12 травня 2017 року відділом енергетичної та техногенної безпеки НІСД спільно з Державним агентством з управління зоною відчуження (ДАЗВ) було проведено другу частину Міжнародного семінару з передової практики зв’язків з громадськістю в разі серйозних інцидентів на об’єктах критичної інфраструктури.
Засідання відкрив модератор заходу Олег Насвіт, старший науковий співробітник відділу енергетичної та техногенної безпеки НІСД. Він передав слово завідувачу відділу енергетичної та техногенної безпеки Олександру Суходолі для оголошення вітального слова від директора Інституту Володимира Горбуліна.
З вітальним словом до учасників Семінару звернувся також Голова ДАЗВ Віталій Петрук. Він підкреслив особливу важливість комунікацій з громадскістю і науковцями при будь-яких надзвичайних подіях, пов’язаних з впливом радіації, або можливим впливом радіації, і зазначив, що Агентство націлене і надалі підтримувати високий комунікативний зв’язок з екпертами, науковцями, готове до співпраці з колегами з Білорусі. В. Петрук побажав успіхів у роботі Семінару.
Згідно з Програмою засідання 12 травня першу доповідь «Державна інформаційна політика України щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи» зробив Олег Насвіт. Доповідач нагадав як розвивалися події після аварії на ЧАЕС у 1986 р. Інформація приховувалася. Державні органи виявилися неспроможними повідомити населення про масштаби аварії та правила поведінки населення в умовах радіоактивного забруднення. Виникнення онкологічних захворювань щитоподібної залози можна було практично повністю попередити адекватним інформуванням. Брак зрозумілої правдивої інформації підривав довіру до влади, спільно з невиваженою соціальною політикою сприяв розвитку важких нерадіологічних наслідків Чорнобильської катастрофи, у т.ч. для здоров’я населення, які ми відчуваємо і сьогодні. Необхідна система комунікації з питань наслідків Чорнобильської катастрофи, ризиків, пов’язаних з дією іонізуючого опромінення та інших чинників. Завдання переходу до відродження чорнобильських територій можна вирішити тільки запровадивши таку широку систему комунікацій.
Другу доповідь «Сучасний радіологічний стан чорнобильських територій: про шо і як інформувати населення» зробив директор Українського НДІ сільськогосподарської радіології НУБіП Валерій Кашпаров. Він переконливо довів, що давно назріла потреба внесення змін до чорнобильських законів в частині переходу до виключно дозових критеріїв розмежування територій радіоактивного забруднення. Показники ж щільності забруднення радіонуклідами ґрунтів мають враховуватися разом із агрохімічними властивостями цих грунтів при розгляді можливості їх повернення до використання або оптимізації їх використання для забезпечення відповідності вирощуваної продукції державним гігієнічним нормативам щодо вмісту радіонуклідів.
Доповідач зазначив, що площі радіоактивно забруднених територій значно скоротилися з 1991 р. Зокрема територія зі щільністю забруднення більше 5 Кі/км2 за 137Cs зменшилася з 22 тис. км2 до 2 тис. км2, але це не знайшло відображення у нормативно-правових актах. За даними останньої дозпаспортизації доза в 1 мЗв первищується в 30 населених пунктах Рівненської і Житомирської областей за рахунок споживання забруднених молока і м’яса. Є технології, щоб зменшити ці дози, це коштує 70 тис. Євро на рік, але держава це не фінансує, у неї зміщені пріоритети.
Далі доповідач зупинився на проблемі пожеж в зоні відчуження. Він зазначив, що маленька неправда породжує велику недовіру. В 2015 р. в зоні відчуження були великі пожежі в природних угіддях. Офіційно ДСНС повідомляла про поширення пожеж в кінці квітня на 400 га, хоча фактично пожежі поширилися на більше, ніж 10 тис. га. Подібна ситуація трапилася і влітку того ж року, коли пожежа охопила більше 5 тис. га, а повідомлялося про 200 га. Перевірити фактичну інформацію щодо пожеж в Інтернеті сьогодні дуже легко. Тому інформація має бути правдива, об’єктивна, професійно коректна і виважена. Тільки так можна здобути і утримати довіру. Тим більше, що науковими дослідженнями доведено, що дози вогнеборців при гасінні цих пожеж, навіть без застосування засобів індивідуального захисту органів дихання, завжди більші від зовнішнього опромінення, ніж від інгаляції. Що ж стосується населення за межами зони відчуження, то ці пожежі ніякої радіологічної небезпеки для нього не становлять.
Ці питання повинні бути предметом комунікації з усіма заінтересованими сторонами.
Наступна доповідь «Вимоги міжнародних стандартів безпеки щодо захисту та безпеки у надзвичайних ситуаціях опромінення» була зроблена Володимиром Берковським, виконавчим директором НДІ радіаційного захисту АТНУ, членом 2го комітету МКРЗ. Доповідач зазначив, що досвід і Чорнобиля, і Фукусіми показав, що з інформуванням є проблеми, що Стандартами безпеки мають бути вироблені вимоги щодо інформування. Фундамент інформування має закладатися до аварії, має бути здійснений аналіз загроз в країні і за її межами. Населенню має бути чітко пояснено, що відбудеться у випадку аварії. Інформація має бути заготовлена заздалегідь, бо після аварії не буде часу готувати таку інформацію з нуля.
Доповідач повідомив, що нові Стандарти безпеки запроваджують нове зонування навколо ядерних установок з метою забезпечення аварійного реагування. Населення має бути завчасно поінформоване про це зонування, суб’єктів аварійного реагування, їх можливі дії в цих зонах, про правила своєї поведінки в різних зонах. Одним з ключових питань для успішності реагування є координація дій між оператором, регулятором, місцевою владою, різними службами реагування, ЗМІ. В ідеалі ЗМІ повинні мати заготовки повідомлень на випадок ядерних аварій. Важливою є також взаємодія з сусідніми країнами і міжнародними організаціями.
Сьогодні важливо підтримати інформаційні заходи, започатковані, чи розвинуті проектом ICRIN. Зокрема, потрібно було б вдихнути нове життя в інформаційний портал chernobyl.info. Портал має містити відповіді на питання, які люди і сьогодні ще задають в листах, по телефону, або просто в розмовах щодо Чорнобильської аварії, її наслідків та їх подолання. Він має також містити інформацію для можливих бізнес-інвесторів, адже настав час відроджувати чорнобильські території. Сьогодні ці території страждають не від радіації, вони страждають від економічного занепаду, який колись, можливо, і був обумовлений радіацією і дезінформацією. Але сьогодні це економіка у чистому вигляді. Потрібно пояснювати людям, що ці території мають перспективи і надавати позитивну інформацію як населенню, так і інвесторам.
На прохання професора Університету Фукусіми Марка Железняка модератор надав йому слово. Проф. Железняк нагадав учасникам Семінару, що в Україні відселення здійснювалося з територій, де індивідуальна ефективна доза опромінення перевищувала 5 мЗв/рік. А в Японії після Фукусіми було прийнято рішення про відселення з територій, де доза перевищувала 20 мЗв/рік. Найвища захворюваність на рак в Україні не в Чернігівській, Київській чи Житомирській областях, а в Одеській і Миколаївській. В Україні про це мало хто знає, а в контексті Чорнобиля про це взагалі не згадують. В Україні за 25 років розміри територій, віднесених до зон забруднення не зменшилися. В Японії за 5 років розміри території, на якій не дозволено проживання, зменшилися на третину. Уряд поетапно повертає території місцевим громадам, люди поступово повертаються до своїх домівок. Цю інформацію потрібно донести до широкого загалу в Україні. Потрібно також інформувати про українсько-японське співробвтництво з подолання наслідків чорнобильської і фукусімської аварій, результати порівняльного аналізу ситуації в Чорнобилі і Фукусімі.
Після перерви на каву слово для доповіді «Білорусь і Чорнобиль: 31 рік потому» було надане Ігару Семянене, начальнику відділу наукового забезпечення і міжнародного співробітництва Департаменту по ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС МНС Республіки Білорусь.
Доповідач нагадав присутнім, що після аварії на ЧАЕС Білорусь виявилася у тяжкому становищі, більше 20 % її території було забруднено радіонуклідами. Він зазначив, що основна діяльність з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи реалізується в рамках державних 5-річних програм, остання, шоста за ліком, почала діяти в 2016 р. В середньому за 31 рік Білорусь щоденно витрачала на подолання наслідків 2 млн. дол. США, зараз менше – біля 0,7 млн дол. США. З часу прийняття чорнобильських законів (1991 р.) площа радіоактивно забруднених земель зменшилася в 1,7–1,9 раза. Один раз на 5 років постановами Ради Міністрів Республіки Білорусь переглядається перелік населених пунктів і об’єктів, що знаходяться в зонах радіоактивного забруднення. Остання постанова від 16 січня 2016 р. З 1991 р. кількість населених пуктів, що знаходяться на забрудненій території зменшилася з 3678 до 2114, а кількість їх мешканців – з 2,2 млн осіб до 1,1 млн. При цьому слід врахувати, що 479 населених пунктів (н.п.) припинили своє існування, 137,7 тис. осіб були евакуйовані чи відселені (відселення тривало до 2007 р.), а ще майже 200 тис. осіб залишили цю територію самостійно.
Доповідач повідомив, що сьогодні тільки в 78 із 2114 н.п. річна доза опромінення населення може перевищити 1 мЗв. В республіці функціонують більше тисячі підрозділів радіаційного контролю, які використовують біля 3 тис. одиниць вимірювальних приладів. Створені два підприємства, які здійснювали дезактивації населених пунктів і об’єктів, захоронення відходів дезактивації і забруднених об’єктів.
Доповідач зазначив, що після чорнобильської аварії очікувався спалах захворюваності лейкозами, але цього не відбулося. Виняток становлять ліквідатори, у яких спостерігалася тенденція до підвищення захворюваності з 1991 р., що досягла максимуму в 1998 р. Однак для онкологічної захворюваності достовірне збільшення відмічено тільки для рака щитоподібної залози (ЩЗ). У ліквідаторів спостерігаються деякі інші тенденції, але достовірно – тільки ЩЗ. За 2015 р. (за 2016 р. ще немає даних) онкологічна захворюваність постраждалого населення Білорусі трохи нижче, ніж в цілому по країні, а вперше виявлених захворювань – істотно менше, на 20 %. Медики вважають, що це успіх системи спеціальної медичної диспансерізації, виявлення захворювань на ранній стадії, ефективного лікування і профілактики.
Доповідач звернув увагу присутніх, що були чутки про генетичні дефекти та вроджені вади. Але єдиний достовірно встановлений факт – зростання частоти народження з синдромом Дауна в січні 1987 р. в Гомельській, Мінській областях та м. Мінську. Радіація ламає хромосоми, а тут поява додаткової хромосоми. В науковій літературі встановлений факт зв’язку частоти народжуваності з синдромом Дауна з перенесенням важких психотравм. Причину слід шукати в цьому. Страх радіації може нашкодити здоров’ю більше, ніж сама радіація. Психіка – сама потужна регулююча система в організмі. Тривалі депресії в 3 рази збільшують ризик виникнення онкологічних захворювань.
Доповідач зазначив, що на реалізацію Програми в 2017 р. держава виділила еквівалент 250 млн дол. США, більше половини з них йде на соцзахист, виплату пільг і компенсацій. Окремі пільги має дитяче населення забруднених територій – безкоштовне санаторно-курортне лікування і оздоровлення; школярі на забруднених територіях – безкоштовне харчування. Але переважна частина пільг надається дітям-інвалідам, інвалідам 1-2 груп, та особам, що перенесли променеву хворобу. Знижка 50 % на сплату користування житловим приміщенням площею до 20 кв. м і комунальних послуг надається інвалідам 1-2 груп, які не мають працездатних членів сім’ї, або проживають з непрацюючими пенсіонерами чи інвалідами 1-2 груп. Зниження пенсійного віку на 5-10 років передбачено лише для окремих категорій ліквідаторів.
Доповідач повідомив, що Білорусь має жорсткі нормативи вмісту радіонуклідів в продуктах харчування та сільгосппродукції, розповів про розвиток сільськогосподарського виробництва і екпортні поставки продукції з територій, віднесених до радіоактивно забруднених.
Доповідач звернув увагу на інвестиційну привабливість Білорусі. В Гомельській області, де 43 % території забруднено радіонуклідами, успішно працює капітал 46 країн Європи, Азії, США та навіть Африки. За останні роки щорічні надходження іноземних інвестицій в Гомельську область становлять біля 1 млрд дол. США. Це проекти з виробництва електрозварних металевих труб, сонячних парків, переробки лігнину гідролізом, спорудження біогазового комплексу. Заходять і великі і маленькі іноземні приватні компанії.
Доповідач заначив, що Білорусь перетворилася з країни-отримавача гуманітарної допомоги на країну-експерта міжнародного класу в області подолання наслідків великих радіаціних аварій, з 2011 р. стала членом НКДАР ООН, активно співробітничає з Японією у подоланні насліків аварії на Фукусімі Дайічі. Останнім часом Білорусь брала участь у цілому ряді проектів МАГАТЕ і ПРООН, націлених на покращення життя населення в постраждалих районах, створення нових робочих місць, розвиток ніціатіви на місцях, надання медичної допомоги постраждалому населенню. Він повідомив, що сьогодні є великий міжнародний інтерес до Поліського заповідника. Білорусь планує створити Міжнародний дослідницький центр з проблем радіобіології і радіоекології але сьогодні є проблема донорів для реалізації чорнобильських проектів. Білорусь активно взаємодіє з Україною за проектами МАГАТЕ, НАТО, ОБСЄ.
Україна і Білорусь можуть мати спільні плани у чорнобильських питаннях.
Доповідач зазначив, що без належної інформаційної роботи неможливо вирішувати питання переходу до стійкого соціально-економічного розвитку постраждалих територій. Білолрусь має і непогано реалізує інформполітику, але частина населення продовжує пов’язувати основні медичні проблеми із радіаційним чинником. Але є істотні успіхи. Є більше сотні інформаційних структур в постраждалих районах: кабінети радіаційної безпеки і основ безпеки життєдіяльності; центри практичної радіаційної культури; розвивається система дистанціного консультування і інформування; реалізуються програми для дітей і молоді. В 2015-2016 рр. проводилися тематичні екскурсії для студентів ВУЗів в деякі постраждалі райони і проводилося опитування їх учасників до і після. Після ознайомлення студентів з умовами проживання, можливостями кар’єрного росту і т.п., кількість випускниуів, які виявили бажання їхати в ці райони зросла з 30 до 60 %. Сьогодні більше 90 % населення постраждалих районів задоволені місцем проживання і лише 6 % хотіли б переїхати в інше місце. За останні 3 роки видано більше 80 найменувань продукції для інформаційної роботи з населенням загальним тиражем більше 30 тис. примірників.
Підсумовуючи сказане, доповідач підкреслив, що Білорусь успішно реалізує політику подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Презентація Семянені Частина 1.
Презентація Семянені Частина 2.
Для доповіді «Спілкування з питань радіаційних ризиків: сучасні засади і досвід України» було надане Тетяні Павленко, завідувачу лабораторії радіаційного захисту ДУ «Інститут громадського здоров'я ім. О.М.Марзєєва» НАМНУ.
Доповідач зазначила, що комунікації мають починатися з визначення всіх заінтересованих сторін, визначення їх інрересів. Тоді можна формувати цільові групи і спілкуватися з ними на ті теми, в яких вони зацікавлені. З різними групами розмова повинна весьтися по-різному. Ми повинні ивзначитися з тими завданнями, тими питаннями, які ми хочемо донести, потім знайти форму. До стейкхолдерів (stakeholders) потрібно донести інформацію, вони повинні її зрозуміти і повірити в неї. У нас обмежуються переважно донесенням інформації. Тому система комунікації і не працює.
Доповідач повідомила, що вважає, що внаслідок реформи органів державної влади 2012 р. такі функції як моніторинг, розробка нормативних документів і робота з громадськістю з питань радіаційних ризиків були втрачені органами державної влади, чи стали невизначеними, ніхто за це не відповідає. Тому не зрозуміло з кого питати за те, що в Одеській області чорнобильської радіації бояться більше, ніж у Рівненській.
Доповідач розповіла про успішний досвід реалізації в Кіровоградській області програми «Стоп Радон», в рамках якої вперше в історії нашої країни були здійснені заходи зі зменшення доз опромінення від радону. Приблизно вдвічі були зменшені радонові дозові навантаження на дітей на 200 об’єктах області.
Доповідач зазначила, що сьогодні професіоналам потрібно розробляти тренінги для тих, хто буде надалі працювати з населенням. Мають обов’язково бути відповідні державні програми. Це стосується інформування і по Чорнобилю і по ПХЗ.
Доповідь «Інформування населення щодо безпечного проживання на радіактивно забруднених територіях. Досвід Центру соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи м. Коростеня» була зроблена Людмилою Пінською, заступником директора Центру соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи м. Коростеня.
Доповідач повідомила, що м. Коростень Житомирської області в 1985-1986 рр. мало 72 тис. населення, а сьогодні має 66 тис. наслення. Коростень був віднесений і зараз належить до зони добровільного гарантованого відселення. За даними соціологічних досліджень, проведених в середині 90-х років Інститутом соціології НАН України, Коростень був містом з одним із найбільших рівнів соціальної напруги і психологічних проблем серед постраждалих. Тому основною метою створення центру було надання соціальної, психологічної допомоги та інформування постраждалого населення про безпечне проживання на забруднених територіях. Центр відкрито в серпні 2000 р. за підтримки МНС та Представництва ООН в Україні.
Доповідаяч зазначила, що від початку Центр вивчив середовище, в якому мав працювати. Була зібрана офіційна інформація: кількість постраждалих, ліквідаторів, динаміка захворюваності. Потім були проведені телефонні опитування, анкетування для виявлення найбільш актуальних проблем населння міста і думок щодо шляхів їх вирішення. Далі були розроблені і проведені спеціальні дослідження щодо інформаційних потреб та довіри до джерел інформації. Дослідження виявили, що інформація ЗМІ носить абстрактний характер, що породжує недовіру до неї. Населення прислухається до порад лікарів, вчителів, сусідів, яких знають особисто, і яким довіряють більше, ніж інформаційним джерелам. Це стало поштовхом для проведення фокус-груп. Учасники фокус-груп – це авторитетні носії інформації – місцева адміністрація, медпрацівники, педагоги, представники ЗМІ, жителі міст і сіл, сусіди. Один із найважливіших результатів фокус-груп – існує необхідність регулярного та конструктивного інформування населення. Отримані результати, які лягли в основу розробки стратегії інформування населення Центром.
Ключ до успіху в діяльності Центру – робота з усім комплексом соціально-психологічних проблем громади, не лише з тими, що стосуються Чорнобиля. На фоні такої діяльності запроваджуються і спеціальні програми, зокрема, що стосуються здорового життя з радіацією і без неї. Спільно з дитячим фондом ЮНІСЕФ Центр розпочав програму «Формування у молоді навичок відповідальної поведінки». Програма реалізовувалась в північних районах Житомирської обл., Коростені, Коростенському районі, також виїжджали в Чернігівську, Сумську, Рівненську області.
Підводячи підсумки, доповідач зазначила, що вкрай актуальним є посилення інформування громадськості, як населення так і професіоналів, з питань радіологічного захисту, фізичних і психологічних наслідків аварії для здоров’я, радіаційних ризиків і способу зниження впливу радіації; використання в шкільному процесі інформаційних матеріалів з безпеки проживання, настільної книга вчителів «Чорнобильська катастрофа» та навчального фільму «Альфа, бета, гамма. Абетка розуміння»; продовження роботи, започаткованої у проекті ІСRIN - забезпечення населення достовірною і доступною для розуміння інформацією про наслідки аварії і дію радіації.
Доповідь «Інформаційне отруєння при надзвичайних подіях: що можна вдіяти?» зробив Сергій Мирний, радник з науки «ЧОРНОБИЛЬ ТУР».
Доповідач повідомив, що, на його думку, в ситемі «джерело інформації про аварію (оператор) – канали повідомлення про аварію (ЗМІ) – реципієнт інформації (населення)» на кожному кроці цієї ланки є складні неврегульовані проблеми.
На рівні оператора: 1) Він не зацікавлений в правдивому інформуванні про масштаб події. І це не залежить від соціальної системи – на Фукусімі спостерігалось те ж саме, що в СРСР, мотивація була інша. 2) Немає стандартів і алгоритму інформування. 3) Немає ніякої відповідальності. Він відповідає за забруднення довкілля, а за неякісне інформування – ні. Це об’єктивно провокує негативні ефекти. На рівні ЗМІ – джерела масової інформації перетворюються на джерела масової дезінформації. Для цього є ряд фундаментальних причин. 1) Вони комерційні, а сенсації продаються краще і вони зацікавлені зробити з мухи слона. 2) Для ЗМІ немає жодної правової відповідальності. 3) Немає кваліфікованих журналістів, які могли б адекватно освітлювати такі події і правильно – для суспільства – їх подавати. Крім відсутності відповідальності, немає стандартів інформування в пресі про надзвичайні події, які для суспільства є соціально небезпечними. На рівні споживача. Якщо допустити що все це вчасно потрапило до споживача, то він може просто не сприйняти всю цю інформацію. Населення не має достатньо знань для адекватного сприйняття і навичок для адекватних дій. Більше того, населення має жахливо перебільшені уявлення про радіацію і забруднення. А психологічна травма після Чорнобиля виключає логіку. Крім того, в українському суспільстві існує тотальна недовіра до влади. І що із цим робити?
Доповідач запропонував, що мають бути розроблені нормативно-правові акти щодо обов’язку (і для оператора і для ЗМІ) подачі своєчасної та коректної інформації, стандарти подачі інформації, відповідальність за їх порушення. Потрібно готувати кваліфікованих журналістів. Потрібно також збирати, розповсюджувати, пропагувати особисті історії успіху чорнобильців – їх насправді, багато. Просто це скромні люди, які повернулись до своєї роботи, які не лізуть в телекамери, а тому в суспільному сприйнятті їх немає. На відміну від інших крикливих ветеранів- чорнобильців, а іноді й псевдочорнобильців. Потрібно працювати із найпотужнішими елементами сучасної культури. А такими є телесеріал, блокбастер. Поки цей досвід не буде втілений в такий формат про революцію в культурі сприйняття Чорнобиля і радіації нічого говорити.
Підсумовуючи викладене доповідач зазначив, що потрібні дві революції у загально-світовій, не тільки національній, культурі сприйняття:
по-перше – радіації , радіоактивного забруднення і їх обмежених ефектів;
по-друге – інформації, інформаційного забруднення і їх практично необмежених ефектів.
Тобто, потрібно вводити поняття інформаційного середовища і його захищати і регулювати. Це те ж саме, що відбувалось в сфері матеріального виробництва – там теж до певного часу забруднювали – труба в небо, труба в річку – і завод працює. Ми вже дійшли до цієї стадії в сфері інформаційного виробництва. Зараз індустрія ЗМІ настільки ж потужна, нерегульована і небезпечна, як була ядерна енергетика на момент Чорнобиля.
У обговоренні порушених у доповідях питань взяли участь Георгій Лисиченко, директор ДУ «Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України», чл.-кор. НАН України; Ольга Кошарна, директор з інформаційної підтримки та взаємодії зі ЗМІ та громадськістю Асоціації «Український ядерний форум»; Світлана Клесова, державний експерт Апарату РНБО України; Тетяна Кутузова, начальник відділу аварійної готовності та радіаційного захисту – державний інспектор Департаменту з питань безпеки ядерних установок Держатомрегулювання України, Роман Зібніцький, начальник відділу інформаційно-іміджевих проектів центру зовнішніх інформаційних комунікацій ДП «НАЕК «Енергоатом», який зробив повідомлення «Інформування громадськості щодо ядерних подій на АЕС».
Закриваючи засідання Семінару модератор Олег Насвіт підсумував, що у різних організацій є певний позитивний досвід у комунікації з населенням, заінтересованими сторонами з питань ядерних і радіаційних надзвичайних ситуацій, зокрема і на пізніх етапах подолання їх наслідків, з питань радіаційних ризиків. Але невирішених проблем, ірраціональних страхів ще більше і для їх вирішення і подолання попереду велика робота зі створення системи комунікації з цих питань. Досвід наших сусідів Білорусів зі створення і функціонування системи інформування населення з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи нам має стати у нагоді. Він подякував всім за цікаве і плідне спілкування.