«Реакція на події у cвітовій політиці та економіці за 21-25.01.2019. Підписання Україною Угоди про Зону вільної торгівлі з Ізраїлем». Аналітична записка

Поділитися:

Резюме

 

Незважаючи на географічну віддаленість, Ізраїль – особливий партнер України на близькосхідному напрямку. Динаміка двосторонніх відносин України з Ізраїлем є вищою, ніж з більшістю інших країн Близького Сходу, Африки та навіть деяких країн-членів ЄС.

 

21 січня 2019 р. Україна та Ізраїль підписали Угоду про зону вільної торгівлі, значення якої наразі важко переоцінити, особливо враховуючи той факт, що у ЗВТ була зацікавлена передусім Україна, яка має позитивне торгівельне сальдо.

 

Метою її укладення є створення правових підстави для лібералізації ринків промислових та сільськогосподарських товарів сторін. Ця угода відкриває ізраїльський ринок для готової української продукції, сприятиме збільшенню обсягу торгівлі та інвестиційної співпраці. Україна також вкрай зацікавлена у отриманні ізраїльських технологій інтенсивного с/г виробництва, які можуть суттєво посилити позиції України як виробника і експортера аграрної продукції.

 

Хоча над угодою працювали майже 8 років, серйозний рух вперед відбувся в останні 2 роки саме завдяки Президенту Порошенку, при якому інтенсивність співпраці зросла в рази.

 

З огляду на досвід та технологічні можливості Ізраїлю у сфері національної безпеки та оборони, окрім економічної співпраці, перспективним виглядає подальше поглиблення співпраці, яка посилить спроможність нашої держави у відбитті гібридної та збройної агресії Росії. З цієї точки зору, важливим є те, що 22 січня 2019 р. в ході офіційного візиту до держави Ізраїль міністр оборони України Степан Полторак підписав Меморандум про співпрацю між ДК «Укроборонпром» та Elbit Systems Ltd, яка є провідною ізраїльською (та й світовою) компанією з розробки і модернізації різних видів озброєння.

 

В історичних долях українського і єврейського народів є багато спільного: українці, як і євреї, впродовж століть були позбавлені можливості створити власну державу, були розсіяні по багатьох країнах світу, зазнали жахливих втрат під час сталінських репресій та Другої світової війни.

 

Зворотнім боком таких тісних зв’язків є, як і випадку з Росією, Польщею чи Угорщиною, є спільна історія, яка має і низку трагічних сторінок. У колективній пам’яті ізраїльтян Україна асоціюється з єврейськими погромами. Окрім різниці позицій щодо близькосхідного конфлікту, «больові точки» історичної пам’яті обох народів стають додатковим джерелом напруженості, яка може бути використана для того, аби «вбити клин» між двома державами та завадити взаємовигідній співпраці двох країн в економічній та безпековій сферах.

 

Серед інших больових точок – по-перше, прояви антисемітизму (реальні або вигадані) в Україні, які, як показує практика, доволі часто тиражуються окремими ізраїльськими ЗМІ, залежними від російського капіталу. По-друге, питання трудової міграції з України до Ізраїлю, частина якої є нелегальною (хоча протягом останніх років ситуація поступово спрямовується в правове русло).

 

Для запобігання негативним сценаріям варто створити двосторонні інституційні механізми по відповідних сферах. Наприклад, в історичній сфері можна використати приклад українсько-польського форуму істориків для забезпечення постійного та, наскільки це можливо, неупередженого діалогу щодо Голокосту, Голодомору та інших важливих сторінок спільної історії.

 

Україні також потрібно виробити інформаційні та дипломатичні механізми упередження демаршів з боку Ізраїлю шляхом інформування керівництва цієї держави щодо позиції нашої держави з певних питань та мотивації голосування.