

не зайнятих трудовою діяльністю громадян за видами економічної діяльності у січні - вересні 2010 р.

 

 

Водночас Держкомстат частково розукрупнює категорії КВЕД при аналізі руху кадрів за галузями та глибоко деталізує кількісні показники прийому / вивільнення кадрів за кожним видом промисловості у щоквартальних експрес-випусках «Рух кадрів та використання робочого часу найманих працівників»11. На жаль, ці відомості не надають інформації щодо попиту та пропозиції робочої сили, а описують стан міжгалузевого розподілу зайнятого населення та його вивільнення у визначений період часу. Крім того, аналіз галузевого розподілу попиту та пропозиції робочої сили відбувається за укрупненими категоріями, хоча зведення численних фахових позицій до однієї статистичної категорії унеможливлює реальну оцінку динаміки попиту та пропозиції робочої сили у різних галузях економіки.

 

Отже, наявні дані не дозволяють визначити якісну складову процесів на ринку праці. Проблема поглиблюється тим, що Міністерство соціальної політики України використовує саме ці дані для прогнозування попиту та пропозиції робочої сили12, що означає системну помилковість державної політики щодо ринку праці та подолання безробіття.

 

3. Недостатнє покриття статистикою сфери послуг та галузей економіки, не пов’язаних з індустріальним виробництвом. Державної статистичної інформації у її нинішньому вигляді недостатньо для визначення, як саме співвідносяться попит та пропозиція робочих місць по галузях.

 

За даними ДСЗУ, найбільш затребуваними (перші п’ять позицій на Рис. 1) на ринку праці є некваліфіковані робітники, робітники металообробного та інших виробництв, керівники та спеціалісти різних сфер, фахівці в галузі будівництва та архітектури, медичні працівники. Незважаючи на значну різницю у кількісних показниках, структура попиту та пропозиції по перших п’яти позиціях є відносно схожою: найбільша кількість вакансій припадає на найпростіші професії; керівників та спеціалістів; металообробне та ін. виробництва; сферу послуг (побуту) та торгівлі, транспорт та автосервіс.

За даними Держкомстату (Табл. 1), найбільший попит на робочу силу спостерігається у галузях: переробна промисловість; торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; державне управління; операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям; діяльність транспорту та зв’язку. Щодо пропозиції, найбільш чисельними є вакансії у сферах: торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; сільське господарство, мисливство та лісове  господарство; переробна промисловість; діяльність транспорту та зв’язку; охорона здоров’я та надання  соціальної допомоги.

 

З одного боку, державна статистика підтверджується даними експертів13 щодо гострої потреби промисловості у кваліфікованих працівниках (у 14 регіонах України бракує слюсарів, токарів; у 18 регіонах − електрогазозварників і верстатників). З іншого, оцінка проводилася лише по робітничих спеціальностях; вивчалися потреби виробничих підприємств; крім того, ДСЗУ найбільш затребуваною вважає некваліфіковану працю, відводячи переробній промисловості значно скромніше місце. Вивчення ж ринку праці на підставі даних незалежних операторів ринку (рекрутингових агенцій),14 демонструє, що державна статистика не повною мірою відбиває потреби ринку праці. Потреби багатьох сфер бізнесу не охоплюються державною статистикою (в т.ч. через неякісну інформацію, що надходить до регіональних управлінь Держкомстату), що знижує можливості аналізу реального стану ринку праці.

 

Згідно даних недержавних агенцій, найзатребуванішими позиціями в галузях, не пов’язаних з промисловим індустріальним виробництвом, на початок осені 2010 р. були:

 

- Менеджери з продажу харчових продуктів, непродовольчих товарів масового споживання. Фахівці із продажу є найбільш затребуваними: з початку 2010 р. кількість вакансій зросла на 25-30 %, проте кадровий дефіцит зберігався. Сфера продажів є неоднорідною і має специфічні незадоволені потреби, зокрема: брак фахівців на ринку продажу фармацевтичної продукції15, який пов’язаний з відсутністю в Україні системи їх підготовки; нестача кваліфікованих фахівців, які спеціалізуються на експортних продажах зерна; недостатня кількість спеціалістів із управління, прогнозування та розвитку напрямів роздрібної торгівлі. Зазначена інформація, вочевидь, не потрапляє до Служби зайнятості, і ця тенденція не враховується при підготовці та перепідготовці осіб, які знаходяться на обліку в ДСЗУ.

 

- IT-фахівці. Сфера ІТ−послуг забезпечує роботою понад 40 тис. кваліфікованих фахівців і продовжує розвиватися. Україна охоплює 20 % ринку експорту програмного забезпечення у Східній Європі та знаходиться на другому місці в регіоні після Росії за цим показником. Проте, за даними служби зайнятості, ІТ посідає 19 місце (з 23-х) за кількістю пропонованих вакансій, а Держкомстат взагалі не виділяє ІТ з категорії «Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям». Держава не пропонує можливостей перенавчання за цим напрямком, і внаслідок недостатньої уваги до тенденцій розвитку ІТ можливості цієї сфери не використовуються, зокрема для відносно швидкого та дешевого працевлаштування сільського населення, жителів депресивних регіонів, осіб з обмеженими можливостями тощо.

 

- Фахівці у сфері фінансів16. В 2010 р. зріс попит на фахівців у сфері фінансів підприємств. Такий сплеск попиту зокрема, на досвідчених бухгалтерів із знанням сучасних комп’ютерних технологій розрахунку; фінансових контролерів та спеціалістів із трансформації звітності; некваліфікованих директорів новоутворених фірм (за якими часто приховуються конвертаційні центри), які є технічними фігурами та не здійснюють реальних керівних функцій, має позаринкову природу та є наслідком поглиблення тінізації приватного сектору економіки в умовах реформування державної регуляторної політики, а отже зростання потреби у фахівцях із оптимізації бази оподаткування підприємств.

 

- Інженерні та конструкторські спеціальності, пов’язані із застосуванням новітнього обладнання (як правило, електронного, високотехнологічного, допоміжного для сфери ІТ або нестандартних розробок для харчової, фармацевтичної промисловості, медицини тощо) та розробкою нових технологічних рішень.

 

- Агрономи. Підприємства сільського господарства потребують фахівців у сфері сучасних агротехнологій, підвищення врожайності та ефективного використання ґрунту.

 

- Лікарі у сільській місцевості. Ця позиція стабільно не заповнюється, що свідчить про необхідність заохочення медичних фахівців (середньої та вищої професійної ланки) до роботи в сільській місцевості. Притаманні селу складні умови життя та побуту відштовхують підготовлених медиків, які або поповнюють лави незайнятого населення, або працюють не за фахом у містах.

 

ДСЗ України на власному сайті17 також наводить результати опитування аналітиків-рекрутерів, які впевнено називають лідерами попиту робочої сили спеціалістів з продажів та фінансових аналітиків (у невиробничій сфері); головних інженерів, технологів та електриків всіх рівнів (у виробничий сфері), а також розробників програмного забезпечення (у сфері послуг). Тим не менш, ця інформація не стає основою для системного аналізу, перегляду змісту пропонованих ДСЗУ курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації, організації нових напрямів навчання та підготовки фахівців для галузей, які найбільш цього потребують.

 

Фактично, ДСЗУ недостатньо виконує функції з перепідготовки незайнятих громадян з метою їх подальшого працевлаштування, системно не співпрацює з недержавними операторами ринку зайнятості (в т.ч., щодо залучення їх до перепідготовки фахівців для реальних потреб ринку праці та створення програм перенавчання), підтримує утриманські настрої у значної кількості осіб, які знаходяться на обліку в ДСЗУ. Загалом, можна говорити не лише про відсутність дієвої системи перепідготовки кадрів на базі державної служби зайнятості, а й про необхідність перегляду підходів до отримання дорослим населенням спеціальностей, які затребувані на ринку праці.

 

Подолання розбалансованості між потребами ринку праці та характеристиками робочої сили потребує, зокрема, наступних заходів:

 

І. Перегляд пріоритетних цілей та завдань державної служби зайнятості

 

Серед заходів щодо вдосконалення діяльності служби зайнятості пропонуємо наступні:

 

1. Змістити акценти діяльності ДСЗ з безпосередньої грошової допомоги безробітним на надання підтримки в активному пошуку роботи в тому числі: консультування з питань підготовки резюме та самопрезентації; організацію навчання з найбільш затребуваних на ринку праці спеціальностей; аналіз ринку праці та надання консультацій щодо середньострокових потреб у робочій силі випускникам шкіл та особам, які бажають змінити кваліфікацію.

 

2. Враховувати інформацію ДСЗ при формуванні державного замовлення на підготовку кадрів з метою приведення його у відповідність до вимог ринку праці, в тому числі:

- забезпечити вивчення базовими центрами зайнятості кон’юнктури ринку професій та спеціальностей при проведенні заходів щодо професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних;

- результати прогнозних показників стану ринку праці необхідно обов’язково враховувати в процесі формування державного замовлення на підготовку кадрів з урахуванням прогнозу попиту роботодавців на 3–5-річну перспективу.

 

3. З метою вдосконалення системи моніторингу та прогнозування ситуації на ринку праці ДСЗ слід забезпечити аналіз стану ринку праці, зокрема:

• визначати обсяг та професійно-кваліфікаційну структуру додаткової потреби роботодавців у трудових ресурсах у зв’язку з реалізацією пріоритетних національних проектів, державних цільових програм, державних інвестиційних проектів;

• прогнозувати обсяг та професійно-кваліфікаційні показники пропозиції робочої сили з урахуванням демографічних процесів та наявної структури професійної освіти;

• формування державного реєстру отримувачів державних послуг для сприяння зайнятості населення.

 

ІІ. Ефективна переорієнтація ДСЗУ вимагає, в свою чергу, оптимізувати систему прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу. Таке прогнозування має вестися як на державному, так і на регіональному рівнях (із урахуванням необхідності підвищення кваліфікації та/або перепідготовки фахівців). Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід’ємною складовою стратегічних розробок з питань розвитку економіки та країни в цілому, а отже потребують співпраці й діалогу учасників соціально-трудових відносин. Необхідною є координація зусиль управлінь праці та соціального захисту, центрів зайнятості, роботодавців та їх об’єднань, управлінь освіти і науки, інформаційно-аналітичних відділів ВНЗ та навчально-методичних центрів професійно-технічної освіти. Прогноз стану ринку праці має стати орієнтиром для ВНЗ при визначенні кількісних та якісних показників кадрової потреби, для центрів зайнятості при організації курсів перепідготовки фахівців (у т.ч на середньо- та довгострокову перспективу).

 

При розробці та запровадженні таких прогнозів принципово важливо, щоб пропозиції щодо професійної орієнтації і (пере-) навчання кадрів:

• відповідали політиці та основним програмам соціально-економічного розвитку країни;

• враховували демографічні показники та прогнози, склад та динаміку кількості економічно активного населення, темпи і пропорції економічного зростання, обсяги виробництва товарів і послуг по галузях, зайнятість по галузях;

• враховували специфіку регіональних (локальних) ринків праці, яка є відображенням структури господарського комплексу певної території та його місця в економічному просторі;

• виходили з принципу випереджального змісту навчання відносно технологічного рівня виробництва;

• спиралися на адаптовані до вітчизняних особливостей загальносвітові тенденції формування ринкової кон'юнктури попиту на кваліфіковані кадри.

 

Взагалі ж, виходячи з завдань модернізації економіки, держава має підтримувати галузі, які сприяють розвитку та покращенню якості соціального капіталу. Так, вже сьогодні можна говорити про необхідність привернення спеціальної уваги держави до наступних сфер (які знаходяться поза фокусом ДСЗУ та не відбиті в звітах Держкомстату):

 

1. ІТ−галузь, яка є експортоорієнтованою, конкурентоспроможною, динамічно зростає та надає робочі місця. Водночас значний обсяг позицій не потребує спеціальної освіти, що відкриває можливості для перенавчання та працевлаштування населення в депресивних регіонах та мономістах. Доцільно створити для ІТ−галузі режим найбільшого сприяння (через створення законодавчого та фактичного ґрунту для розвитку венчурного інвестування, стимулювання приватного сектору щодо інвестування в інновації, покращення системи захисту інтелектуальної власності та патентування винаходів, надання податкових преференцій) як такої, що найбільш стрімко розвивається, навчає та працевлаштовує молодих фахівців, осіб з обмеженими можливостями тощо.

 

2. Розвиток мережі інтернет-послуг, продажів і call-центрів. Держава, забезпечивши доступ до мережі Інтернет, базове навчання та сприяння у працевлаштуванні жителів депресивних та моно промислових районів, сіл (в т.ч., гірських), осіб з обмеженими можливостями, знизить рівень економічної депривації та сприятиме подоланню бідності.

 

3. Відновлення системи преференцій (надання житла та земельної ділянки на пільгових умовах, надбавки до заробітної плати, звільнення від служби в армії для молодих вчителів-чоловіків тощо) для працівників бюджетної сфери (медиків, міліції, освітян) на селі. Це є інвестицією в розвиток сільської інфраструктури, повернення молоді до села, працевлаштування молодих фахівців, якими перенасичений ринок у містах, слугуватиме цілям розвитку соціального капіталу та подолання бідності і депривації сільського населення.

 

Основним документом, що визначає механізми реалізації на довгостроковий період і забезпечує взаємозв’язок усіх інших документів, має бути Стратегічний план розвитку України. Метою розроблення довгострокових документів є визначення стратегічного бачення розвитку країни з урахуванням світових і вітчизняних тенденцій. Для цього необхідно ввести довгостроковий горизонт прогнозування та планування (понад 5 років). Такими документами можуть бути Схема (прогноз) розвитку та розміщення продуктивних сил України, Генеральна схема планування території України, Стратегія розвитку України, Державна стратегія регіонального розвитку, стратегії розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також міст із чисельністю населення понад 50 тис. осіб тощо.

 

ІІІ. Очевидно, що всі пропоновані в пп. І та ІІ заходи мають спиратися на достовірні та повні статистичні дані, отже необхідною є оптимізація системи збору та аналізу статистичних даних, побудована на узгодженні між Міністерством соціальної політики, Державною службою зайнятості й Держкомстатом та уніфікації показників, за якими здійснюється збір кількісних та якісних (професійно-кваліфікаційних) даних щодо ринку праці. Очевидно, що ініціатива має виходити від Мінсоцполітики як основної державної структури, що опікується широким спектром питань, пов’язаних із занятістю населення. Доцільно:

 

1. визначати окремо попит державного (в т.ч. комунального) та недержавного (приватного та ін.) секторів, в т.ч. із залученням даних недержавних операторів ринку;

 

2. деталізувати відповідно до змісту виконуваної роботи наступні категорії КВЕД, за якими ведуться розрахунки Держкомстату, та окремо обчислювати за кожною категорією попит та пропозицію щодо кваліфікованої та некваліфікованої праці:

 

2.1. «операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям»: а) діяльність у сфері інформатизації; б) дослідницька діяльність та розробки; в) діяльність у сфері права; г) бухгалтерська діяльність та аудит; д) інжиніринг, геологія та геодезія, технічні випробування); е) управлінські послуги; є) надання інших послуг підприємцям; ж) інше;

 

2.2. «переробна промисловість»: по галузях (відповідно до статистичного спостереження «Рух кадрів за видами промислової діяльності»18, а саме: а) виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів текстильне виробництво; б) виробництво одягу, хутра та виробів з хутра; в) виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів; г) оброблення деревини та виробів з деревини, крім меблів; д) целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність; е) виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення; є) хімічне виробництво; ж) виробництво гумових та пластмасових виробів; з) виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції; і) металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів; й) виробництво машин та устаткування; к) виробництво електричного, електронного та оптичного устаткування; л) виробництво транспортних засобів та устаткування; м) інші галузі промисловості;

 

2.3. «сільське господарство, мисливство та лісове господарство»: а) сільське господарство (рослинництво); б) сільське господарство (тваринництво); в) сільське господарство (інше); г) мисливство; д) лісівництво та лісозаготівлі; е) одержання продукції лісового господарства;

 

2.4. діяльність транспорту та зв'язку: а) автомобільний транспорт; б) залізничний транспорт; в)   авіаційний транспорт; г) річковий та морський транспорт; д) трубопровідний транспорт; е) зв'язок; є) поштова та кур'єрська діяльність; ж) інше;

 

3. рознести по категоріях відповідно до КВЕД, розукрупнити та окремо обчислювати попит та пропозицію щодо кваліфікованої та некваліфікованої праці наступні позиції:

 

3.1. статистичну позицію «Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку» розділити відповідно до КВЕД на категорію «Роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку» (підсекції: а) роздрібна торгівля продовольчими товарами; б) роздрібна торгівля непродовольчими товарами особистого вжитку; в) роздрібна торгівля меблями, побутовою та офісною технікою; г) роздрібна торгівля предметами розкоші; д) роздрібна торгівля фармацевтичними товарами; е) ремонт побутових виробів, техніки; є) ремонт предметів особистого вжитку; ж) інше) та категорію «Торгівля; ремонт автомобілів»;

 

3.2. статистичну позицію «Охорона здоров’я та надання  соціальної допомоги» розділити відповідно до КВЕД на «Надання соціальної допомоги» та «Охорона здоров'я»;

 

4. внести в список категорій, що обчислюються Держкомстатом, та окремо обчислювати за кожною категорією попит та пропозицію щодо кваліфікованої та некваліфікованої праці, наступні:

 

4.1. «діяльність домашніх господарств. Діяльність екстериторіальних організацій», розділивши на: а) домашні господарства як роботодавці; б) домашні господарства як виробники товарів для власного споживання; в) екстериторіальні організації;

 

4.2. «надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту», розділивши на: а) надання індивідуальних послуг; б) громадські організації (в т.ч. Профспілки); в) діяльність у сфері культури та мистецтва, відпочинку та розваг; г) спорт;

 

4.3. «діяльність готелів та ресторанів», розділивши на а) готельні послуги; б) послуги громадського харчування;

4.4. «оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі»;

4.5. «видавнича та поліграфічна діяльність, тиражування записаних носіїв інформації»;

4.6. «рибальство, рибництво та пов’язані з ним послуги».

 

Відділ соціальної політики

(О. Кочемировська)